Світлана Коломієць: Ми насправді дуже багаті

Теми, пов’язані з екологією і надрами, — не сходять зі сторінок ЗМІ. Так само, як і корупційні скандали навколо них. Про те, що зараз відбувається в країні, які основні екологічні ризики, чи працюють нині корупційні схеми, налагоджені за попередньої влади, та багато іншого в інтерв’ю «Аналітичній службі новин» (АСН) розповіла заступник міністра екології та природних ресурсів України Світлана Коломієць.

— Світлано, яким, на ваш погляд, є стан екологічної безпеки в Україні?

— Загалом, ситуація непроста. До того ж, галузь складно оцінювати через брак комплексного моніторингу екологічної ситуації в усіх регіонах України. Річ у тім, що  й досі функції з моніторингу стану навколишнього природного середовища розпорошені між одинадцятьма різними державними структурами.

Кожна з них робить свої дослідження та оцінки, і зводити їх до купи буває надто складно. До того ж, Міністерство наразі позбавлене територіальних органів, внаслідок реформи ми залишилися, що називається, без рук на місцях. Наші департаменти в областях підпорядковуються ОДА.

Дуже погано, що Гідрометцентр не підпорядковується нашому Міністерству, як це було колись, бо це один з найпотужніших інструментів для моніторингу стану довкілля. А втім, щороку ми докладаємо максимум зусиль для збору даних з усіх джерел і публікуємо Національну доповідь про стан навколишнього природного середовища. Нині готова до друку доповідь за 2013 рік, збираємо матеріали для доповіді за 2014 рік.

Окрім того, кожен регіон готує і надає нам так званий екологічний паспорт регіону. На сьогодні ми маємо паспорти майже всіх областей за 2014 рік, дала доручення опублікувати їх і підготувати аналітичні матеріали для громадян, щоб можна було в простій та зручній формі ознайомитися зі станом довкілля в країні. Інше питання — наскільки наведені у цих паспортах статистичні дані відповідають справжньому стану справ. Правду кажучи, потрібно створювати систему постійного дистанційного моніторингу за допомогою сучасних технологій та відображення інформації онлайн в режимі реального часу.

— То рейтингу «чемпіонів» із забруднення немає?

— Така першість традиційно належала східному регіону. Це Запоріжжя, Кривий Ріг, Дніпропетровськ, Маріуполь. Окремі точки є й на заході країни. Передусім ідеться про Калуш і Солотвино.

Та ми дуже обмежені в отриманні будь-якої інформації з окупованих територій Донецької й Луганської областей. Нещодавно звернулися по інформацію про стан шахт до Мінпаливенерго. Чекаємо відповідь. Та сумніваюся, що є свіжі дані. Реально оцінити масштаби можна буде лише тоді, коли ця територія повернеться під контроль України.

— Міжнародні організації можуть допомогти з моніторингом у зоні АТО?

— Ми вивчаємо це питання. Є намір звернутися з проханням до ОБСЄ.

— Ви згадали Калуш. Які свіжі дані з регіону?

— Калуш — це унікальне родовище — чи не єдине місце в світі, де відкритим способом видобувають калійну сіль.

Нещодавно ми разом з групою народних депутатів та експертів виїжджали на місце. Ситуація там складна. Затоплено Домбровський кар’єр, у якому за останні півроку вода піднялася щонайменше на два метри. Інженерні споруди не працюють, зруйновано дренажний обвідний канал, хоча у 2010 році кошти на його ремонт було надано і навіть проведено певні ремонтні роботи.

Ще трохи — і цей розсіл з каналу дренуватиме у річку Сівку, а звідти потраплятиме в Дністер. Зрештою ми можемо отримати вже міжнародну проблему. Тож нині потрібно працювати на упередження та шукати підтримку й допомогу через співпрацю з нашими партнерами у Молдові і Румунії. Передусім потрібно вирішити подальшу долю Домбровського кар’єру: чи консервувати його як екологічно небезпечний об’єкт.

Тож Калуш — проблема комплексна, над якою треба швидко та багато працювати.

