Розстріляне дитинство

Ще рік тому під поняттям «діти війни» мали на увазі наших бабусь із дідусями - людей, які народилися і підростали в умовах Другої світової війни. На жаль, сьогодні «діти війни» - наші з вами діти. І дуже важливо, усвідомлюючи, що підростаюче покоління є майбутнім нації, захистити їх від воєнних і повоєнних проблем, стресів. А таких чимало.

Суха статистика, від якої хочеться плакати

Останні дані ЮНІСЕФ вказують, що за 15 місяців військового конфлікту на Донбасі постраждали 5 мільйонів українців, 1,7 мільйона з них – діти. Як повідомляє Всесвітня організація охорони здоров'я, станом на 1 червня 2015-го на сході України загинули 68 дітей (четверо за час дії останнього перемир'я), ще 176 були поранені. Крім того, за даними Держслужби з надзвичайних ситуацій, станом на 3 червня 2015 переселено 873 тисячі 816 осіб, у тому числі - 150 тисяч 481 дитина (17,2%). Тобто з 20 лютого 2014 року в середньому 330 дітей щодня залишалися без свого житла.

Не радують і цифри, що стосуються дітей, які залишаються в зоні АТО. За словами керівника програми «Сирітству - ні» Дар'ї Касьянової, на 1 травня 2015 в зоні АТО перебувало майже 500 тисяч дітей: з них, зокрема, 14 тисяч дітей з інвалідністю, понад 7 тисяч дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, більше 30 тисяч новонароджених, які мають невизначений статус (далеко не у всіх є можливість отримати свідоцтво про народження - авт.).

Клубок у горлі і від інформації Міністерства соціальної політики України: станом на 31 березня 2015-го 1086 дітей втратили батьків внаслідок їх участі в антитерористичній операції або поранення, отриманого в зоні АТО.

З урахуванням цих статистичних даних вже зараз стає очевидним, що Україні не ухилитися від вирішення проблем «дітей війни». І чим швидше держава зверне серйозну увагу на цю категорію громадян, тим краще.

Бюрократичний шлагбаум до мирного життя

«Найбільш гостро наслідки війни на собі відчули і відчувають діти, які проживають у Донецькій і Луганській областях», - говорить директор Українського інституту дослідження екстремізму (УІДЕ) Олег Зарубінський. Експерт стверджує, що багато хто і хотів би покинути зловісну зону бойових дій, але стикається з безліччю перешкод: складно оформити документи, нема на чому виїхати, немає (недостатньо) грошей на переїзд.

«Найближчим часом доцільно вирішити проблему з перепустками із зони окупації, зокрема дозволити проїзд багатодітним сім'ям без оформлення необхідних документів. Повинні бути переглянути дискримінаційні умови щодо обмежень з надання допомоги на прожиття тимчасово переміщеним особам із числа багатодітних. Крім того, на рівні держави мають бути встановлені вимоги щодо першочергового вирішення питань проживання сімей, які виїжджають із зони окупації разом із дітьми. Також варто врахувати, що сам переїзд для сімей з дітьми є витратним. Відповідно, було б доречно встановити державну допомогу сім'ям з дітьми на виїзд з територій, які не контролюються Україною», - озвучує свою ідею Олег Зарубінський.

У УІДЕ підкреслюють, що чиновникам слід переглянути і джерела фінансування соціальних програм для переселенців - перекласти з місцевих бюджетів на державний. Запитаєте, в чому різниця? Банальний приклад. Кошти, які закладалися в бюджеті того чи іншого населеного пункту, припустимо, на охорону здоров'я, розраховувалися виключно з кількості місцевих жителів. Але сьогодні, виходить, за рахунок «місцевих» лікування проходять і переселенці. У підсумку обидві категорії громадян не мають повноцінного і якісного доступу до медичного обслуговування і... між ними розгорається ще й соціальний конфлікт.

З дітьми-переселенцями після їх приїзду на мирну територію повинні щільно попрацювати психологи. «Сім'ї переселенців стикаються з подвійною травмою. По-перше, необхідно нівелювати вплив стресу, пов'язаного з проживанням в місці бойових дій та від’їздом із насидженого місця. По-друге, стресу, пов'язаного з необхідністю адаптації в нових умовах», - йдеться в дослідженні проблем дитинства в Україні в умовах війни «Діти війни».

