Хто зігріє Україну?

Уже осінь на порозі, й зима – не за горами, проте навіть не сумнівайтеся: холоди, як завше, впадуть на землю раптово, й до чергового опалювального сезону країна вчергове виявиться не готовою. Зрозуміло, у домівках чиновників вищого владного ешелону холодно не буде. Та і з оплатою комунальних послуг, навіть за завищеними в рази тарифами, які наші урядовці вперто називають економічно обґрунтованими, проблем не очікується – вся біда у тім, що ситий з голодним ніколи не порозуміються.

Два боки однієї медалі

Днями ж уся країна отримала платіжки за комунальні послуги – за липень. Поки що «полегшені», бо в них – прочерк у рядку оплати за тепло. Але й зогледітися не встигнемо, як в отому рядку з’явиться чимала сума, котра багатьом українцям буде не по кишені. А обіцяні урядом субсидії, оформлення котрих у багатьох областях пробуксовує всіма колесами, нікого не врятують, бо, як переконують експерти, буде чималий відсоток людей, котрим ця субсидія конче потрібна, та знайдеться тисяча й одна причина, чому її не можна оформити.

Олександр СергієнкоОкрім того, за словами директора аналітико-дослідницького центру «Інститут міста» Олександра Сергієнка, «вся ця катавасія з субсидіями – черговий пил, який пускають людям у вічі, бо в кінцевому підсумку ці гроші все одно підуть у кишені монополістів, які надають послуги. А це, з одного боку, не стимулює людей займатися тим же утепленням своїх домівок, а з іншого – ніяк не підштовхує монополістів до здешевлення своїх послуг, бо їм це невигідно з економічної точки зору: навіщо, якщо держава – так чи інакше – все одно їх дотує?».

Та величезні суми у платіжках – не єдина проблема, яка насувається на українців разом із опалювальним сезоном. Інший бік цієї «медалі» – якість комунальних послуг, за які уряд змушує людей платити астрономічні суми. Тобто чи будемо взимку з гарячою водою? Чи вистачить газу на весь опалювальний сезон, чи будемо у січні-лютому у своїх будинках і квартирах замерзати, кутаючись у найтепліші речі? Що буде зі школами, дитсадками, інтернатами, лікарнями, університетами? Одне слово, щоб бодай якось згладити неприємні сюрпризи, які можуть на нас чатувати за холодної зими, сани вже треба було придбати.  

Дамоклів меч боргів і напівпорожніх сховищ  

Уряд нібито й почав підготовку до опалювального сезону, ось тільки наскільки вона виявиться ефективною, покажуть морози. Тут усе просто: щоб було тепло, потрібен газ, а щоб був газ, треба гроші. Дамокловим мечем досі висить заборгованість за газ (до речі, саме дефіцит НАК «Нафтогаз» став однією з причин, через яку пішли на карколомне підвищення тарифів, хоч чимало експертів висловлюють сумнів у необхідності існування «Нафтогазу» взагалі). Є неплатежі й за електроенергію. Тож Кабмін створив тимчасовий консультативно-дорадчий орган – міжвідомчу робочу групу з питань погашення заборгованостей за спожитий газ і електрику, яка відповідатиме за узгодження дій між власне урядом і місцевими органами виконавчої влади. Чи принесе бодай якусь користь її діяльність, покаже час, та, особисто в мене, надто якщо зважити на «ефективність» різноманітних комісій і робочих груп, що створювалися раніше, у цьому – великі сумніви.   

Поки ж що ситуація виглядає так: тристоронні газові переговори, в яких посередником виступала Єврокомісія, закінчилися тим, що з 1 липня через те, що не дійшли згоди у питанні про ціну на газ на третій і четвертий квартал цього року, призупинено імпорт російського газу, а з Європи скорочено обсяги постачання. Наступний раунд переговорів, за словами міністра енергетики Володимира Демчишина (очільник енергетичного міністерства прогнозує, що імпортний природний газ із Європи у четвертому кварталі цього та першому наступного року коштуватиме Україні по 250 доларів за тисячу кубів), слід очікувати під кінець серпня, та поки невідомо, чи сторони сядуть за стіл переговорів: ні РФ, ні Єврокомісія свою участь не підтвердили.

Тут слід врахувати, що якщо йдеться про російський газ, то в міністерстві енергетики стверджують: у січні-липні цього року Україна скоротила його споживання на 20% загалом, при цьому промисловість – на 26%, населення – на 20%, теплокомуненерго – на 12%. Поки що у підземних сховищах приблизно 13,5 мільярда кубометрів газу. А щоб опалювальний сезон 2015–2016 року пройшов без зайвих ексцесів, треба докупити щонайменше 5–6 мільярдів кубометрів газу, проте потрібного для цього майже мільярда доларів взяти нізвідки. І часу на розв’язання проблеми залишилося катастрофічно мало.   