— Тобто кар’єр міг би функціонувати як промисловий об’єкт?

— Так, але в цьому випадку треба вже говорити про інвестиції, а не донорську допомогу.

Свого часу з італійською компанією було підписано меморандум щодо розвитку виробництва з переробки розсолу та будівництва на цьому місці заводу. Залучивши іноземних інвесторів, ми б повернули об’єкту промислову привабливість, а це вже зовсім інший вектор розвитку. Адже колись завод «Оріана» забезпечував роботою п’ять тисяч людей. Нині ж підприємство збанкрутіло — там працює лише директор. Не можна не брати до уваги і позицію місцевого населення: люди бояться ускладнення ситуації й не хочуть там більше жодної промисловості.

— Ще одна проблема Калуша — відпрацьовані шахти, пустоти. Щось робиться в цьому напрямку?

— На цій території сіль видобувають майже дві тисяч років. Поляки почали промислово цим займатися на початку ХІХ століття. Вже тоді вони розуміли, якими можуть бути наслідки від пустот, що залишаються в породі. Тому відпрацьовані шахти заповнювалися методом сухої закладки.

За радянських часів експлуатація була вкрай жорсткою та непомірною. Тому нині Калуш і села Кропивник та Сівка-Калуська стоять на великій кількості пустот. Іх намагалися заповнити пульпою, проте рідина поступово випаровується і пустоти повертаються. Через це будинки місцевих мешканців інколи провалюються під землю. Свого часу було затверджено програму відселення людей з цієї місцевості. Але її не виконують. Саме народні депутати піднімали це питання. Потрібно буде надавати фінансування з держбюджету наступного року і реалізовувати цю програму.

— Корупційна історія з гексахлорбензолом не вщухає роками. Тут є якісь зміни?

— Бачила цей полігон на власні очі. (Неподалік від Калуша є великий полігон з небезпечними відходами гексахлорбензолу. У 2010 році уряд Азарова оголосив це місце зоною надзвичайної екологічної ситуації. Для утилізації відходів у 2011 році було залучено ТОВ «С.І. Груп Консорт Лтд» — маловідому фірму з ізраїльською «пропискою», — авт.). Бочок з відходами вже немає, та запах і досі жахливий. У землі гексахлорбензол залишається. Рекультивацію не проведено: у брудний ґрунт висадили почасти малесенькі ялиночки замість сильних дорослих дерев.

— Підрядник не дотримався умов договору?

— Радше ці умови було виписано не так, як треба було б насправді, бо документально все зроблено правильно.

Правоохоронні органи — прокуратура, СБУ — порушували десятки справ. І за жодною не вдалося довести провину підрядника. Компанія виграла суди всіх інстанцій, навіть суд у США. Напевне, незабаром буде звертатися до України для виконання рішення у примусовому порядку.

Для розслідування розкрадання державних коштів під час збирання гексахлорбензолу було також створено парламентську Тимчасову слідчу комісію. Та складається враження, що депутатам теж навряд чи вдасться довести наявність порушень. Чекаємо на результати роботи ТСК.

— Ви згадали й про закарпатське Солотвино. Відомо, що там у соляні шахти провалюються будинки. З цим треба щось робити…

— Як «швидку допомогу» пропонують заповнювати шахти водою. Та, звичайно, це не розв’язання проблеми, потрібне комплексне рішення. Ми формуємо групу експертів, науковців, щоб знайти вихід із цієї ситуації. Багато років реально ніхто проблемою не займався, тож перш за все ми маємо проаналізувати, який спадок ми отримали і які загрози це становить для екологічної ситуації в регіоні.

— Нещодавно горів ліс у зоні відчуження. Які наслідки? Чи підвищився радіаційний фон?

— Для території поза цією зоною пожежі не становили загрози. Радіаційний стан зони відчуження протягом усього часу пожежі знаходився під постійним контролем. На щастя, метеорологічні умови не сприяли поширенню диму з продуктами згорання у напрямку Києва.

