counter
поиск на сайте ИА ASN
рус укр
Архів
поиск на сайте ИА ASN


Пошук

Сортування:

Запобіжники для корупції
На війну списати можна багато чого, проте уявити, що розрулити ситуацію на сході заважає корупція, непросто. Втім, днями помічник держсекретаря США Вікторія Нуланд озвучила свій рецепт боротьби з агресором. Виявляється, у першу чергу нам потрібно приборкати корупцію, стабілізувати економіку і навести лад у судовій системі. А щоб цього домогтися, країні треба постаратися і зробити все «для очищення від повальної корупції уряду та суспільства на всіх рівнях, розірвати зв'язок корумпованих держпідприємств та олігархів». Рецепт цієї боротьби від американської чиновниці включає в себе насамперед реформу системи держзакупівель та управління доходами в газовому секторі, оновлення Генпрокуратури за прикладом нової поліції, створення офісу генерального інспектора в рамках ГПУ і призначення вже найближчим часом антикорупційного прокурора. Важлива також практика прозорого ведення бізнесу, «зелена доріжка» для інвестицій. По суті, це означає, що всі кроки, які наша країна робила в цьому плані досі, щось на кшталт холостого пострілу: шуму багато, а результату - нуль. До речі, що Україна провалила боротьбу з корупцією, зауважив нещодавно й міністр економрозвитку і торгівлі Айварас Абромавічус. За його словами, саме корупція «залишається катастрофічною перешкодою для розвитку нашої країни». Мабуть, це так і є, оскільки, якщо вірити результатам найсвіжішого міжнародного Індексу сприйняття корупції (за підсумками минулого року), то ми посідаємо 142-гу позицію серед 175 країн, куди Україна скотилася за останнє десятиліття з 99-ї позиції. Експерти міжнародної антикорупційної спільноти зазначають, що вся біда у небажанні руйнувати корупційні схеми, одержані у спадок від усіх правлячих режимів уже часів незалежності. Тому «Аналітична служба новин» вирішила розібратися, чим зумовлене таке небажання боротися з хабарництвом: ігноруванням проблеми з причини несерйозного до неї ставлення або ж тим, що корупційні тенета настільки сильно обплутали всю країну, що всім без винятку чиновникам, аби впоратися з цим монстром, починати доведеться з себе?! Президент з народом Серед петицій, які набрали потрібну для розгляду главою держави кількість голосів, - і вимога на законодавчому рівні скасувати заставу для корупціонерів. «Я підтримую пропозицію про недопущення застосування до осіб, яких підозрюють чи обвинувачують у скоєнні тяжких або особливо тяжких корупційних злочинів, такого запобіжного заходу, як застава, - написав Петро Порошенко у своїй відповіді на цю петицію. - Саме тому одним із важливих завдань для парламенту є розгляд законопроектів з даного питання і вироблення компромісу щодо законодавчих змін у частині обмеження застосування застави до корупціонерів». У свою чергу прем'єр-міністр Арсеній Яценюк вирішив винести сміття з хати - і закликав до співпраці у боротьбі з корупцією в нашій країні країни ЄС та G7. Глава ж Мін'юсту Павло Петренко заявив, що найбільш політично корумпованим органом є Верховна Рада. Правда, повірити, що в Кабміні всі білі і пухнасті, насправді непросто. Що ж - після стількох заяв про боротьбу, спроб викорінити, обіцянок побороти та інше - ми маємо насправді? В основі основ - схеми держзакупівель Реформування держзакупівель та впровадження електронної системи, зазначив директор департаменту регулювання держзакупівель Міністерства економічного розвитку і торгівлі Олександр Стародубцев, повністю відповідає процесу боротьби з корупцією (цікаво, а чому профільному міністрові про це не доповіли?), пояснивши «Аналітичній службі новин», що «мета реформи - це заощадити гроші, а головний інструмент - це електронна система. А електронна система дозволяє дві речі: по-перше, всім усе показати в зручному вигляді, щоб потім можна було проаналізувати. Це - грузинський принцип, який ми запозичили у їхніх фахівців, котрі дуже активно допомагали створювати систему електронних держзакупівель ProZorro». Стародубцев також наголосив, що зараз у Мінекономрозвитку розробили ще один законопроект - «Про державні закупівлі», ухвалення якого дозволить до кінця наступного року здійснити в Україні повний перехід на систему електронних закупівель. Що реформи саме у сфері держзакупівель дозволять у рази зменшити корупційні ризики, вважає і заступник міністра економрозвитку і торгівлі Максим Нефьодов. «Боротьбою з корупцією займаються правоохоронні органи, ми з ними зрівнятися у цій боротьбі не можемо. Але ми зменшуємо можливості для корупції. У нас дуже часто кажуть «ой, ви проводите реформу, а в компанії Х усе ще крадуть», - зазначив він у розмові з кореспондентом АСН. - Так, це відбувається. У нас немає ілюзій і ми не говоримо, що щось ввели і воно розв’язало всі проблеми в країні. Але прибираємо ті моменти, які, умовно кажучи, дозволяють брати хабарі. Якщо в системі ніхто - ані замовник, ані регулятор - не бачить, хто бере участь у закупівлях, то брати хабар за те, щоб когось не допустили, неможливо технічно». Зрозуміло, що двома руками «за» електронну систему держзакупівель і координатор проекту ProZorro Христина Гуцалова, яка акцентувала, що корупціонерів зупиняють прозорі схеми держзакупівель, а електронна система, яка дозволить розкрити всі можливі корупційні ризики, здатна впоратися з корупційною складовою в тендерах. «Ми бачимо, що у нас по деяких позиціях у закупівлях ціна знижується одразу на 40-50%, тобто ми всі чудово розуміємо, звідки це береться, - зазначила Христина Гуцалова АСН. - Були між собою два постачальники, які тримали ціну і вигравали тендери по черзі, а тепер просто приходить третій і дає реальну ціну, і ми розуміємо, що цим долається корупційна складова. Насправді тепер кожен, зайшовши на сайт, може побачити і проаналізувати проведення тендерів та закупівель. Ви можете зайти на сайт і побачити, як часто одні й ті самі постачальники зустрічаються в тендерах одного й того самого замовника, знижують вони ціну чи утримують ціну на аукціоні такою самою. Всі ці речі за допомогою ProZorro підсвічуються, і це можливість відслідковувати процес як для контролюючих органів, так і для суспільства в цілому». Залишилося всього нічого - доопрацювати систему (поки що це лише пілотний проект), і тоді її можна буде запускати в масштабах усієї країни. «Наступний період, - зазначила експерт, - буде перехідним, оскільки у нас частина процедур відбуватиметься в паперовій формі, частина - в електронній. Але говорити про повноцінно працюючу систему ми зможемо на початку 2017 року». Боротьба чи імітація Але якщо чиновники, особливо профільних міністерств (Мінекономрозвитку, Мін'юсту, МВС), реальну боротьбу з корупцією розгледіти зуміли, багато хто в Україні вважає, що так звані кроки з боротьби з цим невикорінним процесом робляться лише про людське око, щоб знизити рівень соціальної напруги в суспільстві. Приміром, голова правління Українського центру прямої демократії Ігор Курус вважає, що в Україні боротьба з корупцією лише імітується. При цьому на «прибуткових» напрямах державного управління та регулювання відбувається заміна «чужих» людей «своїми». Як наслідок, зазначає експерт, статистика стверджує, що в 2015 році тіньовий ринок збільшився з 40% до більш ніж 50%. Крім того, Курус переконаний, що корупція у нас має всеосяжний характер і з нею потрібно боротися всіма засобами і всім «миром», а самі борці з цим процесом мають бути максимально мотивованими. Петиція «Про скасування грошової застави для корупціонерів», за його словами, дуже правильна і вирішує цілий клубок проблем у боротьбі з корупцією, але «відповідь Президента вказує на те, що майбутнє цієї петиції таке ж, як і люстрації. Багато шуму, а роботи жодної». Річ у тім, зазначає експерт, що українці, які підписали петицію (а це 32 тисячі громадян), підказали владі, як частково подолати продажність судової системи. І ця підказка продуктивна і ефективна. «На мою думку, - сказав він АСН, - Президент у першу чергу повинен скористатися своїм конституційним правом законодавчої ініціативи і подати відповідний законопроект до парламенту. Такий законопроект має бути розглянутий у першу чергу як президентський, і вже через місяць навіть «продажні» судді не