Чим обернеться для нас близькосхідна авантюра Кремля

Опинившись у повній дипломатичній ізоляції, Володимир Путін, схоже, всерйоз готується відкрити другий фронт. Цього разу – на Близькому Сході. Повідомлення про «зелених чоловічків» у пісках Сирії вже котрий день тримають в напрузі міжнародну спільноту.

«Аналітична служба новин» дослідила можливі ризики й наслідки, які несе для України нова геополітична гра Путіна. Які проблеми здатна створити Москва для Сполучених Штатів, Європи й країн Перської затоки і що вона може зажадати для їхнього розв’язання? Чи готові країни Заходу обговорювати «хотілки» Кремля і йти йому назустріч? І чи може Україна стати розмінною монетою у новій великій грі? Погодьтеся, питання більш ніж серйозні, щоб ігнорувати на них відповіді.

Стартові позиції Росії

Цього року Росія опинилася практично у повній дипломатичній ізоляції. Небажання згортати агресію проти України, неготовність виконувати навіть відверто невигідні Києву і тією ж мірою вигідні Кремлю Мінські угоди, ігнорування незліченних варіантів «завершити конфлікт, зберігши обличчя» остаточно вивели з себе лідерів цивілізованого світу. Найяскравішою ілюстрацією, яка демонструє роздратування світових лідерів, стало категоричне небажання президента США приділити час російському лідерові на Генасамблеї ООН і на майбутньому саміті «Великої двадцятки».

Недавній парад перемоги в Пекіні лише підтвердив статус Путіна як міжнародного ізгоя. Прагматичні китайці ставляться до Росії як до можливого сателіта, але жодним чином не до як повноцінного союзника.

Та найгірше у російської дипломатії останнім часом справи пішли в регіоні, в якому Радянський Союз завжди мав більш ніж міцні позиції, а антиамериканські настрої завжди зашкалювали, – на Близькому Сході. За останній рік Кремль примудрився налаштувати проти себе всі режими, які в принципі були не проти мати з ним справу. Відносини з турецьким лідером Ердоганом зіпсувалися після того, як Володимир Путін поїхав у Єреван і вшанував пам'ять жертв геноциду вірмен в Османській імперії. Особливим відносинам з керівниками єгипетської військової хунти настав кінець десь місяць тому, коли під час візиту в столицю країни пірамід держсекретар США Джон Керрі заявив, що розбіжності між Вашингтоном і Каїром подолані. Більш обережним у питаннях підтримки Кремля став і Іран.

Найгірше у російської дипломатії йдуть справи з Саудівською Аравією й іншими монархіями Затоки. Мало того, що саудити послідовно нарощують видобуток нафти, підриваючи економічну міць РФ, сторони зайняли принципово несумісні позиції у питанні вирішення сирійської кризи і боротьби з Халіфатом. Єдиним послідовним союзником Москви в регіоні залишився режим Башара Асада в Сирії.

Програвши начисто дипломатичну партію на Близькому Сході, Москва вирішила діяти більш звичними для неї методами. На початку вересня в пресі з'явилася інформація про російських військових і техніку, котрі нібито беруть участь у боях у Сирії. Було продемонстровано фотографії російських безпілотників і винищувача, схожого на Су-34. Також повстанці повідомили, що чули імовірно російську мову в перехоплених армійських переговорах.

У Москві кілька днів зберігали мовчання, потім взялися все заперечувати. Але в міру того, як розкривалися все нові й нові факти російської присутності, в Кремлі змінили платівку. Замість звичного українському вуху «Наших військ там немає» російське МЗС заявило, що Москва підтримувала і буде підтримувати режим Башара Асада всім, включаючи поставки озброєння, а Володимир Путін запропонував створити спільну коаліцію для боротьби з ІДІЛ. Білий дім відкинув пропозицію, а Держсекретар США Керрі застеріг Москву від нарощування військової присутності в Сирії, акцентувавши, що дії Росії несуть ризик протистояння з військами міжнародної коаліції.