— Прем’єр-міністр Арсеній Яценюк ставив питання про перегляд підходів до управління зоною відчуження. Щось нове планується?

— Потрібно розуміти, що це дуже непроста територія. Наступного року виповнюється 30 років з моменту аварії на ЧАЕС. Ми розуміємо, що до цього часу вже назріли зміни у підході до управління зоною. Ми маємо 2600 квадратних км територій, які можна ефективно використовувати.

На доручення віце-прем’єра Валерія Вощевського Міністерство розробило своє бачення Концепції удосконалення управління зоною відчуження і зоною безумовного (обов’язкового) відселення. Втім, до цього питання треба підходити обережно.

Перш ніж ухвалювати якісь рішення, необхідні ґрунтовні дослідження. З огляду на це, при Кабінеті Міністрів створено Міжвідомчу робочу групу експертів, науковців, громадських діячів, яка має внести свої пропозиції та зауваження до Концепції. Сподіваюсь, вже незабаром ми зможемо її презентувати.

— Чи реально до зони відчуження привернути увагу інвесторів?

— Таких проектів чимало. На цих територіях залишились потужні лінії електропередач. Це дає змогу розмістити сонячні батареї та створити станції альтернативної енергетики. Інвестори, які готові реалізовувати подібний проект, вже є. Та статус зони не дає змоги впроваджувати на цій території жодних інвестиційних проектів.

— Чи можна там створити науковий центр із вивчання впливу радіації?

Чорнобильська зона — унікальний об’єкт з наукової точки зору

— Така пропозиція також обговорюється. Чорнобильська зона — унікальний об’єкт з наукової точки зору. Та через обмежений доступ на територію, проводити там наукові дослідження складно. Вчені наголошують на величезній зацікавленості закордонних колег у вивченні змін, які сталися в екосистемі регіону внаслідок дії радіації. Але, на жаль, ми зовсім не на всі запитання маємо сьогодні відповіді, адже на цій території не провадять належної наукової діяльності.

Є думка, що створення там біосферного радіаційно-екологічного заповідника сприятиме розвиткові науки. Ми вивчаємо досвід сусідньої Білорусі, і він є позитивним. Водночас, деякі науковці наводять аргументи проти цього. Тож нам ще лише належить визначатися з правильним вектором розвитку цієї території. Повторююсь, поспішати в цьому питанні ми не можемо!

— Сьогодні ми вже призабули про ще одну велику пожежу — на нафтобазі «БРСМ» під Васильковом на Київщині. Яка там ситуація нині?

— Перевищень нормативів вмісту нафтопродуктів у пробах поверхневих вод та пробах грунтів, відібраних та проаналізованих Держекоінспекцією у м. Києві та Київській області навколо місця пожежі, не зафіксовано.

Водночас, альтернативні дослідження, які проводились громадськими активістами із залученням приватних лабораторій, говорять про те, що показники наявності певних шкідливих речовин суттєво перевищували допустимі норми. Думаю, що під час реформи екоінспекції потрібно буде докорінно змінити методики її роботи та досліджень.

Найближчим часом треба організувати вивіз залишків пально-мастильних матеріалів з території бази. Оскільки є побоювання, що ці залишки можуть потрапити у ґрунтові води. А це складно, бо триває слідство. Міністерство розробило комплексний план ліквідації наслідків аварії та передало його на розгляд Кабінету Міністрів. Та наразі не відомо, хто безпосередньо їх вивозитиме. Правду кажучи, це мав би робити власник.

— Що ж там заплановано?

— Йдеться про низку заходів. Передусім про ґрунтовніші дослідження, про буріння спеціальних свердловин, щоб визначити вплив на ґрунтові води. А також подальша ліквідація розливів з використанням сорбентів, біодеструкторів тощо.

— Кошти для проведення таких робіт є?

— Це територія приватної компанії. Хоча слідство ще триває і вину не доведено, та є підстави вважати, що відповідальність на приватних особах. Чому держава має за це платити? Хоча не унеможливлюю того, що кошти таки доведеться використати державні, а потім намагатися отримати відшкодування від тих, кого суд визнає винним у виникненні пожежі.

