Торг за правосуддя

У Києві відбулася чергова, вже друга, конференція «Конституційна реформа: сприяння становленню незалежної, відповідальної та ефективної судової влади», яка здійснюється в рамках підтримки проекту ЄС «Підтримка реформ у сфері юстиції в Україні» та проекту Ради Європи «Підтримка впровадження судової реформи в Україні». Слід зазначити той факт, що торік відбувався подібний захід. Однак якщо в 2015 році основними питаннями були імплементація нових умов змін судової влади в Україні, то в 2016-му основне завдання конференції полягало в напрацюванні технічних правок та механізмів реалізації. Особливу увагу хочеться звернути на те, яким є ставлення української влади та західних партнерів до реформи правосуддя в зовнішньому та внутрішньому вакуумі, яку вигоду отримають управлінці та громадяни і що думають про це експерти.

Реформа судової системи: погляд США та ЄС

Представники Європи та США, заявлені на конференції, позитивно оцінюють запущений пакет реформ системи правосуддя в Україні. Особливо виділилась заява посла США в Україні Джеффрі Пайетта, який відзначив Президента України Петра Порошенка та Голову Верховної Ради України Володимира Гройсмана як головних ініціаторів змін. Дипломат казав, що ця реформа – це надання громадянам права на чесний та відкритий суд, якого вони заслуговують. Пайетт також сказав, що схвально оцінив роботу Конституційної комісії та Ради Європи, і сподівається на виконання владою України змін у юридичній системі, які стануть першим поштовхом у розвитку економічної та соціальної сфер життя громадян.

Інші політики та представники Європи зосередились переважно на юридичних аспектах проблем. Зокрема, представники Литви, серед яких були міністр юстиції Юозас Бертонатіс та голова Конституційного суду Дайнюс Жалімас, звернули увагу на те, що законодавчі ініціативи не має бути ухвалено остаточно і безповоротно, а треба постійно та якісно модернізувати судову систему. Литовці дали зрозуміти, що успіх реформи судочинства буде лише тоді, коли всі будуть у цьому зацікавлені: і судді, і влада, і країни-партнери, і громадянське суспільство, яке чекає на ці рішення якомога швидше.

Представниця Ради Європи Ханне Юнкер зазначала, що трансформація системи судочинства має повертати довіру громадян до інститутів влади. Євроспільнота готова займатися наданням рекомендацій та просуванням щодо змін у судовій гілці влади. Зокрема, чиновниця позитивно сприймає факт безстрокового призначення суддів, затвердження Президентом кандидатів на посади суддів за поданням Вищої ради правосуддя. Юнкер також схвально відгукнулася про необхідність усунення впливу законодавчої та виконавчої гілок влади на суддівський корпус. Однак представниця Ради безпеки вважає, що судді мають позбутися старих регалій, як, приміром, отримання пільг та спецпенсій, а натомість у пунктах припинення повноважень суддів має бути вказано умову «виходу у дострокову відставку», а також законами передбачити обов’язкове декларування доходів на предмет антикорупційного законодавства. Ханне Юнкер також додала, що судова гілка влади, як і виконавча та законодавча, має бути підзвітною громадянському суспільству, яке зможе ефективно здійснювати контроль за діяльністю органів судочинства.

Здавалося б, на цьому фоні заяв українська сторона мала б отримати додаткову мотивацію для роботи над технічною частиною реформи. Та одразу стало очевидно, що українська сторона, зокрема владна, суддівська та експертна, намагалася діяти дипломатичним та прагматичним чином. Наприклад, заступник глави Адміністрації Президента, а фактично – куратор конституційної реформи судочинства – Олексій Філатов наголошував, що ця реформа надважлива та правильна, адже на це був і є суспільний попит протягом останніх двох років. Тому очікує, що Верховна Рада зможе проголосувати кваліфікованою більшістю за новий текст Основного закону держави і за цей проект змін. Схожу думку висловив і колишній міністр юстиції Сергій Головатий, який переконаний у підтримці Венеціанською комісією всіх пропозицій та рекомендацій щодо змін у судочинстві.

