Фантомівець із позивним Алабай: З нами можна домовитися лише на наших умовах - все за законом

Раніше опублікований на сайті АСН репортаж про загін «Фантом» - це загальні враження про цю структуру в цілому. Але серед співробітників загону чимало цікавих людей, думка яких про події, що відбуваються у зоні АТО, є особливо вагомою. У цьому інтерв'ю - моя розмова з фантомівцем, чий позивний - Алабай. До речі, вже одним цим словом багато сказано.

Щоб записатися до підрозділу податкової міліції, який мав служити у зоні АТО, Алабаю довелося вийти на роботу, за власним бажанням раніше перервавши свою відпустку. Він не знав, що це буде загін «Фантом», як не знав і того, чим доведеться займатися. Але маючи бойовий досвід, здобутий на Близькому Сході, він просто хотів бути корисним і на сході рідної країни.

- У 2001 році я пішов служити до армії. Потрапив до 80-го окремого аеромобільного полку. Прослуживши там більше року, підписав контракт, - згадує мій співрозмовник. - Мене все життя вабила військова служба, прикладом були ветерани-афганці. З 2003-го по 2004-й рік, після півроку підготовки, у складі 19-го окремого батальйону радіаційного, хімічного і біологічного захисту (РХБЗ) брав участь у миротворчій місії на Близькому Сході: спочатку чотири місяці в Кувейті, потім більше семи - в Іраку.

- Як проходила служба в контингенті ООН?

- Досить цікаво: працювали на блокпостах, робили зачистки, здійснювали спостереження, займалися супроводом транспорту. Підібрався хороший колектив. Багато де побував в Іраку. Хотів ще поїхати з місією ООН до Африки, але дружина була дуже проти.

У 2005 році з армії пішов і за рекомендацією друзів влаштувався охоронцем одного з київських банкірів. Там пропрацював майже п'ять років, а з початком економічної кризи мене звільнили. Тоді знайомі запропонували роботу у спецпідрозділі фізичного захисту податкової міліції в Івано-Франківську. Я ж родом з Коломиї, тому дискомфорту від переїзду не відчув.

- Чому вирішив піти у «Фантом»?

- Я не знаю, чи можна це назвати патріотичним поривом, але коли тільки починалися події в Криму, ми з моїм кумом прийшли записуватися у військкомат добровольцями. Мене не внесли до списків, бо як співробітник міліції я перебував на спецобліку. Я готовий був навіть звільнитися, бо вважав, що територію своєї країни потрібно відстоювати. Ще до створення «Фантома» хотів поїхати волонтером, радився з начальником про таку можливість, на що отримав відповідь: «Хочеш служити - йди до армії». Але вже у серпні керівництво кинуло клич: хто хоче їхати на схід? Ніхто не знав, що це буде за підрозділ, але, будучи у відпустці, я приїхав на роботу і записався одним з перших.

Чи є ще причина, чому я це зробив? Мій дядько по маминій лінії служив в «Айдарі», а інший дядько, рідний брат батька, пішов добровольцем у прикордонники. Виходить, двоє старших пішли служити, а я ні?

У першу ротацію не потрапив: на івано-франківських не прийшла рознарядка, лише в другу. А після закінчення строку відрядження вирішив залишитися ще на три місяці.

- Що послужило причиною такого рішення?

- Багато чого дізнався і багато чого ще хотілося навчитися. Тут дуже цікаво: маса оперативної роботи з людьми, постійний обмін досвідом, цікавий характер служби. Наприклад, коли був у складі мобільної групи в Кураховому, ми регулярно працювали у «сірій зоні» в районі Мар'їнки - швидко і тихо заходили в «зеленку», ловили перевізників з горілкою-пивом і тихо виходили. Все на адреналіні. Якось ми виїхали з «зеленки» у «сірій зоні» біля наших армійців. Вони так подивилися на нас: чи то безстрашні, чи то просто довбонуті.

Між ротаціями мені дали відпустку на десять діб. Приїхав додому, а там усе добре, але водночас бракує всього того, чим займаюся у «Фантомі». Нудно без усієї цієї движухи, без хлопців. У нас склалася просто шикарна команда. Співробітники такі, що навіть якщо й не «биті», ніхто ніколи не дасть слабину. Доречі, чому Алабай стало моїм позивним? Пес у мене вдома такий. Середньоазіатська вівчарка - одна з найдавніших порід, їй більше восьми тисяч років. Вона цінується своєю вірністю. Так і я: друзі на мене розраховують і знають, що ніколи не зраджу.

