Перші помилки децентралізації

Про децентралізацію в нашій країні говорять давно, проте справа зрушила з мертвої точки тільки зараз. Та ось окремі напрями цієї самостійності ледь не у всіх областях змусили людей схопитися за голову. Передусім мова про ситуацію, в якій опинилися з початком 2016-го установи профтехосвіти. Причина проста – їхнє фінансування передали на місцевий рівень, а ось виділити на це гроші «забули», тож ці заклади опинилися на краю фінансової прірви.

Коли на місцях трохи оговтались, одразу ж піднялася хвиля, яка вилилася січневим пікетуванням Кабміну. У підсумку гроші, щоб не занапастити систему ПТО загалом, на 2016 рік знайшли – парламентом внесено зміни до закону про держбюджет на цей рік у частині фінансування профтехосвіти, й на її потреби зі Стабілізаційного фонду виділено 998 мільйонів гривень. Але все більше експертів схиляються до думки, що цю систему, щоб вона дійсно приносила реальну користь українському суспільству і готувала висококласних фахівців, одними тільки грошима не врятувати. Потрібне серйозне реформування, спрямоване на докорінну зміну самої системи профтехосвіти.

Географія проблеми  

У січні ситуація мала приблизно такий вигляд. «Через примхи мукачівської міськради працівники мукачівських  професійно-технічних закладів не отримали зарплату, а учні стипендію», – можна прочитати на офіційному сайті очільника Закарпатської області Геннадія Москаля. Йдеться про три ПТНЗ, а це – 1904 учні й 486 працівників. «При цьому 72 дитини, які є круглими сиротами, не забезпечуються гарантованим державою триразовим харчуванням (фактично їх годує керівництво навчальних закладів зі своєї кишені), а в самих ПТНЗ не йде проплата за енергоносії, що ставить під загрозу відключення тепла й світла, – йдеться далі в повідомленні. – Загалом на Закарпатті 16 професійно-технічних навчальних закладів, із них дев’ять – у містах обласного підпорядкування: Ужгороді, Мукачевому, Хусті й Берегові». Проте проблеми почалися тільки в Мукачевому.

Далі – Львівська область. Хоч керівник департаменту фінансів Львівської ОДА Олег Демків назвав обласний бюджет-2016 року збалансованим, головні проблеми цього кошторису – брак субвенції з держбюджету на професійно-технічну освіту, перевезення пільговиків й пільгові послуги зв’язку. За його словами, в бюджеті Львівської області закладено 99 мільйонів гривень, а це – тільки половина річної потреби.

Ті ж самі негаразди – й на Житомирщині. Щоправда, у розв’язання  гострого питання одразу ж включився очільник облдержадміністрації Сергій Машковський, підписавши розпорядження про фінансування ПТНЗ області. А паралельно – спрямував листи на Кабмін і Міносвіти з проханням розв’язати проблему на рівні країни. А Чернігівська область – від обласної освітянської профспілки – водночас звернулася до нардепів, намагаючись на пальцях пояснити народним обранцям, що відбувається з профтехосвітою. Не краща ситуація й у решті областей (без фінансування залишились півсотні училищ), тож провели Всеукраїнську нараду, де обговорили проблеми й ризики подальшого функціонування системи професійно-технічної освіти.

Люди здебільшого зазначали, що багато міст не мають коштів на утримання професійно-технічних навчальних закладів, тож і вирішили відмовити їм у фінансуванні. А, відповідно до чинного закону про Держбюджет, з 1 січня 2016 року видатки на підготовку робітничих кадрів у професійно-технічних закладах та інших навчальних закладах, розташованих у містах обласного значення, плануються у відповідних бюджетах міст обласного значення, а на інших територіях – у відповідних обласних бюджетах та бюджеті міста Києва. Частина міських і обласних рад, як та ж Львівщина, виділила тільки від 10 до 50% торішніх обсягів фінансування. Проте багато міськрад відмовляються фінансувати підготовку професій, які не потрібні місцевій економіці, але затребувані на національному ринку праці.

А щоб упоратися з проблемою, переконана голова Комітету з питань освіти і науки Лілія Гриневич, «ми повинні передати фінансування професійно-технічних закладів у містах обласного підпорядкування на рівень обласних бюджетів – там більше фінансових можливостей. При цьому маємо надати для дофінансування професійно-технічної освіти субвенції державного бюджету на отримання середньої освіти та підготовку робітничих кадрів. Адже слід врахувати, що учні у ПТНЗ здобувають загальну середню освіту, а отже на це має надаватися освітня субвенція як і в загальноосвітніх школах. Окрім того, варто, принаймні частково, підтримати фінансування професійної підготовки відповідною субвенцією, особливо в частині гостродефіцитних, необхідних для країни професій».

Гроші дали!  

