Коли в будинку з'являється маленьке кошеня, власнику необхідно забезпечити належний догляд
Що потрібно придба....
Архів
Повернутись назад
09 Листопада 2015
9 Листопада
Події
У центрі Москви підпалили будівлю ФСБ
Петербурзький художник Петро Павленський підпалив один з входів до будівлі ФСБ на Луб'янці минулої ночі.
Як повідомляє ТАСС, відеозапис акції в понеділок було поширено в інтернеті. На ролику зображена схожа на Павленського людина, яка стоїть на тлі палаючої двері з каністрою. У кінці запису видно, як до нього підбігає співробітник правоохоронних органів.
Читайте також: У Москві затримали директора Бібліотеки української літератури
Офіційних коментарів від правоохоронних органів поки що немає.
У центрі Москви підпалили будівлю ФСБ
Петербурзький художник Петро Павленський підпалив один з входів до будівлі ФСБ на Луб'янці минулої ночі.
Як повідомляє ТАСС, відеозапис акції в понеділок було поширено в інтернеті. На ролику зображена схожа на Павленського людина, яка стоїть на тлі палаючої двері з каністрою. У кінці запису видно, як до нього підбігає співробітник правоохоронних органів.
Читайте також: У Москві затримали директора Бібліотеки української літератури
Офіційних коментарів від правоохоронних органів поки що немає.
Суспільство
Європеєць організував у Черкаській області нарколабораторію
У Черкаській області ліквідовано нарколабораторію, яку організував громадянин однієї з країн Європейського союзу.
Як повідомляє прес-служба СБУ, іноземець перебуває в міжнародному розшуку за незаконне вирощування марихуани та її збут у своїй країні. З березня 2015 року він переховувався на території Черкаської області, де облаштував нарколабораторію і вирощував марихуану методом гідропоніки. Свою «продукцію» він продавав у Києві та області, де його й затримали правоохоронці.
Під час обшуків у нарколабораторії було знайдено близько 900 кущів конопель, майже два кілограми готової до продажу продукції, обладнання для її вирощування та зберігання. Наразі відкрито кримінальне провадження за ч. 2 ст. 317 Кримінального кодексу України. За рішенням суду наркоділок перебуває під арештом.
Європеєць організував у Черкаській області нарколабораторію
У Черкаській області ліквідовано нарколабораторію, яку організував громадянин однієї з країн Європейського союзу.
Як повідомляє прес-служба СБУ, іноземець перебуває в міжнародному розшуку за незаконне вирощування марихуани та її збут у своїй країні. З березня 2015 року він переховувався на території Черкаської області, де облаштував нарколабораторію і вирощував марихуану методом гідропоніки. Свою «продукцію» він продавав у Києві та області, де його й затримали правоохоронці.
Під час обшуків у нарколабораторії було знайдено близько 900 кущів конопель, майже два кілограми готової до продажу продукції, обладнання для її вирощування та зберігання. Наразі відкрито кримінальне провадження за ч. 2 ст. 317 Кримінального кодексу України. За рішенням суду наркоділок перебуває під арештом.
Публікації12:40
Суспільство
Яким буде тарифний компроміс
Надворі листопад, за плечима - зима, а українці з острахом чекають на платіжки з опалювальною складовою, розрахованою вже за новими, задертими до небес тарифами. Платіжки ці з'являться в наших поштових скриньках практично з дня на день (може, когось вони вже встигли «ощасливити» своєю появою), тому в цьому очікуванні є якийсь елемент приреченості.
Однак той, хто враховує у цьому непростому протистоянні між простими людьми і впевненою у правоті своїх вчинків та рішень владою ще й менталітет українців, намагається застерегти: мовляв, хто знає, чим обернеться, якщо наступити українцю на хвору мозолю, але відомо достовірно, що цього українець не терпітиме. А якщо й терпітиме, то недовго: поки мозоля не лопне.
Але що на нас чекає: масові неплатежі (про провал всенародної субсидізації вже заявляли, і не раз), а потім перегляд драконівських тарифів у бік їхнього зменшення, або все ж таки вистачить мудрості не допустити неплатежів (а вони й справді створять безліч серйозних проблем, та ще й посеред зими, чи то пак - опалювального сезону), відшукавши потрібне в цій ситуації рішення? Саме це і спробувала з'ясувати «Аналітична служба новин» (АСН) за допомогою експертів.
В очікуванні платіжок
Як не дивно, але на перегляді тарифів у бік підвищення чесності їхнього нарахування (гадаю, всі, хто відстежує тему, пам'ятають висновки парламентської робочої групи про те, що вони не лише завищені, а ще й схема їхнього створення дуже далека від прозорості), що, враховуючи рівень доходів середньостатистичного українця, було б, по-перше, логічним, а по-друге, справедливим, наполягають далеко не всі незалежні експерти. Розгляньмо їхні доводи. Приміром, співголова Фонду енергетичних стратегій Дмитро Марунич запевняє АСН, що завищені тарифи - необхідність, узгоджена з міжнародними кредиторами. Мовляв, знизити їх буде непросто, оскільки це може спричинити навіть відмову кредиторів фінансувати Україну, що призведе до дефолту.
«Парламентська комісія пояснила нинішній рівень тарифів тим, що обсяги газу, які мали йти, наприклад, підприємствам і населенню нібито за низькою ціною, з якоїсь причини не відображені в балансі, - пояснює експерт енергетичного ринку. - Що може змусити уряд знизити тарифи? Наприклад, тиск з боку політичних опонентів. Та от чи можна Юлію Тимошенко назвати опонентом? Вона - член правлячої коаліції, хоча й серйозно критикує уряд, зокрема за тарифну політику. Але ми повинні розуміти, що поточний розмір тарифів узгоджено з МВФ, і скасувати рішення про підвищення тарифів тепер навряд чи можливо».
Дмитро Марунич зазначає, що узгоджено дефіцит фінансових планів того ж «Нафтогазу», а він безпосередньо залежить від тарифів. Мовляв, навіть спробувати переглянути чинні тарифи буде непросто, оскільки така спроба може спричинити певні дії з-за кордону - аж до припинення подальшого фінансування нашої країни. Якщо говорити про розвиток ситуації, то експерт очікує «дуже складної дискусії». За його словами, «з одного боку, буде популізм від окремих фракцій, які вже займають опозиційну позицію, а з іншого - буде дилема узгодженості всіх цих параметрів у бюджеті, зокрема з міжнародними кредиторами. Зменшення чи збільшення тарифів без узгодження з МВФ неможливе». Марунич вважає, що питання - не в тому, яка ціна на імпортний газ, а в тому, яка позиція з боку кредиторів України, як буде залагоджено це питання відносно дефіциту держбюджету в цілому і «Нафтогазу» зокрема.
Якщо виникає проблема - люди її розв’язують
До речі, фразу «нинішні тарифи - це вимога МВФ» як мантру повторює багато хто. Що нічого іншого не вийде, окрім як залишити їх на цьому рівні, інакше Україні загрожує банкрутство, впевнений і глава центру політичних досліджень «Пента» Володимир Фесенко. «Наскільки завищені тарифи - це питання специфічне й делікатне. Але те, що поспішали, нашвидку рахували, і те, що вони трохи збільшилися, - це факт. Але тут ситуація дуже проста, і навіть Тимошенко цілком розуміє, що якщо хоче стати прем'єром на цій темі, вона не здобуде підтримки Заходу. Тому можуть бути хіба що певні коригування тарифів, а ось кардинального перегляду очікувати не варто», - вважає політолог.
Він зазначив, що можливість виникнення невдоволення, яке переросте в масові заворушення, малоймовірна. «Що стосується заворушень, то в Україні ніколи не було серйозних заворушень на тлі соціальних проблем, крім шахтарських протестів початку 90-х років. В умовах глобальних соціальних проблем наші люди не йдуть протестувати, вони починають розв’язувати проблему, наприклад, припиняють платити, що у дійсності є найімовірнішим варіантом. Майдани у нас з'являються з політичних причин, а не з соціально-економічних. І для того, щоб виникли якісь більш-менш масштабні заворушення, їх має бути організовано», - пояснив Фесенко.
Тимчасові заходи не допоможуть
Що ми не можемо розраховувати на зниження тарифів, вважає і експерт з питань енергетики Михайло Гончар. Але тут є надзвичайно цікава обмовка: лише в тому випадку, якщо газовим ринком заправляє монополіст. А тому, щоб вирішити проблему раз і назавжди, впевнений він, «на газовому ринку необхідно створити конкуренцію». Це призведе до зниження тарифів природним шляхом і посприяє прозорості в роботі підприємств. На його думку, зниження тарифів - не основне питання, адже навіть якщо уряду вдасться змусити монополіста знизити ціну, це стане тимчасовим заходом, але не рішенням.
«Якщо виникне здорова конкуренція, підприємства йтимуть не до підвищення тарифів, а до зниження шляхом ліквідації продуктивних витрат. Це допоможе підприємствам, які змагаються, взяти більшу частку ринку», - пояснює він «Аналітичній службі новин» (АСН), наводячи як приклад Норвегію - найбільшу газовидобувну країну в Європі. Там на газовому ринку існує близько десяти великих підприємців, котрі працюють здебільшого на експорт. Але норвезькі тарифи на газ вважаються найвищими по всій Європі. «Секрет полягає в тому, що населення може собі це дозволити. Рівень життя стає вищим, і держава збагачується», - сказав Гончар. А НАК «Нафтогаз» України, на його думку, необхідно зробити одним з гравців газового ринку. Уряду в цьому всьому відводиться роль інструменту, який мав удосконалити антимонопольне законодавство і створити дієвий механізм регулятора газового ринку як такого.
Враховуючи те, що розмір тарифів фактично встановлюють монополісти, а люди не здатні їх оплатити, підприємці рано чи пізно залишаться або без платежів, або без лічильників, пояснює АСН директор енергетичних програм Центру світової економіки та міжнародних відносин НАН України Валентин Землянський. Фахівець переконаний, що тарифи призведуть до того, що споживачі припинять оплачувати свої рахунки. При цьому він вважає, що Кабмін легко б упорався з газовою монополією, якби з'явилася така мета: підтримав би інші газові компанії, знизив би податки, як роблять інші мудрі держави.
«Та й чим нашу владу не влаштовували нормативи дворічної давнини? Все логічно: до 2500 кубометрів - одна вартість, після - ціна вища. А ці пільгові 1200 кубометрів газу на півроку не сприяють економії, адже холодно у нас як мінімум сім місяців на рік. Але розумніше було б зробити на цілий рік, адже люди б змогли коригувати свої потреби і розраховувати, коли і скільки кубів газу витрачати», - переконаний експерт енергоринку, роз'яснюючи, що «з подібними тарифами монополісти дуже скоро самі почнуть втрачати, бо від опалення будинки вони не відключать, а люди платити припинять. Що отримає країна в результаті? Якщо раніше справно платило 95% населення, то тепер буде добре, якщо проплатять 70% українців, і то насилу. Задушивши таким чином споживачів, підприємці задушать самі себе». Враховуючи настрої людей напередодні отримання платіжок, розуміємо, що такий сценарій розвитку ситуації цілком імовірний.
Подарунок на прощання?
Нещодавно було зроблено спробу згладити гостроту проблеми шляхом встановлення соціальної норми споживання газу - це 1200 кубометрів на весь опалювальний сезон. Це означає, що людина може сама визначати, скільки газу використовуватиме щомісяця в межах соціальної норми протягом опалювального сезону (хоча тут є нюанс: ці кубометри можна на свій розсуд використовувати впродовж півроку, а опалювальний сезон у нас триває 7 місяців). Крім того, прийнято рішення, що в лютому 2016 року буде здійснено контроль реальних витрат населенням газу для опалення та оцінено необхідність збільшення соціальної норми у разі холодної зими. Та от чи збільшать насправді чи тільки пообіцяли, щоб переключити увагу людей, це ще велике питання.
«Полічімо коротко, - запропонував АСН заступник директора громадської організації «Публічний аудит» з інформаційної політики, фахівець у галузі права Андрій Вігірінський, - що нам продали за зарплату, яку чиновники отримують зі сплачених нами податків. Отже, опалювальний сезон (а саме протягом нього діє пільгова ціна 3,6 гривні за 1 кубометр газу для опалення будинку) триває з 1 жовтня по 30 квітня, тобто сім повних місяців, протягом яких ви отримали можливість використовувати 200 кубометрів газу за пільговою ціною. Обсяг газу за пільговим тарифом, який можна було б рівномірно використовувати протягом цього періоду, досі становив 1400 кубометрів на споживача. Тепер же споживач отримає 1200 кубометрів на цей самий період, тобто мінус 200 кубів і плюс обіцянку переглянути в лютому цю норму, яка фактично теж має зігрівати».
Але все не так просто. З одного боку, за словами експерта, українцям як споживачам надано можливість самостійно розпоряджатися обсягом природного газу за пільговим тарифом. Тепер люди можуть використовувати його за один-два місяці, коли температура повітря буде дуже низькою або, наприклад, напередодні новорічних та різдвяних свят, коли і без того зростатимуть витрати сім'ї. Скорочення фактичних витрат у ці місяці призводить до пропорційного збільшення витрат природного газу в інші три-чотири місяці опалювального сезону, оскільки за газ доведеться платити по 7,2 гривні за кубічний метр. З іншого, людям варто звикати, оскільки Україна, як уже неодноразово акцентувалося, взяла перед МВФ зобов'язання взагалі скасувати з наступного року пільговий тариф (3,6 гривні за кубічний метр газу). «Поступово, - наголошує Андрій Вігірінський, - українців до цього готують. Глава НАК «Нафтогаз України» Андрій Коболєв дослівно сказав таке: «Для споживачів, які не використовують газ для обігріву житла, а лише для приготування їжі та підігріву води, ціна - 7,188 гривні за кубометр. Це ще не ринкова, але вже наближена до ринкової ціна (ринковою зараз вважається близько 8 гривень за кубометр)».
