Кореспондент «Аналітичної служби новин» (АСН) провів півтора тижні із загоном «Фантом» — підрозділом Державної фіскальної служби України, який несе службу в зоні АТО. У чому полягає суть роботи загону, з якими труднощами доводиться стикатися і за що не люблять фіскалів деякі представники інших силових структур, в ексклюзивному матеріалі автора.
Курортне життя
Фантомівці живуть на курорті. Біля в'їзду напис так і зазначає: Слов'янський курорт. Ми їдемо з Краматорська, звідки мене забрали фіскали. За кермом Рибак, поруч Назік — він коротко розповідає про місця служби загону: робота на КПВВ (контрольні пункти в'їзду-виїзду) і в складі мобільних груп. Завдання — боротьба з незаконною торгівлею з непідконтрольними українській владі територіями.
Про контрольні пункти. Через них заборонено проїзд пасажирського рейсового й вантажного транспорту, за винятком фур гуманітарного характеру. Тільки легкові авто та мікроавтобуси. Завдання співробітників «Фантома» — виявити вантажі або, що трапляється частіше, кількість товару, забороненого до вивозу. Якщо дозволено вивозити два блоки сигарет на людину, а вона везе ящиками, значить, уже не собі, а на продаж. Саме таким випадкам і запобігає «Фантом» на КПВВ.
Зупиняємося біля будівлі пансіонату. «Ось наш барліг», — Назік киває на залізну драбину запасного виходу в торці будівлі, що веде до дверей на третьому, останньому, поверсі. Вона стрімка, з незручними східцями, і тягнучи на собі важкий рюкзак, тільки й дивишся під ноги, щоб не полетіти назад. Це потім я дізнаюся, що корпус призначено для інвалідів-колясочників, і хто б скористався цією драбиною, не доведи Боже, щось трапиться, я щось не збагну.
Фіскали займають більшу частину поверху. Загальні коридори відгороджені OSB-плитами, і з протилежного боку щораз доносяться голоси. Мене поселяють у найдальшій кімнаті, під номером 35. Зі мною ще четверо: Вепр, Лемок, Лавр і Дукат. Є кухня, але вона маленька, з однією плитою. На ній зазвичай готують вінницькі: їх у цій, третій за рахунком, ротації багато — можна сказати, клан. Решта — хто як. У нашій кімнаті є електроплитка, тому обід і вечерю готуємо прямо на місці, а на сніданок централізовано ходимо в місцеву їдальню на перший поверх. Правда, є маленький нюанс: потрібно встигнути з 6:30 до 7:00. Із дозвілля — цілюще солоне озеро, малий теніс, спортмістечко. Але на все це залишається не так багато вільного часу при досить щільному графіку служби.
Перша «вилазка»
Рибак з Назіком збираються на КПВВ «Зайцеве». Я напрошуюся з ними. Назік розповідає: «З нашою появою в зоні АТО такса на блокпостах, контрольованих військовими, за незаконне перевезення товарів зросла вдвічі. Ми нажили собі чимало ворогів: нас ненавидять всі, хто веде бізнес з окупованими територіями, зокрема й люди в погонах. Зарплата? У наших виходить близько 8—9 тисяч гривень. Для порівняння: у прикордонника мінімум 13—17, а роботу робимо однакову». Ми проїжджаємо перехрестя, неподалік міліція «трусить» зупинену машину. «У місцевих ментів нічого не помінялося... козли», — кидає Назік. «Ти ж сам мент!» — заперечив я, та у відповідь звучить: «Я — порядний мент».
Ми їдемо на Land Cruiser 90. Цікавлюся, звідки в «Фантомі» така машина, як і безліч інших іномарок. «Це списані машини нашої служби, зібрані з усієї країни. З вигляду нормальні, а за фактом вкрай убиті, тож часто потребують ремонту. Наприклад, ця – 1993 року випуску», — пояснює Назік. «А що у вас з УБС (учасник бойових дій)?» — запитую. «Цього статусу за вісім місяців існування загону не отримав ніхто. Попри те, що ми весь термін відрядження — наприклад, я з лютого місяця — безвилазно перебуваємо в зоні АТО, і більшість несе службу в сірій зоні і на нулівці. Всі наші колеги — СБУшники, прикордонники, МВДшники — давно отримали», — освічуючи мене з цього питання, Назік не приховує емоцій.
На «Зайцевому» машин сила-силенна з обох сторін, але кажуть, що сьогодні менше ніж зазвичай: 2,5—3 км тих, що в'їжджають, а тих, що виїжджають, — 1,5—2. Загалом люди їдуть за продуктами й непродовольчими товарами першої необхідності. На непідконтрольних територіях ціни вищі втричі: вартість літрової пляшки пива тут 20 гривень, а там вона коштує близько 90. Провозити на окуповані території дозволяється 50 кг вантажу на людину, тому в чергах часто зустрічаються машини з дітьми, зокрема й з малолітніми: їх, так би мовити, використовують батьки і вони теж «провозять» свою частку.
