Кого насправді засудив Путін

Говорячи про політичних заручників режиму Путіна, ми насамперед думаємо про Надію Савченко та Олега Сенцова. Що стосується Савченко, то в суді російського Донецька на процесі у справі нашої льотчиці сторона обвинувачення збирається продовжити надавати свої докази. І - вимагати величезного строку тюремного ув'язнення, який фактично перекреслить життя молодої жінки. І нехай увесь світ при цьому розуміє, що, по суті, ці звинувачення фейкові, і доля молодої українки, і її здоров'я стараннями російського правосуддя вже покручені.

34-річна штурман бойового вертольота Надя Савченко, модельєр-дизайнер за першою освітою, потрапила в полон до бойовиків «ДНР» у червні 2014-го, а потім її нахабно вивезли до Росії і почали тривалий судовий фарс, який має на меті насамперед зламати волю льотчиці, а разом з нею - і всіх жінок-українок, яким дорогі їхні чоловіки, батьки, сини та брати, котрі відстоюють незалежність і єдність нашої країни. Звинувачують Савченко в пособництві у вбивстві, нібито скоєному з мотивів політичної ненависті.

Не лише Савченко та Сенцов

39-річний кінорежисер Олег Сенцов, уродженець Сімферополя, економіст за освітою, який був активістом Автомайдану і розвозив продукти українським військовим, заблокованим на півострові «зеленими чоловічками». Його - разом з 25-річним студентом-географом, відомим у Криму активістом Олександром Кольченком - звинуватили в тероризмі і незаконному придбанні та зберіганні вибухівки. Незважаючи на широку міжнародну кампанію на захист Сенцова і Кольченка за участю всесвітньо відомих діячів мистецтва, незважаючи на протести міжнародних правозахисних організацій та вимоги ПАРЄ звільнити цих двох, російський маріонетковий суд, фактично керований диктаторським режимом Путіна, у серпні цього року засудив хлопців до тривалих термінів тюремного ув'язнення.

Але насправді офіційних українських бранців, яких Кремль утримує у своїх катівнях, дев'ятеро. Практично всіх цих людей, здебільшого молодь, було затримано навесні 2014-го нібито за підозрою у терактах і вбивствах. Їхні адвокати та українські дипломати одностайні в тому, що звинувачення безпідставні, а в основі всіх справ - політичні мотиви. Серед них - представник центрального штабу «Правого сектора» 51-річний Микола Карпюк, соратник убитого в березні 2014 року Сашка Білого (Музичка). Його в березні 2014-го викрали ФСБшники і вивезли до Росії. Потім звинуватили у бандитизмі. Серед ув'язнених - і 25-річний львівський студент-юрист Юрій Яценко. Його - нібито за контрабанду та незаконне зберігання вибухівки - затримали у травні в російському місті Обоянь Курської області. 34-річного викладача-історика Олексія Чирнія звинуватили в тому, що він автоматично отримав громадянство Росії, оскільки офіційно не відмовився від нього після анексії Криму. Але головне обвинувачення - все той же тероризм і незаконне зберігання вибухівки.

Не пощастило і 24-річному весільному фотографу, уродженцю Сімферополя Геннадію Афанасьєву, юристу за освітою, який брав участь у проукраїнських мітингах у Криму: він теж, виявляється, на думку російської сторони, терорист, якого треба запроторити до в’язниці як мінімум на 7 років. У цій же «компанії» - і 41-річний журналіст Станіслав Клих, історик за освітою, активний учасник Майдану. Інформації про те, за що його заарештували, немає. А ось 32-річного жителя одного з сіл на Луганщині Сергія Литвинова, якого заарештували в Ростовській області, куди він потрапив у пошуках зубного лікаря, росіяни звинувачують у застосуванні заборонених засобів і методів ведення війни. Мовляв, партизанив, клятий хохол... Разом з тим російські правозахисники, зокрема Олена Васильєва, стверджують, що наших людей у катівнях російських в'язниць набагато більше: кількість кинутих до російських буцегарень українців обчислюється навіть не десятками - сотнями.