Крім того, Коболєв повторно зауважив, що тариф 7,2 гривні за кубометр не є ринковим, відповідаючи на запитання про те, за якою ціною НАК «Нафтогаз України» закуповує природний газ в «Укргазвидобування»: «Якщо вже на те пішло, то нехибною практикою буде продавати газ усім категоріям споживачів за ринковою ціною, яка наразі становить близько 8000 гривень за тисячу кубометрів. Ми готові до такого кроку? Команда «Нафтогазу» одразу пропонувала зробити такий кардинальний крок. Ринкова ціна плюс субсидії для тих, кому складно платити. Але той самий парламент заблокував це рішення і ухвалив варіант поступового підвищення цін. Тому поки що ціни реалізації «Укргазвидобування» залишаються нижчими за ринкові». Об’єм природного газу, який відпускається населенню за пільговим тарифом 3,6 гривні за кубометр, вважає Андрій Вигиринський, імовірно, доживає останній опалювальний сезон. І якщо навіть у лютому переглянуть обсяг споживання, за який сплачуватиметься за пільговим тарифом, це, за його словами, буде подарунком на прощання.
Ось де притичина
Але насправді, як зазначають фахівці з тарифно-газової проблеми, Кабмін не стільки побоюється гніву міжнародних фінансових структур, скільки доморощених олігархів. Про те, що українському уряду в питанні регулювання тарифів доводиться враховувати як інтереси народу, так і (як на мене, так насамперед) інтереси олігархів, «Аналітичній службі новин» сказав політичний експерт Петро Олещук. «Взагалі Кабмін перебуває в дуже складній ситуації. З одного боку, підвищення тарифів до економічно обґрунтованих - це одне з фундаментальних зобов'язань України. Необхідно вирішувати певні проблеми. З іншого боку, протести справді можливі, відповідні настрої в суспільстві є. Просто питання в тому, хто з політиків зможе якимось чином очолити ці хвилювання. Грунт загалом для протестів благодатний. Ситуація фактично патова, і як уряд виходитиме з неї, це ще питання», - вважає Петро Олещук.
Експерт зазначає, що в уряді не згадують про результати роботи парламентської групи з встановлення прозорості тарифів через економічні інтереси людей, котрі мають відповідний дохід від підприємств. «Не треба забувати, що всі підприємства, наприклад ті ж енергетичні компанії, контролюються цілком конкретними олігархічними колами. Тому уряд стоїть перед вибором необхідності враховувати інтереси цих олігархічних кіл, але, з іншого боку, демонструвати суспільству, що він нібито про нього піклується. Але судячи з дій уряду, він більше відчуває для себе загрозу від олігархічних кіл, а не від суспільства», - підсумував Олещук.
У свою чергу екс-міністр регіонального розвитку та житлово-комунального господарства Анатолій Близнюк запевнив АСН, що бунтувати люди вже не будуть, вони просто припинять платити за газ. Експерт переконаний, що люди не зможуть покривати нинішні витрати за тарифами, а тому вважає повсюдну заборгованість за квитанціями передбачуваним підсумком цього опалювального періоду. «Тарифи надто завищені монополістами. Якщо торік на них впливала ціна закупівлі, то вже цього року вона майже вдвічі нижча. І чим же зумовлена така вартість? За логікою речей, тарифи мали впасти разом зі зниженням цін на закупівлю. За допомогою цих напружених тарифів держава наповнить бюджет? «Нафтогаз» покриє борги? Чи знову хтось кишені собі наб'є? Не можу сказати, який з варіантів є найімовірнішим», - зазначив Близнюк, наголосивши, що невелике відхилення від ціни закупівлі зрозуміле, адже в собівартість включається ціна доставки.
З іншого боку, в умовах децентралізації, на його думку, можна встановлювати локальні тарифи, враховуючи специфіку не лише області, а й районів. «А за великим рахунком, це черговий недолік уряду, адже проблему вирішити так легко! Чом би не запровадити правильний ринковий контроль прибутку монополістів? Держава повинна контролювати правильність віднесення витрат на собівартість продукції і фіксувати рівень рентабельності для монополістів до 10% понад першу суму», - запропонував екс-міністр. Він упевнений, що така реформа допомогла б знизити тарифи, але дуже сумнівається, що в найближчому році її проведуть.
Що отримаємо на виході?
Як бачимо, прогнози далекі від оптимізму. З одного боку, уряд нічого не може зробити нібито через домовленості з МВФ. З іншого, він і не хоче нічого робити, тому що боїться власних олігархів (або, що нескладно припустити в цій ситуації, він з ними в долі, а зарубіжжю заливає про боротьбу з корупцією). З третього, є доведений до відчаю народ, і яким буде його наступний крок, можна хіба що здогадуватися. Необгрунтовано завищені тарифи можуть призвести до того, що населення припинить платити за ними, що сприятиме збільшенню заборгованості перед НАК «Нафтогаз», запевнив «Аналітичну службу новин» (АСН) народний депутат Михайло Головко.
Він нагадав, що «навіть міжнародні експерти та аудиторські компанії довели, що у нас завищені тарифи. Національна комісія з регулювання електроенергетики та комунальних послуг підвищила тариф на газ більше, ніж у сім разів, а для людей такі тарифи є просто непідйомними». Крім того, на думку парламентарія, «не завжди всі справедливо отримують субсидії. Понад те, люди починають шукати шляхи, як обдурити державу й оформити собі субсидію. Наприклад, ті, хто працює на приватних фірмах, просять платити їм мінімальну зарплату, а все решта в конверті. Таким чином створюється ще одна дірка, ще більше економіки йде у тінь, що не може не позначитися на бюджеті».
Експерт з енергетичних питань Юрій Корольчук вважає, що розв’язати цю проблему можна із залученням правоохоронних органів. «У Верховній Раді було створено спеціальну робочу групу, яка займалася розслідуванням цього питання. Вони проаналізували і надали ту інформацію, яку отримали від причетних до тарифного питання структур. Але механізму зменшення ця робоча група не запропонувала. Чому я кажу, що тарифи завищені? Бо «Укргазвидобування» (компанія, яка займається видобутком газу всередині країни) ще на початку цього року писала, що їх влаштовувала ціна (вже з усім: з податками, рентою) близько 2900 гривень, тобто менше трьох тисяч. Як бачимо, ці цифри навіть менші за так звану пільгову соціальну ціну. Її завищено, у компанії вистачає грошей і для розвитку, і для буріння, і для інвестицій», - пояснив АСН Юрій Корольчук.
Попереду - важка зима
На думку екс-міністра вугільної промисловості Віктора Тополова, занижених тарифів в Україні бути не повинно і рівнятися потрібно більше на Європу. «Спочатку ми всіх під одну мірку рівняли низькими тарифами і плакали про дефіцит бюджету. Бо ті люди, у яких півтори тисячі квадратних метрів, споживали величезну кількість ресурсів, а грошей у бюджет вливали мало», - пояснив експерт.
Тим не менш, за його словами, для певних верств суспільства нинішні тарифи об'єктивні, у той час, як для більшої частини українців вони непосильні. «Неправильна політика в системі компенсації, а точніше - неякісне її поширення. Люди не встигли зреагувати на нові субсидії, і в цьому вся біда, - вважає Віктор Тополов. - Коли тарифи підвищили, стало зрозуміло, що зарплати людей не дозволять їм покрити ці витрати. Але мінімальну зарплату чи пенсію підвищити не могли. Тому й прийшли до ідеї компенсації, яка гаситиме частину тарифу, залежно від прибутку». Екс-міністр упевнений, що далеко не всі, хто потребує субсидії, отримали її, а тому зима для українців буде дуже важкою.
У будь-якому разі цю важку зиму людям треба буде якось пережити. Якщо врахувати величину нових тарифів, на думку глави правління альянсу «Нова енергія України» Валерія Боровика, яку він висловив АСН, очевидно, що значно зменшиться кількість людей, готових платити за такими тарифами. Експерт запропонував три варіанти розвитку ситуації: «По-перше, люди просто припинять платити - не тому, що збунтуються, а просто через відсутність грошей. По-друге, вигадуватимуть способи підкрутити лічильники, щоб якщо й платити, то значно меншу суму. Іншим виходом буде перехід на альтернативні джерела, що, в принципі, добре. Але чи є у людей гроші на новий газовий лічильник або котел? Зрештою ми побачимо падіння відсотка оплати за такими тарифами».
З його точки зору, підтримка держави у вигляді субсидії не спрацювала, адже люди її просто не оформлюють. Тому політика, обрана державою, не виправдовує себе. Він наголосив, що не вважає, що енергія має бути дешевою, але підвищувати тарифи необхідно поступово, у міру того, як люди переходитимуть на зручні їм джерела енергії. «Коли ще планувалося підвищення тарифів, потрібно було вводити програму енергозбереження. Можна було взяти приклад з Польщі, коли людям з нульовою процентною ставкою давали в кредит обладнання для альтернативних джерел енергії (сонячні батареї, котли та інше). У такому разі, враховуючи обсяг зниження споживання серед людей, можна було б підвищувати тарифи», - зазначив Боровик.
А експерт енергетичних програм, голова Бюро комплексного аналізу та прогнозів Сергій Дяченко справедливо вважає, що необхідно, щоб з питання формування тарифів геть зникла політика. «Тут є хитрий момент: тарифи встановлює не уряд, а нацкомісія. Формально НКРЕКП - незалежний орган, який регулює ринки електроенергії та газу, причому призначення відбуваються в координатах Адміністрації Президента. Але зрозуміло, що уряд впливає на політику підвищення тарифів, хоча формально - це сфера НКРЕКП. Що тут можна зробити? Для прозорості тарифів треба надати цій структурі реально незалежний статус, і тоді політика взагалі піде з цього питання. Бо раніше, коли тарифи були заниженими, звинувачували владу у популізмі, а зараз, навпаки, маємо звинувачення з іншого боку - в тому, що наповнюючи бюджет, не думають, як це б'є по кишені споживачів. Тому, аби зняти в цій темі всі питання, потрібно надати реально незалежний статус НКРЕКП і створити механізм призначення, який би приводив туди професіоналів, а не політиків», - роз'яснив експерт «Аналітичній службі новин» (АСН).
...Загалом, як бачимо, ситуація склалася вкрай непроста. І, що найцікавіше, і на Грушевського, і на Банковій, швидке за все, розуміють, як то кажуть, у що вляпалися. Хоча при цьому продовжують фанатично наполягати на своїй правоті, пускаючи народу в очі субсидіарний туман. Хоча насправді варто було б зайнятися не пошуком додаткових грошей у бюджеті, які зрештою можна пустити на субсидії, а отже, на виході знову підтримати штани бідному монополісту, а створенням достатньої кількості робочих місць. Причому не «за так» (на поїсти-одягнутися не вистачає), як у нас звикли, а за гарну оплату, яка дозволить людині і сім'ю утримувати, і за рахунками платити, та ще й на відпустку або придбання чогось, що не входить у поняття «товари для виживання», вистачить.
Але для пошуку рішення в цьому напрямку, мабуть, потрібен хитрючий звір із непередбачуваним характером, який має горду назву «політична воля». От лишень серед можливих сценаріїв розвитку подій в українців, доведених до скрути розміром тарифів, може з'явитися бажання допомогти можновладцям відшукати цю саму політичну волю. І не під чуйним керівництвом ляшківців чи когось іще, а за власним бажанням. Цікаво, яким тоді буде тарифний компроміс?
Яким буде тарифний компроміс
Надворі листопад, за плечима - зима, а українці з острахом чекають на платіжки з опалювальною складовою, розрахованою вже за новими, задертими до небес тарифами. Платіжки ці з'являться в наших поштових скриньках практично з дня на день (може, когось вони вже встигли «ощасливити» своєю появою), тому в цьому очікуванні є якийсь елемент приреченості.
Однак той, хто враховує у цьому непростому протистоянні між простими людьми і впевненою у правоті своїх вчинків та рішень владою ще й менталітет українців, намагається застерегти: мовляв, хто знає, чим обернеться, якщо наступити українцю на хвору мозолю, але відомо достовірно, що цього українець не терпітиме. А якщо й терпітиме, то недовго: поки мозоля не лопне.
Але що на нас чекає: масові неплатежі (про провал всенародної субсидізації вже заявляли, і не раз), а потім перегляд драконівських тарифів у бік їхнього зменшення, або все ж таки вистачить мудрості не допустити неплатежів (а вони й справді створять безліч серйозних проблем, та ще й посеред зими, чи то пак - опалювального сезону), відшукавши потрібне в цій ситуації рішення? Саме це і спробувала з'ясувати «Аналітична служба новин» (АСН) за допомогою експертів.
