Одиночний пікет: чи здатні росіяни на протест?

Останнім часом протестні рухи в Росії тісно пов'язані з українською темою. На лаві підсудних опиняються ті, хто виступив на захист Надії Савченко або їздив на київський Майдан.

Російська влада робить усе можливе, щоб у цій країні не було опозиції. Реальної опозиції. І не лише тієї, яка матиме змогу організувати революцію чи навіть марш незгодних, а такої, у якої протестні настрої зароджувалися б у головах на рівні виборчої дільниці чи вибору програми новин.

В одній з наших розмов російський блогер Олексій Кондратьєв сказав: «А ви що, думаєте, наші федеральні канали показують сюжети про акцію далекобійників у Москві чи про одиночні пікети? Звісно, ні». Понад те, місцеві громадські активісти заявляють: не лише росіяни, а й світ не хоче знати про системні порушення прав людини в Росії.

Протест Ільдара

Одиночний пікет - чи не єдиний безпечний спосіб висловлювати свій протест у Росії. Донедавна. Тепер і такий вияв громадянської позиції - справа кримінальна. Минулого літа до Кримінального кодексу РФ було додано статтю 212.1 про покарання за повторювані адміністративні стягнення. Є і перший засуджений. Це Ільдар Дадін. За три епізоди - два неузгоджених з владою одиночних пікети і одне випадкове затримання - молодий хлопець з Підмосков'я отримав три роки ув'язнення в колонії загального режиму. У звинуваченнях чітко простежується українська складова - згадуються поїздки на Майдан узимку 2013-2014 років, «контакти» з «Правим сектором», носіння «символіки української хунти»...

Публіцист і письменник Дмитро Биков у своїй колонці в одному з ліберальних ЗМІ назвав Дадіна «ідеальним народним героєм», «символом мирного протесту». «Можна ще зрозуміти людей, котрі не люблять окремих фігурантів «болотної справи»: треба ж, вони пручалися поліції! - написав Биков, коментуючи вирок. - А Дадін нікому не пручався, нічого протизаконного не вигукував, він просто стояв чи ходив. Але тепер уже й цього не можна, бо нафта пробила психологічно важливий мінімум, а отже, скоро й уся Вітчизна проб'є психологічно важливе дно. Якого вона за 2015 рік кілька разів уже досягала».

33-річний Ільдар Дадін - один з тих небагатьох, хто мовчати не хоче. Він не вгамовується і весь час повторює, що готовий боротися до кінця за реалізацію своїх конституційних прав. Саме тому поїхав до Києва на Майдан, а в криваві лютневі події витягав поранених з Інститутської вулиці.

Блогер Кондратьєв, коментуючи майданівську складову в обвинуваченні Дадіна, каже, що закон у цій історії ні до чого: «Тут інший імператив: помста. І для Путіна він має найвищий пріоритет. Якщо щось його розлютило, він мститься. Закон може використовуватися як зручний інструмент, а може не використовуватися - як у випадках із Литвиненком, Нємцовим та іншими. У Путіна нав'язливий кошмар - «кольорова революція». Він мучить його з часів першого Майдану. Звідси його тупа жорстокість у «справі 6 травня» (йдеться про так звані масові заворушення 6 травня 2012 року на Болотній площі в Москві. - Авт.), приміром. Він ненавидить і Майдан, і «Трояндову революцію»... Але другий Майдан - це ще й зміщення його поплічника Януковича, і розвінчання міфу про всесилля російських спецслужб, які брали активну участь, але нічого не змогли.

Таким чином, це ляпас, м'яко кажучи, особисто Путіну, в його розумінні. Точніше радянсько-російським спецслужбам. Для Путіна СРСР - покинутий рай, а НК-НКВС-КДБ - і завдяки йому ФСБ та ін. – такий собі конгломерат лицарів з холодним серцем, чистою головою і гарячими руками. Чи навпаки. Як обґрунтовують? Як доведеться. Який закон підвернеться, такий і використовують. У «справі» Ільдара в «доказах обвинувачення» дуже багато про поїздку на Майдан. Докази чого? Звинувачення в чому? Байдуже! Майдан - це погано, тому що проти Держави. А закон тут ні до чого. Це, за поняттями пітерської шпани, «западло».

