День з політиком: Золоті копальні Руслана Кошулинського

«Віце-спікер Верховної Ради України Руслан Кошулинський відкрив екстрене пленарне засідання парламенту»: пам’ятаєте, скільки емоцій і очікувань було від цієї новини, якій передував прорив нардепів у Раду, зачинену керівником апарату на всі замки в лютому 2014-го? Усі сподівалися, що вже скоро Україна стане рівноправною частиною Європейського Союзу, а винних у смертях на Майдані буде покарано. Минув час, але країна і далі у політичній та економічній кризі, тюрми не переповнені тими, хто вчиняв злочини проти українців, Крим анексовано, на Донбасі війна. У колишніх соратників добряче напружені стосунки.

Нині Руслан Кошулинський – кризовий менеджер ВО «Свобода» - знову має що робити. Адже партія мусить відповідати за те, що свого часу делегувала на посаду Генерального прокурора Олега Махніцького, якого звинувачують у втраті доказів проти представників попередньої влади, але й не переслідують за законом: зараз Олег Ігорович у США, де не так давно дружина народила дитину. Окрім того, «свободівців» звинувачують у тероризмі та кровопролитті біля ВР 31 серпня цього року, також підозрюють у причетності до розстрілів на Грушевського 20 лютого 2014-го.

Кошулинський, дізнавшись, що «Аналітична служба новин» (АСН) започаткувала проект «Один день з політиком», погоджується взяти у ньому участь одразу після місцевих виборів. Тому 19 листопада АСН у Львові. Саме місто зустріло нас сонячно. Традиційний для листопада дощ відклало на потім. І ґречно дозволило доїхати у центральну частину без заторів.

9:50. Заходимо у залу засідань Львівської обласної ради, яку, за нашою інформацією, мав шанси очолити Кошулинський. Все урочисто. Люди здебільшого у вишиванках. Руслан Володимирович уже там разом з іншими свободівцями, яких в облраду пройшло дванадцять. Він спокійний. Інформацію про майбутнє призначення не підтверджує, каже лише, що очолить фракцію (згодом АСН стало відомо з власних надійних джерел, що перелом у переговорах на рівні Києва стався десь після другої години в ніч на 19 листопада). Отож головою ради став представник президентської партії Олександр Ганущин.

Його кандидатуру «Свобода» не підтримувала. «Голова Львівської облради має максимально консолідувати, об'єднувати, бути нейтральним арбітром для представників усіх фракцій, які є в сесійній залі. Пан Ганущин як представник найбільшої фракції, яка мала б делегувати найкращого, найдемократичнішого, найфаховішого, на превеликий жаль, у своїй діяльності послуговувався принципом обливання брудом своїх опонентів. Зокрема, він дозволив собі звинуватити «Свободу» у тероризмі й бандитизмі у зв'язку з подіями 31 серпня. Ми вважаємо, що ця постать є не тією, яка може об'єднати всіх депутатів у сесійній залі, він не зможе бути об'єктивним арбітром під час роботи ради. Ми не беремо участі в голосуванні ще й з огляду на те, що він має знайти час з'являтися до суду», – заявив під час засідання Кошулинський.

Нам він розповів, що 18 листопада 2015 року у Шевченківському районному суді Львова мало відбутися слухання справи за позовом Бродівської районної організації ВО «Свобода» до Ганущина щодо наклепу. Однак засідання не відбулося через відсутність відповідача. І справді, Олександру Ганущину буде вкрай важко. І не тільки через суди.  От як сперечатися з людиною, яка керувала парламентом після Революції гідності? До того ж Кошулинський «нападає» у своїй звичній манері – інтелігентно і з посмішкою. Просить не тиснути на депутатів і не «брати голосом».

Поки обласні депутати працюють, намагаються розібратися у регламенті й поділити посади, ми… придивляємось до Кошулинського. Він не змінився з часу завершення парламентської каденції. Хіба що на лацкані піджака нема значка «Свободи». Сам він пояснює, що ще служить у лавах Збройних сил, тому призупинив своє членство в партії.

Розповів також, як він разом з Маркіяном Лопачаком прийшов у військкомат, і що від них там усі сахалися, хвилюючись, а чи не перевірка це якась. Що не хотіли в АТО відпускати, боялися мати клопіт з таким солдатом. Що сам теж розумів – може бути небезпечним для своїх, адже за ним могли прийти ворожі диверсійно-розвідувальні групи.

