Чи загрожує українцям якісна охорона здоров'я?

Після вельми дивного затишшя у діяльності Міністерства охорони здоров'я, коли воно не реагувало навіть на потреби поранених учасників Антитерористичної операції, своїм законопроектом, нібито покликаним вивести вітчизняну систему охорони здоров'я на якісно новий рівень, «ощасливив» українців профільний міністр Олександр Квіташвілі.

Даєш комерціалізацію всіх лікарень?!

Серед обіцяних новацій (а уряд зі шкури лізтиме, щоб парламент розглянув їх якомога швидше) – зміна правового статусу лікарень і поліклінік (міністр хоче надати їм автономію у вирішенні фінансових питань), а також зміна принципу оплати праці медиків (мовляв, фіксовану повинна замінити оплата за надані послуги). Але, що найбільш інтригуюче, враховуючи наші реалії, пан Квіташвілі – вкотре! – натякнув, що безкоштовна медицина доживає свої останні дні. Особливої ​​гостроти все це набуває на тлі того, що не далі, як два тижні тому депутати вимагали відставки цього міністра-реформатора. Причому, як вважають чимало експертів, таки не безпідставно. Але про це – трохи далі.

Що ж до законопроекту від Квіташвілі, то, за словами експертів з питань медичної реформи, якщо ми говоримо про реформування системи охорони здоров'я, її не можна здійснити внесенням одного законопроекту. Мовляв, «така ініціатива може бути лише частиною глобальних змін і, за своєю суттю, працюватиме тільки в якихось конкретних обласних лікарнях і поліклініках. МОЗ же пропонує перетворити медустанови на підприємства, але без рівних для всіх стартових умов нічого не вийде. Адже якщо, приміром, обласна лікарня в Одесі буде відрізнятися своїм оснащенням і професійним рівнем готовності від чернівецької, ми створимо величезний і не кращий прецедент». Не зовсім ясна і депутатам запропонована головним медиком країни ініціатива, коли лікарі замість зарплати отримуватимуть «оплату за послуги».

Спостерігаючи за діяльністю міністра-грузина, який погодився покерувати у нас, майже з того самого моменту, як його – в числі трьох іноземців, – запросили в оновлений Кабмін, не могла позбавитися від двох питань. Перше: що ця людина тут забула з таким рівнем завзяття? Адже крім обіцянок «змінити», «поліпшити», «реформувати», які давно набили українцям оскомину, справа з мертвої точки не зрушувалася ні на йоту. Тепер зрозуміло – нишком готували законопроект, якому, вважають експерти, цілком під силу добити тих українців, кого не добили тарифи і пенсійні нововведення.

Дуже тісно з цим першим питанням пов'язаний ще один момент: заради чого, як пише Вікіпедія, «консультант різноманіх міжнародних організацій» історик за освітою Олександр Квіташвіші вирішив поміняти громадянство? Адже погодьтеся, опублікувати «ряд аналітичних робіт з реформ охорони здоров'я і проблем соціального захисту» – це одне, а втілити навіть малесеньку реформочку в життя – зовсім інше. Уточню: не експеримент проводити над цілою країною, яка, зауважте, за кількістю населення набагато більша за Грузію, а зробити так, щоб людям хоча б трохи стало легше жити. Але, схоже, уряд діє за принципом «А не дочекаєтеся!» Тому друге питання, яке дошкуляло мені весь цей час: коли ж, нарешті, депутати піднімуть тему його відставки?

Обіцянками не наситишся

Тому коли спалахнув скандал через поранених бійців (перший заступник голови парламентського Комітету з питань охорони здоров'я Оксана Корчинська звинуватила МОЗ у саботажі відправки тяжкохворих громадян України, у тому числі військових, на лікування за кордон, що насправді стало останньою краплею, оскільки наш головний медик чомусь свято вірив, що все, що стосується поранених, – це компетенція лише Міноборони, а його, найімовірніше, – розробити законопроект, який дасть змогу перетворити наші лікарні в комерційні підприємства) і в Раді зареєстрували проект постанови про звільнення міністра охорони здоров'я Олександра Квіташвілі, ініційований представниками депутатських груп «Відродження», «Воля народу» і Опозиційного блоку, чомусь навіть не здивувалася. Власне, як і формулюванню-обґрунтуванню, чому депутати пішли на такий крок: мовляв, майже за півроку своєї роботи він «не зробив жодного адекватного кроку для поліпшення роботи медичних установ». І хоч його поки не звільнили, відставка, запевняють політологи, пану Квіташвілі таки загрожує. Власне, українців більше хвилює не питання відставки або призначення того чи іншого чиновника на посаду очільника вітчизняної охорони здоров'я – людей цікавить, коли ж у нашій країні налагодять хоча б щось схоже на дієву систему якісної і водночас фінансово доступної медичної допомоги населенню. Погодьтеся, насправді це набагато важливіше, ніж просторікування на тему «той не зміг, бо загруз у корупційних схемах, а вже цей обов'язково зробить!». Зважаючи на риторику мозівського проекту закону, про фінансово доступну медичну допомогу, якщо депутати поведуться на урядові аргументи, нам навіть мріяти буде шкідливо.