В очікуванні платіжок
Як не дивно, але на перегляді тарифів у бік підвищення чесності їхнього нарахування (гадаю, всі, хто відстежує тему, пам'ятають висновки парламентської робочої групи про те, що вони не лише завищені, а ще й схема їхнього створення дуже далека від прозорості), що, враховуючи рівень доходів середньостатистичного українця, було б, по-перше, логічним, а по-друге, справедливим, наполягають далеко не всі незалежні експерти. Розгляньмо їхні доводи. Приміром, співголова Фонду енергетичних стратегій Дмитро Марунич запевняє АСН, що завищені тарифи - необхідність, узгоджена з міжнародними кредиторами. Мовляв, знизити їх буде непросто, оскільки це може спричинити навіть відмову кредиторів фінансувати Україну, що призведе до дефолту.
«Парламентська комісія пояснила нинішній рівень тарифів тим, що обсяги газу, які мали йти, наприклад, підприємствам і населенню нібито за низькою ціною, з якоїсь причини не відображені в балансі, - пояснює експерт енергетичного ринку. - Що може змусити уряд знизити тарифи? Наприклад, тиск з боку політичних опонентів. Та от чи можна Юлію Тимошенко назвати опонентом? Вона - член правлячої коаліції, хоча й серйозно критикує уряд, зокрема за тарифну політику. Але ми повинні розуміти, що поточний розмір тарифів узгоджено з МВФ, і скасувати рішення про підвищення тарифів тепер навряд чи можливо».
Дмитро Марунич зазначає, що узгоджено дефіцит фінансових планів того ж «Нафтогазу», а він безпосередньо залежить від тарифів. Мовляв, навіть спробувати переглянути чинні тарифи буде непросто, оскільки така спроба може спричинити певні дії з-за кордону - аж до припинення подальшого фінансування нашої країни. Якщо говорити про розвиток ситуації, то експерт очікує «дуже складної дискусії». За його словами, «з одного боку, буде популізм від окремих фракцій, які вже займають опозиційну позицію, а з іншого - буде дилема узгодженості всіх цих параметрів у бюджеті, зокрема з міжнародними кредиторами. Зменшення чи збільшення тарифів без узгодження з МВФ неможливе». Марунич вважає, що питання - не в тому, яка ціна на імпортний газ, а в тому, яка позиція з боку кредиторів України, як буде залагоджено це питання відносно дефіциту держбюджету в цілому і «Нафтогазу» зокрема.
Якщо виникає проблема - люди її розв’язують
До речі, фразу «нинішні тарифи - це вимога МВФ» як мантру повторює багато хто. Що нічого іншого не вийде, окрім як залишити їх на цьому рівні, інакше Україні загрожує банкрутство, впевнений і глава центру політичних досліджень «Пента» Володимир Фесенко. «Наскільки завищені тарифи - це питання специфічне й делікатне. Але те, що поспішали, нашвидку рахували, і те, що вони трохи збільшилися, - це факт. Але тут ситуація дуже проста, і навіть Тимошенко цілком розуміє, що якщо хоче стати прем'єром на цій темі, вона не здобуде підтримки Заходу. Тому можуть бути хіба що певні коригування тарифів, а ось кардинального перегляду очікувати не варто», - вважає політолог.
Він зазначив, що можливість виникнення невдоволення, яке переросте в масові заворушення, малоймовірна. «Що стосується заворушень, то в Україні ніколи не було серйозних заворушень на тлі соціальних проблем, крім шахтарських протестів початку 90-х років. В умовах глобальних соціальних проблем наші люди не йдуть протестувати, вони починають розв’язувати проблему, наприклад, припиняють платити, що у дійсності є найімовірнішим варіантом. Майдани у нас з'являються з політичних причин, а не з соціально-економічних. І для того, щоб виникли якісь більш-менш масштабні заворушення, їх має бути організовано», - пояснив Фесенко.
Тимчасові заходи не допоможуть
Що ми не можемо розраховувати на зниження тарифів, вважає і експерт з питань енергетики Михайло Гончар. Але тут є надзвичайно цікава обмовка: лише в тому випадку, якщо газовим ринком заправляє монополіст. А тому, щоб вирішити проблему раз і назавжди, впевнений він, «на газовому ринку необхідно створити конкуренцію». Це призведе до зниження тарифів природним шляхом і посприяє прозорості в роботі підприємств. На його думку, зниження тарифів - не основне питання, адже навіть якщо уряду вдасться змусити монополіста знизити ціну, це стане тимчасовим заходом, але не рішенням.
«Якщо виникне здорова конкуренція, підприємства йтимуть не до підвищення тарифів, а до зниження шляхом ліквідації продуктивних витрат. Це допоможе підприємствам, які змагаються, взяти більшу частку ринку», - пояснює він «Аналітичній службі новин» (АСН), наводячи як приклад Норвегію - найбільшу газовидобувну країну в Європі. Там на газовому ринку існує близько десяти великих підприємців, котрі працюють здебільшого на експорт. Але норвезькі тарифи на газ вважаються найвищими по всій Європі. «Секрет полягає в тому, що населення може собі це дозволити. Рівень життя стає вищим, і держава збагачується», - сказав Гончар. А НАК «Нафтогаз» України, на його думку, необхідно зробити одним з гравців газового ринку. Уряду в цьому всьому відводиться роль інструменту, який мав удосконалити антимонопольне законодавство і створити дієвий механізм регулятора газового ринку як такого.
Враховуючи те, що розмір тарифів фактично встановлюють монополісти, а люди не здатні їх оплатити, підприємці рано чи пізно залишаться або без платежів, або без лічильників, пояснює АСН директор енергетичних програм Центру світової економіки та міжнародних відносин НАН України Валентин Землянський. Фахівець переконаний, що тарифи призведуть до того, що споживачі припинять оплачувати свої рахунки. При цьому він вважає, що Кабмін легко б упорався з газовою монополією, якби з'явилася така мета: підтримав би інші газові компанії, знизив би податки, як роблять інші мудрі держави.
«Та й чим нашу владу не влаштовували нормативи дворічної давнини? Все логічно: до 2500 кубометрів - одна вартість, після - ціна вища. А ці пільгові 1200 кубометрів газу на півроку не сприяють економії, адже холодно у нас як мінімум сім місяців на рік. Але розумніше було б зробити на цілий рік, адже люди б змогли коригувати свої потреби і розраховувати, коли і скільки кубів газу витрачати», - переконаний експерт енергоринку, роз'яснюючи, що «з подібними тарифами монополісти дуже скоро самі почнуть втрачати, бо від опалення будинки вони не відключать, а люди платити припинять. Що отримає країна в результаті? Якщо раніше справно платило 95% населення, то тепер буде добре, якщо проплатять 70% українців, і то насилу. Задушивши таким чином споживачів, підприємці задушать самі себе». Враховуючи настрої людей напередодні отримання платіжок, розуміємо, що такий сценарій розвитку ситуації цілком імовірний.
Подарунок на прощання?
Нещодавно було зроблено спробу згладити гостроту проблеми шляхом встановлення соціальної норми споживання газу - це 1200 кубометрів на весь опалювальний сезон. Це означає, що людина може сама визначати, скільки газу використовуватиме щомісяця в межах соціальної норми протягом опалювального сезону (хоча тут є нюанс: ці кубометри можна на свій розсуд використовувати впродовж півроку, а опалювальний сезон у нас триває 7 місяців). Крім того, прийнято рішення, що в лютому 2016 року буде здійснено контроль реальних витрат населенням газу для опалення та оцінено необхідність збільшення соціальної норми у разі холодної зими. Та от чи збільшать насправді чи тільки пообіцяли, щоб переключити увагу людей, це ще велике питання.
«Полічімо коротко, - запропонував АСН заступник директора громадської організації «Публічний аудит» з інформаційної політики, фахівець у галузі права Андрій Вігірінський, - що нам продали за зарплату, яку чиновники отримують зі сплачених нами податків. Отже, опалювальний сезон (а саме протягом нього діє пільгова ціна 3,6 гривні за 1 кубометр газу для опалення будинку) триває з 1 жовтня по 30 квітня, тобто сім повних місяців, протягом яких ви отримали можливість використовувати 200 кубометрів газу за пільговою ціною. Обсяг газу за пільговим тарифом, який можна було б рівномірно використовувати протягом цього періоду, досі становив 1400 кубометрів на споживача. Тепер же споживач отримає 1200 кубометрів на цей самий період, тобто мінус 200 кубів і плюс обіцянку переглянути в лютому цю норму, яка фактично теж має зігрівати».
Але все не так просто. З одного боку, за словами експерта, українцям як споживачам надано можливість самостійно розпоряджатися обсягом природного газу за пільговим тарифом. Тепер люди можуть використовувати його за один-два місяці, коли температура повітря буде дуже низькою або, наприклад, напередодні новорічних та різдвяних свят, коли і без того зростатимуть витрати сім'ї. Скорочення фактичних витрат у ці місяці призводить до пропорційного збільшення витрат природного газу в інші три-чотири місяці опалювального сезону, оскільки за газ доведеться платити по 7,2 гривні за кубічний метр. З іншого, людям варто звикати, оскільки Україна, як уже неодноразово акцентувалося, взяла перед МВФ зобов'язання взагалі скасувати з наступного року пільговий тариф (3,6 гривні за кубічний метр газу). «Поступово, - наголошує Андрій Вігірінський, - українців до цього готують. Глава НАК «Нафтогаз України» Андрій Коболєв дослівно сказав таке: «Для споживачів, які не використовують газ для обігріву житла, а лише для приготування їжі та підігріву води, ціна - 7,188 гривні за кубометр. Це ще не ринкова, але вже наближена до ринкової ціна (ринковою зараз вважається близько 8 гривень за кубометр)».
Крім того, Коболєв повторно зауважив, що тариф 7,2 гривні за кубометр не є ринковим, відповідаючи на запитання про те, за якою ціною НАК «Нафтогаз України» закуповує природний газ в «Укргазвидобування»: «Якщо вже на те пішло, то нехибною практикою буде продавати газ усім категоріям споживачів за ринковою ціною, яка наразі становить близько 8000 гривень за тисячу кубометрів. Ми готові до такого кроку? Команда «Нафтогазу» одразу пропонувала зробити такий кардинальний крок. Ринкова ціна плюс субсидії для тих, кому складно платити. Але той самий парламент заблокував це рішення і ухвалив варіант поступового підвищення цін. Тому поки що ціни реалізації «Укргазвидобування» залишаються нижчими за ринкові». Об’єм природного газу, який відпускається населенню за пільговим тарифом 3,6 гривні за кубометр, вважає Андрій Вигиринський, імовірно, доживає останній опалювальний сезон. І якщо навіть у лютому переглянуть обсяг споживання, за який сплачуватиметься за пільговим тарифом, це, за його словами, буде подарунком на прощання.
Ось де притичина
Але насправді, як зазначають фахівці з тарифно-газової проблеми, Кабмін не стільки побоюється гніву міжнародних фінансових структур, скільки доморощених олігархів. Про те, що українському уряду в питанні регулювання тарифів доводиться враховувати як інтереси народу, так і (як на мене, так насамперед) інтереси олігархів, «Аналітичній службі новин» сказав політичний експерт Петро Олещук. «Взагалі Кабмін перебуває в дуже складній ситуації. З одного боку, підвищення тарифів до економічно обґрунтованих - це одне з фундаментальних зобов'язань України. Необхідно вирішувати певні проблеми. З іншого боку, протести справді можливі, відповідні настрої в суспільстві є. Просто питання в тому, хто з політиків зможе якимось чином очолити ці хвилювання. Грунт загалом для протестів благодатний. Ситуація фактично патова, і як уряд виходитиме з неї, це ще питання», - вважає Петро Олещук.
Експерт зазначає, що в уряді не згадують про результати роботи парламентської групи з встановлення прозорості тарифів через економічні інтереси людей, котрі мають відповідний дохід від підприємств. «Не треба забувати, що всі підприємства, наприклад ті ж енергетичні компанії, контролюються цілком конкретними олігархічними колами. Тому уряд стоїть перед вибором необхідності враховувати інтереси цих олігархічних кіл, але, з іншого боку, демонструвати суспільству, що він нібито про нього піклується. Але судячи з дій уряду, він більше відчуває для себе загрозу від олігархічних кіл, а не від суспільства», - підсумував Олещук.
У свою чергу екс-міністр регіонального розвитку та житлово-комунального господарства Анатолій Близнюк запевнив АСН, що бунтувати люди вже не будуть, вони просто припинять платити за газ. Експерт переконаний, що люди не зможуть покривати нинішні витрати за тарифами, а тому вважає повсюдну заборгованість за квитанціями передбачуваним підсумком цього опалювального періоду. «Тарифи надто завищені монополістами. Якщо торік на них впливала ціна закупівлі, то вже цього року вона майже вдвічі нижча. І чим же зумовлена така вартість? За логікою речей, тарифи мали впасти разом зі зниженням цін на закупівлю. За допомогою цих напружених тарифів держава наповнить бюджет? «Нафтогаз» покриє борги? Чи знову хтось кишені собі наб'є? Не можу сказати, який з варіантів є найімовірнішим», - зазначив Близнюк, наголосивши, що невелике відхилення від ціни закупівлі зрозуміле, адже в собівартість включається ціна доставки.
З іншого боку, в умовах децентралізації, на його думку, можна встановлювати локальні тарифи, враховуючи специфіку не лише області, а й районів. «А за великим рахунком, це черговий недолік уряду, адже проблему вирішити так легко! Чом би не запровадити правильний ринковий контроль прибутку монополістів? Держава повинна контролювати правильність віднесення витрат на собівартість продукції і фіксувати рівень рентабельності для монополістів до 10% понад першу суму», - запропонував екс-міністр. Він упевнений, що така реформа допомогла б знизити тарифи, але дуже сумнівається, що в найближчому році її проведуть.
