♈️ Овен (21 березня - 19 квітня)
Сьогодні Овни можуть відчувати потребу в пригодах та нових враженнях Будьте ....
Архів
Повернутись назад
17 Грудня 2015
17 Грудня
Суспільство
У Київській області податківці ліквідували підпільний цех з виробництва алкоголю
У Київській області співробітники податкової міліції вилучили партію нелегального алкоголю і припинили діяльність підпільного цеху з його виробництва. Про це повідомляє прес-служба Державної фіскальної служби.
У рамках розслідування кримінального провадження, відкритого за ч. 1 і ч. 2 ст. 204 (незаконне виготовлення, зберігання, збут або транспортування з метою збуту підакцизних товарів) для огляду було зупинено автомобіль, внаслідок якого знайдено партію підробленого алкоголю, розлитого в бег-ін-бокси.
«В результаті вжитих заходів було встановлено, що підпільний цех розташовувався в металевому ангарі, розміщеному на території одного з підприємств у селі Калинівка», - йдеться в повідомленні.
Під час його огляду виявлено обладнання для виготовлення сурогатного алкоголю. Загальна сума вилученого разом з партією горілки та автомобілем становить майже півтора мільйона гривень.
Наразі триває перевірка.
У Київській області податківці ліквідували підпільний цех з виробництва алкоголю
У Київській області співробітники податкової міліції вилучили партію нелегального алкоголю і припинили діяльність підпільного цеху з його виробництва. Про це повідомляє прес-служба Державної фіскальної служби.
У рамках розслідування кримінального провадження, відкритого за ч. 1 і ч. 2 ст. 204 (незаконне виготовлення, зберігання, збут або транспортування з метою збуту підакцизних товарів) для огляду було зупинено автомобіль, внаслідок якого знайдено партію підробленого алкоголю, розлитого в бег-ін-бокси.
«В результаті вжитих заходів було встановлено, що підпільний цех розташовувався в металевому ангарі, розміщеному на території одного з підприємств у селі Калинівка», - йдеться в повідомленні.
Під час його огляду виявлено обладнання для виготовлення сурогатного алкоголю. Загальна сума вилученого разом з партією горілки та автомобілем становить майже півтора мільйона гривень.
Наразі триває перевірка.
Суспільство
Аваков розповів про нові пластикові посвідчення для українців
Перехід з паспортів на пластикові посвідчення займе п'ять років. Про це на своїй сторінці у Facebook написав міністр внутрішніх справ Арсен Аваков.
За його словами, з 1 січня 2016 року Міграційна служба розпочинає процес введення принципово нових посвідчень особи - пластикових карток із безконтактним електронним носієм, які замінять чинний сьогодні паспорт у вигляді книжки.
«З першого робочого дня нового року почнеться тестування системи в масштабах країни, а оформлення посвідчень для громадян стане можливим починаючи з 11 січня 2015 року. Термін оформлення нового документа такий самий, як і старого - 10 робочих днів», - написав міністр.
При цьому він зазначив, що заміна старого паспорта на нове пластикове посвідчення - справа абсолютно добровільна, оскільки законом України передбачено 5-річний перехідний період. Аваков також зазначив, що отримати паспорт громадянина України з безконтактним електронним носієм можна у відділенні Державної міграційної служби за місцем проживання - вперше, і в будь-якому відділенні - при наступних зверненнях. Фотографію попередньо робити не треба - заявника сфотографує співробітник ДМС під час оформлення. На новому документі вона буде чорно-білою. У разі втрати або псування картки - алгоритм дій, як і при втраті паспорта старого зразка.
«На чипі картки може бути вказано біометричні дані власника - відбитки пальців і цифровий підпис. Але від цієї опції можна відмовитися - у цьому випадку на самій картці буде зроблено спеціальну позначку. Відомостей про національність, приналежність до будь-якої релігії і місце проживання ID-посвідчення не містить», - зазначив міністр.
Аваков розповів про нові пластикові посвідчення для українців
Перехід з паспортів на пластикові посвідчення займе п'ять років. Про це на своїй сторінці у Facebook написав міністр внутрішніх справ Арсен Аваков.
За його словами, з 1 січня 2016 року Міграційна служба розпочинає процес введення принципово нових посвідчень особи - пластикових карток із безконтактним електронним носієм, які замінять чинний сьогодні паспорт у вигляді книжки.
«З першого робочого дня нового року почнеться тестування системи в масштабах країни, а оформлення посвідчень для громадян стане можливим починаючи з 11 січня 2015 року. Термін оформлення нового документа такий самий, як і старого - 10 робочих днів», - написав міністр.
При цьому він зазначив, що заміна старого паспорта на нове пластикове посвідчення - справа абсолютно добровільна, оскільки законом України передбачено 5-річний перехідний період. Аваков також зазначив, що отримати паспорт громадянина України з безконтактним електронним носієм можна у відділенні Державної міграційної служби за місцем проживання - вперше, і в будь-якому відділенні - при наступних зверненнях. Фотографію попередньо робити не треба - заявника сфотографує співробітник ДМС під час оформлення. На новому документі вона буде чорно-білою. У разі втрати або псування картки - алгоритм дій, як і при втраті паспорта старого зразка.
«На чипі картки може бути вказано біометричні дані власника - відбитки пальців і цифровий підпис. Але від цієї опції можна відмовитися - у цьому випадку на самій картці буде зроблено спеціальну позначку. Відомостей про національність, приналежність до будь-якої релігії і місце проживання ID-посвідчення не містить», - зазначив міністр.
Суспільство
У Дніпропетровській області в лісі знайшли зброю та боєприпаси
Біля села Михайлівка було знайдено два автомати Калашникова, шість споряджених магазинів і гранату до підствольного гранатомету.
Як повідомляє прес-служба СБУ, чоловік знайшов зброю і боєприпаси у лісосмузі. Після цього він здав знайдене до Служби безпеки України.
Наразі встановлюється канал надходження зброї та боєприпасів до регіону.
У Дніпропетровській області в лісі знайшли зброю та боєприпаси
Біля села Михайлівка було знайдено два автомати Калашникова, шість споряджених магазинів і гранату до підствольного гранатомету.
Як повідомляє прес-служба СБУ, чоловік знайшов зброю і боєприпаси у лісосмузі. Після цього він здав знайдене до Служби безпеки України.
Наразі встановлюється канал надходження зброї та боєприпасів до регіону.
Публікації12:36
Політика
Бойові дії на невидимому фронті
Якщо говорити про інформаційну політику держави (а це сьогодні вкрай важливе питання), то нею повинні регулюватися лише ті позиції, котрі стосуються держави як такої: це оборона, місцеве самоврядування та міжнародна політика. Всі дискусії, що стосуються культури і всіх так званих навколокультурних питань, на мою думку, треба залишати суспільству. Держава тут має виступати лише однією зі сторін у дискусії. І жодних темників або пояснень, як треба розуміти і подавати ту чи іншу тему!
Державна таємниця має бути таємницею
Це стосується загальної інформаційної політики. Тобто держава - один із суб'єктів великого процесу, в якому люди зібралися жити у вигляді певного міжнаціонального суспільства, що сформувалося в Україні. Але що має регулювати держава? Перше і найголовніше - збереження державної таємниці. Для цього в ній має бути уповноважений інститут, який контролюватиме цей процес. Особливо це важливо і дуже непросто у воєнних умовах. Тут існує механізм акредитації, навчання журналістів та роз'яснювальна робота з блогерами, котрі вміють говорити не завжди те, що можна. Такий цензурі воєнного часу підлягає державна таємниця та інші теми, здатні завдати шкоди суспільству.
Що стосується таких речей, як інформаційно-психологічна боротьба, то це - вид бойових дій, і ним має займатися військове відомство, та сама розвідслужба. Якщо коротко, то зараз будь-яка військова операція або спецоперація на тактичному, оперативному чи на стратегічному рівнях має супроводжуватися відповідною інформаційною політикою. Повинні бути люди, які вміють цим займатися на всіх озвучених рівнях. Тобто йдеться про деяку багатоповерхову систему, співробітники якої і формують інформаційно-політичну політику в масштабах усієї держави, причому починаючи з конкретної спецоперації, конкретного бою або сектора на фронті.
Простий приклад: СБУ сьогодні взяло російських диверсантів, одразу ж має бути проведено інформаційне забезпечення цієї спецоперації, тобто брифінг, покази, двійко-трійко потрібних публікацій. Крім того, така політика має формуватися потай - ніхто не повинен знати, хто її здійснює насправді. Бо інакше це не буде видом бойових дій. Усе просто: якщо раптом з'явиться табличка «Ось тут у нас займаються спецопераціями», ніяких спецоперацій не вийде. Оскільки будь-які спецоперації - це діяльність, яка проводиться конспіративно, таємно, і ніхто не повинен знати, як вона робиться. На те вона й військова операція.
Крім того, на загальний огляд не можна виставляти людину, яка реально займається інформаційною політикою країни (те, що у нас у країні відбувається з міністерством інформполітики, мені незрозуміло), оскільки там є як відкриті операції, так і «сірі», і навіть «чорні», коли робляться певні інформаційні вкидання. Це величезна робота, яку треба регулювати. І цього року у новій Воєнній доктрині інформаційно-психологічній боротьбі вже, на щастя, приділено увагу, там навіть є окремий рядок, де прописано, що ми розгортатимемо засоби інформаційної боротьби, оскільки розуміємо її значення в сучасному світі.
