Мало не щотижня, а подекуди і кілька разів на тиждень в українському інформаційному просторі з’являються моторошні історії про жорстоке поводження з дітьми, які нерідко закінчуються каліцтвом та навіть загибеллю дитини.
Найчастіше до смертей дітей причетні їхні рідні. Ба більше - саме батьки. До таких краще вживати приставку «біологічні».
Причинами жорстокого поводження з дітьми найчастіше стають психологічні розлади у рідних, алкоголь, наркотики, байдужість або ж необізнаність батьків.
Та попри те, що усі неблагополучні сім’ї мали б потрапляти у поле зору соціальної служби з прав дитини і, за необхідності, неповнолітні мали б вилучатися до соціальних закладів утримання дитини, кількість жахливих випадків вбивств дітей за сімейних обставин з року в рік не зменшується.
Трагічні смерті від рук рідних
Лише за останніх три дні Україну сколихнули дві дитячі трагедії.
В селі Мости що на Дніпропетровщині жінка задушила своїх онуків – трьох та чотирьох років, після чого наклала на себе руки. Причина вчинку приголомшує. У передсмертній записці жінка пояснила: вбила дітей, бо хотіла допомогти своєму синові влаштувати особисте життя. Мовляв, невістка покинула сім’ю заради іншого чоловіка, а син через дітей не може нікого знайти.
Трагедія ж, яка днями сталася у столиці, взагалі ошелешила всю Україну.
Матір замкнула однорічного сина та дворічну доньку самих у квартирі, а сама поїхала до коханця. Повернулася додому лише через 9 днів.
«Дев'ять днів тому Влада пішла погуляти і закрила старших дітей у квартирі. З їжі у них було лише кілька цукерок. Діти намагалися вибратися з квартири, шукали лазівки, в які можна було покликати на допомогу. Біля вхідних дверей навіть вирвали лінолеум. Сусіди чули дитячий плач вранці і ввечері. Є інформація, що навіть викликали поліцейських, але на прохання відкрити двері ніхто не відреагував і поліція поїхала. Про те, що діти були зачинені в квартирі, знала також їхня бабуся. Вона приносила їм їжу, але не змогла зайти в квартиру», - пише в Facebook жахливі подробиці уповноважений Президента з прав дитини Микола Кулеба.
Як наслідок, хлопчик помер від голоду, а дівчинку у вкрай важкому стані забрали до реанімації. Правоохоронців горе-матір запевняє, що нібито «не знала, що діти можуть померти»!
Щодо жінки порушили кримінальну справу за статтею 135 Кримінального кодексу «Залишення в небезпеці».
Як зазначив Кулеба, 20-річна горе-матір приїхала до Києва з Миколаєва рік тому. За цей час розійшлася з чоловіком та народила третю дитину уже від іншого чоловіка.
«Від першого чоловіка у неї двоє дітей - хлопчик Данило і дівчинка Аня. З народження жінка говорила, що не любить їх, і хотіла здати в притулок. Але діти все одно проживали з Владою, адже батько виявляв агресію. «Мати» забороняла спілкуватися з ним. З вересня 2016 року про дітей батько нічого не чув», - написав Кулеба.
Вбивча байдужість
І якщо вчинок матері з моральної точки зору пояснити не те що складно, а неможливо, то до правоохоронців, сусідів, рідних та соціальних працівників, які могли вплинути на хід подій, виникає чимало запитань.
Чому сусіди за всі 9 днів, доки плакали залишені в квартирі діти, лише один раз викликали поліцію? Чому поліція не вжила заходів, знаючи, що із зачиненої квартири люди чули плач дітей? Чому рідні (як писав Кулеба, бабця знала, що діти зачинені самі в квартирі) не повідомили відповідні органи? І головне, чому соціальні служби не цікавились обстановкою в сім’ї, адже діти вже кілька місяців не ходили до дитсадка?
Розв’язувати проблему соцпрацівники взялися лише після загибелі дитини. Матір хочуть позбавити батьківських прав, а дівчинці, яка дивом вижила, шукатимуть нову сім'ю. Проте не виключено, що дитину можуть віддати і рідному батькові, «який (як пише Кулеба) виявляв агресію».
