На півшляху до загального озброєння

Петро Порошенко, який спочатку привселюдно заявив, що петицію про загальне озброєння українців підтримувати не збирається, оскільки, згідно із соціологічними даними, 82% громадян нашої країни не прихильники цієї ідеї, все-таки розглянув електронне звернення глави Української асоціації власників зброї Георгія Учайкіна, суть якого звучить так: законодавчо затвердити право громадян України на захист.

Відповідь Президента

Хто не в курсі, Георгій Учайкін, а разом з ним і 36 тисяч 244 людини, котрі підписалися на сайті на підтримку петиції, яка отримала №22 від 29 серпня цього року, вимагають «доповнити статтю 27 Конституції України частиною четвертою такого змісту:

«Кожен громадянин України має право на вільне володіння вогнепальною зброєю для захисту свого здоров'я, житла і власності, життя та здоров'я інших людей, конституційних прав і свобод у разі узурпації влади, зазіхань на конституційний лад, суверенітет і територіальну цілісність України.

Реалізація права на вільне володіння вогнепальною зброєю регулюється відповідним законом і може бути обмежена лише за рішенням суду щодо конкретної особистості». Цю вимогу логічно доповнено другим пунктом: негайно прийняти закон «Про громадянську зброю і боєприпаси», який поки що у вигляді законопроекту зареєстровано у парламенті під №1135-1.

Чесно кажучи, після меседжу Порошенка на одному з телеканалів - про те, що він не підтримує ідею загального озброєння, бо навіть 36 тисяч людей не можуть диктувати свою волю всій країні, - грішним ділом здалося, що «неугодні» петиції главою держави (ну, або його Адміністрацією, що в даному випадку практично одне й те саме) просто ігноруватимуться, а потім і саму ідею спілкування з народом у форматі електронних звернень просто-напросто спустять на гальмах: мовляв, погралися - і досить. Але гарант таки відповів! Причому, поряд із відповідями на петиції про Саакашвілі і про скасування мита на ввезення імпортних автомобілів, і на вимогу розширити нашу Конституцію збройовою поправкою.

Третього березня цього року, нагадав Президент, його ж указом №119 створено Конституційну комісію у складі трьох груп, яка розробляє пріоритетні напрямки реформування: децентралізацію, удосконалення конституційних основ правосуддя і конституційне регулювання прав, свобод і обов'язків людини і громадянина. «Для забезпечення ґрунтовного та всебічного розгляду відповідної конституційної пропозиції я звернувся до голови Верховної Ради України Володимира Гройсмана, який є і главою Конституційної комісії, - написав у своїй відповіді Петро Порошенко, - із пропозицією ініціювати скликання засідання робочої групи з прав, свобод і обов'язків людини і громадянина, із залученням до її діяльності автора цієї електронної петиції, а також представників різних політичних сил, державних органів, інститутів громадянського суспільства, вчених-правознавців та експертів». За пунктом другим петиції (вимога прийняти законопроект №1135-1, котру багато хто вважає основною у петиції, а саму петицію - лобіюванням прихильників загального озброєння) глава держави нагадав, що прийняття законів - прерогатива парламенту.

Проблема «з трьома головами»

А тепер спробуймо розібратися, що до чого. По-перше, як акцентував Президент у телеефірі, 82% громадян України насправді проти загального озброєння (щоб визначити головний аргумент цих людей, навіть не потрібно дивитися результати цієї соціології, - мова про те, що зброя провокуватиме насильство, якого в нашій країні зараз і з лишком). По-друге, на підтримку петиції потрібну кількість голосів (а це мінімум 25 тисяч) було набрано в рекордно короткі строки - для цього знадобилося лише якихось двійко-трійко днів, що свідчить про те, що зареєстрований ще в грудні минулого року в Раді законопроект підтримується серйозним лобі. По-третє, хочемо ми це бачити чи ні, але в країні війна, і хто хотів, той давно озброївся, чудово при цьому усвідомлюючи, що володіння зброєю у нас поки що поза законом.