— Чи перевіряють нині подібні об’єкти, щоб у подальшому не допустити повторення аварії?

— До травня цього року ми були позбавлені змоги здійснювати перевірки, бо діяв мораторій на перевірки суб’єктів господарської діяльності. Доки новий закон про мораторій не ухвалено, ми можемо це робити, й контролюватимемо хоча б найнебезпечніші виробництва. Втім, такі об’єкти можуть перевіряти й інші служби, не лише наша екоінспекція.

Під час пожежі на БРСМ представники Французького консульства цікавилися, чи є у нас система моніторингу й попередження надзвичайних ситуацій на таких об’єктах. На жаль, в країні такої системи немає. Державна служба з надзвичайних ситуацій працює уже за фактом події.

Моніторинг в режимі онлайн за допомогою сучасних датчиків і вчасне реагування справді дали б змогу уникнути подібних аварій. Адже коли розпочалася пожежа на нафтобазі під Васильковом у ДСНС про пожежу повідомили лише за дві години після початку, а мали б — миттєво. До речі, французи готові допомогти створити цю систему в Україні. Бо перевірки перевірками, а сучасне технологічне забезпечення діяльності в країні потрібне.

— У Шостці також була серйозна НП. Що там нині?

— Зараз завершено роботи з перезатарювання небезпечних відходів у герметичну тару: 150 тонн забрудненої тирси та щепи, 65 тонн рослинного шару ґрунту, забрудненого хімічними речовинами, та 770 тонн ґрунту із залишками небезпечних хімічних речовин.

Ці відходи знаходяться під цілодобовою охороною у п’яти місцях на території м. Шостки та Шосткінського району.

Згідно із законодавством після завершення досудового слідства та визначення виконавців робіт відходи треба утилізувати за межами України, оскільки у нас немає технічних можливостей з утилізації таких небезпечних відходів. Та водночас місцева влада провела переговори з Міноборони і з'ясувалося, що один з інститутів Міноборони ніби має технологію для знешкодження цих відходів тут, в Україні. Наразі тривають переговори щодо організації цієї роботи. Можливо, проблему вдасться вирішити таким чином.

— Кошти на утилізацію надано?

— Кошти на утилізацію надавали неодноразово, але ми бачимо, що зробила компанія насправді замість утилізації. Вдруге надавати кошти на одну й ту саму роботу із держбюджету ми не маємо права. Очевидно, питання утилізації мали б вирішувати суб’єкти, чия провина буде встановлена судом.

— Що відбувається у нас зі сміттям, знають усі. Відповідальність за розв’язання проблеми розпорошена між Мінекології, Мінрегіонбудом й місцевою владою, тож там де сім господинь, хата неметена. Усі кивають одне на одного. Тим часом полігони ростуть, з’являються нелегальні сміттєзвалища. Ви бачите вихід?

— У цивілізованих країнах понад 80% відходів переробляється. На захоронення йде 15—20%. Ситуація в Україні — наслідки колективної безвідповідальності. Наприклад, Мінприроди відповідає лише за небезпечні відходи, і це не зовсім правильно, оскільки і в звичайних побутових відходах часто є небезпечні складники. Вже є проект закону, яким пропонується консолідувати повноваження і відповідальність за єдиною структурою. Це може бути Мінприроди, чи інша державна установа.

Важливо також й інше: визначити, що загалом робити з відходами у нашій державі? Як початковий етап розв’язання проблеми — необхідно запроваджувати систему роздільного збирання відходів. Втім, враховуючи масштабність проблеми, її розв’язання потребує системного підходу, координації на державному  рівні. Потрібно створювати єдину систему поводження з відходами в країні, давати стимули для інвесторів приходити в країну і створювати потужності для сміттєпереробки.

— На відходах завжди заробляли. Чи є факти викриття корупційних схем?