Газовий зашморг таки послабили

У будь-якому разі Україна зменшила газову залежність від Росії – і це дуже добре. Таку думку «Аналітичній службі новин» (АСН) висловив експерт з питань енергетики Михайло Гончар.

Михайло Гончар«Ми досить різко знизили свою газову залежність від Росії, – зазначив він. – Наприклад, ще на початку цього десятиліття ми імпортували з РФ практично 40 мільярдів кубів газу на рік. Торік імпорт зменшився вдвічі — до 19 мільярдів. Цього року буде ще менше».

Це якщо дивитися на проблему загалом. Якщо ж дивитися на неї з позиції цьогорічного опалювального сезону, то поки що ми маємо негатив.

Олександр Нарбут«НАК «Нафтогаз» нині грає ва-банк. Не вирішено питання з Росією – пояснив «Аналітичній службі новин» (АСН) президент Київського інституту енергетичних досліджень Олександр Нарбут. – А насправді, банально бракує коштів для оплати постачань із Європи і навіть за дешевший російський газ. Не кажучи про безпрецедентні дії «Нафтогазу», який не влаштовує тендери на закупівлю газу в підземні сховища, й таким чином не викуповує газ власного видобутку, передусім незалежних виробників, який продається дешевше, ніж будь-який імпортний газ: чи то російський, чи європейський».

Що ж до фактичних запасів, які важливі для забезпечення опалювального сезону, підкреслив Олександр Нарбут, то у нас відставання від торішнього графіка на 2 мільярди кубічних метрів із закачування в сховища (це при тому, що залишки на початок сезону закачування були вищими, ніж у минулому році).

«Всі запевнення керівництва «Нафтогазу», що за два місяці (зазвичай сезон закачування закінчується 15 жовтня) ми зможемо закачати 6 мільярдів кубів газу, – це взагалі для непосвячених, – зазначив експерт. – Тому що тільки зараз «Нафтогаз» виходить на домовленості з ЄБРР щодо кредиту розміром 300 мільйонів. А цих грошей вистачить тільки на закупівлю 1,2 мільярда кубічних метрів. Тож якщо зважити на темпи закачування, можна очікувати в кращому випадку 16 мільярдів кубометрів – замість декларованих 19-ти мільярдів».

Валерій БоровикВодночас голова правління альянсу «Нова енергія України» Валерій Боровик, відповідаючи на запитання «Аналітичної служби новин» (АСН) про перспективи нового опалювального сезону, зазначив, що в енергетичному секторі нашої країни – цілий комплекс проблем. Найбільш дошкульні – брак вугілля і газу, які, за його словами, «попри конфлікт на сході, доведеться купувати в Росії». Якщо йдеться про вугілля, потрібне для ТЕС, то нині із необхідних на зиму трьох мільйонів є тільки трохи більше мільйона, і поки «не вирішене питання, звідки буде постачатися вугілля групи А (антрацит). Це – проблема «Центренерго», яка може призвести до відключень узимку».

Спохватилися запізно

Юрій Гаврилечко«Вугілля не вистачає і буде не вистачати на опалювальний сезон, це було відомо всім, – категорично висловлюється економічний експерт «Фонду суспільної безпеки» Юрій Гаврилечко. – Закуповувати його, починати контрактувати і привозити треба було ще з квітня, тому що максимальна перевалочна здатність українських портів – від 400 до 600 тисяч тонн на місяць. І щоб в Україні була необхідна кількість вугілля, він повинен надходити, як мінімум, із травня по жовтень». Водночас Валерій Боровик відзначив, що ця проблема була створена несвоєчасними діями профільного міністерства. Якщо ж ідеться про брак газу, то тут теж є структура, яка повинна відповідати за несприятливу для країни ситуацію.

«Ця проблема створена НАК «Нафтогаз України», – сказав експерт з енергетичних питань. – Тому що минулого опалювального сезону вони, фактично користуючись своїм монопольним становищем, не допускали незалежних постачальників природного газу до роботи на українському ринку».

