counter
Стрічка новин
Вибрати все
30 Листопада
29 Листопада
Всі новини...

Культурна матриця війни


Переглядів: 52


Культурна матриця війни

Коли почалася війна Росії проти України, раптом уголос заговорили про інформаційну агресію з боку тепер уже ворожої держави (а якщо розібратися, то вона завжди була такою, а овеча шкура, яку натягала, застила очі тільки сліпцям), а саму війну охрестили гібридною, тобто такою, що не гребує нічим, і передусім нахабною брехнею. На найвищих щаблях ішлося про те, що нам хоч, мовляв, і бракує потрібних ресурсів, але теж треба протиставляти ворогові свою інформаційну політику, бо інакше з ним не впоратися.

А щоб показати людям, що щось таки робиться, швиденько було створено відповідне міністерство. От тільки більшість незалежних експертів одразу ж сказали, що чекати з того міністерства великої користі – то себе дурити. Минув час, та чи щось змінилося стосовно інформаційної політики в нашій державі, окрім волонтерських постів у соцмережах, якими зазвичай розставляються усі крапки над «і»? Тож «Аналітична служба новин» (АСН) поцікавилася цим питанням у експертів, водночас з’ясовуючи, що нині потрібно робити, щоб ще врятувати ситуацію.

Під гаслом боротьби за свободу слова

Андрій КокотюхаАндрій Кокотюха«Слід розуміти, що інформаційна політика (а що це нині вкрай важлива складова діяльності держави, гадаю, не сперечатиметься ніхто) – це завдання не однойменного міністерства. Так само, як і культурна політика не може регулюватися Міністерством культури, – пояснює «Аналітичній службі новин» (АСН) письменник Андрій Кокотюха. – Інформація – це те, чим не можна керувати в сучасному світі. Насамперед інформаційна політика – це дотримання стандартів.

Але важливіше, як показав час, – не давати під жодним виглядом і жодним соусом слова тим, хто здійснює агресивну інформаційну політику на території нашої держави від імені держави-агресора. МінСтець із цим не впорався. І зрозуміло. Бо чужа інформаційна політика ведеться у нас під гаслом боротьби за свободу слова. Але свободи слова нема там, де є інформаційна агресія. Жодної постанови жодного міністерства не вистачить, щоб припинити агресію в інформаційному просторі України. Тому все, чим теоретично мав би займатися Юрій Стець на чолі Міністерства інформаційної політики, більше в компетенції СБУ».

У культурі – генетичний код нації

Інформаційна політика будь-якої держави, поза всякими сумнівами, тісно пов’язана з її культурою, гуманітарною політикою, котра насправді є стратегічним чинником національної безпеки. А що маємо в цій царині ми? Відповідь на це запитання дав голова Національної спілки письменників України Михайло Сидоржевський ще на Всеукраїнському громадянському форумі «Українська альтернатива». Держава, яка не дбає про збереження національної культури, за його словами, приречена посісти ганебне місце на маргінесах історії. Країна, в якій моральними авторитетами вважаються брехуни і казнокради, не має майбутнього. «Адже саме в культурі, і тільки в культурі зберігається генетичний код нації. Знищення культури означає втрату генетичного коду нації і, як наслідок – зникнення нації і держави з цивілізаційної карти, – переконує Михайло Сидоржевський українську спільноту. – Прикро, але попри значне зростання патріотичних настроїв населення, зумовлене драматичними подіями Революції гідності і агресією Росії, культура як для можновладців, так і загалом для суспільства залишається на маргінесах уваги. Відтак триває не лише соціально-економічна, а й моральна та духовна деградація суспільства, погрузлого в багні корупції. І саме це становить найбільшу загрозу для майбутнього України. Бо плодить суспільну зневіру, апатію, байдужість і споживацькі патерналістські настрої, віддаляючи нас від формування громадянського суспільства з ринковою економікою і розвинутим демократичним устроєм як надійними гарантами соборності і державного суверенітету».

