counter
Архів Повернутись назад 13 Квітня 2015
13 Квітня
оформление ленты  Блог: 
Євген Марчук Интервью
Євген Марчук: Нам потрібно звикати до того, що наш сусід — небезпечний і підступний ворог
Мирний час розслабляє військових, і це — одна з причин, чому в наших солдатів було так мало перемог на сході. Та й воюємо ми не з добровольчими батальйонами, а проти навченої, добре озброєної російської армії, що значно перевершує за чисельністю. Про це в другій частині ексклюзивного інтерв'ю АСН говорить колишній прем'єр-міністр, міністр оборони, голова СБУ та секретар РНБО Євген Марчук. Крім того, досвідчений силовик розповів, як нам реформувати армію, хто і що може зупинити Путіна і як згуртувати націю. Першу частину інтерв'ю читайте тут. — Гарячі голови кажуть: ну й дідько з ним, з Донбасом, нехай Путін його забирає. Але ж небезпека в тому, що він на Донбасі не зупиниться... — Та він йому не потрібен, такий Донбас! Окуповану частину зруйновано повністю. В її відновлення десятки років потрібно буде вкладати багато мільярдів. Навіть якщо Росія колись прибере свої війська, спецслужби і найманців з окупованої частини Донбасу, там ще довгі роки будуть господарювати озброєні банди. І свої, і прийшлі. На окупованій території фундаментально зруйновано демографічні пропорції нормального суспільства. Путіну такий надвитратний Донбас не потрібен. Йому потрібна знекровлена ​​Україна, яка розвалилася б на дві-три конструкції, що воюють одна з одною. Ну от дивіться. Ми вже рік воюємо. Як колишній прем'єр я добре знаю, що таке баланс державних фінансів. Так ось, у день ми витрачаємо на АТО близько 100—120 мільйонів гривень. В день! Ну добре, було б це на зарплату, яку люди потім би вкладали в економіку, купуючи товари першої необхідності, що створювало б життєвий цикл. А тут — тратимося намертво. Вимушено вкладаємо в руйнування, у знищення людей, а точніше ворогів. З таким балансом і зруйнованою економікою без зовнішньої допомоги довго не протримаєшся. І Путін добре це знає. — Як ви думаєте, він зважиться на повномасштабне вторгнення? — Думаю, ні. Йому потрібно виснажити Україну. Теоретично, звичайно, цього варіанта виключати не можна. Але на сьогодні йому відкрита фронтальна війна не зовсім вигідна. Тому він буде продовжувати провокувати ескалацію на Донбасі, тримати свої регулярні війська в безпосередній близькості і бойовій готовності, проводити різні навчання біля наших кордонів, продовжувати накачувати окупований Донбас військами і військовою технікою. І нам доведеться на це реагувати. Ось зараз ухвалено Закон про збільшення чисельності Збройних Сил України до 250 тисяч осіб. І це правильно, іншого виходу немає. Але це означає, що ми витягаємо з творчого процесу найкращих, дієздатних представників суспільства. Крім того, щороку цю чисельність потрібно суттєво оновлювати. А в АТО, тобто на війні, на жаль, є реальна небезпека загинути. А скільки горя випромінюють сім'ї та родичі загиблих! І в такому стані зараз майже вся країна. Наше суспільство ще не звикло до війни, тим більше з Росією, і поки ще переживає шок. Часто шукає винних не в Росії, а в Україні. Саме це Путіну і потрібно. — Що ви думаєте щодо мобілізації? Чи повинні служити ті, хто не може і не хоче? Або нехай ідуть ті, хто хоче, а для решти придумати якесь інше застосування? — Зараз уже так не вийде. Те, про що ви говорите, це контрактна армія, тобто служба за контрактом, а не за призовом. У всіх країнах, де вона є, вона в кілька разів ефективніше і набагато дорожче, ніж призовна. Одна справа — регулярний призов, один або два рази на рік просто на службу в армію, інша справа — мобілізація на війну. І тут вже справа примусова. Ти можеш і не хотіти, ти вже відслужив своє в армії, але від мобілізації ти відмовитися не можеш. Тут інший правовий режим. Правда, мобілізація відбувається при введенні надзвичайного або воєнного стану... — Але у нас-то немає воєнного стану! Незважаючи на критику опонентів, президент не наважується його вводити. Воєнний стан кардинально змінить наше життя. Це торкнеться не тільки військових, а й усіх нас. Так що давайте не будемо поки поспішати з воєнним станом. Але я допускаю, що ми до цього будемо змушені прийти — У нього, мабуть, є серйозні аргументи. Країні, в якій введено воєнний стан, жодна міжнародна інституція не надасть серйозного кредиту. Немає гарантії, що він буде повернений. Але справа не тільки в цьому. Дуже важливо правильно, без паніки підготувати все населення до воєнного стану. Багато людей вважають, що це торкнеться тільки військових. Насправді торкнеться всіх. У нас кардинально зміниться спосіб життя. Якоюсь мірою буде обмежений рівень різних свобод. Наприклад, якесь вільне приміщення можуть тимчасово забрати на потреби військових. Або майно ваше тимчасово використовувати у військових цілях, приміром автомобіль. З поверненням або з компенсацією. Буде обмежено виїзд із країни і в'їзд іноземців. Буде введено особливий режим фінансових транзакцій. Туристичний бізнес буде похований. Про будь-які інвестиції доведеться забути, а ті, що вже є, постараються з країни втекти. Обмеження для ЗМІ будуть, введуть комендантську годину. І головне, майже всю економіку потрібно буде терміново переводити на воєнні рейки. Це означає, що багато споживчих товарів підуть у сторону. Можна буде забути про два вихідних на тиждень і про відпустки влітку. Буде особливий контроль за продовольчими ресурсами. А це значить, не виключені продуктові картки. Хоча попереду літо і кризи з продовольством не буде. Режим військової повинності буде іншим, більш жорстким. І це далеко не все, що потягне за собою режим воєнного стану. Так що давайте не будемо поки поспішати з воєнним станом. Але я допускаю, що ми до цього будемо змушені прийти. Мабуть, саме тому президент Порошенко запропонував змінити Закон «Про воєнний стан» під особливості гібридної війни. — Чому Європа і США так нерішучі щодо України? — Взагалі-то вони зробили для нас чимало. Але видно, що Захід у цілому довго перебував у певній прострації. ООН виявилася недієздатною. НАТО було не готове. Не в сенсі надсилати до нас своїх військових. Просто вони не були готові до адекватної відповіді на російський виклик. Генсек НАТО Йенс Столтенберг виправдовувався, мовляв, Росія задіяла безпрецедентну пропагандистську машину. Слухайте, ну ми це бачили вже рік тому і кричали на весь світ. Ми знали, чому вони розширюють на весь світ RussiaToday, Life-news, вкладаючи в це мільярди доларів ... Всі ці західні колективні системи гарні, але вони занадто повільні у прийнятті рішень. Такі вже демократичні процедури. Я думаю, що зараз на підході реформування всієї світової системи безпеки. Росія, звичайно, теж посилено до цього готується. Дуже багато з'явилося серйозних публікацій провідних російських фахівців з питань міжнародної та регіональної безпеки. Звичайно, в руслі сучасної військової доктрини Путіна. — Ви маєте на увазі — реформована система колективної