Що замовчує Україна

Голос України поки слабко чути в світі. Будь-які правдиві згадки про нашу країну часто глушаться гучною російською пропагандою з її нав'язуванням українських хунти, безвладдя і войовничого фашизму. Іноді страшно уявити, яким бачить сучасного українця іноземець. «Аналітична Служба Новин» з’ясовувала, чи здатна Україна перемогти Росію в інформаційній війні. І, як результат, презентувати країну так, щоб сюди натовпами ринулися туристи й інвестори.

На другому плані

Ні інформаційна політика, ні презентація країни ніколи не були коником України. Найбільша кампанія проводилася під 14-й Чемпіонат Європи з футболу в 2012 році. І хоч опоненти всіляко намагалися очорнити нашу країну, свято футболу вдалося. На вулицях приймаючих Євро-2012 міст – Києва, Донецька, Львова й Харкова – постійно звучала іноземна мова. Чого тільки варті шведські фанати, які окупували площу біля Центральної виборчої комісії України?

І здавалося: ось тепер заживемо! Україну знають! Натовпи туристів і зарубіжних інвесторів нам гарантовані! Але життя внесло свої корективи. Хто міг подумати під час урочистого відкриття Донецького аеропорту, що вже скоро в місті будуть проходити не футбольні, а реальні бої? Або що Крим анексує Російська Федерація? Що в інформаційний простір будуть щосили вкидатись «новини», створені за рецептом міністра пропаганди нацистської Німеччини Йозефа Геббельса: «чим неймовірніша брехня, тим швидше в неї повірять». То в Україні немовлят їдять, то снігурів винищують, то луганчан і донеччан на рабів перетворюють.

Все пропало

Загальновідомо: всю величезну машину російської пропаганди, і її похідні на кшталт «Russiatoday» і «Life-news», кинуто на війну з іміджем України. З нашого боку потужної відсічі немає. Все пропало? Виявляється, пропало чимало, але не все.

Ось, наприклад, АСН вдалося дізнатися, що в Ізраїлі люди переважно на боці України. «Це не тому, що ізраїльтяни за Україну. Вони – проти Росії», – розповіла вчителька з Ізраїлю Борислава Ашдот. І порадила звернути увагу на коментарі читачів на російськомовних ізраїльських ресурсах. Виявилося: справді домінують антиросійські. Наприклад: «У росіян життя – копійка. «Система цінностей» така. Головне – батьківщина і цар. А солдатів баби ще народять». Або: «Схоже, що російське втручання у справи суверенної України скінчиться не меншою кількістю трун, ніж США в справи В'єтнаму, – якщо не більшою. Якщо Росія збережеться до того моменту, то, може, у неї пропаде будь-яке бажання знищувати цілі народи в ім'я можливості їх обкрадати і в ім'я своїх затхлих імперських амбіцій». Ізраїльтяни більше обговорюють відносини Захід–РФ. Дуже схожа ситуація в інших країнах, де інформаційний імідж України не страждає через російську пропаганду тільки завдяки контратакам Заходу.

До того ж, за словами голови Постійної делегації у Парламентській асамблеї Ради Європи, народного депутата Володимира Ар'єва, більшість європейців доброзичливо ставиться до України. «У європейських країнах розуміють, що левова частка того, що вони чують про нашу країну з російських джерел, – неправда. І навіть намагаються нам допомогти протистояти потужній пропагандистській машині сусідньої держави. Так, Верховний представник Євросоюзу з питань спільної зовнішньої політики та політики безпеки Федеріко Могеріні заявила, що Євросоюз уже почав конкретну роботу над протидією російській пропаганді. І має намір допомогти Україні активізувати свою інформаційну діяльність на Заході», – розповів Ар'єв.

Поради бувалих

Після проведення невеликого моніторингу розуміємо, що у Франції про Україну інформують французькі ЗМІ, в Німеччині – німецькі, у Польщі – польські, в США – американські. Україна сама про себе поки що скромно мовчить. Можливо, правильно? Обізнані люди кажуть, істина посередині. З одного боку, не варто переоцінювати «лайньюз», оскільки громадяни тієї чи тієї країни черпають інформацію з місцевих ЗМІ.

Так, виконавчий директор Інституту масової інформації Оксана Романюк зазначила: щоб протистояти російському мовленню в інформаційному плані, Україні варто було б не фокусуватися на створенні свого іномовлення, а залучати більше іноземних журналістів. За її словами, «щоб вони приїжджали в Україну, відкривали тут корпункти, організовували тут прес-тури, у них буде і якість вища, і довіри до них буде більше, ніж до гіпотетичного українського іномовлення». Вона також переконана, що для створення позитивного образу України необхідно залучати ще один ресурс – мережу євромайданів по всій Європі. «Це люди, які активно співчувають Україні, волонтери збирають кошти, їх можна залучати в різних процесах: від організації виставок до судових позовів. Приміром, з недавнього, мені відомо, що в Ірландії місцеві українці самі організували в Дубліні відкриту фотовиставку, під час якої збирали кошти для українських військових», – розповіла медіа-експерт.