Озираючись назад, бачимо: обіцянок, зокрема й повністю перебудувати діючу у нас систему медичної допомоги людям, було багато. Питання держзакупівель ліків піднімати не будемо – це, як мовиться, окрема пісня. У найближчі плани Олександра Квіташвілі входить передусім зробити медицину України переважно платною для населення. Про те, чи стане вона більш доступною для простої людини, якось сором'язливо мовчать. Тут будь-хто з нас може зауважити: нібито вона зараз безкоштовна! А щодо доступності, так, мовляв, будь-який каприз – за ваші гроші... У світлі сказаного вкрай цікаве і питання, чи можливо в цій сфері бодай щось змінити за такий короткий термін? Наприклад, запровадити систему страхової медицини, яка повинна стати основою охорони здоров'я в країні? Адже про те, що бодай хтось займається підготовкою відповідного законопроекту, поки навіть не чути. Саме з цим, поза всілякими сумнівами, найважливішим моментом і вирішила розібратися «Аналітична служба новин».

Лікуватися даром уже не вийде

Коли починають ламатися списи навколо змісту медичної реформи в цілому і страхової медицини як її окремої частини, багато хто відразу ж згадує 49-ту статтю Конституції, з її гарантією безкоштовного медичного забезпечення. До речі, виглядає ця стаття так: «Кожен має право на охорону здоров'я, медичну допомогу й медичне страхування. Охорона здоров'я забезпечується державним фінансуванням відповідних соціально-економічних, медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних програм. Держава створює умови для ефективного і доступного для всіх громадян медичного обслуговування. У державних і комунальних закладах охорони здоров'я медична допомога надається безоплатно; існуюча мережа таких закладів не може бути скорочена (до речі, що з цим рядком Конституції пропонує зробити Квіташвілі, поки незрозуміло, – авт.). Держава сприяє розвиткові лікувальних закладів усіх форм власності. Держава дбає про розвиток фізичної культури і спорту, забезпечує санітарно-епідемічне благополуччя».

Максим БаришніковЦе – на папері, в житті ж наша безкоштовна медицина існує лише як спосіб впливати на електорат під час чергової передвиборної кампанії. Причому експерти давно стверджують: безкоштовної системи охорони здоров'я не те що немає – її в наших реаліях і бути не може. «Річ у тім, що безкоштовної медицини в світі немає і ніколи не було, – пояснює «АСН» фахівець з медичного права Максим Баришніков, – бо й медичні прилади, і самі ліки, та й праця лікарів – все це коштує грошей, і хтось за це все одно повинен платити. До того ж, ХХ століття перетворило медицину на дуже дороге задоволення. Причому ні для кого не секрет, що вона – з цілком об'єктивних причин – і далі дорожчатиме, тому що зростає вартість витратних матеріалів, наукових досліджень для виробництва нових препаратів, розробки нових методів лікування. А те, що у нас досі відбувається довкола 49-ої статті Конституції, інакше як політичними ігрищами назвати не можна: навіть найбагатші країни в світі не можуть собі дозволити безкоштовної медицини, вони її просто не потягнуть фінансово». Але за одним махом, як зараз пропонується, навряд чи можна досягти у цій сфері чогось позитивного.

І тут виникає закономірне питання: де вихід? За словами адвоката Максима Баришнікова, у світі є кілька варіантів цього самого виходу, найпоширеніший – власне страхова медицина. «На жаль, – запевняє фахівець з медичного права, – чинне законодавство України сильно ускладнює сам процес впровадження страхової медицини. Це і через недоліки відомої конституційної норми, і через те, що майже відсутнє нормальне законодавство, яким би регулювалася діяльність страхових компаній. І – найголовніше – через те, що більшість пацієнтів, тобто користувачів цієї страхової послуги, не розуміють, де буде сфера відповідальності держави, де – страхової компанії, а де повинні будуть нести відповідальність вони самі». Виходячи з цього, стає зрозумілим: до початку 2016 року, як було обіцяно Олександром Квіташвілі, якісної системи страхової медицини нам не бачити, як своїх вух без дзеркала. Але, з іншого боку, і без неї не обійтися. Що ж робити?