При цьому у Державній фіскальній службі зазначили, що упродовж січня–червня поточного року в Україну – передовсім із Росії (на 363 мільйони), США (на 231 мільйон) й Австралії (на 68 мільйонів) – імпортовано вугілля на 662 мільйони доларів. На долю решти країн-експортерів вугілля припадає 192 мільйони доларів. При цьому енергетичні експерти зазначають, що для того, аби опалювальний сезон минув без сюрпризів, треба не три, а навіть чотири мільйони тонн антрациту. Перший заступник міністра енергетики Ігор Мартиненков каже, що нині є вже 1,62 мільйона тонн. Питання, яке дуже на часі: де і за які гроші взяти решту? Всі українські шахти через відомі події на сході – нині на підконтрольній бойовикам, а насправді Росії, території. Щодоби «Центренерго», за словами Володимира Демчишина, купує там по 15–20 тисяч тонн вугілля. Тобто, зрозуміло, що нині основне джерело – це імпорт. А придбання вугілля на донбаських шахтах, хоч воно й обходиться країні дешевше за імпортне, а в розрахунках фігурує гривня, а не долар, викликає у суспільстві досить неоднозначну реакцію.    

Чим пахне донбаський антрацит

Так, Олександр Нарбут вважає, що постачання вугілля із зони АТО – це рішення політичного рівня: «У нас немає заборон Верховної Ради або РНБО, чи Президента, немає жодних обмежень на роботу з цією зоною. Промисловість шукає спосіб формувати запаси вугілля за найбільш вигідними цінами. І в цьому є логіка роботи промисловості. Інша справа, що логістика доставки цього вугілля вкрай ускладнена. Арсенію Петровичу я б порекомендував займатися питаннями логістики й відновлення тієї інфраструктури, яка дала б змогу зробити постачання цього вугілля більш швидким».

У той же час експерт зазначає, що «кожен поверх влади в цьому відношенні не допрацьовує. Коли прем'єр-міністр, критикуючи міністра енергетики, говорить про нестачу вугілля на складах, то є питання і до уряду, і до самого прем'єр-міністра щодо того, чому не вирішені ті питання, які стосуються кредитування, фінансування, зокрема по лінії субсидування тих програм, які залежать від уряду».

Юрій КорольчукЩо в України немає іншого шляху, окрім як працювати з шахтами, які знаходяться на території так званих «ДНР» і «ЛНР», переконаний і експерт з енергетичних питань Юрій Корольчук. Річ у тім, нагадує Корольчук, що боротьба за енергонезалежність України від Росії призвела до того, що, окрім газу, Київ почав закуповувати у Москви вугілля й електроенергію. Тож нам, за його словами, «потрібно придбавати те вугілля. І хоч дуже великі політичні ризики, це буде економічним методом боротьби за ті території». Підтримує ідею закупівлі вугілля на Донбасі й співголова Фонду енергетичних стратегій Дмитро Марунич, який – у відповідь на запитання «Аналітичної служби новин» (АСН) – зазначив, що «нині слід терміново шукати гроші на газ і вугілля, а також вирішувати питання змоги купувати вугілля на тимчасово окупованих територіях».

Дмитро МаруничНатомість Валерій Боровик вважає, що співпрацювати з Росією в обставинах, що склалился, – не найкращий варіант.

«Мені не дуже подобається ситуація, якщо в країни-агресора ми будемо закуповувати вугілля і платити їм гроші, які потім підуть на підтримку терористичних організацій, – сказав він «Аналітичній службі новин». – Купувати вугілля на неконтрольованих територіях України – це на загал теж пряме фінансування тероризму. Це не виправдовується жодними речами, хоч Україна, швидше за все, буде змушена це зробити, зокрема й купуватиме природний газ у Росії».

Отже, як бачимо, на порозі опалювального сезону перед Україною – комплексна проблема. З одного боку, бракує достатньої кількості газу й вугілля, яка б дала змогу українцям пережити зиму безболісно. З іншого, грошей на придбання газу й вугілля теж катма. Ще одне вкрай болюче питання – де саме нам купувати і газ, і вугілля? Росія – агресор, з яким логічно було б припинити усі відносини, і передусім торгові. Та ситуація, в якій ми опинилися, змушує йти на поклон до ворога, а відтак чекатимемо, чи будуть наприкінці серпня переговори, і якщо вони таки відбудуться, чи вдасться досягти позитивного для України результату.

Ще пекучіша грань цієї проблеми – донбаське вугілля. Справді, фінансувати бойовиків і терористів, а на загал – загарбників ой як не хочеться. І, мабуть, було б правильним припинити з окупованими територіями будь-які відносини. Але ж донбаське вугілля видобувають тамтешні шахтарі, які є українськими громадянами. Окрім того, їхні родини, які залишилися на підконтрольній бойовикам території, повинні мати бодай мізерні кошти, щоб елементарно вижити: загарбники цивільне населення мають там ні за що, людям бракує елементарного, передусім харчів і ліків. Тож чекати, що опалювальний сезон 2015–2016 років буде простим, не доводиться: вугільно-газову проблему, як той гордіїв вузол, одним махом не розрубаєш…