День з політиком: Дахи Сергія Рудика

У проекті АСН цей політик опинився через… каву. Необережно підсів за столик у парламентському буфеті, де ми з нардепом Геннадієм Кривошеєю обговорювали його участь у «Дні з політиком». Геннадій розповідав, що, прочитавши текстовий варіант дня, який провів з АСН, був шокований, що стільки усього розповів про себе і навіть розкрив секрет про землю в селі Гореничі (а про це ще й мамі не говорив, хоч мріє, що у збудованому колись будиночку вона житиме теж).

Обговорюємо «свіжі» «Знаки Олега Ляшка», «Золоті копальні Руслана Кошулинського», «Казкові санчата від Наталії Кацер-Бучковської»  та пілотні  - «Що ховав у шафі Олександр Черненко», «Руде щастя Альони Шкрум». І те, що насправді багато хто з політиків не хоче ризикувати, проводити увесь день з журналістами, хоч і прямо не відмовляється. Та й те, що до останнього не знаємо, хто стане наступним героєм проекту. Запитуємо принагідно народного депутата Сергія Рудика (який п’є з нами каву), чи готовий на такий ризик. Погоджується. Його днем став понеділок, 14 грудня 2015 року.

07:30. Ми на столичному Печерську. Поки чекаємо Сергія, його водій наводить лад у багажнику Toyota LC 200. Ми ще не знаємо, скільки людей поїде в авто. Не виключено, що фотокореспонденту АСН доведеться скористатися запасним місцем — додатковим сидінням у «третьому ряду».

«Дорогою писатиму до редакції СМС, що мене кудись везуть у багажнику», — лише жартує Дмитро, хоча зрозуміло: зі зростом у 1,85 м йому там буде «весело».

За кілька хвилин виходить Рудик. Цікавиться, чому ми такі напружені. Невже в Інтернеті начиталися усякої всячини? Адже йому часто згадують роботу в «молодій команді» Леоніда Черновецького, керівництво Держкомземом, конфлікт із людьми Ігоря Коломойського. Ми ж відповідаємо, що просто Дмитро в багажнику їхати не хоче, а так все окей. Рудику жарт про багажник не сподобався. Та він промовчав, запросив сідати в авто: «Треба їхати. На окрузі багато роботи сьогодні».

За Дмитра не хвилюйтеся, йому дісталося місце біля водія. Їхати комфортно. Грає музика. І тут чуємо — жіночий голос співає російською. Прислухаємося. Справді! Це Наталі виводить: «А ты такой, мужчина с бородой»… Рудик має борідку. Побачивши наші великі очі, сміється: мовляв, залишив цю одну пісню з диска, бо вона йому «чомусь» подобається.

Дорогою Сергій ще жартує. Розповідає про свою «стратегічну задумку» — стати прем’єр-міністром. Каже, що план простий: оскільки уряд має очолювати  представник Народного фронту і людина з Чернівців, він особисто готовий увійти до НФ і очолити КМУ.

Ми ж вивідуємо, чому його округ на Черкащині, а не в Чернівцях. Відповідає, що свого часу сам його обрав із шести запропонованих ВО «Свобода». З цим регіоном має зв'язок — у м. Корсунь-Шевченківський змалку приїздив до бабусиної сестри. Вона була одинокою, любила Сергія, як рідного онука. Навіть будиночок свій заповіла. Тепер у тім домі він живе, як їздить на округ. Також часто буває там із сім’єю у вихідні. (Рудик з дружиною виховують трьох дітей: двох синів та донечку.)

Дорогою заїжджаємо у Корсунь-Шевченківський. Сергій показує будинок.

Невеличкий. І зовсім не схожий на ті, що довкола.

Депутат хвалиться, що дизайн придумала його дружина.

Після оглядин рушаємо далі. Ось уже — у Смілі.

На площі перед міськадміністрацією — п’єдестал. На ньому стояв Ленін. Цікаво, чи вождя особисто Рудик валив? Аж ні! Без нього все сталося. Хоч на руках цього політика чимало повалених вождів та радянських ідолів. Скільки саме — не рахував. Та найпамʹятнішими є падіння Петровського, Косіора та Чубаря.

У Смілі вже чекає ціла делегація на чолі з мером Олексієм Цибком, а також місцеві ЗМІ. Має бути великий рейд містом. Народний депутат хоче подивитися, як освоєні гроші, виділені з держбюджету в жовтні цього року.

Список об’єктів чималий. Нервів теж багато: фінансовий рік закінчується, і неосвоєні гроші «згорять», їх треба буде повернути до держбюджету.

Це — крівля будинків, в одному з яких мешкає 90-літній ветеран. Дідусь запрошує на «п’ять крапель», та делегати відмовляються.

Ревізуємо «стометрівку», де роботи зупинені через, м’яко кажучи, незадовільне їх виконання.