Від страхової медицини нікуди не дітися

Тільки не рубати з плеча, стверджують професіонали. «Що можна сказати стосовно моделі страхової медицини, яка нібито повинна запрацювати, починаючи з січня 2016 року? – перепитує кореспондента «АСН» і сам же відповідає глава правління Спілки споживачів медичних послуг Владислав Онищенко. – Коли в рекомендаціях парламентського Комітету з питань охорони здоров'я стоїть «забезпечити формування в Україні єдиного медичного простору, провести детальну інвентаризацію й паспортизацію всіх наявних у країні медичних установ, створити статистичний аналіз, систему інформаційної взаємодії», саме по собі напрошується питання: а чи загалом ми готові до цього?». Адже щоб усе це зробити, акцентує Владислав Онищенко, потрібно провести величезну підготовчу роботу. Цікаво, команда Олександра Квіташвілі (якщо вона є, звичайно) в курсі, що потрібна підготовча робота?

Владислав ОнищенкоНаприклад, у тих же рекомендаціях профільного парламентського комітету є позиція – переглянути клінічні протоколи, стандарти лікування – з тим, щоб привести їх у відповідність з протоколами, використовуваними в європейських країнах. То про яку страхову медицину (і тим більше, перехід медустанов на комерційні рейки, – авт.) можна говорити, якщо у нас досі немає нормальних клінічних протоколів лікування? А ті, що є, якось там адаптовані до вимог сьогоднішнього дня, але аж ніяк не відповідають міжнародним нормам. Невже реально встигнути до початку наступного року? Чи у нас знову діятимуть за принципом «Хотіли як краще, а вийшло... ну, як вийшло, так і вийшло».

Володимир КурпітаНасправді середньостатистичного українця мало цікавить, хто і як налаштує саму систему надання медичної допомоги. Головне, щоб вона працювала, була ефективною і доступною у фінансовому плані. «Найперше завдання, коли ми з вами звертаємося до лікаря, – зазначає провідний експерт з питань реформування медичної галузі Володимир Курпіта, – ми хочемо отримати медичну послугу – вчасно і якісну, – щоб у кінцевому результаті вона нам допомогла. І нас навряд чи цікавитиме, яким чином держава регулює ціни на ліки, що конкретно нам треба зробити – УЗД, КТ чи МРТ, – для людини це насправді не важливо».

Що взяти за основу?

Що ж виходить? З одного боку, про безкоштовну медицину нам варто забути, як про нереальні фантазії. З іншого, чи не єдиний вихід для України – запровадження страхової медицини, але ускладнений цей процес часовим чинником, який поки що грає не на нашу користь. А всі обіцянки вирішити питання вже до початку наступного року – або популізм, або непрофесіоналізм. Те ж, що намагаються вже зараз протягнути через парламент законопроект, яким нібито реформувати систему охорони здоров'я, взагалі підпадає під народну мудрість «Поспішиш – людей (ні, вже не насмішиш!) в домовину покладеш!».

Олег Виноградов«Запустити в Україні машину страхової медицини вже до наступного року справді нереально, – роз'яснює «Аналітичній службі новин» експерт з питань страхової медицини Олег Виноградов, який брав участь у розробці трьох попередніх законопроектів, покликаних створити правове поле для діяльності системи медичного страхування (а всього їх було понад десяток), – адже щоб змінити всю систему, потрібно врахувати безліч усіляких чинників, не завжди значних на перший погляд, але від яких залежить чітка робота цієї системи. Що таке загальнонаціональна система медичної допомоги населенню? Це лікарні, поліклініки, ліки, медичні інститути, врешті-решт, харчування хворих, різні розрахунки... Щоб усе якісно перебудувати, знадобиться щонайменше 5 років. І це у разі, якщо робота над законопроектом зі страхової медицини почнеться вже зараз».

Як пояснив Олег Виноградов, починати – одночасно з розробкою проекту закону – необхідно з підготовки фахівців, які займатимуться медичним страхуванням (у нас досі на підготовку фахівців такого рівня просто ніхто не зважав – не було потреби, цим повинні займатися ніби як економісти, але – вузької спрямованості): «повісити» це дуже важливе для людей питання на звичайні приватні страхові компанії буде помилкою. Адже передбачається, що державна компанія, відстоюючи цільове використання грошей, горою стоятиме на варті здоров'я свого клієнта. А чи будуть цим займатися приватні страхові компанії? Особисто у мене – великі сумніви. Чому? Відповідь проста: а чи відстоюють права своїх клієнтів страхові компанії, які страхують цивільну відповідальність водіїв? Чи виїжджають на місце ДТП їхні аварійні комісари, щоб розібратися в тому, що сталося, і, як було обіцяно, коли все це затівалося, допомагати людині доводити в суді, що вона не верблюд і Правила дорожнього руху не порушувала? Якщо такі приклади десь і є, людям про них нічого не відомо і масовою практикою така поведінка не стала. Де гарантія, що СК, взявши гроші за медичну страховку, чинитимуть інакше?