безпеки, щоб протистояти Росії? — Ні, зараз уже так складається, що будь-яка система колективної безпеки без Росії означатиме постійну конфронтацію з Росією. Але на даному етапі вийти на якусь глобальну дієву конструкцію за участю Росії буде дуже важко. Уже всі сторони закусили вудила. Путін демонструє свою непередбачуваність, що для лідера ядерної держави виглядає як зухвалий виклик усьому світовому співтовариству. «А от, я такий. Моїх військ в Україні немає. Я — не сторона конфлікту. Ви мене хочете ізолювати, не хочете зустрічатися? Ви образили мене, скасувавши переговори в Астані? Ви влаштували мені в Австралії обструкцію? Ви не приїдете на 70-річчя Перемоги? Ну давайте, давайте ... Але ви ж без мене нічого не вирішите. У вас без мене нічого не вийде!» — десь так можна було б розшифрувати сьогоднішній внутрішній монолог Путіна. Захід, і перш за все США, окрім важких санкцій для Росії, розробили і задіяли багатоходовий важкий пресинг на Путіна. Вибрали головний несучий блок із фундаменту російської економіки — нафтогазовий експорт, тобто остов державного бюджету, і акуратно почали ним займатися. Спочатку викинули на світовий ринок свої енергетичні ресурси, потім спокійно переговорили на президентському рівні із Саудівською Аравією, Кувейтом і взагалі з ким треба. Потім начебто непомітно врегулювали відносини з Іраном, знімають санкції... І ось днями Іран зі своїм гігантським нафтовим потенціалом вийде на світовий нафтовий ринок. І ціни на нафту впадуть ще більше. Загалом, без летальної зброї суттєво підірвали державний бюджет Росії на роки, знизивши бюджетні надходження від енергетичного експорту більш ніж наполовину. Ну і благополучно рубль обвалили майже наполовину. Росія, звичайно, бундючиться. Але океанський відлив уже почався. Без шуму, але невідворотно. Думаю, психологічно Путіна це не особливо лякає. Він знає, що колись буде і приплив. І продовжує гнути своє. Російські літаки вторгаються в повітряний простір країн НАТО, російські підводні човни заходять в їхні територіальні води. США висилали два літаки F-15, які наздогнали російські стратегічні бомбардувальники Ту-95, носії ядерної зброї, коли вони перебували в 50 милях від узбережжя США. За словами представника оборонного відомства США, чотири російських бомбардувальники також підтримували два літаки-заправники Іл-78. Аналогічний інцидент стався в травні минулого року, коли російські стратегічні бомбардувальники дальньої авіації Ту-95 пролетіли поряд з узбережжям Каліфорнії. Крім цього, ці дальні ядерні бомбардувальники Ту-95 в листопаді і грудні минулого року тричі облітали важливу стратегічну військову базу США далеко в Тихому океані — на острові Гуам. — Хто або що може зупинити Путіна? Путін розбудив Європу, котра дрімала у своєму благополуччі, і роздражнив США. Розбудив зухвало, як міжнародний хуліган. Якоюсь мірою для нас це добре: нехай вони також думають, як примусити Росію до миру — Консолідована позиція Заходу і спільна розумна стратегія. І наша, і Заходу. Україна, на жаль, поступово йде з ролі головного суб'єкта активних переговорів. Ми поступово перетворюємося із суб'єкта на об'єкт. Це не наша провина. Ситуація вже вийшла на стратегічні рівні її рішення. Адже вже йдеться не тільки про нашу війну. Путін розбудив Європу, котра дрімала у своєму благополуччі, і роздражнив США. Розбудив зухвало, як міжнародний хуліган. Якоюсь мірою для нас це добре: нехай вони також думають, як примусити Росію до миру. — Як ви вважаєте, чи можна було зупинити війну? Ось, кажуть, якби не Майдан, ніякої війни не було б. — Думаю, в голові Путіна подібний план давно визрівав. Інакше б усе це не відбулося так швидко. Але Майдан, звичайно, на нього подіяв — провалився його проект під назвою «Янукович». Адже який слухняний був! І прибрав усю владу до рук. І відмовився від європейської та євроатлантичної інтеграції. Опозиціонерів — посадив, пресу — урезонив. Правда, злодійських звичок своїх не позбувся, але багато питань вирішив. Пустив росіян у всі силові структури — Міноборони, СБУ тощо. Вони все знали, впливали на ухвалення рішень. І Путін заспокоївся: все відбувається, як у Росії. Але він не врахував, що у нас ментальність інша. І росіяни не можуть із цим змиритися. Для Путіна і перший Майдан був величезною образою. Адже він устиг Януковича двічі привітати з обранням президентом! А тут — новий Майдан, нова образа. Знову не вийшло з Януковичем, а він стільки вклав у цей проект. А тепер ще плюс — знову блоковий статус, підписання Угоди про асоціацію, дружба із Заходом. Цього він ні Україні, ні Заходу пробачити не може. — Ви сказали, що Янукович пустив росіян у силові структури. Частина з них утекла, але ж напевно російське лобі в Україні, як і раніше, є. — Можливо, десь ще й залишилися, але того, що накоїли їхні попередники, і так достатньо. Один Саламатін чого вартий, якого Янукович призначив міністром оборони. Він же москвич, тільки 5 років тому до цього призначення отримав громадянство, попрацював керівником «Укроборонпрому», потім міністром оборони України, вирішив усі питання, які були потрібні Росії, і поїхав до Москви. І відразу ж став радником Путіна. А більше нічого й не треба! Потрібно, щоб своя людина хоча б рік побула міністром оборони. І справа не тільки у військових таємницях. Досить почати структурну дезорганізацію, ліквідувати важливі структури збройних сил, прибрати зі східного напрямку військові підрозділи, скоротити сили швидкого реагування, згорнути співпрацю з НАТО. Я, до речі, ставив собі запитання. Через участь у стабілізаційних силах в Іраку пройшло три наші окремі механізовані бригади контрактників по 1600 осіб кожна — вишколених, добре оснащених, які отримали бойовий досвід у дуже складних умовах. Де вони були, коли почалася анексія Криму, війна на Донбасі? Розчинилися? Так що все, що у нас було боєздатне, починаючи з 2010 року планомірно руйнувалося. — Раніше думали, що ворог — тільки Путін. Але ж його підтримують 85% росіян. Значить, у міф про «братні народи» вже ніхто не повірить. — Так, адже для цього в Росії теж багато чого зроблено! Російська державна пропагандистська машина за останні роки практично перемолола переважну більшість населення Росії. Дивіться, Путін сам стає істориком, зустрічається зі студентами історичних факультетів, проводить свою ідею «Новоросії». Голова Держдуми Сергій Наришкін очолює історичне товариство. Уряд РФ приймає різні постанови з присвоєння собі історичної спадщини Київської Русі. Публікуються історичні видання, енциклопедії, в тому числі «Історія Криму», з правильними акцентами. Путін добре знає своє суспільство. У нього є ті самі зомбовані 85%, яким можна втлумачити що завгодно. Їм вдається консолідувати російське суспільство в агресії проти всього світу — проти нас, американців, грузинів, євреїв. Вся пропагандистська машина на це спрямована. — З іншого боку, Україна теж згуртувалася у боротьбі з ворогом... І за це Путіну — окреме спасибі. — Так, спільна