Випробувано на дітях

Свого часу, коли в країні була гостра демографічна криза, багато приміщень санаторіїв і таборів, дитсадків та будинків творчості виявилися незатребуваними, чим швиденько скористалися, в першу чергу, приватні структури. І — перетворили їх на офіси, майстерні, ательє, салони краси, сауни та інші структури для заробляння грошей. А коли прийшла пора бізнесменам повертати те, що вони, по суті, взяли в дітей у борг, робити цього їм зовсім не хотілося — і вчорашні орендарі стали правдами і неправдами «вирішувати питання» чи щодо продовження договорів оренди, чи, що для них ще привабливіше, щодо приватизації учорашніх дитячих установ.

Але, як кажуть, скільки мотузочці не витися, однаково закінчиться. Тому цілком логічним розвитком сюжету, особливо у випадку зі спробами відібрати будівлі, які зовсім недавно належали дітям, є інтерес до такого роду випадків прокуратури. Тож лише за 2015 рік Прокуратура Київської області подала в суд 25 заяв на загальну суму понад 3,3 мільйона гривень. Вимоги — стягнення заборгованості за договорами оренди навчальних закладів, визнання недійсними рішень місцевого самоврядування щодо приватизації різних дитячих установ. Із 22 позовів 14 нині задоволено, що дало змогу поповнити казну на 1,6 мільйона гривень і повернути в держвласність 11 приміщень навчальних закладів.

Любов Полежай й надалі заробляє в Україні?

Мабуть, найбільш резонансним об'єктом, над яким вирішив взяти шефство бізнес, є дитячий оздоровчий комплекс санаторного типу «Славутич» площею понад двох тисяч квадратних метрів, що в Переяслав-Хмельницькому районі Київської області. Зрозуміло, що санаторій, розташований у мальовничому куточку Київщини на березі Канівського водосховища, — надто ласий шматочок, щоб ніхто до нього не виявив уваги. Тому історія з ним частково нагадує відомий анекдот з «бородою».

Почалося все ще в 2004 році, коли Кабінет Міністрів вирішив віддати цей санаторій під опіку тодішньому Міністерству промислової політики. А в 2010 році майно санаторію вирішили передати ДАХО «Артем» на баланс, яке, своєю чергою, на чотири роки (2010—2014 роки) віддало його в оренду ЗАТ «Славутич». Але не встигла висохнути печатка на договорі про оренду, як ЗАТ «Славутич» переформатувався у ТОВ «Славутич». Найпікантніший момент — одним із засновників цього ТОВ стає благодійний фонд «Дорога майбутнього», що належить подрузі екс-президента — втікача Віктора Януковича Любові Полежай. Що цікаво, орендна плата, як згодом заявили в Генпрокуратурі, становила всього дві тисячі гривень на місяць, тоді як за одну путівку для дитини орендарі брали по 10—12 тисяч гривень! Бачите як?

Пані Полежай дарма часу не гаяла — активно взялася реконструювати державне майно і зводити на казенній землі нові споруди. Альтанка, амфітеатр зі вбудованими будинками, волейбольний майданчик з мобільними трибунами, гостьова стоянка для автотранспорту на 34 місця, спортивний корпус із плавальним басейном на місці котельні — все це з'являлося, як гриби по дощеві. Щоб узаконити нові об'єкти, це підприємство звернулося до сільради, щоб оформити право власності, мотивувавши тим, що новобудови є їхнім майном. Але при будівництві нових об'єктів не врахували один нюанс: підприємство «Артем» згоди на це не давало.

У травні 2015 Київська облпрокуратура звернулася з позовом до Господарського суду з вимогою анулювати рішення сільради, визнати свідоцтво недійсним і повернути право власності державі.

Максим Ахсаров«По-перше, товариство «Славутич» орендувало цей майновий комплекс незаконно, — роз'яснює «Аналітичній службі новин» заступник прокурора Київської області Максим Ахсаров, — бо не погодило це питання з органом управління, тобто з власником в особі на той час Мінпромполітики. Далі — незаконна і сама реконструкція, оскільки орендодавець не давав згоди на її проведення».

Зазвичай, за словами Максима Ахсарова, подібна схема має такий вигляд: береться в оренду майно, а потім — на паперах — проводиться нібито реконструкція, яка насправді не що інше, як елементарний косметичний ремонт плюс декілька нових будівель, а потім заявляється, що вартість «реконструкції» перевищує початкову вартість самого комплексу. Далі йде вимога — нібито цілком обгрунтована! — узаконити з видачею усіх відповідних паперів.

«Це можна порівняти з тим, — продовжує заступник прокурора, — начебто людина орендувала квартиру, зробила в ній ремонт, і заявила, що ремонт коштує дорожче, ніж сама квартира, відтак забажала від власника відшкодувати вартість, та ще й в суд на нього подала. Тому ми нині розбираємося, хто і на якій конкретно стадії порушив закон, з тим, щоб у підсумку повернути санаторій у власність держави. Поки ж все, що вони там начебто побудували, орендарі вважають своєю власністю. До того ж місцева сільрада їм справді примудрилася видати свідоцтво про право власності».

Проте, поки що виходить, що держава, яка насправді є власником цього санаторного комплексу, залишається боржником пані Полежай. Так, в 2013 році комплекс перейшов до держпідприємства «Український науково-технічний і проектний інститут промислових технологій», але залишився в оренді у того самого ТОВ «Славутич». Наступного року цей інститут подає в суд на «Славутич» з вимогою сплатити орендну заборгованість за три місяці (трохи понад сім тисяч гривень) та відшкодувати пеню в розмірі близько 90 гривень та 3% річних, що дорівнює 23 гривням. Суд позов задовольнив. «Славутич» без проблем сплатив цей мізерний борг, але подав зустрічний позов — про стягнення вже з інституту (тобто з держави) 17 918 797 гривень за проведені ремонтні роботи. І суд, без зайвого мудрування, своїм рішенням зобов'язав державу сплатити ТОВ «Славутич» понад 17 мільйонів гривень.