Фахівці є - було б бажання
Але виникає делікатне питання: а як можна розділити відкриті операції, «сірі» і таємні? Насправді будь-яке таке розділення буде штучним. Тому для інформаційно-психологічної боротьби, якщо її проводити серйозно, потрібно організовувати велику інфраструктуру, куди входитиме безліч різних відомств, і створити якийсь регуляційнийї орган, який цим займатиметься. Ось, за ідеєю, наше Мінінформполітики і мало б цим займатися. Його можна було зробити при РНБО, при Адміністрації Президента, але зробили у вигляді окремого міністерства, при уряді. При цьому отримуємо питання, а як тоді міністерство може регулювати роботу прем'єр-міністра, підкоряючись йому? А воно ж теж має це робити. Тому координувати таку роботу повинен хтось вищий, як мінімум секретар РНБО.
До речі, досвід, який можна використовувати Україні, насправді у світі є. Причому різний: англійський, японський, американський. Його має бути всебічно вивчено людьми, котрі розуміють, про що йдеться. А тоді - на законодавчому рівні - потрібно розробити і ухвалити правову систему, яка дозволить здійснювати таку діяльність. Виходить, що для цього треба повністю змінювати нормативно-правову базу.
У нас є закон про інформаційну політику, але його потрібно істотно доповнювати документами, що регламентують інформаційно-психологічну боротьбу. Там відбувається регуляція діяльності органів вищого військово-політичного управління, причому на найвищому рівні. Тобто питань дуже багато: де потрібна нормативно-правова база? Хто її розробляє і ухвалює? Чи поставлене це завдання як таке? Просто непочатий край роботи, як і скрізь. У нас у країні все треба починати, в будь-якій галузі - від освіти до інформаційної політики - зі зміни нормативно-правової бази, з написання нових законів, які все це регулюватимуть.
Чи є у нас фахівці, котрі могли б створити такі закони? По-перше, не можна забувати, що є західні фахівці, яких можна найняти, - і вони все це напишуть. Треба лише визначити, який нам досвід подобається більше: англійський чи американський, чи ще якийсь. У них же також іноді в підходах принципова різниця. Кого наслідуємо? Можливо, треба зібрати досвід усіх і вирвати якусь свою ідею. Це все можна робити - було б бажання.
У тих самих американців є блискучі фахівці з інформаційно-психологічної боротьби, можна брати і працювати, вчитися. У нас теж є тямущі люди, котрі цим займалися з американцями в Афганістані та в Іраку, працювали в їхніх групах. І все - було б бажання. Технічно насправді все це зробити нескладно, просто потрібен державний посил. А люди в Україні є. Тож справа за малим...
Блог:
Думки14:57
Політика
Олексій Гарань
Дострокові вибори не приведуть до якісної зміни парламенту
За відставку прем’єра Арсенія Яценюка може назбиратися достатня кількість голосів, але без «Народного фронту» зняти його з поста не вдасться. Ймовірність того, що це можливо, є, але не зараз. Спільна заява Президента Порошенка, спікера Гройсмана і прем’єра Яценюка з цього приводу є правильною, але потребує наповнення змістом. Таку думку «Аналітичній службі новин» (АСН) висловив політолог, професор Києво-Могилянської академії Олексій Гарань.
«Президент не може відправити Яценюка у відставку, це не конституція Януковича. І згадаймо, що це була одна із вимог Євромайдану - повернутися до конституційної реформи 2004 року, щоб президент не міг призначати та знімати прем’єра в будь-який момент. Це питання до коаліції. Чи можна зібрати голоси за відставку Яценюка? Можна. Тут можуть під’єднатися дуже різні сили, і в тому числі від Опозиційного блоку. Чи можна буде сформувати суто арифметично нову коаліцію-більшість? Без «Народного фронту» це зробити не можна, робити це з Опозиційним блоком – це просто політичне самогубство. Тому починаються варіанти: або ми живемо з виконуючими обов’язки прем’єра, який має обмежені повноваження, але це ненормально в той час, коли не прийнято бюджет або потреба іти на дострокові вибори. Дострокові вибори до якісної зміни парламенту не приведуть. Навпаки, вони посилять позиції Опозиційного блоку, УКРОПу, підвищать рейтинг «Батьківщини» і може пройти «Свобода», - розповів Гарань.
Політолог зауважує, що період дострокових виборів – це період дестабілізації, від якого виграє лише Путін.
«Чи можлива взагалі за цих умов зміна Яценюка на посаді прем’єра? Можлива. Але для цього потрібно, щоб із цим погодився безпосередньо «Народний фронт». Наразі очевидно, що це важко зробити. Я не виключаю, що це відбудеться, але не зараз. Потрібно дуже швидко ухвалювати бюджет, приймати необхідні рішення для того, щоб продовжувалася співпраця з МВФ і за цих умов іти на політичну дестабілізацію – це не є в інтересах усіх. До речі, був такий меседж і від наших західних партнерів: від США та Європи. Тобто потрібна політична стабільність. Тому я думаю, в таких умовах ця заява (спільна заява Порошенка, Гройсмана і Яценюка. - Ред.) є виправданим кроком. Ми бачимо, що є емоції з обох сторін, взаємні звинувачення. Я думаю, що не має повторитися те, що відбулось 2005 року: тоді помаранчеві почали воювати між собою і в результаті прем’єр-міністром став після виборів Янукович. Я думаю, що заява є, в принципі, правильною, а далі треба наповнити цю заяву змістом», - зазначив експерт.
За його словами, зараз потрібні конкретні речі - забезпечення економічної стабілізації і продовження співпраці з МВФ. Також Гарань певен, що при цьому заяви з обох боків про корупцію необхідно перевести у правове русло.
«З одного боку, має бути рішуча антикорупційна боротьба, з іншого – вона має відбувались у правовому руслі. Інакше це розхитування ситуації. Коли Саакашвілі виступає з заявами, коли виступають з іншого боку з заявами – це піар, це дестабілізація ситуації. Є факти? Тоді далі Генпрокуратура, суд. Треба організовувати тиск, публічні кампанії», - резюмував політолог.
Блог:
Думки16:34
Суспільство
Анатолій Матвійчук
Нове вино в старих міхах, або Дещо про інформаційну доктрину держави
Той, хто недооцінює роль мас-медіа в житті країни, наївно думає, що можна в цій країні щось змінити, не змінивши інформаційного простору. Це неможливо. І ось чому. Більшість українських ЗМІ, не зважаючи на залишки державних теле- і радіокомпаній, є типовим продуктом кланово-бюрократичної епохи. Усі вони створювалися, купувалися чи отримували свої ліцензії виключно за корупційними принципами за активної участі Нацради. І хоч у статутах цих теле- й радіокомпаній було записано правильні слова, ніхто з них і не збирався розбудовувати українську державу з її мовою, культурою й корінними інтересами народу.
У кожної є свій приватний власник, свій особливий інтерес, своє коло рекламодавців і політичних ставлеників, яких вони інформаційно лобіюють. Нема чого дивуватись, що вся інформаційна парадигма комерційних каналів побудована не на якихось принципах об'єктивності чи неупередженості, а на елементарному бізнесі шляхом залучення якомога більшої кількості глядачів до свого каналу. Звідси – й така величезна кількість розважальних шоу, епатажних, скандальних персонажів, фейкових і сенсаційних новин. Глядач має сидіти перед екраном будь-що! Усі затрати стократно окупаються прибутками від реклами.
Що таке Україна сьогодні? Великий бізнес-проект кількох багатих людей, яких обслуговують наші ЗМІ. Однак нинішні теле- й радіоменеджери зовсім не наївні люди: для підтримання відповідного статус-кво, який дає їм змогу розкошувати, вони активно працюють на соціально-політичну модель так званого вільного підприємництва. А простіше – бандитської держави без моральних, духовних чи культурних принципів, де абсолютно все купується і продається, а країна виступає як величезний, не регламентований нічим ринок. Продається все – від заводів до плотських утіх. З огляду на сказане корінні мешканці цієї землі, тобто аборигени-українці, які звикли жити за якимись моральними законами і звичаями, відчувають величезний дискомфорт, спостерігаючи, як країна буквально наводнюється чужорідними персонажами: трансвеститами, наркоманами, бандитами, екстравагантними гламурними тусовщиками.
Тобто саме ЗМІ маніпулюють свідомістю: задають потрібні тренди, диктують смаки, коригують погляди, врешті змінюють світогляд. Але це ще півбіди. Політична система, яку обслуговують ці мас-медіа, також потребує свіжої крові. Тому більшість із тих політиків, яких ви бачите регулярно на своїх екранах, це також їхній продукт: ретельно відсортований за антиморальними, антинаціональними й іншими ознаками. Їхні обличчя всім добряче знайомі з численних шоу. ЗМІ змушують суспільство мимоволі робити свій вибір між ними – уже перевіреними і ретельно підібраними для нас! Тож не чекайте, що ці персонажі захищатимуть інтереси народу чи оберігатимуть його культурні надбання. Серед їхніх пріоритетів – інтереси їхніх господарів, самопіар і особисте збагачення як наслідок.