Аргумент цих людей простий і зрозумілий, навіть якщо хтось із ним докорінно не згоден: у разі чого вельми сподіватися на захист державних силових структур не доводиться, а якщо в руках буде зброя, зловмисники сто разів подумають, перш ніж іти на відкритий конфлікт з озброєною людиною. Зіткнення цих трьох позицій підвищило температуру в суспільстві до тієї межі, яка вимагає вирішення питання, а не всіляких ухилянь від цього процесу. Тому «Аналітична служба новин» спробувала за допомогою експертів визначити, як розвиватиметься «збройне питання» і, якщо цей процес закінчиться - за американським варіантом - поправкою до Конституції, що зрештою отримає Україна.

Фахівці збройового ринку, наприклад, зазначають, що питання про право вільного володіння зброєю справді було порушено через війну на Донбасі. «В Україні немає проблеми з купівлею зброї, оскільки кожен бажаючий, дотримуючись усіх вимог, може її придбати, - роз'яснив «Аналітичній службі новин» експерт збройового ринку Олексій Максимов. - Але оскільки питання це нині дуже модне і вигідне, навколо нього періодично зчиняється буча». При цьому Максимов вважає, що внесення збройової поправки до Конституції ситуацію насправді не змінить: мовляв, «це лише декларація, яка, по суті, не потрібна: що вона є, що її немає, на українцях і на їхньому бажанні купити зброю це ніяк не позначиться».

7% ВВП і мільйон робочих місць

Юрий ГаврилечкоЗбройна галузь може становити 7% у ВВП України, вважає експерт Фонду громадської безпеки Юрій Гаврилечко. «Якщо буде реалізовано те, що закладено в петиції, ми можемо отримати галузь, сумарна частка ВВП якої оцінюється десь у 80-100 мільярдів гривень, - сказав він АСН, - а це 7% від внутрішнього валового продукту країни». До того ж, за словами експерта, розвиток цієї галузі дасть мільйон нових робочих місць, що теж не можна не враховувати.

Юрій Гаврилечко впевнений, що дохід у держбюджет може принести не лише продаж зброї, оскільки «це індустрія без потреб армії, яка забезпечує громадян масою послуг, пов'язаних з безпекою: послуги з навчання, з тюнінгу, стрільбища, витратні матеріали, наклейки, іграшки і маса інших речей, які пов'язані з розвитком самої галузі». А ось що стосується затятих супротивників права на самозахист, вони, на думку економіста, або бандити, або їхні поплічники, оскільки «більше нікому не вигідно заважати людям захищати своє життя, здоров'я, честь, майно». До того ж, зазначає Гаврилечко, у жодній країні у світі після надання громадянам більшого обсягу прав з реалізації прав на самозахист кількість злочинів не зросла. Найчастіше було навпаки - рівень злочинності різко знижувався.

Георгий УчайкинТой самий Георгій Учайкін запевняє, що антизбройову політику веде МВС і комерційні організації, які монополізували ринок зброї. «Головні противники закону - це комерційні структури, які зараз займаються продажем зброї, - поділився з АСН голова Наглядової ради Української асоціації власників зброї. - У них монополія на цьому ринку. І на одному автоматі Калашникова вони можуть заробити 400$. Сформована ситуація їх влаштовує. Крім того, у них уже давно є схеми з міліцією, за допомогою яких вони наживаються. Вони просто унеможливлюють розвиток ринку». Крім того, за його словами, вільне володіння вогнепальною зброєю, по-перше, не вигідне і МВС, тому що воно втрачає монополію на надання збройних охоронних послуг. А по-друге, не вигідне владі, адже з появою у людини можливості захищати себе вона стає самостійнішою. А це означає, що «нам не знадобиться така кількість поліції. В усіх країнах світу, де починалася така практика, одразу відбувалося скорочення штату поліції на 30%, що тягне за собою зменшення фінансування галузі».

Півкроку до приватних армій

Володимир ФесенкоЛегалізація ж зброї, опонує йому директор Центру політичних досліджень «Пента» Володимир Фесенко, вигідна виключно продавцям зброї і несе в собі великі ризики. Саме ті, хто торгує зброєю, поділився своєю думкою з АСН Володимир Фесенко, є головними лобістами цього питання. «Я знаю, що кажу, оскільки брав участь у цих спільних зборах з представниками асоціацій: за всіма цими громадськими організаціями, за всіма цими кампаніями з просування вільного продажу зброї стоять торговці зброєю».

