Чи повернеться Янукович в Україну?

Віктор Янукович позивається проти України у Європейському суді, Олена Бондаренко виступає в прямому ефірі вітчизняного телеканала, а їхні соратники готуються зайняти керівні посади після місцевих виборів. Можливо, всі вони вже довели свою невинуватість? Ні, просто майже за два роки після Майдану Україна так і не побачила жодної завершеної справи проти екс-посадовців. Чому так сталося і чи означає це, що всі розслідування спущені на гальмах, а «колишні» можуть повертатися в Україну, як це було у 2005 році?

Знайти винних

Попри незадоволення експертів і громадських активістів ходом розслідування, говорити про розвал справ проти Януковича й соратників ще зарано. Адже всі ключові персоналії попередньої влади досі лишаються у статусі розшукуваних. Тож просто повернутися в Україну вони не можуть – проти них тут порушені справи. З іншого боку, популярне у ЗМІ порівняння слідства над «колишніми» з Нюрнберзьким трибуналом – доволі надумане. Адже ніякої загальної «справи Майдану», у якій як спільники проходила б уся команда Януковича, немає. Високопосадовці проходять по багатьох окремих провадженнях.

За даними бази розшуку МВС, у злочинах проти Майдану звинувачують лише безпосередньо причетних до цього посадовців. Передовсім це Віктор Янукович і колишній глава МВС Віталій Захарченко. Їх правоохоронці досі розшукують за умисне вбивство (хоч проти Януковича є й інші справи: щодо приватизації «Укртелекому» тощо). А ось колишньому главі СБУ Якименку інкримінували уже іншу статтю – перевищення влади або службових повноважень, як і Миколі Азарову. Дії під час Майдану лягли в основу звинувачень ще двох посадовців: Віктора Пшонки (зловживання службовим становищем) й екс-глави РНБО Андрія Клюєва (за перешкоджання публічним зібранням).

Решту ж соратників Януковича розшукують за суто економічні злочини попередніх років, не пов'язані з Майданом. До прикладу, Олену Лукаш і Олександра Лавриновича звинувачують зовсім не пособництві Януковичу, а в розтраті коштів Міністерства юстиції. Дмитру Табачнику закидають махінації із закупкою шкільних підручників, а Сергію Арбузову – розтрату 120 мільйонів нібито для фінансування телеканала Нацбанку. Лишається у списку і Раїса Богатирьова, яку підозрюють у розкраданні коштів, що виділялися для закупівлі ліків. Розтрату – але вже Аграрного фонду на суму понад 500 мільйонів – інкримінують і екс-міністрові АПК Миколі Присяжнюку. У розшуку досі й колишній глава Міненергетики Ставицький (той самий, у якого знайшли 42 кілограми золота), хоч він уже отримав ізраїльське громадянство.

Що об’єднує Сергія Клюєва, колишнього главу Мінфіну Юрія Колобова та радника Януковича Андрія Портнова? Виявляється, не лише спільне минуле, а й розшук саме за розтрату державних коштів. Міністр оборони Лебедєв потрапив під слідство теж не за спробу застосувати армію проти Майдану, а за розвал ЗСУ у попередні роки. Утім, майже всі вони перебувають за кордоном, тож судити їх не так і легко.

Ще одна відмінність від трибуналів минулого – розшук стосується не всіх. Так, із 24 міністрів уряду Януковича лише 13 перебувають у розшуку. Серед народних депутатів звинувачених іще менше. Зате прогрес тут помітніший. За даними Генпрокуратури, до суду вже передано матеріали щодо колишніх нардепів Олександра Єфремова, Сергія Гордієнка й Олександра Стояна у «справі законів 16 січня». Інші фігуранти справи поки що перебувають у розшуку. Йдеться лише про організаторів голосування – решті депутатів за діяльність у Раді нічого не загрожує. Тож Олена Бондаренко мала повне право виступати на «Свободі слова»: перед законом вона поки що чиста.

