Сім кругів вітчизняного правосуддя

Розмови про реформи у відомствах, боротьбу з корупцією і люстрацію тих посадовців, котрі скомпрометували себе певними діями за часів попередньої влади, останнім часом просто набили людям оскомину. Візьмімо для прикладу Міністерство внутрішніх справ з ледь не наполеонівськими намірами його керівництва. Що бачимо насправді? Як кажуть окремі експерти, – поки що в плані реформ тут ще й кінь не валявся. А як щодо підпорядкованого МВС департаменту ДАІ України? Так, були гучні обшуки в управлінні Державтоінспекції міста Києва і арешт підполковника міліції Миколи Жебеля, який очолював відділ організації реєстраційно-екзаменаційної роботи. Начальник ДАІ Києва полковник Микола Макаренко вчасно щез – і його просто оголосили в розшук.

Так, було тихе нібито відсторонення від роботи очільника департаменту ДАІ України генерал-майора Анатолія Сіренка, який полюбляв закликати боротися з корупцією спільними зусиллями й наприкінці березня звітував на офіційному сайті ДДАІ, що «лише за поточний рік задокументовано 360 випадків пропозиції неправомірної вигоди працівникам ДАІ з боку учасників дорожнього руху. По 160 з них уже відкрито кримінальні провадження». Але якщо справа доходить до проблем конкретного простого українця, даішники й далі борються передусім за чистоту власного мундира, усілякими способами прикриваючи (читай – кришують, – авт.) своїх. Причому не тільки даішники… А щоб сказане не виглядало пустопорожньою балаканиною, на доказ – реальна історія реальної аварії з не менш реальними прізвищами й такими ж реальними діями конкретних людей.   

З’їздили на екскурсію

Хто пам’ятає, торік у березні, коли «Межигір’я» відкрили для всіх, у вже колишню резиденцію вже колишнього президента Януковича їхали, як у мавзолей на початку ХХ століття: хто – золотий батон на власні очі побачити, хто – звірів чудернацьких у тамтешньому зоопарку. Тож і Юрій з родиною в акурат 10 березня вирішив подивитися, як жили обрані в нашій країні. На свою голову, скаже він пізніше, бо не тільки сам запам’ятає цю поїздку на все життя, а й дітям-внукам розкаже, почім фунт лиха. А все тому, що вже повертаючись додому в Київ, мимоволі став учасником безглуздої ДТП: в його абсолютно технічно справний автомобіль «КІА» (що пізніше засвідчать експерти своїм висновком) в’їхала «Газель», належний технічний стан якої на момент автопригоди викликав великі сумніви (теж за висновком експертів).

Що вдарили саме його машину «КІА», а він мирно собі стояв, пропускаючи потік, який рухався головною дорогою, Юрій доводить у судах ще й досі – впродовж року й двох місяців. Підозрюю, що у будь-кого з водіїв вже на цьому етапі може виникнути цілком логічне запитання: невже суддя, на розгляд якого потрапила ця справа, настільки не компетентний у чинних Правилах дорожнього руху, що йому треба аж стільки часу, щоб з’ясувати істину? А якщо з ПДР він на «ти», як і має бути, то в чому тоді заковика? Саме з цим і спробуємо розібратися.  

Як складали протокол

Юрій каже, що повертаючись із Нових Петрівців, стояв, перечікуючи потік машин, щоб повернути на Київ. Раптом «Газель», що їхала головною дорогою, занесло – й вона так влупила легковика в передню частину, що вмить розтрощила бампер, решітку радіатора й погнула капот. Сам же мікроавтобус, ще кілька десятків метрів пролетівши вперед, від зіткнення перекинувся набік.

Коли з’явилися інспектори ДАІ Вишгородського району, водій «Газелі» Сергій заявив, що він ні в чому не винен – й це, мовляв, його машина постраждала від удару з боку автівки Юрія. Водіїв попросили письмово пояснити, що сталося. Та якщо Юрій зробив це досить швидко, Сергій завершив свою писанину тільки тоді, коли даішники повідомили, що встановлені неподалік перехрестя відеокамери не працювали, витративши кілька годин.

