Зустріч в Парижі: капітуляція або продовження мінської гри?

Учора в Парижі відбувся черговий саміт «нормандської четвірки» за участю глав держав і керівників дипломатичних відомств. Зустріч, на якій Володимир Путін спробував переламати негативні для РФ тенденції, тривала відносно недовго й закінчилася різноплановими заявами. «Аналітична служба новин» розбиралася, які ризики та можливості для нашої країни несе четверта зустріч «четвірки».

Про «план Мореля»

Контекст, в якому повинна була проходити четверта зустріч «нормандської четвірки», різко відрізнявся від усіх попередніх. По-перше, цей саміт — перший, що проходить в умовах принаймні виконуваного режиму припинення вогню (нагадаємо, під час попередньої зустрічі «шахтарі і трактористи» випалювали термобаричними пострілами українські позиції в районі Дебальцевого). По-друге, зустріч відбулася буквально через пару днів після цілком провального візиту Володимира Путіна до Нью-Йорка, де на ювілейній Генасамблеї ООН російський лідер не знайшов прихильників своєї ідеї про створення широкого фронту в Сирії.

По-третє, на тлі ослаблення військового тиску на Україну агресор переніс свою активність все в ту ж Сирію, де під приводом війни з «Ісламською державою» доблесні російські льотчики вже четвертий день зрівнюють із землею цивільні об'єкти в контрольованих помірними повстанцями провінціях. Нарешті, по-четверте, саміт проходив в умовах дефіциту часу в росіян — до кінця мінського процесу залишається рівно три місяці, про що президент Сполучених Штатів Барак Обама в черговий раз нагадав Путіну в Нью-Йорку.

Ситуація на українсько-російських переговорах також не давала Кремлю приводів для надмірної радості. Офіційний Київ не поспішав виконувати всі пункти мінських угод так, як хотіла Москва: виключно в односторонньому порядку. Що, взагалі-то, зрозуміло: умови угоди вкрай невигідні нашій країні. Відповідно, адміністрація Порошенко всіляко блокує спроби Путіна здійснити «план Суркова» — «втюхати» Україні окуповані території на своїх умовах. На початку літа здавалося, що Кремль розпочав поступову анексію «народних республік». В окупованих містах і селах стали виплачувати пенсії і зарплати в рублях, торгівля здебільшого також перейшла на розрахунок у російській валюті; випускники шкіл «ДНР» і «ЛНР» змогли вступити до вузів країни-агресора, а випускники місцевих вузів — отримати російські дипломи.

Реальність, проте, виявилася іншою: Кремль аж ніяк не відмовився від ідеї насильницького вбудовування терористичних структур в тіло української держави. У вересні в ЗМІ просочилася інформація про так званий план Мореля, головний пункт якого — прийняття Верховною Радою спеціального закону щодо місцевих виборів на окупованих територіях. Спочатку мешканці Печерських пагорбів заперечували, що хтось, крім його авторів, розглядає «план Мореля» всерйоз. Але в міру просочування інформації назовні суспільство усвідомило гірку правду: на зустрічі в Парижі європейці, прагнучі будь-що закрити українське питання, мають намір наполягати на відверто невигідних нашій країні умовах. Україні, що опинилася в ізоляції, буде дуже важко чинити опір колективному тиску Москви, Берліна й Парижа. За словами інформованих джерел, основним важелем тиску на Київ має стати кредит ЄБРР на закупівлю російського газу в зимовий період, без якого наша країна просто не зможе перезимувати. На допомогу з-за океану розраховувати теж особливо не варто: згідно з інформацією західних ЗМІ, «план Мореля» насправді був складений заступником держсекретаря США Вікторією Нуланд спільно зі статс-секретарем МЗС РФ Григорієм Карасіним.

У наявній ситуації можна було сподіватися лише на дипломатичний талант українського Президента. Ніхто не стане заперечувати, Петро Олексійович — талановитий оратор і видатний майстер переговорів. Важлива якість, але, на жаль, не визначальна в умовах, коли опиняєшся один проти всіх.

