Геї та лесбіянки в політиці. Хто вони і чого домоглися

Напередодні проведення в Києві параду ЛГБТ-спільноти, також після цікавої новини про те, що уряд Сербії очолила 41-річна Аня Брнабіч, яка раніше зізналася у своїй нетрадиційній секс-орієнтації, нам стало цікаво - чи багато представників секс-меншин зайняті в політиці і яким є їхні досягнення на своїх постах.

Кілька десятиліть тому представник секс-меншини на високій держпосаді - це було практично неможливо. Консервативне суспільство не приймало таких людей, а камінг-аут був практично неможливий для політика, який прагнув зробити кар'єру. Однак у XXI столітті ситуація кардинально змінилася. Зараз багато представників ЛГБТ-спільноти є успішними міністрами, мерами і депутатами.

Отже, уряд Сербії очолила 41-річна Аня Брнабіч. Вона стане першою жінкою на посаді прем'єр-міністра країни, яка відкрито зізналася у своїй нетрадиційній орієнтації. «Я вірю, що вона (Бранбіч) володіє всіма потрібними навичками і особистими якостями. Я переконаний, що вона багато працюватиме», - сказав президент Сербії Олександр Вучич.

Брнабіч відкрита лесбіянка, до цього представники ЛГБТ-спільноти у балканських країнах ще не займали настільки високі пости. Новий прем'єр Сербії вчилася в США, у 1998 році закінчила Університет Нортвуд, пізніше Брнабіч вчилася в британському Університеті Халла, де отримала ступінь магістра. З 2002 по 2011 рік вона працювала в Агентстві США з міжнародного розвитку. З січня 2013 року очолювала американську компанію Continental Wind Serbia. Прем'єр офіційно не числиться ні в якій партії, що незвично для сербської політики.

Прем'єр-міністр Люксембургу Ксав'є Беттель є геєм. Він в 2015 році одружився зі своїм партнером Готьє Дестне, після того як влада Люксембургу дозволила одностатевим парам укладати шлюби і всиновлювати дітей.

Беттель у 2001 році отримав кваліфікацію магістра права. У листопаді 2005 року після муніципальних виборів він був призначений у міський уряд Люксембургу як заступник мера. У 2011 році в 38 років Беттель став мером Люксембурга. Став третім у світі національним лідером, які не приховують свою гомосексуальну орієнтацію. У грудні 2013 року став прем'єром Люксембургу.

У травні під час саміту НАТО в Брюсселі чоловік Беттель - Дестне вирішив позувати для фото разом з першими леді країн альянсу в палаці-резиденції бельгійської королівської родини в брюссельському районі Лакен. 

Губернатор Сицилії Розаріо Крочетта - відкритий гей. У 2012 році він виграв вибори на чолі коаліції з Союзом християнських демократів - центристською партією, близькою до Католицької церкви. 66-річний глава Сицилії своїм пріоритетним завданням бачить боротьбу зі знаменитою сицилійською мафією.

Відзначимо, що мафіозі не раз погрожували Крочетті розправою, тому політик змушений друге десятиліття жити під цілодобовою охороною. Крочетта був заочно засуджений до смерті мафіозним кланом Емануелло ще в бутність мером сицилійського міста Джела. Так, у грудні 2003 року в Джелу був підісланий кілер з Литви.

У 2008 році слідчі органи Сицилії встановили, що «Коза ностра» знову готує вбивство Крочетти. У 2010 році управління по боротьбі з мафією запобігло ще одному замаху на політика. У 2014 році невідомий чоловік подзвонив у поліцію і повідомив: «Крочетта мертвий».

Депутат ізраїльського Кнесету від партії Лікуд Амір Охана - відкритий гей і ЛГБТ-активіст. Професійний адвокат у кримінальних справах депутатом Охана став у 2015 році. Він є першим правим депутатом-геєм в парламенті країни. Також Охана - майор резервістської служби ЦАХАЛ.

Під час роботи в парламенті Охана висловився за полегшення контролю за носінням зброї, щоб ізраїльтяни могли захистити себе від палестинських терористів. Разом з чоловіком Алоном Амір Охана виховує сина Давида і дочка Елу, яких народила сурогатна мати з США.

Член Конгресу США від штату Нью-Йорк, демократ Шон Патрік Малоні в 2014 році узаконив відносини зі своїм бойфрендом Ренді Джин Флорко. Відносини 47-річного Малоні і 51-річного Флорко тривають вже більше 25 років. Пара виховує трьох прийомних дітей.

Зараз Малоні є єдиним чинним конгресменом нетрадиційної орієнтації, який вступив у шлюб зі своїм партнером. Всього в Конгресі США 113-го скликання є шість геїв і лесбіянок, котрі не приховують свою орієнтацію.