І за кожним українським полоненим режиму Путіна - понівечена доля не лише цих людей, а й життя в режимі очікування їхніх рідних, близьких та друзів. Чи вдасться їм, враховуючи те, як поводиться РФ по відношенню до України та українців, домогтися звільнення ні в чому не винних родичів, які опинилися у поганий час у не менш поганому місці? Чи вийде довести очевидні речі, якщо рашистська судова машина ні про що навіть чути не хоче, виконуючи поставлені перед нею завдання? І які цілі насправді переслідує Володимир Путін, домагаючись - через свої ручні суди - вироків для українських політв'язнів? Що він хоче цим показати світові (про Україну у цій ситуації мова вже не йде - її громадянами просто вирішили скористатися у своїй геополітичній грі, чого не заперечує світова громадськість)? Саме в цьому і спробувала розібратися «Аналітична служба новин».

Знову про Мінські домовленості

Віталій БалаЗвільнення українських громадян та їхнє повернення з Росії має і буде регулюватися Мінськими домовленостями. Угоди повинні поширюватися не лише на політичних полонених РФ, а й на людей, які перебувають у полоні у бойовиків, упевнений директор агентства моделювання ситуацій Віталій Бала. «Є період часу, у який так чи інакше треба спробувати дотриматися їх виконання, - роз'яснює АСН політолог. - Я сподіваюся, що буде вирішуватися питання українських громадян, які перебувають у Російській Федерації, в контексті їхнього звільнення та повернення на українську територію». Експерт зазначив, що складно оцінювати, наскільки правильними чи неправильними є дії української сторони в процесі переговорів, оскільки ми бачимо лише публічний їх аспект, наголосивши при цьому, що Мінські домовленості поширюються і на тих полонених, які перебувають на тимчасово окупованих територіях Донбасу.

Артур ГерасимовЩо Росія, утримуючи у своїх катівнях заручників, грубо зневажає права людини, акцентував голова постійної делегації у Парламентській асамблеї Організації з безпеки та співпраці в Європі, член парламентського Комітету з питань національної безпеки і оборони Артур Герасимов. «Тема звільнення заручників не вщухає ні на хвилину, - пояснив він «Аналітичній службі новин». - Окрім як публічно, дуже серйозна робота ведеться зі звільнення заручників, захоплених на території України, і тих, які утримуються терористичними угрупованнями чи вивезені на територію РФ непублічно». При цьому нардеп зауважив, що ситуація із заручниками, особливо з тими, які утримуються в РФ, не має нічого спільного з такими речами, як правосуддя чи справедливість.

Це, за словами Артура Герасимова, «чіткі політичні речі, які впроваджуються всупереч законодавству і здоровому глузду. Ми бачили висновки суду щодо Сенцова і Кольченка. У той час я був на одній з міжнародних сесій Парламентської асамблеї Організації з безпеки та співпраці в Європі - і там обурені були абсолютно всі. Адже права людини - ключове питання для будь-якої цивілізованої країни. А РФ тими вироками показала, що до цивілізації їй далеко, і кожен день усе далі й далі. Крім того, у справі Надії Савченко будь-які спроби показати правду одразу ж натикаються на неймовірний опір суддів, які ведуть справу. І подивіться процесуально - нічого не робиться без затвердження ззовні». Але, впевнений голова постійної делегації у Парламентській асамблеї Організації з безпеки та співпраці в Європі, «людей буде звільнено, оскільки це - один з ключових пунктів Мінських угод. А зустріч у Парижі мала дуже важливий результат: Путіна дуже жорстко повернули до виконання Мінських угод».

Політичні «ігрища» з позиції сили

Ірина ГеращенкоПри всьому при цьому не можна забувати, що політичні бранці Росії - далеко не всі українські громадяни, які перебувають сьогодні в полоні, зазнають знущань і навіть тортур. Вирішувати свої питання за допомогою захоплення заручників намагаються і бойовики. Причому уповноважений Президента України з мирного врегулювання ситуації в Донецькій та Луганській областях Ірина Геращенко звертає увагу на те, що бойовики часто висувають Україні неприйнятні умови, тоді як на питаннях звільнення заручників спекулювати можна. «Процес цих переговорів украй складний, - говорить народний депутат АСН. - Нині, за даними СБУ, в полоні залишаються понад 150 українців. З них 62 людини - цивільні, решта - військові. Як мінімум 10 українців утримують у російських в'язницях. Попереду велика робота, в тому числі й дипломатів, щоб усіх звільнити».

Геращенко наголосила, що за час роботи гуманітарної підгрупи мінської Тристоронньої контактної групи було звільнено 60 осіб. «Бойовики часто шантажують Україну питанням заручників, - роз'яснює Ірина Геращенко. - Є спроби прив'язати їхнє звільнення до набуття чинності закону про амністію, що не відповідає Мінським угодами. А я хочу зауважити, що українські військовослужбовці незаконно утримуються бойовиками в катівнях: вони не скоювали злочинів».