Подібну думку висловила й журналіст Христина Ніколайчук (Німеччина, Бонн). За її словами, Україні потрібно розвінчувати російську брехню, але самим до цієї брехні не вдаватися. «Тому що впіймають один раз, уже не буде довіри сотню інших разів», – попередила вона і додала, що Україні варто розкручувати ініціативу за зразком Stopfakе за кордоном, а такі проекти, як UkraineТoday, жодного ефекту на Заході не мають, оскільки, окрім самих українців, їх ніхто не дивитиметься. Вона порадила розвивати мережу експертів з питань України, налагоджувати контакти з зарубіжними експертами зі Східної Європи, адже саме їхні оцінки лягають в основу статей впливових газет і журналів, їх запрошують на провідні політичні ток-шоу. 

«Наприклад, свого часу великий резонанс мали статті Андруховича та Петровської для Frankfurter Allgemeine Zeitung, які потім інші ЗМІ передруковували. Зрештою, навіть колонку того ж Кличка в газеті Bild постійно цитували інші видання. Тобто, нині в Європі на це є попит і тому гріх цим не скористатися», – зазначила вона. Ніколайчук також звернула увагу на важливість роботи іноземних кореспондентів в Україні, які потім у статтях для своїх ЗМІ формують імідж України. За її словами, багато з них скаржаться на дуже погані умови роботи в Україні.

А перший заступник голови Комітету Верховної Ради з питань свободи слова та інформаційної політики, народний депутат Ольга Червакова додала, чого Україні точно не слід робити, так це йти шляхом пропаганди і допомагати РФ формувати свій позитивний імідж всередині нашої країни, показуючи по ТБ російський продукт. Разом з тим парламентарій зазначила, що в країні, яка веде війну, урізує соціальні виплати і ледь утримує економіку від падіння, розмови про витрати на кіноіндустрію можуть бути сприйняті з обуренням. «Але очевидно, що ці інвестиції в майбутнє Україна повинна зробити. Поки ми робимо тактичні кроки», – впевнена вона.

Хто крайній

Виходить, за Україну і замість України на світовому інформаційному фронті воює коаліція ЄС–США. А нам з вами потрібно менше реагувати на викиди Росії про її перемогу в інформаційній війні, що не відповідає дійсності. Нам необхідно спілкуватися зі світом. Були заяви, що саме цим викликано створення Міністерства інформації під керівництвом Юрія Стеця. Але проект відразу ж розкритикували – мовляв, відомство створюється виключно для того, щоб на законних підставах карати «інакомислячих», – і охрестили просто «МінСтець».

Тим часом, на думку глави Нацради з телебачення і радіомовлення Юрія Артеменка, альтернативи Мінінформації немає. Роль цього міністерства чиновник бачить у тому, щоб створити «генеральний штаб інформаційної війни». Щоб він став майданчиком для напрацювання рішень і протидії пропаганді. За словами Артеменка, перед Україною стоїть серйозне і майже нездійсненне завдання: за лічені місяці зробити те, що Росія робила роками.

Щоправда, у фінансовому плані ми катастрофічно програємо північному сусідові. Так, наприклад, складаючи бізнес-план для створення телеканалу іномовлення Ukrainian Tomorrow, Нацрада з телебачення і радіомовлення заклала у нього бюджет 5 мільйонів доларів. При тому, що щорічний кошторис тієї ж «Russia-today», з котрою ми маємо намір посперечатися, – 570 мільйонів доларів. Це так, щоб усі розуміли, кому ми оголошуємо війну.

Міністр Юрій Стець, до речі, вже анонсував швидке відкриття цього телеканалу. За задумом ініціаторів, він буде створений на базі нацбанківського БТБ. Планується, що його трансляція вестиметься трьома мовами – українською, російською й англійською, а сам канал охопить аудиторію в 20 мільйонів українців по всьому світу і 100 мільйонів російськомовних людей.

Звичайно, розраховувати, що українське іномовлення швидко завоює глядацьку аудиторію по всьому світу і зможе конкурувати з аналогічними російськими телеканалами, не варто. Так, перший заступник міністра внутрішніх справ Ека Згуладзе застерігає: боротися з Росією дуже важко, оскільки з їхніми ресурсами змагатися марно. Однак, на думку чиновника, переможе той, на чиєму боці правда. Головне – виокремити пріоритети.

Ідеальний рецепт

Нам справді складно перемогти «ГебельсСМІ». Але і посипати голову попелом не варто. Формула успіху досить проста: не піддаватися впливові російської пропаганди і не переоцінювати її, створювати своє якісне мовлення, розвивати мас-медіа й комунікацію з іноземними ЗМІ. Також важлива активна робота дипломатів, експертів, культурних діячів.

Слід пам'ятати: проблеми України – це проблеми України. Потрібно зосередитися і проводити реальні реформи в усіх секторах, покращувати інвестиційну привабливість. Й робити це вже зараз. Не чекаючи закінчення війни на сході України чи падіння режиму Володимира Путіна. Тоді все буде добре, не доведеться думати про поліпшення і без того привабливого іміджу.