Моя відставка – холодний душ!

Журналісти друкованих та електронних ЗМІ збиралися послухати, що розповість міністр економічного розвитку і торгівлі Айварас Абромавичус про приватизацію державних підприємств, але натомість високий чиновник у своєму вже першому слові заявив, що прийняв рішення про… відставку. Бо, бачите, він та його команда «не готові служити прикриттям для відновлення старих і створення нових схем в інтересах окремих політичних і бізнес-гравців».

Звісно ж, такого початку прес-конференції в «Укрінформі» не очікував ніхто. Рік і два місяці тому пан Абромавичус зі своєю командою прийшов в одне з провідних наших міністерств, щоб «робити реформи». Цього від молодих топ-менеджерів чекали і народ України, і вітчизняний бізнес, й міжнародні партнери. «Я потрапив до уряду, – наголосив Айварас Абромавичус, – коли потрібно було змінювати систему, ламати корупційні схеми, робити системні реформи на тлі складної економічної ситуації. Мене запевнили, що міністри-технократи матимуть повну самостійність для формування своєї команди. І ми отримаємо цілковиту підтримку реформ на найвищому державному рівні. Ми прийшли займатися дерегуляцією, реформуванням державних підприємств, публічних закупівель, захищати торговельні інтереси України на іноземних ринках, створювати привабливий інвестиційний клімат».

Доки слухав ще міністра, ловив себе на думці, що хтось десь уже казав щось подібне. Потім згадав – міністр інфраструктури Андрій Пивоварський. Він теж нещодавно намагався «грюкнути дверима» і разом зі своєю командою піти геть. Якась епідемія. Молоді наші реформатори, мабуть, не досить чітко усвідомлювали, за що вони взялися і в якій країні. Це у старій Європі можна було «робити реформи» за правилами. А в Україні ті самі дерегуляцію, публічність і прозорість закупівель потрібно «вигризати». І для цього треба не лише здорові зуби, характер, злість (якщо хочете), бажання, терпіння й уміння, а й готовність пожертвувати собою заради ідеї. Пам’ятаєте, як Святослав Вакарчук, отримуючи 23 січня цього року орден Свободи, сказав Президентові України Петру Порошенку, що країні потрібні сьогодні кіборги у політиці і владі? «Ми бачимо часом розумних, але швидше хитрих і цинічних людей, які завжди знаходять логічне пояснення, чому в Україні все не так: винна війна, ціни на нафту, політичні опоненти, колишня влада», – сказав музикант і громадський діяч.

Я у жодному разі не применшую заслуг Айвараса Абромавичуса на посту очільника Міністерства економічного розвитку і торгівлі України. Торік йому вдалося за допомогою однодумців в уряді, парламенті, бізнесі, міжнародному співтоваристві досягти певної макроекономічної стабілізації в країні: провести, скажімо, системну реформу держзакупівель (на пілотному її проекті, за словами міністра, досягнуто економії обсягом 500 мільйонів гривень. На кінець же цього року – вийти на 50 мільярдів гривень економії та запустити найпрогресивнішу систему закупівель в Європі).

Вдалося пану Абромавичусу реформувати й держпідприємства шляхом підвищення прозорості, міжнародного аудиту, нового порядку призначення керівників. «За рахунок цього, – сказав міністр, – торік ми скоротили збитки держпідприємств на 101 мільярд гривень – зі 117 до 16 мільярдів гривень. Під час дерегуляції зняли понад 100 регуляторних бар’єрів для бізнесу. Зекономили 2,4 мільярда гривень шляхом скасування олігархічного дисконту в 15% під час продажу нафти».