змогли б відпускати під заставу чиновників, котрих звинувачують у корупції». Однак, за словами Куруса, півтора року правління нової влади показують, що нинішні чиновники не потребують порад. До того ж саме «нинішніх чиновників і членів парламентської більшості дедалі частіше звинувачують у корупційних діяннях. Правда, поки що це роблять не правоохоронні органи, але, як відомо, диму без вогню не буває», акцентував він, додавши, що і в цьому випадку Президент рекомендує ВР розглянути ініціативу, а це означає, що навколо такої ініціативи буде піар, дебати, затримка часу, блокування трибуни і все, чим супроводжуються подібні процеси. Але ж серед петицій є ще принаймні одна, яка заслуговує на увагу в плані боротьби з корупцією. Це вимога, зареєстрована під №22/000039-еп «Про можливість дострокового відкликання будь-якої обраної особи, яка не виправдала довіри виборців», котра теж набрала потрібну кількість голосів на свою підтримку. Тут знову громадяни намагаються допомогти владі вийти з глухого кута. «Понад те, - зазначає експерт, - ще у 2013 році нами було розроблено законопроект «Про вотум недовіри посадовим особам», реалізація якого дозволила б громадянам через інструмент петиції самим очистити владу, принаймні місцеву, від брехунів, корупціонерів, пройдисвітів, пристосуванців та інших «паразитів» держави. У кожному селі, місті, районі з'явилися б мотивовані борці з корупцією на волонтерських засадах, у яких був би законний механізм очищення влади. Жоден державний орган не в змозі розгорнути таку боротьбу, яку здатна провести цільова громадськість. Крім того, реалізація цього законопроекту зробила б невигідною «купівлю» посад або мандатів, а негідників було б протягом кількох місяців викинуто з влади без прокурорів, партій та інших «борців» з корупцією». Що ми маємо не реальну боротьбу з корупцією, а всього-на-всього показуху, впевнений і екс-міністр економіки Віктор Суслов. «Скажімо так, пишатися нічим, - поділився він з «Аналітичною службою новин», - те, що у нас навколо боротьби з корупцією будується пропаганда, відбувається люстрація і звільнення багатьох людей без причин з держслужби, - все це дестабілізувало роботу держапарату. Але ефективної боротьби з корупцією немає, і про це говорить увесь світ. Найяскравіший свідок цього - посол США. Досить подивитися його останні виступи, де він сказав, що ситуація з корупцією погіршується. Він висловлює серйозні зауваження, це головний індикатор. Якщо він говорить, що справи зовсім кепські, отже, так і є». Синдром бурхливої ​​діяльності Проте парламент, начебто на вимогу ЄС, без викрутасів приймає за основу законопроект №3040 про створення Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, чим фактично дає «зелене світло» створенню чергового антикорупційного органу, які з'являються в нашій країні останнім часом як гриби після дощу. Планується, що це конкретне агентство буде підзвітним Раді та підконтрольним Кабміну, та от чи стане воно ефективним, це ще питання. «Корупції у нас стільки, що ми нею могли б навіть поділитися. З нею нічого не відбувається. А боротьба, створення низки антикорупційних органів та інше - імітація бурхливої ​​діяльності, - запевняє АСН глава правління Інституту української політики Кость Бондаренко. - Насправді боротися треба не з проявами корупції, а з її основами. Але ніхто не поспішає пиляти гілку, на якій сидить сам». Бондаренко зазначив, що основи корупції лежать у дозвільній системі, і необхідно перебудовувати бюрократичну систему, мінімізувати присутність «людського фактора», різного роду дозволів та погоджень, чим убивати корупцію. Подібні антикорупційні органи створюються для демонстрації західним партнерам активної діяльності української влади з боротьби з корупцією, однак покладати на них великі надії не варто, вважає політичний експерт Петро Олещук. «Європейські структури висунули українській владі певні умови. Вони розуміють, що без боротьби з корупцією будь-яка фінансова допомога Україні буде розкрадатися. Тобто фактично ми створюємо антикорупційні органи, щоб продемонструвати, що ми щось робимо», - сказав він АСН. У свою чергу народний депутат Олег Березюк упевнений, що боротьбою з корупцією має займатися одна структура - Генеральна прокуратура, яку з нуля створювати не треба, а «створення цілої низки антикорупційних структур та комісій є просто синдромом бурхливої ​​діяльності». Він також зауважив, що для реальної протидії корупції необхідна справжня робота Генеральної прокуратури, тому реформа саме цієї структури приведе до більш ефективної боротьби і до результатів у боротьбі з проявами корупції в державі. Ще одна складова формули боротьби з корупцією - кардинальне оновлення корпусу суддів і прокурорів, на чому наголошує директор Центру політичних досліджень «Пента» Володимир Фесенко. За його словами, законопроект про скасування застави сам по собі ситуацію з корупцією не змінить, але може стати інструментом тиску на не винних у ній людей. «Усе залежить від того, як буде сформульовано законопроект, - роз'яснив він «Аналітичній службі новин». - Це стосуватиметься людей, обвинувачуваних у корупції, або більш широкого кола обвинувачуваних. Для початку потрібно вичистити правоохоронні органи, а питання про заставу розв’язує одну приватну проблему. Необхідне кардинальне оновлення корпусу суддів і прокурорів. Їх потрібно створювати практично з нуля. Просто зміна інфраструктури проблему хабарництва не вирішить, треба змінювати людей і саме середовище правоохоронної системи, яка перемелює навіть тих, хто спочатку не хотів у неї вплутуватися». Крім того, Фесенко зазначає, що офіційні органи з боротьби з корупцією так і не створено. Законодавство прописано, а комісію та антикорупційного прокурора підібрати ніяк не можуть. «А винні в цьому значною мірою депутати. Закони сформульовані так, що керівництво Антикорупційного бюро можна обирати роками. Детективів і працівників набрали, але навіть без прокурора бюро працювати не почне, і дай Бог, щоб його обрали на початку нового року. Як законодавці, так і прокуратура гальмують початок роботи бюро, оскільки бояться, що удар доведеться, в першу чергу, по них». Про те, що країні, як повітря, бракує антикорупційного прокурора, говорить і заступник глави Адміністрації Президента Дмитро Шимків. «Станом на другий квартал прогрес виконання завдань з антикорупційної реформи становив 36%, - зазначив він АСН. - До кінця 2015 року повинні встигнути зробити ще 64%. Але найближчим часом показники буде змінено і буде подано звіт за третій квартал». За його словами, найбільше вдалося просунутися в питанні розробки Державної програми з імплементації Антикорупційної стратегії на 2014-2017 роки - на 75%. Крім того, ухвалено законопроекти щодо оприлюднення суспільно важливої ​​інформації у формі відкритих даних і визначено орган державного нагляду у сфері доступу до публічної інформації та про перевірку на доброчесність публічних службовців - теж на 75%. Але найбільш закритими для суспільства і, отже, для будь-якої боротьби з корупцією, за словами експерта Аналітичного центру «Політика» Володимира Цибулька, є «Міноборони, Міненергетики та НАК «Нафтогаз». Це держава в державі. Сюди ж можна віднести й Мінінфраструктури. У цих сферах дуже складно зруйнувати і демонтувати клани». Правда, якщо раніше «струмочки» стікалися в кишеню «сім'ї», то зараз, зазначає в розмові з кореспондентом АСН глава парламентського Комітету з питань фінансової політики та банківської діяльності Сергій Рибалка, вони течуть до різних кишень. За його словами, «в країні змінилися лише таблички на кабінетах, а побори і хабарі в Україні залишилися, при цьому провадження прокурорськими працівниками розслідуються вибірково». Та й уповноважений Президента з питань кримськотатарського народу Мустафа Джемілєв наголосив, що в питанні боротьби з корупцією нічого не змінилося, але тепер, з урахуванням ризику, беруть більше. І, судячи з усього, поки що ситуація не поспішає змінюватися, оскільки імітацію бурхливої ​​діяльності навколо проблеми боротьби з корупцією навряд чи можна вважати такими змінами. А от чи зміниться щось, коли у нас з'явиться антикорупційний прокурор, це ще велике питання.  
12-10-2015 19:00 Публікації - Політика

