День з політиком: Перші шалені гроші Геннадія Кривошеї

Інформація про статки вітчизняних політиків та чиновників дуже таємна. Особливо, якщо це палаци, як у колишнього генпрокурора Віктора Пшонки біля Києва, у селі Гореничі, де нині планує побудуватися народний депутат Геннадій Кривошея.

Раніше Кривошея був депутатом Подільської райради у Києві, а в 2014-му очолював Печерську райдержадміністрацію столиці. У парламент пройшов за списком «Народного фронту». Це перша каденція Кривошеї у ВР. Геннадій голова підкомітету з питань підприємництва та технічного регулювання парламентського Комітету з питань промислової політики та підприємництва і член об’єднання «Депутатський контроль».

Геннадій – один із трьох сміливців, які, дізнавшись, що «Аналітична служба новин» розпочинає проект «Один день з політиком», мета якого – дослідити, чим займаються народні обранці поза межами сесійної зали, без запитань погодився на аудіо- та фото фіксацію кожного свого слова й жесту. Його днем став понеділок, 9 листопада 2015 року.

8:20. Зустрічаємося біля арки на вулиці Володимирській. Щоранку саме Геннадієві доводиться відводити до школи дітей. Софія й Андрій – першачки.

– Це школа з поглибленим вивчанням німецької мови. Приводжу сина і донечку сюди вранці я. Дружина – вдома з молодшою донечкою Марією, – розповідає Геннадій, принагідно зауважуючи, що завдяки своїм маленьким школярикам тепер нікуди не запізнюється, бо щодня о 8:30 вже в центрі.

Сідаємо в авто Геннадія. Це «Seat Toledo», 2006 року випуску.

– У родині є ще одна машина – «КIA Soul», 2012 року. Її водить дружина, – інформує Геннадій.

Рушаємо. Їдемо у Богуслав, що за 120 км від Києва. Дорогою Кривошея показує кав’ярню, куди навідується перед роботою разом з іншими татусями школяриків. Потім розповідає, де живе. Мовляв, квартиру в Святошинському районі придбали недавно. А до того жили у двокімнатній біля Севастопольської площі, яку продали. Що заселилися у нову ледь не першими й жили там з трьома дітками у спартанських умовах.

Проїжджаємо повз парк Слави. Там часто бувають заходи за участі очільників держави: президентів, прем’єрів. Геннадій звертає нашу увагу на вікна одного з будинків. Там великими червоними буквами інформується про послуги клініки, яка спеціалізується на чоловічому здоров’ї. Запрошують на прийом до проктолога, уролога й інших медичних фахівців:

– Ніколи не звертали увагу, що коли відбуваються офіційні заходи, цю інформацію прикривають? Коли я очолив Печерську райдержадміністрацію, розповідали, що Азаров свого часу рвав і метав, побачивши, на якому тлі його можуть підловити фотографи, – розказує. 

Згадуємо ще декілька кумедних історій про уважного до зовнішньої реклами Миколу Яновича. Приміром, про серйозний наганяй голові Київської міськдержадміністрації Олександру Попову за білборд неподалік від Кабміну, на якому панянка, вдягнута у робочий комбінезон, закликала придбати насоси на дачу. Та Азаров, казали, не зрозумів, що «насоси» – це іменник у множині, а не спонукальне дієслово російською… Стверджували, що це – чистісінька правда, хоч і схоже на анекдот.

Замислившись на якусь мить, Геннадій раптом каже, що його життя могло скластися інакше. Він з простої сім’ї: мама шила людям одяг, батько валив ліс. Сам він після школи закінчив Богуславський педагогічний коледж імені Нечуя-Левицького. Займався спортом: легкою атлетикою і баскетболом. Тому після коледжу думав продовжити навчання у Черкаському університеті, було на думці стати вчителем фізкультури. Попри травму, склав усі профільні іспити, та його «завалили» на екзамені з української мови. Тоді викладач історії з коледжу порадив хлопцеві вступати в столичний університет імені Драгоманова, що Кривошея і зробив.

