Осінній клопіт українців

«Аналітична служба новин» уже писала про те, що вкладка з електронними петиціями на сайті глави держави перетворилася для українців на хороший механізм для виявлення й оприлюднення больових точок у житті як країни загалом, так і кожної окремої області, району, міста, села чи й окремої людини зокрема. Якщо коротко, то що кому болить, про те люди й пишуть Президентові, сподіваючись на шанс бути почутими на найвищому державному рівні.

Регулярно відслідковуючи петиції, побачила, що чи не найбільше від початку існування цього сервісу було зареєстровано школярських прохань щодо скасування у 2016 році обов`язкового тестування з англійської мови. Хоч насправді, зважаючи на європейський вектор, який обрала країна, підтримати таку позицію важко. Тим більше, що й українські студенти, які виїхали на навчання в інші країни, почувши про таке прохання, категорично проти: мовляв, знання іноземної – це сьогодні для нашої молоді двері в майбутнє.

Проте прохання школярів було цілком умотивованим: вони не можуть складати іноземну не тому, що не хочуть, а тому, що не мали змоги її нормально вивчити, бо на належному рівні вона в наших школах не викладається. Звісно, набрати потрібну кількість голосів, щоб на них звернули увагу в Адміністрації Президента, ці розпорошені школярські звернення не могли, проте на проблему відреагувало Міністерство освіти й науки, скасувавши випускний іспит з англійської мови у формі ЗНО, залишивши звичайний шкільний екзамен. Чи мають до рішення МОН бодай якийсь стосунок школярські петиції, сказати складно, проте відтепер здатність цього сервісу оголяти найпроблемніші для суспільства точки не помітити складно. АСН вирішила з’ясувати, що ж найбільше болить громадянам нашої країни саме восени.

Глас волаючого в «газово-тарифній пустелі»

В Україні фактично вже стартував черговий опалювальний сезон. І хоч у платіжках, які нині отримують українці, газової складової ще немає (з вересня подорожчала лише електроенергія, тож у платіжках, які всі ми отримали на початку жовтня, відбилася тільки вища ціна на електроенергію), люди все одно нервують. Не можуть не нервувати, бо програма надання субсидій спрацювала не так гарно, як би хотілося. Та й, попри спрощену систему надання цієї допомоги, є чимало нюансів, які не дають змоги отримувати субсидії чималій кількості людей, які їх справді потребують. Тож рахують дні до моменту отримання «справжніх» осінніх платіжок, ламають голови над тим, де взяти грошей, щоб не потрапити до списку боржників, і – пишуть електронні петиції Президенту Петру Порошенку.

Із зовсім свіжих – від Олени Афанасьєвої, про якість газу, що постачається населенню. «Вимагаємо, щоб незалежна комісія перевіряла склад та якість газу, що постачається в наші домівки, в кожному місті України, – пише Олена Анатоліївна у своєму зверненні. – Вважаємо, що його якість не відповідає нормам (низька теплотворність), особливо в місті Слов'янську. Результати повинні оприлюднюватися в засобах масової інформації, а постачальники газу повинні нести кримінальну відповідальність за невідповідність встановленим нормам». Скажете, тут немає раціонального зерна? Але ж проблема справді гостра, причому не тільки для Слов'янська, про що, приміром, постійно говорять експерти громадської організації «Публічний аудит», які проблему тарифів на газ весь час тримають на контролі.  

Ще навесні «ПА», фахівці якого провели спеціальний аналіз, заявляв, що якість природного газу, який відпускається населенню нашої країни за неймовірно завищеними тарифами, не відповідає навіть мінімальним вимогам до газу у європейських країнах. За словами директора цієї громадської організації Максима Гольдарба, «ми живемо за нормативами майже 30-річної давнини, якими зовсім не враховано сучасних технологій видобутку й очищення газу. Тому населенню пропонується низькокалорійний газ, використання якого потребує додаткових обсягів. У Європі ж газ до потрібних фізико-хімічних показників доводять за допомогою спеціального очищення, чого не роблять у нашій країні». Тобто, стверджує керівник «Публічного аудиту», нас зобов’язали платити за ринковими європейськими цінами за «брудний», низькопробний продукт, який зовсім не відповідає тамтешнім стандартам якості.  

Саме про це йдеться і в петиції Романа Чаглея, який звертає увагу Петра Порошенка на те, що людям потрібен газ високої якості, який відповідає міжнародним стандартам. «Тобто, – роз’яснює автор петиції, – теплота згоряння одного кубометра газу має бути не меншою за 8360 ккал». А щоб досягти цього й не допускати у подальшому різноманітних махлювань, Роман Чаглей радить не рідше одного разу на місяць проводити перевірку (за кошти газівників) якості природного газу, який продається для населення. Причому забір газу для перевірки брати у приватних оселях і квартирах, тобто у кінцевого споживача. А щоб, як мовиться, газорозподільчим установам не кортіло чаклувати над газом, у разі невідповідності його якості газівники повинні повернути своїм абонентам 10% від суми, оплаченої за перевірений місяць.

