Скільки нам жити з генно-модифікованим паспортом

Зазвичай людям не подобається фотографія в своєму паспорті. Мені, відверто кажучи, теж. Що могло вийти доброго після «фотосесії» в кабінці фотоавтомата у підземному переході під Майданом Незалежності? А тим часом у нашому паспорті є дещо таке, що надто дисонує з самим поняттям незалежності нашої країни. Йдеться про те, що записи в документі, який посвідчує особу громадянина України, зроблено не лише нашою державною мовою, а й продубльовано мовою, як сказали б в колишньому Радянському Союзі, «міжнаціонального спілкування», яка тепер є державною для Російської Федерації, а для нас – мовою країни-агресора. Бо хоч законодавство визначає, що державна мова в нашій країні одна – українська, під словами «Паспорт громадянина України» чомусь і досі читаємо: «Паспорт гражданина Украины».

Складнощі перехідного періоду

Яким чином затесалася мова сусідньої держави в паспорти громадян країни, які так важко виборювали незалежність від Росії, та, власне, й досі цей процес не закінчився? Можливо, після розвалу Союзу – за інерцією, ті, хто розробляв цей документ, «не помітили», а може, навмисне залишили, мовляв, найближчий же сусід… Чи то в розробників паспорта, а радше керівників цього процесу гени «вірнопідданства» засіли надто глибоко, і тільки в бажанні вписатися, пристосуватися до віянь часу, модифікувалися? От і маємо такий «генно-модифікований» продукт, як паспорт українця. Учені кажуть, що наслідки вживання генно-модифікованих продуктів зазвичай проявляються за кілька поколінь. У нашому випадку – звучить загрозливо, особливо коли подумаєш, про що йдеться.

З іншого боку, можна списати цей «прокол» на складнощі перехідного періоду, на те, що багато чого доводилось робити з нуля, та ще й поспіхом. Однак нині Україна у вибудові своєї незалежності навіть з дитячого віку вийшла – 25-й рік. Проте нікому й досі навіть на думку не спадає викоренити оту «генну модифікацію». А вона міцно в’їдається в гени, культивована не лише нашим північним сусідом, чи, може, вже правильніше сказати, агресором, який дозволяє громадянам пересікати його рубежі з внутрішнім паспортом замість закордонного, так, ніби розглядає Україну як частину своєї території, і паспорт з російськими записами – ніби як «їхній». І багатьох це влаштовує.

Що закладено в законодавстві

Тим часом законодавство не визначає, що паспортні дані в українському паспорті мають дублюватися російською. У постанові Верховної Ради України «Про затвердження Положення про паспорт громадянина України» взагалі не йдеться про те, що в цьому документі мають бути записи російською мовою. Там зазначається: «На внутрішньому лівому боці обкладинки у центрі – зображення Державного прапора України, нижче – напис «Паспорт громадянина України». Далі в положенні йдеться: «На першу і другу сторінки паспортної книжечки заносяться прізвище, ім'я та по батькові, дата і місце народження…» і так далі.

Більше того, законодавець надав право кожному обирати, яка мова, окрім української, може бути в його паспорті, зауваживши в тому ж Положенні про паспорт, що мови паспорта визначаються частиною першою статті 13 Закону України «Про засади державної мовної політики». І коли відкриємо цю статтю, побачимо, що в ній надано рівні права всім понад сотню національностей, які живуть в Україні і є її громадянами. «Паспорт громадянина України або документ, що його заміняє, і відомості про його власника, що вносяться до нього, виконуються державною мовою і поруч, за вибором громадянина, однією з регіональних мов або мов меншин України». Все чітко й зрозуміло, а тим часом без дубляжу російською вам паспорт просто не видадуть, навіть якщо й спробуєте такий попросити. Хоча на таке, вочевидь, охоче зголосилися б угорці, які живуть на Закарпатті, чи поляки на Львівщині. І прецеденти були. Кілька років тому житель Миколаєва безрезультатно позивався до суду з вимогою видати йому паспорт громадянина України з дубляжем німецькою мовою, яка для нього є рідною. Відмовили, бо інших бланків, аніж з дубляжем російською, у нас не друкують.

Хто проти?

Якось була спроба змінити ситуацію. Півсотні народних депутатів ще в 2003 році звернулися до Конституційного Суду з поданням щодо відповідності Конституції України пунктів Положення про паспорт громадянина України, у яких ідеться про двомовність паспорта, а також щодо двомовності в низці інших документів, проте все закінчилось… нічим. Точніше, його КСУ просто майстерно відфутболив. В Ухвалі з цього питання йшлося загалом про відмову відкривати провадження – нібито через «невідповідність конституційного подання вимогам, передбаченим Конституцією».