– Хороші часи були, хоч і простими їх назвати складно. Навчання доводилося поєднувати з роботою. Жалкую лише про одне: зірвав спину, розвантажуючи фуру з горілкою. А перший серйозний заробіток мав у старших курсах – на виборах роботу запропонували. Отримав аж 200 доларів! Уявляєте?! То були шалені гроші! – відверто ділиться.

На півдороги – короткий привал, щоб заправити машину, випити кави, з’їсти пиріжок з вишнями. Рахунок – понад 500 гривень. Звісно, зазираємо у гаманець до депутата. Розповідає, що зарплатня – 4600 гривень на руки плюс 6 тисяч «депутатських» на здійснення повноважень. Це мало, тож має право на субсидію, але користатися нею не буде – соромно.

– Усі доходи декларую. Кажуть: «депутатські не треба», та я їх внесу в декларацію за цей рік. Раніше займався бізнесом. Тому є певні заощадження. На них придбав нещодавно ділянку біля Гореничів. Вона у лісі. Там ні світла, ні газу. Маю мрію колись збудувати будинок. Дітям там буде краще, у квартирі часто хворіють, – розповідає.

А чи немає остраху, що скажуть, ніби на будинок накрав за депутатства?

– Палац я не будуватиму, та бруд однаково литимуть. Традиційно думають, що чиновник і політик – це обов’язково злодій і корупціонер. І що тут найгірше? Це своєрідна індульгенція від людей: «кради, ми від тебе тільки цього й чекаємо». Знаєте, варто нині «обнулитися». Сказати усім: «Відкрийте свої доходи, а далі живемо чесно». Це не значить, що усіх злочинців слід вибачити: є правоохоронні ограни, нехай працюють. Але багато хто пішов би на відбілювання своїх статків і почав би сплачувати податки. Це спрацювало б, – відповідає.

Близько 10:30 ми у Богуславі. Це рідне місто Кривошеї. Він має тут громадську приймальню, хоч і не мажоритарник. Богуслав вважався округом мільйонера Олександра Oнищeнка, який любить яскраві кампанії, концерти за участі зірок, ба – навіть у 2012-му в місто Кагарлик на Київщині Жан-Клода Ван Дама колись привозив:

– Не можу сказати, що він зовсім нічого не робить для округу. Але я переконаний: мало дати, важливо навчити діяти, – пояснює свою позицію Кривошея.

Перша зупинка – біля будинку, де виріс Геннадій. І як мінімум дві проблеми. Перша – незаконна забудова: здоровенний зелений павільйон перекрив прохід з двору, вкрав чималий шмат і тротуару, і зеленої зони. У ньому планують торгувати овочами й стверджують, що мешканці кооперативу дали добро на його встановлення.

– Зателефонували сусіди, розповіли. Допомагаю боротися, – каже Кривошея і веде нас у рідний йому двір.

Бачимо старенький, зруйнований людьми і часом дитячий майданчик.

– Тут ще малим бавився. З татом фарбували гойдалки, гірки, – пригадує.

На зауваження, чому не встановив гарний сучасний майданчик у рідному дворі, обурюється:

– Я цього ніколи не робитиму! Це було б найпростіше. Але не справа народного депутата майданчики встановлювати. Це мусить робити місцева влада. Не хоче – люди повинні вимагати. Краще домогтися, щоб місто свої обов’язки виконувало, а люди – контролювали свою владу. Це правильно. Інакше про яку децентралізацію йдеться? Як люди зрозуміють, що не варто чекати, що хтось з Києва приїде і за них тут усе вирішить? А вони ж чекають, вперто чекають.

Ми теж дуже скоро переконуємося у вічності некрасівського: «Вот приедет барин – барин нас рассудит, барин сам увидит, что плоха избушка…»

Об 11:00 Кривошея розпочинає прийом громадян. Записалося двоє. Через приймальню пройшло значно більше, і то тільки тих, хто не побоявся говорити у присутності преси.

