Страхова медицина: за здравіє чи за упокій? Чого чекати від МОЗ

Український медпацієнт платить майже за все. Медицина давно неофіційно платна. Нині на кожного хворого, який поступає до лікувальної установи, з бюджету держава виділяє… 5 гривень на день. На рік набігає на 50 млрд грн. На 2017 рік планують виділити трохи більше. У ще  неприйнятому бюджеті на 2017 рік закладають на 4 млрд грн більше. І це не лише на утримання та лікування хворого, а й на переобладнання лікарень, на медикаменти, зарплати лікарям, що обіцяють підвищити з 2 тис. до 2300 у середньому.

Щоправда, ще держава так само "на папері" забезпечує безкоштовно нас з вами палатою, послугами лікаря, медсестри і санітарки. Але хто говорить, що безкоштовно?  

"Ні для кого не є новиною, що консультація лікаря коштує від 200 до 300 грн у столиці. Послуги УЗД - так само додатково, ліки завжди за власні гроші купує пацієнт. Як і сплачує за гіпс, а це не менше 100 грн, якщо це просто розтягнення, не говорячи вже про складні переломи кінцівок чи оперативні втручання у разі, наприклад, розриву Ахілла", - розповідає кандидат медичних наук, хірург з 30-річним стажем в Інституті ортопедії у Києві.

Зараз держава формально збирає гроші на медицину через загальні податки, тобто фактично ми вже наче і робимо ці "страхові внески". Вони мають використовуватися на утримання медичних закладів. Але на практиці цих коштів не вистачає не тільки на лікування кожного окремого українця. Лікарні не ремонтуються, обладнання - допотопне, зарплати лікарів - мізерні.

Тому всі роки не тільки Незалежності, а й останні десятиріччя СРСР медицина була однією з найбільш "тіньових" галузей. Всі ми справно сплачуємо не лише за ліки з власної кишені, а й безпосередньо даємо у "кишеню" кожному окремому лікарю за конкретні послуги. Починаючи від виклику "швидкої" до аналізів, не говорячи вже про десятки тисяч гривень за складні хірургічні втручання чи операції на органах.  

У онкохворих в Україні шанс на одужання коштуватиме настільки дорого, що, навіть продавши все своє майно і майно родини, можна не одужати. Просто забракне коштів.  

"У мого батька знайшли рак, 4-та стадія. Пухлину мозку виявили, коли операція вже не допоможе. Щоб зняти набряк, лікарі запропонували лікування та хіміотерапію. Два тижні лікування коштували 120 тис. грн! Батьку стало краще. Лікарі відверто кажуть: якщо є гроші, ми зможемо подовжити його життя. Якби грошей не було, батько помер би через два тижні без лікування", - розповів АСН підприємець з Києва, 37 років, який лікує свого хворого батька в одній із центральних лікарень столиці.

Формально у цьому закладі всі послуги також безкоштовні.  

Ідея реформування медицини не нова. Ще Віктор Ющенко десять років тому обіцяв запровадити інститут сімейних лікарів та поступовий перехід до страхової медицини.

Але через брак фінансів, політичну нестабільність, очевидно, небажання самих чиновників реформувати таку корупційну систему в Міністерстві охорони здоров'я, яке за всю історію змінило найбільшу кількість міністрів (!), всі обіцянки так і залишалися "цяцянками".  

Проте на останньому засіданні Кабміну 30 листопада команда в.о. міністра охорони здоров’я Уляна Супрун презентувала Концепцію реформування галузі. За її словами, над нею працювали більше шести місяців. І вона справді революційна. Бо вже з наступного року нас поетапно протягом трьох років обіцяють перевести на страхову систему.  

"Солідарний з Мінстрахом"  

Так, заступник міністра та основний "ідеолог" реформи Павло Ковтонюк під час презентації Концепції розповів, що з другої половини 2017 року в Україні повинна запрацювати модель страхової медицини, в якій медики будуть фінансово зацікавлені у кількості своїх пацієнтів і якості їх лікування.  