У свою чергу, Прокуратура Київської області звернулася до Апеляційного господарського суду, щоб захистити інтереси держави і оскаржити рішення про стягнення цих грошей.

Тому на сьогодні на розгляді суду перебувають один позов Прокуратури Київської області стосовно «Славутича» про скасування права власності і зазначена вище апеляційна скарга. Крім цього, до суду також звернулася і Генпрокуратура: було подано позов щодо неправомірної передачі дитячого санаторію в оренду ТОВ «Славутич», який, до речі, нині судом першої інстанції задоволено.

Крім того, відкрито кримінальне провадження, в рамках якого з'ясовуються всі обставини цієї резонансної історії.

«Бої» немісцевого значення

Але приклад із цим санаторієм, на жаль, зовсім не поодинокий, коли ділки певного ґатунку, використовуючи певні схеми, наживаються на держмайні. Нерідко при цьому страждають інтереси дітей. Варто зауважити, що згідно із законодавством України приміщення освітніх установ можуть здаватися тільки з метою, пов'язаною з навчально-виховним процесом. Але для більшості наших співгромадян закон, схоже, не писаний, а якщо і писаний, то не читаний. Свідчення цьому — постійні правопорушення. Так, у місті Славутич Київської області директор загальноосвітньої школи № 1 вирішила здати в оренду частину приміщення навчального закладу. Планувалося, що після підписання відповідного договору приміщення буде використано під потреби салону краси.

Що цікаво, в Славутичі катастрофічно не вистачає місць, до того ж і в садках, і в школах. Але, мабуть, директор думала інакше і, проявивши ініціативу, без дозволу відділу освіти та міської ради вирішила здати частину приміщення. Однак ініціатива в цьому випадку виявилося караною. Прокуратура області подала до суду позов про незаконну оренду шкільного приміщення. Суд позов задовольнив, зобов'язавши звільнити це приміщення. Але директора фактично лише пальчиком насварили — закон за таку самодіяльність не карає.

Євгенія Нестеренко«Передбачено лише цивільно-правову відповідальність, але не кримінальну», — розтлумачила прокурор відділу захисту прав і свобод дітей Прокуратури Київської області Євгенія Нестеренко. — Розуміючи це, керівники дошкільних і шкільних установ, ухвалюють рішення на свій розсуд».

Подібний випадок стався і в одному з професійно-технічних училищ того таки Славутича. Але якщо учні школи № 1, виходячи зі своїх класів, бачили, як робиться манікюр, педикюр та інші СПА-процедури, то студенти ПТУ спостерігали процес виготовлення шаф і столів. Попри грубе порушення санітарно-гігієнічних норм, частину приміщення здали в оренду майстерні з виробництва меблів. Але якщо в першому випадку ситуація вирішилася швидко, тут суд першої інстанції позов від облпрокуратури не задовольнив. Крапку поставив апеляційний. Однак директор меблевої фірми подав касаційну скаргу, посилаючись на постанову Кабміну, згідно з якою якщо приміщення не використовується для навчально-виховного процесу, його можна здавати в оренду під інші види діяльності. Правда, як він при цьому примудрився не помітити вихованців ПТУ, лишається загадкою.

Нижньодубечанська сільрада Вишгородського району Київської області пішла ще далі. Ще в 2004 році дитячий заклад не просто було здано в оренду — його продали. Замість дитячого садка з'явився склад харчових і тютюнових виробів. Хоча цей дитсадок і не працював понад шість років, коли його продавали, закон подивитися забули. А там чорним по білому написано: подібні «угоди» неможливі без згоди територіальної громади, а то й рішення місцевого референдуму. У цьому селі був один-єдиний дитячий садок. Через те, що і його продали, батькам доводиться возити діточок в сусіднє село — більш, ніж за 10 км.

Щоб повернути дошкільний заклад державі, прокуратура звернулася з позовом до суду. Попри протести громадськості, 28.05.2015 в задоволенні позову судом відмовлено. Питання оскарження судового рішення буде розглянуто після отримання повного тексту судового рішення. Термін на оскарження — 10 днів.

За словами Євгенії Нестеренко, після набрання чинності змін до Закону «Про прокуратуру» від 14.10.2014, подібні випадки виявити досить складно. Безпосередньо зі скаргами звертаються рідко. Доводиться моніторити рішення всіх рад.

Але навіть відкриті кримінальні справи (а інформація про них не є секретом) не заважають міським, селищним та сільським радам продовжувати практику заробляння грошей на використанні майна, яке повинне служити розвитку дітей, не за призначенням — і здавати в оренду (під стоматкабінет, ательє, комп'ютерні клуби тощо) приміщення різних дитячих установ.

У прокуратурі обіцяють, що на всі подібні випадки будуть реагувати без зволікань.

На жаль, наші суди не такі принципові в цих питаннях — і часом їхні рішення настільки суперечливі, що не вирішують, а тільки заплутують питання, а то й відверто сприяють тій стороні, яка намагається наживатися на майні, яке має служити дітям. Думаючи про це, вкотре доходиш до висновку, що реформувати вітчизняну судову систему, а не замилювати людям очі, треба було вчора. І якщо не поквапитися і не зробити цього сьогодні, розірвавши корупційну кругову поруку, може виявитися так, що завтра країна з цим просто не впорається. Може, саме це комусь дуже на руку?!