counter
Стрічка новин
Вибрати все
23 Вересня
22 Вересня
Всі новини...


Паризька трагедія крізь сльози українців


Переглядів: 69


Паризька трагедія крізь сльози українців

«Нехай катастрофа буде у Франції. Тато каже, що французи клюють тільки на французьких покійників». Маленький Ерік зі зворушливої французької комедії «Іграшка», граючись у газету, з дитячою безпосередністю транслює позицію свого татуся-мільйонера, звиклого без зайвих сентиментів призначати ціну будь-чому в цьому світі.

Катастрофа у Франції сталася днями: понад сотню загиблих у Парижі, який багато хто готовий назвати столицею світу. Те, як українці, всупереч залізному правилу масових комунікацій, «клювали» на французьких покійників, сподобалося не всім.

Реакція у соцмережах

У соціальних мережах це невдоволення подавалося відразу з кількох позицій. Ось в Україні, кажуть одні, трагедія за трагедією, кількість загиблих уже давно йде на тисячі, а українці не поспішають демонструвати скорботу й висловлювати підтримку з цього приводу. Адже, за логікою, мали б «клювати» саме на це. А тут вони раптом так пройнялися долею 130 вбитих французів. І далі — звинувачення у байдужості до власного люду і запобіганні перед заможним, популярним і таким жаданим Заходом. Але річ тут може бути й в іншому. Хтось просто може вважати, що для українця переживати за українців це нормально, само собою зрозуміле і таке, що не потребує додаткових виражальних засобів. А якщо висловлювати підтримку — то вже справами. Через благодійність, через прагнення бодай щось зробити для того, щоб країна могла з честю здолати свою чергову Руїну. Якщо це є, то прапорці особливо і не потрібні, а якщо нема — прапорці нічим не допоможуть. Бо коли не набивати собі ціну, то що ми можемо запропонувати Франції, крім слів спочуття, і на що вона може розраховувати від нас, крім розфарбованих у її триколор аватарок?

«То чому ж тоді навіть такої суто номінальної підтримки не мала від нас, скажімо, Кенія?» — дивуються ще одні активісти соцмереж. 2 квітня цього року бойовики угруповання «Аш-Шабаб» напали на гуртожиток університету в кенійському місті Гарісса. Вони вбили 147 студентів, ще 79 поранили. Не приховуватиму: я про це дізнався буквально днями — у межах фейсбуківського дискурсу. Виходить, що одні «чужі» — варті нашої уваги, а інші — ні? Певен, що це не так. І кенійцю із середнім статком 820 доларів на рік хочеться жити не менше, ніж французу при середньому доході 30 тисяч доларів щорічно. І це мають добре розуміти українці зі своїми 2 тисячами на рік, що значно ближче до Кенії, ніж до Франції.

Але є певні реалії нашого світу, який і досі несправедливий та, напевне, буде таким ще довго. Просто є золотий мільярд і ще шість — не дуже. Якщо навіть відкинути такий мотив, як цинічне небажання перейматися проблемами світової голоти, то вже точно доведеться зважити, що провідні країни світу насиченіші інформаційними ресурсами у всіх їхніх варіантах. Тому навіть і суто технологічно тамтешні трагедії спричиняють потужніший резонанс. Експерти називають й інші причини такого вибіркового співчуття. Зауважують, що рідше воно виникає до представників тих країн, де не заведено цінувати життя — ні своє, ні чуже. І ступінь заможності її громадян тут уже не є визначальним. В Ізраїлі, де життям громадян ніхто не нехтує, терористичні атаки вчиняють надто часто, щоб їх сприймали як щось виняткове. Так, це несправедливо, але цей чинник теж занижує градус світового резонансу на кожен окремий такий кривавий злочин у цій близькосхідній країні.

Є й інші пояснення особливого реагування на події у країнах — світових лідерах. Якоюсь мірою ці чинники теж пов’язані з їхньою заможністю, але до неї не зводяться. Йдеться про те, що ці країни створили певні культурні, цивілізаційні взірці, що впливали й надалі впливають на все людство, при цьому не втрачаючи своєї національної тотожності. Тому більшість із нас навряд чи має хоча б загальне уявлення про те, як там живуть ті африканці чи індіанці і, напевне, навряд чи взялися б ототожнювати себе саме з представниками цих народів. А ось французький бонвіван чи задерикуватий д’Артаньян — це типажі загалом близькі й знайомі нам ледь не так само, як ті, що живуть в національному фольклорі. Французькі письменники, актори, виконавці існують у нашому житті разом зі створеними ними образами. Так само, як англійські, американські чи італійські. Тому всі ми стаємо трішки французами, англійцями, американцями. І... «клюємо» на їхніх покійників. Вже як на своїх. Чи почувають себе європейці та їхні заокеанські нащадки бодай трішки українцями? Не думаю. І не бачу особливого патріотизму в тому, щоб приписувати своїй країні здобутки і якості, яких у неї ще немає. Ось така однобічність, ймовірно, й зумовлює те, що реакція українців на розстріляних французьких карикатуристів стає помітнішою, ніж французів — на нашу трагедію у Волновасі, хай і означену тим самим, вже вторинним je suis. Прикро, але пояснювано.

