Із міст виженуть «привид комунізму»

Днями Верховна Рада ухвалила закон про заборону комуністичної символіки. Тепер місцеві органи влади зобов'язані перейменувати області, райони, міста, села, вулиці й інші топонімічні об'єкти, які мають радянські назви. Тому на карті України вже найближчим часом замість Дніпропетровська може з'явитися Січеслав, замість Цюрупинська - Олешки, замість Дніпродзержинська - Кам'янське. Цей список можна продовжувати і продовжувати, адже більшість назв населених пунктів півдня, сходу, та й центру країни мають комуністичне минуле.

Битва «Дніпропетровська» й «Січеслава»

Реакція суспільства на прийдешні зміни не змусила на себе чекати. Але думки розділилися. Якщо в одних повернення історичних назв викликало патріотичний захват, і вони виступають обома руками «за», інші поставилися до майбутнього нововведення з сарказмом і навіть деякою агресивністю. Головна причина невдоволення: мовляв, у нас забирають нашу історію, зазіхають на вільнодумство, та й до того ж це не на часі, є важливіші проблеми, які необхідно розв’язувати.

«Взагалі-то зміна назв тягне за собою витрату великих грошових коштів. Одна справа - вулиці, зовсім інша - міста. Звідки гроші? Краще б економіку відновлювали, а не ганьбили Україну на весь світ», - пише в одній із соціальних мереж жителька Дніпропетровська Галина.

«Це шоу! Щоб відволікти від економіки, війни, відсутності реформ тощо! Ми на початку шляху, хліба все менше, а видовищ нам буде!!!» - поставив свій діагноз тому, що відбувається, Сергій з Харкова.

Також противників цієї ініціативи лякає бюрократична тяганина. Мовляв, через зміни назв їм доведеться міняти документи. Однак, за словами фахівців, після перейменування вулиці місцеві жителі не зобов'язані терміново бігти за новими документами. Все відбувається в міру необхідності. Та реєстрацію в паспорті змінити таки доведеться.

Втім, найзатятіші противники повернення історичних назв міст і вулиць - це носії червоних знамен. У деяких містах вони навіть встигли провести своєрідні акції протесту. Не дивно, що закон їм не припав до душі. Однак вони забули історію - адже саме їхні лідери під час свого правління сліпо відмовлялися від історичних назв на користь своїх діячів та ідеологів. Результат - у багатьох населених пунктах, як гриби після дощу, стали з'являтися вулиці, що носять імена Леніна, Маркса, Дзержинського й інших лідерів радянського пролетаріату.

Прихильники перейменування підійшли до питання серйозніше. Одні пояснюють, навіщо необхідно змінювати назви, інші навіть почали пропонувати свої варіанти, посилаючись на історію. «Діяльність Петровського й Косіора призвела до смерті мільйонів людей у нашій області (Дніпропетровській - авт.). Скільки б це не коштувало, потрібно прибрати прізвище ката з назви нашого міста! Ситуація порівнянна з тією, коли людина носить потворну бородавку на обличчі, але не позбувається її косметичною операцією, кажучи, що гроші потрібні на нові туфлі», - пише Ігор.

«Особисто для мене головне, щоб в новій назві мого рідного Дніпропетровська, який тепер треба перейменовувати згідно з новим законом про декомунізацію, зберігся корінь «Дніпро», як символ українського духу, якщо хочете. Жодне інше місто його в назві не має. Як на мене, це краще ніж корінь «слав» - у варіанті «Січеслав». Або просто - місто Дніпро», - написав журналіст Андрій Шевченко.

Варто відзначити, що ініціатива перейменування міст і вулиць, повернення їм історичних назв не нова. Про це заговорили відразу після проголошення незалежності України. От тільки далі розмов справа не просунулася. Виняток – хіба що топонімікон Західної України, де від слів одразу перейшли до справи, і безликі назви міст з однотипними вулицями відразу позбулися імен марксів, енгельсів і сталіних. Тоді, як і зараз, ініціатива мала як своїх прихильників, так і супротивників.

Від рішень до дії

Однак недостатньо лише ухвалити закон. Необхідно втілити його в життя. До того ж, на перший погляд, ідея поміняти всю топоніміку, пов'язану з комуністичним режимом, здається нереальною з погляду масштабу роботи. Адже відповідно до довідника міст і районів України, опублікованого на сайті Верховної Ради, перейменуванню підлягають 22 міста й 25 районів. І це без урахування так званих «ДНР» і «ЛНР», а також Криму. А скільки доведеться перейменувати назв вулиць, площ, скверів, парків?

Михайло Головко
«Це все реально можна зробити. Ще кілька років тому нереальним було визнати воїнів УПА. А сьогодні суспільство вже до цього дозріло. Ніщо не може зупинити ідею, час якої настав», - стверджує позафракційний депутат Михайло Головко.