Жахливий апогей цієї інформаційної маніпуляції ми переживаємо нині. Зверніть увагу, як тонко будується інформаційна політика: з одного боку, на музичних каналах засилля гламуру і якогось абсолютно кричущо-безликого інтернаціонального мотлоху. З іншого – політика і війна. Війна і політика. З ефіру практично забрана українська пісня, художнє слово, національна музика, вітчизняне мистецтво, реальне життя маленьких українців, котрі становлять опору держави! Ніби й не було в Україні Євромайдану й Революції гідності... Я переконаний: жоден майдан не зможе нічого змінити. Бо всі фізичні надзусилля народу щоразу розбиватимуться об стару інформаційну матрицю, яка повертатиме країну в звичне олігархічне русло, де країною править нахабний і безликий капітал та його диявольські адепти. Ще кілька десятиліть такого інформаційного тиску – й народ стане аморфною масою, не здатною на самоідентифікацію.
Уже нині більшість людей відчуває страшний моральний дискомфорт і дезорієнтованість. В ефірі триває цинічна інформаційна війна, а по суті – феодальні розбірки фінансово-політичних кланів. На цьому тлі стає зрозумілим, що у нинішньої України немає держави в класичному розумінні слова, що все це виглядає як купка підприємливих людей, не обтяжених високими принципами відповідальності перед Богом, народом чи історією. Саме тому в Україні повністю відсутня інформаційна політика. Або, судячи з усього, вона якраз і полягає в знищенні залишків самоідентичності й культурності народу, який отримав у спадок одну з наймогутніших світових культур. Але не зміг нею розпорядитися, сліпо програвши війну за свій інформаційний простір.
Простір, який потрібно повністю змінити, якщо ми хочемо зберегти державу. Простір, який необхідно якось відвоювати у олігархів та їхньої інтерчеляді. Простір, який треба творити на основі нової доктрини, де інформація не буде відірвана від культури й історичної пам'яті народу. Інакше ми приречені на те, що в нашому інформаційному просторі й надалі змагатимуться іноземці. Безкінечно з'ясовуючи, хто з них більший українець!
Публікації16:58
За кордоном
Дуда в Україні: годі розмов, час діяти!
Україну з першим візитом відвідав польський президент Анджей Дуда. Всупереч побоюванням, був налаштований доброзичливо. Зокрема, дав зрозуміти, що Польща готова не педалювати спірні моменти спільної історії двох країн. Але натомість чекає від України реальних дій, а не порожніх декларацій.
Анджей Дуда та Петро Порошенко могли зустрітися ще у травні цього року. Планувалося, що український глава держави познайомиться зі своїм польським колегою під час футбольного матчу між «Дніпром» та іспанською «Севільєю», який відбувався у Варшаві. Проте напередодні візиту його скасували, а від прес-служб обох президентів надійшли якісь невиразні пояснення.
І ось нарешті зустріч Петра Порошенка і Анджея Дуди відбулася. Варто зазначити, що візиту польського президента в Києві злегка побоювалися. Це з колишнім главою Польщі Броніславом Коморовським було легко і комфортно. Він не приховував любові до України і неодноразово висловлював готовність до постійної та цілковитої підтримки нашої країни.
Після того як Коморовського змінив Дуда, а його партія «Право і справедливість» отримала карт-бланш на формування уряду, експерти помітили зміну акцентів. Загальний доброзичливий тон, безумовно, залишився колишнім. Польща, як і раніше, залишилася головним адвокатом України в Євросоюзі. З тією різницею, що сусід почав менше довіряти словам. І більше - реальним справам.
Візит польського президента до Києва обговорювали в обох країнах. Напередодні приїзду Анджея Дуди до української столиці експерт Маркіян Лубківський зауважив, що ця подія за ступенем значущості не поступається й візиту віце-президента США Джо Байдена. На його думку, саме від Польщі багато в чому залежить формування європейської та євроатлантичної політики щодо України.
Польські експерти спочатку заявили, що жодних сенсацій від візиту Дуди очікувати не доводиться. Польща була і залишається другом України. Але з деякими зауваженнями.
Так, професор Варшавського університету Ян Малицький наголосив, що від візиту Дуди залежатиме, чи актуальним залишається стратегічне партнерство Польщі та України. На думку Малицького, минув той час, коли наша країна могла беззастережно розраховувати на позитивну реакцію сусіда на будь-яку справу.
«Мені здається, настав час більш рішучих, жорстких взаємин. Зрозуміло, це не виключає дружби і різного роду союзів, але вони мають спиратися на головний принцип: якщо хтось щось дає, він щось вимагає натомість. Кожен уряд України вважає, що можна не вкладати нічого у відносини з Польщею, бо Польща і так постійно підтримуватиме Україну, оскільки для неї це важливо - мати на сході союзника і послаблювати Росію. Але цей етап уже скінчився», - зауважив професор.
Утім, сам Анджей Дуда про жодну зміну формату взаємин з Україною не казав. Навпаки, неодноразово наголошував, що ми й надалі можемо розраховувати на Польщу, в тому числі на її підтримку у конфлікті з Росією. На думку Дуди, санкції проти агресора мають продовжуватися.
«Політику санкцій у зв'язку з Мінськими домовленостями і ситуацією на сході України має бути продовжено, і світ не повинен відмовлятися від цієї політики», - заявив він.
Проте далі відстороненої підтримки в цьому питанні Польща йти не готова. Незважаючи на попередні повідомлення про можливе розширення «нормандського формату» за рахунок Польщі, Анджей Дуда цей варіант спростував.
«Ми не втручаємося і не хочемо втручатися в «нормандський формат», - заявив президент Польщі.
Зате на допомогу Варшави у питаннях співпраці України з НАТО ми, за словами Дуди, можемо сміливо розраховувати. «Варшава у 2016 році приймає саміт НАТО. Ми виступаємо за присутність України на наступному саміті НАТО у Варшаві. Я постараюся, щоб Україні було місце за столом», - пообіцяв польський глава держави.
Крім того, сторони домовилися посилювати економічну та військову співпрацю. Не випадково паралельно з президентами обох країн свої зустрічі провели й міністри оборони. І навіть підписали договір про співпрацю у сфері безпеки.
Не обійшлося і без історичних питань - деякі експерти побоювалися, що «правий» Дуда приділятиме цій темі особливу увага, чим знизить градус доброзичливості візиту. Однак цього не сталося. Польський президент дав зрозуміти, що ніхто не збирається загострювати увагу на трагічних сторінках, які є у спільній історії обох країн. Правда, додав, що й замовчувати їх теж ніхто не збирається.
«Та несправедливість, яка відбувалася в ХХ столітті, не повинна кидати тінь на наші відносини, але про це потрібно говорити. Відносини мають спиратися на правду», - заявив Дуда.
Така «нерішучість» польського лідера викликала певне нерозуміння у польських експертів та представників преси. Так, журналіст «Польського радіо» Петро Поґожельскі зазначив у коментарі АСН, що під час публічних переговорів з українською владою жодного разу не прозвучало слово «Волинь».
«Мені здається, що польська сторона тим самим показала, що готова до діалогу, який стосується подій сімдесятирічної давнини. Дуда продемонстрував, що готовий пожертвувати політичними бонусами, які б йому дало загострення теми «Волинської різанини», заради досягнення конкретних результатів у переговорах. Було б добре, якби українська сторона це оцінила. Бо часто українці не розуміють, наскільки ризикованими є подібні кроки для польських політиків», - зазначив експерт.
Переважно ж у польському медіапросторі візит їхнього президента до України оцінили позитивно.
«Як і очікувалося, візит Анджея Дуди до Києва не став революційним у відносинах двох країн. Проте сторони продемонстрували намір вийти за рамки політичних декларацій, які часто не мають ані найменшого шансу на реалізацію. Зараз обидві країни повинні зосередитися на реальній співпраці в економічній та суспільній площинах», - зазначив польський політолог Артур Волек.
Після від'їзду Анджея Дуди українські дипломати та журналісти зітхнули з полегшенням: усе минуло спокійно і передбачувано. Але нам недвозначно дали зрозуміти, що навіть така терпляча і толерантно налаштована щодо нас країна, як Польща, втомилася від порожніх декларацій і чекає реальних справ. Тепер від обох сторін залежить, чи буде стандартне формулювання «стратегічне партнерство між Польщею та Україною» наповнене реальним змістом.
Дуда в Україні: годі розмов, час діяти!
Україну з першим візитом відвідав польський президент Анджей Дуда. Всупереч побоюванням, був налаштований доброзичливо. Зокрема, дав зрозуміти, що Польща готова не педалювати спірні моменти спільної історії двох країн. Але натомість чекає від України реальних дій, а не порожніх декларацій.
Анджей Дуда та Петро Порошенко могли зустрітися ще у травні цього року. Планувалося, що український глава держави познайомиться зі своїм польським колегою під час футбольного матчу між «Дніпром» та іспанською «Севільєю», який відбувався у Варшаві. Проте напередодні візиту його скасували, а від прес-служб обох президентів надійшли якісь невиразні пояснення.
І ось нарешті зустріч Петра Порошенка і Анджея Дуди відбулася. Варто зазначити, що візиту польського президента в Києві злегка побоювалися. Це з колишнім главою Польщі Броніславом Коморовським було легко і комфортно. Він не приховував любові до України і неодноразово висловлював готовність до постійної та цілковитої підтримки нашої країни.
