Див нам не треба, реформи давай

Щоб розвивати економіку, виводити її зі стагнації, не потрібно чекати закінчення війни, стверджують експерти та представники великого капіталу. Досить узагальнити чужий успішний досвід і зробити перший крок до реформування. Тоді і в Україні буде можливе економічне диво.

Дно досягнуте. Час виринати

Ще кілька років тому важко було повірити, що Україні буде так погано. Адже на початку 2000-х нас визнали найбільш швидкозростаючою економікою Європи. І якби динаміка збереглася, ми б зараз розмовляли на рівних із Прибалтикою, Болгарією і навіть Польщею.

Але цьому завадила спочатку криза 2008 року, яку ми сяк-так, але пережили. А тепер — нова криза, пов'язана з війною, загальносвітовими тенденціями і внутрішніми проблемами, що накопичувалися і не вирішувалися роками. Все це призвело до того, що українська економіка опинилася на дні.

Так, за підсумками першого кварталу 2015 року, які оприлюднив Нацбанк, валовий внутрішній продукт України впав на 15%. Для порівняння — в 2004 році ми фіксували позитивний приріст ВВП на рівні 12%. І це був рекордний показник для країн Східної Європи. За прогнозами НБУ, падіння трохи сповільниться у другому кварталі — до 10,2%, в третьому — до 5,7%. І тільки в четвертому кварталі нас чекає невелике економічне зростання — на рівні 2%. А в 2016-му воно повинно вирости до 3%.

Ці плачевні показники відзначили міжнародні рейтингові інституції. Так, за даними Агентства Bloomberg, у рейтингу найбільш «нещасних» економік світу в 2015 році Україна опинилася на четвертому місці після Венесуели, Аргентини та Південної Африки. Зростання безробіття в нашій країні становило 9,5%, і це рекорд за останні 12 років. Ще один антирекорд за п'ятнадцятирічний період — інфляція в грудні минулого року була зафіксована на рівні 24,9%, а, за прогнозами Агентства, в 2015 році вона становитиме 17,5%.

Ми — не унікальна країна в цьому плані. Інші держави теж переживали глибокі кризи. І успішно їх долали. Правда, як стверджують аналітики, жодній країні не вдалося вибратися з таких ям менш ніж за десять років. А для нас цей період може розтягнутися і на десятиліття. Аж надто багато запущених проблем. Адже, на думку експертів, наша економіка залишилася на рівні минулого століття, в перехідному стані: від планової радянської майже нічого не залишилося, а ринкову ми до кінця так і не освоїли.

Втім, українські реформатори закликають не вішати ніс. В уряді про економічне зростання говорять обережно, але оптимістично. Так, міністр фінансів Наталія Яресько прогнозує, що з наступного року українська економіка повільно, але вірно почне зростати. А у президента роблять ставку на заявлену програму розвитку, розраховану до 2020 року. Мовляв, якщо все піде за планом, то вже через п'ять років ми за рівнем життя наздоженемо Болгарію, дефіцит бюджету не перевищить 3%, а ВВП зросте вдвічі.

Оптимізму чиновникам додає той факт, що українська економіка досягла свого дна, а раз падати далі нікуди, доведеться виринати. Для цього, на думку експертів, потрібно років три. У перший рік буде сповільнюватися падіння, потім піде стабілізація економіки і тільки після цього — стрімкий підйом.

Як виправдання оптимісти від влади наводять приклад схожої кризи, яка була в Україні в 1998 році. Тоді курс долара виріс утричі, а середня зарплата знизилася з $75 до $45. Але вже через 4 роки рівень зарплат повернувся на докризовий показник. Зараз середня зарплата українців впала з $400 до $130. Отже, є надія, що до 2019 року наші заробітки повернуться на колишній рівень.

Слідом за Німеччиною та Сінгапуром

Кожна країна, яка пережила стрімке зростання економіки, йшла до нього власним шляхом. Так, прийнято говорити про японське, німецьке, італійське та сінгапурське економічне диво.

