Нове вино в старих міхах, або Дещо про інформаційну доктрину держави

Той, хто недооцінює роль мас-медіа в житті країни, наївно думає, що можна в цій країні щось змінити, не змінивши інформаційного простору. Це неможливо. І ось чому. Більшість українських ЗМІ, не зважаючи на залишки державних теле- і радіокомпаній, є типовим продуктом кланово-бюрократичної епохи. Усі вони створювалися, купувалися чи отримували свої ліцензії виключно за корупційними принципами за активної участі Нацради. І хоч у статутах цих теле- й радіокомпаній було записано правильні слова, ніхто з них і не збирався розбудовувати українську державу з її мовою, культурою й корінними інтересами народу.

У кожної є свій приватний власник, свій особливий інтерес, своє коло рекламодавців і політичних ставлеників, яких вони інформаційно лобіюють. Нема чого дивуватись, що вся інформаційна парадигма комерційних каналів побудована не на якихось принципах об'єктивності чи неупередженості, а на елементарному бізнесі шляхом залучення якомога більшої кількості глядачів до свого каналу. Звідси – й така величезна кількість розважальних шоу, епатажних, скандальних персонажів, фейкових і сенсаційних новин. Глядач має сидіти перед екраном будь-що! Усі затрати стократно окупаються прибутками від реклами.

Що таке Україна сьогодні? Великий бізнес-проект кількох багатих людей, яких обслуговують наші ЗМІ. Однак нинішні теле- й радіоменеджери зовсім не наївні люди: для підтримання відповідного статус-кво, який дає їм змогу розкошувати, вони активно працюють на соціально-політичну модель так званого вільного підприємництва. А простіше – бандитської держави без моральних, духовних чи культурних принципів, де абсолютно все купується і продається, а країна виступає як величезний, не регламентований нічим ринок. Продається все – від заводів до плотських утіх. З огляду на сказане корінні мешканці цієї землі, тобто аборигени-українці, які звикли жити за якимись моральними законами і звичаями, відчувають величезний дискомфорт, спостерігаючи, як країна буквально наводнюється чужорідними персонажами: трансвеститами, наркоманами, бандитами, екстравагантними гламурними тусовщиками.

Тобто саме ЗМІ маніпулюють свідомістю: задають потрібні тренди, диктують смаки, коригують погляди, врешті змінюють світогляд. Але це ще півбіди. Політична система, яку обслуговують ці мас-медіа, також потребує свіжої крові. Тому більшість із тих політиків, яких ви бачите регулярно на своїх екранах, це також їхній продукт: ретельно відсортований за антиморальними, антинаціональними й іншими ознаками. Їхні обличчя всім добряче знайомі з численних шоу. ЗМІ змушують суспільство мимоволі робити свій вибір між ними – уже перевіреними і ретельно підібраними для нас! Тож не чекайте, що ці персонажі захищатимуть інтереси народу чи оберігатимуть його культурні надбання. Серед їхніх пріоритетів – інтереси їхніх господарів, самопіар і особисте збагачення як наслідок.

Жахливий апогей цієї інформаційної маніпуляції ми переживаємо нині. Зверніть увагу, як тонко будується інформаційна політика: з одного боку, на музичних каналах засилля гламуру і якогось абсолютно кричущо-безликого інтернаціонального мотлоху. З іншого – політика і війна. Війна і політика. З ефіру практично забрана українська пісня, художнє слово, національна музика, вітчизняне мистецтво, реальне життя маленьких українців, котрі становлять опору держави! Ніби й не було в Україні Євромайдану й Революції гідності... Я переконаний: жоден майдан не зможе нічого змінити. Бо всі фізичні надзусилля народу щоразу розбиватимуться об стару інформаційну матрицю, яка повертатиме країну в звичне олігархічне русло, де країною править нахабний і безликий капітал та його диявольські адепти. Ще кілька десятиліть такого інформаційного тиску – й народ стане аморфною масою, не здатною на самоідентифікацію.

Уже нині більшість людей відчуває страшний моральний дискомфорт і дезорієнтованість. В ефірі триває цинічна інформаційна війна, а по суті – феодальні розбірки фінансово-політичних кланів. На цьому тлі стає зрозумілим, що у нинішньої України немає держави в класичному розумінні слова, що все це виглядає як купка підприємливих людей, не обтяжених високими принципами відповідальності перед Богом, народом чи історією. Саме тому в Україні повністю відсутня інформаційна політика. Або, судячи з усього, вона якраз і полягає в знищенні залишків самоідентичності й культурності народу, який отримав у спадок одну з наймогутніших світових культур. Але не зміг нею розпорядитися, сліпо програвши війну за свій інформаційний простір.

Простір, який потрібно повністю змінити, якщо ми хочемо зберегти державу. Простір, який необхідно якось відвоювати у олігархів та їхньої інтерчеляді. Простір, який треба творити на основі нової доктрини, де інформація не буде відірвана від культури й історичної пам'яті народу. Інакше ми приречені на те, що в нашому інформаційному просторі й надалі змагатимуться іноземці. Безкінечно з'ясовуючи, хто з них більший українець!