Політолог зазначає, що в Україні насправді дуже багато людей не підтримують загальне озброєння, і запевняє, «що введення в країні вільного продажу зброї було б величезною помилкою і величезним ризиком, у нас і так проблема з бойовою зброєю». Прикладом можуть слугувати розборки молодиків, не обтяжених звичкою міркувати розсудливо, але «грошовитих», котрі й так, якщо у них закінчуються інші аргументи, легко використовують дозволену у нас травматичну зброю. «А якщо це легалізувати, - вважає Фесенко, - то масштаби неконтрольованого використання зброї, коли вона може потрапляти до випадкових рук не власників, а домочадців або тих, хто може її вкрасти, будуть набагато більшими. А ще після того, як легалізують зброю, з'явиться спосіб легалізації охоронних фірм. Наступним же кроком може стати створення приватних армій».

Володимир ЦибулькоВолодимир Цибулько, експерт аналітичного центру «Політика», навпаки, вважає, що наявність легальної зброї трохи остудить вуличний бандитизм, оскільки він базується на беззахисності населення. «Легалізація зброї справді вигідна торговцям зброї, - сказав він АСН. - Але вона все-таки спрощує роботу зі зброєю та самої поліції. Адже всі зразки патронів відстрілюються. Робиться база даних на легальну зброю. Легко відстежити власників зброї. Вони підзвітні, зобов'язані регулярно відстрілювати зразки патронів і віддавати в базу даних і на вимогу правоохоронців демонструвати цю зброю. Це цивілізовані правила. Насправді йдеться про короткоствольну зброю для самооборони. І на пострадянському просторі є позитивний досвід впровадження такого закону. Насамперед, це Латвія і Молдова - в останній схожий закон діє з середини 90-х».

А проблема, яку Україна має вже зараз, за ​​словами Володимира Цибулька, це «ринок зброї та її тіньової збут». Адже у нас після початку конфлікту в Криму і на Донбасі, зазначає політолог, «на руках збільшилася кількість неврахованої та стрілецької зброї. Те, про що говорить закон, - це цивільна зброя для самооборони. Це трохи більше ніж травматична зброю, але вона не бойова. Проблема в обігу військової зброї, особливо автоматичної і не короткоствольної. У державі і так Калашнікови легалізувалися у вигляді мисливських карабінів «Сайга». Але проблема ще й у тім, що держава боїться ділитися правом на насильство».

Хоча один з основних ризиків - той, що наше суспільство минуло психологічний бар'єр кровопролиття, а тому «букет» з економічної кризи, війни і спровокованого подіями на сході психологічного стану, який ускладнюється постійним нагнітанням конфліктних настроїв, «приправлений» легалізацією зброї, може стати тією гримучою сумішшю, з якою українці можуть не впоратися. Тож чи випускати цього «джина» із законодавчої «пляшки» - це ще велике питання, незважаючи на відповідь Президента про звернення до глави Конституційної комісії.

Вся справа - в грошах

Тарас ЧорновілТі, хто виступає за легалізацію зброї, зацікавлені не в забезпеченні самозахисту, а в грошах, заробітках, вважає експерт-міжнародник Тарас Чорновіл. За його словами, в Україні є маргінальні політичні сили, яким «весь час хочеться брязкати зброєю». Що легалізація зброї, хоч це і загальносвітова практика, яка може наблизити нас до європейських стандартів, для українців може мати дуже серйозні наслідки, запевняє АСН директор Інформаційно-аналітичного центру «Перспектива» Павло Рудяков.

Павло Рудяков«Легалізація зброї - один з атрибутів руху України в європейське співтовариство. З точки зору формальної, легалізувавши володіння зброєю, ми приєднаємося до дуже великого кола держав, де це успішно реалізовано, - зазначив політолог. - Але, на превеликий жаль, речі, які відбуваються в цих країнах, у нас проявляються через криве дзеркало. Якщо нам дати зброю, ми перестріляємо не лише одне одного, а й усіх американських і грузинських друзів на додачу». Що ж стосується ринку зброї, який у нас поки що переважно чорний, то якщо він стане сірим або напівсірим, вважає Павло Рудяков, «це будуть ще більші гроші».