біда об'єднала націю. Але зараз нам потрібно пройти величезну внутрішню роботу. Реформувати всі сфери життя — економіку, соціальну сферу, військову справу. І звикнути жити так, як, припустимо, Ізраїль в сусідстві з ворогом. Просто потрібно перестати себе обманювати і називати речі своїми іменами і робити відповідні висновки... Наш сусід — великий, підступний, небезпечний ворог. Усім треба вчитися з цим жити: і державі, і окремим громадянам. І видно з усього, це надовго. — Можливо, потрібно відгородитися від ворога стіною? Як це зробив той же Ізраїль. — Там стіну збудували сильні, щоб відгородитися від агресивних слабких. А у нас буде навпаки. Якщо ми побудуємо стіну, це ніяких особливих проблем у військовому сенсі ворогу не створить. Хіба що убезпечить наш кордон від хуліганів і контрабандистів. Але буде багато незадоволених, у тому числі на нашому боці. Ті, хто живуть у прикордонних районах і у кого є друзі і родичі в Росії, не надто зрадіють таким спорудам. На те, щоб їх переконати, потрібно буде час. Але в цій стіні може бути хороший символічний зміст: показати Європі, де конкретна межа між ними і агресивною Азією. Ну і Росія нехай думає. — Ситуація на сході поки що складається не на нашу користь. По суті, жодної великої перемоги немає. В чому причина? — Ми були не готові. Мирний час часто розбещує військові структури. Це не моє відкриття. Саме тому я був активним прихильником того, щоб Україна брала участь у стабілізаційних силах в Іраку і взагалі у миротворчих місіях ООН. Полігони, навчання — це все добре. Але якщо люди знають, що немає реальної небезпеки загинути, іноді втрачають форму. Друга причина — переважаючий нас супротивник. З того боку — регулярні війська, добре навчені і добре озброєні, з бойовим досвідом. Ми ж не проти добровольчих загонів воюємо. Там і радіотехнічна, і супутникова розвідка, і потужне радіоперехоплення. Тому у нас то Іловайськ, то Дебальцеве. З того боку — цинічна армія, що багаторазово перевищує нашу за чисельністю і рівнем озброєння, яка навіть по відношенню до полонених не дотримується ніяких загальноприйнятих принципів. Чого варта доля однієї нашої льотчиці Савченко. — Очевидно, що без реформи збройних сил нам не обійтися. Може, комбатів поставити керувати армією? — Комбати — героїчні хлопці, які вирішували безліч завдань на цій війні. Особливо добровольчі батальйони, які спочатку буквально рятували ситуацію на сході. Але повірте, військова справа — це дуже серйозна наука. Там є місце і імпровізації, але в базі там серйозні і складні закономірності, там і фізика та психологія, там і теорія військових конфліктів і демографічний прогноз призовного ресурсу, там дуже велика ціна помилок і прорахунків. Загалом, військова справа — це одна з найскладніших професій. Тут вирішуються питання життя і смерті і громадян і держави. І тому я не підтримую спрощеного, вулично-мітингового підходу до того, як можна керувати армією. Не може людина, будь вона найздатнішою, найпатріотичнішою, але без фундаментальної спеціальної підготовки стати великим військовим начальником. Історичні приклади минулого вже не вписуються в сучасні реалії. Наші героїчні хлопці добре проявили себе на рівні батальйонів. Так тепер їх потрібно не в депутати, а в академії, в європейські та американські військові навчальні центри ... Нехай підучаться сучасному військовому мистецтву. Тому що люди чекають від них комбатівської ефективності в парламенті. Може, когось із нових колег по парламенту потрібно іноді і поставити на місце. Як кажуть, щоб звірити годинники і топографічні координати. А поки що вони наткнулися на політичне болото і зайшли в бруд. Правда, видно, вони вже відчули це, і не виключаю, що можуть ініціювати наведення порядку в парламенті. Що стосується реформування армії, то з того, що я знаю і бачу, багато чого вже робиться. Звичайно, реформуватися на марші дуже непросто. У військових є таке прислів'я: один воює — троє підносять. А що таке «підносять?». Це означає, що бійця потрібно добре і правильно одягнути і взути за сезоном і за погодою, нагодувати, озброїти, навчити, привести в хорошу фізичну форму. Забезпечити надійний закритий зв'язок і регулярний немобільний зв'язок із домом, із близькими людьми. Психологічна стійкість буває важливіше фізичної підготовки. Дуже серйозно треба модернізувати військову юстицію. Крім того, реформа оборонного сектора повинна торкнутися навіть наймолодших українців, починаючи зі старших класів. І не тільки навчитися зібрати-розібрати автомат. Дуже терміново необхідно розробити доповнення в підручники історії для середньої школи, не кажучи вже про вузи, щодо анексії Криму та агресії Росії на Донбасі. Крім того, я б ввів в Академії Генштабу курс за темою «Нова війна». Ми, звичайно, знаємо різні війни, але щоб свої громадяни — жінки з дітьми блокували танки і бронетранспортери своїх збройних сил, — такого щось не пригадується. До того ж Росія у цій ганебній війні проти України вже розкрила чимало своїх тактичних і стратегічних прийомів, які вимагають експертного аналізу і практичних висновків. Потрібно дуже скрупульозно вивчити також всі небойові компоненти російської агресії проти України, котрі, як виявилося, не поступаються бойовим за ефективністю. Для сучасної військової науки — дуже широке поле для досліджень. Я знаю, що багатьма питаннями нової війни в Академії вже займаються. — Як, по-вашому, ситуація розвиватиметься далі? Чи допоможуть у цій ситуації миротворці ООН, яких президент запросив на Донбас? — Зараз я не виключаю масованої атаки на Маріуполь. Можливо, і з моря. Адже росіянам треба рятувати Крим — без сухопутного коридору їм цього зробити не вдасться. Хоча важко собі уявити, як Росія зможе утримувати такий коридор у військовому сенсі. Крім того, ми бачимо наростаючу диверсійну активність у Харкові, Одесі та майже по всій території України. Все це інспірується і організовується російськими спецслужбами. Це вже незаперечний факт. Тобто, з одного боку, військово-політичний плацдарм, який вони тримають на Донбасі для подальших провокацій, з іншого — загроза подальшого вторгнення і дестабілізація в регіонах.  Що стосується запрошення миротворців — звичайно, це непогано. Хоча раніше ніж на осінь це навряд чи вийде, навіть при самому вдалому збігу обставин. Але треба розуміти, що миротворці можуть вирішувати тільки частину проблеми. За своїм статусом вони не можуть бути на чиємусь боці. Змішана форма, тобто миротворці ООН і поліцейська місія ЄС, може трохи прискорити ухвалення рішення, і Україна ще раз продемонструє, що вона — прихильник мирного вирішення проблеми. Але головне питання, що стосується окупованих районів Донбасу, вони, звичайно, вирішувати не зможуть. Дай Бог, щоб допомогли призупинити стрілянину і хоча б допомогли у розмінуванні території. Найскладніше і стратегічно найважливіше залишається за нами: зупинити наростаючий процес формування небезпечного замороженого конфлікту на Сході України.