Необхідне кардинальне оновлення корпусу суддів та прокурорів
Законопроект про скасування застави сам по собі ситуацію з корупцією не змінить, але може стати інструментом тиску на не винних у ній людей. Таку думку «Аналітичній службі новин» (АСН) висловив директор Центру політичних досліджень «Пента» Володимир Фесенко. «Все залежить від того, як буде сформульовано законопроект. Це стосуватиметься людей, обвинувачуваних у корупції, або більш широкого кола обвинувачуваних. Я не прихильник того, щоб повністю скасовувати грошову заставу. Її потрібно врегулювати і спрямувати лише на боротьбу з корупцією. А хто подасть цей законопроект - питання домовленості влади. Враховуючи те, що Президент підтримав ідею про скасування застави для корупціонерів ще до отримання електронної петиції, можливо, він і подасть», - сказав експерт. Фесенко переконаний, що законопроект зможе розв’язати лише малу частину проблем корупції, а ефективність боротьби пов'язана, у першу чергу, з відсутністю хабарів у Генпрокуратурі, судовій системі. «Для початку потрібно вичистити правоохоронні органи, а питання про заставу вирішує одну приватну проблему. Необхідне кардинальне оновлення корпусу суддів та прокурорів. Їх треба створювати практично з нуля. Просто зміна інфраструктури проблему хабарництва не вирішить, потрібно змінювати людей і саме середовище правоохоронної системи, яка перемелює навіть тих, хто спочатку не хотів у неї вплутуватися», - наголосив політолог. Крім того, Фесенко стверджує, що офіційні органи з боротьби з корупцією так і не створено. Законодавство прописано, а комісію та антикорупційного прокурора підібрати ніяк не можуть. «А винні в цьому значною мірою депутати. Закони сформульовані так, що керівництво Антикорупційного бюро можна обирати роками. Детективів та працівників набрали, але навіть без прокурора бюро працювати не почне, а його, дай боже, щоб обрали на початку нового року. Як законодавці, так і прокуратура гальмують початок роботи бюро, оскільки бояться, що удар прийдеться, в першу чергу, по них», - резюмував експерт.
06-10-2015 16:31 Думки - Політика

