Генерали столичних партерів

«За минулу добу в зоні Антитерористичної операції, поблизу Верхньоторецького та Мар’їнки, загинуло п’ять військовослужбовців, ще четверо зазнали поранень». Такі тривожні повідомлення знову повернули українців до реалій війни. І за виразом обличчя речника Адміністрації Президента України з питань АТО Андрія Лисенка можна дійти висновку, що ситуація на Донбасі починає погіршуватися. Але наш Генштаб продовжує добросовісно фіксувати все нові докази присутності російських військових на сході України, перераховуючи види озброєнь (зокрема й заборонених мінськими угодами), з яких під час майже двогодинного бою терористи «поливали» позиції українських вояків.

На постріли ж 82-міліметрових мінометів, які українська сторона демонстративно, з фіксацією на відеокамери не лише вітчизняних журналістів, відвела з передової, наші хлопці змушені (у кращому випадку) відповідати «калашами» та міцним слівцем. Один із вояків, показуючи на опечатані ящики з патронами (під час війни, вдумайтеся!!!), заявив журналістам одного з телеканалів, що нехай командири з глибокого тилу позабирають у них ще й автомати. Видно було, що дуже вже «дістали» вояків «дурні накази» високих начальників.

Рокове фото

Що це за війна, на якій безглуздо гинуть кращі сини й дочки України? За інформацією РНБО, за півтора року Донбас уже забрав майже втричі більше життів українських вояків, аніж за 10 років Афганістан! І починаєш усвідомлювати тоді, що Герої все таки вмирають! Фізично! Попри голосні намагання декого стверджувати протилежне. І той, хто більше за всіх кричить про героїв (а це вже не обурює, а бісить), й далі відправляє на передову, у недобудовані холодні укріплення нових солдатів, які, бачите, повинні «стійко переносити всю важкість військової служби». Водночас вгодовані, з голочки одягнені генерали сидять у м'яких кріслах кабінетів на Повітрофлотському проспекті, 6 у Києві й розпатякують про війну, перемир’я, яке вони нібито використовують для зміцнення обороноздатності країни…

Мене, наприклад, вкрай обурює поведінка генерал-майора ЗСУ Віктора Назарова, якого звинувачують в авіакатастрофі військово-транспортного ІЛ-76, що 14 червня 2014-го при заході на посадку в аеропорту Луганська був збитий пострілом із зенітно-ракетного комплексу російськими терористами. Тоді загинули 40 десантників (26 з них – віком до 30 років) та 9 членів екіпажу. Але лише 18 листопада 2014 року – через півроку після трагедії!!! – Віктору Назарову було оголошено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 425 КК України (халатність при організації перельоту роти десантників), яке призвело до катастрофи ІЛ-76. Але й тоді найгуманніший до «недобрих людей» Печерський суд міста Києва не зміг обрати для високого військового чиновника запобіжний захід, бо генералу раптом стало зле і його доправили до військового госпіталю.

Бійці АТО, які на той час перебували на лікуванні в медичному закладі, бачили, як Віктор Назаров «відходив від переляку» в палаті «люкс». Вояки навіть хотіли заблокувати госпіталь, щоб перешкодити переховуванню від суду підозрюваного чиновника Генштабу. Підтримав їх і комбат батальйону «Айдар» Сергій Мельничук, за словами якого Віктор Назаров симулював хворобу, щоб уникнути покарання за загибель військових. Такої ж думки про це був також народний депутат, командир батальйону «Донбас» Cемен Семенченко: 24 листопада 2014 року він заявив, що генерал-майор Віктор Назаров знав із повідомлень різних служб про операцію по знищенню літака ІЛ-76, яка готувалася щонайменше за добу, проте таки відправив літак до Луганська.

І що ж? Генштабівський чиновник і досі не відповів за свої дії! Понад те, отямившись від переляку й використовуючи нерішучі дії Феміди, він сам пішов в атаку, звинувативши в загибелі літака... самих десантників, які, бачите, сфотографувалися біля бойової машини і тим самим «розголосили» таємницю пересування ІЛ-76. У який спосіб, щоправда, Віктор Назаров не пояснив. Мабуть самовбивці-десантники «викинули» фото в Інтернет і повідомили, коли будуть вилітати до Луганська. Єдине, що «визнав» генерал (аж у січні 2015-го!), так це те, що він не мав досвіду керування антитерористичними операціями, навіть не брав участі в бойових діях. Коли ж у нього запитали, чому ж у такому разі він керував десантниками, він послався на військову таємницю, а загибель вояків назвав «неминучими втратами».

Родичі загиблих вояків тричі зверталися до Президента України, щоб він як Головнокомандуючий звільнив Віктора Назарова від займаної посади і взяв під варту. Але Петро Порошенко... нагородив генерала й підвищив його на посаді, призначивши першим заступником начальника головного оперативного управління Генерального штабу ЗСУ!