Голова Української письменницької організації справедливо відзначає той факт, що нині «є очевидним, що анексія Криму і війна на сході України стали можливими тому, що ці українські регіони були програні нами ще задовго до березня 2014 року. Ні держава з її страусячою політикою, ні суспільство практично ніяк не протидіяли повзучій гуманітарній окупації України з боку агресивного сусіда, котрий готував агресію, вкладаючи у це мільйони і мільярди доларів щорічно. Під час збройної окупації Криму не пролунало жодного пострілу: все було зроблено заздалегідь методом інформаційної, ідеологічної, мовної зачистки. Подібне могло трапитися і на сході України, однак у критичний момент історії, як уже траплялося не раз, народ – не влада, а народ! – акумулював найкращі сили на опір ворогові. Зауважте: соціально-економічне становище було і є приблизно однаковим по всій Україні. Проте «прорвало» саме там, де були найбільші проблеми саме гуманітарного характеру». 

Економимо на імунітеті, витрачаємо на війну

Чи потрібно ще когось переконувати в тому, що чим менше коштів держава виділяє на культуру, тим більше їй доведеться витрачати на війну? За словами Михайла Сидоржевського, злочинно і безвідповідально економлячи копійки для підтримки імунної системи нації і держави, ми викидаємо шалені кошти на війну, втрачаючи при цьому території і людські життя. «Не підтримуючи сьогодні українську національну культуру, наша держава буде мати тотальне домінування в Україні чужих і ворожих псевдокультур, сконструйованих за феесбешними лекалами, фінансованих з федерального бюджету Росії, котрі передбачають поглиблення експансії «русского міра» в Україні, – зазначає письменник. – Домінування російськомовної преси, літератури, пропаганда чужих і ворожих для нас цінностей на інформаційних каналах – ось квіточки, з яких можуть вирости плоди нових воєн, розрухи і національної трагедії у недалекому вже майбутньому».

Зрозуміло, що на тлі всього, що нині відбувається у нашій країні, чи не найголовніші питання – чи думають про це державні чиновники, всі, хто має опікуватися державною безпекою? Чому державна політика у сфері культури залишається приблизно однаковою, незалежно від того, хто при владі? Досвід епохи незалежності, наголошує літератор, переконує нас: чудові передвиборні програми і прекрасні патріотичні гасла не є гарантією державницького мислення і державницьких дій з боку їхніх продуцентів. Чому? А тому що рівень культури у наших політичних подвижників є приблизно однаковим – мізерно низьким – незалежно від барв на партійних прапорах. «І якщо сто чи двісті років тому роль запобіжника супроти зла виконувала та ж культура – сила народної традиції і християнські чесноти, то тепер, коли традиція практично знищена і коли «Бога нема» – тоді можна все, залежно від спроможності. І хоч би як ми тасували карти в колоді, змінюючи президентів, міністрів, уряди і депутатів, результат буде примітивно однаковим», – доходить висновку він.

Великий бізнес-проект багатих людей

Анатолій МатвійчукАнатолій МатвійчукУся інформполітика держави, долучається до розмови журналіст за фахом, співак, народний артист України Анатолій Матвійчук, – це величезна доктрина, в якій мають бути фундаментальними незмінні принципи, основні положення і сегменти актуального втручання. «Той, хто недооцінює роль мас-медіа в житті країни, наївно думає, що можна в цій країні щось змінити, не змінивши інформаційного простору. Але це неможливо, – пояснює Анатолій Матвійчук АСН. – Тому що більшість українських ЗМІ, не враховуючи залишки державних теле- та радіокомпаній, є типовим продуктом кланово-бюрократичної епохи. Усі вони створювалися, купувалися чи отримували свої ліцензії виключно за корупційними принципами при активній участі Нацради. І хоч у статутах цих теле- та радіокомпаній було записано правильні слова, ніхто з них і не збирався розбудовувати українську державу з її мовою, культурою та корінними інтересами народу. У кожної – свій приватний власник, свій особливий інтерес, своє коло рекламодавців і політичних ставлеників, яких вони інформаційно лобіюють».

Щоб вибудувати власну інформаційну політику, зазначають експерти, треба передусім дати правдиву відповідь на запитання: «Що таке Україна сьогодні?» На думку Анатолія Матвійчука, це – «великий бізнес-проект кількох багатих людей, яких обслуговують наші ЗМІ. Однак нинішні теле- та радіоменеджери зовсім не наївні люди: для підтримання відповідного «статус кво», який дає їм змогу розкошувати, вони активно працюють на соціально-політичну модель так званого вільного підприємництва. А простіше - бандитської держави без моральних, духовних чи культурних принципів, де абсолютно все купується і продається, а країна виступає як величезний, не регламентований нічим ринок. При цьому корінні мешканці цієї землі, аборигени-українці, які звикли жити за якимись моральними законами і звичаями, відчувають величезний дискомфорт, спостерігаючи, як країна буквально наводнюється чужорідними персонажами: трансвеститами, наркоманами, бандитами, екстравагантними гламурними тусовщиками. Тобто саме ЗМІ маніпулюють свідомістю: задають потрібні тренди, диктують смаки, коригують погляди, врешті-решт, змінюють світогляд».

