Ольга Солодухіна про роботу в Hegelmann Transporte: «Перший мій вантаж - 23-тонний поршень від корабля на всю довжину причепа»

Знайти роботу до душі - завдання не з легких. Для цього потрібно не тільки точно знати, чого хочеш, але і зважитися піти на поклик серця. А якщо професія нестандартна або підпадає під безліч стереотипів? Поспішаємо познайомити вас з Ольгою Солодухіною - українкою з Чернівецької області, яка працює далекобійницею в Європі. Вона здійснює вантажні перевезення так званим подвійним екіпажем - разом зі своїм чоловіком Олександром, промінявши офісну роботу в Україні на романтику далеких доріг.

Ольго, що привело вас у таку нежіночу професію?
Кризова ситуація в нашій державі привела нас з чоловіком до пошуків роботи за кордоном. Я десять років працювала в банківській сфері, обслуговувала юридичних осіб - стало нудно. У 2007 році пішла вчитися в автошколу - вирішила опанувати не тільки категорією В, але і С. Навчалася на ЗІЛі, але коли прийшов час складати іспити, інструктор повідомив, що ЗІЛ зараз зламаний - потрібно сісти за кермо КамАЗа. На щастя, я впоралася. А потім опанувала ще й категорією Е, яка дає право водити машини з причепом. Отримавши права, познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком. Пристрасть до автомобілів поєднала нас.

Чому для роботи обрали саме транспортну компанію  Hegelmann Transporte?
У Hegelmann працює багато наших знайомих, від них ми чули дуже хороші відгуки. Подали документи. Все вийшло досить легко: спочатку приїхав Саша, а потім через місяць і я. Так ми на собі відчули, яке тут добре ставлення до водіїв, та й зарплата гідна. Відчуваємо себе як удома, ніби ми в колі сім'ї.

З якими труднощами зіткнулися на початку кар'єри далекобійниці? Наскільки складним було «посвячення» в професію?
Я міцний горішок, зорієнтувалася швидко. Хоча, звичайно, було непросто. У свій перший рейс повинна була їхати новою машиною Mercedes-Benz Actros Euro-6. Машина здавалася величезною, але я розуміла, що якщо не навчуся з нею справлятися, то доведеться повертатися в Україну, ходити на роботу, отримуючи мінімальну зарплату, і скаржитися чоловікові. Не хотіла, щоб мої два сини бачили мене такою. Тому довелося розбиратися. Перший мій вантаж - 23-тонний поршень від корабля на всю довжину причепа, який потрібно було доставити в порт Клайпеди. У мене був шок від машини, шок від причепа і шок від цього вантажу. Перший місяць суцільного шоку. Я не знала, як підступитися до причепа. Опанувавши себе, все ж змогла розібратися і стала професійною далекобійницею.

Очікуємо завантаження і вирушаємо в західну Європу.

Ймовірно, великою підтримкою була робота в парному екіпажі з чоловіком. Яким чином ділите час за кермом?
Я дуже рада працювати разом із чоловіком. Велику роль відіграє планування маршруту. Коли дізнаємося, куди потрібно доставити вантаж, прораховуємо час у дорозі і вирішуємо, хто якими ділянками буде їхати і хто першим буде за кермом. Складні маршрути Саша бере на себе, я їду переважно автобанами. У екіпажів є ведучі, які стежать за маршрутом і завжди на зв'язку, якщо що. Кожен водій має свою картку, яку вставляє в тахограф, коли сідає за кермо. Не можна, щоб карта була не на ім'я того водія, який перебуває за кермом - за це передбачено великий штраф і навіть депортацію. Також час у дорозі не повинен перевищувати позначення в тахографі. За цим дуже стежать, і поліція може перевірити тебе в будь-який час. Це роблять для того, щоб водії не переробляли і не засинали за кермом, створюючи небезпечні ситуації на дорозі.
Коли екіпаж із двох водіїв відправляється в рейс, він у будь-якому випадку зачіпає хоча б частину ночі. Я дуже люблю їхати вночі, а Саша - вдень. Так і змінюємо один одного, маючи можливість виспатися.

Як боретеся з бажанням сну?
Найбільше спати хочеться з 4-ї до 6-ї ранку. Втім, на будь-якому етапі, як тільки розуміємо, що сильно хилить на сон, відразу зупиняємося. Ведучі знають, що ми добре працюємо, тому при необхідності завжди можна попросити про додатковий відпочинок, якщо не порушуємо графік. Це краще, ніж створити аварійну ситуацію. 30-45 хвилин швидкого сну досить, щоб відновити сили. Іноді, коли хочеться спати, набираю в рот води. Або закидаю часточки лимона - вони завжди з нами в холодильнику. Іноді доводиться змушувати себе спати, коли не хочеться. Однак графік все ж виробляється. Перекусити можна і в дорозі, а ось поспати зайвим не буде ніколи. А ще в кабіні постійно слухаємо українське радіо.