Українські діти не знають про соціальну службу з питань захисту дітей
Про бездіяльність соціальних служб у Міністерстві соціальної політики нерідко дізнаються саме з таких випадків, тобто уже по факту.
«Коли є активні мешканці села чи міста, то 99% у такої сім’ї вилучають дітей. Жахливість в іншій ситуації, коли вже є факт, коли є халепа і ми розбираємось і запитуємо, чому так, чому служба не вилучила. Такі випадки є», - констатує директор департаменту захисту прав дітей та усиновлення Міністерства соціальної політки Руслан Колбаса.
Однак, скільки таких випадків, які через бездіяльність соціальних служб призвели до загибелі дітей, стається у рік, у Міністерстві соцполітики сказати не змогли. Зазначають, усе через те, що соціальні працівники або не знають достеменно законодавство, або не хочуть його виконувати.
«Якщо виконувати те законодавство, яке в нас є, бо в нас воно прописане навіть краще, ніж у деяких європейських країнах, але біда в тому, що в нас законодавство іноді не виконується не тільки пересічними громадянами, але й державними службовцями. Тому треба посилювати покарання всіх. І батьків за безвідповідальність, і чиновників за невиконання тих чи інших норм», - додав Колбаса.
Натомість керівник проектів благодійної організації «Надія і житло для дітей» Ольга Мороз впевнена, в Україні банально не вистачає соціальних працівників. З її слів, на один район припадає два-три соцпрацівники, які фізично не в змозі обстежити всі сім’ї та подивитися умови проживання дітей. І це при тому, що законом передбачено, що навантаження на одного працівника може бути до 10 сімей, які перебувають під соціальним супроводом. А реально їх значно більше.
«Коли їх (соціальних працівників. – Ред.) ввели у 2012 році, це був прогрес і прорив для України і в нас тоді значно збільшилась кількість виявлених сімей, запрацював цей механізм раннього виявлення. Але в 2014 році, коли їх скасували в зв’язку з пошуком ресурсів для бюджету, ми, на жаль, втратили це надбання і сьогодні повернулись до старої системи роботи, коли послуги надає від одного до десяти фахівців у центрі соціальних служб, які є в районі, але при цьому у них відсутні ресурси для того, щоб вони могли доїхати в сім’ю. А кількість отримувачів послуг досить велика», - вважає Мороз.
Більше того, благодійники констатують – якщо на офіційному рівні Конвенція з прав дитини та інші нормативні документи, які захищають права дітей, в Україні прийняті, то в реалії їх більшою мірою не дотримуються.
Приміром, законодавчо прописано, що фізичне покарання та психологічний тиск, психологічне приниження - це є насильство. Однак за лупцювання дітей та їх приниження на побутовому рівні в Україні якщо й карають, то це лише поодинокі випадки.
Ще одна проблема - це те, що більшість українських дітей навіть не знає про існування служби, яка опікується їхніми правами.
«Минулого року наша організація проводила консультації з дітьми. І для мене було здивуванням, що, коли я запитувала дітей, до кого вони можуть звернутися, кому вони готові розповісти про те, що з ними сталось… всі діти сказали, що вони готові сказати батькам, десь 10% сказали, що вони могли б ще розказати вчителю або міліціонеру чи медику, ніхто не сказав про службу у справах дітей, яка насправді є координатором у цьому питанні, ніхто не сказав про центри соціальних служб», - констатує керівник проектів благодійної організації «Надія і житло для дітей» Ольга Мороз.
Тому благодійники закликають профільні органи організувати на державному рівні навчання для дітей, щоб кожна дитина знала, як і кому вона може повідомити про насилля в сім’ї.
Тим часом у Міністерстві соціальної політики наголошують, що систему захисту прав дитини в Україні реформуватимуть і не виключено, що почнуть вже з наступного року.
Однак насамперед змінювати треба не документи, а себе. Адже жодні законодавчі новації не зможуть змінити систему, доки в українців переважатиме позиція байдужості, а гаслом будуть слова «моя хата скраю…».