Є й інші представники ЛГБТ-спільноти, які в минулому обіймали високі політичні посади. Зокрема, колишній прем'єр-міністр Ісландії, 74-річна прем'єр-міністр Йоханна Сігурдардоттір у 2002 році уклала цивільний шлюб зі своєю подругою журналісткою Йоніною Леосдоттір. Таким чином, Сігурдардоттір стала першою в світовій історії відкритою бісексуалкою, яка очолювала уряд і вступила в офіційний одностатевий шлюб. Від першого шлюбу у Сігурдардоттір є три сини.

Кабмін Ісландії вона очолила в лютому 2009 року. Йоханна 28 березня 2009 року була обрана лідером партії Соціал-демократичний альянс, 10 травня 2009 року було сформовано новий постійний уряд країни. У квітня 2013 року Йоханна Сігюрдардоуттір перестала бути членом уряду.

Колишній прем'єр-міністр Бельгії Еліо ді Рупо, з 1996 року не приховував своєї гомосексуальності. У зв'язку з цим йому погрожували ісламісти, які надсилали Ді Рупо анонімні листи з обіцянками «неминучої смерті».

Про гомосексуальність Ді Рупо громадськість дізналася через гучний скандал: юнак за викликом звинуватив політика в тому, що той заплатив йому за секс, хоча юнак був неповнолітнім. Детальне розслідування інциденту підтвердило невинність політика.

Ді Рупо в 1999 році був обраний лідером Соціалістичної партії Бельгії, в тому ж році вперше став міністром-президентом Валлонії. З 2000 року - мер Монса. У 2005-07 знову був міністром-президентом Валлонії. Прем'єром Бельгії Ді Рупо був у 2011-2014 роках.

Саме з призначенням Ді Рупо в країні закінчилася найбільша в сучасній історії політична криза, коли протягом 589 днів парламент не міг сформувати уряд. Ді Рупо також заявляв про свій атеїзм і приналежність до масонів.

Екс-мер Парижа Бертран Деланое в жовтні 2002 року пережив замах і мало не став жертвою мусульманського маніяка-гомофоба. Про свою орієнтацію Деланое безпосередньо заявив в 1998 році під час телевізійного інтерв'ю. Він є активним борцем за права сексуальних меншин, мер навіть домігся видання путівника-довідника «Париж геїв і лесбіянок». У квітні 2004 року він був присутній на першій шлюбній церемонії одностатевої пари, влаштованій у паризькій мерії.

На початку політичної кар'єри, в 1977 році, Деланое був радником паризької мерії. У 1993 році він став головою соціалістичної партії в паризькому окрузі. У 1995 був обраний до Сенату, де очолив комісію із закордонних справ і оборони. На посаді мера (2001-2014 роки) Деланое почав заселяти дорогі райони Парижа «соціальними жителями», при ньому на набережній Сени були організовані піщані пляжі, а парижан стали пересаджувати з автомобілів на велосипеди. 

Екс-мера Берліна Клауса Вовервайта експерти називають одним з найбільш успішних мерів столиці Німеччини. Він обійняв свій пост у 2001 році вже після того, як зізнався в тому, що він гей. Його фраза «Я гей, і це добре!» стала в Німеччині крилатим висловом. З 1993 року Вовервайт живе з нейрохірургом Йорном Кубіцьким.

Було і багато критиків діяльності мера, берлінців не влаштовувало, що розвиток міста відбувається за рахунок держслужбовців і дитячих установ, фінансування яких було урізано. Сам градоначальник коментував ситуацію так: «Ми бідні, зате сексуальні». Мером Берліна Вовервайт залишався до 2014 року. 

Колишній віце-канцлер і федеральний міністр закордонних справ Німеччини Гідо Вестервелле вперше оголосив про те, що він гей, в 2004 році. Тоді ж він вперше вийшов у світ на день народження Ангели Меркель зі своїм другом - спортивним менеджером Міхаелем Мронцем. За словами Вестервелле, схильність до одностатевого кохання він усвідомив ще в шкільні роки. 17 вересня 2010 року Вестервелле і Мронц зареєстрували громадянське партнерство.

Вестервелле є доктором юриспруденції. У 1980 році він вступив у «Вільну демократичну партію», з 1994 по 2001 рік був генсеком партії, а в 2001 році стає її головою. Під час виборів у бундестаг у 2009 році ВДП домоглася найбільшого успіху за всю історію свого існування, отримавши 14,6% голосів виборців. У 2009-2011 роках Вестервелле обіймав пост віце-канцлера Німеччини. Крім того, з жовтня 2009 по грудень 2013 року він був міністром закордонних справ країни.

У грудні 2013 року Вестервелле побував на Євромайдані в Києві, де підтримав протестувальників. Саме йому належить фраза «останній диктатор Європи» щодо президента Білорусі Олександра Лукашенка. Вестервелле помер у 54 роки від лейкемії.

