Україна починається з… лічильника?

Не знаю, як хто, а я цими днями почуваюся дещо обдуреною: чекала, як і чимало співвітчизників, що парламент напередодні Воскресіння Божого таки зробить людям подарунок – і бодай Тимчасову слідчу комісію створить. І що ця комісія візьметься за тарифи на житлово-комунальні послуги, розкладе їх на складові, сама второпає і нам усім розтлумачить, як оті складові між собою взаємодіють, який відсоток можна сміливо списати на корупційні схеми, а скільки люди й справді мусять платити. Не склалося! Навіть попри те, що громадськість вимагала. Та що там казати, розвели оту громадськість, як сліпих кошенят.

Почали за здравіє…

Ні-ні, зовсім ніби й не проігнорували – Рада у п’ятницю питання тарифів розглянути таки спробувала. Бо коли це питання розглядалося, якось так народних обранців у сесійній залі було малувато. Це зрозуміло – їм ця проблема не болить, усе давно «утрясли», то чого зайве перейматися?! А щоб людям в очі туману напустити, створили, але не Тимчасову слідчу комісію, про яку йшлося, а робочу групу з формування тарифів на послуги ЖКГ. Її створення – на базі двох парламентських комітетів, з питань будівництва, містобудування і житлово-комунального господарства та з питань соціальної політики, зайнятості і пенсійного забезпечення – стало результатом протокольного доручення Голови парламенту Володимира Гройсмана. «Більш неадекватну реакцію Верховної Ради годі й уявити, – зазначив на «Фейсбуці» екс-міністр ЖКГ Олексій Кучеренко, – Комітет з питань ЖКГ перевіряє тарифи на послуги ЖКГ. Тобто, проблему тарифів розглядатимуть саме ті, кого треба «регулювати»!»

А тепер – увага! – найголовніше: ТСК вимагали створити, щоб комісія розібралася з тарифами, а робоча група, яка з’явилася натомість, займатиметься дещо іншим. Вона повинна з’ясувати, як… працюватиме модернізований механізм надання субсидій. «Нам треба, – сказав Володимир Гройсман, – усе чітко прорахувати: як працюватиме нова система субсидій, яка кількість людей буде захищена, хто буде захищений і які рішення, відповідно до цього, повинні ухвалити український парламент і український уряд для того, щоб забезпечити соціальний захист людей, котрі з об’єктивних причин не матимуть змоги платити за комунальні послуги». Тобто, про те, що діючий в Україні механізм тарифоутворення непрозорий, як бачимо, навіть не йдеться – на Грушевського, мабуть, усіх все задовольняє.   

Арифметичні вихиляси

Та як би там не було, «тарифну проблему», а надто її газову складову, поза сумнівами, можна вважати центральною темою минулого тижня. Щоправда, жонглювання цифрами, яке можна було спостерігати у прямому ефірі під час Години уряду в парламенті, як на мене, балів урядовцям не додавало. Раніше казали, що власний видобуток газу сягає 18-19 мільярдів кубометрів, а населення використовує 21 мільярд, хоч експерти й ставлять цю цифру під сумнів. Тобто, якщо таки почати реально економити, ми чудово можемо обійтися своїм газом. Але! Раптом з’ясовується, що газу власного видобутку нам аж ніяк не вистачить! Бо, за словами міністра енергетики і вугільної промисловості Володимира Демчишина, Україна у підсумку «добуває приблизно 9,5 мільярда кубометрів у рік, а споживає – 21 мільярд».

Логічно поцікавитись, куди здиміло майже 10 мільярдів кубометрів газу власного видобутку, про які йшлося досі? Весь секрет, як з’ясувалося, – у палітрі видобувних компаній, і оті нібито зниклі мільярди кубометрів видобувають приватники. До речі, раптом вирішили «розсекретити» розмір собівартості українського газу – глава НАК «Нафтогаз» Андрій Коболєв сказав, що йдеться про 4200 гривень за тисячу кубометрів. Якщо повірити, то виходить, що наш більш, ніж у чотири рази, дорожчий за російський. «З 20-ти мільярдів кубометрів газу власного видобутку, – роз’яснив Андрій Коболєв, – приблизно 7 мільярдів кубометрів видобувається приватними компаніями, а вони не хочуть продавати газ навіть за ціною 7200 гривень і продають його зараз по 9600 гривень». Тепер простий арифметичний підрахунок: 9.5 мільярда плюс 7 мільярдів – у підсумку маємо 16.5 мільярда кубометрів. Запитання: де решта 2–2.5 мільярда кубометрів? Таки кудись здиміло…  

До речі, остання ціна російського газу, про яку домовились на початку квітня, – 248 доларів за тисячу кубів. З одного боку, пан Демчишин казав, що якщо газ коштуватиме менше 250 доларів, його можна буде здешевити і для населення. А з іншого, тепер заявляє, що поки що зробити це заважають коливання курсу. Таке враження, що наш уряд – коли ціни на щось реально знижуються – вважає справою честі знайти правдоподібні пояснення, чому у нас в країні вони знизитись не можуть. І не має значення, про що йдеться, – чи про газ, чи про бензин, чи ще про щось. Це нагадує простий прийом, яким послуговуються базарні торговці: зазвичай перед святами ціни на свою продукцію вони піднімають, а після свят знизити чомусь забувають.  

Високі тарифи – неплатежі – що далі?