Вечір на Єлисейських полях

Учора вдруге за тиждень Володимир Путін зрадив своїй улюбленій звичці — запізнюватися. У понеділок російський лідер з'явився за кілька хвилин до початку виступу з оонівської трибуни і почав таки свій спіч вчасно; у п'ятницю господар Кремля з нехарактерною для нього пунктуальністю прибув до міста на Сені. Уже після 14:30 за київським часом Олланд, Меркель, Порошенко й Путін зібралися в Єлисейському палаці, щоб до 16:00 усамітнитися за круглим столом. Трохи пізніше до керівників держав приєдналися глави зовнішньополітичних відомств відповідних країн, і обговорення продовжилося в розширеному форматі.

Усупереч побоюванням, зустріч не затяглася на всю ніч. Уже о 20:30 стало відомо, що спільної прес-конференції чотирьох лідерів не буде. У Палаці до преси вийшли Франсуа Олланд і Ангела Меркель. Глави України та Росії залишили місце зустрічі без коментарів, щоб трохи пізніше зробити заяви відповідно в українському посольстві та в аеропорту Шарля де Голля. При цьому, за словами присутніх на місці зустрічі журналістів, обличчя всіх учасників переговорного процесу явно не світилися щастям.

Підсумки

Ще одна істотна відмінність учорашнього саміту від лютневої зустрічі в Мінську в тому, що на ньому не було підписано жодних документів, навіть у формі декларацій. Судити про результати зустрічі можна лише зі слів безпосередніх учасників. Кожен з них, розповідаючи про домовленості, розставляв акценти так, як це йому вигідно.

У будь-якому разі приводів вважати саміт хоч скількись вдалим для української сторони немає в принципі. Основний момент, на який упирав господар зустрічі Франсуа Олланд, — вибори на окупованих територіях таки повинні пройти на підставі окремого українського закону. І не 18 жовтня, а протягом 80 днів з моменту прийняття такого закону. Другий момент, на якому акцентував увагу французький президент, — бойовики можуть отримати амністію та імунітет. «Усім кандидатам має бути надано імунітет на час виборів», — заявив Олланд, а амністія, за його словами, «повинна статися разом з виборами».

Зі свого боку, Президент Порошенко заявив, що вибори пройдуть тільки після внесення відповідних змін в українське законодавство. «Друга важлива тема, яку ми обговорили, — це абсолютно тверда й чітка підтримка учасниками відповіді на порушене мною питання щодо неприпустимості проведення «фейкових» виборів 18 жовтня та 1 листопада», — сказав очільник України. На жаль, гра словами не змінює суті сказаного: замість «фейкових» виборів 18 жовтня сепаратисти можуть отримати абсолютно легітимний, освячений у стінах українського парламенту виборчий процес і, як наслідок, повну легітимізацію. На додаток ті, хто вбивав українських військових, катував добровольців, різав патріотів і «віджимав» майно у громадян, отримають ще й повну амністію. Нарешті, щоб ні в кого не було сумнівів, як і хто проводитиме «вибори», легітимізовані українським законом і фінансовані з української казни, президент Франції чітко заявив: спочатку — вибори й особливий статус, тільки потім (причому невідомо коли) — передання контролю над кордоном. Загалом «вибори» пройдуть під дулами російських калашів. Ну, а про повернення кордону після того, як «особливі території» повернуться до лона України, можна буде і трохи призабути: чи вперше?

Канцлер Німеччини, у свою чергу, натякнула, що про Крим наша країна може забути. Це неявно випливає з відповіді Меркель на запитання, чи існує зв'язок між ситуацією в Сирії й Мінськими домовленостями. «По-перше, ніякого зв'язку немає. Коли Україна відновить суверенітет не за Кримом, але за іншою частиною країни, цей процес (виконання Мінських домовленостей) буде завершено», — заявила голова німецького уряду.

Ще одна з досягнутих домовленостей стосується відводу від лінії розмежування озброєнь калібром менше 100 мм. Згідно із заявою Петра Порошенка, відведення має розпочатися сьогодні і тривати з усіма проміжними перевірками 41 добу. З одного боку — начебто радує, а з іншого ... Немає жодного сумніву в тому, що українська сторона відведе від лінії все, що у нас там залишилося, навіть з випередженням графіка. А бойовики, які стільки разів довели свою повну нездатність домовлятися? Хоча, з іншого боку, якщо вони домоглися таки більш істотних поступок, то в таких «дрібницях» можуть і піти назустріч.