Для цього створюють нову структуру - Національне агентство, що буде тільки оператором страхових коштів. За ним закріплять лише кілька функцій. Перша - укладання контрактів з постачальниками медичних послуг, друга - контроль якості, третя - збір інформації та статистики.  

"Агентство не має розподіляти кошти вручну. Кому платити - буде вирішувати пацієнт. А у агентства є чітка вказівка, скільки і куди платити в залежності від вибору пацієнта. Все повинно бути автоматично... Податки ніхто збільшувати не буде, ніхто не піде в приватну компанію, не буде створюватись якийсь окремий фонд. Ми хочемо використовувати ці кошти як страховку для людей, тобто коли людина хворіє, держава буде покривати витрати на лікування... Гроші повинні ходити за потребою пацієнта, в цьому суть страхування людини! Самі гроші на медицину йдуть не з зарплатні. З зарплатні йдуть на пенсії, фонд нещасних випадків, а медицина фінансується з акцизів, з ПДВ", - пояснив він.  

Головне в реформі для лікарів те, що, за задумом МОЗ, лікар буде отримувати дохід за конкретну людину, яка уклала з ним договір, а не за віртуальною тарифною сіткою зарплат. Кожен лікар повинен буде обслуговувати близько 2 тисяч осіб на рік. І держава йому за це заплатить (з другої половини 2017 року) 210 грн за кожного пацієнта. В таку суму, як зазначив заступник Супрун, в середньому обійдеться кожен українець для медбюджету. 

Але проста математика дає привід задуматися: а чи справді вистачить трохи більше 600 млн грн на рік для реалізації таких грандіозних планів?  

Лікарям також плануються доплати за вік і особливості хвороби пацієнта. За лікування дітей і літніх людей лікар отримає більше, згідно з коефіцієнтом. Лікарі будуть отримувати зарплату за фактом підписаних договорів. Причому зарплати, в традиційному розумінні, у них більше взагалі не буде.

Самі лікарі зі скепсисом ставляться до таких планів.  

"Це теорія, яка, на мою думку, навряд чи запрацює ефективно. Укладання договорів з кожним пацієнтом, нарахування за це зарплатні - це чергова бюрократична, головне - додаткова тяганина. Все одно лікарі будуть брати гроші "в конвертах" від пацієнтів. Бо за ті копійки, які платить держава у вигляді зарплатні, вижити нормальна людина не може. Тим більше, думаю, що з цим погодяться мої колеги, така паперова тяганина буде лише дратувати, відволікати від роботи. На те, щоб все це контролювати, необхідний новий штат статистів, які будуть вивчати ці договори, рахувати. Як на мене, це ні до чого не приведе", - прокоментувала цю ініціативу Валентина Осовалюк, акушер-гінеколог поліклініки №1 у столиці, де, до речі, лікуються чиновники з Верховної Ради, Кабміну та інших державних установ.  

Та найбільш суперечливою є ініціатива МОЗ перевести медичні установи державної форми власності в комунальну - на баланс міських чи обласних рад. Таким чином, на думку чиновників, медики зможуть отримати додаткове джерело доходу: здавати в оренду власні приміщення, приймати рішення про необхідність або, навпаки - недоцільність закупівлі обладнання тощо.

Утім за аналогією, як це вже сталося з ПТУ, можна уявити, що відбуватиметься з медзакладами, які стануть безумовним тягарем для місцевих бюджетів.  

Загадковий "мінімальний пакет"  

В МОЗ запевнили, що держава через запровадження солідарної системи страхування буде забезпечувати  безкоштовний "гарантований пакет" для кожного українця.

Щоправда, як зазначив Ковтонюк на уточнююче запитання, в МОЗ поки що не визначились щодо остаточного переліку послуг, які будуть входити в страховий пакет.  

Будуть чіткі зобов'язання між сторонами - на що пацієнт має право і на що має право лікар. Ремонти поліклінік, модернізація і сервіс під страхову програму не потрапляють. Це справа власників: як правило - місцевої влади.