На півшляху до загального озброєння
Петро Порошенко, який спочатку привселюдно заявив, що петицію про загальне озброєння українців підтримувати не збирається, оскільки, згідно із соціологічними даними, 82% громадян нашої країни не прихильники цієї ідеї, все-таки розглянув електронне звернення глави Української асоціації власників зброї Георгія Учайкіна, суть якого звучить так: законодавчо затвердити право громадян України на захист. Відповідь Президента Хто не в курсі, Георгій Учайкін, а разом з ним і 36 тисяч 244 людини, котрі підписалися на сайті на підтримку петиції, яка отримала №22 від 29 серпня цього року, вимагають «доповнити статтю 27 Конституції України частиною четвертою такого змісту: «Кожен громадянин України має право на вільне володіння вогнепальною зброєю для захисту свого здоров'я, житла і власності, життя та здоров'я інших людей, конституційних прав і свобод у разі узурпації влади, зазіхань на конституційний лад, суверенітет і територіальну цілісність України. Реалізація права на вільне володіння вогнепальною зброєю регулюється відповідним законом і може бути обмежена лише за рішенням суду щодо конкретної особистості». Цю вимогу логічно доповнено другим пунктом: негайно прийняти закон «Про громадянську зброю і боєприпаси», який поки що у вигляді законопроекту зареєстровано у парламенті під №1135-1. Чесно кажучи, після меседжу Порошенка на одному з телеканалів - про те, що він не підтримує ідею загального озброєння, бо навіть 36 тисяч людей не можуть диктувати свою волю всій країні, - грішним ділом здалося, що «неугодні» петиції главою держави (ну, або його Адміністрацією, що в даному випадку практично одне й те саме) просто ігноруватимуться, а потім і саму ідею спілкування з народом у форматі електронних звернень просто-напросто спустять на гальмах: мовляв, погралися - і досить. Але гарант таки відповів! Причому, поряд із відповідями на петиції про Саакашвілі і про скасування мита на ввезення імпортних автомобілів, і на вимогу розширити нашу Конституцію збройовою поправкою. Третього березня цього року, нагадав Президент, його ж указом №119 створено Конституційну комісію у складі трьох груп, яка розробляє пріоритетні напрямки реформування: децентралізацію, удосконалення конституційних основ правосуддя і конституційне регулювання прав, свобод і обов'язків людини і громадянина. «Для забезпечення ґрунтовного та всебічного розгляду відповідної конституційної пропозиції я звернувся до голови Верховної Ради України Володимира Гройсмана, який є і главою Конституційної комісії, - написав у своїй відповіді Петро Порошенко, - із пропозицією ініціювати скликання засідання робочої групи з прав, свобод і обов'язків людини і громадянина, із залученням до її діяльності автора цієї електронної петиції, а також представників різних політичних сил, державних органів, інститутів громадянського суспільства, вчених-правознавців та експертів». За пунктом другим петиції (вимога прийняти законопроект №1135-1, котру багато хто вважає основною у петиції, а саму петицію - лобіюванням прихильників загального озброєння) глава держави нагадав, що прийняття законів - прерогатива парламенту. Проблема «з трьома головами» А тепер спробуймо розібратися, що до чого. По-перше, як акцентував Президент у телеефірі, 82% громадян України насправді проти загального озброєння (щоб визначити головний аргумент цих людей, навіть не потрібно дивитися результати цієї соціології, - мова про те, що зброя провокуватиме насильство, якого в нашій країні зараз і з лишком). По-друге, на підтримку петиції потрібну кількість голосів (а це мінімум 25 тисяч) було набрано в рекордно короткі строки - для цього знадобилося лише якихось двійко-трійко днів, що свідчить про те, що зареєстрований ще в грудні минулого року в Раді законопроект підтримується серйозним лобі. По-третє, хочемо ми це бачити чи ні, але в країні війна, і хто хотів, той давно озброївся, чудово при цьому усвідомлюючи, що володіння зброєю у нас поки що поза законом. Аргумент цих людей простий і зрозумілий, навіть якщо хтось із ним докорінно не згоден: у разі чого вельми сподіватися на захист державних силових структур не доводиться, а якщо в руках буде зброя, зловмисники сто разів подумають, перш ніж іти на відкритий конфлікт з озброєною людиною. Зіткнення цих трьох позицій підвищило температуру в суспільстві до тієї межі, яка вимагає вирішення питання, а не всіляких ухилянь від цього процесу. Тому «Аналітична служба новин» спробувала за допомогою експертів визначити, як розвиватиметься «збройне питання» і, якщо цей процес закінчиться - за американським варіантом - поправкою до Конституції, що зрештою отримає Україна. Фахівці збройового ринку, наприклад, зазначають, що питання про право вільного володіння зброєю справді було порушено через війну на Донбасі. «В Україні немає проблеми з купівлею зброї, оскільки кожен бажаючий, дотримуючись усіх вимог, може її придбати, - роз'яснив «Аналітичній службі новин» експерт збройового ринку Олексій Максимов. - Але оскільки питання це нині дуже модне і вигідне, навколо нього періодично зчиняється буча». При цьому Максимов вважає, що внесення збройової поправки до Конституції ситуацію насправді не змінить: мовляв, «це лише декларація, яка, по суті, не потрібна: що вона є, що її немає, на українцях і на їхньому бажанні купити зброю це ніяк не позначиться». 7% ВВП і мільйон робочих місць Збройна галузь може становити 7% у ВВП України, вважає експерт Фонду громадської безпеки Юрій Гаврилечко. «Якщо буде реалізовано те, що закладено в петиції, ми можемо отримати галузь, сумарна частка ВВП якої оцінюється десь у 80-100 мільярдів гривень, - сказав він АСН, - а це 7% від внутрішнього валового продукту країни». До того ж, за словами експерта, розвиток цієї галузі дасть мільйон нових робочих місць, що теж не можна не враховувати. Юрій Гаврилечко впевнений, що дохід у держбюджет може принести не лише продаж зброї, оскільки «це індустрія без потреб армії, яка забезпечує громадян масою послуг, пов'язаних з безпекою: послуги з навчання, з тюнінгу, стрільбища, витратні матеріали, наклейки, іграшки і маса інших речей, які пов'язані з розвитком самої галузі». А ось що стосується затятих супротивників права на самозахист, вони, на думку економіста, або бандити, або їхні поплічники, оскільки «більше нікому не вигідно заважати людям захищати своє життя, здоров'я, честь, майно». До того ж, зазначає Гаврилечко, у жодній країні у світі після надання громадянам більшого обсягу прав з реалізації прав на самозахист кількість злочинів не зросла. Найчастіше було навпаки - рівень злочинності різко знижувався. Той самий Георгій Учайкін запевняє, що антизбройову політику веде МВС і комерційні організації, які монополізували ринок зброї. «Головні противники закону - це комерційні структури, які зараз займаються продажем зброї, - поділився з АСН голова Наглядової ради Української асоціації власників зброї. - У них монополія на цьому ринку. І на одному автоматі Калашникова вони можуть заробити 400$. Сформована ситуація їх влаштовує. Крім того, у них уже давно є схеми з міліцією, за допомогою яких вони наживаються. Вони просто унеможливлюють розвиток ринку». Крім того, за його словами, вільне володіння вогнепальною зброєю, по-перше, не вигідне і МВС, тому що воно втрачає монополію на надання збройних охоронних послуг. А по-друге, не вигідне владі, адже з появою у людини можливості захищати себе вона стає самостійнішою. А це означає, що «нам не знадобиться така кількість поліції. В усіх країнах світу, де починалася така практика, одразу відбувалося скорочення штату поліції на 30%, що тягне за собою зменшення фінансування галузі». Півкроку до приватних армій Легалізація ж зброї, опонує йому директор Центру політичних досліджень «Пента» Володимир Фесенко, вигідна виключно продавцям зброї і несе в собі великі ризики. Саме ті, хто торгує зброєю, поділився своєю думкою з АСН Володимир Фесенко, є головними лобістами цього питання. «Я знаю, що кажу, оскільки брав участь у цих спільних зборах з представниками асоціацій: за всіма цими громадськими організаціями, за всіма цими кампаніями з просування вільного продажу зброї стоять торговці зброєю». Політолог зазначає, що в Україні насправді дуже багато людей не підтримують загальне озброєння, і запевняє, «що введення в країні вільного продажу зброї було б величезною помилкою і величезним ризиком, у нас і так проблема з бойовою зброєю». Прикладом можуть слугувати розборки молодиків, не обтяжених звичкою міркувати розсудливо, але «грошовитих», котрі й так, якщо у них закінчуються інші аргументи, легко використовують дозволену у нас травматичну зброю. «А якщо це легалізувати, - вважає Фесенко, - то масштаби неконтрольованого використання зброї, коли вона може потрапляти до випадкових рук не власників, а домочадців або тих, хто може її вкрасти, будуть набагато більшими. А ще після того, як легалізують зброю, з'явиться спосіб легалізації охоронних фірм. Наступним же кроком може стати створення приватних армій». Володимир Цибулько, експерт аналітичного центру «Політика», навпаки, вважає, що наявність легальної зброї трохи остудить вуличний бандитизм, оскільки він базується на беззахисності населення. «Легалізація зброї справді вигідна торговцям зброї, - сказав він АСН. - Але вона все-таки спрощує роботу зі зброєю та самої поліції. Адже всі зразки патронів відстрілюються. Робиться база даних на легальну зброю. Легко відстежити власників зброї. Вони підзвітні, зобов'язані регулярно відстрілювати зразки патронів і віддавати в базу даних і на вимогу правоохоронців демонструвати цю зброю. Це цивілізовані правила. Насправді йдеться про короткоствольну зброю для самооборони. І на пострадянському просторі є позитивний досвід впровадження такого закону. Насамперед, це Латвія і Молдова - в останній схожий закон діє з середини 90-х». А проблема, яку Україна має вже зараз, за ​​словами Володимира Цибулька, це «ринок зброї та її тіньової збут». Адже у нас після початку конфлікту в Криму і на Донбасі, зазначає політолог, «на руках збільшилася кількість неврахованої та стрілецької зброї. Те, про що говорить закон, - це цивільна зброя для самооборони. Це трохи більше ніж травматична зброю, але вона не бойова. Проблема в обігу військової зброї, особливо автоматичної і не короткоствольної. У державі і так Калашнікови легалізувалися у вигляді мисливських карабінів «Сайга». Але проблема ще й у тім, що держава боїться ділитися правом на насильство». Хоча один з основних ризиків - той, що наше суспільство минуло психологічний бар'єр кровопролиття, а тому «букет» з економічної кризи, війни і спровокованого подіями на сході психологічного стану, який ускладнюється постійним нагнітанням конфліктних настроїв, «приправлений» легалізацією зброї, може стати тією гримучою сумішшю, з якою українці можуть не впоратися. Тож чи випускати цього «джина» із законодавчої «пляшки» - це ще велике питання, незважаючи на відповідь Президента про звернення до глави Конституційної комісії. Вся справа - в грошах Ті, хто виступає за легалізацію зброї, зацікавлені не в забезпеченні самозахисту, а в грошах, заробітках, вважає експерт-міжнародник Тарас Чорновіл. За його словами, в Україні є маргінальні політичні сили, яким «весь час хочеться брязкати зброєю». Що легалізація зброї, хоч це і загальносвітова практика, яка може наблизити нас до європейських стандартів, для українців може мати дуже серйозні наслідки, запевняє АСН директор Інформаційно-аналітичного центру «Перспектива» Павло Рудяков. «Легалізація зброї - один з атрибутів руху України в європейське співтовариство. З точки зору формальної, легалізувавши володіння зброєю, ми приєднаємося до дуже великого кола держав, де це успішно реалізовано, - зазначив політолог. - Але, на превеликий жаль, речі, які відбуваються в цих країнах, у нас проявляються через криве дзеркало. Якщо нам дати зброю, ми перестріляємо не лише одне одного, а й усіх американських і грузинських друзів на додачу». Що ж стосується ринку зброї, який у нас поки що переважно чорний, то якщо він стане сірим або напівсірим, вважає Павло Рудяков, «це будуть ще більші гроші». Зазначаючи, що легалізація в Україні зброї за нинішніх умов - украй ризикований крок, народний депутат Олександр Грановський наголошує, що, враховуючи українські реалії, є ризик, що при оформленні документів на дозвіл носіння зброї багато хто використовуватиме корупційні зв'язки для надання недостовірних відомостей. А тому, запевняє він, «люди повинні пройти якийсь психологічний масаж після подій на сході. Серед тих, хто матиме право на носіння зброї, безумовно, будуть і учасники бойових дій на сході. Але в мирній обстановці цим людям давати її без певної психологічної підготовки я б не став». Вказав народний депутат і на той момент, що ринок зброї дуже великий і дорогий, а «його учасники зацікавлені, щоб на ньому заробляти». Потрібна особлива філософія Гроші грошима, але питання безпеки наших громадян на порядку денному все одно залишається. І якщо, пройшовши довгий і тернистий шлях, збройова поправка таки прикрасить українську Конституцію, держава повинна буде взяти на себе відповідальність за формування відповідної філософії суспільства, запевняє президент Української федерації професіоналів безпеки Сергій Шабовта. Насамперед ідеться про такі якості, як психологічна стійкість, готовність людини до певної поведінки в конфліктних ситуаціях, чого, на думку експерта, людей потрібно навчати, бо це не приходить просто так. У свою чергу, екс-начальник Головного слідчого управління СБУ Василь Вовк вважає, що «головне - впорядкувати систему придбання, володіння, переміщення та зберігання зброї. Також може розглядатися питання про легалізацію бойової зброї. Це дасть можливість, по-перше, навести лад у статистиці - дізнатися, скільки зброї є, що це за зброя і де вона знаходиться, в тому числі по регіонах. І для правоохоронних органів з'явиться можливість чітко відслідковувати і вживати заходів протидії. І, по-друге, можна запустити систему: у того, хто має зброю, але не знає, що з нею робити і не хоче її легалізувати, можна викупити зброю за якісь символічні гроші. У тому числі боєприпаси і гранати». Василь Вовк запевняє, що «легалізація зброї вигідна насамперед державі, оскільки легалізацію зброї буде запущено законодавчо, ми залишимо за бортом нелегальну зброю. І тоді зможемо посилити відповідальність за нелегальне зберігання, переміщення, придбання зброї». Як бачимо, проблему легалізації зброї стороною обійти Україні вже не вдасться, оскільки на руках у населення її вже багато, а от бажання розлучатися з нею не спостерігається. І вихід тут, вважає директор Соціологічної служби «Український барометр» Віктор Небоженко, один - жорстко відрегулювати цей закон. Що ж стосується насильства, з яким пов'язують легалізацію зброї противники цього процесу, то експерт вважає, що його сплеск у суспільстві провокує війна, а не власне легалізація. Але в будь-якому разі, за його словами, «легалізація зброї - процес дуже болісний, бо держава і державні органи відрізняються від усіх інших структур громадянського суспільства тим, що вони мають монополію на насильство. А насильство - це в першу чергу погроза зброєю. Тобто зброя може бути лише у армії та поліції. Все. Мисливці і колекціонери - не рахуються. Але є країни, де справді дозволено зброю. Найяскравіший приклад - США. У нашій ситуації, коли близько півмільйона одиниць зброї та боєприпасів під час війни з Росією опинилося в руках населення, все одно доведеться приймати якийсь закон з часткової легалізації. Він дозволить відрізнити тих, у кого залишається зброя і хто вміє з нею поводитися, від великої кількості випадкових людей. Але треба його зробити досить суворим, щоб ті, хто обходить цей закон, потрапляли під серйозні статті переслідування». Багато хто при цьому говорить, що велосипед винаходити нам справді не потрібно - виходом може стати саме так звана «збройова поправка до Конституції» за американським типом (цей шлях радить і глава держави у своїй відповіді на петицію Георгія Учайкіна), та от лишень, враховуючи той момент, що американська поправка прописана таким чином, що досі у самих американців викликає різночитання, що провокують судові процеси, чомусь хочеться, аби наш «велосипед», якщо нам без нього не обійтися, був якимось сучаснішим, чи що, без зайвих деталей, але й враховував при цьому всі нюанси цього непростого процесу...
25-09-2015 14:00 Публікації - Суспільство