Й на тлі такого жонглювання цифрами, коли високопосадовці або не знають, які ці цифри насправді (щоправда, повірити у це вкрай важко), або безсовісно нас дурять, підвищення тарифів виглядає украй цинічним. Яким може бути подальший розвиток подій, АСН уже писала – у матеріалі «Депутати хочуть вивести тарифи на чисту воду». І саме тому, що з отим самим виведенням на чисту воду поки що не склалося, ці варіанти не можна скидати з рахунків. Приміром, Іван Плачков – один з екс-міністрів-професіоналів, котрий розуміє, що відбувається насправді, заявляє, що криза неплатежів нам просто гарантована, бо «недисципліновані люди точно перестануть платити».

За його словами, ця криза – через низьку платоспроможність українців – уже є. Якщо уряд і далі триматиметься курсу підвищення тарифів, ми можемо отримати ситуацію, коли люди не платитимуть за енергоресурси, потім перестане виплачуватися зарплатня, далі ростиме безробіття, не буде закупатися паливо, і, врешті-решт, повернемося до хаосу 90-х минулого століття. Екс-міністр енергетики переконаний, що передусім Україні слід підрахувати власні енергоресурси і тільки після цього, мінімізувавши споживання, формувати тарифи для населення і підприємств. З паном Плачковим погоджується чимало експертів, тож цілком закономірно напрошується запитання: чому на урядовому рівні їх ніхто не чує. Чи не хоче чути?! Щоправда, для людей, які у травні отримають платіжки з новими цифрами, різниці жодної.  

Поки переважна більшість українців, які просто ще не отримали нових платіжок, спостерігають за тарифними перипетіями у ВР, громадські активісти починають активний спротив. Один із судових позовів – з вимогою повернути старі тарифи на газ, а нові визнати незаконними – розглядатиме Окружний адміністративний суд Києва. Його ініціатори, а це громадська організація «Інститут суспільного захисту», стверджують, що Нацкомісія з питань регулювання у сфері енергетики і комунальних послуг не має права встановлювати тарифи, оскільки законодавством це право закріплене за НКРЕ, яка була ліквідована торік улітку. Зважаючи на загострення пристрастей довкола проблеми, можна прогнозувати, що подібних позовів буде чимало.  

І не тільки позовів. Так, днями Дніпропетровська міськрада на черговій сесії підтримала ініціативу опозиційних депутатів направити звернення до Президента, Верховної Ради і Кабінету міністрів з вимогою запровадити на підвищення цін і тарифів на послуги ЖКГ мораторій – до підвищення мінімальних зарплат і пенсій. Причому попередньо дніпропетровці вимагають повернути ціни і тарифи станом на січень 2014 року.

Стовідсотковий облік – і ніяк інакше

«Поки тривають ці баталії на рівні політиків і урядовців, – сказав «Аналітичній службі новин» (АСН) голова правління Всеукраїнської асоціації енергозбереження Роман Співак, – треба не сидіти, склавши руки, а діяти. Неплатежі – не вихід, суди теж не врятують від підвищення тарифів, хіба що частково. А вже зараз треба повсюди встановлювати лічильники, на все: на холодну й гарячу воду, на газ, на тепло. У мене вдома – газовий лічильник. Якщо у вас немає, не скигліть, а встаньте з дивана й напишіть заяву в облгаз! Європа починається з лічильника: не давайте себе дурити – платіть тільки за те, що реально споживаєте».  

Роман Співак наводить цікаві цифри. В Україні кількість квартир, в яких немає лічильників на газ (станом на вересень 2014 року): з газовою плитою – 75,9%, з газовими плитою й колонкою – 31,4%. На висоті, так би мовити, тільки господарі житла, де встановлені опалювальні котли, – там без лічильника тільки 1%. Тому, на думку Романа Співака, паралельно повинні йти два процеси: повсюдне встановлення лічильників, що відразу знищить чимало корупційних схем, і активна позиція громадськості, яка мусить вимагати прозорості тарифоутворення.

Щоправда, Кабмін, щоб зменшити витрати населення на комунальні послуги, доручив НКРЕКП зобов’язати теплогенеруючі компанії встановлювати лічильники на вході в будинки, про що повідомив міністр регіонального розвитку, будівництва та ЖКГ Геннадій Зубко. При цьому глава Мінрегіону зазначив, що 96% теплогенеруючих компаній на виході зі своїх підприємств засоби обліку встановили, а ось «на вході в будинки встановлювати лічильники їм не вигідно». А якщо не вигідно, сподіватися, що вони з ніг зіб’ються, щоб швидко встановити теплові лічильники на вході в будинки, не варто. Навпаки, можна спрогнозувати, що ці компанії всіляко саботуватимуть цей процес. 

«Нині, – зазначає Олексій Кучеренко, – таке враження, що над українцями ставлять експеримент. Спочатку реформувати систему треба, допомогти людям організувати ОСББ, утеплити будинки, лічильники встановити – там же без лічильників мільярди крадуть!»

А поки що обіцянка чиновників вкладати у платіжки бланки на отримання субсидій виглядає як насмішка. Як на мене, в ситуацію саме час втрутитись главі держави як гаранту прав українців і таки розібратися, хто і для чого влаштував цю цифрову чехарду, вішаючи нашим громадянам локшину на вуха. Бо про те, що інакше не можна – треба тільки задирати тарифи до неба, – нам упевнено розповідають з урядових трибун. Але мені не зовсім зрозуміло, чому не можна по-іншому.

Приміром, на вулиці (принаймні в Києві) вже тепло, опалювальний сезон ніби як завершений, а батареї в моєму будинку такі, що до них доторкнутись не можна. Те саме повідомляють люди з Кременчука. Переконана, досі топлять і в інших населених пунктах. І мені невтямки, чому зараз, коли вже тепло, за чиюсь нерозторопність повинна платити я, а не ті люди, які «не помітили» завершення опалювального сезону. Панове профільні міністри, можливо, поясните?!