Манівцями до НАТО

Тема інтеграції України до Північноатлантичного Альянсу знову на порядку денному. Нещодавно в ефірі французького телеканалу Президент України Петро Порошенко заявив про готовність надати народу можливість вирішити питання майбутнього України щодо НАТО — проведе референдум. До слова за кілька днів — затвердив річну національну програму співпраці Україна-НАТО на 2015 рік. Крім того, екс-секретар Ради національної безпеки і оборони (РНБО), перший віце-спікер Андрій Парубій в інтерв'ю АСН акцентував увагу на тому, що в разі посилення агресії Росії на сході України серйозні військово-політичні рішення ухвалять вже наші союзники: США, ЄС, НАТО. Чи реальне членство в НАТО, чи варто сьогодні проводити референдум і звідки чекати допомоги, розбиралася «Аналітична Служба Новин» (АСН).

Історія питання

До ідеї інтегрувати країну в НАТО українці ставилися в різні часи неоднаково. Але частіше або індиферентно, або категорично проти. За часів президентства Віктора Ющенка, коли обговорювалася можливість дорожньої карти для України — Плану дій щодо членства в НАТО, політики й експерти в суперечках заходили в конфлікти, оскільки здебільшого виступали за позаблоковість або створення військово-політичних союзів із представниками пострадянського простору, головне — з Російською Федерацією.

Нагадаємо, як у 2008-му так званий «лист трьох» посилив і без того серйозну політичну кризу. Це було звернення до генсекретаря НАТО Яапа де Хооп Схеффера президента Віктора Ющенка, прем'єр-міністра Юлії Тимошенко та голови Верховної Ради України Арсенія Яценюка про зацікавленість України у приєднанні до Плану дій щодо членства в НАТО. Про лист стало відомо не від представників української влади, а від американського сенатора Річарда Лугара, який приїхав із візитом в нашу країну. Це стало козирем тодішніх опозиціонерів — регіоналів і комуністів, що повністю заблокували тоді роботу парламенту.

Звичайні громадяни, спостерігаючи цю катавасію, ясна річ, симпатій до НАТО-перспектив не відчували. Так, соціологи в 2008-му зафіксували, що майже половина (43,8%) українців були категорично проти вступу в Альянс, за — лише четверта частина (19,2%).

Сьогодні ж, у 2015-му, ситуація зовсім інша. Хоча влада активно не говорить про НАТО, українці почали підтримувати ідею такої військово-політичної інтеграції. Вирішальним став червень-2014, початок активної фази подій на сході України і її наслідки. Свіже соціологічне дослідження, проведене Інститутом Горшеніна, показує, що на найближчому референдумі щодо НАТО 54,1% громадян країни висловилися б «за». Але і тих, хто проти, поки що багато — це 33,1%.

Путін і НАТО

Звідки такий злам у свідомості? За словами експерта з питань євроатлантичної інтеграції Олександра Палія, українці стали підтримувати ідею щодо НАТО не завдяки, а всупереч.

«Я вже п'ятнадцять років говорю про НАТО. Раніше це було робити досить складно. Не було ентузіастів, державної інформаційної підтримки. Президент Ющенко щось говорив, але жодної копійки на це не дав — у нього був консенсус з олігархами. А нині, через дії Володимира Путіна, український народ прозрів. І достеменно Путін зробив ту роботу, яку наша влада дуже довго не могла. Сьогодні більшість українців хоче в НАТО. До того ж,  велика кількість таких і на сході України: навіть у Донецькій області — більше 20%. Референдум щодо НАТО — це своєчасно», — пояснив експерт.

Олександр ПалійДо того ж, він нагадав, що свого часу на Саміті НАТО в 2008 році було підписано Бухарестські декларації. «Визначено, що Україна може претендувати на членство в НАТО, стати їм тоді, коли захоче. Хоча, звичайно, не все так просто. НАТО — це 28 країн. Деякі хочуть бачити Україну в НАТО, а деякі хочуть пересидіти ризикові часи в куточку. Втім ми бачимо відновлення геополітичного мислення в Європі, коли країни розуміють, що виграти в новій холодній війні можна, коли діятимеш, як Буш старший, Рейган старший, Маргарет Тетчер, президент Міттеран, Гельмут Коль», — додав Палій. Експерт не знає, коли саме Україна може реально стати членом НАТО, але припускає, що співпраця точно буде поглиблюватися вже зараз.

