Субсидії: що приховується «за кадром»

Чи то мету від початку обрали неправильну, чи то все сталося за сформульованим ще великим комбінатором шаблоном — «ідея хороша, оформлення убоге», але уряд, заснувавши одночасно з драконівським зростанням тарифів на комуналку небувалої щедрості розмах субсидій з оплати за житлово-комунальні послуги, позбавив чималу частину населення мотивації до енергозбереження. Бо саме енергозбереження мало хоч якось зменшити навантаження на гаманці громадян.

Ну справді, воно їм треба: витрачати гроші на утеплення-ущільнення-заміну, якщо й за таких обставин, коли будинок холодний і варто багато витрачати на обігрів, субсидіарні гроші однаково дадуть, тобто вони нічого не втратять. А брязни гаманцем на всі ці утеплення-ущільнення — оплата за енергоносії зменшиться, так, але і сума субсидій теж. Як не обернись, а все у збитку. Ні, нехай утеплюються-ущільнюються ті, хто субсидії не отримує... От тільки питання: де сенс, де логіка?

Віддалення села від міста

А роздавання слонів, чи то пак субсидій набирає небачених обертів. Вже понад чотирьох мільйонів сімей подали заявки на отримання такої держдопомоги. Та іноді ця допомога здебільшого нагадує знущання. Адже за даними сайту Мінсоцполітики, де процитовано слова міністра Павла Розенка, в опалювальний сезон середній розмір субсидії становитиме від 500 до 3,5 тисячі гривень. А якщо поїхати в сільську глибинку і запитати, мовляв, яку субсидію маєте, то відповідь може викликати заціпеніння: є люди, яким нарахували... по 60 копійок зі щедрого державного стола.

Мова про домогосподарства з мінімальними благами цивілізації. Ні водопроводу, ні каналізації, ні газу, опалення — у фітнес-форматі (бери сокиру — рубай дрова), з усіх «міських зручностей» — лише електроенергія, і ось на оплату за неї і нарахували субсидію. Звичайно ж, селяни заздрять городянам, які отримують анонсовані міністром тисячі гривень, й ображаються: як завжди — село скривдили, залишили на задвірках. До того ж це ще м'яко сказано.

І йдеться не лише про пенсіонерів. Ну от уявіть собі, працюють два чоловіки ремонтниками на залізниці. Отримують однакову зарплату. Мають однакові сім'ї з маленькими дітьми. Та один живе в місті зі зручностями, інший — у селі без них. Тож той, перший, який зі зручностями, отримає від держави непогану допомогу на оплату своїх зручностей. А той, який у селі, — дулю з маком.

За чий рахунок бенкет?

Тож тут не лише дискримінація за територіальною (сільсько-міською) ознакою, а й ось що. Усі  розуміють, звідки береться субсидія. Вона — це гроші платників податків. Тобто тих, хто отримує зарплату і відраховує, як годиться, до бюджету. Чи не виходить так, що з грошей того, другого залізничника, який без зручностей, фінансують субсидію тому, першому, який зі зручностями?

Тут якраз спала на думку недавно прочитана десь інформація про те, що у Фінляндії уряд збирається платити кожному повнолітньому громадянинові країни — незалежно від того, працює він чи ні, і яку зарплату отримує — так званий базовий, або безумовний дохід, неоподатковуваний податками. Ті, хто лобіює цю ідею, вважають, що це чесніше і краще, ніж вибіркові пільги. Це дасть змогу впоратися з бідністю, й буде, за суттю, спрощеною формою соцдопомоги. Тобто дають як стартовий пакет, а далі крутись, як можеш. Почати планують з наступного року, з 550 євро на місяць і потім довести до 800 євро.

Допомога як милостиня

Чесніше це, ніж наші з вами субсидії, чи краще — покаже час. Та у всякому разі, можна погодитися з одним: людина не відчуває приниження, отримуючи допомогу. Адже відвідування наших владних кабінетів багато хто сприймає як ходіння за милостинею.