Ні про свій зіпсований настрій (це такі дрібниці на тлі того, що почалося потім, скаже він пізніше), ні про «групу підтримки», яка враз з’явилася й почала щось втлумачувати інспекторам ДАІ, переконуючи у правоті водія «Газелі», ні про дамочку владного вигляду, яка теж активно спілкувалася з даішниками, показуючи при цьому якусь «ксиву», Юрій сьогодні згадувати вже не хоче. «Таке враження, – сказав він «Аналітичній службі новин», – що в нашій країні окремим людям можна взагалі не зважати на закони, головне – мати відповідні важелі впливу». Адже ще в день аварії стало ясно: каша заварилася ще та, й довести, що ти ні в чому не винен, буде непросто. Бо дама поїхала, водій «Газелі» різко повеселів, а інспектор ДАІ Ігор Коляда, який і складав протокол, проігнорувавши абсолютно очевидні речі (приміром те, що легковик стояв біля осколків свого бампера, а самі осколки лежали на другорядній дорозі, а не на головній. Для досвідченого водія, а тим більше для даішника цей факт є прямим доказом, по-перше, того, що аварія сталася саме в тому місці, а не деінде, а по-друге, що автомобіль «КІА» на головну не виїжджав), безапеляційно заявив: вашу справу розглядатимуть у Вишгородському суді. Відразу виникає запитання: чому, якщо обидва учасники дорожньої пригоди — кияни?

Буквально за день-два (законодавством дається на це аж 10 діб), трохи оговтавшись, Юрій – зі скаргою й фотографіями з місця пригоди – пішов на особистий прийом до начальника департаменту ДАІ України пана Анатолія Сіренка, який саме був призначений на цю посаду й активно взявся викорінювати корупцію й несправедливість у підпорядкованому йому відомстві. В усякому разі, зустрічаючись із журналістами, пан Сіренко переконував, що для нього «це принципово» – викорінити в департаменті корупцію й повернути до Державтоінспекції довіру й повагу людей. Прискіпливо роздивившись надані фотознімки, Анатолій Петрович сказав: мовляв, я навіть не сумніваюся, що винуватець аварії – не ви, тож не хвилюйтеся – справедливість відновимо. І – розписав скаргу на ім’я тодішнього начальника управління ДАІ Київської області. Та наступного дня з’ясувалося, що протокол уже переданий у Вишгородський районний суд, і даішники (в тому числі й Анатолій Сіренко) тільки руками розвели: мовляв, поки нічого не вдієш – і тепер треба чекати рішення суду.   

Без експертизи ніяк

Справу про ДТП біля «Межигір’я» суддя Вишгородського райсуду пан Сергій Купрієнко, який, як повідомляється на довідковому сайті «Офіційна Україна сьогодні», за Януковича займав посаду голови цього суду (а до того і простим міліціонером попрацював, і дільничним інспектором, і слідчим), розглядав упродовж аж восьми місяців. Саме стільки часу знадобилося поважному чоловікові з чималим стажем роботи, щоб оцінити, хто з водіїв — власник легковика «КІА» чи власник «Газелі» — проігнорував Правила дорожнього руху й скоїв резонансну ДТП. Хоч складається враження, що думку експертів — співробітників Київського науково-дослідного інституту судових експертиз панів Костянтина Скорохода та Костянтина Любарського — пан суддя зрозумів чи не з точністю до навпаки. Інакше як розцінити винесену ним постанову у справі про адміністративне порушення за № 363/1156/14-п? І це попри те, що шановані експерти проаналізували надані їм фотографії з місця пригоди, оглянули самі автомобілі–учасники аварії, ледь не на молекули розклали усі докази, які потрапили їм до рук.

Судові засідання тривали все торішнє літо. Найголовніше питання, яке намагалися з’ясувати і пан суддя, й адвокати обох водіїв, – їхав чи стояв «КІА Маджентіс». Нагадаю: автівка Юрія знаходилась на другорядній дорозі, а «Газель» їхала по головній. Тобто якщо «КІА» не рухалася, провина водія «Газелі», котрий з якихось причин не впорався з керуванням, очевидна навіть для людини, яка не знається на тонкощах дорожньої грамоти. Якщо зважити на технічний стан «Газелі» (а він, судячи зі знімків її гальмівних шлангів на момент аварії, залишав бажати кращого), то у водіїв запитання «Чому не впорався?» може викликати хіба що посмішку. Гальмівні шланги, перемотані брудними масними ганчірками, явно протікали. Чинними ж в Україні Правилами дорожнього руху, які фактично є нашою дорожньою конституцією, експлуатацію таких автомобілів категорично заборонено. У розділі 31 «Технічний стан ТЗ та їх обладнання» чорним по білому написано (п.31.3): «Забороняється експлуатація транспортних засобів згідно із законодавством: у разі їх виготовлення або переобладнання з порушенням вимог стандартів, правил і нормативів, що стосуються безпеки дорожнього руху (підпункт а)», а також (п.31.4) «…за наявності таких технічних несправностей і невідповідності таким вимогам:

31.4.1. Гальмівні системи:

а) змінено конструкцію гальмівних систем, застосовано… окремі деталі, що не передбачені для цієї моделі ТЗ або не відповідають вимогам підприємства-виробника.