На прохання Білого дому уряди Греції, Туреччини, Румунії, Азербайджану, Саудівської Аравії, Іраку, Йорданії та низки інших країн перекрили свій повітряний простір для російської військово-транспортної авіації, що прямує в Дамаск з «гуманітарними вантажами». Особливо колоритно вийшло з Болгарією. Офіційна Софія розвіяла міфи Кремля про «непорушну російсько-болгарську дружбу», заявивши, що російські літаки, які прямують у Сирію через болгарський повітряний простір, у разі відмови змінити маршрут будуть перехоплені ВПС країни. Проте літаки таки продовжують літати і вже доставили як мінімум 80 тонн «гуманітарки».

Трохи пізніше американська розвідка повідомила, що росіяни приступили до спорудження великої військової бази в Латакії. Москва, як бачимо, перестала ховатися: тільки за останній день у Сирії було помічено щонайменше 7 російських танків і 4 ударних вертольоти, а джерело в збройних силах Сирії повідомило західним ЗМІ, що урядові війська почали освоювати новітнє озброєння made in Russia.

Цілі Кремля

На тлі очевидного нарощування присутності збройних сил РФ в Сирії про справжні цілі того, що відбувається, можна тільки здогадуватися. Росія проводить багатопланову гру, спрямовану на посилення власного впливу в регіоні, говорить колишній консул України в Стамбулі, а нині керівник громадської організації «Майдан закордонних справ» Богдан Яременко. За словами дипломата, дії Кремля одночасно покликані продемонструвати підтримку давньому союзнику Башару Асаду, розширити простір для маневрів російської дипломатії в глобальному переговорному процесі зі Сполученими Штатами. Яременко вважає, що в разі успішного завершення розгортання російських збройних сил, зокрема систем ППО, Путін спробує диктувати в переговорах свій порядок денний, і Заходу доведеться на це зважати.

Виконавчий директор Центру близькосхідних досліджень Ігор Семиволос вважає, що Москва потрапила в таку ситуацію, за якої вона просто змушена підтримувати Асада, щоб продемонструвати, що Путін не кидає своїх союзників. При цьому не йдеться про якесь стратегічне планування, російський лідер імпровізує по ходу справи. Експерт підозрює, що Асад і його оточення просто використовують кремлівські великодержавні комплекси, щоб маніпулювати Путіним у своїх інтересах і отримати російську військову допомогу в боротьбі зі своїми супротивниками. У той же час, відповідаючи на запитання про можливу спробу росіян «продати» американцям свої зусилля в боротьбі з Халіфатом, Семиволос висловив упевненість, що на Заході ніхто не захоче навіть обговорювати «хотілки» Путіна. «Лавров уже піднімав це питання. Йому сказали» Auf Wiedersehen!», - зазначив експерт.

Відповідаючи на запитання, чи дійсно російська армія має намір вплутуватися в бойові дії проти ефективної військової машини Халіфату, експерти висловили обґрунтований скепсис. Як вважає Богдан Яременко, росіяни взагалі не планують вплутуватися в наземні бої, радше може йтися про авіаційну підтримку асадовських сил. Причому, за словами експерта, авіація буде застосовуватися не тільки проти ісламських радикалів, а й проти підтримуваної міжнародною коаліцією Сирійської вільної армії, оскільки за версією «легітимного» Башара Асада і ті, й інші – терористи, що кинули виклик законній владі. На думку ж Ігоря Семиволоса, якщо росіяни і почнуть активні бойові дії, то передусім проти ССА. Проте на одностайну думку експертів, ризик зіткнення російських військ і сил міжнародної коаліції практично дорівнює нулю, оскільки обидві сторони робитимуть усе можливе, щоб не поставити світ на межу третьої світової.

Ризики для України

Початок нової масштабної авантюри Кремля природним чином збігся з практично повним припиненням бойових дій російськими військами та їхніми донбаськими маріонетками на сході України. На перший погляд, складається враження, що сирійський проект Путіна на руку нашій країні. Ми кревно зацікавлені в тому, щоб Росія якомога глибше загрузла на Близькому Сході, спалюючи там свої економічні і військові ресурси. Бойові дії на два фронти мало хто потягне, тим більше якщо на одному з них – десятки тисяч лютих, загартованих у боях релігійних фанатиків.