За словами Олега Виноградова, цілісний закон створити вкрай складно: щоб умонтувати його в діючу законодавчу систему, яка останнім часом зазнала великої кількості змін, потрібен додатковий час. А тому, вважає він, краще йти етапами – і для початку визначити, хто розпоряджатиметься страховими медичними грошима. Вже тут буде зламано чимало списів: з одного боку, в бій кинуться лобісти приватних страхових компаній і фонди соціального страхування, а з іншого, побоювання, про які йшлося вище, не безпідставні, тому було б непогано не допускати приватних структур до цієї «дійної корови». Чи є приклади вирішення цього питання державою? Є, і не один. Тоді як в Америці медичне страхування – справді прерогатива приватних СК, у Німеччині все інакше: там цим питанням займається створена державою понад півтора століття тому акціонерна компанія.

Досвід Росії нам не годиться

«Для України, на мій погляд, – продовжує мій співрозмовник, – найбільш правильним було б створення державної страхової компанії, але з тією умовою, щоб ця компанія грала за правилами, прописаними в законі про страхування. Забезпечувати послуги з життєзбереження і підтримання здоров’я на певному рівні, тобто, найважливіші, повинна саме державна страхова компанія. А приватні СК можна допустити на цей ринок, але – у сферу сервісного рівня». Що ж до власне розробки законопроекту (а на це піде, за оцінками експерта з медичного страхування, як мінімум 8 місяців), то в Україні їх створено за останні півтора десятиліття вагон і візок на доважок: щойно приходить нова влада, так відразу відкидають те, що створювалося попередниками, і починають заново винаходити велосипед, і так – по колу. Олег Виноградов акцентує, що в попередніх законопроектах вимальовувалися дві стратегії: так звана російська і більш європейського характеру. Наріжний камінь медичного страхування в Росії, через що багато негативу, – страховик у них, який бере гроші за медичну послугу, є банальним посередником, який ні за що не несе відповідальності. Експерти, які займаються питаннями медстрахування, майже в один голос стверджують, що така «прокладка» зроблена тільки для того, щоб була змога «правильно» розподіляти грошовий потік. У нас, за словами О.Виноградова, потрібно йти іншим шляхом: якщо буде створено спеціальний фонд або державну страхову компанію, ця структура укладає з кожною людиною договір, в якому зазначено, що вона гарантує певний рівень медичного забезпечення і несе за це конкретну відповідальність.

Якщо відкинути досвід Росії як невдалий, вважає О.Виноградов, за основу для створення законопроекту найкраще взяти досвід двох країн: Франції, з її підходами і відточеною системою, яка вже не один раз займала перше місце в конкурсі світових медичних систем, і Молдови, яка теж родом з СРСР і свого часу перебудовувала колишню радянську систему, причому зробила це дуже грамотно і відносно швидко. До речі, хоч страхові системи діють також у Грузії, Латвії й Естонії, саме молдовська визнана європейськими фахівцями кращою на пострадянському просторі.

Чим хороша французька система? Ця модель цікава тим, що враховує різні форми: тобто, у них – поряд з державним страховим забезпеченням – працюють і приватні страхові компанії, і пряма оплата медичних послуг, причому французи самі визначаються, яка саме система найбільше пасує до їхнього гаманця. Враховуючи наші нинішні реалії, цілком резонно спробувати впровадити саме таку систему. Обіцяти ж, що страхова медицина вже з 1 січня 2016 впорається з усіма проблемами українців у плані охорони здоров'я – щонайменше безвідповідально. Та для мене питання в іншому: за час нашої незалежності МОЗ змінював своїх керівників, як панянка рукавички. Вже зрозуміло, що Олександр Квіташвілі – не та людина, яка може стати батьком реальної медичної реформи в нашій країні. Але скільки ще міністрів охорони здоров'я (і урядів зокрема) ми повинні поміняти, щоб отримати реальний результат, зав'язаний на турботі про людину, а не чергову систему збору грошей на користь держави чи її окремих представників?!