Однак насправді все це нічого не вартувало б, якби не той факт, що зараз відбуваються зовнішні «торги» між Заходом та Україною у швидкості реалізації реформування судової гілки влади. ЄС та США схиляють нашу державу до цілковитої зміни старої, прогнилої та корумпованої системи, тоді як українська сторона за допомогою непотрібної «глибинної філософії про правові аспекти» намагається знайти собі зачіпку для одержання дивідендів, про що будемо говорити далі.

Судочинство по-українськи: пошук «обхідних шляхів»

Це може пролунати дивно, та під час конференції представники України замість створення плану щодо технічних поправок до проекту змін до Конституції почали свою гру. Насправді вона відбувалася ще задовго до початку міжнародного форуму, ще у стінах парламенту. Голосування за зміни до Основного закону України вже дали зрозуміти, що реформа суддівського корпусу матиме політичний характер. Депутати з коаліції говорили, що є багато запитань щодо можливих змін у судочинстві, однак вирішили лише «освіжити», а не змінити правила гри. Це викликає запитання – що ж під соусом «реформ» насправді виграли всі учасники процесу?

По-перше, звернімо увагу на Президента. Саме Порошенко є ініціатором цих змін, а отже, за гарантом залишається пріоритетне право на безстрокове призначення суддів, ініціювання процесу зміни Вищої ради юстиції та Конституційного суду. За великим рахунком, Президент стає монопольним спостерігачем за діяльністю судів в Україні.

Водночас парламент, позбавлений права призначати нових суддів на випробувальний термін, втратив право зняти недоторканність з представників судочинства. Головною проблемою для Верховної Ради стала відсутність ініціатив щодо змін суддівської архітектури – від реорганізації та ліквідації судів до пропозицій змін складу Вищої ради правосуддя, яка має замінити Вищу раду юстиції. З одного боку, парламент тепер не може шляхом політичного шантажу тиснути на судову гілку влади, а з іншого – отримує можливість шляхом кулуарних торгів витісняти тих кандидатів на вищі посади в суддівській системі, котрі не влаштовуватимуть лобістів.

Що стосується Генеральної прокуратури України, то це відомство стає цілковитим заручником рішення Президента. Це не означає, що Генпрокурор стане «інструментом розправи» проти неугодних, однак за рішенням очільника Генпрокуратури може стояти вплив політичної волі глави держави. Також ГПУ втратить право загального нагляду і займатиметься представницькими функціями держави у судах: підтримуватиме державне обвинувачення, представлятиме Україну за виняткових обставин та контролюватиме слідство. Загалом прокурорський сегмент не втратив і не здобув абсолютно нічого.

А от хто дійсно виграє від цієї реформи, то це сама судова гілка влади. Тепер, за проектом змін до Основного закону держави, вся повнота можливостей здійснення правосуддя лягатиме на плечі «людей у мантіях». Вибори Вищої ради правосуддя, захист суддів та членів їхніх сімей за програмою захисту, повне фінансування зі скарбниці України. Але натомість судді отримують серйозні проблеми – на суди тепер покладатиметься виконання рішень, обов’язкове декларування доходів та пояснення природи їхнього походження. Але знаючи, які скандали були з одіозними суддями періоду Революції гідності, котрі приймали незаконні рішення, можна підозрювати, що ці «слуги в мантіях» скористаються нагодою...

Тож, якщо оцінювати тверезо якість та суть реформи правосуддя в Україні, вона поки що не дає підстав вважати її успішною через можливі політичні інтриги. Втім, як не дивно, правильні імпульси до змін та рух до реструктуризації самої системи є доволі амбітними та перспективними. Звичайно, якщо громадяни матимуть якісь права, про що йтиметься далі.

Що отримають громадяни у разі реалізації змін судочинства?