оформление ленты  Блог: 
Політика Юрій Ганущак Представляти державу на місцях має уповноважений від Кабміну, а не від Президента Текст змін до Конституції щодо децентралізації влади майже узгоджений, але залишилась єдина розбіжність — хто представлятиме державу на місцях. Про це «Аналітичній службі новин» повідомив експерт із місцевого самоврядування, колишній народний депутат Юрій Ганущак. «Йдеться про питання статусу представника держави на місцях. Звичайно, є й інші розбіжності, але це питання — найболючіше. Якщо ми, нарешті, приймемо за основу той факт, що представляти державу на місцях має уповноважений від виконавчої влади, тобто від Кабміну, а не від президента, то ми зможемо назавжди позбутися «совка», — зазначив Ганущак. Він нагадав, що попри декларації про децентралізацію влади всі керівники на Банковій вважали, що остаточне рішення має ухвалюватися саме в Києві. «Нинішній президентський варіант реформи — щоб на місцях керували все-таки представники президента. Але це недієздатна система. І це Крим показав. Там був представник президента, і що? Ми ж пропонуємо компромісну норму, яка є у французькій моделі: президент призначає, але тільки з подання уряду, урядника або префекта. Причому він призначається автоматично, миттєво», — підкреслив експерт. За його словами, це питання зустріне серйозний спротив серед клерків, які стоять за спиною президента. Але Ганущак наголосив, що якщо вони намагатимуться протягнути проект, де представником держави на місцях буде представник президента, зміни до Конституції у залі будуть провалені. За словами експерта, на небезпеку такого підходу звернула увагу і Венеціанська комісія, жорстко розкритикувавши цю норму. На думку Ганущака, Україні підходить польський досвід, але ще краще підійде французька модель. «Вона більш аполітична. Так, польська модель передбачає виключно взаємозв’язок місцевої влади з урядом. А французька — оперативний поточний зв’язок з урядом, а стратегічний, інформаційний — з президентом. Тобто цей представник підпорядкований уряду, але підзвітний президенту. І ця модель має бути прийнята як компроміс», — підсумував спеціаліст. 
оформление ленты  Блог: 
Політика Віктор Мусіяка Конституційні зміни повинні бути ухвалені вже у вересні Крім децентралізації влади, Конституційна комісія розглядає цілий комплекс питань. Про це «Аналітичній службі новин»  повідомив екс-депутат, фахівець із конституційного права, член Конституційної комісії Віктор Мусіяка. «Поки пройшло тільки перше засідання. Ми обговорили питання щодо реформи судової влади, прокуратури. Торкнемося Конституційного суду, адже його роль у подіях 2010 року (неправомірне повернення до Конституції 1996 року. — Ред.) відома. Крім того, обов'язково будуть внесені зміни до повноважень так званого трикутника, а скоріше, чотирикутника — «президент — Верховна Рада — Кабмін — судова влада», — зазначив експерт. Але перш за все, за словами Мусіяки, Комісія працюватиме над зміною розділів про місцеве самоврядування, територіальний устрій України в частині розширення повноважень місцевого самоврядування. При цьому експерт закликає колег прискорити роботу. «Наступне засідання призначено на 15 квітня. Я не знаю, навіщо зроблено такий великий розрив. Нам потрібно зараз кинути всі інші справи і працювати тільки над цим. Скласти так званий план-проспект і починати роботу. У нас не так багато часу. Ми повинні до середини червня завершити цю роботу, адже потім нас чекають обов'язкові процедури: внесення до порядку денного в парламенті, подання до КС, ухвалення на одній сесії і остаточне ухвалення — на наступній. Значить, у вересні ми вже повинні ухвалити ці зміни. До місцевих виборів», — підкреслив експерт. При цьому він відмовився обговорювати деталі змін, посилаючись на те, що зможе говорити предметно, коли в Комісії почнуть працювати робочі групи за різними напрямками. Єдине, про що сказав член КК, що, скоріше за все, за основу роботи буде прийнятий текст, напрацьований за темою децентралізації тодішнім віце-прем'єром Володимиром Гройсманом.
оформление ленты  Блог: 
Політика оформление ленты  Очистити владу на мільйони Майдан доручив новій владі з перших же днів очищати свої ряди. Іншими словами, провести тотальну люстрацію. Політики ствердно кивали головами, все обіцяли, але коли доходило до справи — в кущі. Переломним став вівторок, 16 вересня 2014 року. Зліпили з того, що було Того дня біля стін Верховної Ради проходив багатотисячний мітинг, була встановлена ​​стилізована «люстраційна гільйотина», зносилися шини. Здавалося, що один чирк сірника — і ситуація вийде з-під контролю. Почувши запах народного бунту, спікер Олександр Турчинов почав продавлювати рішення про очищення влади. Закон перекроювали до останньої секунди. Проголосувати за нього вдалося лише з п'ятої спроби. І, як потім зізнавалися кореспондентам «Аналітичній службі новин» (АСН) окремі депутати, багато хто не знав, за що вони в кінцевому підсумку проголосували. Ситуація вийшла, як в одній із колись популярних попсових пісень: «Я його зліпила з того, що було. А потім що було, то і полюбила». Так і народні депутати похапцем зляпали правила люстрації, а потім почали прислухатися до правозахисників, експертів. Тим часом звільнені чиновники стали завалювати суди позовами з вимогою скасувати «люстраційні рішення». Багато хто вважав несправедливим і протизаконним звільняти їх тільки за те, що вони займали свої посади в період президентства Віктора Януковича. Що в ньому не так? На сьогодні в Конституційному Суді лежать три звернення (два від Верховного Суду і одне — від групи з 47 народних депутатів. — Прим. авт.) з проханням вивчити, чи не суперечить Закон «Про очищення влади» Конституції країни, тобто чи не порушуються основні права громадян. Зокрема, Верховний Суд вважає, що неправомірно проводити «автоматичну» люстрацію, «неприпустимо вважати винним чиновника без визначення індивідуального характеру його провини». На думку суддів, Законом «Про очищення влади» порушується презумпція невинності. Таку думку поділяє і старший помічник генерального прокурора Валерій Карпунцов. «Не секрет, що є люди, які працювали на технічних посадах, які не впливали на ухвалення рішень у державі, але вони підпадають під люстрацію. А є такі, які не перебували у високих кабінетах, але ефективно допомагали команді колишнього президента», — розмірковує Карпунцов. Правозахисники вказують і на неприпустимість вибіркової люстрації. За словами директора Харківської правозахисної групи Євгена Захарова, неприйнятно, щоб рішення про люстрацію приймав безпосередній начальник людини, що проходить перевірку в рамках Закону «Про очищення влади». «Такі рішення повинна ухвалювати незалежна, неупереджена інстанція. Інакше є ризик, що люстрація буде здійснюватися вибірково, і її використають для позбавлення від неугодних працівників», — каже Захаров. Обійти рішення Конституційного Суду Коли КС приступить до оцінювання конституційності люстраційного закону, достовірно невідомо. На офіційному сайті відомства зазначається: «Здійснюється підготовка справи до розгляду на пленарному засіданні суду». Депутати — підписанти звернення до КС шепочуться в кулуарах Верховної Ради, що можна очікувати «сюрприз» до Дня трудящих (1 травня. — Прим. авт.). Якщо суд визнає, що закон на 100% відповідає Конституції, ніяких