Як Вища рада юстиції суддів-сепаратистів «арештовувала»

1 листопада ВРЮ мала розглянути клопотання заступника Генерального прокурора Юрія Столярчука стосовно надання дозволу на затримання та обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою для чотирьох суддів з Луганської області, вірніше, з тих міст, які нині окуповані російськими військами.

Мова йде про трьох суддів Краснолуцького міського суду Віктора Долотіна, Галину Ковальчук, Лілію Скнаріну та суддю Брянківського міськсуду Наталію Чернову.

В ГПУ щодо них порушено кримінальні провадження за – ні багато ні мало – участь у терористичній організації. Що означає, що принаймні один з цих суддів, стосовно якого представник Столярчука - прокурор Роман Шарко озвучив клопотання, дав присягу на вірність так званій «ЛНР» і виносить «іменем ЛНР» вироки і ухвали все ж у тому Красному Лучі.

Здавалося б, ситуація очевидна: є суддя, що, за даними слідства, перейшов на бік терористичної організації, і питання щодо його як мінімум затримання не мало б викликати сумнівів.

Але не в оновленій ВРЮ.

Спочатку члени ВРЮ засумнівалися, чи мав право заступник Генерального прокурора клопотати про затримання судді як такого, адже в законі про «Судоустрій і статус суддів» не сказано, хто саме має вносити таке клопотання, на відміну від старої схеми. Де дозвіл на подібні процесуальні дії давав парламент з подачі Генпрокурора і через посередництво голови Верховного суду.

Врешті, ніби домовилися, що в нових реаліях варто керуватися Кримінально-процесуальним кодексом, де ініціювання затримання посадових осіб є функцією прокурора.

Члени ВРЮ радилися близько 4-х годин, а потім, вийшовши з нарадчої кімнати, почали ставити представнику ГПУ запитання, що ввели його в стан легкого трансу:

-         «чи є у вас відомості, що суддя Долотін не вийшов з громадянства України?»

-         «чи знаєте ви точно, що він не написав заяву про звільнення з посали судді в Україні?»

-         «чому у вас немає завіреної копії його ухвали, яку він виносив на звільнення засудженого в окупованому Красному Лучі?»

-         «чи повідомили його про підозру?»

-         «чи викликаний він на сьогоднішнє засідання в установленому порядку?»

Склалося враження, що до судді-сепаратиста члени ВРЮ застосували вищий ступінь презумпції невиновности, що досить дивно з огляду на те, що суддя –очевидно людина дієздатна і чудово усвідомлює, що  мав би сам визначити свій статус перед Україною, іменем якої роками виносив вироки.

Врешті-решт, ВРЮ не винесла жодного рішення, постановивши продовжити розгляд питання 14 листопада.

Звичайно, процедура в питанні покарання судді за зраду і служіння ворогу має бути бездоганною, але яким чином, скажімо, можна відправити виклик на допит чи вручити підозру особі, яка проживає на території, де українська юрисдикція не поширюється де-факто, а будь-яка інша – де-юре, так і залишилося незрозумілим.

А тим часом суддя Долотін та інші, хто лишився на окупованій території сходу України, лишаються українськими суддями, навіть ті, хто пішов заробляти «суддівськими» послугами у терористів.

Не виключено, що їм ще й нараховують оклад, як таким, що не здійснюють судочинства, позаяк суди з окупованих територій були переведені на територію вільну від окупації, -  але які все ж мають статус судді в Україні.

І матимуть його, судячи з «оперативності» прокуратури і ВРЮ, ще довго.

Василь Ткачук, для АСН