Позиція Яни

На Майдані була і 26-річна Яна Гончарова з Ростова. Щоправда, вона приїхала до Києва через два роки, аби поглянути на власні очі, що відбувається в Україні. Яна - координатор волонтерського проекту «РосУзник» - організації, яка займається питаннями правового захисту громадян, затриманих на загальногромадянських політичних акціях. Вона листується з українськими в'язнями Кремля - ​​Сенцовим, Кольченком, Афанасьєвим, Савченко, передає до ростовського СІЗО передачі і сподівається, що скоро познайомиться зі своїми друзями по листуванню особисто.

Яна ГончароваУ Яни цікаво було дізнатися, коли вона припинила дивитися телевізор і назвала себе громадянською активісткою. «Пам'ятаю, коли вчилася в інституті, до нас приходила завкафедрою і казала, мовляв, днями вибори, візьміть відкріпні посвідчення і приїжджайте сюди голосувати. «Але ви самі знаєте, за кого голосувати! Так?» - натякала вона. Я не розуміла, чому маю їхати до свого міста, брати відкріпний, у свій вихідний іти на дільницю і голосувати за «Єдину Росію», - розповідає нам Гончарова. - Чи у нас у місті відбувалася якась хода, і за рознарядкою треба було відправити сто осіб від інституту. «З нашої групи треба взяти п'ятьох осіб. Вирішуйте самі, хто піде, або я призначатиму», - сказали нам. - Протестувала».

По суті, таким був початок, але вона ще не усвідомлювала цього. «Потім познайомилася з дівчиною, з якою ми і становимо кістяк активістів у Ростові, дізналася, хто такий Навальний, - продовжує Яна. - Почала шукати інформацію в інтернеті. Потім сталося вбивство в Кущівці – «банда Цапка» вбила дванадцятьох людей, у тому числі немовля. Серед загиблих був і директор підприємства, на якому ми працювали. Почалася справа, з'ясувалося, що банду кришували прокуратура, міліція... Це викликало обурення. Але і в той момент я ще не протестувала на людях, усе кипіло всередині. Переломна мить сталася в лютому цього року. Після вбивства Бориса Нємцова зрозуміла: більше мовчати не можна. Ми з хлопцями вийшли на траурний мітинг, після чого зрозуміли, що треба щось робити далі. І почали організовувати пікети. Приблизно з того часу я припинила дивитися телевізор узагалі, навіть розважальні програми. Коли на них потрапляю, думаю, з їхньою допомогою намагаються знизити інтелект людей, аби вони простіше сприймали пропаганду. Ось так я потрапила в цей прекрасний світ п'ятої колони. Сьогодні вважаю: мене оточують шикарні люди - цікаві, грамотні, талановиті. Чудова компанія!»

Ми запитуємо у Яни, із чим пов'язано, що в Росії мало таких, як вона, шукачів, чи, може, багато хто мовчить? Гончарова впевнена: річ у пропаганді. «У Росії, можна сказати, є три типи людей, - пояснює Яна Гончарова. - Перші - зовсім не такі, як я. Другі - такі. Треті - ті, кому все одно. Серед останніх є й ті, хто, можливо, зі мною в чомусь згоден, але мовчатиме. Але ці горезвісні 90%, котрі підтримують Путіна, існують тому, що у нас пропаганда дуже й дуже добре працює. Це видно не лише з телевізора. Наприклад, у школах вводяться уроки православ'я, на яких розповідають про єдину Росію, можливо, і про святість нашого президента. У дитсадках відбуваються якісь дні Росії. Пропаганда починається вже з низів, з дітей. Хочуть уроки релігії - ок, але нехай розповідають про релігії світу, а не про єдину партію. Ні, у нас говорять виключно про православ'я, з упором на державність. І всі, хто дивиться у нас телевізор, вірять усьому сказаному. Можливо, застосовують 25-й кадр, хвилі, ультразвук... Повний абсурд. Я не дивлюся телевізор, але якщо потрапляю, жахаюся – як можна цьому всьому вірити? Нещодавно бачила програму, де для України США розробляли план повалення влади, щоб проявляти агресію по відношенню до Росії, і все це було ще 25 років тому. Ще сказали б, що прибульці з планети Нібіру впливають на взаємини Обами і Порошенка. Але люди дивляться і вірять. Я вважаю, що це основна проблема, чому таких росіян багато».

Доводи Олексія

Чи здатна Росія протестувати, враховуючи, що рейтинг Путіна, за даними російських соціологів, сягає майже 90%? І як після озвученого вироку Ільдару Дадіну розвиватиметься протестний рух у Росії, якщо врахувати, що навіть одиночні пікети тепер фактично кримінально карана справа?

