Червона лінія для олігархів

Те, як показово дали по руках головному олігархові в країні, вселяє надію на початок деолігархізації України. Далі тягнути нікуди: якщо не відлучити великих капіталістів від державної годівниці, це може призвести до катастрофи і розірвання стосунків з  міжнародними партнерами.

Перманентна війна

Перерозподіл активів – улюблена справа українських товстосумів. Відколи Україна стала незалежною державою, група людей постійно займається переділом сфер впливу в найприбутковіших галузях. Так, у 90-і була кривава боротьба між "дніпропетровськими" і "донецькими". У 2005-му – між "старими", прокучмівськими олігархами, і новими, які прийшли з Ющенком. Більш-менш ситуація заспокоїлася після перемоги Януковича. Основні олігархи розподілили між собою найприбутковішу – енергетичну – сферу. Ігор Коломойський і Дмитро Фірташ зайнялися нафтою і газом, Рінат Ахметов – електрикою, Микола Мартиненко – ядерною енергетикою.

Очікувалося, що перемога Януковича возвеличить близьких до нього олігархів Ріната Ахметова і Дмитра Фірташа. Проте переважили кровні зв’язки: так звана "Сім'я" на чолі зі старшим сином екс-президента Олександром швидко відтіснила олігархічних "патріархів", посівши ключові позиції.

Черговий сплеск активності олігархів був в 2014 році, вже після Революції гідності. І марно хтось сподівався, що нова влада задовольнить основний запит суспільства на очищення влади від впливу великого капіталу. З'ясувалося, що ситуація зайшла занадто далеко, і без олігархів у цій країні щось вирішити неможливо. Тодішній в. о. президента Олександр Турчинов справедливо зауважив, що якщо хто і може не допустити сепаратизму у своїй вотчині, то тільки "хазяї" областей – впливові бізнесмени. Так виникла ідея запропонувати очолити Дніпропетровську область Ігорю Коломойському, Донецьку – Рінату Ахметову або Сергію Таруті, Харківську – Олександрові Ярославському. Вперше в історії у людей, які роками використовували Україну у своїх цілях, з'явилася можливість врятувати країну.

Ігор Коломойський і Сергій Тарута погодилися стати керівниками Дніпропетровської і Донецької областей. Щоправда, останньому так і не вдалося утримати ситуацію в регіоні – занадто далеко зайшла. Зате Коломойський зумів швидко завоювати імідж істинного патріота, батька регіону, який не пустив сепаратистську нечисть у свою і сусідні області. Бізнесмен міркував так: якщо він – оплот патріотизму, то ті, хто потурає сепаратизму, мають бути покараними. Іншими словами, вплив і активи того ж Ахметова або Фірташа мають бути вкрай зменшені. Мабуть, на користь самого Коломойського. Одним з підприємств, яке, на його думку, має бути націоналізоване, голова Дніпропетровської облдержадміністрації назвав "Укртелеком". Який, як відомо, належить Рінату Ахметову.

Оскільки Ахметов проковтнув образу майже мовчки, а протиставити Коломойському було нікого, його вплив продовжував зростати. І одного чудового дня він відкрито протиставив себе всім, включаючи обраного Президента Петра Порошенка. Й залишився один на "Олімпі". По суті, з реальних конкурентів у Коломойського залишився тільки Дмитро Фірташ. І тут Коломойський натиснув на всі важелі впливу, включаючи телеканал "1+ 1", який із задоволенням поливав брудом Фірташа, Льовочкіна і їх протеже Олега Ляшка. Втім, Фірташ у боргу не  залишився: упродовж кількох місяців третина щовечірнього новинного випуску на "Інтері" була присвячена "злочинам" групи "Приват" і особисто її власника.

Попри компромат і звинувачення в пресі, Ігор Коломойський за ступенем впливу до останнього часу залишався головним олігархом країни. Це при тому, що, якщо вірити останнім даним "Forbes Україна", він майже в 6 разів бідніший за Ріната Ахметова ($1, 4 млрд. проти $6, 9 млрд.) і навіть за Віктора Пінчука, чий статок $1, 5 млрд..