Японія пережила розквіт у 1950-х роках минулого століття, добившись 10%-вого зростання ВВП щорічно. Це був найвищий показник серед розвинених країн того часу. Досягти такого результату вдалося завдяки зниженню податків, інтенсивному освоєнню нових технологій. Крім того, успішним виявився і такий хід: японські виробники, постачальники, продавці і банки об'єдналися в групи під назвою кейрецу. У свою чергу, уряд намагався налагодити співпрацю з підприємцями, не заважаючи, а повністю підтримуючи їх. Крім того, людина, яка потрапляла на роботу у велику корпорацію, мала гарантію довічної зайнятості. Це підвищувало впевненість людини у завтрашньому дні, а значить — продуктивність праці.

У результаті країна в короткі терміни відновилася після поразки у війні, вийшла на друге місце у світі за економічним потенціалом, поступившись тільки США.

Повоєнні роки стали вирішальними і для Італії. Після Другої світової війни її правителі швидко визначили конкурентні переваги країни і робили ключові капіталовкладення саме в них. Багато в чому Італії, як і іншим країнам Європи, допоміг «План Маршалла», у рамках якого постраждалим у війні державам видавали дешеві кредити на розвиток.

Німецька економіка постраждала у війні більше за інших. Міста були зруйновані, підприємства — знищені, виробництво відкинуто назад на довгі роки. По країні гуляла величезна кількість «порожніх» грошей, які не мають товарного покриття. Проблем додавало 12 мільйонів переселенців.

Проте завдяки грамотній політиці Людвіга Ерхарда, який почав із посади директора управління господарства об'єднаних західних зон окупації, а пізніше став канцлером Німеччини, країна відродилася за лічені роки. Ерхард провів грошову реформу, відпустив ціни і зробив ставку на малий і середній бізнес, створив йому всі умови, проводячи гнучку податкову і кредитну політику.

На окрему увагу заслуговують економіки так званих чотирьох азіатських тигрів: Південної Кореї, Сінгапуру, Гонконгу і Тайваню. Всі ці країни зуміли в короткі терміни перемогти корупцію і добитися стійкого економічного зростання. Особливо це стосується Сінгапуру: це — хрестоматійний приклад того, як можна з убогої країни, яка загрузла в корупції, зробити процвітаючу багату державу. Прем'єр Сінгапуру Лі Куан Ю, який помер нещодавно, поставив метою перетворити Сінгапур на фінансовий і торговий центр Південно-Східної Азії. Для цього потрібні були мільярдні інвестиції, і уряд Сінгапуру буквально зі шкіри геть ліз, щоб полегшити інвесторам відкриття бізнесу в їхній країні. Зокрема, були скасовані всі зайві дозволи і бюрократичні перешкоди, скасовані закони, які передбачали подвійні трактування. Загалом, були прийняті єдині зрозумілі правила гри для бізнесу.

Але в історію Лі Куан Ю увійшов завдяки універсальній формулі боротьби з корупцією — «посадити трьох своїх друзів». І він дійсно це зробив: за допомогою незалежного антикорупційного органу були ініційовані розслідування навіть проти близьких родичів прем'єра. А для того щоб чиновникам не кортіло брати хабарі, їхні зарплати зросли до рівня топ-менеджерів великих корпорацій. Так, зарплата сінгапурського судді досягала декількох сотень тисяч доларів на рік.

В результаті цих дій Сінгапур вийшов на рекорд — 14% -ве зростання ВВП. До речі, українські можновладці люблять наводити як приклад сінгапурський досвід як варіант швидкої та ефективної боротьби з корупцією. Правда, застосовувати його на практиці не поспішають.

У пошуках економічного дива

Більшість економістів, опитаних АСН, говорять одне і те ж: нам не потрібно чуже диво. У нас може бути своє власне. Але тільки для цього потрібно зробити декілька послідовних дій. Насамперед — збалансувати бюджет, зменшити рівень інфляції, стабілізувати курс гривні і підняти довіру до банківської системи, з якої люди в паніці забирають останні гроші.