Після того як Коморовського змінив Дуда, а його партія «Право і справедливість» отримала карт-бланш на формування уряду, експерти помітили зміну акцентів. Загальний доброзичливий тон, безумовно, залишився колишнім. Польща, як і раніше, залишилася головним адвокатом України в Євросоюзі. З тією різницею, що сусід почав менше довіряти словам. І більше - реальним справам.
Візит польського президента до Києва обговорювали в обох країнах. Напередодні приїзду Анджея Дуди до української столиці експерт Маркіян Лубківський зауважив, що ця подія за ступенем значущості не поступається й візиту віце-президента США Джо Байдена. На його думку, саме від Польщі багато в чому залежить формування європейської та євроатлантичної політики щодо України.
Польські експерти спочатку заявили, що жодних сенсацій від візиту Дуди очікувати не доводиться. Польща була і залишається другом України. Але з деякими зауваженнями.
Так, професор Варшавського університету Ян Малицький наголосив, що від візиту Дуди залежатиме, чи актуальним залишається стратегічне партнерство Польщі та України. На думку Малицького, минув той час, коли наша країна могла беззастережно розраховувати на позитивну реакцію сусіда на будь-яку справу.
«Мені здається, настав час більш рішучих, жорстких взаємин. Зрозуміло, це не виключає дружби і різного роду союзів, але вони мають спиратися на головний принцип: якщо хтось щось дає, він щось вимагає натомість. Кожен уряд України вважає, що можна не вкладати нічого у відносини з Польщею, бо Польща і так постійно підтримуватиме Україну, оскільки для неї це важливо - мати на сході союзника і послаблювати Росію. Але цей етап уже скінчився», - зауважив професор.
Утім, сам Анджей Дуда про жодну зміну формату взаємин з Україною не казав. Навпаки, неодноразово наголошував, що ми й надалі можемо розраховувати на Польщу, в тому числі на її підтримку у конфлікті з Росією. На думку Дуди, санкції проти агресора мають продовжуватися.
«Політику санкцій у зв'язку з Мінськими домовленостями і ситуацією на сході України має бути продовжено, і світ не повинен відмовлятися від цієї політики», - заявив він.
Проте далі відстороненої підтримки в цьому питанні Польща йти не готова. Незважаючи на попередні повідомлення про можливе розширення «нормандського формату» за рахунок Польщі, Анджей Дуда цей варіант спростував.
«Ми не втручаємося і не хочемо втручатися в «нормандський формат», - заявив президент Польщі.
Зате на допомогу Варшави у питаннях співпраці України з НАТО ми, за словами Дуди, можемо сміливо розраховувати. «Варшава у 2016 році приймає саміт НАТО. Ми виступаємо за присутність України на наступному саміті НАТО у Варшаві. Я постараюся, щоб Україні було місце за столом», - пообіцяв польський глава держави.
Крім того, сторони домовилися посилювати економічну та військову співпрацю. Не випадково паралельно з президентами обох країн свої зустрічі провели й міністри оборони. І навіть підписали договір про співпрацю у сфері безпеки.
Не обійшлося і без історичних питань - деякі експерти побоювалися, що «правий» Дуда приділятиме цій темі особливу увага, чим знизить градус доброзичливості візиту. Однак цього не сталося. Польський президент дав зрозуміти, що ніхто не збирається загострювати увагу на трагічних сторінках, які є у спільній історії обох країн. Правда, додав, що й замовчувати їх теж ніхто не збирається.
«Та несправедливість, яка відбувалася в ХХ столітті, не повинна кидати тінь на наші відносини, але про це потрібно говорити. Відносини мають спиратися на правду», - заявив Дуда.
Така «нерішучість» польського лідера викликала певне нерозуміння у польських експертів та представників преси. Так, журналіст «Польського радіо» Петро Поґожельскі зазначив у коментарі АСН, що під час публічних переговорів з українською владою жодного разу не прозвучало слово «Волинь».
«Мені здається, що польська сторона тим самим показала, що готова до діалогу, який стосується подій сімдесятирічної давнини. Дуда продемонстрував, що готовий пожертвувати політичними бонусами, які б йому дало загострення теми «Волинської різанини», заради досягнення конкретних результатів у переговорах. Було б добре, якби українська сторона це оцінила. Бо часто українці не розуміють, наскільки ризикованими є подібні кроки для польських політиків», - зазначив експерт.
Переважно ж у польському медіапросторі візит їхнього президента до України оцінили позитивно.
«Як і очікувалося, візит Анджея Дуди до Києва не став революційним у відносинах двох країн. Проте сторони продемонстрували намір вийти за рамки політичних декларацій, які часто не мають ані найменшого шансу на реалізацію. Зараз обидві країни повинні зосередитися на реальній співпраці в економічній та суспільній площинах», - зазначив польський політолог Артур Волек.
Після від'їзду Анджея Дуди українські дипломати та журналісти зітхнули з полегшенням: усе минуло спокійно і передбачувано. Але нам недвозначно дали зрозуміти, що навіть така терпляча і толерантно налаштована щодо нас країна, як Польща, втомилася від порожніх декларацій і чекає реальних справ. Тепер від обох сторін залежить, чи буде стандартне формулювання «стратегічне партнерство між Польщею та Україною» наповнене реальним змістом.
Блог:
Думки17:33
Економіка
Сергій Тарута
Бізнес влаштовують і сьогоднішні податки
Бізнес влаштовують податки, які існуюють на сьогодні. Таку думку «Аналітичній службі новин» (АСН) висловив народний депутат Сергій Тарута.
«Українців, а зокрема бізнес, влаштовують й існуючі податки. Головне - давати бізнесу можливості для розвитку. Якщо ж щось змінювати, то змінювати потрібно лише на краще, а не на гірше, як пропонує уряд у новому проекті Податкового кодексу. Те, що там закладено, - це бомба для бізнесу та країни», - сказав він.
За його словами, з таким Податковим кодексом малий та середній бізнес припинять розвиватися взагалі і можна буде забути про їхнє існування.
«Майбутнього просто у них не буде. Змінювати Податковий кодекс необхідно ретельно. А держбюджет на 2016 рік можна ухвалити й на існуючому кодексі. Протягом же першого кварталу 2016 року можна розробити новий Податковий кодекс, який стимулюватиме розвиток бізнесу, а не руйнуватиме його», - підсумував він.
Блог:
Думки18:36
Політика
Насиб Рагімов
При владі перебувають тимчасовці, які розглядають Україну як бізнес-проект
Багато проблем у країні виникає тому, що при владі перебувають тимчасові виконавці, котрі розцінюють Україну як бізнес-проект. Таку думку «Аналітичній службі новин» (АСН) висловив голова правління громадської організації «Всеукраїнське об'єднання «Захист нації» Насиб Рагімов.
«Я не сиджу на валізах, мої діти живуть і працюють в Україні, і нікуди їхати звідси ми не збираємося. А представники влади як розцінюють Україну? Хіба їм потрібно, щоб Україна стала однією з найблагополучніших країн світу?» - обурився він, додавши, що тимчасовці, які вважають Україну не Батьківщиною, а бізнес-проектом, ніколи не працюватимуть на результат країни, а лише на власну кишеню.
«Виходить так, що в Україні потрібно захищати українців», - зауважив Рагімов. Він упевнений, що країні потрібні не лише перезавантаження уряду і формування технократичного уряду, а й дострокове припинення повноважень Верховної Ради цього скликання.
«Країні потрібне нове якісне законодавство, реальні зміни, а не та бутафорія, яку називають реформами. Країна має позбутися людей, які називають себе урядом, створити дієвий Кабінет Міністрів з людей, здатних швидко вирішити всі технічні питання, забезпечити стабільність як у політиці, так і в економіці. А про якість парламенту, якість роботи і прийнятих рішень і говорити не доводиться. Суспільство має вимагати проведення дострокових виборів народних депутатів», - підсумував глава ВО «Захист нації».
Публікації19:01
За кордоном
Одиночний пікет: чи здатні росіяни на протест?
Останнім часом протестні рухи в Росії тісно пов'язані з українською темою. На лаві підсудних опиняються ті, хто виступив на захист Надії Савченко або їздив на київський Майдан.
Російська влада робить усе можливе, щоб у цій країні не було опозиції. Реальної опозиції. І не лише тієї, яка матиме змогу організувати революцію чи навіть марш незгодних, а такої, у якої протестні настрої зароджувалися б у головах на рівні виборчої дільниці чи вибору програми новин.
В одній з наших розмов російський блогер Олексій Кондратьєв сказав: «А ви що, думаєте, наші федеральні канали показують сюжети про акцію далекобійників у Москві чи про одиночні пікети? Звісно, ні». Понад те, місцеві громадські активісти заявляють: не лише росіяни, а й світ не хоче знати про системні порушення прав людини в Росії.
Протест Ільдара
Одиночний пікет - чи не єдиний безпечний спосіб висловлювати свій протест у Росії. Донедавна. Тепер і такий вияв громадянської позиції - справа кримінальна. Минулого літа до Кримінального кодексу РФ було додано статтю 212.1 про покарання за повторювані адміністративні стягнення. Є і перший засуджений. Це Ільдар Дадін. За три епізоди - два неузгоджених з владою одиночних пікети і одне випадкове затримання - молодий хлопець з Підмосков'я отримав три роки ув'язнення в колонії загального режиму. У звинуваченнях чітко простежується українська складова - згадуються поїздки на Майдан узимку 2013-2014 років, «контакти» з «Правим сектором», носіння «символіки української хунти»...