– А якби в полон взяли? – питаємо.

– Не взяли б. Не можна мені. Тому Ф-1 (граната, - авт.) постійно є. Вона кладеться під голову. Інакшого варіанту немає, - так якось буденно розповідає про зовсім небуденні речі.  

– Але ж у вас дружина й діти!

– Так. Та маю ще інші цінності, окрім родини. Українець повинен вдома почуватися комфортно. І ніхто не має вказувати в нашій хаті, як і що робити, - каже він, «гортаючи» фото з АТО на телефоні. Розповідає також про службу, фаховість і взаємовиручку наших військових. Про свою техніку з квітковою назвою «Піон» і «Гіацинт» та страшною силою враження. А також що зовсім випадково зустрів там Дмитра Булатова. Як колишній міністр молоді та спорту його спершу не пізнав. Що багато хто не хоче повертатися з АТО, де все зовсім інакше, не схоже на звичайне життя…

Ми, звісно, запитали, чи не пішов Кошулинський – народний депутат, очільник парламенту, людина з особистим авторитетом – служити солдатом, щоб підняти суттєво втрачений імідж партії. Це його обурило:

– Ну і що з того, що я був депутатом? В армії всі однакові. І куля теж не питає про твоє суспільне чи соціальне минуле. Якщо не загинув, то значить, ти не воював?! Не переживайте, війна ще не скінчилася. І всім рекомендую піти в армію. Щодо мене: я здоровий чоловік, маю військово-облікову спеціальність. Зараз навчаю артилерійського мистецтва інших. Проблема у тім, що багато хлопців психологічно не готові, бояться до автомата підійти. Чому я, знаючи, що люди гинуть, не маю там бути? І як я міг дивитися комусь у вічі?

Тут знову запрацювала облрада. Тривали суперечки про розподіл посад і комісій. Лідери фракцій збиралися на наради у голови, питання на голосування ставилися по кілька разів. Усе вже навіть нагадувало пленарні засідання Верховної Ради, тільки камерні й без прогулянок депутатів кулуарами. До речі, у Львівській облраді нема ні їдальні, ні буфету, ні бодай кавового автомата. Максимум куди можна піти – на вулицю чи до вбиральні…

Ми, звиклі бігти й наздоганяти, уже відверто нудимося. І то добре, що тепло і є інтернет. Читаємо новини. Бачимо: «Народний депутат Володимир Парасюк вдарив на засіданні антикорупційного комітету представника СБУ». Знаходимо відео. Переглядаємо разом. Дискутуємо, чи можна вживати такі «аргументи», якщо так, то коли і як, і згадуємо, як у ВР-7 були бійки свободівців з регіоналами й комуністами…

Відчувається, у свободівців є ностальгія за Верховною Радою. Та Кошулинський каже, що невідомо, чи буде він балотуватися на парламентських виборах:

– Більших суспільних визнань мені не треба. Мені кажуть: «Ти керував країною: без голови парламенту, без Кабміну, без генпрокурора, без президента». Я досягнув у суспільній свідомості найвищих висот…

– Могли на вибори мера йти просто як Руслан Кошулинський, без причепу ВО «Свобода».

– Ким би я був, якби так вчинив? Люди, які навколо мене, – друзі. Вони щирі зі мною, а я з ними. Навіть якщо я призупинив членство, це ж не означає, що я взяв і поміняв свої цінності. Де-юре я не член партії. Де-факто я – свободівець з двадцятилітнім стажем. У жодній іншій партії не був і не буду. Якби раптом щось сталося, просто пішов би з політики. Не правильно кон’юнктурно пристосовуватися. Батько Тягнибока колись мене лікував як спортивний лікар. Я знав його покійну бабцю. Знаю маму, яку було вивезено у Сибір як доньку греко-католицького священика. Це надзвичайно тверда жінка. Вона казала, що якби Олег як українець зробив щось не так з моральної точки зору, то розірвала б його, як жабу. У «Свободі» нема суспільних масок: можна дискутувати, не погоджуватися, сваритися. Та це територія, де ти завжди серед однодумців, – аргументує Кошулинський.

Що ж до Садового, його чергової перемоги на мерських виборах, то Руслан Володимирович зазначає: так, він виграв, але не з такою перевагою, як хотів.

