Протести у Казахстані мають ознаки революції

У Казахстані — не просто наймасштабніші протести в історії країни, а перша в її історії спроба революції. Ось її основні риси:

Географія протесту. Заворушеннями охоплено значну частину країни, у тому числі великі міста, включаючи головний мегаполіс, минулу столицю республіки Алмати. Бунтують і на півдні, на околицях Алмати, і на південному заході, в Жанаозені, і на північному заході, в Актобі. Колишні протести в республіці мали прив'язку до конкретного регіону.

Радикальні гасла.

Вимога зниження цін на газ, з якого почалися протести, вже не є актуальною. Головними стають політичні гасла. Це вимога відходу першого президента та фактичного правителя країни Нурсултана Назарбаєва («старий, йди!»). Термінова відставка уряду народ не заспокоїла, і на другий день протесту з'явилася ще радикальніша вимога: повна зміна влади та повернення до Конституції 1993 року, яка якраз гарантувала зміну керівництва країни.

Жорстокість протестувальників.

Радикальний настрій, що вийшли на вулиці в Казахстані, — важлива відмінність від спроби революції в Білорусії. Там протестувальники дотримувалися підкреслено миролюбної тактики, уникаючи будь-яких сутичок із поліцією. У Казахстані мітингувальники не бояться боротися з поліцейськими, джгуть їхні автомобілі, блокують на своїх машинах колони військової техніки. За запеклістю тих, що вийшли на вулиці, ці події більше схожі на торішню десятиденну революцію в Киргизії.

Млява реакція силовиків.

Поліція, зважаючи на все, зараз більше симпатизує повсталим, ніж владі. Хоча на вулиці вийшли щонайменше десятки тисяч незадоволених, повідомляється лише про 200 затриманих. Повідомлень про постраждалих та травмованих жителів наразі не надходять. У деяких містах, наприклад, в Актобі, поліцейські відкрито стали на бік бунтівників. А в Алмати протестувальники б'ють поліцейських і влаштували «катання на спецтехніці» військових — у Білорусії чи Росії таке немислимо.

Революція без лідерів.

Важлива відмінність від успішних революцій у Вірменії, Грузії та Україні — і головна проблема для повсталих казахів — відсутність реальної опозиції, представленої в парламенті. У всіх трьох згаданих республіках очолили протест та вели переговори з владою щодо умов капітуляції офіційні народні обранці. У Вірменії для зміни владі вистачило навіть маленької опозиційної фракції, яку очолював нинішній прем'єр Нікол Пашинян. У Казахстані ж легальних опозиціонерів у владі не залишилося, незгодні політики давно у тюрмах чи еміграції. Тому поки що не ясно, хто домовлятиметься з владою про умови здачі, якщо до цього дійде.

Слабкість влади.

Протестувальники користуються фактичним двовладдям у республіці, що нагадує тандем Путіна та Медведєва у 2008-2011 роках. Нурсултан Назарбаєв, з різних причин, у тому числі через похилого віку, вже не має всієї повноти влади — і зараз мовчить. А його наступник Касим Токаєв не має авторитету та харизми старшого товариша з тандему і готовий йти на поступки — типу швидкоплинної відставки уряду — які бунтівниками трактуються як прояв слабкості.