Механізм для лобі, або Достукатися до гаранта
Таке враження, наче країна із захватом долучилася до масштабної електронної гри, в якій, аби виграти, потрібно подолати рівень, що виражається у 25-тисячній підтримці співгромадян. От лишень, як виявилося, впевненість у тім, що цей рівень - головний, уже почала приносити розчарування: одну з петицій - про підтримку вільного володіння зброєю, - яка подолала планку в 25 тисяч голосів, набравши майже 40 тисяч, глава держави не підтримав. Кому шлях до військкомату Днями стало відомо, що Петро Порошенко в інтерв'ю українським телеканалам виступив проти вільного володіння в нашій країні зброєю. Коли у нього запитали про подальшу долю цієї петиції, Президент відповів, що люди, котрі її підтримали, - це аж ніяк не вся країна, а лише «привернення уваги». За словами Порошенка, він не прихильник тих, «хто хоче ходити по вулицях зі зброєю, дестабілізуючи таким чином ситуацію в містах, далеких від зони проведення АТО». А кому, мовляв, дуже кортить, тому шлях до військкомату. Аргументи глави держави такі: згідно з даними соцдослідження, вільне володіння зброєю підтримують лише 11% українців, тоді як 82% громадян нашої країни виступають проти, і він - на боці більшості. У свою чергу голова Асоціації власників зброї Георгій Учайкін, який і є автором цієї петиції, впевнений, що глава держави з її текстом просто не знайомий. За його словами, «Порошенко не прочитав першу в історії України петицію про те, щоб законодавчо закріпити право громадян на захист». Мовляв, «це зрозуміло з його відповіді, бо йшлося не про зброю, а про законодавчо закріплене право українців на захист, - навіть у назві петиції жодного слова про вільний обіг зброї». Петиція ж, яка набрала 36 тисяч 244 голоси, пропонує «законодавчо затвердити право громадян України на захист шляхом внесення змін до Конституції, додавши пункт про те, що кожен громадянин України має право на вільне володіння вогнепальною зброєю для захисту свого життя, житла і власності, життя та здоров'я інших людей, конституційних прав і свобод у разі узурпації влади», а також прийняти окремий закон про громадянську зброю і боєприпаси. Спроба № ... Якщо говорити про зброю і тих 25 тисяч українців, які підтримали петицію, то деякі експерти таке «бажання народу» трактують дещо інакше. Приміром, директор Центру політичних досліджень «Пента» Володимир Фесенко впевнений, що переважно всі найпопулярніші електронні петиції необхідно розглядати як цілеспрямовану лобістську кампанію. «Яскравий приклад, - сказав він «Аналітичній службі новин», - петиція про зброю. Вже було кілька спроб такої кампанії. За нею стоять продавці зброї. Вони використовують нинішні настрої в суспільстві. Але є дослідження соціологів, згідно з якими абсолютна більшість українців проти вільного придбання зброї. До того ж зараз у нас з'явилося багато нелегальної зброї із зони АТО. І якщо дозволити всім озброюватися, це може призвести до негативних наслідків. Тому влада має відреагувати на цю петицію і пояснити, чому її не можна приймати». Тобто що ми маємо, як то кажуть, у сухому залишку: у ЗМІ хвилею прокотилася інформація про те, що Президент у телеефірі дав відповідь на петицію про легалізацію зброї. Тим часом, за процедурою, передбаченою в законі про електронні петиції, ця відповідь має з'явитися на президентському сайті - на сторінці електронних петицій у вкладці «З відповіддю». Отже, відкриваємо вкладку «На розгляді». Там досі перебувають 5 петицій: вимога призначити прем'єр-міністром України М. Саакашвілі, з його 31505 голосами, петиція про скасування грошової застави для корупціонерів, що набрала 32024 голоси на свою підтримку, про впровадження електронної системи голосування в Раді за відбитками пальців (29825 голосів), про скасування розмитнення і акцизного податку на імпорт авто (цю петицію підтримали 38326 осіб) і вимога законодавчо затвердити право громадян України на захист. За ідеєю, петиція про право громадян на самозахист уже мала б бути у вкладці «З відповіддю», але ми цього не бачимо. Коли Порошенко «зробить усім добре» А поки що українці з ентузіазмом дитини, яка дорвалася до жаданої іграшки, продовжують строчити електронні прохання, просячи Президента втрутитися у розв’язання і їхніх побутових проблем, і проблем вулиці/міста/району/області. Окремі унікуми, дивлячись на все це розмаїття думок, які розтікаються по дереву, чи то пак по сторінці е-петицій, просять главу держави «Терміново зробити всім добре». І в тілі петиції видають докладні рекомендації, як цього досягти. Так, Юрій Криворучко пропонує «зробити долар по 50 копійок, а євро по 80», бо ж не діло, «що долар практично зрівнявся з євро», «кожному жителю України видавати по 2000 гривень на місяць, щоб добре жилося», «захистити традиційні сімейні цінності і дозволити гей-шлюби», «скасувати всі податки і збори», а також «відремонтувати всі дороги і мости», «встановити пенсійний вік на рівні 40 років», «перенести Кембриджський, Оксфордський, Гарвардський» і решту «університетів до України» і «навчитися рятувати людей від смертельних захворювань», причому робити це абсолютно безкорисливо. А якщо без жартів, то автор цієї петиції пропонує «зробити на цьому сайті трохи складнішу реєстрацію для тих, хто пише петиції, щоб десятки тисяч подібних юридично неграмотних петицій «про все хороше» не потрапляли на цей сайт і не вбивали справді гарну ідею». Петиція його, між іншим, дуже навіть слушна. Шкода, що зі своїми шістьма голосами підтримки вона не зможе претендувати навіть на те, аби її елементарно прочитали. До речі, в Україні, на відміну від тих самих США, поки що немає політичної культури петицій, наголосив політичний експерт Петро Олещук, який зазначив, що «в цілому ініціатива непогана, але на сьогодні складно говорити, наскільки вона вдала». Петро Олещук звернув увагу і на те, що «такий інструментарій, як петиції, може просто перетворитися на мережеві ігри. Адже навіть зараз багато фейкових петицій, наприклад, щодо призначення одного з політиків послом у Гондурасі». Крім того, Олещук не виключає того, що за допомогою петицій влада може вкидати потрібні їй теми. Водночас, за його словами, репрезентативність петицій в Україні поки що не досить висока, і це пов'язано з технічними питаннями. «Доступ до Інтернету - це атрибут міст. Села й маленькі населені пункти ще погано охоплені Всесвітньою павутиною», - пояснив він. Не панацея від проблем Наразі ж виходить, що «добре» - правда, зовсім не те, яке вони очікували, - Президент зробив лише бажаючим озброїтися і лобістам цього питання. Хто на черзі, поки що незрозуміло, бо, судячи з усього, тимчасові рамки розгляду петицій не дотримуються. Разом з тим заступник глави Адміністрації Президента Дмитро Шимків, який курирує тему електронних петицій, у своєму коментарі «Аналітичній службі новин» зазначив, що «петиція - це інструмент громадського обговорення, об'єднання громадянської позиції навколо якогось питання, фактично відображення потреб суспільства, проблеми, які його хвилюють. І байдуже, які вони. Люди можуть хотіти і відкриття Burger King. У цьому немає нічого дивного, вони мають на це право». Але, знову ж таки, 25 тисяч голосів на підтримку зовсім не означає, що її буде підтримано Президентом, а отже, буде ініційовано прописаний у законі механізм її реалізації. Тобто, за словами голови правління Українського центру прямої демократії Ігоря Куруса, все залежить від влади: або використовувати цей інструмент, прислухаючись до народу, або маніпулювати ним. «Петиція, - поділився Ігор Курус своєю думкою з АСН, - це не панацея від усіх проблем, а, що дуже важливо, дієвий інструмент комунікації між суспільством та владою. Через петицію можна зруйнувати монополію партій і олігархів на нормотворчість. Адже право на законодавчу ініціативу мають політики, а не носій влади - народ. Петиція ж фактично дає громадянам право ініціювати розгляд будь-якого питання, яке турбує суспільство, а не політиків чи олігархів. Приклад: ініціативи про скасування акцизу на розмитнення авто, про скасування грошової застави для корупціонерів». При цьому експерт зазначив, що відповідь на питання, чи зможемо ми правильно використовувати і застосовувати такий інструмент прямої демократії в українських реаліях, дасть лише час. Якщо влада, запевняє голова правління Центру прямої демократії, «покладе петиції у «довгу шухляду» або займеться відписками, можна вважати, що цей механізм було запроваджено, аби знизити градус суспільного невдоволення. Тоді петицію буде зведено нанівець, як це сталося з люстрацією і боротьбою з корупцією. Інтерес до неї згасне, і люди знову підуть на вулицю. Але якщо влада почує громадян і своєчасно реагуватиме, це означає, що петиція буде ефективним дієвим механізмом відновлення довіри громадян до влади». Шанс знайти спільну мову з людьми У тому, петиції - шанс для влади знайти спільну мову з народом, переконана і член Громадської ради Майдану, керівник Інституту практичної політики Богдана Бабич. «У першу чергу треба провести паралелі із західним світом, - сказала вона АСН, - погляньте, як у них працюють електронні петиції. А там вони працюють досить ефективно. У європейських країнах це справді допомагає консолідувати суспільство і налагодити діалог між владою та суспільством. А в нашій країні треба віддати належне Президенту, який пішов на це і погодився з громадськими організаціями (ініціаторами подання електронних петицій і розвитку цього електронного сервісу були саме громадські активісти)». Політолог вважає, що система електронних петицій (якщо вона запрацює), зніме напругу в суспільстві, яка зараз є. «Якщо ж влада не захоче почути активну частину суспільства, - запевняє Богдана Бабич, - а таких на сайті зареєстровано близько мільйона, то вони знову перейдуть до шин. Не хотілося б, щоб спроба перейти в конструктивний діалог із владою знову вивела людей на вулицю». Підтримує цю позицію і політичний експерт Євген Магда, який, спілкуючись із кореспондентом АСН, висловив думку, що «електронні петиції - це клапан, котрий дозволяє викинути зайву соціальну напругу. І нам потрібно вчитися цього елемента демократії, але не варто його ідеалізувати, вважати, що електронна петиція - те, від чого моментально зміниться внутрішня політика. Якби електронні петиції були всемогутніми, то хакери давно б правили якщо не світом, то США точно». Магда наголосив, що електронні петиції стануть ефективнішими, коли відбудеться ще низка необхідних змін в українському суспільному житті. А ось політолог Сергій Толстов, звертаючи увагу на очевидний факт, що петиції - це копіювання американських ідей, де вони використовуються вже давно, оскільки з їхньою допомогою дається оцінка внутрішньополітичної громадської думки, у коментарі АСН зазначає, що, з одного боку, Україна просто вирішила перейняти цей досвід, а з іншого - «розміщенням петицій частково керує влада, дає їм оцінку. У разі, якщо владі якісь петиції вигідні, вона посилається на них. Якщо ж владу не влаштовує петиція, то на неї просто не звертають увагу. Тому це - один з методів соціально-політичного маркетингу, маніпулятивна технологія, якій не варто приділяти серйозної уваги». Не Бог і навіть не цар ... Тому питання, чи буде реалізовано хоча б одну петицію, поки що залишається відкритим. А враховуючи реакцію Президента на «збройове прохання», прогнозувати що-небудь навряд чи варто. Хоча, на думку голови правління Центру стратегічних досліджень Павла Жовніренка, певну їх частину, швидше за все, таки буде прийнято. «Це загальноприйнята практика і в Штатах, і в Європі, - роз'яснив політолог АСН. - Оскільки ми рухаємося за європейським вектором, неможливо не користуватися ними. Але навіть якщо петицію підписали 25 тисяч людей, це не означає, що рішення стосовно неї буде позитивним. А чи приживеться у нас ця практика, покаже час: умовно кажучи, коли буде підписано 50 петицій, а щодо жодної з них не буде прийнято рішення, тоді можна буде сказати, що практика не прижилася, але я не думаю, що так буде» . Обговорюючи питання ефективності електронних петицій, експерти зазначають, що вона могла б бути вищою, якби петиції адресувалися не Президенту, а Верховній Раді. «Це консультативний механізм, який свідчить про зацікавленість суспільства у прийнятті тих чи інших рішень. Петиції можуть розглядатися як додатковий інструмент тиску, але не обов'язково вирішальний. Президент будь-якої країни, у тому числі й США, керуватиметься у прийнятті рішень тим, як він бачить ситуацію, - пояснив «Аналітичній службі новин» політолог, професор Києво-Могилянської академії Олексій Гарань. - Парламентарій більше змушений враховувати точку зору своїх виборців з конкретного округу, ніж Президент». Аналізуючи вже подані петиції, зауважила АСН кандидат юридичних наук, юрист-кримінолог Ганна Маляр, розумієш, що значна частина громадян помилково наділяє главу держави безмежними повноваженнями з вирішення всіх питань, оскільки багато петицій виходять за межі його повноважень, а це означає, що їх зрештою буде перенаправлено до органів державної влади, які за законом компетентні вирішувати зазначені в петиції питання. Але, судячи з усього, особливо, якщо врахувати, з яким «завзяттям» кидаються розв’язувати людські проблеми в органах державної влади, ці «чолобитні царю» можуть закінчитися великим електронним пшиком. А ідея ж бо гарна...
22-09-2015 17:37 Публікації - Суспільство

