Верховний суд роз'яснив, в якому випадку за військовим-контрактником зберігається робоче місце

Верховний Суд роз'яснив, в якому випадку за військовим-контрактником зберігається робоче місце. З 6 серпня 2009 року позивач працював інженером виробничо-технічного відділу у військовій частині А1201.

11 травня 2016 року його на підставі контракту про проходження служби, що діє до закінчення особливого періоду або оголошення про демобілізацію, призначили офіцером одного з управлінь Збройних Сил України.

В той же день у зв'язку зі вступом на військову службу з роботи в частині його звільнили. Такі дії військовослужбовець порахував незаконними, аргументуючи свою позицію положеннями ст.119 Кодексу законів про працю, згідно з якими за працівниками, покликаними на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, але не більше одного року, зберігається місце роботи, а з держбюджету компенсується середній заробіток.

Виходячи з цього, позивач вимагав відновити його на роботі і зобов'язати військову частину виплатити йому середній заробіток за весь час його перебування на службі. І суди першої та апеляційної інстанцій, визнавши порушення прав і гарантій, наданих військовослужбовцю, задовольнили його вимоги.

Таким результатом судових тяжб представники військової частини залишилися незадоволені і оскаржили рішення апеляції в касаційному порядку. Скарга була мотивована тим, що дія особливого періоду обмежується термінами, встановленими для проведення мобілізації, а в умовах відсутності рішення про оголошення війни особливий період не діє. А тому, на думку відповідача, позивач не має права на компенсаційні виплати, передбачені ст.119 КЗпП.

В ході розгляду справи, Верховний Суд зазначив, що для вирішення питання про наявність прав на гарантії, передбачених ст.119 КЗпП, правове значення мають види військової служби, її підстави, наявність і термін дії особливого періоду, початку і закінчення мобілізації і демобілізації, пише судово юридична газета.

Так, відповідно до ст.1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту:

- оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової);

- доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації;

- введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях;

і охоплює:

- час мобілізації;

- воєнний час;

- частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Рішенням Ради національної безпеки і оборони України від 1 березня 2014 року констатовано виникнення кризової ситуації, яка загрожує національній безпеці України і вимагає застосування заходів захисту прав та інтересів громадян України, суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності державних кордонів України, недопущення втручання в її внутрішні справи.

Особливий період закінчується після прийняття Президентом України рішення про переведення всіх інститутів на функціонування в умовах мирного часу.

Так як такого рішення Президент не приймав, як і рішення про повну демобілізацію всіх призваних військовослужбовців, суд прийшов до висновку, що на позивача поширюються гарантії, встановлені ст.119 КЗпП та ч.2 ст.39 ЗУ «Про військовий обов'язок і військову службу» .

«Гарантії щодо збереження за працівників місця роботи (посади) і середнього заробітку на підприємстві, в установі, організації, встановлені відповідно до зазначених норм, є безумовними. Встановивши, що позивач був звільнений з займаної посади у зв'язку з призовом на військову службу за контрактом під час особливого періоду, суд першої інстанції, з рішенням якого погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку про недотримання роботодавцем передбачених ст.119 КЗпП, ст.39 ЗУ «Про військовий обов'язок і військову службу» гарантій, що призвело до незаконного звільнення позивача», - констатувала Перша судова палата Касаційного цивільного суду ВС в постанові від 11 вересня 2018 року.