в) порушено герметичність гідравлічного гальмівного приводу».

Хтось сумнівається в тому, що з несправностями гальмівної системи «Газель» могло понести так, що мало не видасться? А якщо до цього додати ще й негаразди з рульовим управлінням? Особливо якщо ці негаразди виглядають як «не передбачені конструкцією відчутні взаємні переміщення деталей і вузлів (якщо перекласти це нормальною мовою, йдеться про деформацію)», а також «у рульовому керуванні встановлено деталі із слідами залишкової деформації та іншими дефектами» (п.31.4.2 – підпункти б і г). Наступне важливе запитання: чи міг шановний пан суддя С.Купрієнко, маючи за плечима такий життєвий і професійний досвід, цього не знати? Не знаю, як у кого, а в мене щодо цього певні сумніви. Тоді наступне: чому проігнорував вимоги ПДР? Судячи з усього, відповіддю на це запитання варто було б поцікавитись не АСН, а Генеральній прокуратурі й, скажімо, тим новоствореним структурам, які мають боротися з корупцією.

Врешті-решт адвокат Юрія домоглася, щоб обидва автомобілі направили на державну технічну і трасологічну експертизи. Попри те, що суддя, чомусь не беручи до уваги ні знімки з місця пригоди, ні вимоги ПДР, робити цього не хотів. Дивно, адже експертиза відразу розставила б усі крапки над «і», бо могла показати, що саме через технічні несправності «Газелі» на момент ДТП і сталася аварія. А водій, бачачи ці очевидні недоліки, мав би спочатку їх усунути, а лише потім вирушати в путь.

А вже коли судове рішення про необхідність експертизи таки з’явилося (суддя сам вибирав установу, фахівці якої мали провести експертні дії, проте сплатити за все змусив Юрія), «Газель» чомусь ніяк не могла доїхати до Київського науково-дослідного інституту судових експертиз – аж до початку жовтня. А коли таки доїхала, експерти зафіксували, що в ній геть нові ходова й гальмівна системи. Тож маємо ще одне важливе запитання: чи мав право водій «Газелі» — до проведення експертизи і судової ухвали у справі — ремонтувати свою машину? Добре, що Юрій відразу після автопригоди не розгубився – й сфотографував, як виглядала «Газель», — з ізоляційною стрічкою на гальмівних шлангах, з плямами від можливого підтікання гальмівної рідини, з ресорами, до яких дротами було примотане якесь додаткове залізяччя.  

У висновках експертів чітко сказано, що такі дефекти дуже просто могли стати причиною некерованості «Газелі». Бо якщо, кажучи мовою автомобілістів, під час гальмування одне колесо «бере», а друге — ні, машину точно заноситиме. Ось як це пояснили державні експерти: «…як видно із фотознімків, зроблених безпосередньо на місці пригоди, гальмівні шланги передніх коліс мають інший вигляд, так, шланг правого переднього колеса…  перемотаний стрічкою, на ньому є плями, характерні для підтікання робочої рідини у випадку порушення цілісності оболонки. Таке порушення… призводило до зменшення гальмівного зусилля на правому колесі, що в свою чергу впливало на курсову стійкість». Тобто, коли ліве колесо гальмує нормально, а праве – ні, машину заносить, і водій змушений крутити кермо праворуч. Що, цілком ймовірно, Сергій Ольваніко і зробив – на біду, саме навпроти «КІА».  

Є у паперах, підготовлених експертами, й інформація про рульове керування «Газелі». Яке, з одного боку, «знаходилося у функціонально придатному стані», але разом з тим «поздовжня рульова тяга має викривлення, залишкову деформацію». І закономірний висновок: «У досліджуваних умовах не виключається вплив вказаних невідповідностей (уже згаданих «удосконалень» гальмівної, ходової систем та рульового керування, — авт.) на керованість автомобіля («Газелі», — авт.), збільшення його динамічного коридору (саме через це його просто-на-просто могло кидати з боку в бік, — авт.), що в свою чергу могло стати причиною аварії».