А щоб у Києві таки почули, представники системи профтехосвіти вийшли на пікет під стіни Кабміну. Що цікаво, у профільному міністерстві протестувальників підтримали. За словами заступника міністра освіти і науки Павла Хобзея, вимоги справедливі. Проте, підкреслив чиновник, «не можна передавати фінансування ПТО на міста обласного значення. Наша позиція, яка відповідає концепції децентралізації, – професійна освіта повинна фінансуватись на обласному рівні». Та при цьому Павло Хобзей зауважив, що «законодавці, коли ухвалювали бюджет, не дали жодного ресурсу, тобто фінансування ПТО мало здійснюватись із власних доходів міста. Безумовно, частина міст не має такого ресурсу, тож відмовилась фінансувати цю освітню галузь. А це означає, що немає ні зарплат, ні стипендій, ні харчування».

Але проблема ще й у тому, що, як зазначає директор департаменту професійно-технічної освіти МОН В’ячеслав Супрун, «сьогодні мало хто говорить про те, що значна частина учнів ПТНЗ – це діти з малозабезпечених сімей, сироти, які потребують відповідної фінансової допомоги. Тож ми не хотіли, щоб ці повноваження було передано на місцевий рівень. Бо харчування, проїзд тощо ляже тягарем на місцевий бюджет». Так, 2014 року фінансування системи ПТНЗ відбувалось за рахунок коштів міжбюджетних трансфертів із державного бюджету місцевим, 2015-го – через державну субвенцію на підготовку робітничих кадрів. А фінансування 2016 року з місцевого бюджету, на думку експертів, неминуче призведе до скорочення таких закладів та позбавлення значної частини дітей змоги отримати необхідну кваліфікацію і, як наслідок, сприятиме зростанню молодіжного безробіття.

До речі, про це говорили ще торік, коли від Мінфіну надійшли пропозиції вчинити саме так. А нинішня непроста ситуація склалася ще й тому, що ми й досі маємо фактично успадковану від Союзу систему профтехосвіти. За часів СРСР її створювали таким чином, щоб вона забезпечувала потреби всієї країни. За незалежної України її десь, може, трішки «підрихтували», але загалом вона практично не змінилася. Тож досі є чимало випадків, коли професійно-технічний заклад, приміром, на тій же Вінниччині готує кадри, які підприємствам області не потрібні. Саме через це і виникли колізії, коли на місцях ще й не хочуть шукати гроші – бо не треба їм такі фахівці!  

«Під загрозою не просто система підготовки кваліфікованих робітників, а долі десятків тисяч людей, – зазначила цими днями Лілія Гриневич. – У системі професійно-технічної освіти України – 795 закладів, навчаються 174 тисячі учнів. Третина з них – з малозабезпечених сімей, сироти тощо. Не маємо права забирати в них майбутнє, зробивши заручниками недолугості бюрократів. Систему профтехосвіти слід рятувати негайно». На щастя, депутати тих, хто намагався за будь-яку ціну зберегти цю систему, таки почули – і гроші на цей рік знайшли. Поза всякими сумнівами, це дуже добре. Проте не все так просто, як нам би хотілось.

Про реформу – жодного слова!

Щоб зрозуміти, що й до чого, варто уважно прочитати пости у «Фейсбуці» на особистій сторінці Ігоря Лікарчука, який за свою освітянську кар’єру встиг попрацювати і директором школи, й директором профтехучилища, свого часу керував освітньою галуззю столичної області, тож добре знає як систему профтехосвіти, так і її сильні й слабкі сторони. «Нардепи у Верховній Раді обговорювали проект закону про повернення до практики фінансування ПТНЗ із державного бюджету, – пише Ігор Леонідович 4 лютого. – І представники коаліції, і представники опозиції, й інші так хвацько розповідали, що це потрібно зробити. Це ж треба так: місяць тому голосували за те, щоб передати фінансування ПТНЗ на місцеві бюджети, а зараз навпаки. А найбільш прикрим є те, що жоден виступаючий не сказав, що систему ПТНЗ треба реформувати. Негайно! Що великі й малі керівники, які винні в доведенні її до такого стану, мають негайно бути звільнені або піти у відставку. Що, зберігаючи принцип фінансування системи (не професійної підготовки робітничих кадрів!) із держбюджету, ми фактично консервуємо її совкове минуле, яке не має майбутнього. Що треба припинити процес школяризації ПТУ, який розпочався наприкінці 80-х років минулого століття й триває досі. Що потрібно ліквідувати максимально централізовану й бюрократичну систему управління профтехосвітою, відпустивши їх у самостійне плавання в конкурентному середовищі... Що потрібно негайно вивести профтехосвіту із підпорядкування МОН, виправивши помилку компартійних вождів минулого століття».