Олексій Кондратьєв«Гадаю, люди виходитимуть, як виходили, але кількість адміністративок за півроку ними враховуватиметься з набагато більшою увагою, - говорить нам Олексій Кондратьєв. - Їх і так враховували, на кшталт: «Мені не можна «винтитися» - перебір адміністративок» або «Мої старі адміністративки згоріли, знову можна «винтитися». Але мало хто всерйоз думав, що за цією божевільною статтею реально саджатимуть. Навіть живучи в Росії і спостерігаючи безперервно за всім цим абсурдом, усе-таки важко було припустити, що у влади стане нахабства реально посадити людину за одиночні пікети. Але нахабства вистачило, і, судячи з усього, це не спонтанна жорстокість: усе давно і ретельно прораховано. Мета у Путіна та сама, що й у 2012-му: цілковите знищення реальної опозиції і встановлення такого ж режиму, як у колишній НДР: там була правляча СЄПН і дві підконтрольні їй партії - Народна та Селянська.

У Росії це - «Єдина Росія» і призначені владою «опозиційними» (і повністю їй підконтрольні) КПРФ, ЛДПР і «Справедлива Росія». Мета та сама, але Путін до неї вже значно просунувся. Багато хто розчарувався через відсутність видимих ​​результатів, когось залякали... Частина опозиціонерів у в'язницях, багато хто виїхав з країни... Насправді список тих, хто поїхав, великий - багато хто вже довго живе за кордоном, але я багатьох не називатиму, бо не питав «Ти назовсім чи ще повернешся?», та й знаю далеко не всіх. Знаю, що Павло Шехтман був під судом за пости у «Фейсбуці» і виїхав з-під домашнього арешту. Поїхали Євгенія Чирикова і Володимир Малишев».

Серед тих, хто залишив рідне місто, - і відома в Україні Катерина Мальдон, яка кинула в актора Пореченкова іграшковим пістолетом зі словами: «На, Мишку, постріляй! Любиш в українців стріляти? Пристрель мене!» Такою була її реакція на повідомлення в ЗМІ про те, що актор, побувавши в донецькому аеропорту, за пропозицією терористів стріляв з великокаліберного кулемета по українським військовим. «Мальдон загрожувала така сама, як в Ільдара, кримінальна справа за цією божевільною статтею 212.1. Тепер зрозуміло, наскільки реальною була небезпека», - продовжує Кондратьєв. Сьогодні вона буває в Україні, а живе в Німеччині.

«Деяких убили», - стверджує блогер. І він має на увазі не лише Бориса Нємцова. «Жахливий рік - безперервна низка похоронів... На початку року в лікарні померла улюблена для багатьох «простих», на жаль, невпливових, активістів Ельвіра Ганієва, одна з організаторів «Комітету солідарності з Майданом», - пояснює громадянський активіст. - Вона була «у розробці» у спецслужб, їй погрожували. А потім тяжко захворіла. Потрібна була термінова операція, але її все не робили. Встановили діагноз «туберкульоз хребта» і поклали до лікарні. Там тримали місяць, але екстрену операцію не робили, чекали... У результаті запеклої боротьби все-таки вдалося домогтися, щоб операцію зробили. Але одразу ж, всупереч її волі, Елюшку, за допомогою родичів, котрі ненавиділи її та її переконання, ізолювали від зовнішнього світу, відібрали мобільний телефон. І тримали в ізоляції більше п'яти тижнів, поки не почалося зараження крові... За всіма телефонами весь цей час відповідали, що вона нібито в реанімації. Цю ж дезінформацію доводили і до персоналу лікарні. Згодом стало зрозуміло чому: в реанімації ні в кого немає ані мобільних телефонів, ані будь-якої іншої можливості зв'язатися із зовнішнім світом... Потім з'ясувалося: ніякого туберкульозу у Елюшки не було... Не вірю, що це вбивство могло обійтися без участі спецслужб».

Виходить, що так чи інак громадянські активісти в Росії пов'язані з протестами в Україні: Дадін був на Майдані, Мальдон у театрі зазначала, що росіянин стріляв в українських військових, Ганієва була однією з організаторів «Комітету солідарності з Майданом»... Україна була і є для них прикладом, що можна мислити і діяти вільно. «Сьогодні підтримуватимуть Україну всі ті самі, хто й підтримував. Навряд чи тут щось зміниться, - каже Кондратьєв. - Взагалі-то хочу уточнити поняття «підтримувати Україну». Є ставлення до Майдану, до Порошенка, до війни. У ставленні до України багато відтінків, воно багатошарове, і різні люди можуть його розуміти по-своєму. Думаю, проти війни багато хто. А сказати «підтримую Україну» може лише частина з тих, хто зараховує себе до опозиції. Це дуже невеликий відсоток населення. Причому матимуть на увазі радше Майдан, аніж Порошенка».