А щодо того, стояла чи їхала «КІА» Юрія (і в’їхала у «Газель»), то трасологічна експертиза зазначила, що однозначно цього сказати не береться! Хіба що чітко засвідчила, що якщо і їхала, то вкрай повільно, а ось зіткнення сталося «біля місця кінцевого розташування автомобіля «КІА»» (окрім того, з фотографій видно, що це кінцеве розташування «КІА» – на другорядній дорозі, а не на головній, – навіть обмежувальну лінію легковик не перетнув). Тобто варіант, на якому наполягала сторона водія «Газелі», що «КІА» виїхала, вдарила «Газель», а потім повернулася назад, експерти спростовують. Іншими словами, провини водія «КІА» ця експертиза не довела. І згідно з базовим юридичним принципом — презумпцією невинуватості — відповідати за зіткнення він не повинен.

Та суддя Купрієнко, не взявши до уваги чітких ознак несправності «Газелі», не притягнувши до відповідальності її водія за знищення речових доказів (гальмівної та ходової систем у тому стані, що був на момент аварії), «не помітивши», що експертиза не довела, що автівка Юрія рухалася, таки – аж 20 листопада 2014 року – визнав його винним. За логікою, у такому разі – якщо апеляційний суд залишив би ухвалу Вишгородського райсуду без змін – водій «КІА» має сплатити і ремонт ходової та гальм (тобто знищення доказів!), і фарбування «Газелі», і ще багато чого. А ще ж ремонт своєї машини, який, судячи з пошкоджень, виллється щонайменше у 60-70 тисяч гривень.

Кумівства багато – його не подолати?

Наступним кроком стала апеляційна скарга в Апеляційний суд Київської області. Звісно, з проханням відновити справедливість. Суддя апеляційного суду Ольга Капічон – торік у грудні – задовольнила цю скаргу частково й ухвалила: постанову судді Вишгородського райсуду скасувати, а справу повернути до ВДАІ Вишгородського району для проведення додаткової перевірки. Здавалось би, істину повинні були відновити самі даішники, які цим протоколом добряче заплямували собі репутацію. Тим більше, що Юрій – поки тривали судові засідання й вишукувалися додаткові причини, як вважає він сам, для затягування процесу, – намагався достукатися у багато владних кабінетів. «Цікава доля скарги на ім’я пана Сіренка, котру той розписав на начальника УДАІ столичної області, – ділиться Юрій своїми митарствами з АСН, – поки справа закручувалася, начальник обласного управління ДАІ змінився – і на цю посаду був призначений Микола Горбонос. Й місцеві рядові даішники, зіставивши це прізвище з прізвищем інспектора, який складав протокол, по секрету сказали, що розраховувати на щось позитивне важко, бо Ігор Коляда – ні багато, ні мало – зять пана Горбоноса, тож ясно як білий день, що Горбонос Коляду кришує».

Юрій, розуміючи, що змусити начальника обласної Державтоінспекції визнати неправильними дії доччиного чоловіка навряд чи реально, таки приймає рішення боротися далі. Спочатку йде на особистий прийом до першого заступника міністра внутрішніх справ грузинки Екатеріне Згуладзе. Мотив – наші всі пов’язані один з одним, якщо грузинка не допоможе, сподіватися на щось важко. Та пані Згуладзе була надто зайнята проведенням реформ у галузі – й людей того четверга не приймала. Тільки після втручання одного зі ЗМІ до них вийшли інші міністерські чиновники. Юрій залишив скаргу, де описав усе, що з ним відбувається, – на ім’я пані Згуладзе. Пізніше йому зателефонували з Головного управління МВС України у Київській області – розпитували, що сталося насправді. А результатом розгляду скарги, адресованої грузинській заступниці пана Авакова, стала відповідь з цього обласного ГУ за підписом заступника начальника пана Д.Ценова. «Звичайна чергова відписка, – зазначає Юрій, – а її «родзинка» – фраза «Інформацію стосовно родинних зв’язків Горбоноса М.М. керівництвом Головного управління взято до відома». Мовляв, на момент аварії він ще не працював в органах ДАІ й навіть тестем Коляди ще не був! Але ж ідеться не тільки про сам момент аварії, а про те, що у Вишгородському районі рука руку миє – і про справедливий суд, зважаючи саме на родинні зв’язки між панами Горбоносом і Колядою та незрозумілу любов до місцевих даішників судді, важко навіть мріяти. І вже зовсім насмішкою виглядає порада у цій відповіді, якщо я не згоден з результатами розгляду свого звернення, «звернутись до відповідних органів, що здійснюють контроль та нагляд за дотриманням законодавства про звернення громадян». Куди я вже тільки не звертався! Навіть в Адміністрацію Президента! І що, хтось пальцем поворушив, щоб справді з’ясувати все, як було? Ні – запускають відлагоджений ще радянською системою механізм, і скарги у результаті потрапляють до тих, на кого людина скаржиться. І це після Майдану, коли з телевізора всі говорять про боротьбу з корупцією і люстрацію тих, хто не відповідає займаним посадам. Вся ця боротьба, якщо йдеться про Вишгородський район на Київщині, – чистої води фікція. Бо отримавши цю так звану «відповідь», я написав повторну скаргу на Згуладзе – і знову мене ощасливили відпискою. Цього разу – з обласного управління ДАІ, за підписом О.Бугая – це один із заступників Миколи Горбоноса. Як, окрім як знущання, можна кваліфікувати такі дії владних структур?»   