– Старший сержант Збройних сил за місяць часу повністю змінив конфігурацію, вийшов у другий тур. Це змінює уяву про сонцесяйність голови Львова. Можливо, якби більше часу для агітаційної кампанії, можна й переламати ситуацію. Але загалом це хороша кампанія, яка показала, що ефективно боротися можна, хоч сім’я є власником цілого медіа-холдингу. До речі, його палац, де він живе, побудовано в цікавому місці. Ті землі скупив свого часу Шептицький і передав Святоіванівському монастирю. І там був сиротинець. Може, це тому там тепер щось завжди вибухає?! – перепитує.

Кошулинський стверджує, що Садовий мав непогані стосунки з минулою владою. Під час Майдану у грудні 2013-го року рішенням міського виконкому виділив гроші на закупку комп’ютерної техніки, прослуховуючих пристроїв і нічного прицілу для СБУ:

– Ця людина їздила до Януковича додому вітати його з днем народження. Згадайте, як Янукович ставився до безпеки. Навіть регіоналів не допускали, на відміну від міського голови Львова…

І знову в найцікавіший момент розмову перериває продовження роботи облради. Вони працюють, ми чекаємо. Вони голосують – ми позіхаємо. Вони сперечаються – ми розважаємо себе сподіваннями, що встигнемо договорити і побачити хоч трошки Львова. І піджартовуємо над майбутніми комісіями, як то «з питань євроінтеграції, дерегуляції, зовнішньоекономічної діяльності, агропромислового комплексу та зв’язків з українцями за кордоном». Ось справді, як АПК і євроінтеграція можуть бути в «одному флаконі»? І під «зв’язки з українцями за кордоном» та «зовнішньоекономічну діяльність» що підпадає? Невже родина з Канади чи Німеччини має гроші на насіння переказувати? Та те, що нам смішки, людям – робота. До речі, «Свобода» у Львівській обласній раді, яка є третьою за чисельністю, не отримала керівництва в жодній комісії ні на рівні голови, ні заступника голови, ні секретаря. Зрозуміло, що омріяна бюджетна комісія теж пройшла повз них.

На порядку денному ще одне питання – виділення коштів. «Свобода» проти голосування без розгляду питання у профільній комісії, до того ж стверджує, що неправомірно виділяється п'ять мільйонів з обласного бюджету на підтримку органів виконавчої влади. Однак у фракції лише 12 голосів. Більшість ігнорує ці вимоги, голосує результативно.

Близько 18:00 робочий день облради завершився. І ми нарешті можемо прогулятися Львовом й поговорити з Кошулинським. Питаємо, чи не тісно йому, досвідченому і знаному політику, у Львівській облраді? Він розповідає, що починати все з початку – це не трагедія, а мистецтво, таке, приміром, як кулінарія. Ділиться, що дитинство мав вільне і дворове. З бійками, з нічними проблемами. Мріяв бути тренером, після спорт-інтернату вступити до Інституту фізкультури. Та його завалили на екзаменах, і вирішив рік повчитися у кооперативному технікумі:

– Навчався мистецтву кулінарії. Це дуже цікаво. Мені сподобалось. Ще й дівчат багато, у групі всього по 2-3 хлопці. І голодний ніколи не був, бо увесь час практичні роботи, можна було поїсти. Знаєте, що з однієї курки лише дві правдиві котлети по-київськи можна зробити? Знаєте, скільки борщів різних є? Щонайменше тридцять! Є навіть білий борщ, його готують у Чернігівській області. А плови які є різні?! Однакову страву ніколи в житті не приготуєш. Щоразу все по-новому. Щойно завершив одне, треба починати знову. Через рік у технікумі, коли запропонували навчатися в інфізі, я сказав: «Дякую! Ні!». Кухарська справа – мистецтво…

З 1987-го по 1989-й була армія. Кошулинський хотів служити у спорт-роті «Динамо», а направили у ЦСК:

– Я дуже не хотів. Мене з «воронком» забирали на обласний прийомний пункт. Там сказали: мовляв, направляють у десантно-штурмовий батальйон. Або поїдеш до білих ведмедів, або їдь і не думай у Чехію чи Німеччину. То був 1987 рік, я опинився в Німеччині, де служив два роки, у секретній частині, в артилерії. Там я й дізнався про артилерію великої потужності: «Гіацинт» (152-міліметрова гармата) і «Піон» (203-міліметрова самохідна гармата). Уже сержантом у потсдамській учебці навчав «молодих». Після армії повернувся в Україну, одружився (у 20 років, - авт.). Дуже швидко у нас пішли діти. Треба було заробляти, а на кухні це було зробити складно, хіба що красти.

