Кому на руку тарифно-лічильникова локшина

Таке враження, що саме зараз комусь ну дуже треба відволікти увагу українців від тих подій, які відбуваються на сході. І «струну», яка зачепить практично всіх без винятку громадян, знайшли, – тарифи на житлово-комунальні послуги й усі дотичні до цього проблеми. Тобто, у глобальному плані це тотальне безгрошів’я (про статки тих 2–5% українців, які «потягнуть» і в кілька разів вищі тарифи, аніж ті, що набули чинності з 1 квітня, не йдеться) і солодка обіцянка уряду зарадити біді новою системою субсидій.

У більш локальному – власне, зростання тарифів і абсолютно справедливе наполягання частини суспільства на їхньому перегляді, потреба загального обліку передусім теплової енергії (про облік води вже навіть не йдеться – там усе відносно зрозуміло і механізм встановлення/повірки лічильників запущений давно, хоч є неузгодженості у визначенні питання, хто й за що мусить платити), розпорядження уряду обладнати будинковими приладами обліку теплової енергії абсолютно весь житловий фонд України і, зрозуміло, пошук коштів на встановлення цих будинкових лічильників. А ще – безліч нюансів, які турбують людей, проте на які ніхто з чиновників і відповідальних осіб зважати не поспішає.   

Проблему розв’язуємо чи забалакуємо?

Спочатку – про найсвіжіше у ланцюгу тарифно-лічильникових подій. «АСН» писала про те, що завершувати опалювальний сезон чомусь не поспішали: надворі було вже тепло, а до батарей не можна було доторкнутися, і люди за чиєсь недбальство мусять сплатити кошти. Може, все-таки варто розібратися, хто в цьому винен (тобто, кому на руку тривалий опалювальний сезон), – і вже нехай винуватець потрусить гаманцем і сплатить за свій власний прорахунок, щоб іншим не кортіло? Зрештою, батареї таки вимкнули. А разом з ними у багатьох будинках, принаймні в Києві, – і гарячу воду. Причому, як написано на папірці на будинкових дошках оголошень, «на невизначений термін».

І навряд чи мешканців тих будинків, які залишилися без гарячої води, влаштує виправдання «Київенерго» про те, що компанія змушена економити газ. Адже люди відтепер змушені щодня гріти воду, використовуючи хто – той самий газ, а хто – електроенергію. Чи так обійдеться дешевше, зважаючи на збільшення тарифів і на перше, й на друге, це ще питання. Не факт, що врятує й електробойлер. Знову ж таки, навіть якщо обладнати квартиру однією із сучасних моделей, де є економний режим, щоб тримати воду в ньому весь час гарячою, доведеться використовувати електрику. Якщо використовувати гарячу воду (як і холодну) без фанатизму, на людину в місяць вистачає двох кубометрів (спеціалістам, яким зараз, як я можу здогадатися, не зовсім це подобається, скажу: це навіть забагато, підтвердження – показники лічильника). Що дорожче – електроенергія, використана на підігрів води в бойлері, чи власне такий обсяг гарячої води? – треба рахувати.  

Анонсоване сьогодні засідання нещодавно створеної парламентської робочої групи з питання обґрунтування підняття цін/тарифів на енергоносії та комунальні послуги, а також роботи нової системи призначення житлових субсидій великого оптимізму не дає – ми вже бачили стільки засідань різноманітних груп і комісій, що дуже складно повірити, нібито саме ця впорається із завданням. Щоправда, не факт, що її справжнє завдання – розібратися з тарифами і унеможливити непрозору систему їхнього нарахування. Чомусь здається, що проблему намагаються заговорити, а поки люди второпають, де правда, а де – локшина, зроблять так, як вигідно режисеру «за кулісами». Якщо це не так, заздалегідь перепрошую.     