Крім того, не варто скидати з рахунків можливості глобальної мережі «Ісламської держави» з нанесення асиметричних ударів всередині самої Росії. Тільки за останніми оцінками ФСБ, у лавах Халіфату понад 2 тисячі громадян РФ і не менше 3 тисяч громадян країн Середньої Азії, які постійно проживають у Росії. Є підстави вважати, що ці оцінки сильно занижені. Якщо бодай частина з них повернеться додому і спробує застосувати отримані в Сирії навички на практиці, на російському Північному Кавказі й у першопрестольній спалахнути може так, що Москві різко стане не до «захисту російськомовного населення на Донбасі».

Більше того, у разі ескалації бойових дій, США і Євросоюз напевно посилять санкційний зашморг. А монархи країн Затоки цілком можуть задіяти найефективнішу зброю – продовжать зниження цін на енергоносії, добиваючи і так хвору російську економіку (Саудівська Аравія, Емірати і Кувейт цілком можуть собі дозволити продавати нафту і по 20 доларів за барель, а бюджет РФ перестає сходитися при 85-ти). Всі перераховані чинники, безперечно, різко знизять змогу Кремля продовжувати агресію на сході нашої країни.

Водночас очевидно, що Москва спробує максимально скористатися дивідендами із ситуації. В уявленні найближчого оточення російського лідера, які мислять категоріями Realpolitik і сфер впливу XIX століття, світ досить одномірний. Тоді чому б не створити побільше проблем далеко від дому, а потім вигідно посприяти у їх розв’язанні? У нашому варіанті – спробувати обміняти свою реальну чи вигадану допомогу в боротьбі з ісламістами на здачу Заходом своїх позицій по Україні. Можливо, в Кремлі навіть готові здати давнього союзника Башара Асада в обмін на визнання Європою і США України зоною «привілейованих інтересів» Москви.

Богдан Яременко«Плани і методи Путіна можуть бути якими завгодно, але в будь-якому разі вони вкрай недружні для нашої країни», - ділиться своїми побоюваннями Яременко. І з ним важко не погодитися. Людина, яка вважає розпад Радянського Союзу «найбільшою геополітичною катастрофою» двадцятого століття і переконує президента Джорджа Буша, що «Україна - навіть не держава», мала достатньо часу, щоб подумати, як знову затягнути нас в кайдани «руского міра».

Залишається лише сподіватися, що демократичні країни будуть і надалі вірними своїм принципам і декларованим цілям зовнішньої політики. Поки що лідери цивілізованих країн начебто не давали підстав вважати, що вони готові зробити Україну «розмінною монетою». Опитані «АСН» експерти поділяють таку думку. «Ніхто на Заході не обговорюватиме України і Сирію в пакеті, це абсолютно паралельні процеси», - запевняє Семиволос. «У Сполучених Штатах і в Європейському Союзі стверджують, що не схильні пов'язувати питання Сирії й України. Будемо сподіватися, що так воно і буде», - виявляє стриманий оптимізм Яременко.

Коментуючи можливі негативні перспективи російської авантюри, дипломат акцентує на подальшому збільшенні кількості біженців, яке вже вносить розкол у лави Євросоюзу і відволікає увагу міжнародної громадськості від українського питання. Крім того, Яременко звернув увагу, що наслідки російської анексії Криму використовуються для поліпшення логістики постачання російських частин у Сирії. «Зв'язок працює в обидва боки, і, на жаль, цей зв'язок для України негативний», - заявив глава «Майдану іноземних справ».

Ігор СемиволосІгор Семиволос також не вірить, що участь у сирійському конфлікті змусить Москву залишити Україну в спокої. «На жаль, поки що у Росії вистачає ресурсів діяти на обох напрямках», - відзначає експерт. Перераховуючи негативні моменти можливої ​​ескалації конфлікту, варто відзначити, що будь-яке загострення на Близькому Сході автоматично призводить до подорожчання нафти, що, безумовно, благотворно позначиться на наповненні російського бюджету. І негативно - на перспективі заморожування кремлівської агресії проти нашої країни.

На закінчення хочеться додати, що активність Кремля в Сирії все ж дарує якусь надію. Надію на те, що носії духовних скрепів за версією Халіфату і за версією «руского міра» таки спробують з'ясувати, хто з них крутіший і духовніший, і зійдуться у справжній сутичці. У якій щиро хочеться побажати успіху обом сторонам.