Андрій ЗолотарьовНі в кого давно не викликає сумнівів той факт, що Росія використовує українських заручників насамперед для своїх політичних ігор. «Звільнення українських політв'язнів у РФ - це питання політичної волі. Держава має у своєму розпорядженні не лише юридичні норми. Вона може використовувати і фактор зовнішнього тиску за кордоном. Однак поки що якоїсь особливої ​​активності в лобіюванні цього питання від України немає», - акцентує на цьому моменті у розмові з кореспондентом АСН політичний експерт Андрій Золотарьов. За його словами, для звільнення своїх громадян з російських в’язниць Україна повинна використати юридичні механізми, специфічні інструменти спецслужб, а також тиск за допомогою громадської думки, оскільки «у країнах Заходу це вважається істотним фактором впливу. Наприклад, українська діаспора може пікетувати посольства Росії в різних країнах».

Руслан СольварЩо Росія розуміє лише мову силового тиску, у даному випадку - економічного, запевняє і народний депутат Руслан Сольвар. Ставлення до полонених є своєрідним тестом на цивілізованість для будь-якого суспільства. Саме тому в Україні захопленим бойовикам надають медичну допомогу, а в «ЛНР» і «ДНР» над полоненим знущаються, зазначає він. «Що стосується політичних в'язнів, - говорить політик, - то там поводяться з ними не менш цинічно. Кремль тим самим демонструє всьому світові, що для нього не існує жодних правил і законів дипломатії. Чого лише вартий суд над моєю колегою, депутатом Надією Савченко. Переконаний, такий рівень цинізму Москва використовує як додатковий засіб тиску під час переговорів щодо Донбасу». А тому, вважає Руслан Сольвар, «питання заручників можна вирішити за допомогою санкційного тиску з боку наших європейських та американських партнерів».

Економічні важелі тиску

Володимир ЦибулькоЯк розвиватимуться події далі, експерти однозначно стверджувати не беруться. Швидше за все, президент РФ Володимир Путін найближчим часом спробує «виставити політичних заручників на торги», вважає політолог Володимир Цибулько. «Судячи з усього, резерви у Російської Федерації закінчуються. Про це свідчить той істеричний намір прорватися до Вашингтона. Можна вважати, що Путін спробує зараз виставляти на торги й політичних заручників також. Юридичними інструментами ми їх не звільнимо, тут або спецоперації проводити, або робити ще жорсткіше - за допомогою західних партнерів тотально заарештовувати російське майно. Це і стане підставою для видачі політичних в'язнів. Зараз треба говорити іншою мовою», - сказав Цибулько АСН.

При цьому політолог зазначив, що затриманих в Україні спецназівців Єрофєєва і Александрова Росія не мінятиме - вони для неї вже не існують. А Україна, наголосив він, «цінує життя кожного свого громадянина, кожного свого солдата, і поки вона буде вірною цим принципам, доти у нас буде шанс. Але при цьому українська сторона діє вкрай пасивно. В принципі, думаю, в України було достатньо ходів - і політичних, і мілітарних, - аби змусити Путіна поводитися так чи інакше. Логіка ж поведінки України зводиться до того, щоб по максимуму витримувати паузу доти, доки Путіна не поставить на коліна економіка».

Юрій КочевенкоВодночас експерти майже одностайні в думці, що українські заручники Кремля - ​​лише пішаки у великій геополітичній грі і як такі Росії насправді не потрібні, але відпустити їх означатиме для РФ визнання власної поразки. «Росія йде на антигуманні, антилюдські та антиправові міри і зазнає критики міжнародного співтовариства, але, тим не менш, наполягає на своєму і намагається довести цю свою правоту, - роз'яснює АСН політичний експерт Юрій Кочевенко. - У першу чергу перед власними громадянами. Дії спрямовані на те, щоб довести російської громадськості, що їхнє діло - праве. Звільнення Сенцова або Савченко рівнозначне тому, що вони зізнаються у своїй неправоті, а це викличе сумнів у масах і підірве і без того хиткий авторитет уряду». При цьому, враховуючи сьогоднішню обстановку, значно меншою мірою заручники є важелем тиску на Україну, запевняє політолог.