Влада пішла назустріч Саакашвілі, призначивши Сакварелідзе прокурором Одеської області
Призначення заступником Генерального прокурора Романа Говди є помилкою глави ГПУ Віктора Шокіна і стане приводом для його критики. Таку думку «Аналітичній службі новин» (АСН) висловив директор Центру політичних досліджень «Пента» Володимир Фесенко. «У Саакашвілі стиль розв’язання проблем - це використання силових структур. Тому йому дуже потрібні були свої люди у правоохоронних структурах. Таким є керівник міліції. А ось у прокуратурі у нього були проблеми. Прокуратура працювала за власною логікою. Тому він три місяці намагався поставити туди свою людину», - сказав він. За його словами, призначивши прокурором Одеської області Давида Сакварелідзе, влада пішла назустріч голові Одеської ОДА. «В особі Сакварелідзе знайшли компроміс. Його місія - допомагати Саакашвілі в Одесі і паралельно займатися реформуванням прокуратури. Призначення його тимчасове», - зазначив експерт. Разом з тим політолог наголосив, що за подіями у ВР (мається на увазі затримання та арешт народного депутата Ігоря Мосійчука. - Ред.) ніхто не звернув увагу на призначення заступником Генерального прокурора колишнього прокурора Одеської області Романа Говди. «Його підозрювали в корупції, у нього був конфлікт із Саакашвілі. Тому така рокіровка - це помилка Шокіна. Генпрокурор і так зазнає серйозної критики з боку парламентаріїв, експертів, а тут ще з'явився один додатковий привід. Взагалі, у прокуратурі необхідна люстрація. Вона вже починається на місцевому рівні, проте є проблема з керівниками прокуратур. Там багато старих кадрів, і питання в тім, як вони працюватимуть у нових умовах», - резюмував він.
21-09-2015 11:16 Думки - Політика

