Як і сліду не було: куди поділися реформатори-іноземці

В сучасному політикумі реформатори змінюються хвилями. Одна з тих, що викликала найжвавіше обговорення, — це реформатори-«варяги». Однак зараз вони практично всі «вимилися» з українських міністерств та відомств. АСН вирішила з експертами розібратися, чому найяскравіші міністри-іноземці не прижилися в реаліях нашої політики та чи можливе їхнє повернення.

Що заважало «іноземному десанту»

«Варягами», які найбільше запам’яталися українцям реформами чи скандалами, є колишній міністр економічного розвитку Айварас Абромавичус, екс-міністр фінансів Наталя Яресько та грузинські реформатори: колишній перший заступник голови МВС Ека Згуладзе та екс-заступник голови ГПУ Давід Сакварелідзе.

Колишній голова МЕРТ Абромавичус заявив, мовляв, незважаючи на те, що планує увійти в литовський уряд, залишається патріотом України. За його ж словами, працювати ефективно в українському уряді він не мав можливості через блокування реформ з боку представника пропрезидентського БПП Ігоря Кононенка. Втім, переважно експерти сходяться на думці, що діяльність того ж самого Абромавичуса просто переоцінена і питання зовсім не в тім, що хтось заважав йому проводити реформи.

Володимир Фесенко«Щодо Абромавичуса, то треба розуміти, що ті реформи, які були в економіці, робив не тільки він. Він запам’ятався лише гучним  скандалом з Кононенком. Звісно, він сприяв тому, щоб робилися реформи в певних сферах. Але я б дуже обережно ставився до оцінки його як реформатора. Думаю, що ми переоцінюємо його. Серйозних реформ за час його роботи в уряді не відбулося. Щодо реформи, наприклад, у державних закупівлях, то систему ProZorro робили українці», — зауважив у коментарі «Аналітичній службі новин» директор Центру політичних досліджень «Пента» Володимир Фесенко.

Фесенко зазначає, що Абромавичус міг залишитися в українській політиці, оскільки був близький до Саакашвілі. Але чому екс-міністр обрав Литву – питання. Політолог вважає, що, можливо, Абромавичус обпікся на нашій політиці і не хоче ризикувати. Втім, які в нього шанси в Литві — теж невідомо. Отже, не можна сказати, чи стануть українські реформи стартом для його політичної кар’єри в Литві.

«У Абромавичуса трохи інша ситуація, і вона гірша, ніж у інших реформаторів, оскільки величезних проривів у його сфері не було», — коментує для АСН діяльність колишнього міністра політолог Сергій Таран.

А от політолог, завідувач кафедри політології Національного університету України «Києво-Могилянська академія» Олександр Дем'янчук, навпаки, вважає, що екс-міністр економічного розвитку зробив усе можливе в тодішніх реаліях.

Олександр Дем'янчук«Людина віддала все, що могла. Тепер вона відчуває, що їй краще буде реалізувати себе в іншому місці. В мене язик не повернеться сказати що-небудь негативне про Абромавичуса чи про Згуладзе. Вони чесно намагалися щось зробити, але це, в першу чергу, наші політичні корупційні умови — такі, що без серйозних політичних рішень на найвищому рівні адміністраторам щось зробити практично неможливо. Реформа значною мірою залежить від політичних аспектів. Міністри-іноземці прийшли, думаючи, що от, політичні рішення уже прийнято і залишилося тільки здійснювати реформу (тобто шукати, як найкраще — чесно, прямо, послідовно — це робити), а виявляється, що політики встромляють серйозні палиці в колеса», - розповів Дем’янчук  у коментарі АСН.

Тож, за великим рахунком, реформатори-«варяги» приходили в український уряд з певними напівідеалістичними уявленнями про те, що і як буде робитися. Але дійсність виявилася трохи іншою.

Реформаторський бекграунд

Неоднозначно оцінюють політологи й вплив екс-міністра фінансів Наталі Яресько на проведення реформ в Україні. Таран переконаний, що Яресько й надалі працюватиме на Україну, як вона це робила до того, коли прийшла в уряд. Адже вона — представниця української діаспори і для неї важливе питання ідентичності.

На думку Фесенка, Яресько не залишилася в уряді через певні амбіції, а коли не вийшло з посадою прем’єр-міністра, вона відмовилася бути просто міністром фінансів.

«Щодо Яресько — вона навела певний лад у фінансах, сприяла стабілізації, розв’язанню боргової проблеми із зовнішніми позичальниками (хоча не всі це оцінюють позитивно — є багато критики щодо цієї угоди). Можна сказати, що вона була стабілізатором. Чому вона не залишилася? В неї були певні амбіції, їй пропонували посаду прем’єра. Коли не вийшло, вона не схотіла повертатися в ролі міністра — це питання самооцінки, нереалізованої ідеї про прем’єрство», — зазначив Фесенко.