Публіцист і письменник Дмитро Биков у своїй колонці в одному з ліберальних ЗМІ назвав Дадіна «ідеальним народним героєм», «символом мирного протесту». «Можна ще зрозуміти людей, котрі не люблять окремих фігурантів «болотної справи»: треба ж, вони пручалися поліції! - написав Биков, коментуючи вирок. - А Дадін нікому не пручався, нічого протизаконного не вигукував, він просто стояв чи ходив. Але тепер уже й цього не можна, бо нафта пробила психологічно важливий мінімум, а отже, скоро й уся Вітчизна проб'є психологічно важливе дно. Якого вона за 2015 рік кілька разів уже досягала».
33-річний Ільдар Дадін - один з тих небагатьох, хто мовчати не хоче. Він не вгамовується і весь час повторює, що готовий боротися до кінця за реалізацію своїх конституційних прав. Саме тому поїхав до Києва на Майдан, а в криваві лютневі події витягав поранених з Інститутської вулиці.
Блогер Кондратьєв, коментуючи майданівську складову в обвинуваченні Дадіна, каже, що закон у цій історії ні до чого: «Тут інший імператив: помста. І для Путіна він має найвищий пріоритет. Якщо щось його розлютило, він мститься. Закон може використовуватися як зручний інструмент, а може не використовуватися - як у випадках із Литвиненком, Нємцовим та іншими. У Путіна нав'язливий кошмар - «кольорова революція». Він мучить його з часів першого Майдану. Звідси його тупа жорстокість у «справі 6 травня» (йдеться про так звані масові заворушення 6 травня 2012 року на Болотній площі в Москві. - Авт.), приміром. Він ненавидить і Майдан, і «Трояндову революцію»... Але другий Майдан - це ще й зміщення його поплічника Януковича, і розвінчання міфу про всесилля російських спецслужб, які брали активну участь, але нічого не змогли.
Таким чином, це ляпас, м'яко кажучи, особисто Путіну, в його розумінні. Точніше радянсько-російським спецслужбам. Для Путіна СРСР - покинутий рай, а НК-НКВС-КДБ - і завдяки йому ФСБ та ін. – такий собі конгломерат лицарів з холодним серцем, чистою головою і гарячими руками. Чи навпаки. Як обґрунтовують? Як доведеться. Який закон підвернеться, такий і використовують. У «справі» Ільдара в «доказах обвинувачення» дуже багато про поїздку на Майдан. Докази чого? Звинувачення в чому? Байдуже! Майдан - це погано, тому що проти Держави. А закон тут ні до чого. Це, за поняттями пітерської шпани, «западло».
Позиція Яни
На Майдані була і 26-річна Яна Гончарова з Ростова. Щоправда, вона приїхала до Києва через два роки, аби поглянути на власні очі, що відбувається в Україні. Яна - координатор волонтерського проекту «РосУзник» - організації, яка займається питаннями правового захисту громадян, затриманих на загальногромадянських політичних акціях. Вона листується з українськими в'язнями Кремля - Сенцовим, Кольченком, Афанасьєвим, Савченко, передає до ростовського СІЗО передачі і сподівається, що скоро познайомиться зі своїми друзями по листуванню особисто.
У Яни цікаво було дізнатися, коли вона припинила дивитися телевізор і назвала себе громадянською активісткою. «Пам'ятаю, коли вчилася в інституті, до нас приходила завкафедрою і казала, мовляв, днями вибори, візьміть відкріпні посвідчення і приїжджайте сюди голосувати. «Але ви самі знаєте, за кого голосувати! Так?» - натякала вона. Я не розуміла, чому маю їхати до свого міста, брати відкріпний, у свій вихідний іти на дільницю і голосувати за «Єдину Росію», - розповідає нам Гончарова. - Чи у нас у місті відбувалася якась хода, і за рознарядкою треба було відправити сто осіб від інституту. «З нашої групи треба взяти п'ятьох осіб. Вирішуйте самі, хто піде, або я призначатиму», - сказали нам. - Протестувала».
По суті, таким був початок, але вона ще не усвідомлювала цього. «Потім познайомилася з дівчиною, з якою ми і становимо кістяк активістів у Ростові, дізналася, хто такий Навальний, - продовжує Яна. - Почала шукати інформацію в інтернеті. Потім сталося вбивство в Кущівці – «банда Цапка» вбила дванадцятьох людей, у тому числі немовля. Серед загиблих був і директор підприємства, на якому ми працювали. Почалася справа, з'ясувалося, що банду кришували прокуратура, міліція... Це викликало обурення. Але і в той момент я ще не протестувала на людях, усе кипіло всередині. Переломна мить сталася в лютому цього року. Після вбивства Бориса Нємцова зрозуміла: більше мовчати не можна. Ми з хлопцями вийшли на траурний мітинг, після чого зрозуміли, що треба щось робити далі. І почали організовувати пікети. Приблизно з того часу я припинила дивитися телевізор узагалі, навіть розважальні програми. Коли на них потрапляю, думаю, з їхньою допомогою намагаються знизити інтелект людей, аби вони простіше сприймали пропаганду. Ось так я потрапила в цей прекрасний світ п'ятої колони. Сьогодні вважаю: мене оточують шикарні люди - цікаві, грамотні, талановиті. Чудова компанія!»
Ми запитуємо у Яни, із чим пов'язано, що в Росії мало таких, як вона, шукачів, чи, може, багато хто мовчить? Гончарова впевнена: річ у пропаганді. «У Росії, можна сказати, є три типи людей, - пояснює Яна Гончарова. - Перші - зовсім не такі, як я. Другі - такі. Треті - ті, кому все одно. Серед останніх є й ті, хто, можливо, зі мною в чомусь згоден, але мовчатиме. Але ці горезвісні 90%, котрі підтримують Путіна, існують тому, що у нас пропаганда дуже й дуже добре працює. Це видно не лише з телевізора. Наприклад, у школах вводяться уроки православ'я, на яких розповідають про єдину Росію, можливо, і про святість нашого президента. У дитсадках відбуваються якісь дні Росії. Пропаганда починається вже з низів, з дітей. Хочуть уроки релігії - ок, але нехай розповідають про релігії світу, а не про єдину партію. Ні, у нас говорять виключно про православ'я, з упором на державність. І всі, хто дивиться у нас телевізор, вірять усьому сказаному. Можливо, застосовують 25-й кадр, хвилі, ультразвук... Повний абсурд. Я не дивлюся телевізор, але якщо потрапляю, жахаюся – як можна цьому всьому вірити? Нещодавно бачила програму, де для України США розробляли план повалення влади, щоб проявляти агресію по відношенню до Росії, і все це було ще 25 років тому. Ще сказали б, що прибульці з планети Нібіру впливають на взаємини Обами і Порошенка. Але люди дивляться і вірять. Я вважаю, що це основна проблема, чому таких росіян багато».
Доводи Олексія
Чи здатна Росія протестувати, враховуючи, що рейтинг Путіна, за даними російських соціологів, сягає майже 90%? І як після озвученого вироку Ільдару Дадіну розвиватиметься протестний рух у Росії, якщо врахувати, що навіть одиночні пікети тепер фактично кримінально карана справа?
«Гадаю, люди виходитимуть, як виходили, але кількість адміністративок за півроку ними враховуватиметься з набагато більшою увагою, - говорить нам Олексій Кондратьєв. - Їх і так враховували, на кшталт: «Мені не можна «винтитися» - перебір адміністративок» або «Мої старі адміністративки згоріли, знову можна «винтитися». Але мало хто всерйоз думав, що за цією божевільною статтею реально саджатимуть. Навіть живучи в Росії і спостерігаючи безперервно за всім цим абсурдом, усе-таки важко було припустити, що у влади стане нахабства реально посадити людину за одиночні пікети. Але нахабства вистачило, і, судячи з усього, це не спонтанна жорстокість: усе давно і ретельно прораховано. Мета у Путіна та сама, що й у 2012-му: цілковите знищення реальної опозиції і встановлення такого ж режиму, як у колишній НДР: там була правляча СЄПН і дві підконтрольні їй партії - Народна та Селянська.
У Росії це - «Єдина Росія» і призначені владою «опозиційними» (і повністю їй підконтрольні) КПРФ, ЛДПР і «Справедлива Росія». Мета та сама, але Путін до неї вже значно просунувся. Багато хто розчарувався через відсутність видимих результатів, когось залякали... Частина опозиціонерів у в'язницях, багато хто виїхав з країни... Насправді список тих, хто поїхав, великий - багато хто вже довго живе за кордоном, але я багатьох не називатиму, бо не питав «Ти назовсім чи ще повернешся?», та й знаю далеко не всіх. Знаю, що Павло Шехтман був під судом за пости у «Фейсбуці» і виїхав з-під домашнього арешту. Поїхали Євгенія Чирикова і Володимир Малишев».