Тому що непослідовні

Головна претензія до правоохоронців цілком зрозуміла – відсутність результатів. Крім цього, розслідуванням іноді бракує послідовності і єдиних стандартів. Якщо правоохоронці порушили справу проти екс-очільника Києва Олександра Попова за розгін Майдану, то за цією ж логікою під підозру мало б потрапити керівництво, наприклад, Дніпропетровська і області, адже там з мирною акцією розправилися у схожому стилі (26 січня 2014 року).

Подібна ситуація – напади на мітингувальників і заяви активістів і ЗМІ щодо участі в цьому місцевої влади – була й у Запоріжжі, Одесі та Черкасах. У всіх цих випадках кримінальні справи порушено не було. Представники місцевої влади опинилися переважно «за кадром» правоохоронців, хоч заяви про їхню провину звучали досить часто. Також повністю уник слідства й багаторічний глава Адміністрації президента Януковича Сергій Льовочкін.

Не меншою проблемою розслідувань лишається й те, що заяви нерідко розходяться з реальними справами. Ще за часів президентства Януковича тодішня опозиція неодноразово звинувачувала у фальсифікаціях виборів 2010-го і 2012-го років Центральну виборчу комісію. Ще однією популярною темою для звинувачень були махінації під час Євро-2012 (лунало, зокрема, прізвище Бориса Колеснікова). Проте хоч зараз лідери тодішньої опозиції керують країною, жодного з цих звинувачень не було доведено до суду. І таких прикладів дуже багато. Приміром, у травні цього року глава МВС Арсен Аваков заявив про розслідування махінацій компанії Ostchem, що належить олігарху Дмитру Фірташу. У справі мали фігурувати Сергій Льовочкін, Владислав Каськів «та інші народні депутати». Ця історія також не мала продовження.

Судова загроза

У Генеральній прокуратурі причиною такого становища називають не політичні домовленості, а стан судової системи. За словами генпрокурора Віктора Шокіна, прокуратура не має впливу на рішення суддів, через які підозрювані часто тікають з країни, а справи істотно затягуються. Не вдається поки що масово застосувати й широко розрекламоване заочне засудження високопосадовців. Адже, відповідно до законодавства, воно можливе лише щодо осіб, які перебувають у міжнародному й міждержавному розшуку, а це – окрема складна процедура. Прокуратура пропонує змінити закон і судити заочно всіх чиновників. Та експерти сумніваються, що за теперішнього стану судочинства це зарадить справі.

Михайло Жернаков«Насправді й суди, і прокуратура в нас перебувають в однаково жахливому стані, – розповів АСН експерт Реанімаційного пакету реформ Михайло Жернаков. – Тому є випадки, коли прокуратура винна у розвалі справи, а є – коли суд». За його словами, перш ніж розслідувати гучні справи, потрібно  оновити суддівський корпус за зразком патрульної поліції.

Нарікання на суддів часто лунають у зв’язку зі штучним затягуванням справ. До прикладу, процес над мером Харкова Геннадієм Кернесом формально триває вже кілька місяців, але засідання весь час зриваються під надуманими приводами (приміром, відсутність світла). Проте затягують слідство на різних рівнях: так, справа знаменитих «вишок Бойка» тягнеться з квітня 2014 року, але істотних результатів поки немає. Більше року триває розслідування щодо Раїси Богатирьової. Хоча її заочно заарештували ще у березні, значного прогресу суспільство не бачить. Подібні затримки нерідко дають підозрюваним змогу втекти за кордон чи приховати свідчення.

Ще одне підтвердження недосконалості слідства – історія з екс-міністром екології Злочевським. Попри розшук за розкрадання держмайна, чиновник спочатку (у січні цього року) зміг розморозити власні активи на Заході завдяки бездіяльності ГПУ, яка не надала британцям відповідних даних, а потім навіть став власником елітного бутика Zlocci у центрі Києва!