З чуток, колишня голова Мінфіну не планує повертатися в політику, а воліє більше уваги приділяти власній родині.

Ека Згуладзе — чи не єдиний реформатор, результатами якого задоволені експерти. Таран зазначає: факт того, що патрульна служба запрацювала — наочний. І саме Згуладзе була причетна до цієї роботи, і результат був позитивним. Політологи висловлюють і думки про те, що, власне, Ека — єдина з усіх, хто може ще повернутися до реформування.

«Серед усіх реформаторів реальним реформатором, який зробив справжню реформу, була Ека Згуладзе. Кажу це без жодної іронії. Створення патрульної поліції — це її справа, ні Авакова, ні когось іншого. Вона була організатором цього процесу, вона оволоділа технологією. Пішла тому, що виникли родинні проблеми. Але вона є радником, вона не пішла повністю і, в принципі, вона ще може повернутися в тому чи іншому статусі до реформи МВС», — зазначив Фесенко.

І вашим і нашим

Ще одним представником грузинських реформаторів є Давід Сакварелідзе, який запам’ятався українцям справою «діамантових прокурорів», протистоянням із Шокіним та величезним хабарем, який йому начебто пропонували. Зараз екс-заступник голови ГПУ пішов у політику, став одним з головних облич майбутньої партії «Хвиля» нарівні з іще одним екс-заступником Шокіна, Віталієм Каськом, та нардепом Віктором Чумаком. Але в українському політикумі не рідкість чутки про те, що Сакварелідзе (як і його старший соратник Михайло Саакашвілі) хоче всидіти на двох стільцях одночасно: крім української політики, він спробує сили і в грузинській.

«Сакварелізде намагався сприяти боротьбі з корупцією в самій прокуратурі — тут йому треба віддати належне. Наприклад, справа «діамантових прокурорів». Щодо реформи прокуратури, то це його повний провал, адже саме він відповідав за реформу місцевих прокуратур. Якщо порівнювати з Екою Згуладзе, у якої ситуація була не кращою, то вона спромоглася провести свою реформу, а він свою провалив. Щодо його політичних амбіцій у Грузії — підтвердженої інформації я не чув. Але можу сказати, що якщо це правда, то там і там не вийде. Треба обирати», — певен Фесенко.

Таран зауважує, що коли людина бере участь у політиці кількох країн, це завжди конфлікт інтересів. Чи стане робота в українській прокуратурі та участь у партії стартом для грузинського реваншу — покаже тільки час.

Іноземці в уряді — не зло

Кожен з посадовців пішов з української політики з власних причин і кожен з них матиме різний розвиток власного шляху надалі, переконаний Фесенко. Такої ж думки й політолог Сергій Таран. Він наголошує, що незважаючи на те, як закінчилися українські історії іноземців-реформаторів, цей досвід є необхідним і його треба застосовувати й надалі.

Сергій Таран«Вони всі різні, з різним бекграундом та різною історією успіху. Ми  звертаємо увагу на цю проблему, адже раніше такого ніколи не було, щоб іноземці приходили в уряд. Ми зараз стаємо відкритішими для світу, говоримо про проведення реформ, про залучення найкращих кадрів інших країн. Річ у тім, що коли реформатори сюди приїжджають, ми думаємо, що це ледь не зовнішній вплив і шпиняємо тим, що, мовляв, своїх немає?» — каже Таран і додає, що якщо подивитися на досвід Східної Європи, то от там якраз був приклад проведення реформ, коли країни перебували в набагато більшій залежності від громадян з іншими паспортами.

«По суті, їхні реформи були під диктовку Брюсселя. І всю політику їхніх урядів курував Брюссель. Україна лише зараз починає відкривати для себе міжнародні процеси, і тому нам здається, що іноземці в уряді — щось таке дивне. Ми думаємо над питаннями на кшталт «приживаються — не приживаються», але тут насправді драматизму мало. На мою думку, потрібно створити цілі урядові програми, які б залучали найкращі іноземні кадри, котрі мають гарні ідеї, досвід управління. Так роблять усі країни. Є міф про те, що всі держави обмежують міграцію, але винятком є залучення найкращих кадрів», — переконаний Таран.

Оцінюючи діяльність іноземців-реформаторів, експерти наголошують, що питання не в громадянстві, а в якості роботи. У країні досить патріотів та професіоналів, які можуть принести реальну користь.