Серед тих, хто залишив рідне місто, - і відома в Україні Катерина Мальдон, яка кинула в актора Пореченкова іграшковим пістолетом зі словами: «На, Мишку, постріляй! Любиш в українців стріляти? Пристрель мене!» Такою була її реакція на повідомлення в ЗМІ про те, що актор, побувавши в донецькому аеропорту, за пропозицією терористів стріляв з великокаліберного кулемета по українським військовим. «Мальдон загрожувала така сама, як в Ільдара, кримінальна справа за цією божевільною статтею 212.1. Тепер зрозуміло, наскільки реальною була небезпека», - продовжує Кондратьєв. Сьогодні вона буває в Україні, а живе в Німеччині.
«Деяких убили», - стверджує блогер. І він має на увазі не лише Бориса Нємцова. «Жахливий рік - безперервна низка похоронів... На початку року в лікарні померла улюблена для багатьох «простих», на жаль, невпливових, активістів Ельвіра Ганієва, одна з організаторів «Комітету солідарності з Майданом», - пояснює громадянський активіст. - Вона була «у розробці» у спецслужб, їй погрожували. А потім тяжко захворіла. Потрібна була термінова операція, але її все не робили. Встановили діагноз «туберкульоз хребта» і поклали до лікарні. Там тримали місяць, але екстрену операцію не робили, чекали... У результаті запеклої боротьби все-таки вдалося домогтися, щоб операцію зробили. Але одразу ж, всупереч її волі, Елюшку, за допомогою родичів, котрі ненавиділи її та її переконання, ізолювали від зовнішнього світу, відібрали мобільний телефон. І тримали в ізоляції більше п'яти тижнів, поки не почалося зараження крові... За всіма телефонами весь цей час відповідали, що вона нібито в реанімації. Цю ж дезінформацію доводили і до персоналу лікарні. Згодом стало зрозуміло чому: в реанімації ні в кого немає ані мобільних телефонів, ані будь-якої іншої можливості зв'язатися із зовнішнім світом... Потім з'ясувалося: ніякого туберкульозу у Елюшки не було... Не вірю, що це вбивство могло обійтися без участі спецслужб».
Виходить, що так чи інак громадянські активісти в Росії пов'язані з протестами в Україні: Дадін був на Майдані, Мальдон у театрі зазначала, що росіянин стріляв в українських військових, Ганієва була однією з організаторів «Комітету солідарності з Майданом»... Україна була і є для них прикладом, що можна мислити і діяти вільно. «Сьогодні підтримуватимуть Україну всі ті самі, хто й підтримував. Навряд чи тут щось зміниться, - каже Кондратьєв. - Взагалі-то хочу уточнити поняття «підтримувати Україну». Є ставлення до Майдану, до Порошенка, до війни. У ставленні до України багато відтінків, воно багатошарове, і різні люди можуть його розуміти по-своєму. Думаю, проти війни багато хто. А сказати «підтримую Україну» може лише частина з тих, хто зараховує себе до опозиції. Це дуже невеликий відсоток населення. Причому матимуть на увазі радше Майдан, аніж Порошенка».
Активність Володимира
Російські громадянські активісти, з ким доводиться спілкуватися останнім часом, говорять про те, що проблема прав людини в Росії світ не цікавить. «Усе те, що відбувається зараз у Росії в питанні прав людини, не сталося зненацька, до цього Путін послідовно і неквапливо йшов 16 років, - підсумовує Олексій Кондратьєв. - У 2000-му щось подібне викликало б вибух обурення в самій Росії, ще роки два тому - за її межами. Зараз... Мова, звичайно, не про російські ЗМІ, майже всі вони є підрозділами міністерства пропаганди. Але й по «ЄвроНьюз», наприклад, про шокуючий вирок Ільдару Дадіну не сказали жодного слова. Взагалі тему прав людини в Росії, схоже, знято з порядку денного більшості західних ЗМІ... Втім, кого цікавить проблема прав людини, наприклад, у Китаї?.. Тож, схоже, все цією владою ретельно прораховано і вивірено: вчора такий вирок Дадіну був неможливим, сьогодні це закономірна реальність».
Світ мовчить, приміром, про те, що сьогодні в реанімації однієї з московських лікарень із серцевим нападом перебуває 76-річний Володимир Іонов, якого обвинувачують за тією ж статтею 212.1 Кримінального кодексу РФ за одиночні пікети. Биков його називає «звичайнісіньким московським обивателем із найпересічнішою біографією». Його забрала «швидка» не тому, що він відчув себе недобре в день суду над Дадіним, а тому, що втратив свідомість. «Цього не можна допускати, щоб Іонов втрачав свідомість: він один з небагатьох, у кого вона ще залишилася», - пише публіцист. До слова, у справі Іонова чотири епізоди. Одне із затримань - під час пікету на підтримку нашої льотчиці Надії Савченко у СІЗО «Матроська тиша».
Представник уповноваженої Верховної Ради з прав людини Валерії Лутковської в РФ, учасник багатьох протестних акцій у Москві Володимир Шрейдлер також говорить, що західним ЗМІ не цікаво, що діється в Росії. Шрейдлер зробив відеоролик про засідання у справі Дадіна і запропонував його використовувати журналістам. «Відеоматеріали, джерела з суду ніхто у мене не просив, - сказав нам він. - Можливо, мені вдасться провести прес-конференцію поза Росією. Я - правозахисник і журналіст, який є частиною протесту, а не пише про нього ззовні. Але майданчик ще не знайшов». Ми запитуємо у Володимира, чи можливий протест у Росії? «Швидше ні, аніж так, - відповідає коротко він. - Але ситуація тут швидко змінюється... Хоча в найближчій перспективі, швидше ні. Ймовірнішим є протест через економічні питання, як в історії з далекобійниками».
То чи здатні росіяни на протест проти диктаторського режиму Путіна? Биков сподівається, що до певної миті суворі вироки безвинним людям ще лякають оточуючих, і на наступний пікет виходять не десять, а п'ять осіб. «А потім клацає щось у головах, і після вироку пересічному громадянину на наступний пікет виходять не десять, а двадцять. І якщо садять цих двадцятьох - наступного дня отримують 500. Це і називається - зробити все власноруч, вручити протесту героя, придумати символи і підписати собі вирок», - вважає він.
Критично мислити в Росії - не сімейні традиції. Якщо батько Яни Гончарової кидався в квартирі плакатами на підтримку українців Сенцова і Кольченка зі словами «щоб я тут більше цього не бачив», то батько Дадіна Ільдус, навіть у день винесення синові вироку, підтримати його відмовився, сказавши: «Не в тому напрямку пішов. Мені дуже шкода як батькові. Путін - це, я вважаю, країні пощастило».
Молоді люди в РФ, нехай поки їх десятки, сотні або навіть тисячі, здатні відмовитися виходити на марш на підтримку «Єдиної Росії» за рознарядкою, припинити дивитися телевізор і вийти до стін Кремля з плакатом: «Путін - ганьба Росії». Головне - щоб усе було недарма.
Одиночний пікет: чи здатні росіяни на протест?
Останнім часом протестні рухи в Росії тісно пов'язані з українською темою. На лаві підсудних опиняються ті, хто виступив на захист Надії Савченко або їздив на київський Майдан.
Російська влада робить усе можливе, щоб у цій країні не було опозиції. Реальної опозиції. І не лише тієї, яка матиме змогу організувати революцію чи навіть марш незгодних, а такої, у якої протестні настрої зароджувалися б у головах на рівні виборчої дільниці чи вибору програми новин.
В одній з наших розмов російський блогер Олексій Кондратьєв сказав: «А ви що, думаєте, наші федеральні канали показують сюжети про акцію далекобійників у Москві чи про одиночні пікети? Звісно, ні». Понад те, місцеві громадські активісти заявляють: не лише росіяни, а й світ не хоче знати про системні порушення прав людини в Росії.
Протест Ільдара
Одиночний пікет - чи не єдиний безпечний спосіб висловлювати свій протест у Росії. Донедавна. Тепер і такий вияв громадянської позиції - справа кримінальна. Минулого літа до Кримінального кодексу РФ було додано статтю 212.1 про покарання за повторювані адміністративні стягнення. Є і перший засуджений. Це Ільдар Дадін. За три епізоди - два неузгоджених з владою одиночних пікети і одне випадкове затримання - молодий хлопець з Підмосков'я отримав три роки ув'язнення в колонії загального режиму. У звинуваченнях чітко простежується українська складова - згадуються поїздки на Майдан узимку 2013-2014 років, «контакти» з «Правим сектором», носіння «символіки української хунти»...
Публіцист і письменник Дмитро Биков у своїй колонці в одному з ліберальних ЗМІ назвав Дадіна «ідеальним народним героєм», «символом мирного протесту». «Можна ще зрозуміти людей, котрі не люблять окремих фігурантів «болотної справи»: треба ж, вони пручалися поліції! - написав Биков, коментуючи вирок. - А Дадін нікому не пручався, нічого протизаконного не вигукував, він просто стояв чи ходив. Але тепер уже й цього не можна, бо нафта пробила психологічно важливий мінімум, а отже, скоро й уся Вітчизна проб'є психологічно важливе дно. Якого вона за 2015 рік кілька разів уже досягала».
33-річний Ільдар Дадін - один з тих небагатьох, хто мовчати не хоче. Він не вгамовується і весь час повторює, що готовий боротися до кінця за реалізацію своїх конституційних прав. Саме тому поїхав до Києва на Майдан, а в криваві лютневі події витягав поранених з Інститутської вулиці.