Не побачивши жодних зрушень з боку державних мужів, люди почали боротися з паспортною «генною модифікацією» самотужки. Після Революції гідності з’явилися позови до судів з вимогою надати їм паспорти без «генної модифікації», і вже є кілька прикладів, на Львівщині, Сумщині, на Миколаївщині, Закарпатті й Київщині, коли суди задовольняли такі позови, тобто виносили рішення про видачу позовникам паспорта без дублювання російською.

От тільки виконання законодавства доходить до маразму. Так, коли львів’янин Святослав Літинський звернувся до суду з позовом про надання йому паспорта лише українською, і суд цей позов задовольнив, чоловікові видали документ, де все, що написане російською, було… замальоване чорним маркером. Тим часом паспорт із помарками, як гласить законодавство, вважається недійсним. Виходить, наша міграційна служба видає завідомо фальшиві документи? Сміятися чи плакати…

Ольга ДроботОтже, все більше людей переймаються тим, щоб мати паспорт без «генної модифікації». «Якщо ми говоримо про психологічну комфортність людини, про сприйняття офіційного документа в своєму особистісному контексті, через мову приналежності до держави, то у випадку людей з високою громадянською позицією явно спостерігатиметься тенденція до бажання мати записи в паспорті тільки українською мовою, – зауважила АСН доктор психологічних наук Ольга Дробот. – Однак зазвичай таких людей у суспільстві – десь понад 25%. Решта до них підтягується поступово. Якщо паспорт стане одномовним, на мою думку, всі це сприймуть добре, але, можливо, якась частина російськомовних громадян України відчуватиме певний дискомфорт, і десь на рівні кухонних розмов висловлюватиме певну образу, однак навряд чи будуть протестувати публічно. Головне, що це питання обговорюється, і люди, які мають свою громадянську позицію щодо того, якою мовою має бути оформлений паспорт, можуть висловити свою думку, надати суспільству своє бачення ситуації».

Електронні петиції

Один з майданчиків, на якому люди можуть заявити про свою позицію, – це розділ «Електронні петиції» на сайті Президента України. Одна з таких петицій, №22/000319-еп, ініційована Надьожкіним Віталієм Петровичем, якраз і стосується надання громадянам України паспорта тільки УКРАЇНСЬКОЮ («Без мови окупанта» – говориться в петиції.).

Вона вже набрала 25 тисяч голосів, і навіть після цього люди не припинили висловлюватися за одномовний паспорт. Так, коли до кінця збору підписів залишалося 32 дні, то їх було 25 610, а вже наступного дня їх кількість зросла до майже 25 900! І підписи продовжують надходити! Отже, люди очікують, що Президент розгляне це електронне звернення. Як і коли це буде зроблено, і з якими результатами, поживемо – побачимо. Хоч у Державній міграційній службі запевняють, що з нового року почнеться впровадження нових документів – ID-карток, це пластикові посвідчення особи з біометричними даними, які мають замінити внутрішній паспорт громадян України, вони видаватимуться українською мовою, і проблема зніметься сама собою.

Станислав Куценко«Звичайно, питання введення одномовного паспорта України нині набирає все більшої популярності, – зауважив АСН начальник Головного територіального управління юстиції м. Києва Станіслав Куценко. – З 1 січня 2016 року в Україні почнуть видавати пластикові ID–картки, які замінять внутрішній паспорт. В них будуть вносити біометричні дані власника такого паспорта. Головна ідея його запровадження – підвищення якості захисту від підробок, забезпечення ідентифікації особи, можливість використовувати таку картку в мережі інтернет як ідентифікатора особи. Також у разі крадіжки чи втрати цього документа ним не зможуть скористатися. Нині понад 90 країн – членів ООН вже видають такі документи. Тому, враховуючи шлях євроінтеграції України, введення такого паспорта є позитивною ідеєю. Звичайно, під час впровадження певних інновацій завжди виникають труднощі, але в процесі роботи вони будуть вирішені».

Однак виконувач обов’язків голови Державної міграційної служби Максим Соколюк зазначає, що старі документи не замінять на нові одномоментно: Україні потрібно ще чотири-п’ять років, щоб сформувати повністю електронний реєстр власників внутрішніх паспортів. Отже, ще кілька років паралельно «ходитимуть» і наші звичні паспорти.

Невже й далі з дубляжем російською? Вочевидь, тут ще багато залежить і від того, як зреагує глава держави на петицію. Словом, і досі питання залишається відкритим. Однак цікаво, що двомовні паспорти за рубежем в основному є в тих країнах, де запроваджено дві державні мови. Або, наприклад, у країнах, які входять до ЄС: там до державної мови країни додається англійська. Але не мова просто сусідньої держави. Навіть якщо тих сусідів і дуже люблять…