Якщо проаналізувати надані реформою правосуддя права для громадян, то можна віднайти як позитивні, так і негативні боки запропонованого плану. В тексті змін до Конституції йдеться, що громадянське суспільство здобуде непогані можливості контролювати діяльність суддів. Більшість, напевно, запитає: яким чином? Погляньмо на те, що пропонували на конференції експерти і що сказано у проекті реформи правосуддя.

Вперше громадяни України дістануть право на повний захист своїх прав у суді. Це стосується створення інституту адвокатури та права на захист. Звичайно, це – дуже умовне трактування, та за всіх часів незалежності навіть це було знівечено та знищено великою кількістю як бюрократичних, так і владних проблем. Однак тепер адвокатура отримує конституційне право на повний та беззастережний захист громадян, здобуває незалежність та законодавче забезпечення всіх юридичних потреб представництва. А громадяни, між іншим, зможуть повноцінно реалізувати своє право на захист власних прав, свобод та інтересів в усіх дозволених рамках законодавства України.

Вперше реформа правосуддя пропонує громадянам абсолютно нову процедуру захисту своїх конституційно встановлених прав та свобод у вигляді інституту конституційної скарги. Такий формат влада пропонує для тих осіб, які вважають, що порушуються їхні права, закріплені Конституцією. Проте одразу згадується приклад процедури «ампаро», яка застосовується в Латинській Америці та у низці іспаномовних країн. Вона дозволяє людині захищати свої права, які може бути умисно чи неумисно порушено. Відмінність від українського варіанту полягає у тому, що ця процедура має формальний характер і не зобов’язує виконувати рішення, прийняте конституційною інстанцією. Чи буде таким інститут конституційної скарги в Україні – має показати час.

Загалом, після перегляду у реформі правосуддя прав і свобод громадян, варто зазначити - прав і свобод побільшало. Та занепокоєння викликає той факт, що за всі 24 роки незалежності України повного дотримання зазначених умов ніколи не було. А от чи станеться це у разі реалізації змін судочинної влади – питання поки що відкрите.

Хто кого і чому реформа може бути приречена на цілковитий провал?

Підбиваючи підсумки другої конференції, можемо точно сказати, що Україна зробила правильний крок на шляху до змін у системі судочинства. Однак для проведення глибинних реформ потрібно не лише говорити про них, а й реалізовувати. Наразі головними проблемами прийняття всіх пропозицій щодо зміни судочинства є парламентська криза, відсутність кваліфікаційної більшості для їхнього ухвалення у Верховній Раді та постійне доопрацювання технічних чи інших положень. На жаль, варто констатувати: допоки реформи перебувають на дискусійних майданчиках між експертами, суддями та політиками, є висока ймовірність, що зміни до Конституції України поховають ще до початку їхнього введення. Іншою проблемою є той факт, що намагання відірвати судову систему від політичної орбіти впливу може дати зворотній ефект. А тому судова гілка влади хоч і не буде залежати від парламентських інтриг та домовленостей, однак можлива її нереалізація стане очевидною. А тому потрібно припиняти незрозумілі «торги» та «дискусії з права» і займатися величезним обсягом роботи для поліпшення відносин із громадянським суспільством. Інакше в разі провалу реформування судової системи довіра до влади та органів контролю за правами людини впаде до нуля.

Наприкінці хочеться згадати один цікавий момент. Під час проведення конференції було помічено суддю Апеляційного суду міста Києва Дениса Масенка, пов'язаного із розглядом понад 20 резонансних кримінальних справ (як то справи «вбивць Бузини», заарештованих після сутичок 31 серпня біля ВР активістів, Геннадія Корбана та Ігоря Мосійчука. - Авт.). За даними громадських активістів та джерел з Вищої ради юстиції, щодо Масенка було відкрито дисциплінарне провадження за порушення судової присяги, однак відомство не знайшло підстав для його звільнення. За інформацією політиків з Радикальної партії та БПП, суддя мав зустріч із заступником глави Адміністрації Президента України Олексієм Філатовим. Виникає логічне запитання – як відбуватиметься реформа судочинства, якщо є такі одіозні судді?