Блогер Кондратьєв, коментуючи майданівську складову в обвинуваченні Дадіна, каже, що закон у цій історії ні до чого: «Тут інший імператив: помста. І для Путіна він має найвищий пріоритет. Якщо щось його розлютило, він мститься. Закон може використовуватися як зручний інструмент, а може не використовуватися - як у випадках із Литвиненком, Нємцовим та іншими. У Путіна нав'язливий кошмар - «кольорова революція». Він мучить його з часів першого Майдану. Звідси його тупа жорстокість у «справі 6 травня» (йдеться про так звані масові заворушення 6 травня 2012 року на Болотній площі в Москві. - Авт.), приміром. Він ненавидить і Майдан, і «Трояндову революцію»... Але другий Майдан - це ще й зміщення його поплічника Януковича, і розвінчання міфу про всесилля російських спецслужб, які брали активну участь, але нічого не змогли.
Таким чином, це ляпас, м'яко кажучи, особисто Путіну, в його розумінні. Точніше радянсько-російським спецслужбам. Для Путіна СРСР - покинутий рай, а НК-НКВС-КДБ - і завдяки йому ФСБ та ін. – такий собі конгломерат лицарів з холодним серцем, чистою головою і гарячими руками. Чи навпаки. Як обґрунтовують? Як доведеться. Який закон підвернеться, такий і використовують. У «справі» Ільдара в «доказах обвинувачення» дуже багато про поїздку на Майдан. Докази чого? Звинувачення в чому? Байдуже! Майдан - це погано, тому що проти Держави. А закон тут ні до чого. Це, за поняттями пітерської шпани, «западло».
Позиція Яни
На Майдані була і 26-річна Яна Гончарова з Ростова. Щоправда, вона приїхала до Києва через два роки, аби поглянути на власні очі, що відбувається в Україні. Яна - координатор волонтерського проекту «РосУзник» - організації, яка займається питаннями правового захисту громадян, затриманих на загальногромадянських політичних акціях. Вона листується з українськими в'язнями Кремля - Сенцовим, Кольченком, Афанасьєвим, Савченко, передає до ростовського СІЗО передачі і сподівається, що скоро познайомиться зі своїми друзями по листуванню особисто.
У Яни цікаво було дізнатися, коли вона припинила дивитися телевізор і назвала себе громадянською активісткою. «Пам'ятаю, коли вчилася в інституті, до нас приходила завкафедрою і казала, мовляв, днями вибори, візьміть відкріпні посвідчення і приїжджайте сюди голосувати. «Але ви самі знаєте, за кого голосувати! Так?» - натякала вона. Я не розуміла, чому маю їхати до свого міста, брати відкріпний, у свій вихідний іти на дільницю і голосувати за «Єдину Росію», - розповідає нам Гончарова. - Чи у нас у місті відбувалася якась хода, і за рознарядкою треба було відправити сто осіб від інституту. «З нашої групи треба взяти п'ятьох осіб. Вирішуйте самі, хто піде, або я призначатиму», - сказали нам. - Протестувала».
По суті, таким був початок, але вона ще не усвідомлювала цього. «Потім познайомилася з дівчиною, з якою ми і становимо кістяк активістів у Ростові, дізналася, хто такий Навальний, - продовжує Яна. - Почала шукати інформацію в інтернеті. Потім сталося вбивство в Кущівці – «банда Цапка» вбила дванадцятьох людей, у тому числі немовля. Серед загиблих був і директор підприємства, на якому ми працювали. Почалася справа, з'ясувалося, що банду кришували прокуратура, міліція... Це викликало обурення. Але і в той момент я ще не протестувала на людях, усе кипіло всередині. Переломна мить сталася в лютому цього року. Після вбивства Бориса Нємцова зрозуміла: більше мовчати не можна. Ми з хлопцями вийшли на траурний мітинг, після чого зрозуміли, що треба щось робити далі. І почали організовувати пікети. Приблизно з того часу я припинила дивитися телевізор узагалі, навіть розважальні програми. Коли на них потрапляю, думаю, з їхньою допомогою намагаються знизити інтелект людей, аби вони простіше сприймали пропаганду. Ось так я потрапила в цей прекрасний світ п'ятої колони. Сьогодні вважаю: мене оточують шикарні люди - цікаві, грамотні, талановиті. Чудова компанія!»
Ми запитуємо у Яни, із чим пов'язано, що в Росії мало таких, як вона, шукачів, чи, може, багато хто мовчить? Гончарова впевнена: річ у пропаганді. «У Росії, можна сказати, є три типи людей, - пояснює Яна Гончарова. - Перші - зовсім не такі, як я. Другі - такі. Треті - ті, кому все одно. Серед останніх є й ті, хто, можливо, зі мною в чомусь згоден, але мовчатиме. Але ці горезвісні 90%, котрі підтримують Путіна, існують тому, що у нас пропаганда дуже й дуже добре працює. Це видно не лише з телевізора. Наприклад, у школах вводяться уроки православ'я, на яких розповідають про єдину Росію, можливо, і про святість нашого президента. У дитсадках відбуваються якісь дні Росії. Пропаганда починається вже з низів, з дітей. Хочуть уроки релігії - ок, але нехай розповідають про релігії світу, а не про єдину партію. Ні, у нас говорять виключно про православ'я, з упором на державність. І всі, хто дивиться у нас телевізор, вірять усьому сказаному. Можливо, застосовують 25-й кадр, хвилі, ультразвук... Повний абсурд. Я не дивлюся телевізор, але якщо потрапляю, жахаюся – як можна цьому всьому вірити? Нещодавно бачила програму, де для України США розробляли план повалення влади, щоб проявляти агресію по відношенню до Росії, і все це було ще 25 років тому. Ще сказали б, що прибульці з планети Нібіру впливають на взаємини Обами і Порошенка. Але люди дивляться і вірять. Я вважаю, що це основна проблема, чому таких росіян багато».
Доводи Олексія
Чи здатна Росія протестувати, враховуючи, що рейтинг Путіна, за даними російських соціологів, сягає майже 90%? І як після озвученого вироку Ільдару Дадіну розвиватиметься протестний рух у Росії, якщо врахувати, що навіть одиночні пікети тепер фактично кримінально карана справа?
«Гадаю, люди виходитимуть, як виходили, але кількість адміністративок за півроку ними враховуватиметься з набагато більшою увагою, - говорить нам Олексій Кондратьєв. - Їх і так враховували, на кшталт: «Мені не можна «винтитися» - перебір адміністративок» або «Мої старі адміністративки згоріли, знову можна «винтитися». Але мало хто всерйоз думав, що за цією божевільною статтею реально саджатимуть. Навіть живучи в Росії і спостерігаючи безперервно за всім цим абсурдом, усе-таки важко було припустити, що у влади стане нахабства реально посадити людину за одиночні пікети. Але нахабства вистачило, і, судячи з усього, це не спонтанна жорстокість: усе давно і ретельно прораховано. Мета у Путіна та сама, що й у 2012-му: цілковите знищення реальної опозиції і встановлення такого ж режиму, як у колишній НДР: там була правляча СЄПН і дві підконтрольні їй партії - Народна та Селянська.
У Росії це - «Єдина Росія» і призначені владою «опозиційними» (і повністю їй підконтрольні) КПРФ, ЛДПР і «Справедлива Росія». Мета та сама, але Путін до неї вже значно просунувся. Багато хто розчарувався через відсутність видимих результатів, когось залякали... Частина опозиціонерів у в'язницях, багато хто виїхав з країни... Насправді список тих, хто поїхав, великий - багато хто вже довго живе за кордоном, але я багатьох не називатиму, бо не питав «Ти назовсім чи ще повернешся?», та й знаю далеко не всіх. Знаю, що Павло Шехтман був під судом за пости у «Фейсбуці» і виїхав з-під домашнього арешту. Поїхали Євгенія Чирикова і Володимир Малишев».
Серед тих, хто залишив рідне місто, - і відома в Україні Катерина Мальдон, яка кинула в актора Пореченкова іграшковим пістолетом зі словами: «На, Мишку, постріляй! Любиш в українців стріляти? Пристрель мене!» Такою була її реакція на повідомлення в ЗМІ про те, що актор, побувавши в донецькому аеропорту, за пропозицією терористів стріляв з великокаліберного кулемета по українським військовим. «Мальдон загрожувала така сама, як в Ільдара, кримінальна справа за цією божевільною статтею 212.1. Тепер зрозуміло, наскільки реальною була небезпека», - продовжує Кондратьєв. Сьогодні вона буває в Україні, а живе в Німеччині.
«Деяких убили», - стверджує блогер. І він має на увазі не лише Бориса Нємцова. «Жахливий рік - безперервна низка похоронів... На початку року в лікарні померла улюблена для багатьох «простих», на жаль, невпливових, активістів Ельвіра Ганієва, одна з організаторів «Комітету солідарності з Майданом», - пояснює громадянський активіст. - Вона була «у розробці» у спецслужб, їй погрожували. А потім тяжко захворіла. Потрібна була термінова операція, але її все не робили. Встановили діагноз «туберкульоз хребта» і поклали до лікарні. Там тримали місяць, але екстрену операцію не робили, чекали... У результаті запеклої боротьби все-таки вдалося домогтися, щоб операцію зробили. Але одразу ж, всупереч її волі, Елюшку, за допомогою родичів, котрі ненавиділи її та її переконання, ізолювали від зовнішнього світу, відібрали мобільний телефон. І тримали в ізоляції більше п'яти тижнів, поки не почалося зараження крові... За всіма телефонами весь цей час відповідали, що вона нібито в реанімації. Цю ж дезінформацію доводили і до персоналу лікарні. Згодом стало зрозуміло чому: в реанімації ні в кого немає ані мобільних телефонів, ані будь-якої іншої можливості зв'язатися із зовнішнім світом... Потім з'ясувалося: ніякого туберкульозу у Елюшки не було... Не вірю, що це вбивство могло обійтися без участі спецслужб».
