У зоні недоступу

Чим живе зона відчуження через 30 років після аварії на Чорнобильській атомній електростанції.

За 110 кілометрів від Києва і за 16 від кордону з Білоруссю стоїть місто-привид, покинута Прип'ять. У ній сотні будівель і жодної живої душі. А в середині 1980-х тут мешкало близько 50 тисяч людей.

27 квітня 1986 року багато з них почули повідомлення: «Увага, увага! Шановні товариші! Міська рада народних депутатів повідомляє, що у зв'язку з аварією на Чорнобильській атомній електростанції в місті Прип'яті складається несприятлива радіаційна обстановка... З метою забезпечення повної безпеки людей, і в першу чергу дітей, виникає необхідність провести тимчасову евакуацію жителів міста... » І евакуацію було проведено. Тільки не на кілька днів, а назавжди. З документами і найнеобхіднішими речами люди зачиняли вікна, залишали свої квартири, сідали до автобусів і, «зберігаючи спокій», як того просила влада, їхали за межі міста.

Через добу після вибуху на Чорнобильській атомній електростанції перспективне місто енергетиків почало перетворюватися на населений пункт без майбутнього в зоні відчуження. Спочатку сюди прийшла радіація, потім мародери. Сьогодні в Прип'яті немає нічого цінного. Крім спогадів.

Вікна без шибок, будинки без дверей, басейн без води, готель без пожильців, магазин без покупців. У місті така тиша, що від неї дзвенить у вухах.

У центрі - готель «Полісся». Саме з його даху в перші дні після аварії управляли вертольотами, які намагалися загасити палаючий реактор. Нині вхід до готелю вже погано проглядається з-за кущів і дерев, які виросли фактично з-під асфальту. Вікна давно розбиті, а на поверхах гуляє вітер.

За готелем - парк атракціонів. На його колесі огляду, щоправда, не встиг покататися жоден місцевий житель - відкриття було заплановано на 1 травня 1986 року...

Гойдалки заіржавіли і скриплять. Сідати на них не можна: парк – одне з найбільш забруднених місць у місті.

У навколишніх будинках теж уже давно ніхто не бував. Та й до них заходити не радять. За 30 років перекриття руйнуються й іноді обвалюються.

Чорнобильську атомну станцію було видно з багатьох вікон у цьому місті.

Коли стався вибух, уночі 26 квітня, люди почули грім, а потім побачили рожево-синє світіння над реактором. Тоді вони ще не знали, що вибух на станції прирівняють до 75 Хіросім і Нагасакі.

Сьогодні поруч із ним будується конфайнмент - арочна сталева споруда, яка незабаром накриє четвертий енергоблок. Планується, що її перемістять на зруйнований реактор наприкінці 2016 року. Пізніше всередині почнуться роботи з розбирання об'єкта «Укриття», що відпрацював своє, та уламків блоку. Вони мають завершитися восени 2017-го.

«Деякий персонал тут працює лише по кілька годин, - каже фахівець з координації будівництва конфайнмента Петро Британ. - Усе залежить від умов, де вони перебувають». У кожного - дозиметр. Після критичних 1500 мікрорентген на годину (це у 125 разів більше, ніж у Києві) робота припиняється.

«Арка захистить від радіаційного пилу, який може піднятися внаслідок якихось обвалень існуючого об'єкта укриттів», - запевняє Британ і каже, що термін експлуатації арки - сто років.

Ще один об'єкт, який будується в Чорнобильській зоні, - сухе сховище для відпрацьованого ядерного палива. Його планують зберігати тут також найближчі сто років.

«Ми не знаємо, як розвиватимуться технології, як ітимуть справи з енергоресурсами. Сьогодні переробка цього палива економічно не вигідна. Але за сто років ситуація може змінитися», - говорить заступник начальника проекту СВЯП-2 Володимир Дуда. Він показує десятиметрові комірки, в яких буде закрито паливо виключно з Чорнобильської АЕС.

А за 16 кілометрів будується ще один об'єкт, який зможе прийняти відпрацьоване паливо і з інших АЕС України. До речі, зараз його відвозять до Росії, за що Україна платить чималі гроші.

Земля у Прип'яті, як і в деяких інших куточках 30-кілометрової зони, заражена всерйоз і надовго. Навіть незважаючи на те, що за 30 років з дня аварії на електростанції рівень радіації зменшився в десять тисяч разів, жити в зоні відчуження людина поки що не зможе. «Ще 24 тисячі років приблизно 40% території зони залишатимуться небезпечними», - каже голова Державного агентства з управління зоною відчуження Віталій Петрук.