— Так, існувала корупційна схема з відходами тари та упаковки, її знищили шляхом скасування постанови №915. Інша корупційна схема — з переробкою відпрацьованих мастил. Зараз ми розробили та будемо лобіювати ухвалення у новій редакції урядової постанови № 1221 про порядок збирання, видалення, знешкодження й утилізації відпрацьованих мастил (олив).

— У чому полягає схема?

— В Україні приблизно три сотні компаній, які мають ліцензії на поводження з відпрацьованими мастилами. Більшість з них мають ліцензію лише на збирання, перевезення та зберігання, ліцензію ж на утилізацію — десь десятків із сім. Ще менше компаній мають реальні потужності для переробки чи утилізації мастил.

Водночас, при імпорті мастил на пункті екологічного контролю імпортер мав пред'явити договір з компанією-ліцензіатом на збирання та утилізацію та підтвердження оплати цих майбутніх робіт. Здебільшого такі договори укладалися з компаніями-одноденками, що мають ліцензію. Вони приймають оплату, дають відкати інспекторам на пункті контролю, а насправді не мають ані потужностей для майбутньої переробки, ані навіть наміру збирати відпрацьовані мастила.

Тому в новій редакції ми пропонуємо заборонити укладати договори з компаніями, які мають ліцензію лише на збирання, зберігання, транспортування, та не мають потужностей для утилізації, ввести сувору систему звітності імпортерів та переробників. Відтак поступово провести перевірки та позбавити ліцензій ті компанії, що не мають реальної матеріальної бази та технологій для утилізації.

— Україна — учасниця Монреальського протоколу про речовини, що руйнують озоновий шар, тож ми щороку повинні зменшувати кількість озоноруйнівних товарів. Йдеться про різноманітні аерозолі, лаки. Чи вдається дотримуватися взятих зобов’язань?

— У 2013 році було спожито 59,40 тонн ОРП (озоноруйнівний потенціал), що свідчить про дотримання нами вимог протоколу. Зараз готуємо звіт за 2014 рік — його треба подати до 30 вересня.

Починаючи з 2015 року ми маємо суттєво зменшити квоту — до 16,42 тонн ОРП (для порівняння вимога для 2013 р. — 86,9 тонн ОРП, 2014 р. — 51,3 тонн ОРП). Звичайно, такий різкий перехід для українського виробника є доволі болісним. Враховуючи складну ситуацію в країні, ми маємо подумати і про платників податків, які забезпечують надходження до бюджету. Тому не унеможливлюю того, що будемо вести перемовини щодо послаблення вимог.

Щодо аерозолів і лаків. Сектор виробництва товарів в аерозольній упаковці був другим за обсягами споживання ОРП серед секторів промисловості України. В якості аерозольного пропеленту підприємства цього сектору використовували хлорфторвуглеці із значним озоноруйнівним потенціалом. Сюди входять товари парфумово-косметичної групи (лаки та фарби для волосся, дезодоранти, лосьйони, парфуми), інсектициди, побутові хімікати, автокосметика тощо, а також медичні аерозолі. Ще на початку 2000-х був успішно проведений перехід від хлорфторвуглеців до вуглеводневого пропеленту. Таким чином, починаючи з 2002 року, вся продукція підсектору немедичних аерозолів є озонобезпечною.

— Яка ситуація із заповідниками? Зокрема щодо захоплень ділянок, забудов…

— Проблем вистачає. На тих територіях, де є правовстановлюючі документи і винесені в натуру межі, випадків незаконного захоплення земель майже немає. Зловживають переважно там, де немає чітко визначених меж, не виготовлена землевпорядна документація.

Станом на сьогодні, документи, що посвідчують право постійного користування земельними ділянками, видані на 44,4 % заповідних земель. Перебувають на різних стадіях оформлення права постійного користування 39% земельних ділянок. І ще 16% не оформлені зовсім. А це 69 тисяч гектарів.

Проблема і у лісгоспах, які не хочуть надавати згоду на вилучення земельних ділянок, і у частих змінах земельного законодавства, і у постійних реорганізаціях органів влади, які здійснюють погодження відповідних проектних документів, і звичайно, у фінансуванні. Щоб ви розуміли, для завершення робіт із встановлення меж природно-заповідного фонду України орієнтовно потрібно 1,5 млрд грн, яких у бюджеті немає.