Сергій Комков у своїй петиції вимагає соціальні норми споживання газу населенням у зимовий період, особливо за наявності газових нагрівачів (колонок), збільшити щонайменше втричі. «Адже саме ці норми, – зазначає автор петиції, – використовуються для розрахунку пільг і субсидій. А такі куці норми, по суті, просто забрали у людей змогу користуватися пільгами». З тарифно-газовим питанням звертається до Петра Порошенка й Володимир Желясков, який у своїй петиції просить «внести на розгляд Верховної Ради проект закону про внесення змін до Податкового кодексу України щодо здешевлення вартості газу для населення за рахунок скасування ренти на газ власного видобутку для потреб населення, скасування збору у вигляді цільової надбавки до чинного тарифу на природний газ на обсяги природного газу, що постачається для населення», а також «доручити урядові оприлюднити інформацію щодо планових та фактичних обсягів власного видобутку газу та його імпорту, формули розрахунку тарифів, структури на кожен вид енергетичних ресурсів та комунальних послуг, про розміри технологічних витрат та втрат, про наявні залишки газу в ПСГ на початок і кінець звітних періодів, розробити й затвердити детальну, прозору, єдину форму прогнозного балансу надходження й розподілу обсягів природного газу в Україну з відображенням обсягів газу власного видобутку та імпортованого за категоріями споживачів, запровадити практику регулярного звітування про фактичне виконання плану, виконати вимоги частини 1, 4 статті 10 Закону України «Про засади функціонування ринку природного газу» та абзацу першого підпункту 1 пункту 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2001 року №1729 «Про забезпечення споживачів природним газом» щодо задоволення потреб населення в природному газу з ресурсу природного газу, видобутого державними газодобувними підприємствами та господарськими товариствами».

І як підсумок усього цього: «доручити Національній комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, невідкладно переглянути ціни/тарифи на природний газ та комунальні послуги (теплопостачання, централізованого опалення), враховуючи уточнені показники балансу надходження та розподілу природного газу в Україні на 2015 рік». Що й казати, додати до цієї петиції щось важко. Біда лиш у тім, що навряд чи голос її автора бодай хтось почує.

Географічні больові точки

Львів’яни просять зупинити незаконну забудову в місті Лева по вулиці Лисинецькій, бо, на думку автора цієї петиції Степана Коваля й тих, хто її також підписав, на схилі може бути зсув, а відтак, і не дуже приємні наслідки, що з цим пов`язані. А Олександр Довгош стурбований відчуженням і забудовою зелених зон в Ужгороді, на що він пропонує негайно накласти мораторій. «Через те, що чинна й попередня влада міста Ужгорода систематично намагається відчужити земельні ділянки, які є частинами парків, скверів та прибудинкових територій, – йдеться у його електронній петиції, – жителі міста можуть втратити простір для родинного відпочинку, спілкування, відновлення сил і збереження власного здоров'я. Це також негативно впливає на навколишнє середовище міста, його привабливість і майбутнє».

Стурбовані наші громадяни й порятунком берегових зон і водних ресурсів країни. Так, Іван Козинець, який звертає на цю проблему увагу Президента, навіть пропонує Петрові Олексійовичу взяти її розв`язання під особистий контроль. А потрібно, на думку автора цієї петиції, заборонити промисловий вилов, публічно карати «за порушення правил і обмежень вилову водних біоресурсів з оприлюдненням результату розгляду судової справи у ЗМІ», а також посприяти Мінекології в пошуку інвесторів, які б допомогли реалізувати проекти очищення нашої головної водної артерії – річки Дніпро. Окрім того, зазначає Іван Козинець, слід «заборонити здавати в довгострокову оренду та надання у власність прилеглих земельних ділянок у береговій зоні (100 метрів) приватним структурам і збільшити відповідальність великих підприємств за викид шкідливих речовин у річки». Що цікаво, екологи про все це говорять уже давно, та «віз», як мовиться, ні з місця. Тож виникає запитання: що повинно статися, щоб на проблему звернув увагу уряд країни, взявшись за її розв`язання?!