На думку діяча культури, політична система, яку обслуговують ці мас-медіа, також потребує свіжої крові. Тому більшість із тих політиків, яких люди регулярно бачать на своїх екранах, «це також їхній продукт: ретельно відсортований за антиморальними, антинаціональними та іншими ознаками. Їхні обличчя всім добряче знайомі з численних шоу. ЗМІ змушують суспільство мимоволі робити свій вибір між ними – уже перевіреними і ретельно підібраними для нас! Тож не чекайте, що ці персонажі захищатимуть інтереси народу чи оберігатимуть його культурні надбання. Серед їхніх пріоритетів – інтереси їхніх господарів, самопіар і особисте збагачення як наслідок. Жахливий апогей цієї інформаційної маніпуляції ми переживаємо зараз».

Зайвий нині гламур, політика і війна

Зверніть увагу, як тонко будується інформаційна політика, зазначає співак: «З одного боку, на музичних каналах засилля гламуру і якогось абсолютно кричущо-безликого інтернаціонального мотлоху. З іншого – політика і війна. Війна і політика. З ефіру практично забрано українську пісню, художнє слово, національну музику, вітчизняне мистецтво, реальне життя маленьких українців, котрі складають опору держави. Ніби не було в Україні Майдану гідності... Я переконаний: жоден майдан не зможе нічого змінити. Бо всі фізичні надзусилля народу щоразу розбиватимуться об стару інформаційну матрицю, яка повертатиме країну в звичне олігархічне русло, де країною править нахабний і безликий капітал та його диявольські адепти.

Ще кілька десятиліть такого інформаційного тиску – й народ стане безликою і аморфною масою, не здатною на самоідентифікацію. Уже нині більшість людей відчуває страшний моральний дискомфорт та дезорієнтованість. В ефірі триває цинічна інформаційна війна, а по суті – феодальні розбірки фінансово-політичних кланів. На цьому тлі стає зрозумілим, що у нинішньої України немає держави в класичному розумінні слова, що все це виглядає як купка підприємливих людей, не обтяжених високими принципами відповідальності перед Богом, народом чи історією».

Саме тому, за словами Анатолія Матвійчука, «в Україні повністю відсутня інформаційна політика. Або, судячи з усього, вона якраз і полягає в знищенні залишків самоідентичності та культурності народу, який отримав у спадок одну з наймогутніших світових культур. Але не зміг нею розпорядитися, сліпо програвши війну за свій інформаційний простір. Простір, який потрібно повністю змінити, якщо ми хочемо зберегти державу. Простір, який необхідно якось відвоювати у олігархів та їхньої інтерчеляді. Простір, який треба творити на основі нової доктрини, де інформація не буде відірваною від культури та історичної пам'яті народу. Інакше ми приречені на те, що в нашому інформаційному просторі і далі змагатимуться іноземці. Безкінечно з'ясовуючи, хто з них більший українець».

Дуже потрібний нині вид бойових дій

Все, сказане нашими експертами, – правильно, проте, як зазначив Андрій Кокотюха, робота у цій царині більше належить до компетенції Служби безпеки України, та аж ніяк не мирного міністерства. Повністю погоджується з такою позицією і психолог, військовий експерт Олексій Арестович. «По-перше, слід регулювати тільки ті питання, які стосуються власне держави, – зазначає він у коментарі «Аналітичній службі новин» (АСН). – Ідеться про оборону, місцеве самоуправління й міжнародну політику. Дискусію з решти питань потрібно залишати на відкуп громаді, в якій держава має виступати лише однією зі сторін такої дискусії, а не розсилати темники й диктувати, як слід подавати ту чи ту проблему. По-друге, слід чітко з’ясувати, що потрібно регулювати з боку держави. Держава повинна передусім регулювати все, що так чи інакше стосується збереження державної таємниці. Для цього вона повинна мати уповноважений інститут, фахівці котрого й займатимуться цією проблемою. А у воєнних умовах, хочу зазначити, це дуже непроста справа. Якщо йдеться про журналістику, то для цього є механізм акредитації, навчання військових кореспондентів і роз’яснювальна робота з блогерами, які не завжди говорять те, що можна. Йдеться про цензуру воєнного часу – слід визнати, що без неї нині не можна».  