Я в системі радянського громадського харчування бути не міг. Спробував відкрити свій бізнес, м’які меблі робили. Та він не пішов. У середині 1990-х побачив оголошення, що їде у Сибір артіль старателів на золото. І я поїхав кухарем. Працював по 12-14 годин на добу без жодного вихідного, але на ті часи мав космічні заробітки –  300-500 доларів у місяць. Так три роки. А тоді вирішив, що ні, це не діло, треба повертатися. У Львів приїхав. А роботи нема, бізнес не відкрити, людина в рідній країні ніхто. Кум мені тоді сказав, що як хочу щось змінити, то маю йти і змінювати. Він познайомив мене з Олегом Тягнибоком. І я пішов у політику. У 1996-му я став членом партії. У 2000-2002-му був керівником штабу Тягнибока на виборах. З 2002-го я – помічник народного депутата Олега Тягнибока. З 2006-го на партійні роботі. У 2010-му став депутатом, - відкриває життєві стежки АСН.

Ми ж пригадуємо йому інформацію у ЗМІ про темні сторінки життя партійців. Зокрема, заяви, що львівський бізнесмен і кримінальний авторитет Володимир Дідух фінансував партію. Кошулинський каже, що ця інформація не відповідає дійсності: ВО «Свобода» позивалася щодо цих публікацій до суду і виграла. Але спростування так широко у ЗМІ не розходяться, як сенсаційні звинувачення (не тільки по Вові Морді, а й низка інших):

–  Були випадки, коли ми надавали документи для спростування. Та нам казали: «Нет, спасибо, нам это уже неинтересно». Це як піти і коло церкви сказати, що доньки непорядні, а ти тоді йди селом і доводь, що в тебе доньок нема, виправдовуйся. Один із журналістів сказав чесно, що не просто так нас обливали брудом, що було замовлення.

Вову Морду приписують нам уже на 2013-2014 рік. Із ним бачився раз, він хотів переговорити про голосування по вулиці Личаківський (Львів, - авт.), де є військова частина, і ділянку треба передати якісь громадській організації. Ми почали з’ясовувати, виявили, що землю хотіли передати ніби під духовний центр, а насправді – розвідувальний центр Московського патріархату. Я сказав, що в житті цього не буде, і до нас з цього питання більше не підходити. І я так розумію, що той чоловік багато втратив, бо мав зобов’язання перед людьми Януковича. А його заяви (що дав ВО «Свобода» $48 мільйонів на політичну діяльність) – помста за відмову, – розповідає Руслан Володимирович.

– Хто фінансує? – не відступаємося ми.

– Писали різне, що Ахметов, Коломойський, ФСБ, Моссад, ГРУ, діаспора, Морда. Ми ж зібралися, скинулися, хто скільки міг. Тим і живемо, - каже, додаючи, що їхня партія не так дорого обходиться, як інші: «У нас математика партійна інакша. Ми не платимо агітаторам, учасникам акцій. У нас ідеологічна партія, а не бізнес-проект».

На зауваження, що Олександр Мирний заставу за Ігоря Швайку приніс у двох пакетах (це було 1,2 мільйона гривень готівкою), Кошулинський зазначив: «Це дуже заможна людина. Він один із перших фінансистів партії. Афганець, чорнобилець. Починав бізнес у дев’яностих. Якби починав з розбою чи рейдерства, то його вже б серед живих не було. І всі деталі з фото були би публічними».

Звісно, пригадуємо Кошулинському ще один інцидент з однопартійцями: колишній міністр аграрної політики, член ВО «Свобода» Ігор Швайка купив собі мотоцикл Harley-Davidson ніби теж за гроші Мирного, хоч раніше була інформація, що то подарунок працівників Державної продовольчо-зернової корпорації:

– Швайці спалили машину. Мирний дав йому гроші: «Купи собі машину». Той купив собі мотоцикл. Мудро? Ну я що можу зробити?! Мріяв чоловік про мотоцикл. Але чи хоч одну кримінальну справу порушено щодо його зловживань, фінансових махінацій? Чи, може, він собі маєтки купив? Припущення – перша сестра помилки. Дайте фактаж! А нема, - стверджує.