Політолог Володимир Фесенко пояснює становище Коломойського тим, що у нього більше ресурсів для впливу. Окрім підконтрольних депутатів і ЗМІ (які мають у розпорядженні й інші представники великого бізнесу), у нього є добровольчі батальйони і, головне, інструмент фінансового впливу – "Приватбанк". Як підкреслює Фесенко, останній інструмент він використав як для шантажу Януковича, так і Порошенка.

Знай своє місце

19 березня Верховна Рада внесла зміни до Закону "Про акціонерні товариства" в частині виплати дивідендів. Згідно з документом, в 2015 році знижується кворум для проведення загальних зборів акціонерів для всіх акціонерних товариств незалежно від їх виду власності до 50% плюс 1 акція.
Попри те, що ініціатори змін приховують його справжню мету і прив'язку до конкретних прізвищ, усім відомо, що це було зроблено для того, щоб змусити підприємство "Укрнафта" виплатити державі дивіденди обсягом 2 мільярди гривень. Акціонери компанії, 42% якої належить групі "Приват", ніяк не могли скликати збори акціонерів, щоб ухвалити відповідне рішення. Якраз через те, що люди Коломойського блокували це питання.

Ігор Коломойський сприйняв ухвалення закону як особисту образу і розпочав війну. Зокрема, проти самого Петра Порошенка. Після образи журналіста олігархом Президент обмежився лише доганою, сподіваючись, що глава Дніпропетровської облдержадміністрації зрозуміє з першого разу. Той не зрозумів, тому Порошенко, жорстко розкритикувавши "кишенькові армії", змусив Коломойського подати у відставку.

Втім, навряд чи це було тільки рішенням Президента. Як зазначив у коментарі "АСН" політолог Тарас Березовець, звільнення глави Дніпропетровської ОДА було ледь не прямою вимогою американських партнерів, які справедливо обурилися: з одного боку, Україна ходить світом з простягнутою рукою і випрошує гроші, з іншого – на всіх її ресурсах паразитують олігархи, висмоктуючи з держбюджету мільярди.

Окремі експерти вважають, що відставки Коломойського можна було уникнути. Але він зайшов за край, так звану "червону лінію". На думку депутата від Блоку Петра Порошенка Сергія Лещенка, межа залишилася позаду тоді, коли Коломойський почав вихвалятися своїми "кишеньковими арміями", погрожуючи використати їх, якщо на нього й надалі тиснутимуть. Якби Петро Порошенко, якому належить винятковий мандат на використання армії, мовчки проковтнув ці погрози, це, на думку Лещенка, поставило б під сумнів його президентський авторитет.

Окрім "акціонерного" закону, який значно звужує можливості олігархів впливати на державні компанії, влада намагається поставити на своє місце і тих, завдяки кому олігархи почуваються невразливими і безкарними. Так, міністр внутрішніх справ Арсен Аваков традиційно, на свій сторінці у Facebook, написав, що відтепер запобігатиме носінню зброї цивільними особами, які служать у приватних охоронних фірмах. Носити вогнепальну зброю в громадських місцях дозволять тільки співробітникам державних силових структур. Без винятків. "На вулицях міст не бродитимуть особисті охоронні групи бізнесменів і політиків – з вогнепальною зброєю. Це стосується всіх: і "квазіпатріотів", і реальних патріотів, і великих бізнесменів, і олігархів. І – персонально – Коломойського, Пінчука, Ахметова, Єремеєва, Суркіса, Григоришина й інших. Хочете мати охорону вашого бізнесу з вогнепальною зброєю? Жорстко, згідно із законом, залучайте міліцейську Державну службу охорони. Іншому будемо запобігати", – попередив Аваков.

Перерозподіл чи деолігархізація?

