Компенсація депутату з пенсії платників податків

Київський дідусь Аскольд щомісяця (ось уже понад рік) приносить до Центру допомоги переселенцям на вулиці Фролівській, що на Подолі, 100 гривень. У такий спосіб скромно одягнений пенсіонер допомагає тим українцям, які через війну на Донбасі та анексію Криму змушені були залишити свої домівки. Сотня з пенсії для старого чоловіка важить багато. І даруючи її зовсім незнайомим людям, дідусь Аскольд позбавляє себе певних благ. Це – вчинок, бо за 100 гривень чимало людей похилого віку примудряються сьогодні тиждень харчуватися.

Водночас у нас є інші громадяни, які, маючи солідні статки, не допомагають нужденним, а обирають їх. Наприклад, мене нещодавно дуже обурила інформація про 181 парламентарія, які отримали в третьому кварталі 2015 року (липень — вересень) компенсацію з державного бюджету за проживання в Києві. Ні багато ні мало — по 42 тисячі гривень (проживання народного депутата в однокімнатному номері в готелі в центрі столиці обходиться державі (вірніше нам — платникам податків) у 14 тисяч гривень щомісячно)! У списку «бідних» парламентаріїв побачив чимало тих, у кого, як мовиться, із пельки преться.

Мали б совість наші народні обранці претендувати на «квартирні» з огляду на своє ставлення до роботи в парламенті. Весь світ сміється з напівпорожньої сесійної зали Верховної Ради, в якій Володимир Гройсман по кілька разів «просить» депутатів повернутися на свої місця з коридорів та буфетів. Бо для ухвалення необхідних для країни законів ледь не на кожному засіданні саме через це бракує голосів. Якби так працювали заводи й фабрики (у вересні 2015-го, судячи із графіку роботи парламенту, розміщеного на офіційному сайті Верховної Ради, народні обранці лише 8 днів «тиснули на кнопки» в сесійній залі), то держава давно вилетіла б у трубу. А парламентарії, позичивши в Сірка очей, збираються до кінця 2015 року обібрати своїх співвітчизників майже на 26 мільйонів «квартирних» гривень.

Серед них 68 депутатів із Блоку Петра Порошенка, 44 — з «Народного фронту», 15 — із «Самопомочі», 14 — з Опозиційного блоку, 6 — з Радикальної партії Олега Ляшка, 4 — з фракції «Батьківщина», 14 — позафракційних депутатів, 9 — від групи «Партія відродження» та 6 – групи «Воля народу». Нужденним вважає себе, наприклад, колишній регіонал, а тепер – опоблоківець Олександр Вілкул. Мабуть, колишньому віце-прем'єру в уряді Віктора Януковича бракувало грошей на передвиборну кампанію в Дніпропетровську, якщо він не погребував «готельними».

Таким самим «біднячком» прикинувся і Аркадій Корнацький, який отримав торік (згідно з власноруч заповненою декларацією, розміщеною на сайті Верховної Ради) 44 мільйони 463 тисячі 628 гривень доходів, а члени його сім'ї — ще півтора мільйона гривень. Пан Корнацький (Блок Петра Порошенка) задекларував також 9 земельних ділянок, 5 житлових будинків, 2 квартири (ще у травні 2013 року Аркадій Корнацький заявив журналістам Мустафі Найєму та Оксані Коваленко з «Української правди», що має власну квартиру в Києві), 5 найменувань іншої нерухомості, автомобіль Mercedes 2011 року випуску. Члени сім'ї народного депутата теж не ходять пішки — мають-бо 7 автомобілів.