На тлі всього цього втішає хіба що пропозиція Національної комісії з регулювання енергетики та комунальних послуг удвічі зменшити для населення норми споживання природного газу, якщо немає лічильників. Ці, що допоки чинні, затверджені ще в 1996 році, тож переглянути їх у бік зменшення слід було давно. Щоправда, відповіді уряду на цю пропозицію НКРЕКП поки немає. Якщо її підтримають (а за попередніми прогнозами фахівців, це може статися вже у травні-червні), виграють передусім ті, хто не має лічильників (за даними НАК «Нафтогаз» це щонайменше 10% споживачів газу у міських квартирах і приватному секторі). А в глобальному плані – надавачі субсидій (їх розраховувати треба буде на менший обсяг газу), тобто фактично держбюджет.  

Валентин Землянський«Розумієте, субсидії тут – не панацея, – сказав «Аналітичній службі новин» директор енергетичних програм Центру світової економіки і міжнародних відносин НАНУ Валентин Землянський, – бо коли за ними звернеться дві третини населення (а що буде саме так, свідчать всі останні дослідження), грошей просто не вистачить. І що ми матимемо? Найімовірніше, проблему заженуть на щабель вище – це взаємовідносини між бюджетом і генеруючими компаніями – і неплатежі почнуться там. Тому думати, яким чином будуть захищати населення, як це відіб’ється на платіжній дисципліні, треба було передусім, а вже потім піднімати тарифи до рівня європейських. Ми ж отримали принцип соціального дарвінізму: виживає сильніший, тобто багатший, а про соціальну справедливість тут не йдеться взагалі».

Та зазначеними напівзаходами НКРЕКП не обійшлася – нацкомісія попросила Кабмін доручити Мінрегіону розробити методику перерахунку плати за послугу з централізованого опалення для споживачів, у яких немає приладів обліку теплової енергії, у разі відхилення фактичних кліматологічних показників від нормативних. Тобто, йдеться про те, щоб узгодити реальну температуру за вікнами з необхідністю опалювати й розміром при цьому оплати. Знову ж таки, скільки часу займе цей процес? Ми ж усі добре знаємо, що наші рідні чиновники, якщо їм чогось дуже не хочеться робити, знайдуть тисячу й одну причину, щоб пояснити, чого вони не впоралися з таким простим, на перший погляд, завданням. Може, таки варто покарати тих, хто цього року не вимкнув батареї вчасно? Тоді й методику розроблять у фантастично рекордні строки.

А тепер про лічильники

«Зниження норм споживання газу – це не вихід, а спроба відтермінувати розв’язання проблеми. Насамперед потрібно забезпечити приладами обліку, – веде далі Валентин Землянський, – тоді буде зрозуміло: хто, скільки, як… Адже ви, приміром, вкладаєтеся у норми, а сусідка чи білизну через день виварює, чи пиріжки на продаж пече й ніяк у норму не вкладається. Саме тому, якщо йдеться бодай про якусь соціальну справедливість, без лічильників тут не обійтися. Причому питання встановлення приладів обліку має вирішуватися за рахунок газорозподільних організацій. Тариф збільшили? Збільшили. Тож давайте ці гроші спрямовувати не на покриття дефіциту НАК «Нафтогаз», а на встановлення контролю й обліку за енергоносіями, які споживаються. У такому разі не потрібно буде жодних нормативів – всі платитимуть лише за те, що реально спожили. І водночас усі підстави для корупції в цій сфері буде знищено. Це саме стосується і приладів обліку теплової енергії, які треба встановити абсолютно на весь житловий фонд України».

До речі, про те, що без загальнобудинкових лічильників на тепло (а їх зараз, за інформацією Мінрегіону, встановлено трохи більше 35% від потреби), які згадав пан Землянський, нам не обійтися, кажуть і інші незалежні експерти. Про що «АСН» теж писала – у матеріалі «Україна починається з лічильника?». З одного боку, без них справді не обійтися, а ось як вирішити питання їхнього встановлення, намагалися зрозуміти учасники «круглого столу» «Обладнання будинків Києва лічильниками теплової енергії». Щоправда, ні до чого особливо не домовилися, хіба що екс-мер столиці Олександр Омельченко звинуватив столичних керівників у тому, що за останні 5 років кошти на утеплення будинків, заміну вікон, через що втрачається дуже багато тепла, не виділялися. А київська влада, на думку Олександра Олександровича, – замість того, щоб розв’язувати проблеми киян, – «кришує монополістів: «Київенерго», «Київгаз» і «Київводоканал». «Або ми наведемо лад до наступного опалювального сезону, – закликав киян Сан Санич, – або через суди повернемо ці компанії в комунальну власність міста».   