Ще один важливий пункт — боротьба з корупцією, без якої будь-які економічні викладки неважливі. Як зауважив в інтерв'ю АСН народний депутат від «Опозиційного блоку» Вадим Рабинович, у нас достатньо мізкуватих економістів, котрі придумають, як нам залучити до держбюджету додаткові мільярди. Але ж немає ніяких гарантій, що їх не вкрадуть.

Проте головний рецепт дива, який наводять як українські, так і зарубіжні експерти, — глибока модернізація економіки і системні реформи. Адже жодній країні світу її економічне диво не впало з неба, а стало результатом довгої копіткої роботи і глибоких реформ. На думку бізнесмена Сергія Тарути, для того щоб ці реформи почали втілюватися в життя, необхідно об'єднання еліт — з Адміністрації Президента, уряду, парламенту і бізнесу. Потрібно поставити чітку мету і працювати на результат. Тільки тоді справа зрушить з мертвої точки.

І не потрібно пояснювати відсутність реформ військовими діями на сході. На думку старшого аналітика Міжнародного центру перспективних досліджень Олександра Жолудя, війна повинна підштовхувати до реформування економіки. Адже грошей на оборону потрібно багато, а значить, треба знаходити нові джерела для надходження інвестицій.

Однак інвестори готові йти тільки туди, де чіткі правила гри. Народний депутат Оксана Продан переконана: щоб не відлякувати потенційних інвесторів, нам потрібно реформувати судову гілку влади. Щоб будь-яке питання можна було вирішити цивілізованим методом, а не за допомогою віджимання і рейдерського захоплення.

Про необхідність побудови міцної і справедливої ​​судової системи говорить і колишній міністр економіки Павло Шеремета. На його думку, якщо у нас не буде судів, які стануть на захист власності, можна і не мріяти про залучення інвесторів. Крім того, на думку екс-міністра, нам потрібна дерегуляція та лібералізація економіки, всебічна підтримка малого та середнього підприємництва. Щоб Україна стала лідером Східної Європи за простотою ведення бізнесу.

Крім того, вважають експерти, нам, як і іншим європейським країнам, необхідно визначити свої сильні сторони і зосередитися на них. Головна наша перевага — це аграрний сектор. І якщо зробити все грамотно, Україна може стати однією з основних країн, які впливатимуть на світовий ринок продовольства. Прем'єр Арсеній Яценюк не раз заявляв, що розвиток АПК — один із найпріоритетніших напрямків діяльності Кабміну. Тим більше що під пакет розвитку продовольчого сектора України іноземні партнери готові давати вигідні кредити.

Ще один важливий нюанс: готовність людей до реформ. Адже якщо запитати будь-якого українця: ви хочете реформ? Дадуть відповідь: так. А чи готові почати із себе? Платити за комунальні послуги за європейськими цінами, перестати платити хабарі даішникам і лікарям, переобладнати свої будинки з урахуванням енергозберігаючих технологій? Е, ні. Тоді не хочу.

Але без підтримки суспільства реформи неможливі. За словами отця польських реформ Лєшека Бальцеровича, необхідно пояснювати людям, що і з якою метою робиться. Саме так це робилося в Польщі, приклад якої для України найбільш близький.

І Польща, і інші європейські країни готові нам допомагати. Поки що вони охоче надають нам кредити в надії, що Україна все-таки зробить істотний економічний ривок. Нам зробили поступку, в односторонньому порядку відкривши європейські ринки для українських товарів у рамках Угоди про асоціацію з ЄС. Але в кінці року нам теж доведеться відкрити ринки. І бути готовими до серйозної конкуренції.

За словами Лешека Бальцеровича, Європа ще не втомилася від України — нам, як і раніше, симпатизують і підтримують. Але кредит довіри зменшується з кожною новою нереалізованою обіцянкою реформ. Тому вихід один: починати працювати, йти власним шляхом, враховуючи чужий успішний досвід. І тоді — хто знає? Може, українське економічне диво теж з'явиться в підручниках як приклад швидкого виходу з кризи і стрімкого економічного зростання.