Олег БерезюкЗа словами члена профільного Комітету ВР з питань місцевого самоврядування Олега Березюка, втілювати «ідею, час якої настав», будуть місцеві органи влади. Однак для початку необхідно розробити програму з перейменування назв у кожному місті. Ця програма може бути розрахована на рік, два і навіть три. «Це дуже витратна річ. Тому відразу всі вулиці перейменовані не будуть. Головне - прийняти принцип. А його реалізація залежатиме від ресурсів. За рік буде перейменовано тільки певну кількість вулиць», - вважає парламентарій.

Глава Комітету з питань науки і освіти народний депутат Лілія Гриневич вважає, що місцева влада повинна займатися не тільки технічною стороною питання перейменування вулиць, але й зобов'язана проводити роз'яснювальні роботи в суспільстві, щоб уникнути конфліктів.

Лілія Гриневич
«У процесі декомунізації найскладніший момент - це інформування всіх громадян, усвідомлення ними власної ідентифікації й історії. Якщо насильно поміняти просто назви вулиць, але не пояснити людям, навіщо це потрібно, таке рішення може викликати опір. Тому місцевій владі під час перейменування необхідно знайомити городян з початковою історією вулиці. Головне, щоб рішення місцевої влади збігалося з думкою місцевого населення. А до цього потрібно дозріти», - говорить парламентарій.

Що ж до фінансової сторони питання, то Лілія Гриневич стверджує, що в порівнянні з тими трансформаційними процесами, які повинні відбутися у свідомості громадян, це незначні кошти.

Представники ж Опозиційного блоку скептично ставляться до перейменування всієї топоніміки з комуністичним минулим, бо вважають, що цей процес затягнеться на дуже тривалий час. Відповідно, прийняти закон можна було й пізніше, коли в країні стабілізується економічна, політична й соціальна ситуація. Юрій Павленко«Чимало положень цих законів просто не на часі. Сьогодні у нас дві основні проблеми. Перша - це допомогти населенню вижити в непростих соціально-економічних умовах. А друга - досягти єдності в суспільстві. На жаль, закон не розв’язує цих проблем. Навпаки, положення про перейменування - навантаження на державний бюджет і можливість нагнітання внутрішньої дискусії, яка сприяє розколу суспільства», - говорить нардеп Юрій Павленко. На його думку, Президент як гарант прав і свобод людини повинен ветувати цей закон. «Але я сумніваюся, що так буде», - додав народний обранець.

Пояснює ЦВК

Якщо у словах депутатів конкретику знайти складно, то в Центральній виборчій комісії чітко роз'яснили процес перейменування населених пунктів, зокрема Дніпропетровська й Кіровограда. Так, заступник глави ЦВК Андрій Магера на своїй сторінці в одній із соціальних мереж написав, що відповідь на це питання міститься у Конституції України.

Андрій Магера«Відповідно до пункту 29 частини першої статті 85 Основного Закону України питання перейменування населених пунктів віднесено до повноважень Верховної Ради. Згідно зі ст. 91 Конституції, такий акт (постанова) парламенту приймається більшістю голосів народних депутатів, тобто не менше, ніж 226 голосами», - пояснює Магера. За його словами, такий акт парламенту не може бути ветований Президентом, оскільки не є законом і набуває чинності з дня прийняття, якщо більш пізній строк набрання чинності не буде передбачений самою постановою.

Для перейменування Дніпропетровської й Кіровоградської областей доведеться вносити зміни до Конституції, оскільки вони є у списку «адміністративних одиниць субнаціонального рівня» у частині другій статті 133 Основного закону. «Для цього необхідно, по-перше, ініціювання відповідного законопроекту Президентом або не менш як 150 депутатами. По-друге, він повинен пройти перевірку Конституційного Суду на відповідність процедурним положенням статей 157 і 158 Конституції», - додає він.

Також, як стверджує Магера, необхідно попереднє схвалення законопроекту постановою Верховної Ради, не менше ніж 226 голосами. А на наступній черговій сесії парламент повинен прийняти цей закон більшістю, тобто не менше ніж 300 голосами. «Закон набуває чинності в звичайному порядку, тобто через 10 днів з моменту офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше дня опублікування (частина п'ята статті 94 Конституції). У питанні перейменування як міст, так і областей Президент не має права вето», - зазначає він.

Як бачимо, повернути історичні назви містам, районам, вулицям - це загалом реально здійсненна задача, хоча з назвою обласних центрів процедура дещо ускладнюється. Прикладом може служити Західна Україна, яка пережила декомунізацію своїх міст і вулиць ще 24 роки тому. Решта України декомунізацію пройде тільки зараз. Головне, вирішити ряд технічних питань, які нашим законодавцям варто було б прописати в законі. Адже поки у депутатів немає чіткого розуміння, як буде відбуватися сам процес перейменування вулиць, яка конкретна сума необхідна і скільки часу знадобиться для повернення містам, районам, вулицям, площам, паркам, скверам їхніх історичних назв. Вся відповідальність лягає на місцеві органи самоврядування, які протягом півроку повинні ухвалити рішення про перейменування всіх топонімічних назв, що мають комуністичне минуле.