Але давайте повернемось до лічильників на тепло: чи справді вони врятують від переплат, надто на тлі несправедливо завищених тарифів? Не тільки в мене, але й у багатьох киян – цілком справедливі сумніви з цього приводу. І ось чому.

Цієї зими – упродовж усього опалювального сезону – я відчувала страшний дискомфорт. Ні-ні, не подумайте, що мерзла! Навпаки, у квартирі було так спекотно, що важко втриматись. Тож мусила просто вимикати батареї, прикручуючи на них спеціальні регулятори. Та все одно доводилось сплачувати за тепло 600–800 гривень щомісяця. І це при тому, що отой будинковий лічильник на тепло у нас є. Тобто, від того, економить моя родина теплову енергію чи ні, фактично для нас нічого не залежить.

Спробувала з’ясувати, чи можна встановити тепловий лічильник на квартиру. Теоретично – можна. Причому Інтернет рясніє оголошеннями компаній, які – звісно, за ваші гроші – залюбки це зроблять. Але дуже важливий момент: вертикальна чи горизонтальна в будинку розводка. Якщо горизонтальна, усе простіше, навіть попри високу ціну власне приладів обліку теплової енергії (а вони в середньому коштують 5 тисяч гривень). А якщо вертикальна (а це відомі всім стояки), тут, як мовиться, хоч плач, хоч скач, нічого не вдієш, бо треба ставити лічильник фактично на кожну батарею (стояк) окремо. У скільки це виллється, кожен може порахувати самостійно. Та навряд чи когось ці підрахунки здатні втішити – суми виходять чималі, і коли ці лічильники окупляться, зважаючи на вартість гігакалорії тепла, сказати важко, але точно не за місяць–два.

«Об’єктивно такі люди виявилися заручниками ситуації: навіть якщо вони економитимуть тепло, їх це не врятує, – роз’яснює «Аналітичній службі новин» Валентин Землянський, – тому що така система опалення залишилася нам у спадок з радянських часів, коли облік тепла взагалі не був передбачений, – і встановити лічильники на кожну квартиру окремо технічно неможливо. У деяких випадках можна говорити про встановлення лічильників на стояк, але це теж не вихід, тому найбільш ймовірний варіант на сьогодні – встановлення лічильника на будинок». А від себе додам: і якнайшвидший перегляд тарифів – з тим, щоб зробити їх не тільки економічно обґрунтованими (та ще й врахувавши при цьому український рівень зарплат!), але й повністю прозорими. Причому саме цим, а не питанням налагодження механізму надання субсидій, якраз і повинна упритул зайнятися ота депутатська робоча група, яка задля цього і створена. Інакше впевненість, що проблему спеціально забалакують, тільки посилюватиметься. Та, як на мене, урядові не варто сподіватися, що українці – з їхнім рівнем зарплатні – нині мовчки проковтнуть тарифну пілюлю, нехай навіть і в обгортці із субсидій. Що це так, переконалася, вже дописуючи цей матеріал: мені зателефонував голова однієї із сільрад на Київщині зі словами «Та що ж це діється на білому світі? Я – пенсіонер, працюю на виборній посаді, роблю все, щоб у селі порядок був, а мене за це пенсії позбавили?! То я б хотів спитати у пана Яценюка, скільки відсотків свого доходу позбулися наші високопосадовці?!» Запитання, думаю, слушне. І відповідь на нього хочуть почути все більше українців.