Активність Володимира

Російські громадянські активісти, з ким доводиться спілкуватися останнім часом, говорять про те, що проблема прав людини в Росії світ не цікавить. «Усе те, що відбувається зараз у Росії в питанні прав людини, не сталося зненацька, до цього Путін послідовно і неквапливо йшов 16 років, - підсумовує Олексій Кондратьєв. - У 2000-му щось подібне викликало б вибух обурення в самій Росії, ще роки два тому - за її межами. Зараз... Мова, звичайно, не про російські ЗМІ, майже всі вони є підрозділами міністерства пропаганди. Але й по «ЄвроНьюз», наприклад, про шокуючий вирок Ільдару Дадіну не сказали жодного слова. Взагалі тему прав людини в Росії, схоже, знято з порядку денного більшості західних ЗМІ... Втім, кого цікавить проблема прав людини, наприклад, у Китаї?.. Тож, схоже, все цією владою ретельно прораховано і вивірено: вчора такий вирок Дадіну був неможливим, сьогодні це закономірна реальність».

Світ мовчить, приміром, про те, що сьогодні в реанімації однієї з московських лікарень із серцевим нападом перебуває 76-річний Володимир Іонов, якого обвинувачують за тією ж статтею 212.1 Кримінального кодексу РФ за одиночні пікети. Биков його називає «звичайнісіньким московським обивателем із найпересічнішою біографією». Його забрала «швидка» не тому, що він відчув себе недобре в день суду над Дадіним, а тому, що втратив свідомість. «Цього не можна допускати, щоб Іонов втрачав свідомість: він один з небагатьох, у кого вона ще залишилася», - пише публіцист. До слова, у справі Іонова чотири епізоди. Одне із затримань - під час пікету на підтримку нашої льотчиці Надії Савченко у СІЗО «Матроська тиша».

Володимир ШрейдлерПредставник уповноваженої Верховної Ради з прав людини Валерії Лутковської в РФ, учасник багатьох протестних акцій у Москві Володимир Шрейдлер також говорить, що західним ЗМІ не цікаво, що діється в Росії. Шрейдлер зробив відеоролик про засідання у справі Дадіна і запропонував його використовувати журналістам. «Відеоматеріали, джерела з суду ніхто у мене не просив, - сказав нам він. - Можливо, мені вдасться провести прес-конференцію поза Росією. Я - правозахисник і журналіст, який є частиною протесту, а не пише про нього ззовні. Але майданчик ще не знайшов». Ми запитуємо у Володимира, чи можливий протест у Росії? «Швидше ні, аніж так, - відповідає коротко він. - Але ситуація тут швидко змінюється... Хоча в найближчій перспективі, швидше ні. Ймовірнішим є протест через економічні питання, як в історії з далекобійниками».

То чи здатні росіяни на протест проти диктаторського режиму Путіна? Биков сподівається, що до певної миті суворі вироки безвинним людям ще лякають оточуючих, і на наступний пікет виходять не десять, а п'ять осіб. «А потім клацає щось у головах, і після вироку пересічному громадянину на наступний пікет виходять не десять, а двадцять. І якщо садять цих двадцятьох - наступного дня отримують 500. Це і називається - зробити все власноруч, вручити протесту героя, придумати символи і підписати собі вирок», - вважає він.

Критично мислити в Росії - не сімейні традиції. Якщо батько Яни Гончарової кидався в квартирі плакатами на підтримку українців Сенцова і Кольченка зі словами «щоб я тут більше цього не бачив», то батько Дадіна Ільдус, навіть у день винесення синові вироку, підтримати його відмовився, сказавши: «Не в тому напрямку пішов. Мені дуже шкода як батькові. Путін - це, я вважаю, країні пощастило».

Молоді люди в РФ, нехай поки їх десятки, сотні або навіть тисячі, здатні відмовитися виходити на марш на підтримку «Єдиної Росії» за рознарядкою, припинити дивитися телевізор і вийти до стін Кремля з плакатом: «Путін - ганьба Росії». Головне - щоб усе було недарма.