Гарантії неприйняття України до складу НАТО, відмова від курсу на розширення Північноатлантичного альянсу на схід разом із забороною на розміщення військ поблизу кордонів Росії, так само як і відхід блоку НАТО до кордонів 1997 року - все це означає фактичне перекреслення архітектури безпеки Європи, що сформувалася в період після завершення Холодної війни.
«Гарантії безпеки» у разі їх схвалення посилять позиції Росії на міжнародній арені та серйозно похитнуть статус США, НАТО та євроструктур. Тому стає очевидним, що подібні «поступки» апріорі малоймовірні.
У випадку, якщо сторони дійдуть висновку, що дипломатичні зусилля в цьому напрямі є безглуздими, можливі три військові сценарії кроків Росії в Україні.
Очевидно, що військового ресурсу, зібраного Росією біля кордону України, є недостатнім для логістичної підтримки масштабної операції, яка могла б охопити українські райони за річкою Дніпро. У разі реалізації такого сценарію серйозно зросте навантаження на російський бюджет. При цьому важко передбачити масштаби гуманітарних наслідків. Активні вуличні бої у густонаселених районах України також є малоймовірним сценарієм для Москви.
Другий сценарій – захоплення окремих районів, стратегічно важливих з логістичної точки зору. Тобто може йтися про часткову окупацію України - або всього Донбаського регіону України, або про сухопутну зону, що з'єднує Донбас із Кримом.
Обидва сценарії можуть продемонструвати рішучість Росії перед Заходом і довести чітку відданість «червоним лініям», окресленим Москвою. При цьому другий сценарій пов'язаний для Росії з «вирішенням» проблеми водопостачання Криму та забезпеченням повного контролю над Азовським морем.
Третій варіант розвитку подій найменш витратний для Москви. Можливі авіаудари з метою завдання максимальної шкоди інфраструктурі України. Цей сценарій, за припущенням його прихильників, призведе до зростання протиріч в українському суспільстві, поширення атмосфери паніки та безвиході. При цьому Москва дасть зрозуміти Заходу, що те, що відбувається в Україні, – лише початок, і тим самим посилити позиції на дипломатичному фронті.
Водночас варто визнати, що наслідки будь-якого з трьох сценаріїв повною мірою передбачити неможливо.
Російські політики будуть змушені максимально повно проаналізувати політичні та економічні втрати від дій в Україні.
Варто визнати, що сьогодні напруження протистояння досягло такого рівня, при якому будь-яка відмова Москви від своїх вимог пов'язана з серйозним ударом для іміджу Росії.
На тлі безуспішності зусиль досягнення консенсусу між РФ і Заходом контури війни стають більш ясними. Враховуючи досвід 2008 року в Грузії та 2014 року в Україні, ймовірність нового «російського вторгнення» є цілком реальною.