Але, стало очевидним, з наданням повноцінної психологічної допомоги переселенцям, як дорослим, так і дітям, виникла проблема. Банально не вистачає психологів. «На територіях, повернутих під контроль України, поки не вистачає соціальних працівників, які займаються проблемами захисту прав дітей та питаннями допомоги дітям-сиротам та дітям, позбавленим батьківського піклування», - повідомив Уповноважений Президента з прав дитини Микола Кулеба.

А ті психологи, які готові надавати допомогу, мають недостатню кваліфікацію, вірніше оперують у своїй роботі попередніми розробками, що стосуються консультування сімей, які зіткнулися зі складними життєвими обставинами. Потрібні ж військові психологи.

Небезпечні іграшки

Військовий конфлікт на Донбасі залишає багато слідів – зброї та снарядів, до яких, як магнітом, тягне дітей. Тільки за останній рік на мінах на Донбасі підірвалися понад 150 дітей: мінімум 42 дитини загинули, більше 109 отримали поранення.

«Число вбитих і поранених дітей, постраждалих від мін і снарядів, значно зросте, якщо ми порахуємо тих, хто опинився на територіях, непідконтрольних уряду, - повідомив представник ЮНІСЕФ по Центральній і Східній Європі та СНД Марі-П'єр Порье. – На особливо велику небезпеку наражаються діти, які можуть прийняти вибухонебезпечні предмети - часто невеликі і яскраво забарвлені - за іграшки. Люди не усвідомлюють того, якою небезпекою є міни і снаряди в ході конфлікту. Тому разом із партнерами ми роз'яснюємо сім'ям, чого потрібно боятися і як себе захистити».

У рамках цієї освітньої та просвітницької програми планується роздати дітям з 500 тисяч сімей листівки, буклети і диски з відповідними порадами. От тільки міжнародники не уточнюють, як ці листівки вони поширюватимуть на «глибоко» окупованих територіях.

Росія переманює кращих із кращих

Гостро стоїть і питання з отриманням освіти на Донбасі. Дуже багато українських навчальних закладів опинилися під контролем бойовиків: 916 (з 1757) дитячих садків, 936 (з 1824) шкіл, 114 (зі 189) ПТУ, 17 (з 31) вишів. Дітей у цих закладах навчають за українофобськими програмами, що потім відгукнеться при реінтеграції діток після звільнення тимчасово окупованих територій. До того ж, Україна не визнає атестатів і дипломів, отриманих на території так званих «ДНР», «ЛНР» і окупованого Криму.

«Як показав минулий рік, «війна за випускників» відбуватиметься в умовах жорсткої конкуренції та багатьох внутрішніх проблем нашої країни. Зокрема, мова йде про цілеспрямовану політику держави-окупанта. Росія «бронює» у своїх вишах для кримських випускників до 5% бюджетних місць. Закономірно, що наші випускники подають документи туди, не маючи можливості скласти ЗНО і маючи сумнівні шанси вступити в Україні, - міркує політолог Богдан Петренко. - Росія вимиває розумних випускників до себе».

За словами експерта, якщо Україна зацікавлена ​​у збереженні інтелектуального генофонду нації, то вона повинна дещо переглянути свою політику щодо учнів у Донбасі і тамтешніх випускників. Так, звичайно, добре, що на законодавчому рівні прописано, що діти з окупованих територій можуть вчиться дистанційно або екстерном, але для того, щоб зареєструватися на той же екстернат, ДПА або ЗНО, потрібно кілька разів перетнути лінію військового протистояння. І зробити це потрібно за відсутності пасажирського сполучення між окупованою територією, в умовах безгрошів'я та паперової тяганини.

«Слід спростити можливість отримання українських документів про рівень освіти. Наприклад, проводити загальноосвітнє тестування для випускників шкіл з окупованих територій. Воно б включало в себе оцінювання знань з тих предметів, які не викладаються на окупованій території, але водночас могло б стати єдиним іспитом для виставлення оцінок в шкільний атестат і використовувалося б як бали ЗНО. Для випускників вузів - проводити комплексний державний іспит», - пропонує Петренко.

Загалом, як бачимо, для того, щоб «діти війни» не залишилися один на один зі своїми проблемами, державі доведеться докласти чимало зусиль. І головне в цій ситуації - щоб ці проблеми не забалакувались, а програми соціальної реабілітації не писалися б роками, а потім ще місяцями затверджувалися-перезатверджувалися. Інакше ризикуємо «дітей війни» перетворити на «втрачене покоління».