Що отримаємо на виході?
Як бачимо, прогнози далекі від оптимізму. З одного боку, уряд нічого не може зробити нібито через домовленості з МВФ. З іншого, він і не хоче нічого робити, тому що боїться власних олігархів (або, що нескладно припустити в цій ситуації, він з ними в долі, а зарубіжжю заливає про боротьбу з корупцією). З третього, є доведений до відчаю народ, і яким буде його наступний крок, можна хіба що здогадуватися. Необгрунтовано завищені тарифи можуть призвести до того, що населення припинить платити за ними, що сприятиме збільшенню заборгованості перед НАК «Нафтогаз», запевнив «Аналітичну службу новин» (АСН) народний депутат Михайло Головко.
Він нагадав, що «навіть міжнародні експерти та аудиторські компанії довели, що у нас завищені тарифи. Національна комісія з регулювання електроенергетики та комунальних послуг підвищила тариф на газ більше, ніж у сім разів, а для людей такі тарифи є просто непідйомними». Крім того, на думку парламентарія, «не завжди всі справедливо отримують субсидії. Понад те, люди починають шукати шляхи, як обдурити державу й оформити собі субсидію. Наприклад, ті, хто працює на приватних фірмах, просять платити їм мінімальну зарплату, а все решта в конверті. Таким чином створюється ще одна дірка, ще більше економіки йде у тінь, що не може не позначитися на бюджеті».
Експерт з енергетичних питань Юрій Корольчук вважає, що розв’язати цю проблему можна із залученням правоохоронних органів. «У Верховній Раді було створено спеціальну робочу групу, яка займалася розслідуванням цього питання. Вони проаналізували і надали ту інформацію, яку отримали від причетних до тарифного питання структур. Але механізму зменшення ця робоча група не запропонувала. Чому я кажу, що тарифи завищені? Бо «Укргазвидобування» (компанія, яка займається видобутком газу всередині країни) ще на початку цього року писала, що їх влаштовувала ціна (вже з усім: з податками, рентою) близько 2900 гривень, тобто менше трьох тисяч. Як бачимо, ці цифри навіть менші за так звану пільгову соціальну ціну. Її завищено, у компанії вистачає грошей і для розвитку, і для буріння, і для інвестицій», - пояснив АСН Юрій Корольчук.
Попереду - важка зима
На думку екс-міністра вугільної промисловості Віктора Тополова, занижених тарифів в Україні бути не повинно і рівнятися потрібно більше на Європу. «Спочатку ми всіх під одну мірку рівняли низькими тарифами і плакали про дефіцит бюджету. Бо ті люди, у яких півтори тисячі квадратних метрів, споживали величезну кількість ресурсів, а грошей у бюджет вливали мало», - пояснив експерт.
Тим не менш, за його словами, для певних верств суспільства нинішні тарифи об'єктивні, у той час, як для більшої частини українців вони непосильні. «Неправильна політика в системі компенсації, а точніше - неякісне її поширення. Люди не встигли зреагувати на нові субсидії, і в цьому вся біда, - вважає Віктор Тополов. - Коли тарифи підвищили, стало зрозуміло, що зарплати людей не дозволять їм покрити ці витрати. Але мінімальну зарплату чи пенсію підвищити не могли. Тому й прийшли до ідеї компенсації, яка гаситиме частину тарифу, залежно від прибутку». Екс-міністр упевнений, що далеко не всі, хто потребує субсидії, отримали її, а тому зима для українців буде дуже важкою.
У будь-якому разі цю важку зиму людям треба буде якось пережити. Якщо врахувати величину нових тарифів, на думку глави правління альянсу «Нова енергія України» Валерія Боровика, яку він висловив АСН, очевидно, що значно зменшиться кількість людей, готових платити за такими тарифами. Експерт запропонував три варіанти розвитку ситуації: «По-перше, люди просто припинять платити - не тому, що збунтуються, а просто через відсутність грошей. По-друге, вигадуватимуть способи підкрутити лічильники, щоб якщо й платити, то значно меншу суму. Іншим виходом буде перехід на альтернативні джерела, що, в принципі, добре. Але чи є у людей гроші на новий газовий лічильник або котел? Зрештою ми побачимо падіння відсотка оплати за такими тарифами».
З його точки зору, підтримка держави у вигляді субсидії не спрацювала, адже люди її просто не оформлюють. Тому політика, обрана державою, не виправдовує себе. Він наголосив, що не вважає, що енергія має бути дешевою, але підвищувати тарифи необхідно поступово, у міру того, як люди переходитимуть на зручні їм джерела енергії. «Коли ще планувалося підвищення тарифів, потрібно було вводити програму енергозбереження. Можна було взяти приклад з Польщі, коли людям з нульовою процентною ставкою давали в кредит обладнання для альтернативних джерел енергії (сонячні батареї, котли та інше). У такому разі, враховуючи обсяг зниження споживання серед людей, можна було б підвищувати тарифи», - зазначив Боровик.
А експерт енергетичних програм, голова Бюро комплексного аналізу та прогнозів Сергій Дяченко справедливо вважає, що необхідно, щоб з питання формування тарифів геть зникла політика. «Тут є хитрий момент: тарифи встановлює не уряд, а нацкомісія. Формально НКРЕКП - незалежний орган, який регулює ринки електроенергії та газу, причому призначення відбуваються в координатах Адміністрації Президента. Але зрозуміло, що уряд впливає на політику підвищення тарифів, хоча формально - це сфера НКРЕКП. Що тут можна зробити? Для прозорості тарифів треба надати цій структурі реально незалежний статус, і тоді політика взагалі піде з цього питання. Бо раніше, коли тарифи були заниженими, звинувачували владу у популізмі, а зараз, навпаки, маємо звинувачення з іншого боку - в тому, що наповнюючи бюджет, не думають, як це б'є по кишені споживачів. Тому, аби зняти в цій темі всі питання, потрібно надати реально незалежний статус НКРЕКП і створити механізм призначення, який би приводив туди професіоналів, а не політиків», - роз'яснив експерт «Аналітичній службі новин» (АСН).
...Загалом, як бачимо, ситуація склалася вкрай непроста. І, що найцікавіше, і на Грушевського, і на Банковій, швидке за все, розуміють, як то кажуть, у що вляпалися. Хоча при цьому продовжують фанатично наполягати на своїй правоті, пускаючи народу в очі субсидіарний туман. Хоча насправді варто було б зайнятися не пошуком додаткових грошей у бюджеті, які зрештою можна пустити на субсидії, а отже, на виході знову підтримати штани бідному монополісту, а створенням достатньої кількості робочих місць. Причому не «за так» (на поїсти-одягнутися не вистачає), як у нас звикли, а за гарну оплату, яка дозволить людині і сім'ю утримувати, і за рахунками платити, та ще й на відпустку або придбання чогось, що не входить у поняття «товари для виживання», вистачить.
Але для пошуку рішення в цьому напрямку, мабуть, потрібен хитрючий звір із непередбачуваним характером, який має горду назву «політична воля». От лишень серед можливих сценаріїв розвитку подій в українців, доведених до скрути розміром тарифів, може з'явитися бажання допомогти можновладцям відшукати цю саму політичну волю. І не під чуйним керівництвом ляшківців чи когось іще, а за власним бажанням. Цікаво, яким тоді буде тарифний компроміс?
Суспільство
В Австралії живе найстаріший собака у світі
В Австралії знайдено найстарішого собаку, вік домашнього улюбленця - рекордні 30 років. Про це повідомляє видання Metro. Австралієць Брайан Макларен стверджує, що його австралійський келпі на ім’я Меггі є найстарішим псом на планеті.
«Брайан загубив документи вихованця, тому офіційного підтвердження віку тварини немає, проте, як стверджує господар, Меггі вже виповнилося 30 років (відповідає 200 людським рокам). Ветеринар Джек Ейербі також не виключає того, що Меггі справді могла дожити до такого віку. На його думку, тривалість життя домашніх тварин значно збільшується при правильному догляді і розвитку сучасної ветеринарії», - сказано в повідомленні видання.
Меггі живе у штаті Вікторія на молочній фермі Макларена. У розпорядку дня собаки переважно сон і прогулянки з господарем по володіннях. Раніше рекордсменом був австралійський пастуший собака Блюї. Йому було 29 років. Він помер у 1939 році.
В Австралії живе найстаріший собака у світі
В Австралії знайдено найстарішого собаку, вік домашнього улюбленця - рекордні 30 років. Про це повідомляє видання Metro. Австралієць Брайан Макларен стверджує, що його австралійський келпі на ім’я Меггі є найстарішим псом на планеті.
«Брайан загубив документи вихованця, тому офіційного підтвердження віку тварини немає, проте, як стверджує господар, Меггі вже виповнилося 30 років (відповідає 200 людським рокам). Ветеринар Джек Ейербі також не виключає того, що Меггі справді могла дожити до такого віку. На його думку, тривалість життя домашніх тварин значно збільшується при правильному догляді і розвитку сучасної ветеринарії», - сказано в повідомленні видання.
Меггі живе у штаті Вікторія на молочній фермі Макларена. У розпорядку дня собаки переважно сон і прогулянки з господарем по володіннях. Раніше рекордсменом був австралійський пастуший собака Блюї. Йому було 29 років. Він помер у 1939 році.
Публікації14:25
Суспільство
Українців учитимуть патріотизму
Серед причин війни й кризи в нашій країні традиційно називають зокрема й брак патріотизму. Виправляти це становище почали на найвищому рівні: вже ухвалена Державна стратегія національно-патріотичного виховання. Та цей крок викликав багато заперечень, і не лише з боку противників втручання держави у гуманітарну сферу. Чимало прихильників ідеї патріотичного виховання називали цю концепцію «радянською» і несвоєчасною. Тож як саме вчитимуть патріотизму в Україні?
Стратегія без конкретики
Стратегія патріотичного виховання, яка викликала такий резонанс у суспільстві, насправді є лише загальним, або, як мовиться, рамковим документом. У ній не бракує пунктів на кшталт «формування у дітей і молоді активної державницької позиції» чи «консолідація українського суспільства навколо спільного майбутнього», проте дуже мало конкретики. Деякі з пропозицій – доволі неоднозначні (наприклад, навчальні дисципліни духовно-морального спрямування). Проте більшість настільки розпливчасті, що реалізувати їх можна у будь-якому форматі.
Основна ідея патріотичного виховання загалом зрозуміла: навчити молодь любити Україну й цікавитися її культурою та історією (як мінімум поважати і не вважати меншовартісною). Цікаво, що такі ідеї вперше пролунали ще у 2009 році. Тодішній уряд навіть затвердив аналогічну програму. Однак суспільство її так і не помітило, адже подальших дій не було.
Тож ключову роль у цій справі має відіграти безпосередній план дій, який розробляє Кабінет Міністрів. Від нього безпосередньо залежатиме, як саме патріотизм доноситимуть до слухачів. І вже на основі цих розробок може розпочатися реалізація проекту на місцях. За словами начальника відділу національно-патріотичного виховання Міністерства сім’ї, молоді і спорту Миколи Ляховича, проект цього документу (його офіційна назва – Концепція державної цільової соціальної програми) фактично готовий. Нова доктрина стосується не лише шкіл і вишів.
«Реалізація стратегії не обмежена лише одним напрямом. Деякі кроки буде реалізовано у сфері освіти, дещо – через неформальну освіту, ми плануємо заходи у різних сферах. Наша цільова аудиторія – не лише школярі й студенти, а всі, хто потрапляє в категорію дітей та молоді, тобто люди до 35 років, незалежно від соціального статусу», – пояснює він.
Що пропонують дітям?
У міністерському документі акцент істотно зміщений із суто виховної роботи під час навчання (у форматі уроків чи бесід). Більше значення надається масовим заходам для дітей та молоді. За задумом, держава має організовувати цікаві для молоді події й проекти з патріотичним ухилом: від культурних до спортивних. Ще один новий аспект – співпраця з громадськими організаціями, до прикладу, з «Пластом». Активісти матимуть змогу претендувати навіть на фінансову підтримку – такі собі внутрішні гранти на реалізацію своїх ідей. Гроші виділятимуть і на зйомку фільмів патріотичного спрямування. На відміну від російських і польських аналогів, українське патріотичне виховання не пов’язане з підготовкою до військової служби і є суто цивільною доктриною.
Для координації усіх процесів в Україні має з’явитися своєрідний керівний центр. По суті, Мінмолодьспорту хоче зробити систему патріотичного виховання автономною системою всеукраїнського рівня, а не лише доповненням до освітньої галузі. Також нова структура займатиметься інформаційною роботою на кшталт ізраїльського «Центру Сімона Візенталя»: викриватиме фальсифікації історії, боротиметься із ксенофобією й етнічною нетерпимістю.
Натомість обговорювані «уроки патріотизму», схоже, так і не з’являться. За словами міністра освіти Сергія Квіта, упровадження нових дисциплін є недоцільним. Міносвіти розробило й концепцію для власного міністерства, яка загалом розробленій у Мінмолодьспорту не суперечить. Духовність і мораль в обох концепціях також згадуються рідко. Це йде їм лише на користь – надто вже суб’єктивні ці поняття, щоб ними оперувати.
На загал ці ідеї є компромісом між двома основними варіантами: повним одержавленням системи виховання або ж впливом на неї лише через ринкові механізми. Тому назвати концепцію провальною чи успішною прямо зараз не можна. Чи виявиться вона ефективною, залежить від кількох факторів. І передовсім від фінансування.