У голові не вкладається, як може такий офіцер керувати підлеглими? Генеральний штаб (за логікою речей) повинен був якщо не засудити, то хоча б відсторонити Віктора Назарова від виконання своїх обов'язків на час слідства. Натомість начальник ГШ ЗСУ Віктор Муженко викликав 6 березня 2015 року нібито на нараду трьох військових льотчиків-експертів у справі загибелі ІЛ-76, які дали однозначний висновок про допущені грубі порушення при плануванні операції. Але їх у Києві зустрів не начальник Генштабу, а... адвокати Віктора Назарова. Після такої «наради» військовий льотчик, старший льотчик-випробувач Державного науково-дослідного центру Повітряних сил полковник Віктор Лук'янчук звернувся до прокуратури із заявою, що на експертів (з боку адвокатів генерала Назарова) незаконно тиснули і погрожували звільнити зі служби, якщо вони не відмовляться змінити дані експертних висновків на користь підозрюваного у халатності високого військового чиновника.

Кожен третій, кожен другий...

Може, тому і є такими значними «неминучі втрати» українського війська, бо військові операції на сході країни розробляють «геніальні» генерали. Згадайте Іловайськ Донецької області, де у серпні 2014-го (за уточненими вже даними військового прокурора України Анатолія Матіоса) загинуло 366 українських бійців Збройних сил, Національної гвардії, МВС, 429 зазнали поранень, 128 потрапили в полон і 158 вважаються зниклими. Доктор медичних наук, який очолював медичну службу батальйону «Миротворець», полковник медичної служби Всеволод Стеблюк стверджує, що з Іловайського котла не вийшов кожен третій українець, а кожен другий – отримав поранення. Медики підрозділу приймали тоді за день по 150 поранених.

Але коли 24 серпня 2014 року наших хлопців фактично розстрілювали під Іловайськом добре навчені й озброєні підрозділи регулярних російських військ, знайомий уже нам начальник Генерального штабу Віктор Муженко отримував у Києві погони генерал-полковника. Звісно ж, не до війни та крові було йому! Лише через рік після болючого для України Іловайська, вже нинішній генерал армії Муженко (це звання йому присвоїв Президент України 14 жовтня 2015 року), нагороджений орденом Данила Галицького, багатьма медалями, заявив, що надання адекватного удару по агресору в районі Іловайська могло призвести до повномасштабної війни з Росією.

Як на думку компетентних людей, у Генеральному штабі ЗСУ на той час спостерігався справжній хаос. Радник глави держави й міністра оборони Юрій Бірюков, який мав доступ до звітів, документів, іншої інформації (зокрема й по Іловайську), стверджує, що в 2014-му лише починали вчитися штабній культурі, воювати. Тому більшість наказів віддавали усно. Дивне пояснення! Така наука «паркетних генералів» дорого коштує нашому народу. І не оцінки за їхнє «навчання» потрібно виставляти, а притягувати до відповідальності. Тому тут я повністю погоджуюсь із головним редактором «Цензор.НЕТ» Юрієм Бутусовим: потрібен якнайшвидший суд, на якому будуть оголошені всі документи й накази. І тоді всім стане зрозуміло, що трапилося і хто в цьому винен. Адже «той, хто свідомо затягує суд по Іловайську, – такий самий співучасник злочину, як і путінські вбивці».

До речі, оборонним відомством у серпні 2014 року керував одіозний Валерій Гелетей, якого волонтери прозвали Іловайським. Петро Порошенко чомусь вбачав у нього військові таланти і гаряче підтримував ідею генерал-полковника провести парад перемоги в Севастополі. Тому після «перемоги» під Іловайськом Петро Порошенко «не здав» Валерія Гелетея, як цього вимагали волонтери і комбати, а… нагородив орденом й задовольнив рапорт про відставку.

Про екс-міністра оборони, мабуть, досі забули б уже українці, якби не інформація, що генералісимус Іловайський купив за 23(!) мільйони фунтів стерлінгів «скромний маєток» – садибу в неоколоніальному стилі – й землю поблизу Імінгема (графство Лінкольншир). Очевидно, за премію, яку йому видав Президент України, коли відправляв у відставку. Це – на додаток до двох елітних особняків, VIP-котеджа в Конча-Заспі й квартири в центрі Києва, якими володіє Валерій Гелетей в Україні.

Відступити, щоб нанести удар

Взагалі досить дивна ситуація спостерігається сьогодні в українській армії: 28 січня 2015 року Президент підписує Указ №39/2015, згідно з яким в армії на 25% зросло число штабів та генералів. Проте на фронті людей у лампасах чомусь не видно. Тож воюють проти найсильнішої в світі російської армії «ініціативні офіцери», які беруть на себе ініціативу порятунку особового складу українських військ у скрутний час, як це було вже взимку цього року під Дебальцевим. За словами командира 25-го батальйону тероборони «Київська Русь» Андрія Янченка, наприклад, про виведення наших солдатів з оточення не знало ні керівництво Генштабу, ні навіть командування сектором. Інакше війська «звідти не вийшли б». «Бездарні операції командування призводили тільки до загибелі», – зазначив Янченко. Тому у прорив українців повів командир 128-ї гірсько-піхотної бригади полковник Сергій Шаптало, якому було присвоєно пізніше звання Героя України.