Це щодо забруднення Дніпра. А ось із палінням листя, сміття і всього, що наш народ полюбляє палити восени, упоратися цілком під силу й місцевій владі – було б бажання. Скажімо, один із можливих варіантів боротьби з таким злом у своїй петиції до глави держави пропонує В`ячеслав Нарбут, на думку якого доречно було б запровадити за таке неподобство великі штрафні санкції. А Сергій Морголя, який наполягає на будівництві сміттєпереробного заводу в Хмельницькому, у своїй петиції звертає увагу на те, що понад 20 років це місто потерпає від смороду сміттєзвалища, яке знаходиться у його межах. «На кожних виборах ми чуємо одну й ту саму обіцянку від кандидатів про те, що сміттєпереробний завод буде побудовано, але все стоїть на місті. А в мерське крісло – завдяки цій обіцянці – вже влазить не перша людина, – обурюється автор петиції. – Гора зі сміття висотою як 10-типоверховий будинок росте і далі, отруюючи жителів міста. При цьому інвестори, готові збудувати цей завод, були, є і будуть. Але проблема в тому, що інвестувати вони готові тільки в завод, а не в кишені чиновників».

Дорожня «карта» з вихилясами  

Що цікаво, у багатьох містах напередодні місцевих виборів узялися ремонтувати дороги. В Києві, приміром, привели до ладу площу Перемоги, частину бульвару Шевченка, що починається трохи нижче від метро і впирається у Хрещатик, і вулицю Сім’ї Сосніних, де спочатку поверх ям нанесли розмітку, а потім цей шматок, що більше був схожий на ділянку після проїзду важкого гусеничного транспорту, таки капітально відремонтували. Нині вовтузяться вздовж лінії швидкісного трамваю, причому з обох боків від нього. Щоправда, коли впораються з підземними колекторними мережами, поки невідомо: труби лежать, хлопці поряд є, роботи не видно. То там, то сям щось роблять і в Одесі, де стан доріг – то загалом окрема пісня й велике запитання до тамтешнього мера. А ось на межі Василькова, що в Київській області, і власне Васильківського району, відразу за горою, яку в народі називають Комісаровою, є смуга завдовжки з півсотні метрів – баюра на баюрі й баюрою поганяє. Ні мер міста, ні керівник району чомусь на неї не зважають. Мабуть, ніяк не можуть визначити, до міста чи до району той шматок дороги належить. Хлопці, що вам треба, щоб порозумітися в цьому питанні?

Тож на тлі усього цього абсолютно логічним виглядає вимога Романа Мішкулинця запровадити для тих, хто кладе і ремонтує наші дороги, обов’язкову гарантію на свою роботу. «При оголошенні тендера на будівництво/ремонт дорожнього полотна, – зазначає автор петиції, – потрібно змушувати переможця тендера давати гарантію на свою роботу». Мовляв, якщо на відремонтованій ним ділянці дороги впродовж гарантійного терміну виникне яма, організація повинна відремонтувати все за власний рахунок. Більше того, якщо через ями на дорозі сталася ДТП, збитки, переконаний Роман Мішкулинець, теж має виплачувати той, хто ремонтував цю ділянку дорожнього полотна. Що й казати, це б дуже стимулювало ремонтників робити свою роботу якісно.

Турбує громадян України і «беззаконня серед водіїв». Тож Богдан Лебедєв у своїй петиції до Президента пропонує «посилити кримінальну відповідальність для водіїв за порушення ПДР» – аж до довічного позбавлення волі, якщо є загиблі. Щоправда, про відповідальність пішоходів, які нерідко є справжньою причиною аварійних ситуацій, чомусь ні слова, проте це не робить проблему меншою: вона є, і про неї вже говорять досить гучно.

До речі, якщо українці починають порушувати питання жахливої поведінки водіїв на дорозі, то часто-густо йдеться про водіїв маршруток, які «їздять, як їм заманеться, зупиняються, де хочуть, підрізають інші автомобілі, крутять ненависний шансон» тощо. Та є у проблеми, пов’язаної з маршрутками, й інший бік – стан самих мікроавтобусів, які експлуатуються досить інтенсивно, проте їхній парк оновлюється вкрай погано. «Нині в Україні основним видом міського транспорту є 20-річні маршрутки, якими керують не завжди адекватні водії, – звертається до Президента Клим Коваленко. – Класичного громадського транспорту в більшості областних центрів майже немає. Це неприпустимо для держави, яка прагне наближення до європейських норм. Україні потрібен якісний міський транспорт. Є багато схем залучення грошей на розвиток цієї справи, починаючи від кредитування й закінчуючи класичним інвестуванням». А щоб упоратись із проблемою, переконаний автор цієї електронної петиції, потрібно передусім «перемогти корупцію у сфері транспортних перевезень і… проводити закупівлі транспорту у вітчизняних виробників, що дасть чималий поштовх українській економіці».

А Ігор Оплета, який теж стурбований станом в Україні пасажирських перевезень, звертає увагу на те, що в нас «здебільшого позакривали повністю або скоротили до мінімуму приміські залізничні сполучення», й пропонує відновити такі перевезення, що не тільки поліпшить життя людей, а й додасть Україні балів в очах міжнародної спільноти.