Нарешті, щодо газових угод. З одного боку, учасники підтвердили, що вони «будуть підписані й повинні будуть виконуватися в тому обсязі і за тих умов, як це було передбачено раніше». З іншого, за словами Франсуа Олланда, «на початку листопада пройде додаткова зустріч, на якій будуть підбиті підсумки цього процесу». Як розуміти ці слова, невідомо. І чи не буде використано «кредитно-газову дубину» для тиску на Київ у разі неприйняття останнім закону про вибори на окупованих територіях — велике запитання.

Крім того, Президент України порушив у Парижі питання звільнення Надії Савченко, Олега Сенцова та інших українських громадян, що знемагають у російських катівнях. За словами Порошенка, Путін пообіцяв звільнити одного з командирів 81-ї бригади з позивним Рахман. Водночас прес-секретар президента РФ Дмитро Пєсков підтвердив, що прізвище Савченко згадувалося на переговорах, але, за його словами, «до вердикту суду говорити нема про що».

Що далі?

У нинішній ситуації надія лише на те, що Президент Порошенко має запасні ходи, що дозволяють змінити настільки невигідну для нас ситуацію. Наприклад, на те, що українська сторона надасть свого сенсу досягнутим у Парижі домовленостям. Або на те, що парламент не прийме закон, що перетворює озброєних бандитів та іноземних найманців на респектабельних суб'єктів вітчизняної політики.

На думку колишнього віце-прем'єра з питань європейської інтеграції Олега Рибачука, шанси на прийняття такого закону вкрай низькі. «У будь-якому разі суспільство ніколи не сприйме такий закон», — стверджує політик. За словами Рибачука, позиції Петра Порошенка на міжнародних переговорах були відверто слабкими, оскільки рейтинги Президента та його політичної сили падають усередині країни. А зниження підтримки Петра Олексійовича в суспільстві обумовлено тим, що люди не бачать результатів реформування країни й боротьби з корупцією, а також тим, що Президент не може зрозуміло пояснити, куди ми рухаємося — до миру або до звільнення Донбасу збройним шляхом, до заморожування конфлікту на умовах ізоляції «народних республік» або до реінтеграції бунтівного регіону. Неважливо, які зобов'язання і за яких обставин узяв на себе Порошенко в Парижі, каже дипломат. Важлива реакція суспільства. Неминуче наразившись на сильний опір усередині країни, Президент шукатиме можливість нівелювати результати домовленостей — резюмує Рибачук.

Науковий директор Інституту євроатлантичного співробітництва Олександр Сушко налаштований більш оптимістично. На його думку, у Парижі не було сказано нічого, що б не було вкладено раніше в поняття Мінських домовленостей. Зараз, за ​​словами експерта, потрібно зосередитися на виписуванні закону таким чином, щоб вибори відповідали всім стандартам ОБСЄ. А саме — щоб вони були рівними й конкурентними для всіх кандидатів. А це, на думку Сушка, передбачає й можливість проголосувати більш ніж для мільйона тимчасово переміщених осіб, і відновлення українського теле- і радіомовлення, і створення можливості для всіх без винятку політичних сил вільно й безпечно проводити свою виборчу кампанію. «Київ має дати ясно зрозуміти, що вибори можуть відбутися тільки на таких умовах, усі інші не розглядаються», — говорить експерт. На думку Сушка, навряд чи російські маріонетки на це підуть. А якщо й підуть, то на таких умовах проводити вибори і реінтегрувати Донбас — не найгірший варіант, підсумовує експерт.

Дуже хотілося б, ігноруючи сумний досвід, у щось усе ж вірити. Наприклад, у те, що наша влада знає, що робить. Що у Президента є козир у рукаві. Або що Рада не підтримає горезвісний законопроект. Або що закон буде наскільки хороший, що виключить будь-які загрози для нашої країни. Або настільки поганий, що задіяти його буде неможливо. Або що своє вагоме слово скаже українське суспільство. В іншому випадку ми дуже скоро ризикуємо побачити «гіві» і «моторол» просто на Печерських пагорбах.