На цьому етапі й криється основна загроза. Без змін у системі судів та кримінальної юстиції усі розслідування проти топ-посадовців з великою ймовірністю будуть затягуватися на тривалий час, а це дасть змогу розвалити справу. За такого сценарію досягти покарання винних буде вкрай складно. Повернутися на політичний олімп вони не зможуть, але лишитися при своїх активах і впливати на становище в Україні – цілком імовірно.

Їх (не) розшукує Інтерпол

Не увінчалися успіхом і спроби оголосити поплічників екс-президента у міжнародний розшук. До бази розшуку Інтерполу нині внесено лише одного (!) соратника Януковича – Сергія Арбузова. Решту –  виключено зі списку, хоч Україна в різний час наполягала на розшуку більшості високопосадовців колишнього режиму. Причини цього – у специфіці діяльності самого Інтерполу. Для організації дуже важливо не допустити політичних переслідувань. Тож Інтерпол відмовляє в розшуку, якщо не надано максимально переконливих доказів злочину. Схоже, саме їх брак став причиною таких вердиктів. Прибрати зі списку особу можуть і на час скарги її адвокатів (так сталося з Раїсою Богатирьовою).

На користь саме нестачі доказів свідчить останній вердикт Європейського суду в справі одіозного Андрія Портнова проти ЄС. Хоч Україна там представлена не була, суд вказав на прикметний факт: наша країна не надала чітких доказів провини Портнова, а покарання лише за співпрацю з Януковичем є неприпустимим. З цієї ж причини ЄС уже зняв санкції з кількох осіб, зокрема з Олександра Якименка й Олексія Азарова.

У майбутньому низька якість звинувачень загрожує Україні зняттям санкцій з усіх соратників Януковича, а далі й поразками від них у міжнародних судах. Це не просто унеможливить міжнародний розшук і видачу того ж Клюєва чи Портнова. Неважко здогадатися, як вплине визнання правоти Януковича на рівні ЄС на імідж України й міжнародну підтримку. Щоб цього уникнути, потрібно створити потужну доказову базу на кожного фігуранта.

Тетяна МазурДещо кращими видаються наші позиції у Міжнародному кримінальному суді. «Нині Міжнародний кримінальний суд здійснює так званий попередній розгляд ситуації, яка мала місце під час Майдану, – повідомила «Аналітичній службі новин» директор Amnesty International Ukraine Тетяна Мазур. – Він визначає, чи може розслідувати ці злочини, чи здатні їх розслідувати у самій країні тощо. Україна визнала його юрисдикцію в подіях Майдану, тож навіть без ратифікації Римського статуту можна сподіватися на певний результат. Але цей процес досить тривалий».

Процес на 24 роки

Навіть за найсприятливіших умов може минути не один рік, перш ніж прозвучать вироки винним у репресіях проти Майдану. Приміром, у Литві розслідування схожих на Євромайдан подій – штурму телецентру у Вільнюсі – почалося ще у 1991 році. За 5 років справу було передано до суду, однак цей процес триває й досі: нове засідання анонсували на 31 серпня аж цього року. Причому у балтійців немає тотальної судової корупції, та й політична ситуація на хід справи не впливає. Є й протилежні приклади: у Греції після повалення хунти у 1974 році судити колишніх керівників змогли вже через рік. Та наша ситуація ближча до литовської: чимало підозрюваних і свідків утекли за кордон.

Швидкого результату не дають і міжнародні трибунали: суд над лідером боснійських сербів Ратко Младичем почався у 2012 році, а його закінчення прогнозують не раніше 2017-го. Схожий процес над хорватським генералом Анте Готовиною тривав 4 роки. Тож і Україні не слід надмірно поспішати, а ставку треба робити на якість. Тоді ми побачимо справді вичерпні й бездоганні розслідування, а не політичні справи, які розваляться у першому ж міжнародному суді.