Без грошей змін не буде
За словами Миколи Ляховича, Міністерство фінансів поки що не виділяє коштів на гуманітарні програми, зокрема й на згадану. Зважаючи на постійні заяви Мінфіну щодо скорочення соціальних витрат, немає жодної гарантії, що ситуація зміниться.
«Без солідного фінансового підґрунтя ця стратегія залишиться голослівною, – каже директор Всеукраїнської громадської організації «Не будь байдужим!» Оксана Левкова. – Досвід співпраці з держструктурами показує: там вважають, що оператори національно-патріотичного виховання мають усе робити за сміховинно малі гроші. Йдеться навіть не про гонорари активістам, а про саму дію. Наприклад, закупівлю якісних сценаріїв патріотичних свят чи модернізацію шкільних музеїв».
Патріотичне виховання тільки на перший погляд є дешевим проектом. Навіть для звичайних лекцій потрібні книги й брошури – їх доведеться виготовити і розіслати у регіони. А державне замовлення художньої чи наукової літератури для широкого читача – це сотні тисяч, якщо не мільйони гривень, зважаючи на теперішні ціни на книжки. Масові заходи також недешеві: проведення середнього масштабу фестивалю обходиться щонайменше в 100 тисяч гривень. А їх потрібно буде проводити немало, особливо для старших школярів та студентів, яких це цікавитиме більше, ніж «кабінетна робота».
Ще дорожче замовлення кінопродукції – це вже кілька мільйонів гривень за кожен фільм (навіть наддешеве «Плем’я» обійшлося у 1 мільйон 300 тисяч гривень). Якщо додати до цього обіцяну фінансову підтримку громадських ініціатив і поточні витрати, отримаємо десятки мільйонів гривень.
За великим рахунком, гроші потрібні на все, що відрізнятиме нову систему від пострадянської. Без фінансування виховну роботу доведеться обмежити «давно перевіреними методами» – себто диктантами на патріотичні теми й протокольними святами. Такий сценарій «відсікає» від патріотичного виховання усіх, хто вже не навчається. Навряд чи схожий варіант зацікавить і студентів та старших школярів. Адже патріотичне виховання конкурує за вільний час людей із багатьма видами дозвілля. Якщо цікавий концерт чи похід можуть виграти конкуренцію, то протокольна лекція – навряд чи.
Україні потрібні герої
Проте найбільше значення для патріотичного виховання має гідне представлення української тематики у медіа й культурній сфері. Яскравий доказ цьому – святкування Хелловіну. Його вітчизняна молодь відзначала активніше за багато українських свят. Хоч ми маємо аналогічне власне свято – Івана Купала. Зрозуміло, у навчальних програмах ніякого «американського виховання» не було. Просто телебачення спрацювало активніше: глядачі дивилися західні фільми і переймали тамтешній спосіб життя. Чи готова держава виділяти мільйони на держзамовлення мультфільмів і молодіжних комедій, щоб глядач брав приклад уже з українських героїв – питання відкрите.
«Без україноцентричного кіно не буде ніякого виховання, не лише патріотичного. Не можна навчити людей любити Україну, якщо в них перед очима немає прикладів живих героїв, які перемагають, – вважає український письменник і сценарист Андрій Кокотюха. – Красиві слова можуть спрацювати, лише якщо вони візуалізовані. Тому для мене український патріотизм – це передовсім якісна масова культура, яка показує перемоги українців, хай і в локальному бою. Потрібна власна міфологія. У цьому нема нічого поганого, її мають усі успішні країни».
Іще одне болюче питання – кадрова політика. Хоч би яку стратегію написали «нагорі», її реалізація на місцях залежатиме від конкретних людей: учителів, службовців тощо. Саме на цьому рівні й можливий той «примус до патріотизму» та суб’єктивізм, якого так побоюються критики. Мотивом можуть бути зовсім не радикальні погляди. Просто принцип «не можеш переконати – примусь» в українській освіті ще ніхто не скасовував, як і звичайний людський чинник. Готовність Києва чи Львова і невеликих міст та сіл також дуже різна.
До того ж розповідати про українську дійсність сучасно й цікаво вміють далеко не всі. Це – наслідок радянського періоду, коли нашій культурі відводилася суто етнографічна роль «сільського колориту» на тлі російської. Тож перш ніж виховувати молодь, доведеться вчити і «вихователів».
Однак, попри всі ці проблеми, патріотичне виховання однаково лишається на часі. У теперішньому форматі воно дає змогу не просто пропагувати певні ідеї, а й розв’язувати проблеми підтримки вітчизняної культури. Адже якщо Україна не проводитиме культурної політики на своїх теренах, це за неї зроблять інші.
Блог:
Думки14:56
Економіка
Андрій Вігірінський
Очікуємо й ілюзорно віримо у зменшення тарифів
Якщо відійти від питань тарифів, їх несправедливості, асоціальності та подивитись на НАК «Нафтогаз України» як на державну холдингову компанію, що має приносити прибуток її власникові й наповнювати державний бюджет, то є певна позитивна динаміка у планах на її розвиток. Слід розуміти, що йдеться саме про плани, а не фактичну їх реалізацію, на етапі якої зазвичай і виникають підводні камені, які вбивають економічну доцільність проекту. Передусім це корупція при визначенні генпідрядника, якість, кількість і обсяг виконаних робіт, що в подальшому впливає на саму можливість функціонування проекту.
Нафтогаз та його керівництво розглядають можливості диверсифікувати напрями діяльності з метою отримання прибутку в сфері виробництва електро- та теплової енергії. Зважаючи на те, що гарантією беззбитковості діяльності на зазначених напрямах із 2017 року стане закон, ухвалений нашим парламентом улітку цього року, який забороняє затверджувати тариф на будь-яку із зазначених послуг чи товарів, що є меншим за економічно-обґрунтований, вбачається, що цей напрям діяльності справді приноситиме прибуток та має всі шанси бути реалізованим.
Так, цього тижня було підписано меморандум про наміри щодо будівництва кількох енергетичних комплексів із вугільними котлами ЦКШ сумарною електричною потужністю 820 МВт. Сумарна проектна теплова потужність нових комплексів становить до 1000 Гкал/год. Очікується, що для фінансування запланованих проектів будуть залучені кошти в рамках кредитної угоди, укладеної між Нафтогазом і Державним банком розвитку КНР у 2012 році на загальну суму $ 3,65 млрд. За цією угодою НАК має намір профінансувати будівництво сучасних, екологічно чистих тепло- та електрогенеруючих потужностей на суму не менше, ніж $ 1,5 млрд протягом наступних декількох років. Обсяг інвестицій, необхідних для реалізації проектів у Києві, оцінюється у $ 1,35 млрд.
Знову ж таки, іноземні інвестиції – це розвиток внутрішніх товаровиробників, вирівняння платіжного балансу, робочі місця, податкові надходження тощо. З точки зору ринку комунальних послуг для киян, то за ринковими правилами наявність конкуренції зазвичай породжує зменшення вартості товару на ринку.
Тож тепер є всі шанси для того, що монополізм Київенерго на цьому ринку буде переглянутий, особливо враховуючи те, що в 2017 році завершується строк дії договору, за яким ця компанія управляє електро-, теплогенеруючими потужностями й мережами, які належать територіальній громаді Києва.
За розрахунками НАК «Нафтогаз України», завдяки використанню сучасних ефективних технологій вартість виробленої енергії для споживачів буде нижчою, в порівнянні з собівартістю виробництва на поточних, застарілих потужностях київських ТЕЦ, що дасть змогу скоротити споживання природного газу в Києві більше, ніж на 600 млн куб. м (майже на 20%) на рік.
Це взагалі чудовий розрахунок, оскільки реалізація подібних проектів в інших регіонах дасть змогу зменшити обсяг споживання природного газу в Україні загалом, і з часом ми всі дійдемо до того, що природного газу видобутку державних підприємств вистачатиме і на потреби населення, і на потреби теплової генерації, а відповідно, з риторики МЕВП і НКРЕКП має зникнути теза про те, що тарифи для населення високі через необхідність компенсувати імпортним природним газом нестачу споживання у річному балансі природного газу.
Тож очікуємо й ілюзорно віримо у зменшення тарифів…
Блог:
Думки17:38
Суспільство
Богдана Бабич
Міліціонери, які знають, що не потраплять в поліцію, активно займаються здирництвом
Перш ніж вводити в дію механізм нової поліції, необхідно було продумати те, куди подіти звільнених міліціонерів. Адже багато з них займатимуться вимаганням і тоді рівень злочинності може зрости. Таку думку «Аналітичній службі новин» (АСН) висловила член Громадської ради Майдану, керівник Інституту практичної політики Богдана Бабич.
«Не зовсім до кінця продумана система відбору поліцейських. Наведу вам один приклад. Я нині перебуваю в Бердянську і у нас з'явилася інформація про те, що ті міліціонери, які не потраплять в нову поліцію, вже домовилися з місцевим олігархом. Вони розуміють, що їх звільнять, тому активно заробляють гроші. Я думаю, що злочинність і через це теж, на жаль, зросте», - розповів експерт.
Бабич зазначила, що перед тим як робити такі кроки, необхідно було продумати всю ситуацію і визначитися з тим, що робити з такою кількістю звільнених міліціонерів.
«Треба було продумати, яким чином їх зайняти, куди вони можуть докласти свої сили. Це було досить таки прогнозовано, що люди, які залишилися без роботи і які не можуть нічим особливо іншим займатися, окрім як здирством і грабунком, їм і будуть займатися. Це можуть бути приватні охоронні структури. В принципі люди, які насправді більш-менш порядні, вони бачать себе поліцейськими. Всіх інших треба тримати на особливому контролі. Їх треба тримати на контролі хоча б рік. Малий бізнес вже скаржиться, що міліція просто по-нахабному збирає з них гроші», - резюмувала Бабич.
Суспільство
З Росії в Україну намагалися ввезти партію зброї
У Харківській області заблокована спроба контрабандного ввезення на територію України вогнепальної зброї, гранатометів, набоїв та вибухівки.
Як повідомляє прес-служба СБУ, правоохоронці затримали уродженця Луганської області на лінії державного кордону з РФ. Його спільник, який довіз зброю до українського кордону, встиг втекти до Росії.
У затриманого вилучено безшумні снайперські гвинтівки ВСС, автомати Калашникова, гранатомети різних модифікацій, набої до них, тротилові шашки і електродетонатори. Відкрито кримінальне провадження за ч. 2 ст. 201 (контрабанда зброї і боєприпасів).
З Росії в Україну намагалися ввезти партію зброї
У Харківській області заблокована спроба контрабандного ввезення на територію України вогнепальної зброї, гранатометів, набоїв та вибухівки.
Як повідомляє прес-служба СБУ, правоохоронці затримали уродженця Луганської області на лінії державного кордону з РФ. Його спільник, який довіз зброю до українського кордону, встиг втекти до Росії.
У затриманого вилучено безшумні снайперські гвинтівки ВСС, автомати Калашникова, гранатомети різних модифікацій, набої до них, тротилові шашки і електродетонатори. Відкрито кримінальне провадження за ч. 2 ст. 201 (контрабанда зброї і боєприпасів).
За кордоном
У Литві стартували військові навчання за участю ВСУ
У Литві за участю військовослужбовців ЗС України розпочалися багатонаціональні командно-штабні навчання «Кленова Арка - 2015».
Як повідомляє прес-служба Міністерства оборони понад 250 військовослужбовців Збройних сил Литви, Польщі та України вдосконалюватимуть свої знання та навички з проведення стабілізаційних і миротворчих операцій.
Україну на навчаннях представляють 35 військовослужбовців з командувань Сухопутних військ та високомобільних десантних військ ЗС України, Національної академії сухопутних військ ім. гетьмана Петра Сагайдачного, інших військових частин та установ українського оборонного відомства.
У Литві стартували військові навчання за участю ВСУ
У Литві за участю військовослужбовців ЗС України розпочалися багатонаціональні командно-штабні навчання «Кленова Арка - 2015».
Як повідомляє прес-служба Міністерства оборони понад 250 військовослужбовців Збройних сил Литви, Польщі та України вдосконалюватимуть свої знання та навички з проведення стабілізаційних і миротворчих операцій.
Україну на навчаннях представляють 35 військовослужбовців з командувань Сухопутних військ та високомобільних десантних військ ЗС України, Національної академії сухопутних військ ім. гетьмана Петра Сагайдачного, інших військових частин та установ українського оборонного відомства.