Фінанси і політика

Під час обговорення можливості проведення референдуму варто врахувати не тільки бажання, але й можливості. А саме — наявність коштів у держбюджеті, адже за різними оцінками на референдум потрібно від 800 мільйонів до одного мільярда гривень, а також поліпшити законодавче регулювання такого волевиявлення громадян.

Але за словами голови Комітету Верховної Ради України з питань державного будівництва, регіональної політики та місцевого самоврядування, народного депутата від «Батьківщини» Сергія Власенка, говорити про необхідні гроші, значить, спекулювати на питанні стратегічного вибору країни.

Сергій Власенко«Вперше в історії України прихильників вступу до НАТО більше 50% від тих, хто готовий приходити і голосувати. Такий референдум потрібно проводити. Але ми не можемо проводити його за старим законом про референдум, щоб він став реальним механізмом волевиявлення громадян, а не інструментом фальсифікації громадської думки», — сказав він. Також додав, що змінити потрібні у порядок формування комісій, які рахуватимуть голоси, також варто розширити перелік підстав для його проведення, передати певні права щодо референдуму від Президента до Центральної виборчої комісії.

Винятки з правил

Але існує думка, що з референдумом про приєднання до НАТО можна не поспішати, оскільки Альянс навряд чи відійде від своїх правил, і надасть членство країні, в якій відбуваються військові дії. Зокрема так вважає екс-голова Донецької ОДА, народний депутат Сергій Тарута.

Сергій Тарута«Є чіткі критерії, за якими Альянс розглядає заявку на членство. По-перше, сторона, що воює, не може бути прийнята. По-друге, спочатку потрібно узгодити цю позицію з Альянсом. Якщо Альянс підтвердить, що в 2016, 2017 або 2020 році у нас є можливість бути членами НАТО, то тоді потрібно виносити це питання на загальне обговорення. А то виходить, як в анекдоті: «Сара згодна вийти заміж за Рокфеллера, тільки Рокфеллер про це нічого не знає», — зазначив він.

Тарута наполягає, що зараз точно не час проводити цей референдум, для початку необхідно вирішити проблеми на сході, щоб питання НАТО не стало тією в’язкою дров,  яку кидають у палаюче багаття.

Не варто, але потрібно

Однак історія вже наочно нам показала — Україна не може самотужки протистояти агресії РФ. Підтримка потрібна, в тому числі і військово-політичного союзу, — НАТО. Як пояснила голова комітету Верховної Ради у закордонних справах, народний депутат від «Самопомочі» Ганна Гопко, яка теж вважає, що поки референдум не на часі, і нічого, крім додаткового фінансового тягаря на держбюджет, не дасть, нам вже зараз потрібно переходити на стандарти Альянсу, виконуючи його вимоги для шукачів членства.

Ганна Гопко«Для вступу в НАТО необхідно відповідати певним критеріям. Серед них військова готовність, сильні демократичні інститути, які вимагають, зокрема, змін до виборчого законодавства, політична стабільність, економічний розвиток. Ми зараз повинні більше сфокусуватися на законодавчих змінах, які приведуть до цих перетворень», — зауважила вона.

Гібридне рішення

Зрозуміло, Україні варто прагнути до розвитку і розширення політичних та військових контактів. Але чи варто сподіватися на НАТО, яке іноді здається вочевидь застарілою конструкцією. Головна роль НАТО полягає у забезпеченні свободи і безпеки країн-членів з використанням політичних і військових засобів. Але конфлікт на сході України показав, що Альянс не здатний оперативно реагувати на нові виклики. У ньому сьогодні 28 країн, і не всі з них однозначно готові виступити проти Російської Федерації, оскільки мають великі політичні та економічні зав'язки на РФ.

Україні потрібно прагнути в НАТО, але в цьому випадку краще намагатися достукатися до кожної окремої країни. Ситуативні союзи можуть бути оперативнішими і відповідно результативнішими, ніж перспектива глобальної інтеграції в Альянс. Адже гібридні війни вимагають гібридних рішень.

Юлія Артамощенко, АСН

Олена Галаджій, АСН