— Але в заповідниках є палаци і замки. Їх націоналізувати можна і якимось чином використовувати?

— Це незаконне будівництво. Воно підлягає знесенню. Проте я таких прецедентів не знаю. Сподіваюсь, це буде наступним кроком після встановлення меж.

— Ще одна кричуща тема — бурштин. Міністерство припинило погоджувати отримання ліцензій на його видобуток. Чи не логічніше повністю зупинити видобуток, законсервувати ситуацію, допоки не буде знайдено дієвих механізмів для розв’язання проблеми?

— Наскільки мені відомо, сьогодні діють тільки шість ліцензій щодо бурштину: дві — на геологорозвідувальні роботи, дві — на дослідно-промислове розроблення й ще дві — на видобуток. Така мала кількість дозволів — це вже консервація процесу. Якщо ми будемо консервувати і забороняти, цим тільки стимулюватимемо незаконний видобуток.

Потрібно встановлювати прозорі правила гри, видавати ліцензії тим, хто має потужності для здійснення видобутку не тими варварськими методами, що застосовуються нині — із помпами, вручну, — а цивілізовано, кар’єрним способом, з подальшою рекультивацією територій.

— Що робити з «чорними» копачами?

— Якщо припиняємо нелегальний видобуток, повинні пояснити перспективи створення легальних робочих місць. Потрібно створити альтернативні можливості і показати їх людям. А паралельно посилити кримінальну відповідальність за незаконну добування та встановити кримінальну відповідальність за незаконну торгівлю бурштином, як це свого часу зробила Польща. Ми спілкувалися з місцевим населенням на Рівненщині, хлопці кажуть, що можна влаштуватися на роботу офіційно на 6—8 тис. грн, однак охочих мало — незаконне добування дає в рази більше доходів, а якщо когось і спіймають, то платиш штраф, який відбивається за кілька годин роботи, забираєш помпу і йдеш мити бурштин далі.

— А з уже зіпсованими ділянками?

— Експерти стверджують, що помповим методом видобувається лише 10—15% бурштину, решта залишається в ґрунті. При цивілізованому, кар'єрному способі видобувається 100%. Ми бачили, як працює кар'єр ТОВ «Сонячне ремесло». Вони працюють на ділянці, що вже була понівечена чорними старателями, а проте видобувають значні обсяги. Тому одна з ідей, яку ми обговорюємо зараз, — це надання пошкоджених ділянок для повторного видобутку компаніям, що мають необхідне обладнання та технології, з подальшою рекультивацією території.

Також є пропозиція створити місцевий фонд на рекультивацію, де б акумулювались відраховування, які сплачуватимуть компанії, що займаються розвідкою й видобутком сонячного каменю.

— Чи реально нині оцінити бурштиновий потенціал України?

— Ми насправді дуже багаті: на другому місці у світі за покладами бурштину і абсолютний лідер за співвідношенням каменю, цінного з ювелірної точки зору, — це 25%. Прикро, що нашим ювелірам доводиться купувати його закордоном, куди він потрапляє нелегальним шляхом. Хоч Україна може продавати закордон готовий продукт, а не сировину.

— Тобто бурштин може стати візитівкою нашої країни?

— Поза сумнівами.

— А сланець? Свого часу багато говорилося про потужний потенціал України.

— На сьогодні цілеспрямованих робіт і з геологічного вивчення, і з видобутку сланцевого газу, не проводять. Разом з тим, за оцінками експертів Україна володіє ресурсами сланцевого газу в межах від 1,2 до 7,0 трлн кубометрів.

З цих цифр стає зрозумілим, що перспективи видобутку сланцю значно переважають наявні ризики. Загальні запаси Олеської та Юзівської ділянок становлять 1—2 трлн кубометрів газу. За оптимістичним сценарієм — на Юзівському родовищі можна буде щорічно видобувати від 30 до 40 млрд кубометрів газу, а на Олеському — 15—20 млрд кубометрів.