Інтерв'ю19:10
Суспільство
Олена Живкова
Интервью
Олена Живкова: Коли ми приїхали в «Межигір’я», на запакованих речах висів стікер з написом «На Крим» Коли втік Янукович і «Межигір’я» повернулося у власність держави, надбанням народу стали й ті історико-культурні цінності, які були зібрані у маєтку. Хтось встиг подивитися картини, книги, ікони, канделябри тощо прямо в резиденції, решта могли познайомитися з колекцією на виставці «Кодекс «Межигір’я», яку минулого літа було розгорнуто в Національному художньому музеї України. Але де ці експонати наразі, коли інтерес до них вщух, і на яку долю їм чекати, мало хто знає. Тому «Аналітична служба новин» вирішила поспілкуватися із заступником директора з наукової роботи Національного музею Варвари та Богдана Ханенків Оленою Живковою. Вона входила до складу групи з порятунку накопичених у «Межигір’ї» скарбів. Олена розповіла нам, де нині ця колекція, а також поділилася проблемами, з якими доводиться стикатися вітчизняним музеям. — Олено, ви — у складі групи, ініційованої двома міжнародними організаціями — Радою з охорони пам’яток та Радою музеїв, — два тижні поспіль провели в «Межигір’ї». Враження вже не такі гострі? — Ці враження — на все життя. Я вже розповідала про свою роботу в «Межигір’ї», але з плином часу враження не слабшають, напевно, лише відтінки такого собі післясмаку, якщо можна так висловитися, змінюються. Коли на Майдані ще стріляли, але вже стало відомо, що Янукович із «Межигір’я» втік, і там залишилася величезна колекція культурних цінностей, було вирішено створити особливий десант для їх порятунку. Сам маєток (щоб ви розуміли, це 140-гектарний комплекс) тоді контролювали різні люди: представники Автомайдану, Самооборони, інші групи майданівців. Що вони збиралися зробити з зібраною там колекцією, ніхто не знав. Це і підштовхнуло до рішення, про яке я вже сказала. Декілька членів Міжнародної ради музеїв (ICOM), усвідомлюючи, що наш обов’язок — захистити художню частину колекції, що, як стало відомо, там знаходилася, ініціювали створення групи з порятунку цих культурних цінностей. Річ у тім, що до складу ЮНЕСКО належать дві міжнародні організації — Міжнародна рада з охорони пам’яток і визначних місць і Міжнародна рада музеїв, вони обидві діють і в Україні. У разі збройних конфліктів або стихійних лих, як свідчить одне з правил цих організацій, вони мають право створювати комітет «Блакитного щита», який є, по суті, культурним еквівалентом Червоного Хреста. Це громадська неурядова організація, співробітники якої працюють на волонтерських засадах. Тому створення такої ініціативної групи було виявом нашої громадянської позиції. До неї входили і співробітники Національного художнього музею, фахівці з українського мистецтва. І я як фахівець з європейського мистецтва. А також декілька співробітників «Мистецького арсеналу». Нас було в різні дні по 4—5 чоловік, фахівці з різних музеїв. І ми справді пропрацювали там два тижні майже безперервно. — Представники груп, які були в резиденції, легко пішли з Вами на контакт? — Я б так не сказала. Ми дуже довго намагалися вселити довіру людям, які контролювали і «Хонку» (клубний будинок, який є головною спорудою в резиденції, — авт.), й інші будівлі на території «Межигір’я». Вони всі були надто настороженими. Співпрацювати спочатку ніхто не хотів. Певно через те, що не розуміли, хто ми такі і що там взагалі робимо. Але нам, на щастя, вдалося їх переконати. Те величезне, я б сказала нелюдське, скупчення речей, яке ми виявили в «Межигір’ї», було вкрай неоднорідним. Було багато просто цінних речей. Тобто вони мали матеріальну цінність, але нас не цікавили. Для нас було важливим саме те, що має художню цінність. Власне, такі речі ми і збиралися захистити. Як я вже сказала, різні частини маєтку контролювалися різними групами. Нам вдалося — з кимось відразу, з кимось трохи згодом — домовитися, пояснити, показуючи наші музейні посвідчення, хто ми такі. Але переконали і домовилися. І почалася робота. За ті 14 днів ми переглянули величезну кількість речей. Чи не найціннішу частину цього зібрання вже було звезено в гаражі: речі лежали загорнутими в плівку, до того ж не за музейними правилами, їх просто обгорнули плівкою... Перелік цінностей було викладено в Інтернеті — релігійні книги, ікони, скульптури, свічники, канделябри, картини... Що найцікавіше, на цих грубо упакованих речах висів стікер з написом «На Крим». Але оскільки це було в перші дні після Майдану, ще до подій у Криму, ми не надали цьому значення. Чули, звичайно, що у Януковича є маєток і там, от і подумали, що він туди все хотів вивезти. Але цей недобудований маєток був не в тому стані, щоб у ньому можна було розміщувати картини і колекції. Якби ці ікони ще зо кілька днів постояли в плівці, став би утворюватися конденсат, — і вони були б безповоротно втрачені. Тож з точки зору збереження цієї культурної спадщини ми вчинили абсолютно правильно. Правда, вберегти вдалося не все: робота була хаотичною, «Межигір’я» охороняли різні люди, тоді відбувалося багато різного... Приміром, у будинку Пшонки взагалі все було знищено. — Ви там теж були? — Ми туди навіть не дісталися. Потім, здається, Юлія Литвинець (головний зберігач Національного музею мистецтв України, — авт.) вирушила туди, але було вже пізно. Все було зруйновано, і нічого звідти вивезти було вже не можна. Наша група працювала професійно. Мабуть, саме наш підхід до роботи і переконав всіх цих людей у тому, що ми — музейники — робимо потрібну справу. А доводилося буквально вимірювати кожну річ, складати її інвентарний опис, вказувати ступінь збереження, упаковувати в мікастрічковий папір. Дістати ці пакувальні матеріали, потрібні нашим незаможним музеям і самим, нам вдалося з неймовірними труднощами. Тоді наша група вирішила, що в тій метушні розподіляти речі за різними зібраннями за профілем не будемо, а все це єдиної колекцією відправимо в Національний художній музей на тимчасове зберігання. Що ми і зробили. Тобто було складено акти, які підписали не тільки ми, але й ті люди, які на той час охороняли резиденцію. Речі були пораховані, і музейним бусиком все це відправлялося вночі до Києва. Виходить, що вдень ми працювали, а вночі відправляли вже запаковані цінності в музей. Там тоді спеціально залишалися чергувати співробітники, які зустрічали бусик, все перераховували і приймали за актом. Насправді існують суворі норми, за якими можна прийняти в музей експонати, які не належать до його колекції. Усіх вимог ми дотрималися — цінні речі потрапили в Національний музей, а далі почалося те, чого й ворогу не побажаєш. — Але багато хто встиг побачити експонати з «Межигір’я» на виставці, експозиція якої в музеї була відкрита досить довго... — Так, тоді було вирішено показати усі цінності людям, до того ж тоді, до всього, що так чи так стосувалося життя «сім’ї», був підвищений інтерес. Виставка під назвою «Кодекс «Межигір’я», яку курирував художник Олександр Ройтбурд, працювала практично все літо в 2014 році. А після того як вона завершилася, всі ці речі знову упакували і залишили у сховищі Національного музею мистецтв. Парламент тоді відразу визнав, що «Межигір’я» належить державі, отже, все, що в ньому знаходиться, теж належить державі. А значить, що художня спадщина, яка там була, може стати частиною Державного музейного фонду України. Але все це вимагає якогось юридичного підтвердження, закріплення за цими речами такого статусу. Вже влітку цього року з’явилася інформація, що за рішенням Печерського райсуду столиці на релігійні книги, ікони, скульптури та інші цінності, які раніше перебували в резиденції Януковича, накладено арешт. Це рішення було винесене за клопотанням Генпрокуратури, яка пояснює своє прохання метою забезпечення можливих цивільних позовів постраждалих про відшкодування шкоди, заподіяної злочинами, в яких підозрюється Янукович. Тому суд своїм рішенням заборонив Національному художньому музею виконувати будь-які дії, пов’язані з відчуженням цих історико-культурних і матеріальних цінностей. Такі офіційні дані. — Виходить, що з підтвердженням статусу проблеми? — Мені складно сказати, оскільки я цю колекцію не зберігаю. Отже, вирішенням цього питання теж займаюся не я. Думаю, що всі перипетії спілкування Національного музею з прокуратурою вам розкажуть в цьому музеї. Можу лише зазначити, що з Юлією недавно бачилася, і вона сказала, що загалом справа просувається. Єдиний момент, що стосується нас: ми відібрали речі, які могли б доповнити колекцію нашого музею, склали їх список, але нам теж доводиться чекати рішення суду про те, що все з цього списку передається до Державного музейного фонду, після чого речі будуть розподілені у музеї. — Чи вивозилися в «Межигір’я» якісь експонати з колекції вашого музею? — До чого тут колекція нашого музею? Звичайно, ні. Просто в суспільстві іноді люблять попліткувати, навіть у ЗМІ. І пошук скарбів у колекціях колишніх правителів насправді має нерозумний вигляд, хоча й здається на перший погляд смаженим фактом. Насправді — я вам як фахівець говорю — на це немає жодних підстав. Поясню, в чому тут заковика. Справді, всім відомо, що в радянський період з багатьох наших музеїв вилучалися якісь експонати. Якщо сказати точніше, не вилучалися, а так: на музеї чинили сильний адміністративний тиск і добровільно-примусово змушували передавати експонати для прикраси різних державних адміністрацій. Та все було оформлено майже законно — експонати видавали і приймали за актом. Наш музей — не виняток, таке теж було. Приміром, деякі картини з нашого музею тривалий час зберігалися в Маріїнському палаці. А коли його закрили на ремонт, ці експонати ми забрали. Як за актом віддали, так за актом і забрали. А поки колекція була там, ми домовлялися з адміністрацією палацу — і щороку я і наш головний зберігач у супроводі реставратора приходили туди, перевіряли, по-перше, безпосередньо наявність творів мистецтва, а по-друге, їх збереження. Потім складали про це відповідний акт, і всі ці документи у нас є. Якщо з якоюсь річчю щось було не так, просили повернути її нам для реставрації. Іноді просто робили якісь зауваження з приводу їхнього зберігання. Наприклад, якось ми виявили, що одна з цих речей висить занадто близько до кондиціонера. До слова, в Маріїнському палаці були, в основному, копії картин — справжніх шедеврів там не було. Та коли ми зробили зауваження, цю картину перевісили, ми потім перевіряли. — А в інших установах були ваші роботи? — Кілька було і в Будинку з химерами. Але вони були передані не адміністрації Будинку з химерами, а Історичному музею, який організував в історичних інтер’єрах Будинку з химерами тимчасову виставку робіт з інших музеїв. Тож за збереження робіт відповідав саме Історичний музей — про це був укладений договір за всіма правилами, які є в спілкуванні між музеями. Але кожен рік, як і у випадку з Маріїнським палацом, ми приходили туди з комісією. Перевіряли наявність наших робіт, стан їх збереження. Навіть більше, щойно почули, що там на даху в дні Майдану розташовувалися снайпери, негайно написали лист до адміністрації Будинку з химерами і стали вимагати наші роботи назад. Їх повернули, про що ми відразу ж розповіли на прес-конференції, показавши — уже в залах нашого музею — всі графічні та живописні роботи, які насправді були не найкращої якості. Відтоді вони зберігаються в наших фондах. — Що значить «не кращої якості»? — Річ у тім, що зазвичай ми віддавали (на щастя, адміністрації подібних установ мало тямлять у живописі) так звані твори другого сорту, які є у фондах нашого музею. Вони не настільки суттєві, щоб їх постійно показувати в нашій експозиції, хоча можуть брати участь у тих чи тих виставках. Приміром, ми плануємо виставку, яка буде називатися «Фальшак». — Це роботи, які схожі на оригінал? — Ні, не зовсім так. Є таке поняття — «чесна копія», а є й фальшива робота. Фальшиві роботи — це ті, які свідомо підписані ім’ям автора, який їх не створював. Наприклад в рамках такої виставки ми можемо ці роботи коли-небудь і показати. — Ви хочете сказати, що з 2004 року жодна робота з вашої колекції не пропала і колекція не зменшилася й на жодну річ? — З нашої колекції нічого ніколи не пропадало. Однак, наскільки мені відомо, у зберігача Національного художнього музею були якісь претензії — ніби з адміністрації президента Януковича в декількох випадках повертали замість оригіналів копії. Тому в «Межигір’ї», коли оглядали картини, ми спеціально проводили таку дослідницьку роботу. — На справжність? — Ні, не на справжність — шукали музейні номери. І ті роботи, які були підмінені, але жодної такої не знайшли. У Януковича не було жодної такої роботи, з жодного музею країни. Все, що у нього було, або придбано в приватному порядку, або подаровано. Але смак Януковича бажає кращого: картини, які там були, — найкраще тому підтвердження. — Є змога переглянути списки інвентаризації вашого музею? Перевірити, чи не змінилася кількість робіт у музеї з роками? — Це інвентарна книга, в якій може розібратися тільки фахівець. Насправді нібито факти про те, що з музеїв щось пропадає, — не більше ніж вигадки для обивателя. Чи знаєте ви, що у нас в музеях нашої країни досі діє стара радянська інструкція обліку та зберігання, тому що наше Міністерство культури за всі роки незалежності нову інструкцію не написало? А що таке соціалізм? Це насамперед облік і контроль. І стара радянська інструкція, якою ми користуємося, насправді класна: вилучити будь-що з музею майже неможливо. Ведеться інвентарна книга, туди все — під своїм номером — записується за порядком. Листи в цій книзі прошиті, чорнила старі, записи