сенсацій чекати не варто. До речі, міністр юстиції Павло Петренко не сумнівається в правильності рішення КС. Виступаючи на одному з телеканалів, він красномовно натякнув, що рішення КС може бути тільки одним, інакше відбудеться перезавантаження судового органу. «Якщо КС буде ухвалювати неоднозначні рішення і далі, можуть бути ситуації, коли він дискредитує себе як конституційний орган», — заявив Петренко. А якщо суд знайде шорсткості в законі про люстрацію... Що тоді? Чи означає це, що всі люстровані чиновники автоматично повертаються у свої кабінети? Чи повинна влада зупинити млин люстраційних перевірок? Думки розійшлися. Обійти рішення суду Практикуючі юристи кажуть, що проігнорувати рішення КС не вдасться, а от обійти — запросто. І вказують на одну з діючих лазівок. «Буває таке: екс-співробітник приходить на колишнє місце роботи і приносить рішення суду про поновлення на посаді, а поновлювати його вже ніде. За цей час ліквідують посаду, реорганізовують відділ або ціле відомство, — говорить практикуючий юрист Андрій Котягін. — І якщо люстраційний закон буде скасований Конституційним Судом, то не виключаю, що держава прискорить реорганізацію держструктур під вивіскою реформ. Адже на сьогодні люстровано більше тисячі чиновників». Крім того, визнання Закону «Про очищення влади» неконституційним може серйозно вдарити по державному гаманцю. Як зазначають юристи, суд пакетом ухвалює рішення: поновити на посаді чиновника і виплатити йому грошову неустойку за «вимушену відпустку». Щоб оцінити потенційні збитки, проведемо нескладні математичні підрахунки. Припустимо, суд зобов'яже компенсувати тільки мінімалку (1218 гривень. — Прим. авт.). І цю компенсацію присудять 1000 люстрованих чиновників. Тобто тільки один місяць «вимушеної відпустки» реабілітованих після люстрації чиновників обійдеться платникам податків, а саме нам із вами, як мінімум в один мільйон гривень! А до того ж «очищені» чиновники можуть звернутися до Європейського суду з прав людини і оскаржити своє звільнення. «Пройшовши всі інстанції, він піде в ЄСПЛ і буде поновлений. І держава буде платити йому гроші (компенсацію. — Прим. авт.)», — говорить народний депутат Сергій Ківалов. Звичайно, процес може затягнутися на роки. Але шанси виграти високі, та й куш-то солідніше буде. Розмір компенсації позивачеві може обчислюватися в тисячах євро, а втрати держави — в мільйонах. Народні депутати — лобісти закону про люстрацію кажуть, що до рішення Конституційного Суду справа не дійде. «Якщо набирає чинності нова редакція закону, то тоді провадження в Конституційному Суді автоматично закривається — потрібно буде подавати нові звернення. А зміни до закону про люстрацію ми плануємо розглядати найближчим часом», — сказав народний депутат, віце-президент ПАРЄ Володимир Ар'єв. Які ці зміни, ще ніхто не бачив. Озвучуються лише міркування. «Новий закон буде принципово м'якше, простіше. І свою роль у цьому зіграють домовленості, які зараз обговорюються в сесійній залі», — стверджує народний депутат від фракції БПП Сергій Каплін. У свою чергу, представник фракції «Самопоміч», голова Комітету Верховної Ради з питань протидії корупції Єгор Соболєв запевнив АСН, що закон посилять. «На сьогодні розробляються поправки до люстраційного закону. Їх готують народні депутати, уряд і представники Венеціанської комісії. Ми підемо шляхом посилення Закону «Про очищення влади». Основна ідея — поширити силу закону не тільки на чиновників, які призначаються, але й на виборні посади (президента, народних депутатів). Ввести покарання за саботаж люстраційного процесу. Більш точно виписати процедуру люстрації суддів», — повідав Єгор Соболєв. P. S. Спілкуючись із багатьма політиками на тему української люстрації, часто чуєш: мовляв, поспішили і наламали дров. Але свої помилки нібито зрозуміли і мають намір виправити. Чи виправлять? Або ще більше погіршать ситуацію, внісши зміни до Закону «Про очищення влади»? Про це дізнаємося зовсім скоро. Але шанси, що здоровий розум і юридичний підхід у кінцевому підсумку переможуть політичні емоції і популізм, все-таки високі.
Суспільство Україна починається з… лічильника? Не знаю, як хто, а я цими днями почуваюся дещо обдуреною: чекала, як і чимало співвітчизників, що парламент напередодні Воскресіння Божого таки зробить людям подарунок – і бодай Тимчасову слідчу комісію створить. І що ця комісія візьметься за тарифи на житлово-комунальні послуги, розкладе їх на складові, сама второпає і нам усім розтлумачить, як оті складові між собою взаємодіють, який відсоток можна сміливо списати на корупційні схеми, а скільки люди й справді мусять платити. Не склалося! Навіть попри те, що громадськість вимагала. Та що там казати, розвели оту громадськість, як сліпих кошенят. Почали за здравіє… Ні-ні, зовсім ніби й не проігнорували – Рада у п’ятницю питання тарифів розглянути таки спробувала. Бо коли це питання розглядалося, якось так народних обранців у сесійній залі було малувато. Це зрозуміло – їм ця проблема не болить, усе давно «утрясли», то чого зайве перейматися?! А щоб людям в очі туману напустити, створили, але не Тимчасову слідчу комісію, про яку йшлося, а робочу групу з формування тарифів на послуги ЖКГ. Її створення – на базі двох парламентських комітетів, з питань будівництва, містобудування і житлово-комунального господарства та з питань соціальної політики, зайнятості і пенсійного забезпечення – стало результатом протокольного доручення Голови парламенту Володимира Гройсмана. «Більш неадекватну реакцію Верховної Ради годі й уявити, – зазначив на «Фейсбуці» екс-міністр ЖКГ Олексій Кучеренко, – Комітет з питань ЖКГ перевіряє тарифи на послуги ЖКГ. Тобто, проблему тарифів розглядатимуть саме ті, кого треба «регулювати»!» А тепер – увага! – найголовніше: ТСК вимагали створити, щоб комісія розібралася з тарифами, а робоча група, яка з’явилася натомість, займатиметься дещо іншим. Вона повинна з’ясувати, як… працюватиме модернізований механізм надання субсидій. «Нам треба, – сказав Володимир Гройсман, – усе чітко прорахувати: як працюватиме нова система субсидій, яка кількість людей буде захищена, хто буде захищений і які рішення, відповідно до цього, повинні ухвалити український парламент і український уряд для того, щоб забезпечити соціальний захист людей, котрі з об’єктивних причин не матимуть змоги платити за комунальні послуги». Тобто, про те, що діючий в Україні механізм тарифоутворення непрозорий, як бачимо, навіть не йдеться – на Грушевського, мабуть, усіх все задовольняє.    