На думку Ігоря Лікарчука, неправильним є й те, що цю систему перетворили на нішу для знедолених, інвалідів, безбатченків тощо. «Хто винуватий у тому, що хворі, знедолені, інваліди ідуть навчатися в заклад тому, що там буде тарілка безкоштовного супу, котлета і шматок хліба? – перепитує експерт. – Чому ніхто з тих, хто ухвалює рішення, не подумав, що кошти на котлети й суп переважно сплачуються із коштів на професійну підготовку. Як і витрати на вивчення загальноосвітніх предметів... І скільки грошей у підсумку залишається на власне професійну підготовку? Чому видатки на соціальну підтримку та харчування повинні здійснювати за рахунок коштів на професійну підготовку, а не за рахунок видатків на соціальний захист? Якби так було, то, можливо б, мали ми більше в ПТНЗ інструментів, нового обладнання і техніки. Але, вочевидь, майбутнє цієї системи не цікавить нікого. Рішення приймуть, гроші прийдуть, їх проїдять і наприкінці року розпочнеться нова епопея за збереження цієї норми в бюджеті-2017...»

Що цікаво, система профтехосвіти – не наша вигадка, вона чудово діє в інших країнах. Але в Німеччині, приміром, профілізація йде з п'ятого класу. «Ті, хто добре вчаться, вступають до гімназії, хто гірше – в реальну школу, – зазначає колега-телевізійник теж у соцмережі. – В цій країні найнижче в Європі молодіжне безробіття і багато щасливих життям будівельників, слюсарів і перукарів. Бо ніхто в школі не каже їм, що не знати ідеально граматику чи астрономію – шлях невдахи». А у нас, зазначають фахівці, кажуть, що «фінансувати ПТНЗ із держбюджету потрібно тому, що там навчаються знедолені й невдахи. А не тому, що країні потрібні щасливі будівельники і слюсарі... Більше того, щороку наші ПТНЗ випускають сотні тисяч будівельників, слюсарів і перукарів. Де вони? Річ у тім, що нинішні професійні навчальні заклади давно перетворилась на заклади соціального забезпечення. Навчати професії немає на чому, немає чим, немає за що».

У Франції, Німеччині, Англії, Китаї й інших країнах давно зрозуміли значення профтехосвіти для розвитку економічного потенціалу держави. Але цього не можуть зрозуміти в незалежній Україні уже 25 років (!). Як наслідок, «сьогоднішня система профтехосвіти — переважно надто жалюгідне явище», стверджує експерт у галузі освіти. За невеликим винятком, завдяки майже героїчній праці кількох десятків директорів ПТНЗ. На жаль, подолання цієї жалюгідності за совковим принципом продовжують вбачати в тому, що буде збережено фінансування цих закладів із державного бюджету. Шкідлива для профтехосвіти ідея, очевидність якої стане зрозумілою через 2-3 роки.

Середнє й старше покоління ще добре пам’ятає, як колись у радянській школі вчителі лякали ледачкуватих учнів, мовляв, не хочеш добре вчитися – підеш у ПТУ. А чи не буде так і в пострадянській Україні, коли, реалізуючи ідею профільної школи, з’явиться мережа професійних ліцеїв? Бо «планується, що будуть профільні школи з академічним ухилом (підготовка до вступу у ВНЗ) і професійні ліцеї, в яких поруч із середньою освітою будуть здобувати робітничі професії, – нагадує І. Лікарчук. – Очевидно, хтось думає, що не можна, скажімо, стати висококласним муляром, не вивчивши усіх правил граматики, іноземної мови, астрономії та ще 15 предметів, передбачених навчальним планом. Чи не перетворяться такі професійні ліцеї на заклади для бідних і хворих дітей, а також тих, про кого не можуть чи не хочуть турбуватися батьки? Чи не будуть ці заклади своєрідним глухим кутом для своїх випускників в контексті продовження ними здобуття вищої освіти? Чи буде адекватною загальна середня освіта, отримана в них, тій, яку надаватимуть академічні профільні школі? Щоб випускники професійних ліцеїв могли на рівних конкурувати з ровесниками із академічних шкіл під час вступного до університетів ЗНО?»

Що й казати, запитань багато. І чимало з них поки що без відповідей. Що ж до реформи, то незалежна експертна думка – вивести систему ПТНЗ з-під опіки Міністерства освіти й науки. Бо саме рішення передати цю систему у підпорядкування Міносвіти, пригадують освітяни старшого віку (а це сталося 1989 року), фактично можна вважати початком її знищення. Жоден із попередніх міністрів освіти вже у незалежній Україні так і не став системі профтехосвіти турботливим батьком. Якщо нічого не змінювати, то, як мудро зазначив Ігор Лікарчук, дуже швидко настане час, коли вчителі на етапі завершення основної школи казатимуть: «Не хотів добре вчитися – підеш у професійний ліцей».