Не шукайте жінку

Політичні партії, які вирішили змагатися за голоси виборців 25 жовтня 2015 року, поступово оприлюднюють списки. До 30 вересня це зроблять усі. Та вже з наявних можна дійти висновку: розмови, що кандидатами стануть найдостойніші, залишилися лише розмовами. Як і не оголосили партії полювання на активне жіноцтво, хоч норму про гендерну рівність хвалили навіть відверті критики нового закону. Більше того, говорять, ще деякі підприємливі ділки намагалися приторговувати місцями у першій десятці списків. Чи правда? Хто його зна. Але дуже схоже, що так.

Обіцянка-цяцянка

Та повернімося до однієї з неконфліктних норм висування кандидатів – вимоги нового закону, що представництво осіб однієї статі у виборчих списках кандидатів у депутати місцевих рад у багатомандатних виборчих округах має становити не менше 30% від загальної кількості кандидатів у виборчому списку.

Різкої критики вона не викликала. Хіба насмішки й глузування, що в цивілізованій країні ХХІ століття питання з серії «сонце сходить на сході, а сідає на заході», або «жінка теж людина» апріорі не може ставитися. Або ж що жінкам небезпечно виходити на вулиці, оскільки їх хапатимуть і примушуватимуть іти у виборчі списки, у місцеві органи влади. Прихильники ж наполягали: ця квота зруйнує чоловічу монополію на владу. Що у сучасних умовах жінки не мають рівних прав через низку соціальних особливостей (зокрема, повернутися у активне життя після декретної відпустки складно навіть жителькам мегаполісів). А також законодавче зобов’язання змусить політичні проекти перетворюватися на партії, якісно оновити склад, оскільки найкращі представниці жіноцтва (як під час виборів до ВРУ комбати, активісти й волонтери) формуватимуть їхню політику, настрої, дії.

Та попри радісні очікування рівності присутності у них чоловічих і жіночих імен у списках, які вже стали публічними, немає. Звісно, порахувати відсоткове співвідношення в усіх поданнях надскладно, адже 25 жовтня Україна обиратиме майже 11 тисяч місцевих рад. Та на прикладі переліків кандидатів до Київради бачимо: жінок там «як книжка пише» - рівнесенько 30%. А у попередніх списках ВО «Батьківщина», оприлюднених у «Фейсбуці»  Володимиром Бондаренком, і цього мінімуму не дотримано.

До того ж бувалі люди стверджують, що під час формування списків відбувається багато імітації. І що стосується гендерного процесу, партії можуть просто формально заповнити ці квоти.

Євген МагдаНа думку політичного експерта Євгена Магди, дивуватися тут нема чому, адже норма про буцімто квотування – спроба прикрити фіговим листком недосконалість закону про місцеві вибори.

«Справа у тім, що у такий спосіб забезпечити ефективне політичне представництво жінок неможливо. Адже формальна присутність представників іншої статі у партійному списку за цієї системи голосування не гарантує їхнього проходження до представницького органу. І можна буде говорити швидше про те, що жінок використовуватимуть як прикриття неспроможності окремих політиків вести ефективну політичну діяльність», – категорично заявив АСН Магда.  

Або все, або нічого

Олександр ЧерненкоБільше того, представництво у виборчих списках кандидатів у 30% - це хоч право, але не обов’язок. У законі норма прописана за принципом «стратити не можна помилувати». І, як пояснив АСН Олександр Черненко (нині народний депутат від фракції БПП, а раніше – експерт з виборчого права), 30% квота для жінок  – насправді не вимога, а свого роду побажання. Її невиконання не підстава для відмови у реєстрації.

«Це радше апеляція до етичних сторін. Якщо хтось цієї норми не дотримався, це може викликати певний осуд, але правових наслідків нести не буде. А те, що жінок у списках буде більше, ніж завжди, – вже великий прогрес. Це перший крок. І на наступних виборах це вже буде не екзотикою, а нормою», – сказав він, додавши, що не бачить трагедії, якщо гендерні побажання, закладені в закон, виконані не будуть. Він також пояснив, що насправді такі речі мають бути закріплені у законодавстві не про вибори, а про політичні партії, а також у статутних документах політичних сил, як це є у Європі. Ще стимулом можуть стати гроші: у країнах з державним фінансуванням партій дотримання гендерних квот заохочується саме так.

Олексій КошельНе заперечує тридцятивідсоткову декларативність  також Олексій Кошель, очільник Комітету виборців України (КВУ). Каже, що справді, з одного боку, квота мінімум 30% ніби обов’язкова, але механізми притягнення до відповідальності за її порушення не прописані. Стверджує, що можна створити закон у трьох томах, але всі механізми відповідальності завбачати дуже і дуже складно. І поки партії будуть діяти, щоб обійти закон, – виписуй, не виписуй, лазівки знайдуть.

«Та на виборах працюють не лише юридичні механізми. Щоб не було шквалу критики, простіше виконувати норми. Тут важливий контроль, робота медіа і громадських організацій. Завдають серйозних втрат репутаційні удари. Партія, яка з неповагою ставитиметься навіть до формальних норм виборчого закону, призведе до того, що й виборець з неповагою ставитиметься до цієї партії», – зауважив Кошель у коментарі АСН.

Від супротивного

Отже, бачимо: норма добра тим, що як не допоможе, то принаймні й не завадить. А головною зброєю на цих виборах знову залишиться публічність, сподівання на намагання уникнути репутаційних втрат та напрацювання політичної пам’яті виборців. Що ж до позиції жінок, то Україна посіла 56-те місце зі 142 країн за індексом ґендерної рівності, згідно зі щорічним звітом Всесвітнього економічного форуму. Ми між Хорватією (55 місце) й Польщею (57 місце). (Для цікавих - Російська Федерація аж на 90-му.) Окрім того, якщо у першому скликанні Верховної Ради України там було менше 3% жінок, то у сьомому – майже 10%.

Знову ж таки, враховуючи історичну і культурну позицію жінки в українському соціумі, про слабкість годі говорити. Згадаймо хоч Григорія Квітку-Основ’яненка «Сватання на Гончарівці» і аргумент: «Як уволю я нап'юся, чорта й жiнки не боюся». Або що «дружина» в нашій мові це й жінка, й військо. А причини недостатньої політичної активності жіноцтва – це не питання квот, а віддзеркалення усієї соціально-економічної ситуації.

Та справа в іншому. Вкотре переконуємося, що законодавці й надалі плодять мертві норми. За красивими словами про європейські норми, залучення, покращення насправді нічого немає, окрім декларацій, «дій на перспективу», можливого плюсика у рейтингах, а також осуду тих, хто справді чекав дій.