Проблем чимало. Із села Шупики, приміром, прибула справжня делегація. Виявляється, у маленькому селі, де приблизно 200 дворів і 600 жителів, серйозна проблема з питною водою. Вона так глибоко, що колодязь не викопаєш. Свердловину бити треба глибше 100 метрів, що не лише дорого, а й додаткових дозволів вимагає. Та є у Шупиках централізоване водопостачання – спадок від Союзу. За часів незалежності водонапірна башта й інфраструктура стали «нічийними». Згодом якась приватна фірма взялася постачати воду у 120 дворів, беручи плату лише за електроенергію – 25 гривень з двору. Селяни просять депутата допомогти поставити об’єкт на баланс села, а також провести його перевірку та реконструкцію. Кривошея дає доручення помічниці Олені підготувати запити на місцеві органи влади, а також у Геологічну службу й інші відомства:

– Це стара проблема. Люди роками оббивають пороги. Та їм хіба відписки дають, – пояснює нам депутат.

Та цим не вичерпуються питання делегатів зі Шупиків. Простять також допомогти гроші сільські з банку «Київська Русь» дістати. Це три тисячі гривень, які село перерахувало «за світло». Вони застрягли у проблемній фінустанові, не дійшли до надавача послуг, сформувався борг. Отже, буде ще й запит у Фонд гарантування вкладів.

Ще просять селяни сказати депутатам про необхідність зняти обмеження з пенсіонерів, які ще працюють. Геннадій каже, що щиро сподівається – затягування пасків у бюджеті-2016 не буде.

Наступним був фермер. Розповів, що якось дивно паї поділені: мовляв, мусить сплачувати за ті, якими не користується. Тож готується ще один депутатський запит – на колишній Держкомзем, а нині Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру.

Просить допомоги у депутата й голова міського Товариства Червоного Хреста Любов Крецька. Їй та бухгалтерові затримують зарплату, кошти на яку має надавати місцева влада.

За ними заходить місцевий депутат – Валентина Роман. Проблема – брак громадських туалетів у Богуславі. Розповідає, що було два, й ті влада міста зруйнувала. Тепер за потреби доводиться бігати на автостанцію. Мер і міськрада ігнорують не лише цю проблему, а й інші, приміром, необхідність вакцинувати вуличних собак, боротися з незаконними забудовами тощо.

Кривошея каже, що у Богуславі насправді проблема – мер, який давно при посаді. Люди нарікають, натомість знову переобрали В’ячеслава Дяченка, колишнього регіонала, а тепер представника партії «Рідне місто». Той переважно або ігнорує запити, або шле відписки, продовжуючи робити своє, а не працювати на громаду. Довіряй та перевіряй, то ж ми «забиваємо» у пошуковець прізвище міського голови – й першою ж новиною бачимо повідомлення прес-служби прокуратури Київської області від 29 жовтня цього року: «Богуславський районний суд Київської області призначив адміністративне покарання у вигляді сплати штрафу Богуславському міському голові. Встановлено, що прокуратура Богуславського району направила лист до мера з вимогою надати в прокуратуру інформацію з питань використання бюджетних коштів, спрямованих на реалізацію програм та заходів з охорони дитинства, закупівлі відповідних товарів, робіт і послуг. Мер, всупереч чинному законодавству, не надав жодної інформації в органи прокуратури».

Кривошея пояснює: 99,9% звернень громадян стосуються дій чи бездіяльності місцевих очільників. Приміром, часто незаконно відмовляють у субсидіях, ніяк це не аргументуючи. Є кругова порука: чиновники й правоохоронці працюють у тандемі, покриваючи одне одного:

– Змінити ситуацію спроможна тільки децентралізація. Але реальна. Щоб її не провалити, потрібно інформувати людей про їхні права і обов’язки влади. Це й роблю, – наголошує нардеп.