Біда в тому, що конфлікт з Росією, незважаючи на якусь видимість миру, коли не працює велика артилерія, не вичерпано - і те, що зараз немає активних бойових дій, на жаль, не говорить про кінець війни. Навпаки, у зв'язку з тим, що гаряча фаза воєнного зіткнення відійшла на другий план, інформаційна та ідеологічна боротьба зараз виходить на перший. А оскільки населення Росії частково втрачає інтерес до цього конфлікту, кремлівська верхівка, заваривши цю кашу, намагається утримати цей інтерес у будь-який спосіб. «Вони в нашій особі борються з якимось злом, - зазначає Юрій Кочевенко. - Їхній уряд суспільству на протверезіння не хоче дати й найменшого шансу. А заручники – всього-на-всього пішаки у великій геополітичній грі. Доки існуватиме цей режим, Росія гратиме в цю гру до кінця».

Але, незважаючи на це, завдання нашої дипломатії, за словами експерта, - не дати фокусу зміститися повністю і все-таки залучати світову громадськість до контролю за подіями. Україні зараз розраховувати нема на кого, тому рятувати наших громадян зобов'язаний наш уряд. Міжнародна думка тут важлива, але питання - у ступені та інтенсивності цього впливу. Річ у тім, акцентує він, що «РФ не закритий острів, який може прожити сам по собі. Санкції відчутно вдарили по її економіці. Але глибші санкції і велика міжнародна ізоляція могла б і спрацювати. І це був би шанс протверезити суспільство, адже в цілому і еліті Росії не сподобається картина, але світове суспільство активних дій поки що робити не хоче, а увага стрімко переходить з України на Сирію».

Заручники власної маячні

Сергій ТаранНасправді з кожним днем ​​стає дедалі очевидніше ще й те, що Росії давним-давно невигідна сама наявність політичних заручників, але діє вона за інерцією, не допускаючи навіть думки про те, щоб зробити хоча б спробу визнати помилковість власних дій. А що при цьому страждають ні в чому не винні люди, нікого в цій країні просто не цікавить, - Кремль визнає лише право сили, і нічого більше. Тим не менш, зазначає голова правління Центру соціологічних та політологічних досліджень «Соціовимір» Сергій Таран, справи українських заручників у РФ - це та публічність, яка не потрібна Росії, але незабаром їй усе ж таки доведеться розв’язати цю проблему.

«Тих людей, які стали заручниками на окупованих територіях і зараз перебувають у полоні терористів, з полону треба визволяти, але зараз це не викликає формально жодного міждержавного резонансу, оскільки Росія від цього процесу публічно відгороджується, - розставляє крапки над «і» політолог. - Що стосується тих, хто перебуває в РФ, то там усе складніше, оскільки справи мають бути публічними. Таке звільнення має бути публічно висвітлене. Сам дискурс щодо наявності українських заручників не вигідний Росії, і рано чи пізно цю проблему буде вирішено. Але для РФ треба зробити це так, щоб це не виглядало як помилка, тому можливий варіант розміну заручників на тих, хто потрапив у полон до української армії».

Євген МагдаУ свою чергу політичний експерт Центру суспільних відносин Євген Магда, який запевняє, що Росія стала заручницею тієї маячні, яку сама ж і транслює, не такий оптимістичний, вважаючи, що Російська Федерація не скоро відпустить заручників. «Не думаю, що це буде масовим процесом, оскільки сьогодні у фокусі люди, які мають певний політичний потенціал, і Росія, безумовно, не зацікавлена ​​у їх поверненні, бо таке повернення буде показником її слабкості. Тому тягнутимуть і ухилятимуться до останнього», - переконаний Євген Магда, водночас розглядаючи утримання Кремлем українських політичних в'язнів як важіль впливу на наш уряд, що, по суті, є одним з елементів нав'язаної нам Росією гібридної війни, фактично інструментом політичної дестабілізації в Україні.

На його думку, прохань Росія не слухатиме і самостійно заручників не поверне: «лише у результаті жорстких вимог від конкретних міжнародних організацій або шляхом обміну на захоплених російських військових, іншого способу практично немає, і нам потрібно відповідати силою на силу». Специфічні інструменти спецслужб, як зазначають окремі експерти, справді можуть вплинути на ситуацію, і Путін як ніхто інший розуміє це, але питання лише в тому, щоб внаслідок таких дій уберегти наших хлопців та дівчат живими і неушкодженими.