Та вже не новина, що переможці конкурсів на розробку цих ділянок Shell (Юзівська ділянка) і Сhevron (Олеська ділянка) через ризики, пов’язані з воєнними діями, ідуть з України. Проте ставити хрест на сланцевому потенціалі не варто — на Юзівську ділянку (Харківщина й Донеччина) може зайти інший західний партнер.

Єдине,  ми маємо вирішити незакриті юридичні питання щодо компанії «Надра Юзівська». Це історія з ТОВ «СПК-Геосервіс» (її називають фірмою-прокладкою, що належить Віктору Януковичу, — авт.), яка є певним репутаційним ризиком для цієї угоди. Проте відомо, що це товариство планує добровільний вихід з угоди.

Щодо Скіфської ділянки — це одна з глибоководних нафтогазоносних ділянок Чорного моря. У 2013 році велися переговори щодо укладення угоди про розподіл продукції щодо Скіфської нафтогазоносної ділянки на шельфі Чорного моря, проте підписана вона не була.

— Чи розробляються нині нові родовища природного газу і нафти?

— В Україні нараховувалось 391 родовище вуглеводнів, з яких видобувається газ. У промисловій розробці знаходиться 251 родовище.

Нині доступними для видобутку є лише 993,296 млрд кубометрів газу, решта — 4 655,97 млрд кубометрів потребує додаткового геологічного вивчення.

Щодо запасів нафти, ми маємо 190 родовищ з балансовими запасами нафти.

Сумарні запаси нафти родовищ, що знаходяться в промисловій розробці, становлять 104 991 тис. тонн (81,43 % від запасів України). В промисловій розробці знаходяться 127 родовищ нафти.

Але більшість родовищ нафти та газу розташовані у східних областях, що, звичайно, ускладнює їх вивчення та розробку.

— 2012 року пропонувалося створити систему обліку видобутку нафти і природного газу, газового конденсату і супутньої пластової води, але так нічого й не зроблено. Нині такі плани є?

—Так, є. Наші спеціалісти вже розробили правила облаштування, експлуатації та технічного обслуговування спеціально обладнання, необхідного для централізованого обліку видобутку нафти й природного газу. Тобто на кожній свердловині має стояти GPS-датчик, який збирає інформацію про кількість і якість видобутого, передає її на центральний сервер у режимі реального часу.

— Думаєте, це реально зробити?

— Це абсолютно правильна цивілізована західна практика. Технологічно це можливо. Мені дуже хотілося б це зробити. Такий підхід дозволив би зламати корупційні схеми у цьому секторі.

— Розглядаєте можливість свого призначення міністром?

— Це запитання мені ставлять частіше, ніж будь-яке інше щодо екології (усміхається, — авт.). Поганий той солдат, який не мріє стати генералом. Але для мне не самоціль мати портфель, головне — мати змогу втілювати реальні зміни.

— Традиційне запитання: яка у вас зарплатня? Вистачає цих грошей?

— Близько  дев’яти тисяч гривень. Ці гроші суттєво відрізняються від статків, які я мала, працюючи в приватному секторі. Незручно це визнавати, але жінкам у цьому плані легше. Я маю змогу стільки заробляти, бо «вдало вийшла заміж», як кажуть в народі.

— То це ще й багато. Міністр соцполітики Павло Розенко розповів, що отримує на руки «чистими» всього п’ять тисяч…

— З міністрами трохи інша історія — у них немає надбавок.

— Заплановано багато реформ. Міністра не призначено. Ви фактично у статусі в.о. Немає побоювань, що пізніше виявитеся «крайньою» за все зроблене й незроблене?

— Та за роботою на такі страхи бракує часу! Скажу лиш, що ні від скандальних ситуацій, ні від політичної боротьби не убезпечений ніхто. І я, хай як це прикро, — теж.

— Міністерство екології й природних ресурсів часто фігурує в корупційних скандалах. Як зробити, щоб за міністерський портфель боролися ті, хто хоче не лише надрами розпоряджатися, а й робити щось корисне для держави?