Поки у Геннадія триває прийом громадян під пильним оком нашого фотокореспондента з фіксуванням сказаного на диктофон, виходимо на вулицю на перекур, щоб запитати у місцевих, а чи не для нас так активно працює народний обранець. Люди раді позаочі попліткувати. Проте сказали, що у Богуславі він буває справді часто. І що до нього всі йдуть з усіма своїми бідами. А є й такі, що й гроші просять. Тож повернувшись, запитуємо у Геннадія, чи допомагає готівкою.

– Буває іноді. Та це рідко. Якщо людині гроші справді дуже потрібні. Я не маю змоги роздавати їх. Вже казав, що іншими методами допомагаю. Та давайте поспішати, нас чекають ювіляри, – каже вже по обіді.

Їдемо у село Ївки, де подружжя Наріжних святкує 60 років шлюбу. «Молодята» раді. Несуть світлини. Намагаються налити чарку. І щиро шкодують, що не залишимося на забаву.

– Людям потрібна увага. Щира. Традицію вітати започаткував, будучи у Печерській адміністрації, продовжив тут, – ділиться Геннадій уже в авто, дорогою у Богуслав, де запланував зустрітися з представником місцевого бізнесу, який з руїн «Сільгосптехніки» створив сучасне підприємство. Розповідає, що хоче поговорити про наповнення місцевих бюджетів, податкове законодавство, децентралізацію.

Об’єкт схожий на режимний. Пропускна система. На території охайно. Ніде не видно майстрів на перекурі.

Зустрічає власник – Петро Гавриленко. Й пригадує, що свого часу кинув науку, зайнявся розробкою і створенням сучасних конкурентних систем хімічного захисту рослин. І вийшло. Нині мають спільний проект із Францією. Успішно будують вітчизняні системи (є конструкторське бюро, лабораторія для випробувань). 35% продукції експортують у Румунію й Болгарію.

Підприємець каже, що могли б і більше, та важно рекламуватися. Наприклад, участь у профільній виставці у Ганновері потребує багато ресурсів. Тільки за оренду площі треба заплатити 60 тисяч доларів, плюс транспортні витрати. Україна, на відміну від інших держав, таких витрат на себе не бере. Понад те, наше законодавство створює немало проблем. «Нам треба свої обмеження познімати, а не на ЄС кивати», – розповідає депутатові Петро Миколайович. І проводить екскурсію об’єктом, де зараз вже є 200 робочих місць, а планується створити ще більше.

Цікаво, що умови праці – людські. Є сучасна роздягальня, душ. Усюди світло, тепло. На території збудовано станцію, яка працює на альтернативному паливі – соняшникових лушпайках. Вона може забезпечувати енергією і сусідній маслозавод, та той зупинився.

Ще одна гордість – туристсько-оздоровчий комплекс, на базі якого підприємець організував гончарну майстерню для дітей з сусідніх сіл. Мріє, що в комусь із них прокинуться гени предків, які славилися талантом творити з глини. Та нарікає, що батьки не стимулюють дітей до занять.

Окрім того, діти мають змогу займатися плаванням у басейні комплексу з фаховим тренером. Далі підприємець розповідає, що прагне розвивати рекреаційний туризм. Щоб люди їхали не на Закарпаття, а сюди, під Богуслав, де чудові краєвиди, річка Рось, сосни і, як не дивно, немає комарів.

А наостанок додає, що дуже хотів би, щоб працювали тут тільки місцеві. Так спершу й було, та чомусь уже за тиждень-другий люди почали висувати умови, на кшталт «маю корову доїти, бур’яни на городі полоти». І позвільнялися, хоч мали пристойну навіть як для Києва зарплатню.

Розійшлися депутат з підприємцем, окресливши низку завдань один для одного. Перший попросив надіслати пропозиції бізнесу щодо покращення клімату і законодавства. Другий – дізнатися, чи справді регіон потребує дотацій з державного бюджету, скільки загалом сплачує податків задля розуміння перспектив і завдань для якісної децентралізації.