ведуться з післявоєнного часу. Якщо якийсь твір вибуває з музею (у нас такого не було жодного разу, але давайте уявимо, що щось сильно пошкоджено або навіть знищено), тоді воно викреслюється червоним чорнилом. Запис цей робить особисто головний зберігач. І цю книгу, яка є нашим основним документом, не можна відзняти — на руки вона не видається нікому. Фіксуються і всі внутрішні пересування експонатів: з виставки на виставку. Таку внутрішньо-музейну документацію теж ведуть дуже строго. Навіть більше, я багато років зберігаю увесь живопис музею, але якщо хтось із моїх співробітників хоче щось взяти в свій фонд (наприклад, вивчити якусь роботу), створюється внутрішній музейний акт, за яким я передаю це на тимчасове зберігання для вивчення. Або, наприклад, реставрація картини: вибуває — створюється внутрішній музейний акт, за яким я передаю цю роботу на реставрацію. Коли повертається — теж робиться відповідний запис. У нашому музеї вже багато років діє електронна система обліку. І в ній ідеальний порядок. До цієї документації, як мені відомо, хоч я і не головний зберігач, сторонні допускаються тільки з дозволу Міністерства культури. Якщо необхідно провести якесь дослідження. Якщо ж раптом знадобиться відшукати певний твір (а вони всі знаходяться в наших фондах, які розкидані по всьому музею), з усіх двох тисяч картин різного розміру я протягом п’ятнадцяти хвилин знайду ту, яка потрібна. — І роботу може подивитися кожен? — За запитом, так. Але якщо говорити про кожного, кому раптом заманеться що-небудь побачити, то чим би я займалася, якби на прохання всіх підряд кидала свою колосальну роботу і бігла б шукати цей твір?! Але якщо, повторюю, в цьому буде необхідність, це можна зробити протягом чверті години. — Олено, суспільство стрімко змінюється, пріоритети нині інші — не такі, як були ще 10—20 років тому. Як, ви вважаєте, люди ставляться до музеїв сьогодні? — Насправді все, що стосується музеїв, у нас в медіа висвітлюється вкрай непрофесійно і нецікаво. До того ж лише з погляду «де і що викрали» або «які злодійкуваті люди працюють в музеях...» — А чому українці так думають? Мають бути передумови... — Образ музейників нині вкрай непривабливий — через те що музеї найчастіше згадуються в кримінальній хроніці. Про те, що в музею є проблеми зі зберіганням колекцій, що вони не пов’язані з жодними розкраданнями, зловживаннями або продажами, не розповідають. А пов’язано це з нашою бідністю: у всьому світі сховища експозицій у музейних установах обладнані спеціальними клімат-системами. У нас такої системи немає в жодному музеї країни. Приміром, головна проблема Музею Ханенків в тому, що не створені сучасні, стандартизовані в усьому цивілізованому світі умови зберігання. Насправді в музеї, як на атомній станції, повинна підтримуватися постійна температура, вологість і відповідний світловий режим. А щоб це забезпечити, треба дороге устаткування. Але повірте, воно в будь-якому випадку коштує значно менше, ніж колекція, яка зберігається в нашому музеї. Коли картини знаходяться в сховищах у невідповідних умовах, ми їх потихеньку втрачаємо. До речі, дивовижний факт, я багато років писала заявки про те, що потрібні стелажі в фонд. Ніколи наше управління культури ці заявки не проплачувало, і тільки цього року — вперше (а я в музеї працюю 33 роки) нам дали стільки грошей, скільки попросили, — і ми придбали стелажі. І картини на них вже поставили. Але це не вирішує головної проблеми — музей так само потребує системи кліматичного контролю, адже картини — національне надбання — гинуть без всяких злодіїв і зловживань, розумієте? Але це відбувається тихо. Це не сенсація, що не смажені факти, про це ніхто ніколи не говорить. Щоб в сучасних умовах фонди не були обладнані системою клімат-контролю, це нонсенс. Я як член декількох західних наукових співтовариств бувала в десятках сховищ різних музеїв по всій Європі. У жодному немає таких жахливих умов, як у нас. Це, звичайно, позначається постійне, багаторічне недофінансування музеїв і неправильна політика Міністерства культури. Оскільки у нас ще існує те, що називається нашою культурною спадщиною. Це те, що не може заробляти гроші за своїм визначенням. Але така світова практика: жоден європейський класичний музей гроші не заробляє. Це дотовані установи. Наприклад, коли у нас була виставка з гучною назвою «Народна реставрація», ми показали там наші покалічені твори. Вперше в житті нічого не «марафетили», не віддавали в реставрацію. Зазвичай на виставках глядач бачить ідеальні твори. Кожній виставці передує, так звана «передекспозиційна» реставрація. Цього ж разу вирішили шокувати глядача — і продемонстрували роботи з дірками, наприклад, показали античний кратер, який був скріплений ще в довоєнні роки пластиліном, тощо. Тобто всі ці речі можуть гинути самі по собі, але не тому, що їх хтось краде або їх комусь передають. Я вас запевняю, з нашими зарплатами в музеях залишаються працювати лише абсолютні фанатики своєї справи. За допомогою виставки «Народна реставрація» ми спробували зібрати гроші на цю благородну справу. Але в підсумку зібрали всього 30 тисяч — цього не вистачило навіть на реставрацію нашого кратера. І при цьому ми розуміємо, що не повинні просити у нашого народу, який і так увесь час щось кудись здає, когось рятує, комусь допомагає. Це те, чим повинна займатися держава. — В яку суму ви могли б оцінити колекцію музею? — На запитання про вартість картин я ніколи не відповідаю, вони, скажімо так, некоректні. Не тому, що твір мистецтва безцінний. Всі вони мають конкретну ціну, але їх цінність непорівнянна з їх вартістю. Поясню так: якщо ми оцінюємо автомобіль і говоримо, скільки він коштує, це означає, що отримавши гроші, ми зможемо зробити інший такий самий автомобіль. Але якщо ми втратимо витвір мистецтва і отримаємо цю суму, в яку його нібито оцінили, однаково повернути його вже не зможемо. Суспільство має розуміти, що картини безцінні, бо унікальні. А ціна... Цього року вони можуть коштувати стільки, а за рік — вже втричі більше. Якщо ж йдеться про вартість, то для музейників існує тільки страхова вартість. Ми її визначаємо лише тоді, коли веземо щось кудись на виставку і оцінюємо збиток. До того ж ця страхова вартість у багато разів вища, ніж ринкова. Ми ж не аукціон, щоб щось виставляти на продаж, — ми музей, і хочемо, щоб у ньому все завжди зберігалося. Про вартість картин я ніколи нічого не кажу ще й через те, що наші люди звикли все вимірювати грошима. Цю звичку допомогли сформувати зокрема й журналісти, адже набагато складніше написати про цінність речі, ніж про її вартість.
Олена Живкова: Коли ми приїхали в «Межигір’я», на запакованих речах висів стікер з написом «На Крим» Коли втік Янукович і «Межигір’я» повернулося у власність держави, надбанням народу стали й ті історико-культурні цінності, які були зібрані у маєтку. Хтось встиг подивитися картини, книги, ікони, канделябри тощо прямо в резиденції, решта могли познайомитися з колекцією на виставці «Кодекс «Межигір’я», яку минулого літа було розгорнуто в Національному художньому музеї України. Але де ці експонати наразі, коли інтерес до них вщух, і на яку долю їм чекати, мало хто знає. Тому «Аналітична служба новин» вирішила поспілкуватися із заступником директора з наукової роботи Національного музею Варвари та Богдана Ханенків Оленою Живковою. Вона входила до складу групи з порятунку накопичених у «Межигір’ї» скарбів. Олена розповіла нам, де нині ця колекція, а також поділилася проблемами, з якими доводиться стикатися вітчизняним музеям. — Олено, ви — у складі групи, ініційованої двома міжнародними організаціями — Радою з охорони пам’яток та Радою музеїв, — два тижні поспіль провели в «Межигір’ї». Враження вже не такі гострі? — Ці враження — на все життя. Я вже розповідала про свою роботу в «Межигір’ї», але з плином часу враження не слабшають, напевно, лише відтінки такого собі післясмаку, якщо можна так висловитися, змінюються. Коли на Майдані ще стріляли, але вже стало відомо, що Янукович із «Межигір’я» втік, і там залишилася величезна колекція культурних цінностей, було вирішено створити особливий десант для їх порятунку. Сам маєток (щоб ви розуміли, це 140-гектарний комплекс) тоді контролювали різні люди: представники Автомайдану, Самооборони, інші групи майданівців. Що вони збиралися зробити з зібраною там колекцією, ніхто не знав. Це і підштовхнуло до рішення, про яке я вже сказала. Декілька членів Міжнародної ради музеїв (ICOM), усвідомлюючи, що наш обов’язок — захистити художню частину колекції, що, як стало відомо, там знаходилася, ініціювали створення групи з порятунку цих культурних цінностей. Річ у тім, що до складу ЮНЕСКО належать дві міжнародні організації — Міжнародна рада з охорони пам’яток і визначних місць і Міжнародна рада музеїв, вони обидві діють і в Україні. У разі збройних конфліктів або стихійних лих, як свідчить одне з правил цих організацій, вони мають право створювати комітет «Блакитного щита», який є, по суті, культурним еквівалентом Червоного Хреста. Це громадська неурядова організація, співробітники якої працюють на волонтерських засадах. Тому створення такої ініціативної групи було виявом нашої громадянської позиції. До неї входили і співробітники Національного художнього музею, фахівці з українського мистецтва. І я як фахівець з європейського мистецтва. А також декілька співробітників «Мистецького арсеналу». Нас було в різні дні по 4—5 чоловік, фахівці з різних музеїв. І ми справді пропрацювали там два тижні майже безперервно. — Представники груп, які були в резиденції, легко пішли з Вами на контакт? — Я б так не сказала. Ми дуже довго намагалися вселити довіру людям, які контролювали і «Хонку» (клубний будинок, який є головною спорудою в резиденції, — авт.), й інші будівлі на території «Межигір’я». Вони всі були надто настороженими. Співпрацювати спочатку ніхто не хотів. Певно через те, що не розуміли, хто ми такі і що там взагалі робимо. Але нам, на щастя, вдалося їх переконати. Те величезне, я б сказала нелюдське, скупчення речей, яке ми виявили в «Межигір’ї», було вкрай неоднорідним. Було багато просто цінних речей. Тобто вони мали матеріальну цінність, але нас не цікавили. Для нас було важливим саме те, що має художню цінність. Власне, такі речі ми і збиралися захистити. Як я вже сказала, різні частини маєтку контролювалися різними групами. Нам вдалося — з кимось відразу, з кимось трохи згодом — домовитися, пояснити, показуючи наші музейні посвідчення, хто ми такі. Але переконали і домовилися. І почалася робота. За ті 14 днів ми переглянули величезну кількість речей. Чи не найціннішу частину цього зібрання вже було звезено в гаражі: речі лежали загорнутими в плівку, до того ж не за музейними правилами, їх просто обгорнули плівкою... Перелік цінностей було викладено в Інтернеті — релігійні книги, ікони, скульптури, свічники, канделябри, картини... Що найцікавіше, на цих грубо упакованих речах висів стікер з написом «На Крим». Але оскільки це було в перші дні після Майдану, ще до подій у Криму, ми не надали цьому значення. Чули, звичайно, що у Януковича є маєток і там, от і подумали, що він туди все хотів вивезти. Але цей недобудований маєток був не в тому стані, щоб у ньому можна було розміщувати картини і колекції. Якби ці ікони ще зо кілька днів постояли в плівці, став би утворюватися конденсат, — і вони були б безповоротно втрачені. Тож з точки зору збереження цієї культурної спадщини ми вчинили абсолютно правильно. Правда, вберегти вдалося не все: робота була хаотичною, «Межигір’я» охороняли різні люди, тоді відбувалося багато різного... Приміром, у будинку Пшонки взагалі все було знищено. — Ви там теж були? — Ми туди навіть не дісталися. Потім, здається, Юлія Литвинець (головний зберігач Національного музею мистецтв України, — авт.) вирушила туди, але було вже пізно. Все було зруйновано, і нічого звідти вивезти було вже не можна. Наша група працювала професійно. Мабуть, саме наш підхід до роботи і переконав всіх цих людей у тому, що ми — музейники — робимо потрібну справу. А доводилося буквально вимірювати кожну річ, складати її інвентарний опис, вказувати ступінь збереження, упаковувати в мікастрічковий папір. Дістати ці пакувальні матеріали, потрібні нашим незаможним музеям і самим, нам вдалося з неймовірними труднощами. Тоді наша група вирішила, що в тій метушні розподіляти речі за різними зібраннями за профілем не будемо, а все це єдиної колекцією відправимо в Національний художній музей на тимчасове зберігання. Що ми і зробили. Тобто було складено акти, які підписали не тільки ми, але й ті люди, які на той час охороняли резиденцію. Речі були пораховані, і музейним бусиком все це відправлялося вночі до Києва. Виходить, що вдень ми працювали, а вночі відправляли вже запаковані цінності в музей. Там тоді спеціально залишалися чергувати співробітники, які зустрічали бусик, все перераховували і приймали за актом. Насправді існують суворі норми, за якими можна прийняти в музей експонати, які не належать до його колекції. Усіх вимог ми дотрималися — цінні речі потрапили в Національний музей, а далі почалося те, чого й ворогу не побажаєш. — Але багато хто встиг побачити експонати з «Межигір’я» на виставці, експозиція якої в музеї була відкрита досить довго... — Так, тоді було вирішено показати усі цінності людям, до того ж тоді, до всього, що так чи так стосувалося життя «сім’ї», був підвищений інтерес. Виставка під назвою «Кодекс «Межигір’я», яку курирував художник Олександр Ройтбурд, працювала практично все літо в 2014 році. А після того як вона завершилася, всі ці речі знову упакували і залишили у