І знову… Вишгородський суд

У Вишгородському районному управлінні ДАІ, куди прийшли матеріали справи, надіслані Апеляційним судом Київської області, ухвалу судді Ольги Капічон про «проведення додаткової перевірки» зрозуміли по-своєму – папери трохи потримали у себе й знову… направили до суду. Цього разу справа № 363/685/15-п потрапляє на розгляд судді Олени Скарлат. І знову запускається механізм затягування розгляду справи по суті: то суддя захворіла (буває – всі ми люди), то у сторони Сергія Ольваніко звідкись – аж через рік – з’являється відео, яке вони хочуть долучити до матеріалів, але на засіданні немає комп’ютера, щоб це відео подивитися. А справжньою фішкою розгляду цієї справи стала постанова від 21 квітня цього року про необхідність проведення… повторної (!) комплексної автотехнічної транспортно-трасологічної експертизи, яку доручено провести експертам того ж таки Київського НДІ судових експертиз, а на час проведення експертизи – провадження у справі зупинити. Щоправда, запитань, які поставила пані суддя експертам, цього разу менше. Серед них головні: «Хто з водіїв – учасників ДТП – мав технічну можливість в даній дорожній обстановці своїми односторонніми діями запобігти зіткненню?» та «Чи відповідали дії водіїв вимогам ПДР України, а якщо не відповідали, то які невідповідності знаходяться у причинно-наслідковому зв’язку з фактом настання події даної ДТП?».

Панове експерти Костянтин Скороход та Костянтин Любарський уже відповідали на купу запитань, поставлених суддею С.Купрієнком. І всі оті причинно-наслідкові зв’язки добре роз’яснили. Чим їхній експертний висновок не задовольнив пані Олену Скарлат, зрозуміти важко. Бо навіть не треба бути експертом – досить добре знати чинні ПДР (а суддя, котрій доручають розглядати справи про ДТП, просто не може їх не знати, інакше виникає запитання про професійність), – щоб дійти висновку про те, що «Газель» із зіпсованими гальмами і, м’яко кажучи, не зовсім справним рульовим керуванням не мала права виїжджати за межі гаража. Чи знав про це водій «Газелі»? Якщо добре вчив нашу дорожню конституцію, не міг не знати. Чому тоді виїхав на дорогу на несправній автівці? Ось це запитання повинен був йому поставити ще інспектор ДАІ Ігор Коляда, який теж повинен добре знати Правила дорожнього руху. Чому не поставив? Це повинен був спитати пан Горбонос у Ігоря Коляди, а в самого Миколи Горбоноса – Анатолій Сіренко, який запевняв Юрія, що в нього все на контролі. А вже зараз – новий очільник (чи виконуючий його обов'язки, не так важливо) департаменту ДАІ України. Чому не спитали? Це вже запитання – до пані Згуладзе і пана Авакова і, як видається АСН, відповісти на нього чесно бодай для самих себе просто необхідно. Інакше всі розмови про реформи міліцейського відомства загалом і департаменту Державтоінспекції зокрема будуть лише пилом, який простим українцям майстерно пускають в очі наші високопосадовці.