Найпопулярніші петиції потрібно розглядати як лобістську кампанію
Електронні петиції можуть використовуватися в політтехнологічних цілях. Таку думку «Аналітичній службі новин» (АСН) висловив директор Центру політичних досліджень «Пента» Володимир Фесенко.«Україна, ввівши електронні петиції, перейняла закордонний досвід. Орієнтувалися на США. Таким чином вирішили продемонструвати прозорість, відкритість, сучасні канали комунікації. Але у нас не врахували одну особливість нашої політики - можливість використання петицій у політтехнологічних цілях», - сказав він.За його словами, в основному всі найпопулярніші електронні петиції необхідно розглядати як цілеспрямовану лобістську кампанію.«Яскравий приклад - петиція про зброю. Вже було декілька спроб такої кампанії. За нею стоять продавці зброї. Вони використовують нинішні настрої у суспільстві. Але є дослідження соціологів, згідно з якими абсолютна більшість українців проти вільного придбання зброї. До того ж нині у нас з'явилося багато нелегальної зброї із зони АТО. І якщо дати змогу всім озброюватися, то це може призвести до негативних наслідків. Тому влада повинна відреагувати на цю петицію і пояснити, чому її не можна ухвалити», - зазначив експерт.Також він додав, що є й петиції, які Президент не може реалізувати з технічного боку.«Є ще один приклад - петиції про призначення Саакашвілі прем'єр-міністром. Хоч вона і дуже популярна, це не означає, що завтра Порошенко повинен подавати пропозицію про його призначення. До того ж не він це вирішує. Згідно з Конституцією це робить парламент. Глава держави тільки подає кандидатуру», - зазначив експерт.Фесенко акцентував, що з електронними петиціями існує багато нюансів і особливостей.«Це один із способів комунікації із суспільством. Тому на петиції звертати увагу потрібно. Але петиції не є зобов'язанням для влади», - вважає політолог.Разом з тим, аналітик зауважив, що на сьогодні найпопулярніші петиції не в інтересах влади.
20-09-2015 11:49 Думки - Суспільство

Наступний крок — вже приватні армії
Легалізація зброї вигідна винятково продавцям зброї і несе великі ризики. Таку думку «Аналітичній службі новин» (АСН) висловив директор Центру політичних досліджень «Пента» Володимир Фесенко. «Відповідь одна — це вигідно тим, хто торгує зброєю. Саме вони — головні лобісти. Я просто знаю, брав участь у цих спільних зборах з представниками асоціацій — за всіма цими громадськими організаціями, за всіма цими кампаніями з просування вільного продажу зброї стоять, звичайно ж, ті, хто торгує зброєю. Це величезний потенційний ринок, вони активно просувають ідею (вказують на Молдову, на деякі інші країни) і спираються на часткову підтримку громадськості», — розповів експерт. Політолог упевнений, що є велика кількість людей, які насправді в країні проти цього. «Я вважаю, що введення в країні вільного продажу зброї було б величезною помилкою і величезним ризиком, у нас і так проблема з бойовою зброєю. Багатенькі буратіно на дорогих іномарках тільки щось, одразу використовують навіть травматичну зброю для того, щоб з'ясувати стосунки між собою. Це заради пустощів. А якщо це легалізувати, то масштаби неконтрольованого використання зброї, коли воно може потрапляти у випадкові руки не власників, а домочадців або тих, хто може його вкрасти, будуть значно більшими. А ще після того, як легалізують зброю, з'явиться спосіб легалізації охоронних фірм. Думаю, це наступний крок, а це вже приватні армії», — зазначив Фесенко. За словами політолога, для нього стало відкриттям те, що цю ідею підтримує Генпрокурор Віктор Шокін. «У нас нині головні лобісти — це продавці зброї. Деякі громадські активісти, які хочуть спростити собі змогу доступу до зброї — вони це розглядають як спосіб самозахисту. Але як показує досвід багатьох країн — від Штатів до такої мирної країни, як Фінляндія — ризики тут величезні», — резюмував експерт.
07-09-2015 18:16 Думки - Суспільство