Експерти, опитані "Аналітичною служба новин", схиляються до думки, що давши по руках Коломойському, Президент зробив серйозний крок у напрямку до позбавлення впливу олігархів. Наприклад, політолога Віктора Небоженка приємно здивувала рішучість, з якою глава держави поставив на місце Ігоря Коломойського. Щоправда, експерт застерігає від передчасної радості: мовляв, треба подивитися, як вчинять з іншими олігархами.

Сам Президент теж стверджує, що почав курс на деолігархізацію. "Передусім хочу, щоб це не виглядало, як конфлікт усередині влади. Я цього не допущу як Президент країни. Ключова позиція, з якої я зараз виходжу, – деолігархізація країни", – заявив Порошенко в інтерв'ю одному з телеканалів.

Чесно кажучи, багато експертів сумніваються в щирості намірів влади і її здатності довести справу до кінця. На думку політолога Тараса Березовця, немає жодних гарантій, що після "віджимання" власності Коломойського у нас не будуть з'являтися нові великі капіталісти, дужчі за попередніх. Або що не зросте політичний вплив інших олігархів. Звиклі тримати ніс за вітром, представники великого капіталу навряд чи упустять повернення 90-х і можливість увірвати собі більш ласий шматок.

Непрямі докази прийдешнього перерозподілу ми вже бачимо. Приміром, у середині березня Ігор Суркіс, в чию бізнес-імперію входить «Львівенерго», почав судовий розгляд у ФДМ про незаконну приватизацію 2012 року ПАТ «Дніпроенерго», яке входить в "DTEK Холдингс Лімітед» Ріната Ахметова. Аргументи Суркіса такі: під час продажу підприємства були допущені дискримінаційні умови приватизації, а Фонд держмайна не забезпечив конкурентного продажу акцій «Дніпроенерго». Ігор Коломойський, до речі, в цьому конфлікті займає позицію Суркіса: він теж зажадав реприватизації «Дніпроенерго», подавши позов до Господарського суду Києва від імені «Бізнес-інвесту». Щоправда, аналітики впевнені: ключове рішення – "віджати" «Дніпроенерго» у Ахметова чи залишити – ухвалюватиме не суд. А особисто Петро Порошенко.

Не виключено, що на тлі збільшеної активності своє відібране колись добро спробують повернути й інші товстосуми. Приміром, Віктор Пінчук, який може відновити багаторічну боротьбу за "Криворіжсталь".

Чим ця війна обернеться для держави? На думку експертів, тут багато, якщо не все, залежатиме від позиції Петра Порошенка. Якщо Ігор Коломойський – лише перший в довгому ланцюжку тих, кого слід рішуче відлучити від бюджетних "материнських грудей", тоді з'являється слабка надія на реальну деолігархізацію України. Якщо ж віджаті у Коломойського активи будуть перерозподілені між іншими олігархами і почне з'являтися молода поросль – нові Саші Стоматологи, Сергії Курченки й інші, тоді на нас чекає ще не одна олігархічна війна.

І в такому разі можна чекати найнепередбачуваніших наслідків. По-перше, олігархи, які контролюють цілі області (як, наприклад, той же Коломойський), у разі тиску на них можуть навмисно нагнітати обстановку. І хто знає, чим це скінчиться? Щонайменше, Київ утратить вплив на ці регіони. Як максимум, є небезпека появи нових "невизнаних республік".

Ще одна небезпека – кожен олігарх, який поважає себе, контролює певну кількість депутатів у парламенті. Вони є в усіх фракціях, і якщо їх боси захочуть, можна розвалити коаліцію, а то й поставити під сумнів подальше існування нинішньої Верховної Ради.

Очевидне одне: будь-які зіткнення українських олігархів ведуть до дестабілізації ситуації в країні, а значить, грають на користь Росії. Не даремно про "страшну олігархічну війну на Україні" ось уже декілька тижнів наввипередки розповідають усі російські ЗМІ.