Були ми ще у двох школах, де замінюють систему опалення.

В одній не втрималися і попросили дозволу посмакувати шкільними пиріжками.

У другій не тільки перевірили батареї, а й подивилися її гордість — величезний спортивний зал.

Були ми й у садочках. В обох уся делегація підіймалася на дахи, щоб перевірити, чим там робітники займаються.

В одному із садочків демонструють групи, хваляться здобутками, примовляють, що ще треба: й покривала гарні салатового кольору, і ваги, і багато іншого.

Показують контрольну порцію обіду. Гороховий суп, картопляне пюре з куркою пахнуть неймовірно смачно:

— А можна, я це з’їм? — питає Рудик та додає: «Вранці були шкільні булочки, а тепер — обід у садочку. Скажуть, що я приїхав об’їдати дітей».

Звісно, йому не відмовляють. Сергій ділиться, що справді — смачно. А в родині в нього гороховий суп поступається лише червоному борщу. Любить він і капусняк, але не такий, як на Черкащині, з крупою, а лише з капустою,  на ребрах.

Та тут до нас приєднується ще й мер Сміли, який ходив на перекур у двір дитячого садочка. (Так, саме у двір, а не за нього. Закон про заборону куріння йому, певно, невідомий. А просто подумати, що там, де діти, не має бути тютюнового диму?!) Градоначальник теж хоче дегустацію провести. Йому свою порцію віддає медична сестра установи, яка просила ваги для свого кабінету. Гукаємо місцевих колег… І йдемо на вулицю.

Чергова фотосесія. І — на об’єкт.

З надією дивимося на стрілку годинника. Чекаємо, коли ж вона перейде позначку в 14:00 і почнеться робота в кабінетах. Адже Сміла велика, і ноги гудуть. Ще й погода не на нашому боці: сильний холодний вітер пронизав наскрізь.

У якийсь момент оглядин «важливих об’єктів» ми беремо тайм-аут у 20 хвилин на обід. Швидко «заправившись», продовжуємо стежити за роботою. На щастя, вона тепер — у приміщенні міської ради.

Після засідання фінансової комісії Рудик починає прийом громадян. (Будете сміятися, але політик, який завжди воює з вождями і комунізмом, має приймальню на вулиці Леніна.)

Люду зібралося дуже багато. Нас навіть намагалися не допустити в приймальню, подумавши, що ліземо без черги. Та обійшлося мирно.

Прийшли різні люди: диваки, хитруни і справді нужденні.

Для прикладу, один дідусь вимагав забезпечити йому операцію на простаті у приватній клініці, інакше пригрозив самоспаленням біля ВР.

Другий просив поради, як повернути вкладені в 1992 році гроші, та допомогти знайти хорошого лікаря, бо має хвору ногу.

Ще один, бідненько одягнутий літній чоловік, за землю для зятя ратував. Та на запитання помічника депутата Івана, чи бува, це не його зять — місцевий успішний бізнесмен, — дідусь кинув: «Підловили». І пішов геть.

Дві літні незрячі жінки жалілися, що радіо дротове не працює. Кривдувалися, що на FM-приймач пенсії не вистачає.

Також люди просили в депутата дати роботу, гроші, постільні набори для дитячого садочка, оформити безоплатно спадщину, приватизувати землю тощо.

Були й дійсно знедолені, змушені просити на лікування. Як, приміром, дідусь, дружина якого у 70 років бореться з онкологією. Або ж чоловік, якого з дитиною-інвалідом на руках залишила дружина.

Скільки людей пройшло через кабінет — не рахували. Та прийом тривав до 19:30.

Ми вже хвилювалися, як повернемося у Київ. Адже Рудик сказав, що у столицю не їде. Нам важливо встигнути на останню маршрутку з Черкас. І як навмисне, грошей у нас мізер, — по 130 гривень.

«Як не встигнемо, щось вигадаємо», — кажу Дмитрові. А він у відповідь підбадьорює: «Сама ж завжди повторюєш: все, що у відрядженні, — це не проблема, а репортажний момент. Передамо сигнал SOS шеф-редакторові «на велику землю» — прибуде бригада з порятунку».

Сідаємо знову в авто. Їдемо на Черкаси. Нервувати забуваємо. Треба уточнити ще низку моментів. Зокрема, чому Toyota LC 200 на номерах «АІ». Рудик пояснює це тим, що його дружина зареєстрована в Київській області.

Переходимо на політику. Зокрема, запитуємо, чи політик не поновився у ВО «Свобода», оскільки не говорив людям на прийомі, що не є представником цієї партії? Каже, що ні. Розповідає, що з Олегом Тягнибоком не спілкується з березня, з моменту написання заяви про призупинення членства в партії, але стосунки зі «свободівцями» має нормальні. Ділиться: якби закон про вибори народних депутатів передбачав самовисування, то не вступав би до жодної партії. (Окрім «Свободи», Рудик був у «Порі» та побував у «Єдиному центрі».)