Олександр ГрановськийЗазначаючи, що легалізація в Україні зброї за нинішніх умов - украй ризикований крок, народний депутат Олександр Грановський наголошує, що, враховуючи українські реалії, є ризик, що при оформленні документів на дозвіл носіння зброї багато хто використовуватиме корупційні зв'язки для надання недостовірних відомостей. А тому, запевняє він, «люди повинні пройти якийсь психологічний масаж після подій на сході. Серед тих, хто матиме право на носіння зброї, безумовно, будуть і учасники бойових дій на сході. Але в мирній обстановці цим людям давати її без певної психологічної підготовки я б не став». Вказав народний депутат і на той момент, що ринок зброї дуже великий і дорогий, а «його учасники зацікавлені, щоб на ньому заробляти».

Потрібна особлива філософія

Сергій ШабовтаГроші грошима, але питання безпеки наших громадян на порядку денному все одно залишається. І якщо, пройшовши довгий і тернистий шлях, збройова поправка таки прикрасить українську Конституцію, держава повинна буде взяти на себе відповідальність за формування відповідної філософії суспільства, запевняє президент Української федерації професіоналів безпеки Сергій Шабовта. Насамперед ідеться про такі якості, як психологічна стійкість, готовність людини до певної поведінки в конфліктних ситуаціях, чого, на думку експерта, людей потрібно навчати, бо це не приходить просто так.

Василь ВовкУ свою чергу, екс-начальник Головного слідчого управління СБУ Василь Вовк вважає, що «головне - впорядкувати систему придбання, володіння, переміщення та зберігання зброї. Також може розглядатися питання про легалізацію бойової зброї. Це дасть можливість, по-перше, навести лад у статистиці - дізнатися, скільки зброї є, що це за зброя і де вона знаходиться, в тому числі по регіонах. І для правоохоронних органів з'явиться можливість чітко відслідковувати і вживати заходів протидії. І, по-друге, можна запустити систему: у того, хто має зброю, але не знає, що з нею робити і не хоче її легалізувати, можна викупити зброю за якісь символічні гроші. У тому числі боєприпаси і гранати». Василь Вовк запевняє, що «легалізація зброї вигідна насамперед державі, оскільки легалізацію зброї буде запущено законодавчо, ми залишимо за бортом нелегальну зброю. І тоді зможемо посилити відповідальність за нелегальне зберігання, переміщення, придбання зброї».

Виктор НебоженкоЯк бачимо, проблему легалізації зброї стороною обійти Україні вже не вдасться, оскільки на руках у населення її вже багато, а от бажання розлучатися з нею не спостерігається. І вихід тут, вважає директор Соціологічної служби «Український барометр» Віктор Небоженко, один - жорстко відрегулювати цей закон. Що ж стосується насильства, з яким пов'язують легалізацію зброї противники цього процесу, то експерт вважає, що його сплеск у суспільстві провокує війна, а не власне легалізація.

Але в будь-якому разі, за його словами, «легалізація зброї - процес дуже болісний, бо держава і державні органи відрізняються від усіх інших структур громадянського суспільства тим, що вони мають монополію на насильство. А насильство - це в першу чергу погроза зброєю. Тобто зброя може бути лише у армії та поліції. Все. Мисливці і колекціонери - не рахуються. Але є країни, де справді дозволено зброю. Найяскравіший приклад - США. У нашій ситуації, коли близько півмільйона одиниць зброї та боєприпасів під час війни з Росією опинилося в руках населення, все одно доведеться приймати якийсь закон з часткової легалізації. Він дозволить відрізнити тих, у кого залишається зброя і хто вміє з нею поводитися, від великої кількості випадкових людей. Але треба його зробити досить суворим, щоб ті, хто обходить цей закон, потрапляли під серйозні статті переслідування».

Багато хто при цьому говорить, що велосипед винаходити нам справді не потрібно - виходом може стати саме так звана «збройова поправка до Конституції» за американським типом (цей шлях радить і глава держави у своїй відповіді на петицію Георгія Учайкіна), та от лишень, враховуючи той момент, що американська поправка прописана таким чином, що досі у самих американців викликає різночитання, що провокують судові процеси, чомусь хочеться, аби наш «велосипед», якщо нам без нього не обійтися, був якимось сучаснішим, чи що, без зайвих деталей, але й враховував при цьому всі нюанси цього непростого процесу...