Нетрадиційна орієнтація екс-мера Гамбурга Оле Бойста з'ясувалася 2003 році в ході гучного скандалу. Колишній заступник Бойста - Рональд Шиль шантажував його розголосом інформації, що він гей. Шиль звинуватив Бойста, що він нібито просуває свого коханця Рогера Кюша по службових сходах. У відповідь Бойст скликав прес-конференцію, на якій спростував наявність сексуального зв'язку з Кюшем, свою ж сексуальну орієнтацію уточнювати не став.

Згодом батько фон Бойста в інтерв'ю підтвердив гомосексуальність сина. У вересні 2010 року 54-річний Оле фон Бойст, який вже вийшов у відставку,  показав свого 19-річного коханого Лукаса Фьорстера, який на 36 років молодший за самого Бойста. У 2013 році стало відомо про їхній шлюб.

З 1977 до 1983 рік фон Бойст обіймає пост голови молодіжної організації Християнсько-демократичного союзу в федеральній землі Гамбург. У 1978 році він стає членом міського парламенту Гамбурга. Після складання другого державного іспиту в 1983 році він працював незалежним юристом. 31 жовтня 2001 року Оле фон Бойст був обраний першим бургомістром Вільного і Ганзейського міста Гамбурга. Був переобраний на цей пост в 2004 і 2008 роках. Займався питаннями будівництва, забудови колишніх промислових районів і пустирів, соціальної політики. Обіймав посаду голови Бундесрату з 2007 по 2008 рік. 

Колишній мер столиці Норвегії - Осло - Ерлінг Лае є відкритим геєм. Він одружений з Єнсом Олсеном. Лае неодноразово публічно наголошував, що шлюб з чоловіком є ​​його свідомим вибором. У 2009 році Лае приїхав з Олсеном у Литву на знак протесту проти тяжкого становища геїв у цій прибалтійській країні.

Лае є членом Консервативної партії Норвегії. Він закінчив Університет в Осло, в 1991 році став депутатом міської ради Осло, з 1997 року обіймав посаду міністра з пенсійних і соціальних виплат, з травня 2000 року - міністр охорони здоров'я. З 2000 по 2009 рік очолював міську раду, потім став губернатором провінції Норвегії Вестфолла.

Екс-міністр армії США, 48-річний Ерік Феннінг був у керівництві ЛГБТ-організації Gay & Lesbian Victory Fund, метою якої є збільшення представництва відкритих геїв в органах влади. Феннінг був найбільш високопоставленим відкритим геєм у військовому відомстві США. 

Кандидатуру Феннінга на пост міністра армії вніс у 2015 році тодішній президент США Барак Обама і одноголосно затвердив Сенат Конгресу США. Феннінг раніше обіймав посаду заступника міністра військово-повітряних сил і начальника штабу глави Пентагону. За словами Обами, Феннінг має багаторічний досвід і володіє винятковими лідерськими якостями. На посту міністра армії США Феннінг перебував з травня 2016 року по січень 2017.

Колишній сенатор в парламенті штату Каліфорнія Рой Ешберн, який спочатку був затятим борцем з геями, сам виявився гомосексуалістом. 8 березня 2010 року він зізнався в радіоефірі, що є геєм.

У 2010 році Ешберн був заарештований біля гей-клубу в Сакраменто, де провів час, а потім сів за кермо свого автомобіля у нетверезому стані. В автомобілі тодішнього сенатора перебував ще один чоловік, ім'я якого слідство на стало розголошувати. Сенатором у Каліфорнії Ешберн був з 2002 по 2010 роки.

Харві Мілк - перший відкритий гей, який був обраний на державну посаду в штаті Каліфорнія як член міської наглядової ради Сан-Франциско. Мілк відомий своїми акціями на захист прав сексуальних меншин, в 1978 році він був застрелений і відтоді вважається «мучеником за права гомосексуалістів».

Завдяки наполегливості Мілка був прийнятий закон міста, що захищає права представників сексуальних меншин, а також була зірвана спроба затвердити поправку до закону штату Каліфорнія («Ініціатива Бріггса»). Барак Обама нагородив Харві Мілка однією з двох вищих нагород США для цивільних осіб - президентською медаллю Свободи посмертно.

Екс-глава італійської області Апулії Нікі Вендола - в 1978 році здійснив камінг-аут як відкритий гей, після чого протягом багатьох років брав активну участь у діяльності італійської ЛГБТ-організації Arcigay.

У 2005 році Вендола виграв регіональні вибори в італійській області Апулія, главою області він був до червня 2015 року. У 2008 році Вендола очолив нову політичну коаліцію «Ліві - екологія - свобода». Ця партія була однією з найважливіших рушійних сил, які організували перемогу Джуліано Пізапіа на виборах мера Мілана в 2011 році. За підсумками Парламентських виборів 2013 року партійний список «Ліві - екологія - свобода» на чолі з Вендолою отримав 37 місць у Палаті депутатів і 7 місць у Сенаті Італії, однак сам Вендола відмовився від депутатського мандата, залишившись на чолі Апулії.