За яким графіком працюєте?
Уже два роки як я далекобійниця. Три місяці працюємо - місяць відпочиваємо в Україні. Остання наша каденція тривала навіть більше - 5 місяців. Було дуже важко, тому що я дуже сумувала за дітям. І це, мабуть, найбільший мінус, який я для себе бачу в цій професії.

Наш красень Mercedes Actros Euro 6 - гордість Hegelmann.

Сім'я в одній кабіні - наскільки це втомлює? Чи достатньо особистого простору?
Ми постійно разом, і робота зміцнює наш зв'язок. Якщо посваришся - можна піти тільки в причіп. (Сміється.) Коли приїжджаємо додому, не сидимо на місці, хто що хоче, те й робить. Саша йде рибалити, а я - зустрічаюся з подругами.

Як нагороджуєте себе за каденцію? Що робите з того, чого не вистачає в дорозі?
Іду на манікюр, корекцію вій, можу вдягнути сукню чи спідницю. Хочу бути красивою мамою і дружиною. Також із дітьми виїжджаємо на природу або йдемо в розважальний центр.

Чи можна говорити, що така робота - це ще й можливість подорожувати?
Так, звісно. Спочатку нам запропонували лінію Гамбург - Париж, Париж - Гамбург, тобто їздити тільки з точки А в точку Б. У такому варіанті більше стабільності і можливостей поїздити на своїй машині, подивитися визначні пам'ятки. Однак ми відмовилися. Цікаво бувати там, де ще не був. Уже поїздили по Іспанії, Португалії, Італії, Швеції, Данії, Швейцарії, Словенії, Словаччини, Угорщини, Литві... Інтрига в тому, що не знаєш, куди поїдеш завтра.

Якою була найбільш емоційно важка ситуація, яка траплялася з вами в дорозі?
Якось у Генуї потрапили в шторм. Дорога пролягала через гори, машину з легким вантажем хитало з боку в бік. Довелося навіть зупинитися в тунелі, перекривши дорогу всім машинам позаду нас. І чекати. Було страшно.

А як щодо кумедного?
Було смішно, коли хлопці на паркінгу, святкуючи чийсь день народження, несли через весь паркінг надувну жінку, щоб привітати водія. Гумор далекобійників досить специфічний. Чоловіки багато часу проводять на самоті, їм не вистачає спілкування, тому часто на заправках вони розповідають байки і багато жартують.

Як поводяться водії? Наскільки дружнє ком'юніті?
У шляху зустрічаються різні люди - з кимось хочеться спілкуватися, з кимось - ні. Запрошуємо поїсти з нами, навіть якщо хтось не розуміє російської. Нас пригощають турецьким чаєм та солодощами, ми у відповідь - українським борщем. Всі продукти беремо з собою, готуємо в порожньому причепі. У нашій професії важливо нормально харчуватися, а не перебиватися мівіною і бутербродами. Тому що потім доведеться на зароблені гроші лікувати виразку. Секретний продукт, який завжди зі мною в дорозі, - лимон. На початку каденції купую три лимони, розрізаю їх на часточки і пересипаю цукром. Сік використовую і в салат, і в чай. Лимон тонізує. А ось сидячу роботу періодично компенсую стрибками зі скакалкою.

Далекобійник - здавна чоловіча професія. Як ставитеся до стереотипів?
Я не боюся викликів. Я стаю сильніше, долаючи їх. Так, важко, але я не хочу повертатися до колишнього життя. Як тільки приїжджаю в Україну, розумію, що тут нічого не змінилося і відразу хочу назад у Європу. Однак гендерні стереотипи, безумовно, є. З цих міркувань намагаюся зайвий раз не показуватися на парковці. Була одна ситуація, коли не зовсім тверезий польський водій схопив мене за руку і зібрався кудись тягти. З тих пір я обережна. Але є і приємні моменти. Наприклад, якщо щось цікаве відвантажують - цукерки, фрукти, овочі - мені часто перепадає презент. Так, буває дивуються жінці-далекобійниці, але разом з тим у Європі набагато менше оцінок. У Німеччині жінки не так уважні до зовнішнього вигляду, бувають чоловікоподібні. Водії навіть, буває, жартують: «Якщо починають подобатися німкені, пора їхати додому». (Сміється).

Галопом по Європі. Подорожуємо разом з Hegelmann (гори Швейцарії).

Скільки плануєте працювати в цій сфері?
Далекобійниками? Та хоч усе життя. Нам це дуже подобається. Посидимо трохи вдома - і знову тягне в дорогу. А ще ми з чоловіком вирішили, що хочемо дати пристойне майбутнє нашим дітям. Можливо, переїдемо до Європи. Кожна людина хоче гідного життя для себе і своєї сім'ї. І ми дуже вдячні Hegelmann Transporte, що у нас є така можливість.