Хочеться того «фратерніте» й «егаліте»

Згодом у більшості з нас є і суто особиста причина перейматися тим, що відбувається у провідних країнах світу. Не секрет, що вони — центр тяжіння для жителів усіх зубожілих країн, до яких належить і наша Україна. Тож, попри всі міграційні обмеження, відколи зникли Радянський Союз і залізна завіса, кількість наших громадян, що відкочовують на Захід (чи то на постійне місце проживання, чи то хоча б у ролі гастарбайтерів), стає дедалі більшою. У мене в Іраку, Мозамбіку чи Кенії також немає знайомих, а у Франції, Німеччині, Сполучених Штатах чи Канаді — є. Хоча й небагато. «Так само, як і в Росії!» — зауважують ще одні невдоволені особливостями національного «кльову на покійників». Може, нині не всім це хочеться визнавати, але більшість наших закордонних родичів та друзів проживають саме у цій країні, часто є її громадянами. «То чому ж ви не фарбувалися в кольори російського прапора, коли впав російський літак?» — цікавляться ще одні шукачі справедливості. 224 — таким був смертельний рахунок у катастрофі російського Airbus A321, що впав над Синайським півостровом у Єгипті. Трагедія забрала більше життів, ніж теракти в Парижі. Серед загиблих 25 дітей. Причини для співчуття більш ніж вагомі. І дехто з українців, навіть усвідомлюючи небезпеку нерозуміння співгромадян, таки несли квіти і до російського посольства. Чому не фарбували аватарки? Крім суто технологічного резону (адже ФБ не запропонував такого сервісу), є й глибший. Відносини між нашими державами нині такі, що, демонструючи емоції, доводиться розводити поняття «люди» і «держава». Щоб висловити співчуття постраждалим мирним росіянам, українці мають за змогою відмежовуватися від усього, що асоціюється з їхньої державою. Демонстрація російського прапора в умовах нинішньої конфронтації — це нелогічно, неоднозначно, навіть небезпечно. А в іншому — так, людей шкода.

І дуже хочеться, щоб бодай колись це стало єдиною підставою для наших емоційних реакцій. Просто є люди і є нелюди. Цих останніх справді не варто жаліти, але їх доволі мало, й вони не мають якоїсь визначальної частки в жодному народі. Решта — або обдурені, або налякані, або доведені до відчаю.

А так хочеться того «фратерніте» й «егаліте», що їх виголосили французи понад два століття тому. Але й нині ці «рівність» і «братерство» сприймаються як мила утопія. «Це буде нова й всепереможна утопія життя, де ніхто не вирішуватиме за інших, що і як їм робити, де любов буде щирою, а щастя — справжнім, і де людям, засудженим на сто років самотності, буде надано ще один шанс у земному житті». А це вже з нобелевської промови геніального Габрієля Гарсіа Маркеса, чиє земне життя завершилося торік. І згадав я його невипадково. Просто нинішня Україна видається мені значно менш схожою на сучасну Францію, ніж на маркесівську Латинську Америку з її забутими полковниками, з її самотністю та з її «пам’ятай, куме, тебе розстрілюю не я, тебе розстрілює революція».

І з постійним прагненням до кращого, завжди якогось ефемерного і невизначеного. І тому так хочеться нам часом, заплющивши очі на всі реалії, на всі невиконані завдання і незвершені досягнення, заявити своє je suis. От лише б не тільки з нагоди подій, позначених смертю, перед лицем якої всі люди справді рівні.

Іван Осауленко, для АСН

Читайте АСН в Google News




Новини партнерів





Інші важливі новини і публікації
Ходячі проблеми і нерви: 3 чоловічих знака Зодіаку, з якими краще не будувати відносин
Ходячі проблеми і нерви: 3 чоловічих знака Зодіаку, з якими краще не будувати відносин
Іноді до жінки в стосунках погано ставляться Вона виявляється жертвою жорстокого поводження і маніпуляцій
12 типів поведінки, які відштовхують від вас людей і роблять вас самотніми
12 типів поведінки, які відштовхують від вас людей і роблять вас самотніми
Звички, які отруюють ваше життя і відштовхують від вас оточуючих Ваша поведінка - це завжди помітна річ, яка м....
Найкрасивіші і найбільш небезпечні жінки за знаком Зодіаку
Найкрасивіші і найбільш небезпечні жінки за знаком Зодіаку
Ці знаки зодіаку небезпечні своєю пристрастю і непередбачуваністю Вони кажуть! В своїх прагненнях до мети, так....
6 знаків зодіаку, у яких любов до тварин написана в зірках
6 знаків зодіаку, у яких любов до тварин написана в зірках
Є люди, які люблять тварин більше, ніж інші Вони відносяться до братів наших менших як до членів родини, і, мо....
Пристрасть вирветься з-під контролю: Найточніший любовний гороскоп на 23 вересня
Пристрасть вирветься з-під контролю: Найточніший любовний гороскоп на 23 вересня
Любов – не зітхання на лавці, любов – це пристрасть і несподівані пориви, готові в найневідповідний момент вир....
більше матеріалів
/-0,31852078437805-/ /-pc-/
x
Вітаємо!

Ми помітили, що ви використовуєте блокувальник реклами.

Дуже просимо відключити його для ASN.IN.UA!

Реклама - основне джерело прибутку для нас. Без неї ми не зможемо оплатити роботу журналістів і їхні відрядження.

Не позбавляйте себе хороших матеріалів!

Top