Мабуть, за красиві очі дали компенсацію за проживання в готелі й депутатці від Радикальної партії Олега Ляшка Альоні Кошелєвій. Цю й справді вродливу жінку преса не обділяє увагою. Тож вся Україна знає, що її батько — директор Харківського лікеро-горілчаного заводу, засновником якого є ТОВ «Олімп», а мати керувала збором акцизу з горілки в Харківській області. Сама ж пані Альона до депутатства працювала адміністратором ресторану Ciro's Pomodoro. За інформацією ЗМІ, Альона Володимирівна — «найзагадковіша» депутатка: згідно з її офіційною біографією, вона безробітна. Проте на перше засідання Верховної Ради прийшла з охоронцями в дорогій шубі та із золотим IPhone, вразивши всіх своїм гардеробом у кілька тисяч доларів. У пресі повідомлялося також, що пані Кошелєву бачили, як вона поверталася після роботи не в готель, де проживають бідні іногородні депутати, а в елітну шестиповерхівку в центрі столиці, в якій оренда двокімнатної квартири в середньому коштує 30 тисяч гривень. Мешканці будинку стверджували, що депутатка часто ставить на парковці під під'їздом свій бордовий Mercedes, ціна якого стартує від 60 тисяч доларів.

Отримали неабиякі «готельні» і перший заступник спікера Верховної Ради Андрій Парубій («Народний фронт»), представник Президента в парламенті, екс-глава Нацбанку України Степан Кубів (БПП), колишній генеральний директор ТОВ «Група компаній Vitagro» Сергій Лабазюк, колишній регіонал, а нині «народоволець», закарпатський авторитет Михайло Ланьо. Останній, до речі, є членом Комітету Верховної Ради з питань запобігання і протидії корупції. Але на роботу «авторитет» ходить вряди-годи: на сайті парламенту зазначено, що упродовж липня-вересня Михайло Ланьо лише 5 разів подав письмову реєстрацію на участь у засіданнях ВР, а 17 разів зовсім не зареєструвався з невідомих причин. Разом із паном Лабазюком Михайло Ланьо 16 січня 2014 року голосував за «диктаторські закони», що істотно обмежували права громадян і свободу слова. Але про це чомусь усі забули. Як і про те, що, за інформацією Руху «Чесно», Михайло Ланьо у парламенті — абсолютний рекордсмен за кількістю помічників народного депутата: він утримує 28 осіб.

Зрештою не можу оминути увагою нужденних іногородніх депутатів: співвласника компанії «Перша приватна броварня» Романа Мацолу, житомирського бізнесмена Борислава Розенблата, власника ФК «Заря» Євгена Геллера, братів Михайла і Дмитра Добкіних, засновника корпорації UBG Руслана Демчака, тернопільського мільйонера Миколу Люшняка. Останній – теж цікавий депутат: за даними тернопільських журналістів, він володіє власним будинком на 415 квадратних метрів, а сім’я має у власності ще три житлових будинки. Сукупний дохід пана Люшняка та членів сім’ї (дружина, три доньки і син) становив 2014-го понад 3,5 мільйона гривень.

Викликає подив, як могли отримати компенсацію за оренду житла голови Тернопільської та Чернігівської обласних державних адміністрацій Степан Барна та Валерій Кулич, депутатські повноваження яких парламент припинив достроково у травні 2015 року. Також із «готельними» грошима попрощалися і з Верховною Радою виконуючий обов'язки президента - генерального конструктора ДП «Антонов» Михайло Гвоздєв (у вересні) та Дмитро Шлемко (у червні).

І на останок: народні депутати – одна з не зовсім бідних верств населення, яка користується не зовсім заслуженими (як на мене) благами держави. Чому, наприклад, маючи посадовий оклад 6109 гривень (більшість українців про такий можуть лише мріяти), парламентарій отримує 12218 гривень як фонд оплати праці помічників-консультантів депутата, незалежно від кількості останніх? Чому йому щомісячно також компенсують суму (майже посадовий оклад), пов’язану із «здійсненням депутатом своїх повноважень», вартість проїзду на всіх видах транспорту по Україні? Окрім того, держава платить депутату за науковий ступінь, звання «заслужений». Як більшість парламентарів отримують ці звання, знають їхні виборці. А тут – ще й «квартирні»!  За останні у Києві можна жити не в готельному номері, а в квартирі на Печерських пагорбах, де оренда житла коштує 12 тисяч гривень.

Вочевидь, не все гаразд у наших народних обранців із совістю…