- Твої товариші по службі розповідали, що кілька разів тебе приймали за свого водії східної зовнішності, спіймані на незаконних перевезеннях...

- Було діло. Підходили, цікавилися, мовляв, що та як - домовитися пробували. Для таких відповідь одна: хлопці, ви не до тих рук потрапили. Вам треба було або трохи швидше свої справи робити, коли нас не було, або пізніше приїхати. А зараз ми виконуємо свою роботу, і з нами неможливо домовитися. Хоча ні, можливо, але тільки на наших правилах, а вони незмінні: все за законом.

- Які особисті враження від того, що відбувається тут?

- Як можна ставитися добре до місцевих людей, коли ти затримуєш «Газель», 5-ти або 10-тонна вантажівка з коньяком, а він розповідає, що у нього мама хвора і він везе для неї продукти?! Багато хто прагне обдурити, схитрувати. Були випадки, коли приїздили структури, які «кришують» таких перевізників, з метою домовитися з нами. Ми як завжди: «Не питання, але домовляємося лише на наших умовах - все за законом».

Багато таких, які в обличчя посміхаються, але ми чудово розуміємо, що при можливості вони підставлять підніжку. Був нещодавно випадок: ідемо спокійно по одному населеному пункту, і тут бабуся запитує, мовляв, хлопці, а ви чиї? «Бабусю, та ми наші, - відповідаємо. А вона: «Це добре. Ви обережніше, там «укропи» за рогом стоять». І навпаки, є такі, які, почувши українську мову або побачивши наші шеврони у вигляді українського прапора, радо вітають.

Якось чергували у складі Курахівської мобільної групи на одній непримітній польовий грунтовці, яка тягнеться в обхід блокпостів. Їдуть два мужики на «Таврії». Затримуємо їх. Громадяни виявилися непростими: один весь у наколках, за вбивство 12 років відсидів, паспорту при собі немає, на автомобілі подвійні номери. Ми цю пару, звісно, передали місцевій міліції. Як потім з'ясувалося, один з них навіть служить на боці супротивника. А займалися вони тим, що їздили і обкрадали квартири, приватні будинки й дачі. Причому останні часто ще й спалювали.

- З якими труднощами в роботі ви стикаєтеся?

- Проблем кілька. Перша: якщо в Іраку було чітке розділення на «свій» і «чужий», то тут такого немає. Начебто всі свої, громадяни України, але деякі годують противника і заробляють на цьому добрі гроші. Я не думаю, що пенсіонер, який мешкає за лінією розмежування, може собі дозволити, наприклад, червону рибу або подібні дорогі продукти. Друга - у співробітниках міліції, які покривають нелегальних перевізників. Третя - в тому, що місцеві знають усі хоч трохи придатні дороги, а ми, приїжджаючи на нове місце, змушені самі збирати інформацію про розташування таємних стежок. Четверта - нерозуміння багатьма підрозділами ЗСУ та МВС специфіки нашої роботи, через що нам іноді вставляють палиці в колеса.

Одного разу в Артемівську ми здійснювали арешт власника ковбасного цеху за співпрацю з бойовиками. Той зателефонував на номер 102 і сказав, що на територію вдерлися невідомі озброєні люди. Приїхали бійці батальйону МВС «Свята Марія». До нас прибігає охоронець і каже, що на прохідній хочуть із нами поспілкуватися. Ми відповіли, що хвилин через 5-10 підійдемо, а вийшло що через 15. Вони, бачачи, що ніхто не виходить, полізли на дах займати позиції для штурму. А нас було лише четверо: слідчий і троє з фіззахисту. Закінчивши свої справи, підходимо до прохідної, а там нікого. Охоронець каже, вони на вулиці стоять, зараз покличу. Забігають троє у формі без розпізнавальних знаків і нам: ви хто такі? А ми вже пройшли турнікет - до вхідних дверей якийсь метр залишається. Я першого заблокував у дверях - і між нами на підвищених тонах починається з'ясування стосунків. Добре, що з ними було троє міліціонерів, які допомогли погасити конфлікт. Коли всі заспокоїлися і я побачив, як співробітники «Святої Марії», що спустилися з даху, викручують з гранат запали, зрозумів, що могло бути дуже «весело». Слава Богу, все закінчилося добре, і врешті-решт власника цеху було покарано.

Були й інші приклади. Якось нам довелося допомагати продуктами бійцям Національної гвардії, розквартированим під Артемівськом. З невідомої причини їм не привезли продовольство, і ми зібрали для них продукти і доставили цілий мікроавтобус. Так і служимо, виручаючи одне одного і допомагаючи тим, хто опиняється поруч.