сховищі Національного музею мистецтв. Парламент тоді відразу визнав, що «Межигір’я» належить державі, отже, все, що в ньому знаходиться, теж належить державі. А значить, що художня спадщина, яка там була, може стати частиною Державного музейного фонду України. Але все це вимагає якогось юридичного підтвердження, закріплення за цими речами такого статусу. Вже влітку цього року з’явилася інформація, що за рішенням Печерського райсуду столиці на релігійні книги, ікони, скульптури та інші цінності, які раніше перебували в резиденції Януковича, накладено арешт. Це рішення було винесене за клопотанням Генпрокуратури, яка пояснює своє прохання метою забезпечення можливих цивільних позовів постраждалих про відшкодування шкоди, заподіяної злочинами, в яких підозрюється Янукович. Тому суд своїм рішенням заборонив Національному художньому музею виконувати будь-які дії, пов’язані з відчуженням цих історико-культурних і матеріальних цінностей. Такі офіційні дані. — Виходить, що з підтвердженням статусу проблеми? — Мені складно сказати, оскільки я цю колекцію не зберігаю. Отже, вирішенням цього питання теж займаюся не я. Думаю, що всі перипетії спілкування Національного музею з прокуратурою вам розкажуть в цьому музеї. Можу лише зазначити, що з Юлією недавно бачилася, і вона сказала, що загалом справа просувається. Єдиний момент, що стосується нас: ми відібрали речі, які могли б доповнити колекцію нашого музею, склали їх список, але нам теж доводиться чекати рішення суду про те, що все з цього списку передається до Державного музейного фонду, після чого речі будуть розподілені у музеї. — Чи вивозилися в «Межигір’я» якісь експонати з колекції вашого музею? — До чого тут колекція нашого музею? Звичайно, ні. Просто в суспільстві іноді люблять попліткувати, навіть у ЗМІ. І пошук скарбів у колекціях колишніх правителів насправді має нерозумний вигляд, хоча й здається на перший погляд смаженим фактом. Насправді — я вам як фахівець говорю — на це немає жодних підстав. Поясню, в чому тут заковика. Справді, всім відомо, що в радянський період з багатьох наших музеїв вилучалися якісь експонати. Якщо сказати точніше, не вилучалися, а так: на музеї чинили сильний адміністративний тиск і добровільно-примусово змушували передавати експонати для прикраси різних державних адміністрацій. Та все було оформлено майже законно — експонати видавали і приймали за актом. Наш музей — не виняток, таке теж було. Приміром, деякі картини з нашого музею тривалий час зберігалися в Маріїнському палаці. А коли його закрили на ремонт, ці експонати ми забрали. Як за актом віддали, так за актом і забрали. А поки колекція була там, ми домовлялися з адміністрацією палацу — і щороку я і наш головний зберігач у супроводі реставратора приходили туди, перевіряли, по-перше, безпосередньо наявність творів мистецтва, а по-друге, їх збереження. Потім складали про це відповідний акт, і всі ці документи у нас є. Якщо з якоюсь річчю щось було не так, просили повернути її нам для реставрації. Іноді просто робили якісь зауваження з приводу їхнього зберігання. Наприклад, якось ми виявили, що одна з цих речей висить занадто близько до кондиціонера. До слова, в Маріїнському палаці були, в основному, копії картин — справжніх шедеврів там не було. Та коли ми зробили зауваження, цю картину перевісили, ми потім перевіряли. — А в інших установах були ваші роботи? — Кілька було і в Будинку з химерами. Але вони були передані не адміністрації Будинку з химерами, а Історичному музею, який організував в історичних інтер’єрах Будинку з химерами тимчасову виставку робіт з інших музеїв. Тож за збереження робіт відповідав саме Історичний музей — про це був укладений договір за всіма правилами, які є в спілкуванні між музеями. Але кожен рік, як і у випадку з Маріїнським палацом, ми приходили туди з комісією. Перевіряли наявність наших робіт, стан їх збереження. Навіть більше, щойно почули, що там на даху в дні Майдану розташовувалися снайпери, негайно написали лист до адміністрації Будинку з химерами і стали вимагати наші роботи назад. Їх повернули, про що ми відразу ж розповіли на прес-конференції, показавши — уже в залах нашого музею — всі графічні та живописні роботи, які насправді були не найкращої якості. Відтоді вони зберігаються в наших фондах. — Що значить «не кращої якості»? — Річ у тім, що зазвичай ми віддавали (на щастя, адміністрації подібних установ мало тямлять у живописі) так звані твори другого сорту, які є у фондах нашого музею. Вони не настільки суттєві, щоб їх постійно показувати в нашій експозиції, хоча можуть брати участь у тих чи тих виставках. Приміром, ми плануємо виставку, яка буде називатися «Фальшак». — Це роботи, які схожі на оригінал? — Ні, не зовсім так. Є таке поняття — «чесна копія», а є й фальшива робота. Фальшиві роботи — це ті, які свідомо підписані ім’ям автора, який їх не створював. Наприклад в рамках такої виставки ми можемо ці роботи коли-небудь і показати. — Ви хочете сказати, що з 2004 року жодна робота з вашої колекції не пропала і колекція не зменшилася й на жодну річ? — З нашої колекції нічого ніколи не пропадало. Однак, наскільки мені відомо, у зберігача Національного художнього музею були якісь претензії — ніби з адміністрації президента Януковича в декількох випадках повертали замість оригіналів копії. Тому в «Межигір’ї», коли оглядали картини, ми спеціально проводили таку дослідницьку роботу. — На справжність? — Ні, не на справжність — шукали музейні номери. І ті роботи, які були підмінені, але жодної такої не знайшли. У Януковича не було жодної такої роботи, з жодного музею країни. Все, що у нього було, або придбано в приватному порядку, або подаровано. Але смак Януковича бажає кращого: картини, які там були, — найкраще тому підтвердження. — Є змога переглянути списки інвентаризації вашого музею? Перевірити, чи не змінилася кількість робіт у музеї з роками? — Це інвентарна книга, в якій може розібратися тільки фахівець. Насправді нібито факти про те, що з музеїв щось пропадає, — не більше ніж вигадки для обивателя. Чи знаєте ви, що у нас в музеях нашої країни досі діє стара радянська інструкція обліку та зберігання, тому що наше Міністерство культури за всі роки незалежності нову інструкцію не написало? А що таке соціалізм? Це насамперед облік і контроль. І стара радянська інструкція, якою ми користуємося, насправді класна: вилучити будь-що з музею майже неможливо. Ведеться інвентарна книга, туди все — під своїм номером — записується за порядком. Листи в цій книзі прошиті, чорнила старі, записи ведуться з післявоєнного часу. Якщо якийсь твір вибуває з музею (у нас такого не було жодного разу, але давайте уявимо, що щось сильно пошкоджено або навіть знищено), тоді воно викреслюється червоним чорнилом. Запис цей робить особисто головний зберігач. І цю книгу, яка є нашим основним документом, не можна відзняти — на руки вона не видається нікому. Фіксуються і всі внутрішні пересування експонатів: з виставки на виставку. Таку внутрішньо-музейну документацію теж ведуть дуже строго. Навіть більше, я багато років зберігаю увесь живопис музею, але якщо хтось із моїх співробітників хоче щось взяти в свій фонд (наприклад, вивчити якусь роботу), створюється внутрішній музейний акт, за яким я передаю це на тимчасове зберігання для вивчення. Або, наприклад, реставрація картини: вибуває — створюється внутрішній музейний акт, за яким я передаю цю роботу на реставрацію. Коли повертається — теж робиться відповідний запис. У нашому музеї вже багато років діє електронна система обліку. І в ній ідеальний порядок. До цієї документації, як мені відомо, хоч я і не головний зберігач, сторонні допускаються тільки з дозволу Міністерства культури. Якщо необхідно провести якесь дослідження. Якщо ж раптом знадобиться відшукати певний твір (а вони всі знаходяться в наших фондах, які розкидані по всьому музею), з усіх двох тисяч картин різного розміру я протягом п’ятнадцяти хвилин знайду ту, яка потрібна. — І роботу може подивитися кожен? — За запитом, так. Але якщо говорити про кожного, кому раптом заманеться що-небудь побачити, то чим би я займалася, якби на прохання всіх підряд кидала свою колосальну роботу і бігла б шукати цей твір?! Але якщо, повторюю, в цьому буде необхідність, це можна зробити протягом чверті години. — Олено, суспільство стрімко змінюється, пріоритети нині інші — не такі, як були ще 10—20 років тому. Як, ви вважаєте, люди ставляться до музеїв сьогодні? — Насправді все, що стосується музеїв, у нас в медіа висвітлюється вкрай непрофесійно і нецікаво. До того ж лише з погляду «де і що викрали» або «які злодійкуваті люди працюють в музеях...» — А чому українці так думають? Мають бути передумови... — Образ музейників нині вкрай непривабливий — через те що музеї найчастіше згадуються в кримінальній хроніці. Про те, що в музею є проблеми зі зберіганням колекцій, що вони не пов’язані з жодними розкраданнями, зловживаннями або продажами, не розповідають. А пов’язано це з нашою бідністю: у всьому світі сховища експозицій у музейних установах обладнані спеціальними клімат-системами. У нас такої системи немає в жодному музеї країни. Приміром, головна проблема Музею Ханенків в тому, що не створені сучасні, стандартизовані в усьому цивілізованому світі умови зберігання. Насправді в музеї, як на атомній станції, повинна підтримуватися постійна температура, вологість і відповідний світловий режим. А щоб це забезпечити, треба дороге устаткування. Але повірте, воно в будь-якому випадку коштує значно менше, ніж колекція, яка зберігається в нашому музеї. Коли картини знаходяться в сховищах у невідповідних умовах, ми їх потихеньку втрачаємо. До речі, дивовижний факт, я багато років писала заявки про те, що потрібні стелажі в фонд. Ніколи наше управління культури ці заявки не проплачувало, і тільки цього року — вперше (а я в музеї працюю 33 роки) нам дали стільки грошей, скільки попросили, — і ми придбали стелажі. І картини на них вже поставили. Але це не вирішує головної проблеми — музей так само потребує системи кліматичного контролю, адже картини — національне надбання — гинуть без всяких злодіїв і зловживань, розумієте? Але це відбувається тихо. Це не сенсація, що не смажені факти, про це ніхто ніколи не говорить. Щоб в сучасних умовах фонди не були обладнані системою клімат-контролю, це нонсенс. Я як член декількох західних наукових співтовариств бувала в десятках сховищ різних музеїв по всій Європі. У жодному немає таких жахливих умов, як у нас. Це, звичайно, позначається постійне, багаторічне недофінансування музеїв і неправильна політика Міністерства культури. Оскільки у нас ще існує те, що називається нашою культурною спадщиною. Це те, що не може заробляти гроші за своїм визначенням. Але така світова практика: жоден європейський класичний музей гроші не заробляє. Це дотовані установи. Наприклад, коли у нас була виставка з гучною назвою «Народна реставрація», ми показали там наші покалічені твори. Вперше в житті нічого не «марафетили», не віддавали в реставрацію. Зазвичай на виставках глядач бачить ідеальні твори. Кожній виставці передує, так звана «передекспозиційна» реставрація. Цього ж разу вирішили шокувати глядача — і продемонстрували роботи з дірками, наприклад, показали античний кратер, який був скріплений ще в довоєнні роки пластиліном, тощо. Тобто всі ці речі можуть гинути самі по собі, але не тому, що їх хтось краде або їх комусь передають. Я вас запевняю, з нашими зарплатами в музеях залишаються працювати лише абсолютні фанатики своєї справи. За допомогою виставки «Народна реставрація» ми спробували зібрати гроші на цю благородну справу. Але в підсумку зібрали всього 30 тисяч — цього не вистачило навіть на реставрацію нашого кратера. І при цьому ми розуміємо, що не повинні просити у нашого народу, який і так увесь час щось кудись здає, когось рятує, комусь допомагає. Це те, чим повинна займатися держава. — В яку суму ви могли б оцінити колекцію музею? — На запитання про вартість картин я ніколи не відповідаю, вони, скажімо так, некоректні. Не тому, що твір мистецтва безцінний. Всі вони мають конкретну ціну, але їх цінність непорівнянна з їх вартістю. Поясню так: якщо ми оцінюємо автомобіль і говоримо, скільки він коштує, це означає, що отримавши гроші, ми зможемо зробити інший такий самий автомобіль. Але якщо ми втратимо витвір мистецтва і отримаємо цю суму, в яку його нібито оцінили, однаково повернути його вже не зможемо. Суспільство має розуміти, що картини безцінні, бо унікальні. А ціна... Цього року вони можуть коштувати стільки, а за рік — вже втричі більше. Якщо ж йдеться про вартість, то для музейників існує тільки страхова вартість. Ми її визначаємо лише тоді, коли веземо щось кудись на виставку і оцінюємо збиток. До того ж ця страхова вартість у багато разів вища, ніж ринкова. Ми ж не аукціон, щоб щось виставляти на продаж, — ми музей, і хочемо, щоб у ньому все завжди зберігалося. Про вартість картин я ніколи нічого не кажу ще й через те, що наші люди звикли все вимірювати грошима. Цю звичку допомогли сформувати зокрема й журналісти, адже набагато складніше написати про цінність речі, ніж про її вартість.
Чакри — це енергетичні рівні розвитку Це наші внутрішні центри сили, якими протікає енергія
Будинок може не тільки захищати нас від зовнішніх факторів, але й надавати сили Такий куточок можна створити у....
Стрес є невід'ємною частиною життя сучасної людини Незважаючи на те, що в житті кожного з нас бувають складні ....
Кожна людина зазнає негативного впливу: втома, дратівливість та раптові болі – ознаки енергетичної атаки Борот....
/-1,1526339054108-/
/-pc-/
Top