До речі, очевидці боїв (приміром, як уже згадуваний командир батальйону «Донбас» Семен Семенченко) стверджують, що противник стягнув усі можливі резерви до Дебальцевого з-під Горлівки й Стаханова, в той час як наше командування не накопичило там достатньо сил для оборони. Цим бойовики оголили, так би мовити, фронт в інших місцях. «Там у них порожньо, а у нас все в наявності. Один удар і фронт розсиплеться, а в котлах будуть терористи і російські найманці», – говорив Семен Семенченко 18 лютого, коли розпочався відхід українських військ. Але для цього потрібно було ухвалювати швидкі рішення. Натомість міністр оборони (на той час генерал-полковник) Степан Полторак заспокоював співвітчизників спочатку «контрбатарейною боротьбою й вогнем у відповідь для «подавлення вогневих точок бойовиків». Затим сердився на тих, хто говорив про Дебальцевський котел: це, мовляв, «вигадка тих, хто хоче, щоб він був». Є, стверджував керівник військового відомства, «…сполучення, зв’язок, взаємодія. Підкріплення підходить. Там робота йде за планом». Коли ж Дебальцевський котел і «дорогу смерті» встелили трупи 179 наших вояків (це – офіційна цифра Степана Полторака), міністр оборони «пояснив», що «військові виконали свій обов'язок до кінця, вони стояли і захищали стільки, скільки було можливо. Ви знаєте з історії, що наступати доводиться не завжди. Іноді треба відступити, щоб зберегти особовий склад і техніку, а потім нанести удар».

Ненаситні «лампасники»

Поки що удари отримує постійно наша армія, точніше – рядові її бійці. Два генерали армії, 9 генерал-полковників та адміралів (у нас військових кораблів на флоті, мабуть, менше, аніж адміралів), 41 генерал-лейтенант та віце-адмірал, 99 генерал-майорів та контр-адміралів (усього 151 генеральська та адміральська посади) живуть заможно, ніби війна йде в якійсь іншій країні. До слова, півторамільйонна армія США має лише 40 генералів. І вистачає! У нас же до кожного «лампасника» ще додається чималий штат бюрократів, котрі стають гальмом на шляху вирішення будь-якого питання. Плюс кожен намагається ще й урвати собі ласий шматок. Тож годують вояків на фронті… собачими консервами (на них у квітні 2015 року «погорів» начальник ветслужби), за бюджетні кошти закуповують для вояків спецтехніку, яку на фронті обслуговувати нікому й немає чим (наприклад, екскаватори-планувальники EW-25-M1 на базі МАЗ-6317X5, що раніше використовувалися тільки на шасі українських КрАЗів). Скандал за скандалом. І ніхто за це не несе відповідальності.

Через те й не дивно, що у безпосередній близькості від фронту горять склади з вибуховими речовинами. Сватове і досі не може оговтатися після армійського феєрверку. Я свого часу віддав армії два роки і часто ніс караульну службу на подібних об’єктах. Вони повинні охоронятися особливо. А тут – 3,5 тисячі тонн боєприпасів «загорілися» через (як заявило Міністерство оборони) «пуск ракети» у місце «їх зберігання». Виходить, ящики з вибуховими речовинами лежати просто неба і їх ніхто не охороняв? СБУ порушила кримінальну справу за статтею «теракт». Але через деякий час уже військовий прокурор Анатолій Матіос «уточнив», що причиною пожежі на складі стала халатність начальника складу. Вона коштувала армії 134 мільйони збитків (на таку суму нібито знищено боєприпасів) і десятки мільйонів державі, які підуть на ремонт зруйнованого житла людей зі Сватового.

Мене ж в усьому цьому насторожила інформація про те, що під час зачистки працівники правоохоронних органів виявили в одному із покинутих будинків у Сватовому 171 протитанкову міну із запалами. Цей факт занесений до єдиного реєстру досудових розслідувань і кваліфікується за статтею 263 КК України «Незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами». Цікаво, якому дурню в покинутому будинку захочеться «незаконно поводитися» зі 171 протитанковою міною? А може, це була звичайнісінька схованка, куди зносилися вибухові речовини (зі згаданого складу) для проведення у подальшому терористичних актів? Коли ж можливу пропажу мін не можна було вже приховати, на складі влаштували пожежу.

Як би там не було, але армійському керівництву легше списати все на терористичний акт чи халатність завскладу. І допоки в нашому війську процвітатимуть некомпетентність, недисциплінованість, безвідповідальність, продажність, зрада, толку від такої армії не буде. А це значить тільки одне, що й далі гинутимуть прості вояки, які захищають нашу землю.