Олексій АрестовичОлексій АрестовичЩо ж до інформаційно-психологічної боротьби, яка є чи не найголовнішою частиною сучасної інформаційної політики зокрема і нашої держави, то це, як пояснює військовий експерт, вид бойових дій, яким має займатися військове відомство, приміром, розвідслужба. «Якщо коротко, – пояснює Олексій Арестович, – то нині будь-яка воєнна операція чи спецоперація на тактичному, оперативному чи стратегічному рівнях повинна супроводжуватися відповідною інформаційною політикою. Окрім того, ця політика має формуватися приховано – тобто ніхто не повинен знати, хто насправді нею займається. По-друге, смішний сам підхід створювати окреме міністерство, котре займатиметься інформаційною політикою. Ніхто не має знати, хто організовує інформаційну боротьбу, це робиться таємно, якщо ми хочемо мати результати».

Інформаційна боротьба в умовах війни, пояснює військовий експерт, це комплекс операцій, де тісно переплітаються видимі з «сірими» й «чорними», тобто цілком таємними. Тому, зазначає він, щоб ефективно проводити інформаційно-психологічну боротьбу, «потрібно організувати велику інфраструктуру, куди входитимуть різноманітні відомства, а очолюватиме все спеціальний регуляторний орган. Це може бути і Мінінформполітики, тільки цей орган мусить бути щонайменше при РНБО чи Адміністрації Президента, враховуючи важливість проблеми для нашої країни. А щоб така мережа ще й запрацювала ефективно, для цього потрібно повністю змінювати нормативно-правову базу».

За словами Олексія Арестовича, передусім варто було б Закон про інформаційну політику розширити положеннями про інформаційно-психологічну боротьбу. Нині ж є питання, чи взагалі хтось займається створенням такої нормативної бази? І дотичне до нього: а чи є у нас в країні фахівці, здатні створити потрібні нині законопроекти? «Це не проблема, – пояснює експерт, – по-перше, є західні фахівці, послугами яких можна скористатися. Потрібно лише визначитися, який досвід нам більше імпонує: англійський, американський чи німецький. У тих самих американців є чудові фахівці з інформаційно-психологічної боротьби, можна скористатися їхнім досвідом. У нас в Україні теж є толкові люди, котрі цим займалися в групах з американцями в Афганістані й Іраку. Тобто проблема насправді одна – було б бажання…».

 

Лариса Чайка, АСН

Читайте АСН в Google News




Новини партнерів




Інші важливі новини і публікації
Зникне вогник: найточніший любовний гороскоп на 1 грудня
Зникне вогник: найточніший любовний гороскоп на 1 грудня
1 грудня приказка про те, що щастя любові в дії, як ніколи актуальна Відносини завтра поставлені під сумнів ли....
Неправильне програмування: 13 слів, які краще не вимовляти перед сном
Неправильне програмування: 13 слів, які краще не вимовляти перед сном
Коли день не вдається з самого ранку, іноді винні ми самі, так як ще ввечері притягли в своє життя негатив Вия....
Як собаки відрізняють поганих людей від хороших
Як собаки відрізняють поганих людей від хороших
«Я не довіряю людям, яким не подобаються собаки, але я довіряю собакам, якщо їм не подобається якась людина» —....
Небезпечна риса. Що найбільше не люблять чоловіки різних знаків Зодіаку
Небезпечна риса. Що найбільше не люблять чоловіки різних знаків Зодіаку
Астрологія – це ціла наука, яка визначає особистість людини, її характер і особливі риси Але мало кому відомий....
Майте на увазі: 5 не товариських знаків Зодіаку
Майте на увазі: 5 не товариських знаків Зодіаку
Ці люди більш схильні залишатися вдома і дивитися на екран телевізора або комп'ютера, а не тусити з друзями Їм....
більше матеріалів
/-0,30329489707947-/ /-pc-/
Top