Лікарі первинної ланки зможуть вибрати будь-яку організаційну форму роботи - ФОПи, поліклініки, амбулаторії та ЦМСД. Якщо сімейний лікар вирішить почати приватну практику, оплата буде надходити на його рахунок безпосередньо, минаючи посередників.

Технічним оператором перерахування бюджетних коштів буде те саме державне страхове агентство.  

В планах МОЗ, щоб 2017 року система запрацювала для первинної медичної допомоги педіатра, терапевта, сімейного лікаря. Щоб потрапити до вузького спеціаліста, пацієнти зобов'язані будуть спочатку пройти прийом у сімейного лікаря. Тільки він, якщо це необхідно, може направити пацієнта до вузького спеціаліста. Щоправда, наші люди вже давно навчилися визначати, що у них болить, і йдуть відразу до вузьких спеціалістів: гінеколога, травматолога, кардіолога та інших.  

"У нас є проблеми з сімейними лікарями. Бо не всі сімейні лікарі можуть діагностувати широкий спектр захворювань. Хоча ця ідея з сімейними лікарями не нова. На них переучують дільничних терапевтів, педіатрів, лікарів вузьких спеціальностей, що захотіли перейти в сімейну медицину. І це перенавчання проходило у вигляді шестимісячних курсів. Хоча, якщо чесно, в переважній більшості випадків ці курси проводилися формально. Ще одна проблема буде з педіатрами, тобто тими, хто лікує діток. МОЗ так і не відповіло, чи залишаться педіатри. Бо планувалося, що педіатрією будуть займатися також сімейні лікарі. Для цього можна поступово переучувати терапевтів на педіатрів. Чи залишити все як було раніше - лікування дорослих передати сімейним лікарям, а дітей залишити у педіатрів - як це відбувається в більшості медичних установ сьогодні", - розповів кандидат наук, завідуючий терапевтичним відділенням однієї з центральних поліклінік Києва Олександр Кирилюк.  

А як у них?  

В Європі існує дві моделі державного медичного страхування. Одна має витоки із Німеччини ХІХ століття і називається "Система Бісмарка". Ця  ідея полягала у тому, щоб застрахувати робітника. Тоді був робітничий рух, і щоб дати якийсь привілей робітникам, частину їхніх зарплат використовували на медичне страхування. Багато інших країн пішли цим шляхом.  

Але після Другої світової війни з’явилася інша модель, вона була застосована у Великій Британії, це "Модель Беверіджа". Це і є солідарна система, коли всі платять податки, всі мають блага. Ця ж філософія поширилася частиною країн Європи: Скандинавія, Іспанія, Угорщина.  

"І ми хочемо взяти цю модель суто з практичної точки зору. Тоді нам не треба міняти механізми збору і механізми об’єднання коштів, не треба робити нових фондів, обкладати роботодавців додатковими податками", - сказав заступник міністра.  

Ідея солідарності у тому, що той, хто не працює, все одно платить податки, все одно щось купує в магазині і платить з того ПДВ. Ще одна важлива причина, чому МОЗ вибрало цю систему, – нелегальний сектор. У нас багато людей працює нелегально.  

"Якщо ми обкладаємо податком Фонд оплати праці, то велика частина його в Україні в тіні. Я знаю прекрасно розрахунки – зібрати з роботодавців можна дуже мало коштів. А от зусиль для цього треба дуже багато. Ми розуміємо, що для впровадження реформи потрібен час, а головне – зусилля”, - визнає в.о. міністра охорони здоров’я Уляна Супрун.  

Зрозуміло, що систему охорони здоров'я треба кардинально змінювати. Але чи запрацює нова система в українських реаліях, де лікарі вимушені та звикли брати хабарі, а небагаті пацієнти практично приречені залишитися без лікування, велике питання. Очевидно, без зміни базових соціально-економічних передумов все це - лише теорія.