Арифметичні вихиляси Та як би там не було, «тарифну проблему», а надто її газову складову, поза сумнівами, можна вважати центральною темою минулого тижня. Щоправда, жонглювання цифрами, яке можна було спостерігати у прямому ефірі під час Години уряду в парламенті, як на мене, балів урядовцям не додавало. Раніше казали, що власний видобуток газу сягає 18-19 мільярдів кубометрів, а населення використовує 21 мільярд, хоч експерти й ставлять цю цифру під сумнів. Тобто, якщо таки почати реально економити, ми чудово можемо обійтися своїм газом. Але! Раптом з’ясовується, що газу власного видобутку нам аж ніяк не вистачить! Бо, за словами міністра енергетики і вугільної промисловості Володимира Демчишина, Україна у підсумку «добуває приблизно 9,5 мільярда кубометрів у рік, а споживає – 21 мільярд». Логічно поцікавитись, куди здиміло майже 10 мільярдів кубометрів газу власного видобутку, про які йшлося досі? Весь секрет, як з’ясувалося, – у палітрі видобувних компаній, і оті нібито зниклі мільярди кубометрів видобувають приватники. До речі, раптом вирішили «розсекретити» розмір собівартості українського газу – глава НАК «Нафтогаз» Андрій Коболєв сказав, що йдеться про 4200 гривень за тисячу кубометрів. Якщо повірити, то виходить, що наш більш, ніж у чотири рази, дорожчий за російський. «З 20-ти мільярдів кубометрів газу власного видобутку, – роз’яснив Андрій Коболєв, – приблизно 7 мільярдів кубометрів видобувається приватними компаніями, а вони не хочуть продавати газ навіть за ціною 7200 гривень і продають його зараз по 9600 гривень». Тепер простий арифметичний підрахунок: 9.5 мільярда плюс 7 мільярдів – у підсумку маємо 16.5 мільярда кубометрів. Запитання: де решта 2–2.5 мільярда кубометрів? Таки кудись здиміло…   До речі, остання ціна російського газу, про яку домовились на початку квітня, – 248 доларів за тисячу кубів. З одного боку, пан Демчишин казав, що якщо газ коштуватиме менше 250 доларів, його можна буде здешевити і для населення. А з іншого, тепер заявляє, що поки що зробити це заважають коливання курсу. Таке враження, що наш уряд – коли ціни на щось реально знижуються – вважає справою честі знайти правдоподібні пояснення, чому у нас в країні вони знизитись не можуть. І не має значення, про що йдеться, – чи про газ, чи про бензин, чи ще про щось. Це нагадує простий прийом, яким послуговуються базарні торговці: зазвичай перед святами ціни на свою продукцію вони піднімають, а після свят знизити чомусь забувають.   Високі тарифи – неплатежі – що далі? Й на тлі такого жонглювання цифрами, коли високопосадовці або не знають, які ці цифри насправді (щоправда, повірити у це вкрай важко), або безсовісно нас дурять, підвищення тарифів виглядає украй цинічним. Яким може бути подальший розвиток подій, АСН уже писала – у матеріалі «Депутати хочуть вивести тарифи на чисту воду». І саме тому, що з отим самим виведенням на чисту воду поки що не склалося, ці варіанти не можна скидати з рахунків. Приміром, Іван Плачков – один з екс-міністрів-професіоналів, котрий розуміє, що відбувається насправді, заявляє, що криза неплатежів нам просто гарантована, бо «недисципліновані люди точно перестануть платити». За його словами, ця криза – через низьку платоспроможність українців – уже є. Якщо уряд і далі триматиметься курсу підвищення тарифів, ми можемо отримати ситуацію, коли люди не платитимуть за енергоресурси, потім перестане виплачуватися зарплатня, далі ростиме безробіття, не буде закупатися паливо, і, врешті-решт, повернемося до хаосу 90-х минулого століття. Екс-міністр енергетики переконаний, що передусім Україні слід підрахувати власні енергоресурси і тільки після цього, мінімізувавши споживання, формувати тарифи для населення і підприємств. З паном Плачковим погоджується чимало експертів, тож цілком закономірно напрошується запитання: чому на урядовому рівні їх ніхто не чує. Чи не хоче чути?! Щоправда, для людей, які у травні отримають платіжки з новими цифрами, різниці жодної.   Поки переважна більшість українців, які просто ще не отримали нових платіжок, спостерігають за тарифними перипетіями у ВР, громадські активісти починають активний спротив. Один із судових позовів – з вимогою повернути старі тарифи на газ, а нові визнати незаконними – розглядатиме Окружний адміністративний суд Києва. Його ініціатори, а це громадська організація «Інститут суспільного захисту», стверджують, що Нацкомісія з питань регулювання у сфері енергетики і комунальних послуг не має права встановлювати тарифи, оскільки законодавством це право закріплене за НКРЕ, яка була ліквідована торік улітку. Зважаючи на загострення пристрастей довкола проблеми, можна прогнозувати, що подібних позовів буде чимало.   І не тільки позовів. Так, днями Дніпропетровська міськрада на черговій сесії підтримала ініціативу опозиційних депутатів направити звернення до Президента, Верховної Ради і Кабінету міністрів з вимогою запровадити на підвищення цін і тарифів на послуги ЖКГ мораторій – до підвищення мінімальних зарплат і пенсій. Причому попередньо дніпропетровці вимагають повернути ціни і тарифи станом на січень 2014 року. Стовідсотковий облік – і ніяк інакше «Поки тривають ці баталії на рівні політиків і урядовців, – сказав «Аналітичній службі новин» (АСН) голова правління Всеукраїнської асоціації енергозбереження Роман Співак, – треба не сидіти, склавши руки, а діяти. Неплатежі – не вихід, суди теж не врятують від підвищення тарифів, хіба що частково. А вже зараз треба повсюди встановлювати лічильники, на все: на холодну й гарячу воду, на газ, на тепло. У мене вдома – газовий лічильник. Якщо у вас немає, не скигліть, а встаньте з дивана й напишіть заяву в облгаз! Європа починається з лічильника: не давайте себе дурити – платіть тільки за те, що реально споживаєте».   Роман Співак наводить цікаві цифри. В Україні кількість квартир, в яких немає лічильників на газ (станом на вересень 2014 року): з газовою плитою – 75,9%, з газовими плитою й колонкою – 31,4%. На висоті, так би мовити, тільки господарі житла, де встановлені опалювальні котли, – там без лічильника тільки 1%. Тому, на думку Романа Співака, паралельно повинні йти два процеси: повсюдне встановлення лічильників, що відразу знищить чимало корупційних схем, і активна позиція громадськості, яка мусить вимагати прозорості тарифоутворення. Щоправда, Кабмін, щоб зменшити витрати населення на комунальні послуги, доручив НКРЕКП зобов’язати теплогенеруючі компанії встановлювати лічильники на вході в будинки, про що повідомив міністр регіонального розвитку, будівництва та ЖКГ Геннадій Зубко. При цьому глава Мінрегіону зазначив, що 96% теплогенеруючих компаній на виході зі своїх підприємств засоби обліку встановили, а ось «на вході в будинки встановлювати лічильники їм не вигідно». А якщо не вигідно, сподіватися, що вони з ніг зіб’ються, щоб швидко встановити теплові лічильники на вході в будинки, не варто. Навпаки, можна спрогнозувати, що ці компанії всіляко саботуватимуть цей процес.  «Нині, – зазначає Олексій Кучеренко, – таке враження, що над українцями ставлять експеримент. Спочатку реформувати систему треба, допомогти людям організувати ОСББ, утеплити будинки, лічильники встановити – там же без лічильників мільярди крадуть!» А поки що обіцянка чиновників вкладати у платіжки бланки на отримання субсидій виглядає як насмішка. Як на мене, в ситуацію саме час втрутитись главі держави як гаранту прав українців і таки розібратися, хто і для чого влаштував цю цифрову чехарду, вішаючи нашим громадянам локшину на вуха. Бо про те, що інакше не можна – треба тільки задирати тарифи до неба, – нам упевнено розповідають з урядових трибун. Але мені не зовсім зрозуміло, чому не можна по-іншому. Приміром, на вулиці (принаймні в Києві) вже тепло, опалювальний сезон ніби як завершений, а батареї в моєму будинку такі, що до них доторкнутись не можна. Те саме повідомляють люди з Кременчука. Переконана, досі топлять і в інших населених пунктах. І мені невтямки, чому зараз, коли вже тепло, за чиюсь нерозторопність повинна платити я, а не ті люди, які «не помітили» завершення опалювального сезону. Панове профільні міністри, можливо, поясните?!  