Деякі чиновники, до речі, теж ставляться до потенційних отримувачів субсидій як до жебраків, з відповідним поводженням. Навіть міністр Розенко скаржиться, що в деяких регіонах люди по 3—4 місяці не можуть оформити субсидії, є скарги на хамство і неуважність чиновників, і обіцяє з цим розібратися.

Де корінь проблеми?

Але ось в Інтернеті з'явилися прецікаві плакати про нашу дійсність із закликами проти субсидій. «Субсидія? Ні! Кожна українська сім'я повинна мати змогу заробляти досить, щоб не звертатися за субсидією. А самостійно оплачувати послуги ЖКГ із власних доходів. Ось це і будуть справжні реформи!» Поки так і не вдалося з’ясувати, хто запустив цей заклик на простори Інтернету, але активне коментування цього, так би мовити, твору, свідчить про те, що автор не самотній у своєму розумінні ситуації. Дозволю собі процитувати один із коментарів: «Погоджуюся на 100%. Ось тут корінь проблеми. Тримати звичайного українця на межі виживання, змушуючи до того ж принижуватися і випрошувати у держави подачки у вигляді пільг і субсидій. Та й складається таке враження, що наші урядові мужі ставлять собі в заслугу те, що у нас така багато незаможних людей».

Багато експертів з питань ЖКГ теж мають схожу думку. «Адресну соціальну допомогу мають отримувати лише ті, хто через різні обставини не може себе забезпечити: інваліди, самотні пенсіонери, ті, хто тимчасово опинився у складній ситуації. Всі інші мають працювати і заробляти достатньо для утримання сім'ї», вважає координатор житлово-комунальних програм громадської мережі ОПОРА Тетяна Бойко.

Своєю думкою з цього приводу з «Аналітичною службою новин» поділився й експерт з питань ЖКГ, екс-міністр житлово-комунального господарства Олексій Кучеренко, який також не в захваті від тотальної субсидізації. І сумнівається в тому, що Україна взяла на озброєння європейський досвід. «Коли вони розповідають про свої магічні субсидії, у мене постає питання: а який відсоток населення в Польщі, наприклад, або в Чехії одержує субсидії? Поцікавтеся. І ви побачите, що там приблизно 0,2%. Тож про десятки мільйонів не йдеться», — сказав він АСН.

Чи не пересохне струмочок?

Загалом, якийсь дивний перекіс маємо. Державна допомога населенню з оплати житлово-комунальних послуг перетворюється на певну свою протилежність, викликаючи замість подячних вигуків і поклонів благодійникам неоднозначну реакцію в суспільстві. Та ще й посилюючи утриманство за державний рахунок, відбиваючи у деяких громадян бажання отримувати винагороду за свою працю «по-білому»: адже тоді шанси на субсидію втрачаються.

Та аукціон небувалої щедрості триває. Якщо цього року на субсидії закладено 24 мільярди бюджетних гривень (читайте: наших із вами грошей), то на наступний хочуть запланувати приблизно 43 мільярди. Як їх змарнотратять — усі здогадуються. Поліпшить це ситуацію загалом для людей? Навряд чи. Адже щедрий субсидіарний потік може в якийсь момент пересохнути. А ЖКГ залишиться на таких самих задвірках (щоб не сказати гірше) економіки, як і нині. Заходи з енергоефективності житла переклали на плечі самих мешканців будинків. Так ось що цікаво: а чи не краще було б нинішні 24 мільярди плюс 43 майбутні спрямувати саме на термомодернізацію, на ремонти та утеплення будинків? Звичайно, на умовах співфінансування з мешканцями, але за реальної підтримки держави, а не на тих умовах кредитування, які пропонують нині, коли високі банківські відсотки з'їдають практично всю бюджетну компенсацію? Втім, якщо зірки запалюють — значить — це комусь потрібно...