Чудово, якщо так. І продовжуйте в такому ж дусі. Але в міністра чомусь забракло сил. Чи точніше – він не розрахував їх на стаєрській дистанції: пан Абромавичус зізнався журналістам, що так довго ще – 14 місяців – Міністерством економічного розвитку і торгівлі не керував ніхто. І він, мовляв, теж думав, що «настане час і він передасть естафетну паличку більшому реформатору». В Україні такі є. Тоді не потрібно було братися за цю роботу. Якщо ти – спринтер, то не біжи на 5000–10000 метрів. А Україні потрібні сьогодні саме міністри-стаєри.

По-друге, чомусь у нас весь час трапляється так, що коли в новообраного міністра йде щось не так, він починає говорити про створення належних умов для роботи реформаторів. Мовляв, останні повинні бути вільними у прийнятті рішень, працювати у злагодженій команді і головне – за добрі гроші. Пристойну винагороду за працю, за словами пана Абромавичуса, обіцяли півроку йому та новій команді міністерства. Це починає дратувати: шановні наші міністри, керівники департаментів, відомств, компаній! Ви хочете отримувати на місяць по сто тисяч (а очільник ПАТ «Укргазвидобування» Олег Прохоренко собі встановив загалом майже мільйон гривень) у той час, як бідна країна відбирає обіди в дітей у школах, пенсії в пенсіонерів, які ще можуть працювати і хоч якось хочуть поліпшити своє жебрацьке становище?! Зробіть так, щоб країна з її збіднілим народом зажила більш-менш пристойно, і тоді вимагайте за це винагороду! А так складається враження, що у крісла наші чиновники сідають не задля того, аби зробити щось корисне, а заради власної наживи.

Я не маю на увазі пана Абромавичуса конкретно, бо не працював із ним особисто. Але для молодої ще людини (міністр заявив журналістам, що минулого тижня відсвяткував 40 років) «плакатися», що він та його команда не хочуть «бути ширмою для відвертої корупції чи підконтрольними маріонетками для тих, хто в стилі старої влади хоче встановити контроль за державними грошима», це якось не по-чоловічому. Якщо Айварасу Абромавичусу хтось перешкоджав зняти з посади гендиректора УДП «Укрхімтрансаміак», то про це потрібно говорити не під час «відставкової» прес-конференції. Сьогодні є чимало можливостей інформувати громадськість про «корупціонера в кріслі». І жоден впливовий народний депутат цьому не зможе протистояти. А образитися на всіх і вся і заявити, що «я не буду частиною цього дерибану», найлегше!

Те ж саме стосується і процесу приватизації. «Дякувати Богу, – сказав очільник Мінекономрозвитку, – Верховна Рада з 16-го разу ухвалила законопроект 2319-Д, який дає змогу встановити прозору функціональну приватизацію. Потрібно пройти друге читання і розпочати з Одеського припортового заводу. Але попри наші спроби досягти прогресу в цій справі, ми бачимо, що деякі люди продовжують і продовжуватимуть хотіти мати грошові потоки з цих підприємств. Бо надто великою є спокуса «великих грошей», які тут ходять». І окрім Одеського припортового пан Абромавичус назвав ще кілька «спокусливих» об’єктів: «Горнохімічну корпорацію» (ймовірно, «Об’єднана горнохімічна компанія». – Авт.), Службу інтелектуальної власності, Держстат, ДП «Електротяжмаш». Керівництво останнього підприємства, за словами пана Абромавичуса, «на маленькому контракті 2% від обороту компанії вкрало три чверті її річного прибутку».

І наостанок: один із найвідоміших німецьких письменників ХХ століття Еріх Марія Ремарк сказав якось, що найсильнішим почуттям людини є розчарування. «Не образа, не ревнощі, навіть не ненависть… Після них залишається хоч щось у душі, після розчарування – порожнеча». Якась порожнеча залишилася в душі після прес-конференції Айвараса Абромавичуса. Україна вкотре «ставить» не на тих, хто може витягнути її з багна бідності й невизначеності. В яких же краях шукати нам поводирів? Кого і чим уже приманювати? Може, ліпше-таки у власному домі добре подивитися?..