Суспільство На Великдень в Києві відбулася масова бійка Вчора, 12 квітня, на вході в один з парків у Подільському районі Києва відбулася масова бійка. Про це повідомляє відділ зі зв'язків з громадськістю ГУМВС України у місті Києві. За інформацією правоохоронців, які прибули на місце події, співробітники міліції спробували припинити правопорушення, в ході чого один із порушників наніс тілесні ушкодження співробітнику патрульної служби, після чого міліціонер був змушений здійснити попереджувальний постріл. В результаті дій правоохоронців масову бійку була припинено. За підозрою у скоєнні злочину були затримані двоє людей: місцевий житель і громадянин іншої держави. Зараз порушено кримінальну справу за ч. 2 ст. 345 КК України – погроза або насильство щодо працівника правоохоронних органів. Затриманим загрожує позбавлення волі на строк до п'яти років.
Політика оформление ленты  Із міст виженуть «привид комунізму» Днями Верховна Рада ухвалила закон про заборону комуністичної символіки. Тепер місцеві органи влади зобов'язані перейменувати області, райони, міста, села, вулиці й інші топонімічні об'єкти, які мають радянські назви. Тому на карті України вже найближчим часом замість Дніпропетровська може з'явитися Січеслав, замість Цюрупинська - Олешки, замість Дніпродзержинська - Кам'янське. Цей список можна продовжувати і продовжувати, адже більшість назв населених пунктів півдня, сходу, та й центру країни мають комуністичне минуле. Битва «Дніпропетровська» й «Січеслава» Реакція суспільства на прийдешні зміни не змусила на себе чекати. Але думки розділилися. Якщо в одних повернення історичних назв викликало патріотичний захват, і вони виступають обома руками «за», інші поставилися до майбутнього нововведення з сарказмом і навіть деякою агресивністю. Головна причина невдоволення: мовляв, у нас забирають нашу історію, зазіхають на вільнодумство, та й до того ж це не на часі, є важливіші проблеми, які необхідно розв’язувати. «Взагалі-то зміна назв тягне за собою витрату великих грошових коштів. Одна справа - вулиці, зовсім інша - міста. Звідки гроші? Краще б економіку відновлювали, а не ганьбили Україну на весь світ», - пише в одній із соціальних мереж жителька Дніпропетровська Галина. «Це шоу! Щоб відволікти від економіки, війни, відсутності реформ тощо! Ми на початку шляху, хліба все менше, а видовищ нам буде!!!» - поставив свій діагноз тому, що відбувається, Сергій з Харкова. Також противників цієї ініціативи лякає бюрократична тяганина. Мовляв, через зміни назв їм доведеться міняти документи. Однак, за словами фахівців, після перейменування вулиці місцеві жителі не зобов'язані терміново бігти за новими документами. Все відбувається в міру необхідності. Та реєстрацію в паспорті змінити таки доведеться. Втім, найзатятіші противники повернення історичних назв міст і вулиць - це носії червоних знамен. У деяких містах вони навіть встигли провести своєрідні акції протесту. Не дивно, що закон їм не припав до душі. Однак вони забули історію - адже саме їхні лідери під час свого правління сліпо відмовлялися від історичних назв на користь своїх діячів та ідеологів. Результат - у багатьох населених пунктах, як гриби після дощу, стали з'являтися вулиці, що носять імена Леніна, Маркса, Дзержинського й інших лідерів радянського пролетаріату. Прихильники перейменування підійшли до питання серйозніше. Одні пояснюють, навіщо необхідно змінювати назви, інші навіть почали пропонувати свої варіанти, посилаючись на історію. «Діяльність Петровського й Косіора призвела до смерті мільйонів людей у нашій області (Дніпропетровській - авт.). Скільки б це не коштувало, потрібно прибрати прізвище ката з назви нашого міста! Ситуація порівнянна з тією, коли людина носить потворну бородавку на обличчі, але не позбувається її косметичною операцією, кажучи, що гроші потрібні на нові туфлі», - пише Ігор. «Особисто для мене головне, щоб в новій назві мого рідного Дніпропетровська, який тепер треба перейменовувати згідно з новим законом про декомунізацію, зберігся корінь «Дніпро», як символ українського духу, якщо хочете. Жодне інше місто його в назві не має. Як на мене, це краще ніж корінь «слав» - у варіанті «Січеслав». Або просто - місто Дніпро», - написав журналіст Андрій Шевченко. Варто відзначити, що ініціатива перейменування міст і вулиць, повернення їм історичних назв не нова. Про це заговорили відразу після проголошення незалежності України. От тільки далі розмов справа не просунулася. Виняток – хіба що топонімікон Західної України, де від слів одразу перейшли до справи, і безликі назви міст з однотипними вулицями відразу позбулися імен марксів, енгельсів і сталіних. Тоді, як і зараз, ініціатива мала як своїх прихильників, так і супротивників. Від рішень до дії Однак недостатньо лише ухвалити закон. Необхідно втілити його в життя. До того ж, на перший погляд, ідея поміняти всю топоніміку, пов'язану з комуністичним режимом, здається нереальною з погляду масштабу роботи. Адже відповідно до довідника міст і районів України, опублікованого на сайті Верховної Ради, перейменуванню підлягають 22 міста й 25 районів. І це без урахування так званих «ДНР» і «ЛНР», а також Криму. А скільки доведеться перейменувати назв вулиць, площ, скверів, парків? «Це все реально можна зробити. Ще кілька років тому нереальним було визнати воїнів УПА. А сьогодні суспільство вже до цього дозріло. Ніщо не може зупинити ідею, час якої настав», - стверджує позафракційний депутат Михайло Головко. За словами члена профільного Комітету ВР з питань місцевого самоврядування Олега Березюка, втілювати «ідею, час якої настав», будуть місцеві органи влади. Однак для початку необхідно розробити програму з перейменування назв у кожному місті. Ця програма може бути розрахована на рік, два і навіть три. «Це дуже витратна річ. Тому відразу всі вулиці перейменовані не будуть. Головне - прийняти принцип. А його реалізація залежатиме від ресурсів. За рік буде перейменовано тільки певну кількість вулиць», - вважає парламентарій. Глава Комітету з питань науки і освіти народний депутат Лілія Гриневич вважає, що місцева влада повинна займатися не тільки технічною стороною питання перейменування вулиць, але й зобов'язана проводити роз'яснювальні роботи в суспільстві, щоб уникнути конфліктів. «У процесі декомунізації найскладніший момент - це інформування