Треба врятувати село й запровадити День волонтера  

Проте нагальних проблем, що лягли в основу звернень до Петра Порошенка, набагато більше, аніж ті, які вже перераховано. Комусь болить одне, комусь – інше, але за більшістю звернень – чиїсь долі й невирішені питання. Петиція учасника АТО, підполковника Дмитра Морганюка заслуговує на те, щоб навести її повністю: «Шановний пане Президенте, звертається до Вас бойовий офіцер, учасник АТО, підполковник Морганюк Дмитро Миколайович. Я проходжу військову службу у в/ч А2556, с. Солонка, Пустомитівського р-ну, Львівської обл.. Після першої ротації з зони АТО подав заяву (04.12.2014) на отримання земельної ділянки в сільську раду с. Солонка. Засідання ради відбулося 30 січня 2015 року, рішення №970 говорить про те, що відсутнє роз’яснення щодо порядку надання дозволів на розробку проектів землеустрою, щодо відведення земельних ділянок для учасників АТО, та ще не розроблений генплан села. Це як зрозуміти, це скільки часу потрібно на необхідні роз’яснення чи розробку плану? Я у Вас нічого не прошу, окрім виконання Ваших обіцянок».

Тема АТО і людей, які виборюють мир на сході, а також тих, хто їм допомагає, насправді турбує дуже багатьох українців. Тож цілком закономірною видалася е-петиція Юрія Федорова, який – на знак вдячності усім тим, хто допомагав і допомагає відроджувати нашу армію, – пропонує запровадити в Україні День волонтера. Як мовиться, без коментарів, просто підтримуємо, і все.

Натомість Олег Собчик нагадує Петрові Олексійовичу, що Україна – країна аграрна, й пропонує власну програму порятунку українського села. «За роки незалежності, – пише автор петиції, – влада сприяла розвитку крупного сільгоспвиробника, не звертаючи уваги на простого селянина. Це призвело до того, що агроолігархи багатіють і розвиваються, а прості селяни через безробіття і бідність змушені їздити по заробітках по Україні і за кордон. Агроолігархи купляють нову імпортну техніку із супутниковими навігаторами, а дрібні фермери і одноосібники працюють на металобрухті минулого століття. Чому так? Олігархи при владі сприяють олігархам на місцях? Кількість жителів села катастрофічно зменшується. І це нікого не хвилює».

На думку Олега Собчика, щоб змінити ситуацію на краще, насправді потрібно не так і багато. Передусім «пільгове кредитування на придбання нової малогабаритної техніки (для обробітку до 10 га землі) й будматеріалів для побудови зерносховищ», а також «сприяння дрібному виробнику в продажі продукції без скупників-посередників» і «створенню в селі міні-підприємств з первинної переробки сільгосппродукції (наприклад крупорушка, виготовлення макаронних виробів, переробка молока тощо)». Звісно, сподіватися, що ця петиція набере достатню кількість голосів, принаймні наївно, та при цьому не варто забувати, що Україна – хоче наша влада того чи ні – таки країна аграрна, тож ігнорування проблем звичайного селянина, як кажуть у народі, до добра не доведе.   

Як не доведуть до добра й ігрища довкола інформаційної політики держави, яка існує тільки на папері чи на словах і зовсім не виливається у конкретні кроки, які Україна протиставляє нахабній брехливій інформполітиці агресора. Зважаючи на політику окремих телеканалів, де багато когось одного й зовсім мало – іншого, зважаючи на політику власне структури-регулятора й профільного міністерства, хотілося б певних змін. Тож захистити в Україні свободу слова й реформувати Нацраду з питань телебачення й радіомовлення просить у Президента лікар-психіатр, колишній політв’язень, який сидів у радянській буцегарні разом із Василем Стусом, Семен Глузман. «На загал я хотів одного – свободи слова у моїй країні, – пояснює він свою позицію, – котра тоді називалася Радянським Союзом. Дуже хотів, а в результаті отримав тюремний термін. Я дуже не хотів читати, слухати й бачити те, що нав’язували мені тисячі партійних ідеологів. Нині ж, півстоліття по тому, я не хочу бачити й чути тільки те, що мені пропонує Нацрада з питань телебачення й радіомовлення, яка володіє надмірною зоною компетентності, регламентуючи те, що насправді повинен регламентувати я, телеглядач і радіослухач».

Зрештою, хіба не за те люди гинули під час Революції гідності, щоб бути вільними у вільній країні? Чи тоді була «політична доцільність», яка для окремих людей скінчилася в момент отримання посад, а зараз є «економічна доцільність» і війна на сході – й цими категоріями можна прикрити власну бездіяльність?! В будь-якому разі, аби сторіночка петицій не перетворилася на звичайний сміттєвий кошик, ще є час прислухатися до людей й звернути увагу на їхні больові точки.