— Все просто — підпорядкувати Держслужбу геології та надр, скажімо, напряму Кабмінові. Бо основні корупційні скандали пов’язані саме з надрами. Зокрема, з нафтою й газом. Це інтереси великих олігархічних груп. І ми опиняємось під ударом.

— Які перспективи переходу Міністерства на електронне врядування? Чи реально втілити цю ідею (у нас же все паперове) і скільки часу на це потрібно?

Люди звикли працювати в певному форматі, тож змінам не надто раді. Та вони не просто необхідні

— Люди звикли працювати в певному форматі, тож змінам не надто раді. Та вони не просто необхідні — незворотні, бо це — вимога часу. Насправді впровадження електронного врядування — дуже масштабний проект. Що стосується електронного документообігу у міністерствах, то флагман — Мінекономрозвитку. Вони прогресивніші, ніж ми.

Хоча ми вже працюємо над втіленням електронної системи документообігу між відомствами. Найближчим часом Секретаріат Кабінету Міністрів планує розпочати надавати міністерствам і відомствам дані й документи саме в електронному форматі.

— Варто чекати надання послуг в онлайн-форматі?

— Мій найбільший біль — не стільки документообіг між міністерствами, скільки питання надання послуг. Насправді, якщо можна зайти на портал і завантажити всі необхідні документи, надіслати їх до потрібного державного органу й так само отримати дозвільний документ, це ефективніша форма співпраці з бізнесом, ніж та, що маємо нині.

Адже чимала частина корупції — це так звана побутова корупція, яка виникає там, де треба отримувати велику кількість дозволів. Частину з них уже скасовано. Ще якісь скасують. Та послуги залишаться — і держава буде їх надавати. А щоб у держслужбовців не було спокуси взяти «винагороду» за папірець, процедура має бути максимально автоматизованою, коли виконавці робіт не бачать заявників.

— Зокрема, це дасть змогу скоротити армію чиновників, які нині носять чи виписують папірці.

— Звісно. Та є хибне уявлення, що переведення послуг в електронний формат означає дати суб’єкту господарювання змогу завантажити документи на якийсь портал, а фізично нікуди самому не з’являтися. Насправді це не так. Адже далі з документами щось має відбуватися, їх потрібно опрацьовувати. Тож треба буде налагодити систему, щоб не вийшло так, що знову все роздруковується, а далі опрацьовуються «паперові носії». Як бачите, роботи тут — непочатий край.

— Волонтери долучаються до розробки таких новацій. Наскільки це ефективно й законно?

— Керівництво Державного агентства з електронного врядування відповіло, що ми можемо йти до мети будь-якими зручними методами і способами. Головне — щоб вони не суперечили чинному законодавству. Окрім того, є єдиний портал адмінпослуг, створений на базі Мінекономрозвитку, який зараз працює в тестовому режимі. Ми очікуємо на результати аудиту цього проекту, якщо висновок буде позитивний — працюватимемо з цим порталом, додаючи туди свої послуги. Розпочинаємо дуже важливу роботу з Агентством з електронного врядування — переводимо в електронний формат послуги, що надаються на обласному рівні — дозвіл на відходи та дозвіл на спецводокористування. Агентством вже проведено велику підготовчу роботу — є аналітика, є донори, є пілотні регіони, запускаємо безпосередню розробку.

— Чинних законів для впровадження цих новацій досить?

— Тут і справді можуть з’явитися проблеми. У нас й досі забюрократизована система. Якийсь незадоволений бізнес, отримавши відмову, може оскаржити рішення, аргументуючи це тим, що ми неналежним чином надаємо послуги, що електронний формат обробки документів законодавством не передбачений. До того ж, якщо він піде в суд, то виграє. Тож потрібно підвести правильно нормативно-правову базу під всі електронні послуги. Але я впевнена, ми до цього прийдемо. Україна не може залишатись у кам’яній добі. Важко, довго, але треба крокувати вперед.