У наряд на КПВВ фіскали заступають на добу. Вдень перевіряють транспорт, а вночі обороняють територію від диверсійно-розвідувальних груп (ДРГ) і на випадок прориву противником лінії фронту — деякі пункти знаходяться в сірій зоні.
Як офіс співробітники використовують контейнер, що нагадує морський. Усередині якось навіть затишно. У всіх служб, які несуть чергування на посту (СБУ, прикордонники), вони точнісінько такі самі. Приміщення поділене навпіл — на робочу частину і зону відпочинку, де стоять ліжка з матрацами. Залежно від завантаженості пункту спальних місць два або чотири.
До останньої машини
Я спостерігаю за роботою фантомівців. Співробітник підходить до водія, просить відкрити багажник і показати вміст. Якщо речі когось із пасажирів, просять вийти його, особисто відкрити коробки і розв'язати пакети. На промислові товари обов'язкова наявність касового чека. Потім огляд салону авто. І постійний зоровий і словесний контакти з тими, хто проїжджає: чи адекватно людина поводиться, чи не занервувала часом? І так машина за машиною — до самого вечора. КПВВ офіційно працює з 8 до 18-ти, але якщо є машини на виїзд, працюють до останньої. І не лише тут, а на всіх пунктах пропуску. Перевірена машина від'їжджає, і водій, дядько років 60-ти, усміхається і махає нам у відчинене вікно: «Спасибі, хлопці!» «Я думаю, він точно так само махає і сепарам на їхніх постах», — говорить один із бійців і повільно суне до наступного автомобіля.
Далі ми прямуємо на залізничну станцію в Красний Лиман. Ця ключова транспортна розв'язка напрямку Красний Лиман — Родакове. Фантомівець Фет показує на стіні карту станції, що нараховує 108 колій. На схемі і словах вражає, насправді ж 90% вантажів, що проходять через станцію, однотипні і призначені Алчевському металургійному комбінату: кокс, чавун, залізорудний концентрат. Основна проблема полягає в тому, що немає змоги повністю оглянути вантаж: на станції немає ні сканера, ні вагонних ваг. Навіть промацати вагони прутом неможливо через контактну мережу над ними. На моє запитання, чи може потяг або вагон, заїжджаючи з того боку, «випадково загубитися» на нашіому, Фет киває заперечливо. Головна родзинка Красного Лиману, на мій погляд, полягає в тому, що диспетчер, який стежить і управляє рухом, розташований у Донецьку, як і все керівництво Донецької залізниці.
«Ти мені скажи: навіщо нам ці негідники? Що з ними робити?» — Фет іде вздовж залізничних колій попереду, показати вишку, з якої відбувається візуальний огляд вагонів. Ми з Назіком прямуємо за ним і говоримо про озброєння «Фантома». За законом співробітникам належать пістолети ПМ і автомати АКС-74У, саме про останні і йшлося. Працювати на КПВВ вдень із таким набором можна, але з настанням темряви активізуються ДРГ, і добре було б мати автомати з більшою прицільною дальністю, ніж «плювачки». Крім цього, торгівлю із супротивником кришують як окремі військові, так і добровольчі підрозділи. Мені розповіли випадок, коли після затримання транспорту з нелегальним вантажем примчали ВСУшники на бронетехніці для розборок. Зі слів очевидця: «Вони уявляли нас такими собі кабінетними очкариками, що займаються писаниною. Але коли побачили здоровенних дядьків у повній екіпіровці, втихомирились». Не доведи Боже чого, фіскали можуть і в зуби дати добряче.
Тепер я Тезка
Збираємося на вишку. По суті, це будка — на кшталт тих, які ставлять при в'їзді в гаражні кооперативи і стоянки. Фет розповідає, що на один вагон витрачається півтори хвилини, і фіскал працює разом зі станційним працівником, звіряє номери вагонів. Потяга немає (його формують з інтервалом у 2—3 години), і ми просто витріщаємося з висоти на колії.
Увечері всіх збирають на шикування в бойовій готовності. Співробітники розташовуються в холі навколо тенісного столу. Начштабу доповідає про спробу прориву ворожою бронетехнікою нашої лінії оборони. Починається обговорення подальших планів. Коли зайшло про передислокацію, мене представляють новим співробітником, цікавляться моїм позивним і призначають місце в авто на випадок виїзду. Так я стаю Тезкою з місцем у сірому «Шевроле» і носильником сумки з боєкомплектом (БК) Нестора, ліжко якого мені люб'язно надали. За 20 хвилин ми розходимося у кімнати, але не розслабляємося. Трохи пізніше стає відомо, що це була навчальна тривога, і ритм життя повертається на круги своя.
Далі буде