всіх громадян, усвідомлення ними власної ідентифікації й історії. Якщо насильно поміняти просто назви вулиць, але не пояснити людям, навіщо це потрібно, таке рішення може викликати опір. Тому місцевій владі під час перейменування необхідно знайомити городян з початковою історією вулиці. Головне, щоб рішення місцевої влади збігалося з думкою місцевого населення. А до цього потрібно дозріти», - говорить парламентарій. Що ж до фінансової сторони питання, то Лілія Гриневич стверджує, що в порівнянні з тими трансформаційними процесами, які повинні відбутися у свідомості громадян, це незначні кошти. Представники ж Опозиційного блоку скептично ставляться до перейменування всієї топоніміки з комуністичним минулим, бо вважають, що цей процес затягнеться на дуже тривалий час. Відповідно, прийняти закон можна було й пізніше, коли в країні стабілізується економічна, політична й соціальна ситуація. «Чимало положень цих законів просто не на часі. Сьогодні у нас дві основні проблеми. Перша - це допомогти населенню вижити в непростих соціально-економічних умовах. А друга - досягти єдності в суспільстві. На жаль, закон не розв’язує цих проблем. Навпаки, положення про перейменування - навантаження на державний бюджет і можливість нагнітання внутрішньої дискусії, яка сприяє розколу суспільства», - говорить нардеп Юрій Павленко. На його думку, Президент як гарант прав і свобод людини повинен ветувати цей закон. «Але я сумніваюся, що так буде», - додав народний обранець. Пояснює ЦВК Якщо у словах депутатів конкретику знайти складно, то в Центральній виборчій комісії чітко роз'яснили процес перейменування населених пунктів, зокрема Дніпропетровська й Кіровограда. Так, заступник глави ЦВК Андрій Магера на своїй сторінці в одній із соціальних мереж написав, що відповідь на це питання міститься у Конституції України. «Відповідно до пункту 29 частини першої статті 85 Основного Закону України питання перейменування населених пунктів віднесено до повноважень Верховної Ради. Згідно зі ст. 91 Конституції, такий акт (постанова) парламенту приймається більшістю голосів народних депутатів, тобто не менше, ніж 226 голосами», - пояснює Магера. За його словами, такий акт парламенту не може бути ветований Президентом, оскільки не є законом і набуває чинності з дня прийняття, якщо більш пізній строк набрання чинності не буде передбачений самою постановою. Для перейменування Дніпропетровської й Кіровоградської областей доведеться вносити зміни до Конституції, оскільки вони є у списку «адміністративних одиниць субнаціонального рівня» у частині другій статті 133 Основного закону. «Для цього необхідно, по-перше, ініціювання відповідного законопроекту Президентом або не менш як 150 депутатами. По-друге, він повинен пройти перевірку Конституційного Суду на відповідність процедурним положенням статей 157 і 158 Конституції», - додає він. Також, як стверджує Магера, необхідно попереднє схвалення законопроекту постановою Верховної Ради, не менше ніж 226 голосами. А на наступній черговій сесії парламент повинен прийняти цей закон більшістю, тобто не менше ніж 300 голосами. «Закон набуває чинності в звичайному порядку, тобто через 10 днів з моменту офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше дня опублікування (частина п'ята статті 94 Конституції). У питанні перейменування як міст, так і областей Президент не має права вето», - зазначає він. Як бачимо, повернути історичні назви містам, районам, вулицям - це загалом реально здійсненна задача, хоча з назвою обласних центрів процедура дещо ускладнюється. Прикладом може служити Західна Україна, яка пережила декомунізацію своїх міст і вулиць ще 24 роки тому. Решта України декомунізацію пройде тільки зараз. Головне, вирішити ряд технічних питань, які нашим законодавцям варто було б прописати в законі. Адже поки у депутатів немає чіткого розуміння, як буде відбуватися сам процес перейменування вулиць, яка конкретна сума необхідна і скільки часу знадобиться для повернення містам, районам, вулицям, площам, паркам, скверам їхніх історичних назв. Вся відповідальність лягає на місцеві органи самоврядування, які протягом півроку повинні ухвалити рішення про перейменування всіх топонімічних назв, що мають комуністичне минуле.
Політика Порошенко і Меркель сподіваються на результативність зустрічі «нормандської четвірки» Президент України Петро Порошенко і канцлер Німеччини Ангела Меркель сподіваються на результативність сьогоднішньої зустрічі «нормандської четвірки». Про це Порошенко і Меркель заявили в ході телефонної розмови, повідомляє прес-служба глави держави. За інформацією прес-служби, Президент України поінформував канцлера Німеччини про ескалацію ситуації на Донбасі через недотримання бойовиками режиму припинення вогню та невиконання ними вимог про відвід озброєнь. Крім того, cобеседнікі домовилися продовжити діалог за результатами зустрічі «нормандської четвірки». Нагадаємо, в Берліні розпочалася зустріч міністрів закордонних справ України «нормандської четвірки». Головною темою обговорення є дотримання Мінських домовленостей.

Гороскоп на 15 травня 2024 року: що обіцяють астрологи
Гороскоп на 15 травня 2024 року: що обіцяють астрологи
♈️ Овен (21 березня - 19 квітня) Сьогодні Овни можуть відчувати потребу в пригодах та нових враженнях Будьте ....
Гороскоп від Павла Глоби на 15 травня 2024 року для всіх знаків Зодіаку
Гороскоп від Павла Глоби на 15 травня 2024 року для всіх знаків Зодіаку
15 травня 2024 року обіцяє бути днем, коли можуть виникнути різні труднощі, тому важливо зосередитися на справ....
Любовний гороскоп на 15 травня 2024 року: що обіцяють астрологи
Любовний гороскоп на 15 травня 2024 року: що обіцяють астрологи
♈️ Овен (21 березня - 19 квітня) Сьогодні ваша енергія може бути спрямована на вирішення спільних завдань із ....
Побутова езотерика: 9 предметів, які не можна зберігати на кухні
Побутова езотерика: 9 предметів, які не можна зберігати на кухні
Кухня вважається сакральним місцем, в якому важливо підтримувати порядок та затишок За старих часів до цієї ча....
Жартівливий гороскоп: яка ти мультяшка за Знаком Зодіаку
Жартівливий гороскоп: яка ти мультяшка за Знаком Зодіаку
Астрологи нерідко порівнюють Знаки Зодіаку чи то з побутовою технікою, чи то з літературними персонажами, чи т....
більше матеріалів




/-0,4455189704895-/ /-pc-/
Top