Заява про можливе введення воєнного стану - це попередження Росії
Заява про можливість введення воєнного стану - це попередження Росії і сепаратистам. Таку думку «Аналітичній службі новин» (АСН) висловив директор Центру політичних досліджень «Пента» Володимир Фесенко. «Ескалація вже є. Але якщо виникне щось, як Дебальцеве або гірше - можливий варіант введення воєнного стану, але не по всій країні, а в Донецькій та Луганській областях. Заява - це попередження Росії і сепаратистам», - заявив він. Фесенко пояснив, що введення воєнного стану навіть у двох областях означатиме не лише скасування місцевих виборів, а й - Конституційної реформи. «Фактично, Україна заявить, що на певний час припиняє процес внесення змін до Конституції, одного з пунктів Мінських домовленостей», - акцентував політолог. «Ця заява не стільки для внутрішнього користування і не анонс введення воєнного стану, а попередження протилежній стороні, що в разі настання та активізації військових дій по відношенню до Маріуполя, Артемівська та в Харківському напрямку - це буде зроблено», - підсумував він.
17-08-2015 12:47 Думки - Події

Жоден голова ОДА не зможе перемогти контрабанду без відповідної допомоги
Гучні призначення Георгія Туки, Геннадія Москаля, Павла Жебрівського, Михайла Саакашвілі на пости голів Луганської, Закарпатської, Донецької та Одеської обладміністрацій не зможуть допомогти повністю розв’язати проблеми з контрабандою. Таку думку «Аналітичній службі новин» (АСН) висловив директор Центру політичних досліджень «Пента» Володимир Фесенко. «Коли призначали цих людей, то питання контрабанди хоч і було на порядку денному, але з точки зору навантаження і різних функцій залежно від регіону. Сказати, що це було головною причиною призначення цих людей і головним завданням для них — було б неправдою. Наприклад, Москаль має займатися не лише боротьбою з контрабандою, але елементарно наведенням порядку в регіоні, відновленням впливу центральної влади на регіон, де він значною мірою був втрачений. Така сама проблема, але в іншому контексті, з іншими причинами була в Донецькій області. Але Кіхтенко, скажімо так, потрапив під вплив місцевих еліт і найпевніше співпрацював з ними, ніж виконував завдання центральної влади», — розповів Фесенко. Політолог зазначив, що питання контрабанди в Закарпатті або в Одеській області і в зоні АТО — це принципово різні речі, оскільки в одному випадку йдеться про контрабанду через держкордон, а в іншому (у Донецькій і Луганській областях) — про контрабанду на території військових дій, де немає державного кордону. Ці регіони не можна узагальнювати і це принципово. «Це всього-на-всього одна з проблем, одне із завдань, які треба розв’язати. Але це мають робити не голови ОДА, а влада загалом. І на Одещині, і на Закарпатті. Але треба згадати, що у нас контрабанда не лише в цих регіонах. Є ще один край контрабандистів — це Волинь. Там зміни глави області не відбулося, оскільки не було скандальної ситуації. Але проблема актуальна і для Волині. Боротьба з контрабандою залежить не тільки від ефективності голови адміністрації, а і від скоординованих ефективних дій правоохоронних органів, силових структур разом із місцевою владою. Сам голова області, хоч би яким він був талановитим, не зможе перемогти контрабанду, якщо не буде відповідної допомоги», — розповів Фесенко.
03-08-2015 14:10 Думки - Суспільство

У судовій системі багато тих, хто зобов'язаний Лавриновичу, вони допомагатимуть йому
Справа екс-міністра юстиції Олександра Лавриновича навряд чи буде доведено до кінцевого результату. Таку думку «Аналітичній службі новин» (АСН) висловив директор Центру політичних досліджень «Пента» Володимир Фесенко. «Такі ситуації завжди складаються по-різному. Хтось тікає з країни. Чому так багато дірок, зокрема на кордоні, що їм вдається втекти — ось у чому питання. Не всі ж тікають. Наприклад, Єфремов, він же залишився в Україні. Він фактично під домашнім арештом, але процедури тривають. Проблема в тому, чому всі ті, кого намагаються покарати, не доходять до в'язниці. Тут декілька причин. Перша — загальна — це корупція. Можна відкупитися або на стадії слідства, можна відкупитися на стадії судового рішення, там відпрацьована схема. Проблема в тому, що призначається така застава, яка під силу людині, яка повинна опинитися у в'язниці», — розповів Фесенко. Політолог зазначив, що сума може бути досить великою — у декілька мільйонів гривень, але всі її платять. «У мене підозри, що платили не лише офіційний заставу, але і платили ще неофіційно. Відпрацьована технологія, коли суди навіть зменшували заставу, теж не просто так, а за хабарі. Це технологія відкату. І це працює, на жаль. Ну і потім все-таки якщо треба бігти або людина хоче втекти, то платить вже, як я розумію, прикордонникам і, можливо, СБУ або тим правоохоронним органам, які спостерігають і можуть затримати під час перетину кордону», — розповів експерт. Фесенко вважає: для того щоб система покарання винних запрацювала, необхідні серйозні кадрові зміни в судновій владі. Не лише формальні зміни, а й кадрове оновлення і в судах, і в прокуратурі, і в інших силових структурах. «Якщо цього не буде, то, на жаль, тенденція, яка є нині, буде діяти й далі. Що стосується Лавриновича, то в судовій владі і в системі юстиції занадто багато людей, які чимось зобов'язані йому. Багато людей при ньому і завдяки йому призначалися на посади. Тому ці люди будуть йому допомагати не лише за гроші. Чи захоче тікати Лавринович — не знаю. Тут мотиви залежать від психології людини, якщо вона почуватиметься в безпеці і буде впевнена, що зможе нейтралізувати звинувачення проти себе, то вона може залишитися. На це запитання зможе відповісти тільки сам Лавринович», — коментує політолог. На думку Фесенка, треба враховувати, що Лавринович дуже сильний юрист із величезним досвідом. Він сам написав багато законів, як і Портнов останнім часом. І вони знають, як повинні спрацювати ті закони, які вони писали, як їх використовувати. І в цьому сенсі Лавринович буде захищатися, знаючи ту зброю, яку проти нього використовуватимуть. «Якщо буде велика політична воля, то можна буде Лавриновича посадити за грати, але враховуючи всі обставини, думаю, що пред'явити йому реальні звинувачення буде непросто. Такі люди, як Лавринович і Портнов, професійні юристи, вони страхуються. І не підставляються, щоб за умови зміни влади їх не притягли до відповідальності, як було, наприклад, з Луценком. Думаю, справа Лавриновича буде, але в його випадку буде дуже непросто довести її до кінцевого результату», — підсумував Фесенко.
31-07-2015 16:28 Думки - Політика

Налаштування пошуку

Оберіть тип матеріалу

Оберіть тематику

За весь час

Не пропустіть

Кошеня в будинку: що потрібно знати про маленьких мурликів
Кошеня в будинку: що потрібно знати про маленьких мурликів
Коли в будинку з'являється маленьке кошеня, власнику необхідно забезпечити належний догляд Що потрібно придба....
Відкриття чакр: як досягти внутрішньої гармонії
Відкриття чакр: як досягти внутрішньої гармонії
Чакри — це енергетичні рівні розвитку Це наші внутрішні центри сили, якими протікає енергія
Як створити місце сили у своїй квартирі
Як створити місце сили у своїй квартирі
Будинок може не тільки захищати нас від зовнішніх факторів, але й надавати сили Такий куточок можна створити у....
Життя без стресу: як дійти згоди із собою та зі світом
Життя без стресу: як дійти згоди із собою та зі світом
Стрес є невід'ємною частиною життя сучасної людини Незважаючи на те, що в житті кожного з нас бувають складні ....
Як боротися з негативними енергетичними впливами
Як боротися з негативними енергетичними впливами
Кожна людина зазнає негативного впливу: втома, дратівливість та раптові болі – ознаки енергетичної атаки Борот....
більше матеріалів
/-0,086426019668579-/ /-pc-/
Top