Їдемо далі – на обід нас уже зачекалася мама Геннадія. Вона живе у дідівській хаті у селі Ісайки. Зустрічає гостинно. І борщ, і вареники, і котлети, і гречана каша, і компот. Радиться з сином, як не перевищити ліміт газу, питає про внуків і припрошує їсти.

У хаті – багато старих фотографій. Затишно, але сумно. Батько Геннадія довго боровся з онкологічною хворобою. Тепер спочиває на кладовищі, яке видно з двору. Геннадій попросив нас зачекати у хаті:

– Сходжу до тата. Вибачте, я сам.

Пообідавши, мусимо їхати далі. Хоч, чесно кажучи, не хочеться, бо тут усе справжнє: пахне землею, прілим листом і димком. Геннадій обіцяє матері, що скоро знову навідається.

Дорогою підвозимо у Богуслав місцевого вчителя, який ділиться, що у школі нині менше 100 учнів. Керівництво чубиться, замість того щоб боротися за навчальний заклад.

– Можуть зробити дев’ятирічку або й закрити, – пізніше скаже Геннадій, який щиро переживає за село.

Тут йому телефонують, призначають зустріч.

– Проситься жіночка зустрітися «анонімно». Боїться, що ви побачите і напишете про її візит до мене. Каже, важливо. Ви не проти? – запитує.

Порадившись, вирішуємо відпустити депутата на таємну розмову. Хто його знає, чому людина утаємничується. Залишаємося в автомобілі наодинці з портфелем і телефоном депутата. Повернувшись, про свою таємничу співрозмовницю не згадує. Повідомляє, що у нас ще два об’єкти для перевірки – а після вже на Київ, на засідання фракції.

Перший об’єкт – уже згадуваний громадський туалет біля автостанції. Знайти його легко наосліп, за запахом. Фото з середини публікувати не будемо, оскільки текст можуть читати люди з високою душевною організацією чи вагітні жінки. Повірте на слово – жах! Там намагаються прибирати, та все марно.

– Це вирішується елементарно. Потрібно зобов’язати підприємців, які працюють тут, забезпечити ремонт і прибирання. Для цього не треба ні грошей, ні втручання Києва, а лише бажання місцевої влади. Будемо стимулювати, – одразу каже Кривошея.

Наступна зупинка – підприємство, на яке депутатові поскаржилися місцеві. Вони позаглядали через вікна, а там верстати незакріплені. Працюють ніби цілодобово, у кілька змін. Тому запідозрили, що це може свідчити про тимчасовість фірми й ухиляння від сплати податків.

Ідемо туди. На стіні непримітна вицвіла табличка, на якій зверху написано «Темп-3000». Нагадаємо, що про Науково-виробниче підприємство «Темп-3000» раніше писали у розрізі тендерів на постачання бронежилетів. Та чи це воно у Богуславі, поки достеменно невідомо. На підприємстві вже немає керівництва, хоч лише 17.15. Прориватися всередину не стали. За прикладом місцевих пильних пішли підглядати у вікна.

Справді, станки стоять на підлозі, не закріплені. Виготовляють якусь тканину.

– Не факт, що тут щось незаконне. Напишу запити. Люди попросили, треба зреагувати, – повідомив Кривошея, який сподівається на те, що у подальшому цей депутатський контроль не виллється у сенсацію, корупційний скандал.

Повертаємося у столицю. Дорогою на Київ депутат ділиться, чого йому бракує найбільше.

– Немає позитивних новин. Та й взагалі новин бракує. Усе зводиться до скандалів, за ширмою яких не видно життя, справжніх проблем чи здобутків, – наголошує він.

Близько 19:00 ми у Києві. Кривошея йде на засідання фракції «Народного фронту», де, як розповів, часто буває прем’єр-міністр Арсеній Яценюк. Зібрання закрите для преси. Та ми знаємо, що тривала нарада до 20:15. Обговорювали порядок денний ВР на цей тиждень. На цьому робочий день Кривошеї добіг кінця. Залишилося заїхати у супермаркет, адже дітям завтра знову в школу, а Геннадієві – в парламент.