Хочемо випитати, у скільки Рудику обходиться його мажоритарний округ. Не зізнається.

— Не так багато, — каже.

Ми ж не відступаємо, зазначаємо, що лише за сьогодні він погодив не менше п’яти рішень про надання матеріальної допомоги, і це точно не сотні, а тисячі гривень:

— Зайдіть на сайт мого благодійного фонду. Абсолютна більшість допомоги йде «в білу». Директором благодійного фонду є моя дружина, –переадресовує.

Запевняє Сергій, що й декларація про доходи в нього біла. А землі має шість соток біля будинку, який бачили вранці. (Ми ж, звісно, повірили, але в декларацію подивилися. На сайті ВР є відомості. Дійсно, написано: земельні ділянки — 0,0629; житлові будинки — 55 кв. м; земельні ділянки, як майно, що перебуває у власності, в оренді, чи в іншому праві користування членів сім'ї декларанта, — 0,0900 га. А ось відомостей про автомобіль там не знайшли. У графі «Відомості про транспортні засоби» порожньо.)

Питаємо й про війни олігархів, а саме — про конфлікт Порошенко — Коломойський, в який Рудик теж втягнутий. Говорить не дуже охоче. (Нагадаємо, свого часу заступник голови Дніпропетровської ОДА Корбан заявляв, що голова Держкомзему Рудик — у зоні АТО як рядовий боєць. А Рудик говорив, що його було викрадено.)

— У мене одне питання. Чому після мого викрадення Корбану дали орден «За мужність», хоч факт мого викрадення був настільки публічний і широковідомий, що як мінімум потрібно було справу відкрити? Та це риторичне запитання. Корбан далі був на посаді, аж поки вони горщики не побили, — додає депутат.

Каже, що нині у справі Корбана фігурує і як свідок, і як постраждалий. Але сумнівається, що справу буде чесно доведено до кінця: «Думаю, це — предмет торгів».

Ми ж нагадуємо, що свого часу ці події подавали як геройський вчинок — вивезення корупціонера в АТО:

— Педерасти! (Ой, вибачте.) Але це низько — тримати у підвалі, з мішком на голові, у наручниках… Вони наполягали на призначенні своєї людини в області. І розраховували, що будь-яка ділянка мала б погоджуватися на сьомому поверсі ОДА, там кабінет Коломойського — Корбана, — обурюється.

Переконує, що коли правоохоронна система запрацює, йому за провину нічого не поставлять. Запевняє, що за шість місяців роботи у Держкомземі не організував незаконний обіг земельних потоків.

Поговорити встигли і про ВР:

— Звичайно, цей склад парламенту кращий за попередній. Звісно, проблема, що часто парламент виглядає по-дебільному. Це не тільки технологія задля зниження довіри до парламентаризму, а й невміння тих, хто представляє великі фракції, працювати із залом. Як можна мати коаліцію й не набирати 226 голосів?! Натомість там увесь час внутрішні протиріччя. Прості люди не розділяють депутатів на коаліцію і опозицію. Ти для них — влада, — каже. Й ділиться, що найбільше у ВР його бісить непідготованість рішень, формування порядку денного в останній момент. А бюджет, прогнозує, прийматиметься важко і, можливо, у передсвяткові дні (як підслухали раніше, Сергій скасував заздалегідь заплановану на 28 грудня родинну новорічну поїздку).

Що стосується ймовірності загострення політичної кризи і дочасних виборів, то політик відзначає, що прогнозувати щось досить важко: «Не знаю, що далі буде. Маємо американців і відносно жорсткий контроль США. На Дядю Сема вся надія».

Рудик також вважає, що краще вже надати автономію та піти на інші поступки Донбасу, аніж залишитися взагалі без цієї території. «Якщо хтось вважає, що нам ці території не потрібні, нехай публічно про це заявить», — акцентує.

У розмові не помітили, що ми вже на автовокзалі. Маршрутка «Київ — Черкаси» є. Проїзд — 120 грн. То встигли і грошей вистачає. І ще навіть кілька хвилин на завершення допиту є.

Отож питаємо, навіщо Рудику пістолет. Розмова про зброю не в’яжеться. Єдине, що вдалося витиснути з Сергія, що за потреби захистити сім’ю він готовий скористатися зброєю. І що до сесійної зали він з пістолетом не заходить (як  інші депутати, здає його на зберігання). Не хоче говорити про безпеку, охорону чи погрози. Ну, що поробиш: ні то ні.

20:20 — прощаємося. Рудик поїхав у Корсунь-Шевченківський. Ми — на Київ, дорога забере 3 години 20 хвилин. За цей час ми сформуємо чітке бажання поїхати на ревізію «закордонного округу», щоб тепло, щоб пальми, море і пісок… Є сміливі?