Захищає Кошулинський і Тенюха – міністра оборони, який під час захоплення Криму не віддав наказ стріляти, нищити військове майно, активно протидіяти окупанту. Пояснює: коли почалася анексія, Україна не запровадила в Криму надзвичайний чи воєнний стан, не оголосила АТО й мобілізацію. Тож офіційно це був мирний час і наказувати діяти радикально міністр-свободівець не мав права. Якби це зробив, то не факт, що анексію вдалося б зупинити, але точно, що Тенюх сидів би у тюрмі: «Йому закидають багато. Та Тенюх не зробив нічого без наказу головнокомандувача (в.о. президента Олександра Турчинова)... Єдиний, хто хотів воювати, давати відсіч у Криму, – це Тенюх. Ні Яценюк, ні Турчинов цього не хотіли», – доповнює.

Ми ж пригадуємо Олега Махніцького, який після Революції гідності був виконувачем обов’язків прокурора. Нічого не розслідував, ще й, кажуть, причетний до нищення доказів проти представників «сім’ї» й замовників і виконавців злочинів проти майданівців. Каже, чув, що він у США, але бачив давно, ще торік на заходах з нагоди відзначення річниці Голодомору. Що «Свобода» понесла політичну відповідальність за нього, хоча в основному гальмували розслідування подій на Майдані міністр внутрішніх справ Арсен Аваков і генпрокурор Віталій Ярема:

– Махніцький зрадив ВО «Свобода». Ми ставили йому інші вимоги. За нашим задумом він мав бути таким, як комісар Каттані на Сицилії. А він почав по-іншому свою діяльність. І об’єктивно, і суб’єктивно. Без закону про люстрацію він не міг звільняти нікого в ГПУ, але мав усе максимально висвітлювати… Махніцький, ставши в.о генпрокурора, за законом перестав бути членом партії. І після звільнення він не поновлювався. Він одразу пішов на роботу до Порошенка, тривалий час був його радником. Думаю, потрапити у радники до Президента з негативним шлейфом ніхто б не дозволив. Чи у Порошенка так добре платять, що можна жити в Америці? Не знаю. Є питання. Може, у дружини, члена ЦВК, хороша зарплатня, - зазначає. І додає, що у 2014 році партнери «Свободи» по Майдану замовили проти партії велику інформаційну кампанію, від якої ще довго відмиватися. Інформацію про причетність до розстрілів на Грушевського називає маячнею: «І я жив на 11-му поверсі у готелі «Україна», як більшість свободівців. Так можна кожного звинуватити».

Руслан Володимирович часто повторює, що проти ВО «Свобода» давно борються. Прізвища замовників не називає, мовляв, нікого сам особисто за руку не зловив, та що все рівно не ставиться до них вороже, адже «вороги на сході, а тут конкуренти»:

– Націоналіст не може собі дозволити вбивати українців. Нас і так мало.  Було 52 мільйони, а вже 42. Тероризм – це організовані дії. Свободівці – не вбивці. Як у Шевченка? І чужою злою кров’ю волю окропіте! Чужою! Українці не мають вмирати. Я християнин, я люблю всіх людей на планеті. Але українців – трошки більше. Українців вбивати не можна. Українців треба захищати, – каже Кошулинський, коментуючи «чорний понеділок» 31 серпня 2015 року.

Десь після 20:00 починаємо прощатися. Кошулинський має їхати ще на вечерю-святкування з однофракційцями (до речі, він взагалі не вживає алкоголь). Чого ж хоче після виборів, на які витратив відпустку, отриману після АТО, – це виспатися (знаємо з підслуханої телефонної розмови з Олегом Тягнибоком). Та це ще не скоро. Бо треба повертатися на службу, на Яворівський полігон, де він – сержант-інструктор, навчає «молодих». На контракт у армії залишатися не планує: «Навряд чи в 46 років треба починати робити військову кар’єру. І навіть не знаю, чи мені б підписали той контракт», – каже Кошулинський, який у лютому може бути демобілізованим, але до цього часу ще має намір поїхати в АТО.