Виходить, що так чи інак громадянські активісти в Росії пов'язані з протестами в Україні: Дадін був на Майдані, Мальдон у театрі зазначала, що росіянин стріляв в українських військових, Ганієва була однією з організаторів «Комітету солідарності з Майданом»... Україна була і є для них прикладом, що можна мислити і діяти вільно. «Сьогодні підтримуватимуть Україну всі ті самі, хто й підтримував. Навряд чи тут щось зміниться, - каже Кондратьєв. - Взагалі-то хочу уточнити поняття «підтримувати Україну». Є ставлення до Майдану, до Порошенка, до війни. У ставленні до України багато відтінків, воно багатошарове, і різні люди можуть його розуміти по-своєму. Думаю, проти війни багато хто. А сказати «підтримую Україну» може лише частина з тих, хто зараховує себе до опозиції. Це дуже невеликий відсоток населення. Причому матимуть на увазі радше Майдан, аніж Порошенка».
Активність Володимира
Російські громадянські активісти, з ким доводиться спілкуватися останнім часом, говорять про те, що проблема прав людини в Росії світ не цікавить. «Усе те, що відбувається зараз у Росії в питанні прав людини, не сталося зненацька, до цього Путін послідовно і неквапливо йшов 16 років, - підсумовує Олексій Кондратьєв. - У 2000-му щось подібне викликало б вибух обурення в самій Росії, ще роки два тому - за її межами. Зараз... Мова, звичайно, не про російські ЗМІ, майже всі вони є підрозділами міністерства пропаганди. Але й по «ЄвроНьюз», наприклад, про шокуючий вирок Ільдару Дадіну не сказали жодного слова. Взагалі тему прав людини в Росії, схоже, знято з порядку денного більшості західних ЗМІ... Втім, кого цікавить проблема прав людини, наприклад, у Китаї?.. Тож, схоже, все цією владою ретельно прораховано і вивірено: вчора такий вирок Дадіну був неможливим, сьогодні це закономірна реальність».
Світ мовчить, приміром, про те, що сьогодні в реанімації однієї з московських лікарень із серцевим нападом перебуває 76-річний Володимир Іонов, якого обвинувачують за тією ж статтею 212.1 Кримінального кодексу РФ за одиночні пікети. Биков його називає «звичайнісіньким московським обивателем із найпересічнішою біографією». Його забрала «швидка» не тому, що він відчув себе недобре в день суду над Дадіним, а тому, що втратив свідомість. «Цього не можна допускати, щоб Іонов втрачав свідомість: він один з небагатьох, у кого вона ще залишилася», - пише публіцист. До слова, у справі Іонова чотири епізоди. Одне із затримань - під час пікету на підтримку нашої льотчиці Надії Савченко у СІЗО «Матроська тиша».
Представник уповноваженої Верховної Ради з прав людини Валерії Лутковської в РФ, учасник багатьох протестних акцій у Москві Володимир Шрейдлер також говорить, що західним ЗМІ не цікаво, що діється в Росії. Шрейдлер зробив відеоролик про засідання у справі Дадіна і запропонував його використовувати журналістам. «Відеоматеріали, джерела з суду ніхто у мене не просив, - сказав нам він. - Можливо, мені вдасться провести прес-конференцію поза Росією. Я - правозахисник і журналіст, який є частиною протесту, а не пише про нього ззовні. Але майданчик ще не знайшов». Ми запитуємо у Володимира, чи можливий протест у Росії? «Швидше ні, аніж так, - відповідає коротко він. - Але ситуація тут швидко змінюється... Хоча в найближчій перспективі, швидше ні. Ймовірнішим є протест через економічні питання, як в історії з далекобійниками».
То чи здатні росіяни на протест проти диктаторського режиму Путіна? Биков сподівається, що до певної миті суворі вироки безвинним людям ще лякають оточуючих, і на наступний пікет виходять не десять, а п'ять осіб. «А потім клацає щось у головах, і після вироку пересічному громадянину на наступний пікет виходять не десять, а двадцять. І якщо садять цих двадцятьох - наступного дня отримують 500. Це і називається - зробити все власноруч, вручити протесту героя, придумати символи і підписати собі вирок», - вважає він.
Критично мислити в Росії - не сімейні традиції. Якщо батько Яни Гончарової кидався в квартирі плакатами на підтримку українців Сенцова і Кольченка зі словами «щоб я тут більше цього не бачив», то батько Дадіна Ільдус, навіть у день винесення синові вироку, підтримати його відмовився, сказавши: «Не в тому напрямку пішов. Мені дуже шкода як батькові. Путін - це, я вважаю, країні пощастило».
Молоді люди в РФ, нехай поки їх десятки, сотні або навіть тисячі, здатні відмовитися виходити на марш на підтримку «Єдиної Росії» за рознарядкою, припинити дивитися телевізор і вийти до стін Кремля з плакатом: «Путін - ганьба Росії». Головне - щоб усе було недарма.
Суспільство
У Криму відкрили свій «Діснейленд» з однією дитячою гіркою
У селі Листове Сакського району окупованого Криму урочисто відкрили дитячу гірку. Про це повідомляє прес-служба Сакського району.
За словами «голови адміністрації» Сакського району Галини Мірошниченко, від дітей залежить майбутнє, а фраза «все найкраще - дітям» не застаріє ніколи.
Так само вона звернула увагу на те, що «якщо дитина з дитинства бачить навколо себе бруд, спотикається на поганих тротуарах, якщо їй ніде грати, це вплине на всю її подальшу долю».
У Криму відкрили свій «Діснейленд» з однією дитячою гіркою
У селі Листове Сакського району окупованого Криму урочисто відкрили дитячу гірку. Про це повідомляє прес-служба Сакського району.
За словами «голови адміністрації» Сакського району Галини Мірошниченко, від дітей залежить майбутнє, а фраза «все найкраще - дітям» не застаріє ніколи.
Так само вона звернула увагу на те, що «якщо дитина з дитинства бачить навколо себе бруд, спотикається на поганих тротуарах, якщо їй ніде грати, це вплине на всю її подальшу долю».
Політика
Саакашвілі передав «привіт» Путіну та показав свою візу
Голова Одеської обласної державної адміністрації Михайло Саакашвілі показав свою візу США після заяви президента РФ про те, що Саакашвілі не дають робочу візу.
Фото він розмістив на своїй сторінці у Facebook.
«Ось і мій «привіт» Володимиру Путіну, який сьогодні розповідав, уже втретє цього року, що американці не дають мені робочу візу. Шкода, що позиція Путіна майже аналогічна тій позиції, яку висловили прем'єр-міністр та його міністр щодо до мене. Сподіваюся, це випадковий збіг», - написав Саакашвілі.
Саакашвілі передав «привіт» Путіну та показав свою візу
Голова Одеської обласної державної адміністрації Михайло Саакашвілі показав свою візу США після заяви президента РФ про те, що Саакашвілі не дають робочу візу.
Фото він розмістив на своїй сторінці у Facebook.
«Ось і мій «привіт» Володимиру Путіну, який сьогодні розповідав, уже втретє цього року, що американці не дають мені робочу візу. Шкода, що позиція Путіна майже аналогічна тій позиції, яку висловили прем'єр-міністр та його міністр щодо до мене. Сподіваюся, це випадковий збіг», - написав Саакашвілі.
Блог:
Думки20:18
Економіка
Олександра Кужель
Проблема не в податках, а в їх адмініструванні
У більшості випадків проблема не в податках, а в їх адмініструванні. Таку думку «Аналітичній службі новин» (АСН) висловила народний депутат Олександра Кужель.
«У більшості випадків проблема не в податках, а в їх адмініструванні. Але, у першу чергу, потрібно знижувати податки на заробітну плату та подолати корупцію. Так ми допоможемо бізнесу», - сказала вона.
Разом з тим вона зазначила, що необхідно зменшувати єдиний соціальний внесок, що дозволить вивести заробітні плати з тіні.
«Якщо підприємцям загрожуватиме кримінальна відповідальність за зарплату в конвертах, то краще заплатити невеликі податки. А якщо не зменшити ЄСВ, то й надалі у нас залишатимуться тіньові зарплати, конвертаційні центри», - додала вона.
15 травня 2024 року обіцяє бути днем, коли можуть виникнути різні труднощі, тому важливо зосередитися на справ....
♈️ Овен (21 березня - 19 квітня)
Сьогодні ваша енергія може бути спрямована на вирішення спільних завдань із ....
Кухня вважається сакральним місцем, в якому важливо підтримувати порядок та затишок За старих часів до цієї ча....
Астрологи нерідко порівнюють Знаки Зодіаку чи то з побутовою технікою, чи то з літературними персонажами, чи т....
/-1,1262941360474-/
/-pc-/
Top